Дії роти внутрішніх військ при участі в охороні громадського порядку та громадської безпеки в умовах руйнування (аварії) на хімічно небезпечних об"єктах

АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ КАФЕДРА ТАКТИКИ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ДИПЛОМНА РОБОТА освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» з навчальної дисципліни

«Службово-бойове застосування підрозділів внутрішніх військ»

Тема: «Дії роти внутрішніх військ при участі в охороні громадського порядку та громадської безпеки в умовах руйнування (аварії) на хімічно небезпечних об'єктах»

Харків-2008

ЗМІСТ Вступ РОЗДІЛ 1. Характеристика хімічно небезпечних об'єктів та вражаючі фактори при їх руйнуванні (аварії)

1.1 Характеристика хімічно небезпечних об'єктів

1.2 Отруйні речовини, що виділяються внаслідок аварії на хімічно небезпечному об'єкті

РОЗДІЛ 2. Можлива хімічна обстановка в районі виконання завдань з охорони громадського порядку та громадської безпеки ротою внутрішніх військ

2.1 Характер можливих руйнувань (аварій) і особливості знаходження сильнодіючих отруйних речовин в атмосфері

2.2 Прогнозування наслідків руйнувань (аварій) на об'єктах, що містять сильнодіючі отруйні речовини

2.3 Вихідні дані для прогнозувань показників наслідків руйнувань (аварій) на об'єктах, що містять сильнодіючі отруйні речовини

2.4 Оцінка розмірів району руйнування (аварії)

2.5 Визначення втрат особового складу в районі руйнування (аварії)

2.6 Особливості прогнозування масштабів хімічного зараження приземного шару атмосфери в умовах міста РОЗДІЛ 3. Робота командира роти при участі в охороні громадського порядку та громадської безпеки в умовах хімічного зараження (забруднення)

3.1 Особливості роботи командира роти в умовах хімічного зараження (забруднення)

3.2 Оцінка обстановки

3.3 Організація і керівництво бойовою службою

3.4 Постановка завдань з охорони громадського порядку і підготовка до їх виконання

3.5 Контроль за виконанням поставлених завдань та подання допомоги Висновок Список використаних джерел

ВСТУП Радикальні соціально-політичні й економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають доленосне значення для її народу. Проте цей процес є надзвичайно складним. Ускладнює його, нарівні з іншими причинами, і те, що наше суспільство в останні роки зазнало величезних втрат через дестабілізацію суспільного життя в країні.

На сучасному етапі розвитку України, коли проходить подальше здійснення демократичних реформ, зберігається реально потенційна загроза безпеці людини й суспільства. Це пов’язано перш за все зі складною соціально-політичною, економічною та криміногенною обстановкою. Крім того, постійно з’являються умови виникнення серйозних аварій та катастроф техногенного характеру.

Розвитку держави серйозну небезпеку становлять аварії, пожежі, вибухи, раптові руйнування споруд, поява в атмосфері шкідливих речовин, які все частіше дають про себе знати й можуть призвести до значних людських жертв, завдати величезних збитків народному господарству, навколишньому середовищу та, нарешті, до масового невдоволення населення в районах уведення режиму надзвичайного стану у разі аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

У цих умовах пріоритетними стають завдання пов’язані з охороною громадського порядку, майна, евакуації населення і внутрішні війська МВС України довели, що вони є стабільною державною структурою, спроможною швидко мобілізуватися й ефективно виконати поставлені завдання в умовах аварії (руйнування) на хімічно небезпечному об'єкті.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБЄКТІВ ТА ВРАЖАЮЧІ ФАКТОРИ ПРИ ЇХ РУЙНУВАННІ (АВАРІЇ)

1.1 Характеристика хімічно небезпечних об'єктів Аварії з викидом (розливом) хімічних речовин — аварія на хімічно небезпечному об'єкті, що супроводжується викидом (розливом) небезпечних хімічних речовин, яка може призвести до загибелі чи хімічного ураження людей.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тисячі тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі - 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку. Окрім отруйності, багато хімічних речовин є легкозаймистими, а часто і вибухонебезпечними.

Прикладом можуть служити трагедія, що сталася у 1984 році у Бхопалі (Індія): на хімічному комбінаті в результаті аварії й викиду отруйного газу загинуло понад 4 тисячі чоловік і десятки тисяч людей після ураження ізоціанатом одержали важкі ускладнення, аварія на хлоропроводі у 1995 році на Запорізькому титаномагнієвому комбінаті в результаті витоку 140 кг хлору постраждало 18 чоловік, аварія на золотодобувній артілі в Румунії в результаті витоку ціаніту у річку Прут завдано величезних збитків природі, народному господарству.

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється у часі і просторі.

У народному господарстві України діє понад 1200 крупних вибухота пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн. тонн твердих і рідких вибухота пожежонебезпечних речовин.

Щорічно в дим та попіл перетворюються величезні матеріальні цінності. Кожну годину гине 1 чоловік і близько 20 чоловік отримують опіки та травми.

Аварія на трубопроводі - аварія на трасі трубопроводу, пов’язана з викидом (розливом) шкідливих хімічних чи пожежовибухонебезпечних речовин, що призвела до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень чи завдала шкоди дозвіллю.

Аварія з викидом (розливом) радіоактивних речовин — аварія на радіаційно небезпечному об'єкті, яка спричинила викид (розлив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів і (чи) потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує встановлені норми і загрожує довкіллю.

Серед потенційно небезпечних об'єктів особливе місце займають радіаційні небезпечні об'єкти (РНО). До типових РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють із ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та ін.

На території України є 5 АЕС з 14 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактора та більше 8-ми тисяч підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Радіаційні аварії - це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх, безпечної експлуатації.

Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу й гідросферу, що приводить до радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Особливо серйозні наслідки пов’язано з аварією на Чорнобильській АЕС. І сьогодні АЕС держать всіх у напрузі так 5. березня 2001 року. внаслідок поломки циркуляційного насосу спрацювала аварійна система захисту 1-го реактора на ЧАЕС. Реактор було зупинено більш чим на 2 години. 15. жовтня 2001. через несправність системи охолодження реактора на тій же ХАЕС повністю було зупинено 1-енергоблок. Протягом 2001 року зареєстровано 23 такі надзвичайні ситуації.

Аварія на підземній споруді - небезпечна подія на шахті, гірничій виробці, підземному складі чи сховищі, у транспортному тунелі чи рекреаційній печері, пов’язана з раптовим повним чи частковим руйнуванням споруд, що створює загрозу життю і здоров’ю людей, які там перебувають, і (чи) завдає матеріальних збитків.

Хімічно небезпечні руйнування (аварії) на підприємствах, споживаючих або хранящих СДОР, на транспортних засобах, що здійснюють їхнє перевезення, — це руйнування (аварії), що супроводжуються витоком або викидом отруйних речовин з ушкодженої тари, технологічного устаткування (установок) підприємств, і інші події, що можуть призвести до поразки людей і сільськогосподарського тварин, а також до зараження повітря, вододжерел, місцевості й об'єктів, що знаходяться на ній.

Основним вражаючим фактором у цих випадках є сполучення різних видів фазових станів СДОР (пару, аэрозолей, аэросуміші) з визначеним носієм або середовищем (повітря, вода, різні поверхні).

Площа, у межах якої буде виявлятися вражаюча дія СДОР, складає зону хімічного зараження. Вона містить у собі вогнище руйнування (аварії), район руйнування (аварії) і зону поширення СДОР.

Вогнище руйнування (аварії) — площа, що включає як саме місце руйнування, так і прилягаючу до нього площа розтікання (розкидання) СДОР.

Район руйнування (аварії) — площа, у межах якої хмара СДОР володіє найбільшими вражаючими можливостями. Значення радіуса даного району залежить від типу СДОР, умов збереження, температури навколишнього середовища і виду руйнування (аварії).

Зона поширення СДОР — площа хімічного зараження повітря за межами району руйнування (аварії), створювана в результаті поширення хмари СДОР по напрямку вітру й обмежена ізолінією середніх граничних значень експозиційної дози.

Граничне значення експозиційної дози відповідає можливості прояву в 50% випадків початкових симптомів поразки, що не приводять до втрати боєздатності і працездатності людей.

Сукупність результатів впливу хімічного зараження на різні об'єкти, особовий склад частин, населення і навколишнє середовище утворить наслідку руйнувань аварій). Ці наслідки зв’язані з трьома елементами хімічного забруднення небезпекою і тривалістю.

Масштаб хімічного зараження характеризується довжиною границі (лінійні розміри і площі прояву наслідків руйнувань (аварій).

Небезпека хімічного зараження характеризує можливий збиток від руйнувань (аварій).

Тривалість хімічного зараження характеризує тимчасові прояви наслідків руйнувань (аварій).

У зв’язку зі значними труднощами одержання фактичних вихідних даних про руйнування (аваріях) і їхньою невизначеністю, швидкоплинністю прояву вражаючої дії СДОР основним оперативним методом визначення наслідків є прогнозування, тобто одержання розрахунковим шляхом інформації про хімічне зараження і його вплив на бойові дії військ. Отриманий прогноз підлягає коректуванню в міру надходження інформації від органів ГО і даних хімічної розвідки.

Аварійна хімічна обстановка — це умови бойових дій військ (роботи тилових об'єктів і життєдіяльності населення), обумовлені масштабами і наслідками руйнувань (аварій) об'єктів, утримуючих СДОР.

Аварійна хімічна обстановка може зажадати:

· уточнення або зміни бойових задач військ, зміни районів їхнього розташування;

· тимчасової зміни місць дислокації частин (з'єднань);

· тимчасової евакуації тилових установ і населення;

· тривалого або безперервного використання СИЗИЙ;

· проведення робіт з ліквідації наслідків руйнувань (аварій) Для визначення впливу аварійної хімічної обстановки на функціонування об'єктів, боєздатність військ і життєдіяльність населення виробляється її виявлення й оцінка.

Виявлення — визначення масштабів і наслідків руйнувань (аварій) на промислових об'єктах і транспорті.

Оцінка аварійної хімічної обстановки включає:

· аналіз масштабів і наслідків руйнувань, супроводжуваних викидами СДОР, з метою визначити їхній вплив на боєздатність і дії військ, життєдіяльність населення і функціонування ШХ;

· вибір найбільш доцільних варіантів дій військ, забезпечення життєдіяльності населення й активного функціонування народногосподарських об'єктів;

· визначення заходів щодо забезпечення РХБ захисту бойових дій, захистові військ (населення) і об'єктів тилу, по ліквідації наслідків руйнувань (аварій).

По завершенню оцінки хімічної обстановки формулюються висновки з неї, намічаються конкретні заходи, а також складаються відповідні планувальні документи, що визначають послідовність проведених заходів і склад сил (засобів), приваблюваних для ліквідації наслідків викидів СДОР.

1.2 Отруйні речовини, що виділяються внаслідок аварії на хімічно небезпечному об'єкті

Отруйні речовини — токсичні хімічні сполуки, що мають певні фізичні і хімічні властивості, які дають змогу їх застосовувати з метою ураження живої сили, зараження місцевості і бойової техніки.

Отруйні речовини складають основу хімічної зброї. У бойовому стані вони уражають організм людини, проникаючи через органи дихання, шкірний покрив і рани, крім того, людина може одержати ураження в результаті споживання заражених продуктів харчування і води.

Бойовий стан ОР — такий стан речовини, в якому вона застосовується з метою досягнення максимального ефекту при ураженні живої сили. Види бойового стану ОР: пара, аерозоль, краплі. Якісні розходження зазначених бойових станів визначаються головним чином розмірами часток роздробленої ОР.

Отруйні речовини можуть проникати в організм через органи дихання (інгаляційно), поверхні ран, слизові оболонки та шкірні покриви (шкірно-резорбтивно), а також при споживанні зараженої їжі й води (пероральне). За тактичним призначенням ОР поділяються на групи залежно від характеру їх уражаючої дії: смертельні, такі, що тимчасово виводять з ладу, подразнювальні, навчальні.

За фізіологічною дією на організм розрізняють такі ОР:

1) нервово-паралітичної дії: GD (зарин), GD (зоман), VX (Ві-Ікс);

2) шкірнонаривні: Н (технічний іприт), HD (перегнаний іприт), НТ і НQ (іпритні рецептури), НN (азотистий іприт);

3) загальноотруйної дії: АС (синильна кислота), СК (хлорціан);

4) задушливі - СG (фосген);

5) психохімічні - ВZ (Бі-Зет);

6) подразнювальні: СN (хлорацетофенон), DМ (адамсит), СS (Сі-Ес), СR (Сі-Ар).

За швидкістю настання уражаючої дії розрізняють:

— швидкодіючі ОР, що не мають періоду прихованої дії і за кілька хвилин призводять до смертельного результату чи втрати боєздатності в разі тимчасового ураження (GB, GD, AC, СК, СS, СR);

— повільнодіючі ОР, що мають період прихованої дії і призводять до ураження після закінчення деякого часу (VХ, HD, CG, BZ).

Швидкість уражаючої дії, наприклад, для VХ залежить від виду бойового стану і способу проникнення в організм. Якщо у стані грубодисперсного аерозолю або крапель шкірно-резорбтивна дія цього ОР є повільною, то у стані пари чи дрібнодисперсного аерозолю його інгаляційна уражаюча дія досягається швидко. Швидкість дії ОР залежить також від величини дози, що потрапила в організм. При великих дозах дія ОР виявляється значно швидше.

Залежно від тривалості збереження уражаючої здатності ОР смертельної дії поділяють на дві групи:

— стійкі ОР, що зберігають свою уражаючу дію протягом кількох годин або діб (VХ, GD, HD);

— нестійкі ОР, уражаюча дія яких зберігається кілька десятків хвилин після їх застосування.

Отруйна речовина залежно від способу й умов застосування може бути стійкою і нестійкою ОР. У літніх умовах вона виявляється як нестійка ОР, особливо при зараженні невбирних поверхонь, у зимових — як стійка.

Отруйні речовини смертельної дії призначаються для смертельного ураження живої сили чи виведення її з ладу на тривалий термін. До даної групи відносять: GВ (зарин), GD (зоман), VХ (Ві-Ікс), HD (перегнаний іприт), НТ (іпритна рецептура), НN (азотистий іприт), АС (синильна кислота), СК (хлорціан), CG (фосген) і ботулінічний токсин.

Нервово-паралітичні отруйні речовини

Зарин (GВ) — безбарвна рідина, яка практично не має запаху. Добре розчинна у воді й органічних розчинниках, дуже токсична ОР с яскраво вираженим міотичним ефектом (звуження зіниць очей). Ознаки ураження виявляються швидко, без періоду прихованої дії. Зарин має кумулятивну дію (накопичення в організмі) при всіх способах попадання його в організм. Основний бойовий стан зарину — пара і неосідаючий аерозоль. Перші ознаки ураження: міоз, світлобоязнь, утруднення дихання, біль у грудях.

Зоман (GD) розглядається як бойова ОР, незважаючи на те, що в даний час хімічних боєприпасів, споряджених ним немає. Це прозора рідина з легким запахом камфори. Погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках, пальному і мастильних матеріалах. Уражає людину при всіх способах попадання в організм. За характером дії зоман аналогічний зарину, але токсичніший.

Ві-Ікс (VХ) — основна бойова ОР. Це безбарвна, слаболетка рідина, без запаху, погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках. Небезпека ураження Ві-Ікс через органи дихання визначається метеорологічними умовами і способами переведення його в бойовий стан. Вважається, що VХ дуже ефективно діє у вигляді дрібнодисперсного аерозолю через органи дихання. У вигляді грубодисперсного аерозолю і краплях VХ діє через шкірні покриви й обмундирування. У зв’язку з цим VХ розглядається як ОР, що здатна завдати ураження живій силі, захищеній протигазами. Симптоми ураження VХ аналогічні симптомам ураження іншими нервово-паралітичними ОР, але при дії через шкірні покриви вони розвиваються набагато повільніше — до декількох годин (період прихованої дії). Як і інші нервово-паралітичні ОР, VХ має кумулятивну дію.

Шкірно-наривні отруйні речовини

Перегнаний іприт (HD) дотепер не втратив значення як ОР і знаходиться на озброєнні. Це безбарвна масляниста рідина, слабко розчиняється у воді і досить добре — в органічних розчинниках, пальному і мастильних матеріалах, а також в інших ОР. Важче води. Легко всмоктується у харчові продукти, лакофарбові покриття, гумові вироби і пористі матеріали, надовго заражаючи їх. Стійка ОР. Має різнобічну уражаючу дію. Уражає незахищених людей через органи дихання, шкірні покриви і шлунково-кишковий тракт. Діє на шкіру й очі. Має період прихованої дії і кумулятивний ефект. Перші ознаки ураження: почервоніння шкіри, запалення очей.

Загальноотруйні речовини

Синильна кислота — це безбарвна рідина з запахом гіркого мигдалю, дуже сильна швидкодіюча отрута. Незахищених людей синильна кислота уражає через органи дихання і при вживанні з водою чи їжею. У малих концентраціях практично уражень не викликає, тому що в незначній кількості синильна кислота знешкоджується організмом. При великих концентраціях може уражати через шкіру. Ознаки ураження: гіркота і смак металу в роті, нудота, головний біль, задишка, судороги.

Удушливі отруйні речовини

До числа удушливих ОР відносять фосген і дифосген. Найбільш поширеною ОР цієї групи є фосген.

Фосген (CG) — газ із запахом прілого сіна або гнилих фруктів. Уражає легені людини, викликаючи їх набряк; подразнює очі та слизові оболонки. Має кумулятивну дію. Ознаки ураження: слабке подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабість. З виходом із зараженої атмосфери ці ознаки зникають і настає період прихованої дії (4−5 годин), протягом якого розвивається ураження легеневої тканини. Потім стан ураженого різко погіршується: з’являється кашель, синіють губи і щоки, виникають головний біль, задишка. Спостерігається підвищення температури до +39 °С. Смерть настає у перші дві доби від набряку легенів.

Отруйні речовини, що тимчасово виводять із ладу ОР розглянутої групи з’явилися порівняно недавно. До них відносять психохімічні речовини, що діють на нервову систему і викликають психічні розлади.

Психохімічна ОР Бі-Зет (BZ) — перша ОР даного типу. Незахищених людей уражає через органи дихання чи шлунково-кишковий тракт. Період прихованої дії складає 0,5−3 години. Потім порушуються функції вестибулярного апарата, починається блювання. У подальшому (приблизно протягом 8 годин) виникають заціпеніння, уповільнення мови, після чого настає період галюцинацій і збудження.

Подразнювальні отруйні речовини ОР подразнювальної дії уражають чуттєві нервові закінчення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і діють на очі.

Хлорацетофенон (СN) — ОР сльозоточивої дії. Це білий кристалічний порошок із запахом черемшини, практично не розчинний у воді, добре розчиняється у дихлоретані, хлороформі, хлорпікрині та іприті. Непереносна концентрація пару хлорацетофенону, при якій неможливо знаходитися без протигаза, дорівнює 310³ г/м³. Може застосовуватись у сухому вигляді у гранатах і за допомогою механічних розпилювачів, а також у вигляді розчинів.

Адамсит (DM) — кристалічна речовина ясно-жовтого кольору, без запаху. У воді практично не розчинна, при нагріванні розчиняється в органічних розчинниках, добре розчинна в ацетоні. При потраплянні в організм викликає сильне подразнення носоглотки, біль у грудях, блювання.

Сі-Ес (СS) — білий кристалічний порошок, слаборозчинний у воді, добре розчиняється в ацетоні і бензолі. При малих концентраціях подразнює очі і верхні дихальні шляхи, при великих — викликає опіки відкритих ділянок шкіри і параліч органів дихання. Симптоми ураження: печіння та ріжучий біль в очах і грудях, сльозотеча, нежить, кашель. При виході людей із зараженої атмосфери симптоми поступово проходять (протягом 1−3 годин). На місцевості зберігається більше доби.

Сі-Ар (СR) — нова ОР подразнювальної дії, значно токсичніша за СS. Тверда речовина, слаборозчинна у воді. Ознаки ураження аналогічні ознакам ураження СS. Має сильну подразнювальну дію на шкіру людини.

Токсини

Бактеріальні токсини, отримані біологічним шляхом, — ботулінічний токсин і стафілококовий ентеротоксин — сьогодні відносять до нових високотоксичних ОР.

Ботулінічний токсин являє собою найбільш токсичну речовину з відомих сучасних смертельних ОР. Чистий ботулінічний токсин — кристалічна речовина білого кольору. Отруєння настає через 30−36 годин. Симптоми ураження: головний біль, слабість, ослаблення зору і двоїння в очах, блювання і параліч стравоходу. При важких ураженнях можлива смерть у результаті паралічу черепно-мозкових центрів.

Стафілококовий ентеротоксин — ОР, що тимчасово виводить живу силу з ладу. Типова речовина блювотної дії. При ураженні викликає сильне ослаблення організму, можливий смертельний результат. У сухому вигляді і при температурі нижче +20 °С стійкий у збереженні. Застосування передбачається за допомогою аерозольних генераторів.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — такі хімічні сполуки, які у невеликих кількостях можуть шкідливо впливати на людей, викликаючи ураження різних ступенів, у тому числі смертельне.

Ураження можливе у випадках аварійних ситуацій, виникаючих у процесі промислового виробництва, зберіганні та транспортуванні, а також при навмисному зруйнуванні противником у військовий час об'єктів хімічної промисловості. Дія СДОР в атмосфері не відрізняється від дії отруйних речовин. До найбільш поширених СДОР відносять: аміак, двоокис сірки, дихлоретан, оксид азоту, сірковуглець, хлор, фосген, синильну кислоту та ін.

До засобів індивідуального захисту від СДОР відносять: респіратори, фільтруючі протигази, а також протигази ізолюючого типу.

Біологічна зброя — це спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Призначені для масового ураження живої сили противника, сільськогосподарських тварин, посівів сільськогосподарських культур, а також для псування деяких видів військових матеріалів і спорядження. Поряд із ядерною і хімічною зброєю є зброєю масового ураження.

Уражаюча дія біологічної зброї заснована насамперед на використанні хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності.

2. МОЖЛИВА ХІМІЧНА ОБСТАНОВКА В РАЙОНІ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ РОТОЮ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

2.1 Характер можливих руйнувань (аварій) і особливості знаходження сильнодіючих отруйних речовин в атмосфері

Вплив СДОР на особовий склад підрозділів, населення у випадку аварій на промислових і транспортних об'єктах або у випадку їхнього руйнування в ході бойових дій є дуже небезпечним. Руйнування на об'єктах і транспорті можуть бути викликані: ударами ядерною, звичайною, високоточною зброєю; непрямим впливом вражаючих факторів ядерних вибухів, нанесених по військах і об'єктам, що знаходяться в безпосередній близькості від підприємств; диверсіями.

Аварії на об'єктах і транспорті можуть бути викликані:

відмовленнями устаткування; помилками обслуговуючого персоналу;

порушеннями правил експлуатації і перевезення, правил і мір безпеки.

У залежності від масштабів руйнувань і впливу на населення і навколишнє середовище аварії підрозділяються на локальні, місцев і загальні.

Локальна аварія — це аварія, масштаби і наслідки якої обмежуються одним спорудженням (установкою, агрегатом) підприємства. Вона приводить до зараження в цьому спорудженні повітря (часто й устаткування) і створює погрозу поразки, що знаходиться в ньому персоналу.

Місцева аварія — це аварія, масштаби і наслідки якої обмежуються виробничою площадкою підприємства або його санітарно-захисною зоною. Санітарно-захисна зона — зона розриву між підприємствами і найближчими житловими і суспільними будинками. Вона створюється з метою захисту населення від впливу шкідливих викидів, що містять промислові отрути. У цьому випадку може створюватися погроза поразки виробничого персоналу всього підприємства.

Загальна аварія — це аварія, наслідки якої виходять за межі санітарно-захисної зони підприємства і створюють погрозу зараження навколишнього середовища і поразки особового складу військ і населення.

У залежності від характеру аварії викид СДОР в атмосферу може бути контрольованим або неконтрольованим.

У випадку контрольованих викидів вивільнення СДОР обмежується захисними системами і відбувається, як правило, через штатні пристрої (смолоскипові установки, труби і т.п.).

Неконтрольовані викиди характеризуються частковим або повним руйнуванням технологічного устаткування, систем захисту, оболонок резервуарів, при цьому можуть відбуватися наступні процеси:

короткочасні або тривалі високотемпературні викиди СДОР в атмосферу, іноді на значні висоти;

повари на об'єктах, що обслуговують сублімацію, вигоряння СДОР;

разові або багаторазові низькотемпературні викиди газів (пар ! від резервуарів зріджених газів і легко випаровуються рідких СДОР;

зараження місцевості й об'єктів, рік, каналів і інших водойм.

Потужність викиду СДОР залежить від масштабу аварії або руйнування і визначається в загальному випадку кількістю речовини, що надходить з об'єкта в атмосферу (на поверхню землі, у водо джерела) в одиницю часу. Що стосується поводження СДОР, те воно, у принципі, нічим не відрізняється від поводження ПРО, за винятком низькотемпературних викидів СДОР.

Найбільшими швидкостями надходження в атмосферу володіють промислові зріджені гази і рідкі СДОР.

Спосіб збереження СДОР багато в чому визначає їхнє поводження при аваріях (розкритті, ушкодженні, руйнуванні оболонок резервуарів).

У випадку руйнування оболонки ємності, що містить СДОР під тиском, і наступного розливу великої кількості СДОР у піддон (обвалування) процес випару умовно можна розділити на три періоди.

2.2 Прогнозування наслідків руйнувань (аварій) на об'єктах, що містять сильнодіючі отруйні речовини

Наслідки руйнувань (аварій) на хімічно небезпечних об'єктах характеризуються масштабом, ступенем небезпеки і тривалістю хімічного зараження.

Показники, що характеризують масштаб хімічного зараження:

радіус RA і площа SA району аварії;

глибина ГM і площа SM зараження місцевості;

глибина Г1 і площа S1 зони поширення первичної хмари СДОР;

глибина Г₂ і площа S₂ зони поширення вторичної хмари СДОР.

Показники ступеня небезпеки хімічного зараження:

втрати особового складу військ і населення П_ра в районі аварії;

втрати особового складу військ і населення П_зр у зонах розповсюдження СДОР;

кількість N_T зараженої техніки;

кількість N_об м3 заражених комплектів засобів захисту й обмундирування.

Показники, що характеризують тривалість хімічного зараження:

час випару СДОР у районі аварії з поверхні землі (піддона, обвалування) ф_ра, протягом якого існує небезпека поразки людей при відсутності засобів захисту;

час хімічного зараження повітря в зонах поширення СДОР ф_зр на різних видаленнях від району аварії;

час підходу хмари СДОР до заданого рубежу ф_п

Зазначені показники наслідків руйнувань (аварій) є первинними інформаційними даними і підлягають обов’язковому визначенню при виявленні хімічної обстановки.

2.3 Вихідні дані для прогнозувань показників наслідків руйнувань (аварій) на об'єктах, що містять сильнодіючі отруйні речовини

Вихідними даними для прогнозування показників є :

характеристики об'єкта аварії (підприємства, транспортного середовищ ства);

зведення про частини і підрозділи, що можуть виявитися в зонах хімічного зараження;

метеоусловия;

топографічні особливості місцевості.

Характеристики об'єкта аварії включають: основні вироблені продукти;

середньорічний (середньомісячний, середньодобовий) обсяг вироблення або споживання;

кількість збережених продуктів;

тонна емкостей збереження (перевезення) і спосіб збереження;

місце і час аварії.

У випадку відсутності частини необхідної інформації вона може бути орієнтовно визначена за даними підрозділу п. 2.1.3 і табл.П.2.4 — П. 2.7.

ПРИКЛАД

У районі розташування механізованої бригади знаходиться завод з виробництва суперфосфату. Потужність заводу 90 тис. тонн у рік. Визначити максимально можливі запаси СДОР на заводі й оцінити можливі умови збереження.

РІШЕННЯ

1. По табл.п.2.4, п. 2.5, при виробництві суперфосфату використовується аміак у кількості 0,23 т на 1 т продукту.

2. Середньодобова продуктивність заводу по випуску суперфосфату:

90 000: 365 = 247 т/сут.

3. Середньодобове споживання аміаку:

247. 0 0,23 = 57 т/сут.

4. Використовуючи дані роздягнула 2.1.3, визначаємо максимально можливі запаси ка заводі :

57 · 10 = 570 т; 57 · 15 = 855 Т.

5. Використовуючи дані підрозділу 2.1.3 і табл.п.2.6, визначаємо,. що найбільш ймовірно збереження аміаку в зрідженому виді під тиском. При цьому можуть використовуватися горизонтальні і парові резервуари ємністю від 30 до 500 т.

До зведень про частини і підрозділи (підприємствах) відносяться :

лінійні розміри об'єктів і їхня далекість від району аварії;

ступінь захищеності особового складу (персоналу підприємств), його навченість;

дані про склад, розташування і можливості різних частин і підрозділів по ліквідації наслідків руйнувань (аварій), що необхідні для вироблення висновків, пропозицій, рекомендацій.

Дані про метеоусловиях включають: швидкість і напрямок вітру в поверхні землі; ступінь вертикальної стійкості повітря (інверсію, изотермию, конвекцію);

температуру повітря і поверхні, що підстилає.

Топографічні особливості місцевості впливають на вражаючу дію СДОР. Оцінка 'місцевості виробляється з обліком табл.п.2.9, п. 2.10 по карті або шляхом безпосереднього вивчення місцевості, що прилягає до району аварії. По табл.п.2.11 визначається комплексний показник Кр, що характеризує інтенсивність розсіювання пар СДОР у приземному шарі атмосфери.

ПРИКЛАД

Визначити значення комплексного показника Кр, для літніх умов, якщо місцевість лісиста, лісу листяні, рельєф рівнинний, горбкуватий.

РІШЕННЯ

По табл.п.2.11, Кр = 0,9.

2.4 Оцінка розмірів району руйнування (аварії)

Район аварії обмежується радіусом Ra, що визначає площа окружності, у межах якої хмара СДОР володіє найбільшими вражаючими можливостями. Радіус району аварії залежить від виду СДОР і умов його збереження (використання) і може досягати 0,5−1 км.

При проведенні практичних розрахунків рекомендується для низьких-киплячих рідких СДОР значення радіуса приймати рівним: при руйнуванні ємкостей до 100 т — 0,5 км, в інших випадках — 1 км; для високо киплячих СДОР: при руйнуванні ємкостей до 100 т — 0,2…0,3 км, в інших випадках — 0,5 км.

При виникненні пожеж радіус району аварії рекомендується збільшувати в 1,5…2 рази, що улаштовується можливістю викидів у цих умовах більшої кількості СДОР, а також розкиду СДОР за рахунок вибуху.

Визначення глибини поширення первинної хмари сильнодіючих отруйних речовин

Глибина поширення первинної хмари СДОР за межами району руйнування (аварії) на рівнинній місцевості при стандартних зовнішніх температурних умовах (+20°С) із граничним значенням граничної токсодозы PC ф50 визначається по табл.п.2.15.

Визначення глибини поширення первинної хмари СДОР Г1 з обліком конкретних метеоумов, впливу температури повітря на кількість СДОР, що переходять у первинну хмару, і реальної топографії виробляється у формулі

Г1 = Г1Т Кt1 Kk KM

де Г1Т — табличне значення глибини поширення первинної хмари СДОР на рівнинній місцевості при стандартних зовнішніх температурних умовах, км;

Кt1 — поправочний коефіцієнт, що враховує вплив температури повітря;

Kk — коефіцієнт пропорційності, що враховує зміна маси СДОР у порівнянні з типовою технологічною ємністю;

KM — коефіцієнт впливу місцевості. Значення поправочного коефіцієнта Кt1 приведені в табл. п. 2.14. Коефіцієнт пропорційності Kk визначається по табл. п. 2.15. Для його визначення знаходиться відношення заданої кількості СДОР до найближчого значення типової ємності Qф з табл.п.2.13.

Для визначення коефіцієнта впливу місцевості KM (табл.п.2.12) знаходиться комплексний показник Кр по табл.п.2.11.

У випадку, якщо табличні значення глибин зараження не перевищують 1 км, вплив топографії місцевості не враховується, ПРИКЛАД

Визначити глибину поширення первинної хмари аміаку у випадку руйнування 4 залізничних цистерн,ємністю по 30,7 т кожна. Изотермия, швидкість вітру 2м/с, літо, температура повітря год -30°С. Місцевість степова, рельєф рівнинний плоский.

РІШЕННЯ

1. По табл.п.2.11 — Кр = 0,3.

2. Сумарна кількість аміаку складає

30,7.4 = 122,8 т.

3. По табл.п.2.13 Г1Т = 2,4 км для 100 т аміаку (найближче значення маси до 122,8 т).

4. По табл.п.2.14 Кt1 = 1,1.5. Використовуючи відношення Q3/Qт = 122,8: 100 = 1,2, яо табл.п.2.15 знаходимо Кк = 1,1.

6. По табл.п.2.12 для Kр = 0,3 знаходимо значення Км = 0,5.7. Г1 = Г1Т Кt1 Kk KM = 2,4.1,1.0,5 = 1,45 км

Визначення глибини поширення вторинної хмари сильнодіючих отруйних речовин

Глибина поширення вторинної хмари СЛЯВ на рівнинній місцевості при стандартних зовнішніх температурних умовах е граничним значенням граничної токсодози РСф50 визначається по табл.п.2.16.

Визначення глибини поширення вторинної хмари /м з обліком конкретних метеоумов, впливу температури повітря на кількість СДОР, що переходять у вторинну хмару, і топографії місцевості виробляється по формулі

Г2 = Г2Т Кt2Kk KM,

де Г2Т — табличне значення глибини поширення вторинної хмари СДОР на рівнинній місцевості при стандартних зовнішніх температурних умовах, км;

Кt2 — поправочний коефіцієнт, що враховує вплив температури ґрунту і повітря;

Kk — коефіцієнт пропорційності, що враховує зміна маси СДОР у порівнянні з типовою технологічною ємністю;

KM — коефіцієнт впливу місцевості.

Значення поправочного коефіцієнта Кt2 приведені в табл.п.2.17. Коефіцієнт пропорційності Kk і коефіцієнт впливу місцевості KM визначаються так само, як у подразд.2.2.Б.

ПРИКЛАД

Визначити глибину поширення вторинної хмари хлору при руйнуванні сховища місткістю 750 т з выливом у піддон. Изотермия, швидкість вітру 1 м/с, температура повітря +20°С. Місцевість степова, рельєф рівнинний, горбкуватий.

РІШЕННЯ

1. По табл.п.2.11 Кр = 0,7.

2. По табл.п.2.12 для Кр = 0,7 Км = 0,4.

3. По табл.п.2.16 для 750 т хлору Г2т = 3,4 км.

4. Задане ноличество хлору збігається з табличним, тому

Кк = 1

5. єп табл.п.2.17 Кt2= 1.

6. Г2 = Г2Т Кt2Kk KM = 3,4.1. 1.0,4 = 1,4 км

Визначення площ зон поширення первинної і вторинної хмар сильнодіючих отруйних речовин

Площі зон поширення первинної і вторинної хмар СДОР визначаються по карті (схемі) або по формулі

де S1(2) — площа зони поширення первинного (вторинного) хмари СДОР, км;

Г1(2) ~ глибина поширення первинного (вторинного) хмари СДОР, км;

Ra — радіус району аварії, км;

ц1(2) — половина кута сектора, у межах якого можливе поширення первинного (вторинного) хмари СДОР із заданою довірчою імовірністю, град.

Довірча імовірність Рг відбиває характер розв’язуваних задач. При «погрозі» хімічного зараження (в інтересах раннього попередження й оповіщення) См — 0,9. При наявності всього обсягу вихідних даних Рг = 0,5. В всіх інших випадках Рг = 0,75.

Значення ц1(2) для різної вертикальної стійкості повітря і довірчої імовірності приведені в табл.п.2.18. При перевищенні часу випару 24 ч воно приймається постійним, рівним 24 ч, а глибина поширення вторинної хмари СДОР визначається як максимальна середньодобова (за першу добу).

Час випару СДОР для типових варіантів і швидкості вітру 1 м/с визначається по табл.п.2.19.

Для перерахування часу випару на будь-яку іншу швидкість вітру рекомендується використовувати формулу

де фисп — час випару СДОР при заданій швидкості вітру;

фисп.Т — час випару СДОР при швидкості вітру 1 м/с. ПРИКЛАД.

Для умов приклада підрозділу 2.2.6 визначити площа зони можливого поширення вторинної хмари СДОР.

РІШЕННЯ

1. З умов приклада подразд.2.2.6М 2 = 1,4 км, RA = 1 км (подразд.2.2.3).

2. По табл.п.2.19 час випару 750 т хлору з піддона при температурі +20°С дорівнює фисп = 5,8 сут.

3. По табл.п.2.18 при изотерми, СГ = 0,5 і часу випару більш 24 ч ш2 = 30°.

4. S2 = (Г2 + RA)2 ш2/60 = (1,4 + 1)230/60 = 2,9 км²

Порядок відображення масштабів хімічного зараження на картах (схемах)

Площа району руйнування (аварії) і зон можливого поширення первинної і вторинної хмар СДОР позначається суцільною лінією синього кольору. Поруч з умовним знаком робиться напис синім кольором, у якій указуються зведення про тип СДОР.

Рис. 2.1. Схема нанесення зони хімічного зараження на карту

його кількості і часі руйнування (аварії). Площа вогнища аварії зафарбовується жовтим кольором. Схема нанесення зони хімічного зараження на карту показана на мал.2.1.

2.5 Визначення втрат особового складу в районі руйнування (аварії)

Втрати особового складу в районі руйнування (аварії) визначаються кількістю особового складу, що може виявитися небоєздатним у результаті впливу СДОР.

Величина утрат залежить від наявності ізолюючих протигазів, тому що час захисної дії фільтруючих протигазів у районі руйнування (аварії) обмежено

Можливі втрати особистого — складу в районі руйнування (аварії) у залежності від наявності ізолюючих протигазів визначаються по табл.п.2.20.

ПРИКЛАД

Оцінити можливі втрати особового складу мр, якщо 30% роти знаходиться в районі аварії. Особовий склад забезпечений ізолюючими протигазами на 50%.

РІШЕННЯ

По табл.п.2.20 у районі аварії втрати особового складу складуть- 50%. Стосовно всього особового складу роти втрати рівні

Пра= 100 · 0,3 · 0,5 = 15%.

Визначення втрат особового складу в зонах поширення сильнодіючих отруйних речовин

При поширенні СДОР найбільші концентрації будуть спостерігатися при проходженні первинної хмари. Вони обумовлять і найбільші втрати особового складу. Можливі втрати особового складу при відсутності засобів захисти приведені в табл.п.2.21. При наявності засобів захисту втрати особового складу (за рахунок технічної несправності цих засобів) не перевищать 1…3%.

У тих випадках, коли первинна хмара СДОР відсутній, пора-вение людей буде спостерігатися, як правило, лише в районі аварії.

Визначення кількості зараженої техніки, комплектів обмундирування і засобів захисту

Небезпечне зараження техніки, обмундирування і засобів захисти може бути, як правило, лише в межах районів руйнувань (аварій). Можливість споживання води з водо джерел для питних И технічних нестатків визначається за результатами лабораторного аналізу.

Для орієнтованої оцінки кількості зараженої техніки, обмундирування і засобів захисту використовується співвідношення

NT (обм) = б3N,

де NT (обм) — кількість зараженої техніки (обмундирування і засобів захисту);

б3 — частка підрозділу (частини), що знаходиться в зоні зараження (районі аварії);

N — кількість техніки (особового складу) у підрозділі (частини).

Визначення тривалості хімічного зараження приземного шару атмосфери в зонах поширення сильнодіючих отруйних речовин

Тривалість хімічного зараження приземного шару атмосфери за межами району руйнування (аварії) визначається графічним методом за допомогою номограми (мал.2.2).

Послідовність визначення тривалості вражаючої дії вторинної хмари СДОР:

визначається глибина поширення вторинної хмари СДОР з обліком топографічних і метеорологічних умов (подразд, 2.2.6);

знайдене значення глибини поширення вторинного облита СДОР «відкладається на осі Г2;

час випару СДОР, знайдене по табл.п.2.19 відкладається на осі фисп;

отримані крапки з'єднуються прямою лінією;

для перебування тривалості вражаючої дії СДОР на будь-якій необхідній відстані (від 0 до Г2) від району аварії відновлюється перпендикуляр від цієї відстані до перетинання з проведеною лінією, а витівки від крапки перетинання проводився лінія, рівнобіжна осі Г2, до перетинання з віссю фисп Крапка перетинання з віссю фисп і дає шукане значення тривалості вражаючої дії вторинної хмари СДОР не заданій відстані від району аварії (мал.2.2).

Рис. 2.2. Номограма для визначення тривалості поражюнего дії вторинної хмари СДОР

ПРИКЛАД.

Використовуючи умови і результати рішення приклада в подразд.2.2.6, визначити тривалість вражаючої дії вторинної хмари хлору на видаленні 0,5 км від району аварії.

РІШЕННЯ.

1. Глибина поширення вторинної хмари хлору (підрозділу.2.2.6. дорівнює

Г2 = 1,4 КМ.

2. По табл.П.2.19 час випару 750 т хлору з піддона при температурі +20°С дорівнює фисп = 5,8 сут.

3. Тривалість вражаючої дії вторинної хмари хлору на видаленні 0,5 км від району аварії по номограмі (мал.2.2) дорівнює 3,8 сут.

Визначення часу підходу хмари сильнодіючих отруйних речовин до заданого рубежу Час підходу хмари СДОР до заданого рубежу визначається по табл.п.2.22 для місцевості без лісів, по табл.п.2.23 — для лісистої місцевості.

2.6 Особливості прогнозування масштабів хімічного зараження приземного шару атмосфери в умовах міста

Особливості поширення СДОР в умовах міста тісно зв’язані з його кліматом, властивостями СДОР і умовами їхнього збереження.

У випадку руйнування оболонок резервуарів зі зрідженим газом або з рідинами СДОР превалювання гравітаційних факторів у початковий момент поширення СДОР приведе до того, що напрямок і швидкість руху хмари будуть в основному визначатися рельєфом місцевості.

Унаслідок застою СДОР у низинах і підвалах міських будинків можуть створюватися високі концентрації, що приводять до поразок усіх попавших у дану атмосферу.

У наступне поширення СДОР буде визначатися швидкістю і напрямком вітру. Воно буде, як правило, збігатися з міськими магістралями. У нічний час можливе затікання хмари СДОР у центр міста з, що рухаються до центра міста більш холодним «масами повітря від окраїн.

У випадку збігу напрямку руху хмари СДОР з напрямком міських транспортних магістралей глибину поширення варто оцінювати по таблицях для рівнинної місцевості.

У випадку розбіжності напрямку вітру з напрямком міських магістралей або у випадку відсутності останніх (у містах з безладною забудовою) оцінку глибини поширення хмари СДОР необхідно робити так само, як і для випадку лісистої місцевості.

отруйний хімічний аварія зараження військо

РОЗДІЛ 3. РОБОТА КОМАНДИРА РОТИ ПРИ УЧАСТІ В ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ХІМІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ (ЗАБРУДНЕННЯ)

3.1 Особливості роботи командира роти в умовах хімічного зараження (забруднення)

Успішне виконання внутрішніми військами СБЗ щодо ОГП та підтримання режиму надзвичайного стану в умовах хімічного зараження (забруднення), багато в чому залежить від правильно прийнятого рішення командиром та організації службово-бойової діяльності у районі виконання завдання.

Як показав досвід, зміст роботи командира залежить від характеру й обсягу завдань, які покладені на частину і підрозділи та оперативної обстановки, що склалася у відповідному районі.

Рішення на використання особового складу у районі надзвичайного стану в умовах хімічного зараження (забруднення) командир роти приймає на підставі отриманого від старшого оперативного начальника завдання, його усвідомлення, висновків з оцінки обстановки та підготовлених штабом пропозицій і розрахунків. У разі, якщо дані про обстановку неповні, це не звільняє командира роти від своєчасного прийняття рішення.

Усвідомлюючи завдання, командир роти має з’ясувати:

вимоги (задум дій) старшого начальника;

характер і обсяг поставлених перед частиною завдань та термін їх виконання;

службове навантаження на особовий склад та яких результатів при цьому досягти.

Крім цього командир має з’ясувати район дій, масштаб надзвичайної ситуації техногенного характеру та яких заходів уже вжили взаємодіючі органи, а також роль та місце частини у загальному задумі та що передбачається зробити для успішного виконання поставлених завдань.

Уточнивши завдання, він проводить розрахунок часу для успішної підготовки частини до виконання поставлених завдань, віддає розпорядження своїм заступникам та іншим підлеглим офіцерам щодо збору та аналізу даних оперативної обстановки, підготовки розрахунків і пропозицій, необхідних для прийняття рішення.

Оцінюючі обстановку командир вивчає:

кількість постраждалих у наслідок техногенної катастрофи (аварії) її масштаб, криміногенну обстановку у районі, де введено надзвичайний стан, кількість об'єктів, які необхідно взяти під охорону, місця розміщення особового складу;

свої сили та засоби, наявність досвіду особового складу в діях щодо забезпечення режиму надзвичайного стану, забезпеченість частини засобами зв’язку, автомобільним транспортом, засобами індивідуального захисту, медикаментами для надання необхідної медичної допомоги тим, хто її потребує, а також можливості частини щодо забезпечення надійного управління та якісного виконання поставлених завдань;

сусідів та взаємодіючі органи, які частини внутрішніх військ беруть участь у забезпечені режиму надзвичайного стану, а також які частини Міністерства оборони, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Прикордонних військ України залучені або знаходяться на відповідній території, сили та засоби УМВС, СБУ, Міністерства з охорони здоров’я та порядок взаємодії з ними;

місцевість, місцеве населення у районі виконання завдань, метеорологічні умови, вплив часу та пори року на виконання поставлених завдань, як місцеве населення ставиться до введення режиму надзвичайного стану.

На підставі оцінки обстановки і розрахунків командир роти приймає рішення на використання особового складу в районі введення режиму надзвичайного стану, яке включає:

а) задум дій:

райони ймовірних дій;

обсяг завдань, яких результатів досягти;

напрямок зосередження основних зусиль;

порядок застосування сил та засобів;

заходи щодо підвищення бойової готовності;

б) завдання підрозділам;

в) завдання щодо підготовки та всебічного забезпечення сил і засобів, виховної роботи, підтримання військової дисципліни та статутного порядку;

г) порядок взаємодії;

д.) організацію управління та зв’язку.

Роботу командира щодо планування службово-бойової діяльності частини в районі введення режиму надзвичайного стану потрібно розділяти на такі етапи.

І етап — на підставі оцінки обстановки, розпоряджень щодо виконання поставлених завдань, які надходять до частини командир доводить рішення на використання особового складу.

ІІ етап — начальник штабу, перевіривши повноту та якість відпрацьованих документів, відповідність їх, рішенню командира, уточнює строки виконання заходів, узгоджує заходи штабу, виховних структур, служби тилу, технічної частини стосовно місця, мети та часу. Таким саме чином узгоджуються зусилля із взаємодіючими органами.

ІІІ етап — оформлення наказу на використання особового складу в районі виникнення катастрофи (аварії) техногенного характеру. Окремі рішення, прийняті командиром для виконання певних завдань або у випадку ускладнення оперативної обстановки оформляються окремими розпорядженнями.

У розпорядженні на використання особового складу по виконанні службово-бойових завдань у районі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного характеру зазначається:

у зв’язку з чим частина залучається до виконання поставлених завдань;

у чиє розпорядження переходить, який обсяг завдань повинна виконувати, склад частини для виконання завдань;

основні питання всебічного забезпечення та підготовки сил і засобів у відриві від місця постійної дислокації;

пункти відправки, вид транспорту для пересування, строки готовності до завантаження;

строки готовності до відправки;

організація управління та зв’язку, порядок надання допомоги.

У наказі на використання підрозділу в районі уведення режиму надзвичайного стану у разі виникнення особливо тяжких ситуацій техногенного характеру вказуються:

короткі відомості про стан катастрофи (аварії) та оперативну обстановку;

отримане завдання та задум дій;

режимні заходи;

після слова «НАКАЗУЮ»:

завдання кожному підрозділу;

завдання з виховної роботи з особовим складом;

порядок матеріально — технічного та медичного забезпечення;

строки зайняття ділянок рубежів та час готовності до виконання завдань.

Безпосередньо під час постановки завдань частинам та підрозділам вказується:

склад, завдання та способи дій у районі СБЗ;

порядок та маршрути висування;

строки прибуття до районів призначення;

напрямок зосередження основних зусиль.

Таким чином, організація роботи командира роти може проводитися паралельним або послідовним методами. Це буде залежати від часу від часу на підготовку підрозділу до виконання поставленого завдання. Найбільш оптимальне прийняте рішення командиром, планування виконання поставлених завдань, якісна підготовка особового складу позитивно впливають на якість дій підрозділу у районі виникнення катастрофи (аварії) техногенного характеру. Планування дій підрозділу у даному районі має здійснюватися завчасно та періодично уточнюватися.

3.2 Оцінка обстановки Оцінка оперативної обстановки здійснюється за такими елементами:

стан громадського порядку;

сили та засоби, що використовуються для попередження правопорушень і боротьби зі злочинністю;

місцевість, пора року та метеорологічні умови.

Оцінюючи стан громадського порядку в місті (районі), командир, спільно з органами ВС, з’ясовує:

загальну характеристику населення і стану злочинності в районі несення служби;

кількість і характер вчинених на вулицях та в інших громадських місцях злочинів;

випадки групових порушень громадського порядку;

найбільш імовірні місця для вчинення злочинів, порушень громадського порядку, появи або переховування злочинців, які переховуються.

У висновках з оцінки стану громадського порядку командир, спільно з органами ВС, визначає:

дільниці зосередження основних зусиль військових нарядів і порядок несення ними ППС;

заходи щодо попередження можливих злочинних виявів.

Оцінюючи сили та засоби, які використовуються для попередження правопорушень і боротьби зі злочинністю, командир з’ясовує:

укомплектування частини особовим складом, транспортом і засобами зв’язку;

очікувані зміни у чисельності підрозділів;

можливості частин (підрозділів) щодо виконання завдань при встановленому обсязі служби;

рівень бойової готовності, навчання та військової дисципліни, моральний стан і досвід особового складу в несенні служби;

позитивні сторони та недоліки під час виконання службових завдань, причини недоліків, реальність і дієвість заходів, що здійснюються з метою підвищення якості несення служби;