Географічне положення та адміністративний устрій Італімйської Респумбліки

Ітамлія (італ. Italia), Італімйська Респумбліка (італ. Repubblica Italiana) — держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія тощо. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, зі Швейцарією й Австрією на півночі та Словенією на північному сході.

На території Італії розташовані також такі державні утворення: Сан-Марино, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.

Рим, столиця Італії, була протягом століть політичним та релігійним центром Західної цивілізації як столиця Римської імперії та місце Святого престолу. Після занепаду західної Римської імперії, Італія потерпала від численних нападів інших народів, від германських племен, таких як лангобарди та остготи, до візантійців та пізніше норманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародження Середньовічних морських республік та Ренесансу[2], надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став всезагальним і формував наступний хід європейської думки.

Більшу частину постримської історії Італія була поділена на численні королівства та міста-держави (такі як Сардинське королівство, Королівство обох Сицилій та Міланське герцогство), але об'єдналась в 1861 році, протягом бурхливого періоду своєї історії відомого як Рісорджименто (італ. il risorgimento — відродження). В кінці XIX-го століття, протягом Першої світової і до Другої світової війни Італія володіла колоніальною імперією, яка поширила свою владу на Лівію, Еритрею, Сомалі, Ефіопію, Албанію, Додеканес та на концесію в Тяньцзіні[3].

Італія — член ООН, НАТО, ЄС.

Згідно з республіканською Конституцією, що була урочисто прийнята 27 грудня 1947 і набула чинності 1 січня 1948, Італія є «демократична Республіка, що заснована на праці. Вища влада належить народу, який втілює її в формах і межах, визначених Конституцією». Виборний двопалатний Парламент складається з Палати Депутатів (630 членів) і Сенату Республіки (315 членів). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади. Парламент на спільному засіданні обирає Президента Республіки терміном на 7 років. Обов’язком Президента Республіки є призначення Президента Ради Міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членів Кабінету Міністрів.

Італія поділяється на 20 областей — Валле д’Аоста, Ломбардія, Трентіно-Альто Адідже, Фріулі-Венеція Джулія, П'ємонт, Лігурія, Венето, Тоскана, Умбрія, Емілія Романія, Марке, Абруццо, Лаціо, Молізе, Базіліката, Кампанія, Калабрія, Апулія, Сардинія і Сицилія, (п'ять з яких — Сицилія, Сардинія, Трентіно-Альто-Адідже, Валле-д'Аоста та Фріулі-Венеція Джулія — мають особливий статус), області поділені на 110 провінцій. Провінції в свою чергу поділяються на комуни. Загальна кількість комун — 8101. Області із особливим статусом (автономії) мають власні парламенти — обласні ради та уряди — джунти — які мають спеціальні повноваження в питаннях місцевого самоврядування.

Державний прапор — прямокутне полотнище з трьох рівномірних вертикальних смуг зеленого, білого та червоного кольору. На сьогоднішній день не існує однозначної відповіді на запитання про значення кольорів італійського прапора. Найвірогіднішою вважається версія, за якою кольори прапора відповідають кольорам уніформи міланської поліції.

Герб. Італія не має національного герба, однак існує зображення, яке є національним символом Італії. Цей символ був затверджений у 1946 році. В центрі — обриси п’ятикутної червоної зірки, яка є основою великого зубчастого колеса (символ праці), обрамленого гілками оливкового дерева і дуба, що символізують мир і силу. Крім того, гілка оливи — південь Італії, дуба — північ. Знизу гілки перехрещуються і обвиті білою стрічкою з написом італійською мовою «Італійська Республіка» (Repubblica Italiana).

Італія — це країна, що розташована на півдні Європи, оточена морями басейну Середземного моря і займає:

>весь Апеннінський півострів;

>великі острови Сицилія, Сардинія;

>7 населених островів Тосканського архіпелагу, найбільшим з яких є острів Ельба;

>Понціанські острови;

>острови Іск'я, Капрі, Прочіда;

>острови Еолійського (Ліпарського) архіпелагу;

>острів Устіка;

>Еґадські острови;

>архіпелаг Маддалена, острови Таволара, Молара, л’Асінара, Сант-Антіоко і Сан-П'єтро поблизу Сардинії;

>острів Пантеллерія й Пелаґійські острови в Сицилійському морі;

>острови Треміті в затоці Ґарґано.

Сухопутні кордони проходять вздовж гірського ланцюга Альп: на заході із Францією — 488 км, на півночі — зі Швейцарією — 740 км й Австрією — 430 км, на сході зі Словенією — 232 км.

Крім того Італія має кордони з двома невеличкими державами — анклавами: Ватиканом — 3,2 км та Сан-Марино — 39 км.

Морські кордони проходять узбережжями морів: зі сходу — Адріатичного, з півдня — Іонічного, з південного заходу — Тірренського, а з північного заходу — Ліґурійського. Південне узбережжя острова Сицилія омивають води Сицилійського моря.

Довжина берегової лінії — 7 600 км.

Територіальні води — 12 морських миль.

Континентальний шельф — 200 морських миль.

Географічно Італія лежить у помірній кліматичній зоні. Через достатньо високу протяжність Апеннінського півострова, клімат відмінний на півночі, що належить до європейського континенту, та півднем, що оточений Середземним морем. Альпи — частковий бар'єр проти західних і північних вітрів. Сардинія підкорена атлантичним, а Сицилія — африканським вітрам. Взагалі, чотири метеорологічні ситуації домінують над італійським кліматом: середземноморський зимовий циклон з відповідним літнім антициклоном; альпійський літній циклон, що є результатом зимового антициклону; атлантичний осінній циклон; та східний сибірський антициклон. Зустріч двох останніх повітряних мас спричинює восени тяжкі, часом катастрофічні дощі.

За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія — типово середземноморські райони, тоді як Альпи і басейн По — центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії насолоджується тривалим теплим літом. Зими на узбережжі м’які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна по праву вважати краєм апельсинів і маслин. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами у зв’язку з тим, що тут застоюється холодне повітря, яке стікає з Альп. В Альпах з жовтня по травень бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою, переважають низькі температури. Контрасти середніх температур найхолоднішого і найтеплішого місяців зменшуються з півночі на південь. У таблиці наведені середні температури липня і січня та суми опадів для ряду міст країни.

Річні опади між північними і середземноморськими районами Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени. У середземноморській Італії виражена літня посуха, тривалість якої зростає на південь, сягаючи максимуму в Сицилії та Апулії.

У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000—1500 мм опадів за рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас з різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.

У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи. італійський географічний культурний За винятком Альп, де зосереджені великі масиви хвойних порід — ялиці, сосни і модрини, в Італії збереглися лише невеликі залишки лісів, які в минулому вкривали майже всю територію країни. Листяні ліси з дуба, в’яза, тополі і верби в басейні По давно вирубані для розширення площ орних земель. Така ж доля спіткала засухостійкі вічнозелені дубові ліси на середземноморських прибережних рівнинах. Місцями ці ліси збереглися у вигляді чагарників, відомих під назвою маквіс, або макк’я, але на вапнякових ґрунтах вони поступилися місцем середземноморським верещатникам — гаріга. У деяких більш високих і зволожених місцевостях Апеннін вціліли древостої з дуба, каштана, бука і сосни. Багато підвищених територій використовувалося для лісовідтворення, там в основному висаджувалися європейські засухостійкі вічнозелені породи та австралійські евкаліпти.

Площа території — 301 308 кмІ.

• · Площа суші — 294 020 кмІ з яких:
  • o 38,7% — гори;
  • o 39,7% — пагорби;
  • o 21,6% — рівнини;
• · Площа рік та озер — 7 210 кмІ.

Гори: Альпи — на півночі, Апенніни — уздовж Апеннінського півострова з північного заходу на південний схід. Підняття Альп й Апеннін проходило в Кайнозойську еру під час формування Альпійсько-Гімалайського ланцюга. Альпійська дуга містить на своєму заході найвищі гірські масиви, серед яких виділяються піки Монблан — 4810 м, Монте Роза (Дюфур) — 4634 м і Монте Червіно (Маттерхорн) — 4478 м, що вкриті вічними снігами. Західні Альпи можна поділити на Приморські, Коційські й Ґрайські. Центральні Альпи підрозділяються на Пеннінські, Лепонтинські й Ретицькі.

Східні Альпи поділяються на Доломитові, Карницькі і Джулійські. Висота гір знижується із заходу на схід. Апенніни нижчі за Альпи (пік Корно Ґранде — 2912 м). Ланцюг Апеннін протягнувся на 1190 км. Ширина коливається від 30 до 150 км. До головної гірської системи Апеннін прилягають Тірренські та Адріатичні Преапенніни. Гірський рельєф Сицилії вважається продовженням Апеннінського ланцюга. Найвища точка — конус діючого вулкана Етна (3350 м).

Гірські системи Сардинії разом з горами Корсики є рештками стародавнього гірського масиву Тірреніди, що здебільшого заглибився в море, а колись складав єдину гірську країну з Альпами й Апеннінами.

Рівнини: Падано-Венеціянська рівнина, розташована проміж південними схилами Альп та північними передгір'ями Апеннін, має площу 46 тис. кмІ, що становить 71% від загальної площі рівнин Італії. Інші рівнини — це здебільшого невеликі за площею долини — розширення прибережних територій, як от: Пізанська, Маремма, Аґро-Понтіно, Кампанійська, низовина Селе уздовж Тірренських берегів; долина Тавольєре й Салентінський півострів на Адріатичному березі; низовини Сібарі та Метапонто — на Іонійському узбережжі.

Річкова система:

• · На Падано-Венеціянській рівнині розкинувся басейн найбільшої Італійської річки По, з площею водозбору майже 75 тис. кмІ. Цей водозбір забезпечується численними притоками, найважливішими серед яких є Адідже, Брента, П’яве, Тальяменто й Ізонцо;
• · Річки, що живляться з Апеннін:
  • o Маґра, Арно, Омброне, Тібр, Лірі-Ґарільяно, Вольтурно-Калоре, Селе належать до басейну Тірренського моря;
  • o Рено, Метауро, Тронто, Пескара, Санґро, Офанто течуть до Адріатичного моря;
  • o Брадано, Базенто й Аґрі несуть свої води до Іонічного моря;
• · низовину Кампідано в Сардинії перетинають річки Тірсо та Флуміні-Манну.

Озера: Біля підніжжя Альп розташовано багато озер льодовикового походження, в тому числі: Лаґо-Маджоре (212 кмІ), Комо (146 кмІ, найбільш глибоке — 410 м), Ґарда (370 кмІ). Озера Тразімено (128 кмІ), Больсена (113,5 кмІ), Брачано (57,5 кмІ), лежать в Апеннінських горах.