Правові інформаційні системи

План

1. Єдині реєстри. Принципові рішення, які покладено в основу концепції їх створення

2. Критерії для відбору стратегії пошуку правової інформації в Інтернеті

3. Модель ділового процесу, її використання у Workflow-системах

4. Організаційне забезпечення ІС ОВС України Список використаних джерел

1. Єдині реєстри. Принципові рішення, які покладено в основу концепції їх створення

Визначальним аспектом нотаріальної діяльності є інформаційний, тому впровадження комп’ютерних технологій у нотаріальний процес стало пріоритетним серед сукупності різних технологічних та організаційних рішень у Міністерстві юстиції. Першим проектом у цьому контексті стало впровадження в 1994 році Управлінням юстиції в м. Києві разом з Агентством нерухомості «Янус» на базі Першої київської державної нотаріальної контори комп’ютерного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна по місту Києву. На основі досвіду його використання та вивчення міжнародного досвіду в 1997 році реалізовано концепцію створення Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна.

В основу цієї концепції покладено такі принципові рішення:

· державна власність на банки даних, в яких здійснюється нагромадження та оброблення нотаріальної інформації;

· централізоване зберігання та оброблення інформації;

· оброблення запитів користувачів у реальному часі з реєстрацією запитів в електронному журналі;

· застосування програмних та технічних засобів, придатних для створення промислових систем (ОС UNIX, СКБД Оrасlе).

За цією концепцією організовані й інші реєстри, кількість яких постійно збільшується.

Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів — це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, яка складається з еталонного, страхового, робочого, інформаційного фондів та окремого розділу.

Реєстр створено за Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 р. № 1504 «Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформатизації України». Мета створення реєстру — забезпечення додержання єдиних принципів ідентифікації нормативно-правових актів та ведення їх державного обліку в межах інформаційного простору України; створення фонду та підтримання в контрольному стані нормативно-правових актів, надання інформації про них; забезпечення в межах, визначених законодавством, доступності, гласності та відкритості правової інформації для користувачів.

Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна — це комп’ютерна база даних, яка містить відомості про накладені заборони та арешти; зняття заборон та арештів; видані довідки про відсутність або наявність заборон та арештів.

Реєстр запроваджений у травні 1997 року. Мета створення реєстру — захист майнових прав та інтересів громадян і організацій шляхом накопичення та використання даних про заборону відчуження й арешти нерухомого майна юридичних та фізичних осіб. Реєстром користуються нотаріуси України та правоохоронні органи. На цей час реєстр охоплює понад 80 обласних та великих промислових міст, де здійснюється до 70% операцій з нерухомим майном.

Єдиний реєстр захисних знаків та спеціальних бланків нотаріальних документів — це комп’ютерна база даних, призначена для обліку надходження і витрачання спеціальних бланків і знаків, перевірки їх справжності та статистичного аналізу. Єдиний реєстр включає реєстр нотаріусів і реєстр спеціальних бланків та знаків нотаріальних документів. Реєстр запроваджений у серпні 1997 року.

Мета створення — надання нотаріусам України та правоохоронним органам можливості перевірити справжність нотаріальних документів, виконаних на спеціальних бланках нотаріальних документів, що сприяє уникненню укладання угод, які суперечать законним інтересам фізичних та юридичних осіб. Щоденно у реєстр вносяться відомості про витрачання близько 21тис. бланків.

Єдиний реєстр нотаріусів України — це комп’ютерна база даних, у якій містяться відомості про нотаріальні округи, державні нотаріальні контори, державних та приватних нотаріусів України. Реєстр введений у дію в серпні 1997 року.

Мета створення реєстру — забезпечення упорядкування обліку державних та приватних нотаріусів України.

Єдиний реєстр доручень, посвідчених у нотаріальному порядку — це комп’ютерна база даних, в якій здійснюється обов’язкова реєстрація посвідчених нотаріусами доручень на право користування та/або розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, а також реєстрація припинення їх дії. Реєстр започаткований у травні 1998 року.

Метою створення реєстру є профілактика злочинів проти власності завдяки нагромадженню та використанню нотаріусами, органами ДАІ та іншими правоохоронними органами відомостей про посвідчені доручення. Щоденно у реєстрі реєструється понад 7000 доручень.

Державний реєстр застав рухомого майна — єдина комп’ютерна база даних, яка забезпечує зберігання інформації про застави рухомого майна, її видання та захист від несанкціонованого доступу.

Реєстр уведений в дію 1.03.1999 р. і функціонує відповідно до статей 15, 151 Закону України «Про заставу» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.1998 р. № 1185.

Мета створення реєстру — забезпечення переважного права заставодержателя у задоволенні вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше застав; надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про заставлене рухоме майно або про відсутність застав рухомого майна.

Єдиний державний реєстр об'єднань громадян та благодійних організацій — це комп’ютерна база даних, створена за допомогою автоматизованої комп’ютерної системи, яка складається із сукупності електронних копій державних реєстрів об'єднань громадян та благодійних організацій, книг обліку філій, представництв всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій, об'єднаних на основі єдиних правил, стандартів та процедур обміну інформацією.

Єдиний державний реєстр об'єднань громадян та благодійних організацій введений у дію 10.03.1999 р. на виконання Законів України «Про об'єднання громадян» та «Про благодійництво та благодійні організації», а також Положення про порядок легалізації об'єднань громадян і Положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, відповідно, № 40 від 26.02.1993 р. і № 382 від 30.03.1998 р.

Мета створення реєстру — забезпечення переважного права на використання назви об'єднання громадян, яке зареєстровано в реєстрі, перед іншими об'єднаннями, що легалізуються пізніше.

Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ — це комп’ютерна база даних, що містить відомості про заповіти та спадкові справи. Реєстр введений у дію 1 грудня 2000 року.

Мета створення реєстру — захист майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб, створення єдиної системи обліку заповітів та спадкових справ, зменшення навантаження на суди за рахунок розв’язання питань спадкування у безспірному порядку.

Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян є офіційною автоматизованою системою обліку фахівців, яким органи дізнання, попереднього слідства і суди зобов’язані переважно доручати проведення судової експертизи. Реєстр ведений у дію 4.02.2002 р. відповідно до статті 9 Закону України «Про судову експертизу».

Метою створення реєстру є здійснення обліку атестованих судових експертів та створення інформаційного фонду про осіб, які одержали в установленому порядку дозвіл на проведення конкретного виду судової експертизи за відповідною експертною спеціальністю, а також забезпечення в установленому порядку органів дізнання, попереднього слідства й судів, інших зацікавлених юридичних та фізичних осіб необхідною інформацією з фонду реєстру.

Реєстр прав власності на нерухоме майно є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, правовстановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності.

Реєстр прав власності на нерухоме майно включає в себе реєстр заяв і запитів та реєстраційні справи, які не можуть бути вилучені.

Реєстр запроваджений з 1.10.2002 р. на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 18.02.1998 р. № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно» та від 16.05.2002 р. № 661 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно» до прийняття та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна.

Мета створення реєстру — забезпечити визнання та захист прав власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб в Україні, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Висновок. Визначальним аспектом нотаріальної діяльності є інформаційний, тому впровадження комп’ютерних технологій у нотаріальний процес стало пріоритетним серед сукупності різних технологічних та організаційних рішень у Міністерстві юстиції. Відомі такі реєстри: Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів,

Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Єдиний реєстр захисних знаків та спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиний реєстр нотаріусів України, Єдиний реєстр доручень, посвідчених у нотаріальному порядку, Державний реєстр застав рухомого майна, Єдиний державний реєстр об'єднань громадян та благодійних організацій, Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, Реєстр прав власності на нерухоме майно.

В основу концепції їх створення покладено такі принципові рішення:

· державна власність на банки даних, в яких здійснюється нагромадження та оброблення нотаріальної інформації;

· централізоване зберігання та оброблення інформації;

2. оброблення запитів користувачів у реальному часі з реєстрацією запитів в електронному журналі;

· застосування програмних та технічних засобів, придатних для створення промислових систем (ОС UNIX, СКБД Оrасlе).

правова інформація інтернет

3. Критерії для відбору стратегії пошуку правової інформації в Інтернеті

Сьогодні Інтернет — це найбільший світовий інформаційний ресурс, що містить практично всю інформацію, якою може зацікавитись людина. Але популярне порівняння Мережі з величезною бібліотекою неправомірне через відсутність будь-якої систематизації її ресурсів і хаотичне стрімке збільшення кількості посилань. Отже, використання Інтернет з професійною метою становить проблему, яка постійно ускладнюється.

У цьому контексті вводиться поняття «медіа-компетентність», яке позначає систему навиків пошуку в середовищі Інтернет і застосування інформації з раціональним рівнем потенціалу вирішення задач. Для пошуку потрібної інформації користувач має звертатись до спеціальних сервісів.

Існують три базові стратегії, які можуть бути використані:

· перегляд пошукових каталогів — найчастіше це неефективна стратегія, яка дає безсистемні результати. Пошук здійснюється кроками, через вибір загальної категорії, потім — підкатегорії і т.д. за існуючою ієрархією. Складність такого пошуку полягає в тому, що користувач має визначити, до якої категорії належить його тема, а за відсутності стандартів кожен каталог має свою систематику і специфічне наповнення;

· перехід за гіперпосиланнями від стартової сторінки. Ефективність цієї стратегії залежить від вибору початкового сайту або Web-сторінки. Більшість мегапорталів мають рейтинги сайтів, позначені як «Top» або «Cool». Такі рейтинги створюються за кількістю відвідувань їх користувачами. Але інформаційні потреби різних користувачів не збігаються, тому до таких рейтингів слід ставитись з обережністю. Водночас, як показує практика, більшість користувачів одного профілю мають однакові інформаційні потреби, а тому відвідують одні й ті самі тематичні сторінки, які можна розглядати як спеціалізований вхід до Інтернет. Тим, хто починає пошук правової інформації, можна, зокрема, рекомендувати сайт Верховної Ради України «Закони та підзаконні акти України в Інтернет» — http://www.rada.gov.ua/; «Інформаційний бізнес-портал в Інтернет — LIGA ONLINE» —http://www.liga.kiev.ua; «Нормативні акти України — он-лайн» — http://www.nau.kiev.ua/;

· пошук за допомогою пошукових систем. На відміну від каталогів, такий пошук не обмежується окремою категорією. Ця стратегія може бути використана і для пошуку першої сторінки.

Використовуючи пошукові системи Інтернет, потрібно враховувати такі фактори, що впливають на результативність пошуку:

· кожна пошукова система Мережі має свою спеціалізацію;

· пошук здійснюється не за повними текстами документів, а за їх пошуковими образами, при цьому кожна система має оригінальний механізм роботи з ключовими словами. Зокрема, якщо база даних системи невелика, то до неї записується більше термінів, в іншому разі пошуковий образ документа відбираються «найвагоміші» ключові слова;

· і запити, і їх інтерпретація реалізуються у пошукових системах по-різному. Більшість систем надають користувачеві можливість сформулювати простий запит у формі фрази природною мовою без загальних слів, союзів і прийменників або складний запит, який враховує специфіку пошукового апарата системи. Складний запит дає змогу варіювати різні параметри пошукового процесу.

Для того щоб підвищити ефективність пошуку, слід провести попередній аналіз теми інформаційного запиту і визначити:

· унікальні слова, спеціальні терміни, назви, абревіатури або акроніми для даної теми. Пошук за такими словами найбільш ефективний. Для точного завдання граматичної форми слова слід розрізняти великі і малі літери, у деяких системах з цією метою також використовується символ «!». Якщо розшукується назва, перед відповідним словом може вказуватись оператор «title:»;

· спільноти, організації, установи або окремих осіб, сайти або Web-сторінки яких можуть містити потрібну інформацію або корисні посилання. Знайдені сторінки можуть стати стартовими для подальшого пошуку;

· стійкі вирази (словосполучення, фрази), які стосуються даної теми, наприклад «правове регулювання» або «набуття чинності закону». Для такого пошуку слід використовувати лапки (дужки) або оператори відстані. Це уточнює запит і зменшує кількість документів, що видаються;

· інші слова, які можуть траплятись у будь-якому документі з заданої теми. Як ключові слова найчастіше використовуються іменники, рідше — прийменники і зовсім рідко — дієслова, прислівники, прийменники, сполучники.

Пошук може здійснюватись як за окремим словом, так і за їх сукупністю — слова сполучаються за допомогою логічного оператора «AND» (від англ. «та») або символу «+». За статистикою, українські користувачі вводять у запиті в середньому 2,5 слова, а закордонні — 1,5 слова. На запит з одним словом система видасть більшу кількість посилань, але при збільшенні слів результати будуть точнішими.

Бажано визначити для кожного слова із запиту можливі синоніми, еквівалентні терміни, інші варіанти написання. Синоніми можна вказати у цьому ж запиті через оператор «OR» (від англ. «або») або використати в наступному запиті, якщо перший не приніс бажаних результатів. Деякі системи дають змогу вказати сукупність еквівалентних термінів за допомогою дужок, наприклад (french francaise). Слід також ураховувати існування різних словоформ (наприклад, різних закінчень), якщо така можливість надається системою. Наприклад, вираз правов* може охоплювати слова «правовий», «правове», «правова» та ін. Деякі системи роблять це автоматично.

Формулюючи запит, слід передбачати, які нерелевантні документи можуть бути видані у відповідь на запит з такими словами або фразами. Крім омонімії в одній мові, можуть траплятись слова-омоніми, що належать різним мовам. Наприклад, спільними для української та російської мов є слова «лист», «приклад», «стан» та ін. За можливістю слід вказувати мову документів, що розшукуються.

Варто також зважати, що деякі пошукові системи ігнорують так звані «стоп-слова» — прийменники, частки, сполучники і т. ін., а деякі їх враховують.

За останні роки технології пошуку інформації в Інтернет змінились завдяки пошуковим агентам.

Агент — це програма, розміщена у певному середовищі і здатна до гнучкої автономної поведінки для досягнення визначеної мети. Агент не тільки сприймає імпульси від середовища, в якому він функціонує, а й може змінювати його. У користувача не має необхідності втручатись у роботу агента, контролювати його дії або внутрішній стан. Гнучкість агента виявляться у його проактивності, здатності до змін і взаємодії з користувачами та іншими агентами.

Пошукові агенти мають такі переваги порівняно зі звичайним зверненням до пошукових систем:

· пошуковий агент передає користувачеві не просто результати роботи пошукової машини (машин), а й попередньо переглядає документи і вибирає з-поміж них найбільш релевантні з його погляду;

· агент може налаштовуватись на переваги користувача, враховувати обмеження на пошук;

· деякі агенти можуть працювати в off-line режимі — користувач дає завдання агенту і відключається від Мережі, а агент виконує завдання на сервері і передає результати користувачеві, як тільки він знову підключиться. Агенти можуть бути настроєні на пошук за розкладом — шукати інформацію щогодини, щодня, щотижня, щомісяця і т.д. Ця можливість корисна, наприклад, при пошуку новин, інформації, яка постійно оновлюється або постійно потрібна в роботі;

· агенти можуть навчатись — користувач оцінює роботу агента, а той може скоректувати свої критерії відбору інформації, враховуючи ці оцінки.

Висновок. Пошук інформації в Інтернет — це задача, яка вимагає творчого підходу, а стратегії пошуку повинні змінюватись залежно від результатів, що видаються у відповідь на запит. Опановувати їх доцільно ще й тому, що сфера використання інструментарію пошукових систем розширюється — створюються версії популярних систем для окремих вузлів Інтернет та корпоративних інтрамереж.

Існують три базові стратегії, які можуть бути використані:

· перегляд пошукових каталогів — найчастіше це неефективна стратегія, яка дає безсистемні результати. Пошук здійснюється кроками, через вибір загальної категорії, потім — підкатегорії і т.д. за існуючою ієрархією. Складність такого пошуку полягає в тому, що користувач має визначити, до якої категорії належить його тема, а за відсутності стандартів кожен каталог має свою систематику і специфічне наповнення;

· перехід за гіперпосиланнями від стартової сторінки. Ефективність цієї стратегії залежить від вибору початкового сайту або Web-сторінки. Більшість мегапорталів мають рейтинги сайтів, позначені як «Top» або «Cool». Такі рейтинги створюються за кількістю відвідувань їх користувачами. Але інформаційні потреби різних користувачів не збігаються, тому до таких рейтингів слід ставитись з обережністю. Водночас, як показує практика, більшість користувачів одного профілю мають однакові інформаційні потреби, а тому відвідують одні й ті самі тематичні сторінки, які можна розглядати як спеціалізований вхід до Інтернет. Тим, хто починає пошук правової інформації, можна, зокрема, рекомендувати сайт Верховної Ради України «Закони та підзаконні акти України в Інтернет» — http://www.rada.gov.ua/; «Інформаційний бізнес-портал в Інтернет — LIGA ONLINE» —http://www.liga.kiev.ua; «Нормативні акти України — он-лайн» — http://www.nau.kiev.ua/;

· пошук за допомогою пошукових систем. На відміну від каталогів, такий пошук не обмежується окремою категорією. Ця стратегія може бути використана і для пошуку першої сторінки.

4. Модель ділового процесу, її використання у Workflow-системах

Діловий процес («потік робіт» від англ. «workflow») — це логічно завершений набір операцій (ділових процедур), що підтримують структуру підприємства і реалізують його політику, спрямовану на досягнення поставленої мети. Ідеологія САДП ґрунтується на твердженні, що здебільшого ділові процеси мають такі характеристики:

· складаються зі скінченного набору завдань, що виконуються заданим чином;

· до їх виконання залучено численних працівників з різним ступенем відповідальності;

· вони полягають у вивченні, створенні, обробленні та передаванні інформації у різних формах (не тільки у формі документів);

· мають деяку мету, можливо, не очевидну всім учасникам.

Формалізований опис ділового процесу та ділових процедур, що входять до його складу, правил їх виконання і ролей учасників процесу називають моделлю процесу. Модель процесу є результатом ретельного обстеження та аналізу об'єкта автоматизації на предмет оптимізації його діяльності. Із цією метою застосовуються традиційні методології системного аналізу, такі як SADT (Structured Analysis and Design Technique) чи DFD (Data Flow Diagram). Існують і спеціалізовані методології, що підтримуються окремими САДП, наприклад Action Workflow в Action Workflow System.

Модель ділового процесу вводиться у САДП під час впровадження системи за допомогою спеціалізованих формальних мов (скриптів) або графічних засобів. Одержана карта ділового процесу зберігається в базі даних. Зафіксована модель може змінюватись у процесі використання системи. Ця процедура не потребує перепрограмування, її виконує безпосередньо користувач.

У процесі використання САДП керівник або його секретар оформляє розпорядження у вигляді роботи, для якої описуються строки її початку, завершення та інші характеристики. Якщо виконання роботи вимагає ознайомлення з тим чи іншим документом, представленим в електронній формі, він може бути прикріплений до опису роботи для передавання користувачеві.

Згідно з описаними характеристиками САДП передає ініційовані роботи виконавцю або кільком виконавцям, дотримуючись термінів передавання, виду маршрутизації та інших умов. На фізичному рівні інформація про роботи (карти робіт) і документи, прикріплені до робіт, можуть зберігатись у базі даних (на сервері), а користувачам передаються тільки права доступу до них.

Виконавець, одержавши завдання, приступає до його виконання. Якщо виникає потреба в уточненні завдання або оперативному узгодженні, за допомогою системи формулюється відповідний запит.

При переході роботи від одного учасника до іншого до неї можуть додаватися нові дані — «дані про виконання роботи». Вони або вводяться виконавцем у спеціальну екранну форму, яка описує роботу, або генеруються системою самостійно. Зокрема, система генерує дані про час проходження роботою чергового етапу, поточний статус роботи (ініційована, завершена, відкладена), її місцезнаходження і т. ін. Саме ця інформація потрібна ініціаторові роботи для координації процесу і контролю за його виконанням.

САДП забезпечує передавання такої інформації в режимі реального часу, усуваючи можливість втрати даних і скорочуючи час їхньої передачі. Одержана інформація є основою для вироблення рішень, які теж оформляються у вигляді робіт. Використання САДП дає змогу значно підвищити рівень обґрунтованості рішень завдяки своєчасному інформуванню керівництва про стан справ.

Висновок. Таким чином, функціонування САДП дозволяє створити і підтримувати чітку технологію життєдіяльності всього апарата управління. Воно сприяє належній організації робіт, удосконалює зворотні інформаційні зв’язки, зміцнює трудову дисципліну і підвищує організаційну культуру. Поєднання технологій workflow з Web-технологіями дає змогу розширити комунікації та координацію у середовищі розподіленого прийняття рішень за межі окремої установи у рамках систем електронної комерції та віртуальних підприємств.

4. Організаційне забезпечення ІС ОВС України

Головною метою робіт, що проводяться, є забезпечення інформаційної підтримки діяльності ОВС:

· оперативне отримання працівниками та підрозділами ОВС повної інформації, необхідної для розкриття, розслідування, попередження злочинів і розшуку злочинців у систематизованому та зручному для користування вигляді;

· збирання та оброблення оперативної, оперативно-розшукової, оперативно-довідкової, аналітичної, статистичної і контрольної інформації для оцінювання ситуації та прийняття обґрунтованих оптимальних рішень на всіх рівнях діяльності ОВС;

· ефективна інформаційна взаємодія з іншими правоохоронними органами і державними установами.

У цілому ІС МВС має структуру, адекватну адміністративно-територіальному розподілу і складається з підсистем відповідно до напрямків діяльності міністерства. Комплекс технічних засобів підтримує всі функції архітектури «клієнт-сервер» та «термінал-сервер» з урахуванням специфіки завдань, що виконуються на кожному рівні системи. Усі рівні комплектуються серверами баз даних і АРМ кінцевих користувачів. Для інформаційного забезпечення ОВС України створюються дві категорії ІС за функціональним призначенням — загальновідомчі та галузеві. До загальновідомчих ІС належать:

· ІС оперативно-розшукового призначення, які містять дані, безпосередньо пов’язані з кримінальною або оперативно-розшуковою справою і використовуються багаторазово;

· спеціалізовані ІС оперативного оброблення інформації;

· ІС оперативно-довідкового призначення, які містять фактографічну інформацію про осіб, об'єкти та речі, що становлять оперативний інтерес;

· ІС кримінальної статистики, що містять інформацію про стан злочинності та результати боротьби з нею;

· адміністративно-управлінські ІС, які містять інформацію загальнодержавного та загальнослужбового використання.

До категорії галузевих ІС належать такі, що не містять загальновідомчої інформації.

Доступ до ІС ОВС України здійснюється з відповідних АРМ безпосередньо або за допомогою засобів закритої відомчої електронної пошти через комутовані телефонні канали міжміської телефонної мережі, телефонної мережі «Іскра-2», телефонної мережі «Укрзалізниця», по виділених каналах зв’язку. Мережа має топологію типу «зірка» з Головним поштамтом в УОІ МВСУ і регіональними поштамтами в областях, до яких підключаються віддалені поштові відділення (абоненти). Абонентами електронної пошти ОВС України є підрозділи та окремі працівники органів внутрішніх справ.

Об'єднання АРМ у мережу дає змогу не тільки поєднати всі інформаційні ресурси, створити єдину розподілену базу даних, а й забезпечити за допомогою засобів комунікації пошук і одержання необхідної фактографічної та документальної інформації з баз даних Інтерполу та інших структур.

Особливого значення в ІС ОВС має організаційно-кадрове забезпечення, у першу чергу інформаційна служба ОВС, яка складається з інформаційних підрозділів МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міських, районних і лінійних ОВС (міськрайлінорганів) та галузевих інформаційних підрозділів. Інформаційні підрозділи відповідно до рівня ОВС мають у своєму складі відділи (відділення, групи, фахівців) за усіма напрямками роботи, а саме:

· оперативної інформації;

· оперативно-розшукової роботи з цілодобовим функціонуванням чергових інформаційних груп;

· оперативно-довідкової інформації;

· технічного обслуговування ІС і засобів оперативної поліграфії;

· супроводження та адміністрування ІС і банків даних, комп’ютерних мереж та телекомунікаційних систем;

· впровадження нових інформаційних технологій;

· збирання та оброблення статистичної інформації;

· архівної роботи;

· матеріально-технічного забезпечення.

Висновок. ІС МВС має структуру, адекватну адміністративно-територіальному розподілу і складається з підсистем відповідно до напрямків діяльності міністерства. Комплекс технічних засобів підтримує всі функції архітектури «клієнт-сервер» та «термінал-сервер» з урахуванням специфіки завдань, що виконуються на кожному рівні системи. Усі рівні комплектуються серверами баз даних і АРМ кінцевих користувачів.

Доступ до ІС ОВС України здійснюється з відповідних АРМ безпосередньо або за допомогою засобів закритої відомчої електронної пошти через комутовані телефонні канали міжміської телефонної мережі, телефонної мережі «Іскра-2», телефонної мережі «Укрзалізниця», по виділених каналах зв’язку. Мережа має топологію типу «зірка» з Головним поштамтом в УОІ МВСУ і регіональними поштамтами в областях, до яких підключаються віддалені поштові відділення (абоненти). Абонентами електронної пошти ОВС України є підрозділи та окремі працівники органів внутрішніх справ.

Список використаних джерел

1. Береза А. М. Електронна комерція: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 236 с.

2. Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 315 с.

3. Ефимова О. Средства workflow в рамках общей концепции управления предприятия. — www.cbit.kiev.ua/Docs/wf_line.html.

4. Козье Д. Электронная коммерция: Пер. с англ. — М.: Русская редакция, 1999. — 272 с.

5. Компьютерные технологии в юридической деятельности: Учеб. пособие/ Под ред. проф. Н. Полевого, канд. юрид. наук В. Крылова. — М.: Изд-во БЕК, 1994. — 304 с.

6. Саницький В. А. Система інформаційного забезпечення ОВС України: Навч.-практ. посібник. — К.: Редакційно-видавничий відділ МВС України, ТОВ «АНЕТКС», 2000. — 144 с.