Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

Зміст

Вступ

1. Соціальна обумовленість виділення злочину передбаченого статтею 276 Кримінального кодексу України

2. Аналіз складу злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

2.1 Об'єкт і об'єктивна сторона злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

2.2 Суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

2.3 Кваліфікуючі ознаки злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

3. Відповідальність за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

3.1 Відповідальність за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту за законодавством України

3.2 Відповідальність за порушення працівником транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспортного засобу за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн Висновки Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Розбудова в Україні правової держави передбачає створення соціально обумовленого, чітко визначеного правового підґрунтя юридичної, і, зокрема, кримінальної відповідальності. Вирішення цієї проблеми є завданням кримінального права, яке, поряд з питаннями загальної теорії, досліджує ефективність норм, що передбачають відповідальність за вчинення окремих злочинів. Сучасна наука кримінального права повинна приділяти більше уваги дослідженню суспільно небезпечних діянь, що вчиняються з необережності, і серед них, злочинам проти безпеки руху та експлуатації транспорту, оскільки шкода від них суспільству постійно зростає. При цьому єдина транспортна система — найважливіший сектор господарства країни — відчуває внаслідок цих злочинних посягань суттєву дезорганізацію, травмування і загибель людей, заподіяння величезних матеріальних збитків, небезпечних екологічних та інших тяжких наслідків. Про це можуть свідчити резонансні катастрофи, що сталися на залізничному, водному, повітряному, автомобільному транспортах за останні роки.

Кримінально-правові проблеми злочинів і правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту були предметом дослідження вітчизняних вчених І.П. Голосніченка, І.Б. Коліушка, В. М. Куца, Р.І. Лемехи, О. В. Навроцького, Є.С. Назимка, М.В. Палія, О.П. Рябчинської, А. О. Собакаря, Н.О. Тімошенка, Ф. П. Шульженка та інших.

Об'єктом даної роботи є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони безпеки руху та експлуатації транспорту.

Предметом дослідження є норми кримінального законодавства у сфері порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

Метою роботи є аналіз, дослідження та правова кваліфікація злочину щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

Виходячи з мети під час розгляду даної тематики постають певні завдання, вирішення яких веде до більш чіткого розуміння природи та ознак злочину, а саме:

1. проаналізувати склад злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

2. Визначити об'єкт і об'єктивну сторону злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

3. Визначити суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

4. З’ясувати кваліфікуючі ознаки злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

5. Визначити відповідальність за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту за законодавством України.

6. Розглянути відповідальність за порушення працівником транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспортного засобу за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.

В основу роботи покладено сукупність відповідних методів і прийомів пізнання об'єктивної дійсності. До них відносяться методи: діалектичний, пізнання, логіко-семантичний; порівняння; структурний.

1. Соціальна обумовленість виділення злочину передбаченого статтею 276 Кримінального кодексу України

Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на:

— кримінальні злочини;

— адміністративні проступки;

— цивільно-правові делікти;

— дисциплінарні проступки.

Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:

Об'єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об'єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.

Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.

Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти: по-перше, виникає небезпека життю та здоров’ю людей; по-друге, спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.

Особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається в основному при порушенні правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об'єкт, багато загального в ознаках об'єктивної і суб'єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.

Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на безпеку руху і експлуатацію різних видів транспорту. У Кримінальному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Крім того, деякі склади злочинів передбачають зв’язок з транспортом як кваліфікуючу ознаку.

Згідно з чинним Кримінальним кодексом України (далі ККУ) систему транспортних злочинів утворюють наступні склади злочинів:

Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту;

Стаття 276−1. Здійснення професійної діяльності членом екіпажу або обслуговування повітряного руху диспетчером управління повітряним рухом (диспетчером служби руху) у стані алкогольного сп’яніння або під впливом наркотичних чи психотропних речовин;

— Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

— Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;

— Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства;

— Стаття 280. Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків;

— Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів;

— Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору;

— Стаття 283. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда;

— Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха;

— Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден;

— Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами;

— Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації;

— Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;

— Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом;

— Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу;

— Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил;

— Стаття 292. Пошкодження об'єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів.

Злочини щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, передбачені статтею 276 ККУ поділяються на:

1. порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків;

2. порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду;

3. порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків або якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду, у випадку, якщо зазначені діяння спричинили загибель людей.

Таким чином, правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на: кримінальні злочини; адміністративні проступки; цивільно-правові делікти; дисциплінарні проступки. Найбільший ступінь небезпеки мають кримінальні злочини. ККУ містить розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Одним із видів злочинів зазначеного розділу міститься в статті 276 ККУ порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту. Вони поділяються на: порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків; порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду; вище зазначені порушення якщо вони спричинили загибель людей.

2. Аналіз складу злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

Об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній).

Під безпекою руху або експлуатації розуміють відсутність небезпеки, такий стан, за якого не заподіюється і не може бути заподіяна шкода життю і здоров’ю людей, власності, іншим соціальним цінностям внаслідок руху або експлуатації джерел підвищеної небезпеки транспортних засобів відповідних видів, а також функціонування матеріальної інфраструктури об'єктів транспорту.

До залізничного транспорту належать рейкові магістральні і під'їзні шляхи і належне до них обладнання (переїзди, шлагбауми), рухомий склад (локомотиви та вагони, дрезини), засоби управління, сигналізації та зв’язку. При цьому не мають значення відомча належність об'єктів транспорту та форми власності на них [4, ст. 1].

Водний транспорт включає в себе плавучі самохідні і несамохідні засоби, маяки та бакени, причальні споруди, призначені для перевезення вантажів та пасажирів, риболовства.

Повітряний транспорт — це цивільні повітряні судна, місця для їх приземлення (аеродроми, вертолітні майданчики) з обладнанням, яке забезпечує зліт і посадку літальних апаратів, включаючи засоби зв’язку та керування повітряним рухом, сигнальні вогні тощо. Не належать до об'єктів повітряного транспорту апарати на повітряній подушці (які тримаються над землею чи водою завдяки надлишковому тиску повітря під корпусом), повітряні кулі без двигунів, парашути.

Загальна теорія кримінального права визначає, що об'єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причино вий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину. Ознаками об'єктивної сторони злочину виступають: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце час, спосіб, знаряддя, засоби, а також обстановка вчинення злочину [11, с. 105].

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 276 ККУ включає в себе:

1) діяння удвох формах:

а) порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту;

б) недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку;

2) наслідки, залежно від яких диференційована відповідальність в різних частинах ст. 276 ККУ;

3) причинний зв’язок між діянням і наслідками, що ним заподіяні [7, с. 230].

Під правилами безпеки руху або експлуатації транспорту слід розуміти будь-який нормативно-правовий акт (який може мати назву не лише «правила», ай «інструкція», «положення», «наказ», «настанова», «закон», «постанова»), в якому регламентуються вимоги щодо убезпечення руху та експлуатації відповідних видів транспорту. Правила безпеки руху — це правила, що регламентують поведінку осіб, які безпосередньо керують транспортними засобами від моменту початку руху (плавання, польоту) до його закінчення, а також дають обов’язкові вказівки щодо руху. Правила ж експлуатації стосуються використання як самих транспортних засобів, так і їхніх екіпажів, а також систем та агрегатів, які забезпечують безаварійне функціонування транспорту і в процесі руху, і при підготовці до поїздки, плавання, польоту [18, с. 163].

Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту полягає у вчиненні дій, заборонених такими правилами, чи навпаки, у невиконанні дій, які належить вчинити відповідно до нормативне закріплених вимог. Стосовно залізничного транспорту — це, зокрема, перевищення швидкості; проїзд на забороняючий сигнал; початок руху без дозволу; неподання встановлених сигналів; допуск до поїздки осіб, які не мають належної підготовки, не пройшли медичного огляду чи достатньо не відпочили між поїздками. На водному транспорті порушення може полягати, зокрема, у допуску до судноводіння сторонніх чи належно не підготовлених осіб; відсутності контролю за виконанням розпоряджень; незадовільній організації спостереження за навколишньою обстановкою; невиконанні маршрутів руху чи вказівок осіб, які управляють пересуванням суден; невжитті заходів до відвернення небезпеки. На повітряному транспорті найпоширенішими с такі порушення, як перевантаження літаючих засобів; недотримання техніки пілотування; невиконання команд осіб, які управляють повітряним рухом; неправильні вказівки екіпажам повітряних суден; дозвіл на виліт чи посадку в несприятливих (заборонених) метеорологічних умовах тощо.

Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку полягає у порушенні технології робіт, використанні в ході ремонту неналежних інструментів, пристосувань, запасних частин і витратних матеріалів, відсутності випробувань після ремонту чи проведенні його не за повною програмою тощо.

У диспозиції ст. 276 ККУ прямо не сказано, що недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку також пов’язаний з порушенням відповідних правил. Однак факт недоброякісності ремонту практично можна підтвердити за умови, коли констатовано недотримання нормативних вимог, які встановлено для виконання таких робіт. Це можуть бути вимоги як загального характеру, так і спеціальні, які стосуються окремих видів транспортних засобів, певних ремонтних операцій.

Наслідки у вигляді створення небезпеки для життя або здоров’я людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276) — це такі зміни в навколишньому світі, насамперед в технічному стані транспортних засобів та інших об'єктів транспортної інфраструктури. в обстановці руху (зокрема взаємному розташуванні транспортних засобів), в стані, в якому перебувають особи, що керують транспортними засобами, за яких створюється високий ступінь ймовірності заподіяння реальної шкоди — настання залізничних, воднотранспортних або авіаційних аварій чи катастроф. Створення небезпеки, як наслідок злочину, передбачає виникнення не абстрактної, а реальної можливості заподіяння шкоди. Про реальність загрози можуть свідчити, скажімо, такі дані, як відстань, на яку зблизилися в процесі руху транспортні засоби, розмір перевищення дозволеної в даних умовах швидкості тощо, Небезпека повинна загрожувати не будь-яким цінностям, а прямо названим в диспозиції ч. 1 ст. 276 ККУ. Тобто порушення має бути таким, внаслідок якого можуть статися загибель людей або настати інші тяжкі наслідки (зокрема тяжкі тілесні ушкодження, велика матеріальна шкода, перерва у роботі транспорту).

Оскільки заподіяння легкого тілесного ушкодження з необережності за загальним правилом не є кримінально караним, то реальне заподіяння такої шкоди внаслідок аварії на транспорті не тягне кримінальної відповідальності.

Причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів, а також недоброякісним ремонтом і передбаченими ст. 276 ККУ наслідками є тоді, коли дія або бездіяльність закономірно, з необхідністю потягли за собою настання наслідків. Це має місце тоді, коли: одне діяння однієї особи тягне за собою наслідки; кілька діянь однієї особи викликають настання наслідків; поведінка особи в сукупності з поведінкою іншої особи породжує наслідки.

Причинний зв’язок між діянням конкретної особи і заподіяною шкодою відсутній, якщо без цього діяння, лише під впливом інших факторів, наслідки не настали б.

Таким чином, основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого статтею 276 ККУ, є безпека руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя і здоров’я особи; власність, довкілля, інші блага.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 276 ККУ включає в себе: 1) діяння удвох формах: а) порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту; б) недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку; 2) наслідки, залежно від яких диференційована відповідальність в різних частинах ст. 276 ККУ; 3) причинний зв’язок між діянням і наслідками, що ним заподіяні. Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту полягає у вчиненні дій, заборонених такими правилами, чи. навпаки, у невиконанні дій, які належить вчинити відповідно до нормативне закріплених вимог. Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку полягає у порушенні технології робіт, використанні в ході ремонту неналежних інструментів, пристосувань, запасних частин і витратних матеріалів, відсутності випробувань після ремонту чи проведенні його не за повною програмою тощо. Причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів, а також недоброякісним ремонтом і передбаченими наслідками є тоді, коли дія або бездіяльність закономірно, з необхідністю потягли за собою настання наслідків.

2.2 Суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

злочин безпека транспорт відповідальність Злочин неможливий без особи, яка його вчинила, і тому суб'єкт злочину є обов’язковим елементом складу злочину. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права поряд з поняттям «суб'єкт злочину» виділяється поняття «особистість злочинця». У кримінально-правовому аспекті поняття «суб'єкт злочину» і «особистість злочинця» не тотожні. Обидва вони резюмують ознаки фізичної особи, яка вчинила злочин, однак їхнє кримінально-правове значення є різним.

Якщо поняття суб'єкта злочину є важливим для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, то поняття особистість злочинця має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак, які характеризують особу, що вчинила злочин, віднесено її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічну характеристику, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо. Поняттям «особа злочинця» широко користується наука кримінального права [12, с. 224].

Ознаки суб'єкта злочину необхідні для вирішення питань кримінальної відповідальності, зокрема кваліфікації злочинів. З’ясування ж характеристик особистості злочинця може слугувати, наприклад, більш повному встановленню обставин вчиненого злочину, причин та умов, які йому сприяли, з метою призначення необхідного для виправлення винуватого покарання та запобігання вчиненню злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину може бути: особа фізична; особа осудна; особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння. Ці три ознаки є обов’язковими для кожного випадку оцінки наявності суб'єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві дістали назву обов’язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб'єктом злочину.

При цьому для окремих складів злочину наявності у суб'єкта лише трьох обов’язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов’язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб'єктом перевищення влади або службових повноважень).

Для наявності суб'єкта у злочинах, де виконавцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов’язкові ознаки суб'єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб'єктом злочину.

Таким чином, факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб'єктам не всіх складів злочину) є ознака спеціального суб'єкта злочину. Вказівка на ознаку суб'єкта злочину, що робить його спеціальним, дається в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України.

Злочини, де суб'єкт має мати додаткову ознаку, звуться злочинами із спеціальним суб'єктом. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Усі ці ознаки мають бути обов’язково встановлені для визначення наявності суб'єкта злочину, а отже, і складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Однак для індивідуалізації покарання, для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання, суду недостатньо знань про ознаки суб'єкта злочину.

Що стосується норми ст. 276 ККУ, — суб'єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 18-річного віку і є працівником залізничного, водного або повітряного транспорту (згідно з чинними правилами руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонту його об'єктів до відповідних видів робіт допускаються лише особи, які досягли 18-річного віку). Остання ознака означає, що така особа:

а) перебуває у трудових відносинах з відповідним транспортним підприємством;

б) дії вчинено у зв’язку з виконанням трудових обов’язків по убезпеченню руху чи експлуатації або проведенням ремонту транспорту.

М.І. Бажанов, В. В. Сташис, В.Я. Тацій зазначають, що суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризується такими юридичними ознаками — вина, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан особи. Вина особи — це основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов’язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції статті КК як обов’язкові ознаки конкретного злочину. У деяких складах злочинів закон вказує на емоційний стан особи як ознаку суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб'єктивної сторони.

Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права і закріплено в КК. Згідно КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражених формі умислу або необережності. Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь [2, ст. 23].

Суб'єктивна сторона даного злочину вимагає встановлення психічного ставлення особи до діяння і його наслідків. Що стосується діяння, то воно може бути вчинене з прямим умислом або через злочинну недбалість. До наслідків вина може бути тільки необережною, у вигляді злочинної самовпевненості або недбалості.

Таким чином, суб'єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 18-річного віку і є працівником залізничного, водного або повітряного транспорту (згідно з чинними правилами руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонту його об'єктів до відповідних видів робіт допускаються лише особи, які досягли 18-річного віку). Остання ознака означає, що така особа: а) перебуває у трудових відносинах з відповідним транспортним підприємством; б) дії вчинено у зв’язку з виконанням трудових обов’язків по убезпеченню руху чи експлуатації або проведенням ремонту транспорту.

Особа, яка не наділена вказаними вище ознаками суб'єкта злочину, за дії, внаслідок яких сталися транспортна аварія чи катастрофа і, відповідно, настали вказані в ст. 276 наслідки, підлягає відповідальності за статтями КК про злочини проти життя і здоров’я особи, проти власності. Суб'єктивна сторона даного злочину вимагає встановлення психічного ставлення особи до діяння і його наслідків. Що стосується діяння, то воно може бути вчинене з прямим умислом або через злочинну недбалість. До наслідків вина може бути тільки необережною, у вигляді злочинної самовпевненості або недбалості.

О.П. Рябчинська зазначає, що у кримінально-правовій літературі кваліфікація розглядається і як певний розумовий процес, і як процесуально закріплений результат такого процесу. Отже, при з’ясуванні можливості визнання складу злочину як юридичної підстави процесу кваліфікації злочинів (кваліфікація у широкому розумінні), слід враховувати, що доведення наявності ознак складу конкретного злочину визнається етапом стадії встановлення відповідності між ознаками діяння і нормою.

Виходячи з цього, досить проблемно визнавати підставою певного процесу те явище, яке встановлюється тільки на його певній стадії. Виходячи з аналогічних позицій і при розгляді складу злочину як підстави кваліфікації, яка є результатом кримінально-правової оцінки діяння (кваліфікація у вузькому розумінні) відповідними уповноваженими органами внаслідок якої констатується відповідність між юридично значущими ознаками посягання та ознаками злочину, передбаченого законом [15, с. 266].

До кваліфікуючих ознак злочину передбаченого ст. 276 ККУ відносяться дії, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду (ч. 2 ст. 276 КК); спричинили загибель людей, тобто смерть однієї або декількох осіб (ч. 3 ст. 276 КК).

Зокрема, це підтверджує такий приклад: Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29.10.2013 року, яким було засуджено Особу 4 за ч.3 ст. 276 КК України.

Так, Особа 4, являючись провідником пасажирських вагонів депо Одеса-Головна, 30.12.12.2012 року Особа 4 о 18 годині 12 хвилин виїхала в якості провідника купейного вагону № 5 заводський № 14 940 швидкого поїзду № 60 сполученням «Одеса-Харків» зі станції Одеса-Головна. 31.12.2012 року слідуючи по перегону ст. Бурти — ст. Крюків-на-Дніпрі Південної залізниці Особа 4 грубо порушила п. 3.2 «Інструкції провідника пасажирських вагонів» № ЦЛ-0038, затвердженої наказом Міністра транспорту України за № 234-Ц від 01.09.2003 року (зі змінами, затвердженими наказом Генерального директора «Укрзалізниці» № 308-Ц від 26.09.2005 року) відповідно до якого під час руху потяга провідники головного і хвостового вагонів зобов’язані тримати бокові та торцеві двері закритими на внутрішні замки (секретки) та спецключ, в решті вагонів тільки двері робочого та неробочого тамбурів закриваються на внутрішні замки (секретки) на спецключ, достовірно знаючи це, не закрила бокові двері робочого тамбуру вагону № 5 на внутрішній замок, таким чином не виконала свої обов’язки провідника пасажирського вагону поїзда.

В подальшому, рухаючись по вищевказаному перегону близько 02 годин 53 хвилин до робочого тамбуру вагону № 5 зайшов пасажир вагону № 3 місце № 43, ОСОБА₆, який знаходився в стані тяжкого алкогольного сп’яніння, без визначеної мети відкрив бокові двері робочого тамбуру з правої сторони по ходу поїзда, які були не закриті на внутрішній замок та самовільно вистрибнув з вагону поїзда на 270 км. ПК. 6−7 перегону Буртист. Крюків-на-Дніпрі південної залізниці (с. Чечелеве, Кременчуцького району, Полтавської області) загинув на місці від падіння.

Особа особисто бачила дану подію, знову злочинно — недбало поставилася до виконання своїх обов’язків провідника пасажирських вагонів та не вжила термінових заходів по спасінню пасажира поїзда і всупереч вимог п. 7.12 «Інструкції провідника пасажирських вагонів» № ЦЛ-0038 відповідно до якого про нещасний випадок, що трапився з пасажиром, провідник негайно повинен зупинити поїзд стоп-краном, не виконала таких дій та не надала потерпілому першу долікарську допомогу (Додаток 1). Отже, до кваліфікуючих ознак злочину передбаченого ст. 276 ККУ відносяться дії, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду (ч. 2 ст. 276 КК); спричинили загибель людей, тобто смерть однієї або декількох осіб (ч. 3 ст. 276 КК).

3.1 Відповідальність за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту за законодавством України

А.С. Макаренко зазначає, що призначення покарання — це загальнообов’язкові правила, якими повинен керуватися суд у кожному випадку призначення покарання винній особі. Це система правил, яка приводить у дію механізм санкції статей Особливої частини ККУ.

Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини ККУ;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів [2, ст. 65].

При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються: 1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених ККУ [2, ст. 66].

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загально-небезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів [2, ст. 67].

Стаття 276 ККУ передбачає відповідальність за такими злочинами:

— Порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків, — караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

— Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду, — караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

— Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Кримінальна відповідальність за статтею 276 ККУ настає тоді, коли порушення пов’язане із функціонуванням одного із видів транспорту, названих в диспозиції цієї статті, — залізничного, водного чи повітряного. Кожний із видів транспорту включає в себе певну інфраструктуру — транспортні засоби, шляхи сполучення та місця базування, засоби управління рухом [17, с. 63].

Таким чином, призначення покарання — це загальнообов’язкові правила, якими повинен керуватися суд у кожному випадку призначення покарання винній особі. За чинним ККУ, порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, караються: якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків, — караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років; якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду, — караються позбавленням волі на строк від двох до семи років; якщо вони спричинили загибель людей, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3.2 Відповідальність за порушення працівником транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспортного засобу за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн

Щодо порушення працівником транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспортного засобу в різних країнах неоднаковим є підхід щодо визначення суб'єкта такого діяння. Кримінальні кодекси дев’яти з порівнюваних країн як суб'єкта аналізованого злочину визнають особу, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади: ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 280 КК Киргизької Республіки, ст. 325 КК Туркменістану, ст. 241 КК Республіки Вірменія, ст. 275 КК Республіки Грузія. Таке формулювання ознак суб'єкта цього злочину відповідає ознакам, передбаченим ст. 208 Модельного Кримінального кодексу, прийнятого 17 лютого 1996 р. на сьомому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав. Кримінальні кодекси чотирьох з порівнюваних країн, у тому числі і КК України, суб'єктом аналізованого злочину визнають працівника транспорту (ст. 276 КК України, ст. 263 КК Республіки Молдова, ст. 83 КК Естонської Республіки, ст. 257 КК Латвійської Республіки). КК Республіки Узбекистан суб'єктом порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту визнає особу, яка керує залізничним, морським, річковим або повітряним транспортом (ст. 260). КК Литовської Республіки суб'єктом такого порушення називає особу, яка недоброякісно здійснювала догляд за транспортними засобами (ст. 278). С.В. Бабанін зазначає, що «на сьогоднішній день транспортні засоби можуть перебувати у будь-якій власності, у тому числі й у приватній, спричинення суспільно небезпечних наслідків від порушення правил на транспорті залежить не від наявності чи відсутності в особи трудових відносин з транспортним підприємством, а від характеру виконуваної нею діяльності щодо дотримання правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Тому вважаємо, що відповідальність осіб, які є працівниками транспорту, і осіб, які такими не є, повинна передбачатись в одній кримінально-правовій нормі». Тому автор пропонує к контексті даної норми визначити суб'єкта, як «особи, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади».

Іншим елементом складу злочину про порушення працівником транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, підходи щодо якого різняться у законодавців країн — колишніх республік СРСР, є об'єктивна сторона, а саме визначення суспільно небезпечних наслідків. Чотири країни, серед яких і Україна, залишили з часів СРСР у кримінальному законодавстві відповідальність за створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків при порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту (ч. 2 ст. 77 КК України 1960 р., ч. 1 ст. 276 КК України 2001 р., ч. 4 ст. 295 КК Республіки Казахстан, ч. 3 ст. 278 КК Литовської Республіки, ч. 2 ст. 83 КК Естонської Республіки). Інші країни — республіки колишнього СРСР кримінально караним визнають лише такі порушення правил на транспорті, які призвели до реальних суспільно небезпечних наслідків. Проте підходи до криміналізації настання таких наслідків також не є однаковими. Так, чотири з порівнюваних країн суспільно небезпечними наслідками визнають лише заподіяння шкоди здоров’ю або життю людини (ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 275 КК Республіки Грузія). Інші порівнювані країни, у тому числі і Україна (ч. 2 ст. 276 КК), крім шкоди здоров’ю або життю людини, суспільно небезпечними наслідками визнають заподіяння великої або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, ст. 280 КК Киргизької Республіки, ст. 325 КК Туркменістану, ст. 241 КК Республіки Вірменія, ст. 263 КК Республіки Молдова, ст. 278 КК Литовської Республіки). КК Естонської Республіки до суспільно небезпечних наслідків відносить нещасні випадки з людьми, катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки (ст. 83); КК Латвійської Республіки — суттєві порушення роботи транспорту (ч. 1 ст. 257), катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки (ч. 1 ст. 257); КК Республіки Узбекистан — людські жертви, катастрофу або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 260).

Підходи щодо відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у країнах колишнього СРСР також неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені КК Киргизької Республіки — від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Латвійської Республіки — від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Республіки Молдова — від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають КК Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, КК Республіки Білорусь — від двох до семи років позбавлення волі. КК України за це діяння передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 276 КК) [6, 186−193].

Таким чином, науковці зазначають, що серед колишніх держав СРСР щодо правової кваліфікації злочину щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту є різними. Так, різними є визначення суб'єктів злочину, у більшості держав це — особи, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади. які призвели до реальних суспільно небезпечних наслідків. Також різними підходами також є визначення об'єктивної сторони: деякі КК країн поряд з суспільно небезпечними діями передбачають настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю або життю людини (ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 275 КК Республіки Грузія), а інші - крім шкоди здоров’ю або життю людини, суспільно небезпечними наслідками визнають заподіяння великої або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, та інші). Підходи щодо відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у країнах колишнього СРСР також неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені КК Киргизької Республіки — від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Латвійської Республіки — від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Республіки Молдова — від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають КК Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, КК Республіки Білорусь — від двох до семи років позбавлення волі. КК України за це діяння передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 276 КК). На мою думку, передбачення тривалих строків позбавлення волі за аналізований злочин не сприятиме досягненню такої мети покарання як виправлення засуджених і, відповідно, запобіганню вчиненню нових злочинів засудженими. Тому достатнім є встановлення максимального строку позбавлення волі за це діяння до 10 років.

Висновки

Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на: кримінальні злочини; адміністративні проступки; цивільно-правові делікти; дисциплінарні проступки. Найбільший ступінь небезпеки мають кримінальні злочини. ККУ містить розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Одним із видів злочинів зазначеного розділу міститься в статті 276 ККУ порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту. Вони поділяються на: порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків; порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду; вище зазначені порушення якщо вони спричинили загибель людей.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого статтею 276 ККУ, є безпека руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя і здоров’я особи; власність, довкілля, інші блага. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 276 ККУ включає в себе: 1) діяння удвох формах: а) порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту; б) недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку; 2) наслідки, залежно від яких диференційована відповідальність в різних частинах ст. 276 ККУ; 3) причинний зв’язок між діянням і наслідками, що ним заподіяні. Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту полягає у вчиненні дій, заборонених такими правилами, чи. навпаки, у невиконанні дій, які належить вчинити відповідно до нормативне закріплених вимог. Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку полягає у порушенні технології робіт, використанні в ході ремонту неналежних інструментів, пристосувань, запасних частин і витратних матеріалів, відсутності випробувань після ремонту чи проведенні його не за повною програмою тощо. Причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів, а також недоброякісним ремонтом і передбаченими наслідками є тоді, коли дія або бездіяльність закономірно, з необхідністю потягли за собою настання наслідків.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 18-річного віку і є працівником залізничного, водного або повітряного транспорту (згідно з чинними правилами руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонту його об'єктів до відповідних видів робіт допускаються лише особи, які досягли 18-річного віку). Остання ознака означає, що така особа: а) перебуває у трудових відносинах з відповідним транспортним підприємством; б) дії вчинено у зв’язку з виконанням трудових обов’язків по убезпеченню руху чи експлуатації або проведенням ремонту транспорту. Особа, яка не наділена вказаними вище ознаками суб'єкта злочину, за дії, внаслідок яких сталися транспортна аварія чи катастрофа і, відповідно, настали вказані в ст. 276 наслідки, підлягає відповідальності за статтями КК про злочини проти життя і здоров’я особи, проти власності. Суб'єктивна сторона даного злочину вимагає встановлення психічного ставлення особи до діяння і його наслідків. Що стосується діяння, то воно може бути вчинене з прямим умислом або через злочинну недбалість. До наслідків вина може бути тільки необережною, у вигляді злочинної самовпевненості або недбалості.

Призначення покарання — це загальнообов’язкові правила, якими повинен керуватися суд у кожному випадку призначення покарання винній особі. Це система правил, яка приводить у дію механізм санкції статтей Особливої частини ККУ. За чинним ККУ, порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, караються: якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків, — караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років; якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду, — караються позбавленням волі на строк від двох до семи років; якщо вони спричинили загибель людей, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Щодо зарубіжної практики, то науковці зазначають, що серед колишніх держав СРСР щодо правової кваліфікації злочину щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту є різними. Так, різними є визначення суб'єктів злочину, у більшості держав це — особи, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади. які призвели до реальних суспільно небезпечних наслідків. Також різними підходами також є визначення об'єктивної сторони: деякі КК країн поряд з суспільно небезпечними діями передбачають настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю або життю людини (ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 275 КК Республіки Грузія), а інші - крім шкоди здоров’ю або життю людини, суспільно небезпечними наслідками визнають заподіяння великої або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, та інші). Підходи щодо відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у країнах колишнього СРСР також неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені КК Киргизької Республіки — від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Латвійської Республіки — від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Республіки Молдова — від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають КК Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, КК Республіки Білорусь — від двох до семи років позбавлення волі. КК України за це діяння передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 276 КК). На мою думку, передбачення тривалих строків позбавлення волі за аналізований злочин не сприятиме досягненню такої мети покарання як виправлення засуджених і, відповідно, запобіганню вчиненню нових злочинів засудженими. Тому достатнім є встановлення максимального строку позбавлення волі за це діяння до 10 років.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою