Сучасний стан реалізації основних прав і свобод людини і громадянина в Україні

Херсонський державний університет Курсова робота з конституційного права з теми: СУЧАСНИЙ СТАН РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Херсон — 2013 рік

Вступ Актуальність роботи. Особливого значення дана тема набуває в сучасний період формування України, як демократичної, соціальної та правової держави, процес становлення якої ускладнюється певними негативними факторами, такими як негаразди господарювання, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти тощо.

Реальність демократії в суспільстві є основою реальності гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх здійснення та повна реалізація можливі лише за умов додержання та виконання обов’язків як з боку держави, так і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи за власним розсудом, здійснювати вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Слід додати, що формування громадянського суспільства в Україні неможливе без належного гарантування прав і свобод людини та громадянина. Проголошення прав і свобод та їх повсюдне і суворе дотримання — це різні речі. На основі положень Конституції України, що стосуються насамперед прав і свобод людини, необхідно прийняти ті закони, якими буде встановлено ефективний механізм здійснення цих прав і свобод. Ця проблема є багатоманітною і складною. В її основі лежить природне право людини на свободу і недоторканість.

Актуальність даної теми визначається і тим, що Україна вступила до Ради Європи і повинна дотримуватися вимог цієї впливової організації.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій як соціально-правового явища.

Предметом дослідження є відносини держави та суспільства до прав і свобод людини і громадянина.

Мета дослідження полягає у комплексному дослідженні гарантій прав і свобод людини та громадянина і їх відтворенні на сучасному етапі розвитку суспільства. Основоположними напрямками наукового аналізу стали:

1) висвітлення процесу становлення та розвитку вітчизняної теоретико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина на підставі історичних, загальнолюдських та юридичних явищ;

2) визначення поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;

3) конкретизація ролі та місця держави, права, суспільства і самої людини, щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина;

4) визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина;

5) з’ясування ступеня ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина і виявлення недоліків у правовому регулюванні їх здійснення та шляхи їх усунення;

Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання. До яких відносяться загальнонаукові методи: діалектичний, структурний, функціональний, системний, порівняльно-історичний та спеціальні: формально-правовий, порівняльного правознавства, спеціально-юридичний та інші.

Діалектичний метод зумовив використання відповідних категорій діалектики, таких як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, сутність та явище тощо.

Системний метод надав можливість розглянути механізм здійснення прав і свобод людини та громадянина як єдину злагоджену систему гарантій. Застосування структурного методу дозволило нам виявити стійкі взаємозв'язки між складовими елементами як невід'ємними частками системи гарантій прав і свобод.

Функціональний метод дав змогу окреслити визначення основних якостей і призначення механізму гарантій прав і свобод. Порівняльно-історичний метод збагатив світоглядне розуміння та відтворення гарантій на основі дослідження теоретико-правових поглядів та вітчизняного законодавства в минулому.

Використання формально-правового методу дало змогу виявити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні прав і свобод, дослідити основні форми здійснення прав і свобод. Метод порівняльного правознавства вплинув на розробки напрямків подальшого вдосконалення механізму здійснення прав і свобод людини та громадянина. Спеціально-юридичний був використаний для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них тощо.

Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. Поняття та загальна характеристика гарантій прав та свобод людини і громадянина України

1.1 Права та свободи людини і громадянина: поняття та види Система гарантій прав і свобод людини і громадянина становить цілісну систему взаємозв'язаних елементів. До них належать закріплені в Конституції України права, свободи і обов’язки людини і громадянина, які становлять конституційно-правовий статус особи, який, у свою чергу, виступає важливою нормативною передумовою здійснення, охорони і захисту прав і свобод, та передбачені Конституцією гарантії прав і свобод.

Конституційно-правовий статус особи — це закріплена в Конституції система взаємовідносин між особою та державою, що включає в себе такі складові елементи, як громадянство, конституційні права, свободи і обов’язки та основні принципи конституційно-правового статусу особи, закріплені в Конституції. Конституційний статус особи виступає нормативною передумовою здійснення, охорони і захисту прав і свобод особи, має виняткову вагу через нормативне закріплення прав, свобод і обов’язків на найвищому, конституційному рівні. Він дозволяє цілісно розглядати права, свободи і обов’язки особи з точки зору їх взаємообумовленості. Завдяки закріпленню прав і свобод особи в Конституції, у складі конституційно-правового статусу, утверджується їх непорушність, неприпустимість формального і зневажливого ставлення до них, підкреслюється роль держави в захисті правового статусу особи, його гарантованість [7, c.248].

Іншим складовим елементом системи забезпечення прав і свобод є різноманітні гарантії прав і свобод, які являють собою систему конкретних засобів, завдяки яким стає реальним ефективне здійснення громадянами своїх прав і свобод, їх охорона і захист у разі правопорушення.

Їх головне призначення полягає у забезпеченні всіх і кожного рівними правовими можливостями для набуття, реалізації, охорони і захисту суб'єктивних прав і свобод.

Під гарантіями прав і свобод особи слід розуміти, по-перше, певні умови, за яких можлива найповніша і всебічна реалізація прав і свобод особи, і, по-друге, засоби, які ефективно забезпечують охорону і захист прав і свобод особи у разі їх незаконного порушення. Роль і значення гарантій прав і свобод особи визначається тим, що вони являють собою сукупність різних факторів в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, які створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реальної можливості здійснення прав і свобод особи.

Система гарантій прав і свобод особи є досить складною і розгалуженою. Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Найпоширенішою у юридичній літературі є класифікація гарантій за наступними критеріями.

І. За практичним спрямуванням:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення.

У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

— економічні, які складають спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічну свободу громадян, вільний вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності тощо;

— політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, наявність реально.

діючих інститутів безпосередньої та представницької демократії, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави тощо;

— організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є надання державно-владної загальнообов’язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

— оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

— право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

— право на правову допомогу;

— можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов’язків;

— принцип презумпції невинуватості людини;

— можливість обмеження конституційних прав та свобод.

II. За характером гарантії класифікують на:

а) норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

б) судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення;

в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав людини;

г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.

III. За ступенем поширеності гарантії класифікують на:

а) національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як:

— державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов’язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

— судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов’язаних з правами та свободами людини і громадянина;

— право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами;

б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.

IV. За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:

— гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;

— гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;

— гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

— судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;

— гарантії омбудсмена, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод;

— гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

— адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

— гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

— гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

— гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V. За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:

а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі;

б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»;

в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника);

г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють:

а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;

б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

парламентський уповноважений громадянин законодавство

1.2 Права людини і громадянина в Україні

За 20 років Незалежності України принципи прав людини, закладені в законодавстві, міжнародних зобов’язаннях та Конституції України, поки що так і залишилися проектами та дороговказами державного й соціального будівництва, але не стали реальними підвалинами громадянського суспільства та механізмами державного управління.

Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежно державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права.

Так в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно зі статтею 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ч. 3 ст. 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією і з метою:

— врятування життя людей та майна;

— запобігання злочинові чи його припинення;

— забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту;

— забезпечення охорони здоров’я і моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей;

— запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

В Україні немає практично жодного права людини, яке б не порушувалося. При цьому мається на увазі не вчинення злочинів проти громадян з боку кримінальних осіб чи угруповань, а саме державну політику щодо забезпечення реалізації цих прав.

Серед головних викликів права людини в Україні можна назвати:

1. Несформованість громадянського суспільства та поставторитарні елементи в державному управлінні;

2. Бездіяльність органів державного управління (правоохоронних органів);

3. Бідність українців, яка робить нас зручним об'єктом для маніпулювання з боку власників капіталів (в Іспанії є приказка «вдома у бідняка всі кричать і всі праві»);

4. Роз'єднаність різних соціально-культурних груп у суспільстві та відчуження громадян від держави;

5. Поширення «епідемії» ксенофобії, антисемітизму, расизму, дискримінації. Згідно з результатами соціального моніторингу «Рівень національної дистанційованості громадян України» Інституту соціології НАН, лише 12% респондентів оцінюють сьогодні ситуацію в Україні як спокійну. Більше 60% — як напружену і навіть конфліктну. Така внутрішня боротьба не дає перспектив на майбутнє. В Україні близько 8% населення виявляє екстремістську орієнтацію щодо інших етнічних груп і національностей, і в 1% з них відзначається дуже високий рівень таких настроїв (близько 400 тис. чол.). Наприклад, толерантне ставлення до євреїв знизилося з 30 до 11 відсотків, до росіян — в 2 рази, до ромів — у 5 разів;

6. Відсутність ефективної взаємодії державних органів та правозахисників;

7. Відсутність належної експертизи законотворення і нормотворення щодо дотримання прав і свобод люди і громадянина.

Закони України надають усім громадянам у випадку порушення їхніх прав і свобод або незгоди з діями органів влади і посадових осіб, звертатися в судові інстанції. Ст. 55 Конституції говорить, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Також кожний громадянин має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна. Крім цього, кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань.

РОЗДІЛ 2. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України

2.1 Загальні гарантії прав і свобод особи: поняття та види Політичними, економічними, соціальними, ідеологічними і культурними гарантіями прав і свобод особи є відповідні суспільні сфери — політична, економічна, соціальна, ідеологічна і культурна, які історично склались і функціонують у суспільстві. З точки зору механізму впливу даних гарантій на права і свободи особи, перераховані гарантії можуть бути віднесені до таких, що забезпечують найбільш повну і всебічну реалізацію прав і свобод особи за наявних політичних, економічних та інших передумов.

В Україні політичними гарантіями прав і свобод особи виступають головні принципи функціонування і устрою української держави, до яких належать принципи народовладдя; принципи державного суверенітету, що передбачають верховенство, самостійність, незалежність, повноту і неподільність державної влади; розподіл владних повноважень між незалежними та взаємозв'язаними гілками — законодавчою, виконавчою та судовою; політичний плюралізм тощo.

Економічні гарантії прав і свобод в Україні втілюються у багатоплановому функціонуванні економіки, в існуючій системі багатоманітності форм власності - державної, колективної, приватної, комунальної та інших як рівноправних і в однаковій мірі захищених юридично, а також в економічній самостійності, що забезпечує юридичну рівність учасникам економічних відносин.

Соціальними гарантіями прав і свобод особи виступає весь комплекс відносин і взаємозв'язків вільного громадянського суспільства. Соціальні гарантії включають заборону розпалювання соціальної, расової ворожнечі, національного і релігійного розбрату, передбачають рівність прав чоловіка і жінки, заборону встановлення привілеїв чи обмежень за приналежністю до певної раси, за кольором шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, за мовними або іншими ознаками. [12, c.32]

Ідеологічні гарантії прав і свобод особи в сучасній Україні виявляються у загальному визнанні та сприйнятті загальнолюдських гуманістичних цінностей, ідей демократичної правової соціальної держави і громадянського суспільства, верховенства права та соціальної справедливості. Культурні та духовні гарантії прав і свобод особи в Україні втілюються в законодавчому закріпленні свободи віросповідання, в існуючій системі освіти, науки, культури та вільному до них доступі[15, c.29].

2.2 Юридичні гарантії

Якщо загальні гарантії прав і свобод особи належать до таких, що забезпечують реалізацію прав і свобод особи завдяки наявним політичним, економічним, соціальним, ідеологічним та культурним, тобто загальним передумовам, то спеціальні гарантії, до яких належать юридичні або правові гарантії прав і свобод особи, належать до таких, що забезпечують реалізацію, охорону і, у разі необхідності, захист прав і свобод особи специфічними правовими засобами. Отже, зміст юридичних гарантій прав і свобод особи полягає у тому, що вони виступають у якості спеціального правового засобу реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи.

В цілому правові гарантії прав і свобод особи — це встановлені законом юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод. Держава, закріплюючи права і свободи особи в законах, тим самим бере на себе зобов’язання створювати умови для їх забезпечення: надавати громадянам справжні можливості для практичної реалізації ними своїх прав і свобод; охороняти права і свободи особи шляхом усунення будь-яких можливостей для їх порушення; захищати права і свободи особи у випадку незаконного їх порушення, коли таке порушення вже сталося. Ці зобов’язання держави щодо забезпечення прав і свобод особи, зафіксовані в законодавстві, і є їх юридичними гарантіями[8, c.13].

Юридичні гарантії прав і свобод особи поділяються на матеріальні, процесуальні, організаційно-правові, галузеві та інституційні[9,c.243] Розглянемо кожний з перерахованих видів гарантій:

Матеріальні гарантії прав і свобод особи — це передбачені законодавством найважливіші умови забезпечення охорони і захисту цих прав і свобод, які мають загальнообов’язковий характер. Принцип дотримання державою прав і свобод особистості закріплено в більшості конституцій демократичних держав. Конституція України не є винятком. В статті 3 Конституції України проголошується: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» .

За Конституцією України всі люди вільні і рівні в своїй гідності та правах, а права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними[1,ст.21] Права і свободи людини не вичерпуються Конституцією, вони гарантовані і є довічними. В Конституції України також проголошується заборона антиправового (правопорушного) законодавства: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» [1, ст.21]. Отже, держава визнає існування природних невідчужуваних від особи прав і свобод, перелік яких не вичерпується визначеними в Конституції правами і свободами.

Процесуальні гарантії прав і свобод особи — це встановлені законом засоби забезпечення прав і свобод особи в процесі захисту цих прав і свобод під час здійснення правосуддя у разі їх незаконного порушення.

Організаційно-правові гарантії прав і свобод особи — це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій по забезпеченню, охороні і захисту прав і свобод особи. Основними організаційними гарантами прав і свобод людини за Конституцією України є Верховна Рада, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов’язки[1, cт.92]; Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина[1, cт.102]; Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян [1, cт.119]; суди, які захищають права і свободи людини і громадянина[1, cт.55]; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини[1, cт.101]; прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, передбачених законом[1, cт.121], і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу[1, cт.119].

Процесуальні гарантії прав і свобод особи — це встановлені законом засоби забезпечення прав і свобод особи в процесі захисту цих прав і свобод під час здійснення правосуддя у разі їх незаконного порушення2.

Організаційно-правові гарантії прав і свобод особи — це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій по забезпеченню, охороні і захисту прав і свобод особи1. Основними організаційними гарантами прав і свобод людини за Конституцією України є Верховна Рада, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов’язки[1, cт.102]; Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина; Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади[1, cт.116], які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян[1, cт.112]; суди, які захищають права і свободи людини і громадянина[1, cт.55]; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини[1, cт.101]; прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, передбачених законом, і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу.

Крім вищенаведених, серед організаційних гарантів захисту прав і свобод людини та громадянина можна назвати також політичні партії і громадські організації, що здійснюють і захищають права і свободи громадян, які в них об'єдналися; органи місцевого самоврядування; міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до яких може звернутись громадянин України у випадку, коли внутрішньодержавні засоби захисту його прав і свобод є вичерпаними. Наприклад, громадяни України, яка є членом Ради Європи і ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, мають право звертатися в Європейський суд з прав людини у тому разі, коли всі внутрішньодержавні засоби захисту цих прав є вичерпаними.

Галузеві гарантії прав і свобод особи — це юридичні засоби реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи, які містяться у правових нормах відповідних галузей права. Найважливішим видом галузевих гарантій прав і свобод особи є конституційні гарантії. Конституційні гарантії прав і свобод особи — це сукупність встановлених Конституцією норм, які є основним засобом захисту прав і свобод людини, а також певна система встановлених Конституцією правозахисних інститутів разом з основними принципами їх діяльності.

У правових нормах цивільного, сімейного, трудового права містяться відповідні гарантії цивільних, сімейних, трудових прав і свобод громадян. Так, у цивільному праві гарантується реалізація, охорона і захист майнових і деяких особистих немайнових прав і свобод: свобода підприємницької діяльності, захист права власності, авторських прав та ін.; норми сімейного права гарантують рівноправність чоловіка і жінки у сімейному житті, захист прав і законних інтересів членів сім'ї, що потребують допомоги, в першу чергу — дітей; в нормах трудового права передбачено широкий захист права громадян на працю тощо. Галузеві гарантії прав і свобод особи містяться і у нормах інших галузей — адміністративній, кримінальній, виправно-трудовій та інших[7, c.84]

Юридичну відповідальність можна віднести до особливого виду юридичних гарантій прав і свобод особи. Ідеться про такі функції, як штрафна або каральна (за скоєне правопорушення правопорушник зазнає втрат особистого, матеріального або іншого характеру), попереджувальна (юридична відповідальність є засобом попередження нових правопорушень через загрозу для правопорушника зазнати певних втрат за скоєне правопорушення), виховна (здійснюється психологічний вплив на свідомість правопорушника), правовідновлювальна (компенсація потерпілій стороні порушених прав). Ці функції дозволяють юридичній відповідальності виступати у якості ефективної гарантії прав і свобод особи.

2.3 Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина На даний момент в Україні діє багато засобів, спрямованих на охорону прав громадян. До таких належать і адміністративний засіб захисту прав (адміністративна скарга), і судовий контроль, і прокурорський нагляд тощо. Але діяльність зазначених механізмів виявляється не достатньо ефективною у розв’язанні даної проблеми, бо вона не акцентована саме на захистові прав та свобод людини. Тому виникає потреба у запровадженні оригінальних та більш прогресивних у цьому плані інструментів правозахисту. Адже чим більше існує дієвих механізмів захисту прав і свобод у сучасній державі, тим гуманніше дане суспільство.

Таким механізмом, на мою думку, є інститут парламентського уповноваженого з прав людини, що відомий світові під назвою «омбудсмен».

Омбудсмен — слово шведського походження, що означає «представник чиїхось інтересів». Але в різних країнах ця інституція має різні найменування: медіатор (Франція), народний правозахисник (Австрія), адвокат народу (Румунія), парламентський комісар в справах адміністрації (Велика Британія) тощо.

У державно-правовому розумінні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав громадян і парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадовими особами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Цьому інститутові дала визначення Міжнародна Асоціація Юристів: омбудсмен — це незалежна публічна посадова особа високого рангу, яка отримує скарги на державні органи та службовців від потерпілих осіб чи діє за власним розсудом і уповноважена проводити розслідування, рекомендувати корегуючі дії і подає щорічні доповіді.

Історія свідчить, що необхідність в інституті омбудсмена виникає перш за все тоді, коли існуючі інституції не здійснюють ефективного контролю у сфері державного управління і виникає необхідність у додаткових механізмах захисту прав і свобод громадян. Цей інститут нібито «виростає» із держави і громадянського суспільства на відповідній стадії їх розвитку і виступає противагою громадянського суспільства на розширення і зміцнення сфери державного втручання в життя людини.

2.4 Шляхи вдосконалення реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина На сучасному етапі розвитку Української держави і суспільства проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення. Суть цієї проблеми полягає у недостатньому їх забезпеченні, що виявляється як у певних складнощах в практичній реалізації деяких прав і свобод, закріплених в Конституції України, так і в незадовільному стані їх захищеності. Існуючий розрив між проголошеними в Конституції правами і свободами особи, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації і захисту можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава, ще не склалися[14, c.9].

Аналізуючи історичний досвід минулого і сучасну практику забезпечення прав і свобод особи, можна зробити висновок про необхідність комплексного і системного втілення в життя основних засад громадянського суспільства з одночасним впровадженням в практику найважливіших положень правової держави в Україні. Тільки подолавши всі труднощі становлення правової державності і створення основ вільного громадянського суспільства можна підійти до реального розв’язання проблеми забезпечення прав і свобод особи в Україні.

Визначення в Конституції України нашої держави як соціальної і правової є до певної міри передчасним: на цих засадах базується програма подальшого державотворення, проте ці положення не є констатацією реального стану справ. Адже ще не остаточно втілені в життя принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону, держава належним чином не відстоює права і свободи особи та принципи поділу влади.

Принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону в Україні лише починають впроваджуватися у практику. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть всупереч їм, немає відповідних соціально-економічних передумов і механізмів їх реалізації. Низькою є правова культура і правосвідомість громадян та посадових осіб, а масове невиконання і недотримання законів та інші прояви правового нігілізму є поширеним явищем?.

Інший принцип правової держави, принцип поділу влади, закладений у Конституції, в Україні також не є остаточно реалізованим. Система стримувань і противаг як основа розподілу владних повноважень між гілками влади не відпрацьована, замість необхідної взаємодії в цьому питанні існує певний дисбаланс.

Визнання у ст. 3 Конституції людини найвищою соціальною цінністю, її прав і свобод змістом і метою діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод головним її обов’язком, безперечно, має величезне значення, але це положення поки залишається лише програмною установкою. Це означає, що Україну не можна визнати правовою державою, адже права і свободи особи не стали поки що вищою цінністю.

Формування правової держави і створення умов, за яких людина дійсно стає вищою соціальною цінністю, є надзвичайно складним завданням, його вирішення можливе лише в результаті тривалих зусиль суспільства, пов’язаних з подоланням всього комплексу наявних проблем[10, c.191].

У Конституції відображені головні напрямки розвитку громадянського суспільства і створення демократичної правової соціальної держави в Україні.

Серед них важливе місце посідають положення, які закріплюють основні засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи.

Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується.

Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі.

Необхідно розробити і прийняти наукову концепцію розвитку українського законодавства, в якій потрібно передбачити механізм переорієнтації чинного законодавства на правове забезпечення прав людини, приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини. Крім цього, слід підвищувати невисоку за рівнем правову культуру і правосвідомість наших громадян. В цьому відношенні ефективною має бути пропаганда юридичних знань, юридична освіта, ефективна правова допомога та інші заходи.

Для вирішення цих проблем потрібно здійснювати відповідні зміни в економічній політиці України: забезпечувати зростання виробництва, переорієнтовувати економіку на загальносоціальні потреби, забезпечувати її стабільний розвиток, і взагалі, поєднувати ринкові перетворення з виваженою соціальною політикою держави, спрямовану на забезпечення ефективної реалізації прав і свобод громадян і на соціальний захист тих верств населення, які його потребують[16, c.54].

Важливим завданням економічних і соціальних перетворень в сучасній Україні є збалансування свободи ринкової економіки із забезпеченням соціальної захищеності людини, захистом і гарантуванням її соціально-економічних прав. Соціальна функція може бути повноцінно реалізована лише за умови високого рівня економічного розвитку, що дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і підприємництва. Система цих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства, на поступовий підйом загального рівня життя.

Правова держава, до побудови якої прагне наше суспільство, повинна всебічно сприяти розвиткові основних засад громадянського суспільства, забезпечувати баланс інтересів між різними суспільними верствами, відповідати за прийняття виважених політичних рішень, сприяти становленню і розвитку вільних економічних відносин у поєднанні з цілеспрямованою соціальною політикою, отже, максимально забезпечувати і гарантувати права і свободи людини і громадянина.

ВИСНОВКИ Отже механізм соціально-правового захисту відображає права та свободи особи як вищу цінність; рівень соціальної справедливості у суспільстві, ступінь гарантованості прав та свобод особи; здійснення суспільного порядку та безпеки. Гарантії прав та свобод людини — це система норм, принципів, умов і вимог, що забезпечують захист, виконання та дотримання закріплених в Конституції України прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Ситема гарантій прав та свобод людини і громадянина є чи не основною частиною конституційно-правового статусу особи, який є передумовою здійснення та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Конституційно-правовий статус особи — це закріплена в Конституції система взаємовідносин між особою та державою. Гарантій прав та свобод людини і громадянина виступають певними засобами в різних сферах діяльності людини, які забезпечують максимальний на данному етапі розвитку суспільства рівень використання доступних прав та свобод.

Багатоматність факторів, які впливають на забезпечення прав та свобод людини і громадянина зумовлють існування дуже великої кількості різноманітних гарантій, тому існує необхідність їх класифікації. Є дуже велика кількість критеріїв класифікації, але основними в юридичній літературі є: за практичним спрямування, за характером, за ступенем поширеності, за суб'єктами, за особливостями правового статусу, що гарантується та за змістом.

Права і свободи людини і громадянина та їх гарантії до свого теперішнього змісту пройшли довгий еволюційний шлях через століття. Спочатку права і свободи встановлювалися церквою, але з часом позбувалися релігійного забарвлення і виділилися в окремий інститут. Найвидатніші мислителі всіх епох розглядали питання прав і свобод та їх гарантій, наприклад Арістотель зі стародавньої міфічної Греції та Жан-Жак Руссо, представник Франції часів просвітництва, та інші. Але їхні ідеї були лише поверхневими і не достатньо конкретизованими, але саме вони стали фундаментом розвитку правата свободилюдини і громадянина та їх гарантій.

Неможливо переоцінити вклан українських мислителів у розвиток прав і свобод, особливо у виокремлення певних окремих прав та свобод і та конкретизації їх. Українські науковці займалися вивченням ролі держави у регулюванні, встановленні, гарантуванні і забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Загальні гарантій прав і свобод людини і громадянина поділяються на соціальні, економічні, політичні та культурні, відповідно до сфер діяльності людини. Кожен вид гарантій створює можливості використання прав і свобод в окремій сфері діяльності людини.

Спеціальні гарантії забезпечують реалізацію, охорону і, у разі необхідності, захист прав і свобод особи специфічними правовими засобами.

Їх існування обумоленно тим, що держава надаючи певні права і свободи бере на себе обов’язок гарантувати їх виконання і непорушність. Юридичні гарантії прав і свобод особи поділяються на матеріальні, процесуальні, організаційно-правові, галузеві та інституційні.

На сучасному етапі існування Української держави можна спостерігати певні недоліки у системі гарантування прав і свобод людини і громадянина. Вони відображаються у недостатньому їх забезпеченні, що впливає на існування певних складностей в практичній їх реалізації. Існують навіть випадки, коли існує якесь право, але нема ніяких шляхів їх реалізації і захисту. Зважаючи на вичені дані можна сказати, що Україні потрібне всебічне вдосконалення правової бази щодо гарантування і захисту прав і свобод громадян. Низької є правова культура та правова свідомість громадян України, що негативно впливає на розвиток і існування певних видів прав і свобод та їх гарантій.

Проблемою гарантій прав і свобод є те, що Україна знаходиться ще в перехідному стані до соціальної, правової держави. Обовязковими умовами повного переходу є створення ефективної системи прав та свобод людини і громадянина та закріплення їх в законодавстві нашої держави, підвищення правової культури та правової свідомості шляхом пропогандування юридичної освіти та наданням ефективної правової допомоги народу, приведення у відповідність законодавство нашої держави до міждународних стандартів, розробка наукової концепції розвитку законодавства з орієнтацією на правове забезпечення прав людини та всебічний розвиток юридичних засобів гарантування прав і свобод людини і громадянина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. — К., 1996.

2. Бородін І. Права та свободи громадян, іх класифікація, гарантії реалізації. // Право України. — 1992; № 4.

3. Гуренко Марина Миколаївна. Розвиток філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина: дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2004. — 481с.

4. Гуренко Марина Миколаївна. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина: Монографія. — Київ: Логос, 2002. — 490с.

5. Гуренко Марина Миколаївна. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: Монографія. — Київ: НАВСУ, 2000. -240с.

6. Денисов В. Н., Евентов В. И. и др. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. — К., Наукова думка, 1992. — 134с.

7. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К., 1999. -453с.

8. Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. — М., 1995. — 181с.

9. Кравченко В. В., Конституційне право України: Навчальний посібник, ч.1., К., 1988р. — 390с.

10. Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред. В. И. Лафитского. — М., 1995. -519с.

11. Общая теория прав человека / Руководитель авторского коллектива и ответственный редактор Лукашева Е. А. — М., 1996. -321с.

12. Малишко М. І. Конституційно-правовии статус громадянина та інших груп населення. — К.: МАУП, 1996. — 98с.

13. Нерсесянц B.C. Права человека в истории политической и правовой мысли // Права человека в истории человечества и в современном мире. — М., 1989. — 388с.

14. Орзіх М.Ф. Міжнародно-правові стандарти прав людини в Україні // Право України. — 1992. — № 4.

15. Права человека в современном мире / Отв. ред. Рагозин Н. П. — Донецк, 1995. -290с.

16. Хаманева Н. Ю. Охрана прав граждан в зарубежных странах: Институт омбудсмена. — М., 1991. — 340с.

17. Проблеми гарантій прав і свобод людини в українській філософсько-правовій думці // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. Наукове видання. — Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2001. — 190с.

.ur