Інвестиційна діяльність в Україні

Реферат.

Інвестиційна діяльність в Україні.

Зміст.

1. Економічна сутність інвестицій.

2. Класифікація інвестицій.

3. Основні поняття інвестиційної діяльності.

Список використаної літератури.

1. Економічна сутність інвестицій Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізацї та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

До початку 90-х років в Україні категорії «інвестиції» не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше — це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям «капітальні вкладення». Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов’язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

Поступово, із формуванням в Україн основ ринкових відносин починають змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних вкладень), виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм, методів та принципів здійснення інвестиційної діяльності.

На відміну від бухгалтерського обліку, історія якого нараховує не одне тисячоліття, інвестуваня як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Таким чином, по суті, була викладена методологія прийняття рішень в області інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструментарій.

Варто зауважтити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна інвестиційний менеджмент як наука, яка присвячена методології та технійці управління інвестиціями коипанії та, яка включає три взаємопов'язаних напрямки, які складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

• -.інвестиційна політика (тобто дії, пов’язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

• -.управління джерелами коштів (тобто звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

• -.дивідентна політика (у яких обсягах та в якому вигляді виплачувати дивіденти).

У свою чергу на Україні значний імпульс для розвитку теорії інвеситцій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті роки, коли проблемам теоретичного осмислення категорії «інвестиції» та пов’язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення в Законі України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність» та в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 22.05.97 р.). Проте. Варто відмітити, що в цих Законах у визначення «інвестиція» вкладається різний зміст Так у Законі України «Про інвестиційну діяльність — «…інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

У Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про опдаткування прибутку підприємств» — «Інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції».

Отже, інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

2. Класифікація інвестицій.

Інвестиції класифікують за певними ознаками:

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні і фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестицї. Згідно Закону України «Про оподаткування підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97 — ВР пряма інвестиція — це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельні інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних папері, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фонодовому ринку.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції - це інвестиції на період до одного року. Довгострокові інвестиції - це інвестиції, на період більше одног року.

4. За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні і спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють об'єкти інвестування в межах держави, та зовнішні - поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно вд підприємницької або дослідницької мети.

3. Основні поняття інвестиційної діяльності.

У відповідності до Закону України від 18.09.91 р. «Про інвестицйну діяльність» № 1560 — ХІІ інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та даржави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:

— інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

— державного інвестування, яке здійснюється органами влади й управління України, а також державними підприємствами та установами;

— іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

— спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та та інших держав.

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес, стадіями якого є:

• отивація інвестиційної діяльності;

• рогнозування та програмування інвестицій;

• бгрунтування доцільності інвестицій;

• трахування інвестицій;

• ержавне регулювання інвестиційного процесу;

• ланування інвестицій;

• інансування інвестиційного процесу;

• роектування та ціноутворення;

• абезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

• своєння інвестицій;

• ідготовка до виробництва продукції;

• опередня здача в експлуатацію;

• інцева здача об'єкта в експлуатацію.

Звичайно, інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності. Основним мотивом такої діяльності є надлишок коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є власником цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції.

При виборі об'єкта інвестування проводиться низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяься маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування.

Для інвестування, як правило, не вистачає власних коштів інвестора і тому він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто використати інші джерела фінансування, крім власних. Визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів), обгрунтування їх структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання й залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення об'єкту інвестування здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення реальних та фінансових активів. Унесенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. У процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку, таким чином починається знову процес передінвестиційних досліджень.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і громадян, що охороняється законом.

Список використаної літератури.

1. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. К.: Видавництво «Наукова думка», 1998. — 390 с.

2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. — К.: «Центр навчальної літератури», 2004. — 376 с.

3. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002. — 472 с.

4. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991року.

5. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997 року.

6. Татаренко Н. О., Поручник А. М. Теорії інвестицій: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 160 с.