Система економічної безпеки підприємства (за матеріалами ПрАТ «Бориспільський автозавод»)

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ОЦІНКА СТАНУ БЕЗПЕКИ НА ПРАТ «БОРИСПІЛЬСЬКИЙ АВТОЗАВОД»

1.1 Загальна характеристика діяльності ПрАТ «Бориспільський автозавод»

1.2 Стан безпеки організації у фінансовій сфері

1.3 Стан безпеки організації у техніко-технологічній сфері

1.4 Стан безпеки організації у кадровій сфері

1.5 Стан безпеки організації у інформаційній, політико-правовій, екологічній та силовій сферах

1.6 Стан безпеки організації на ринку

1.7 Внутрішні загрози безпеці організації (змодельовані на основі визначених показників діяльності організації)

1.8 Аналізування зовнішніх загроз, їх причин та можливих наслідків для організації

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Цілі забезпечення безпеки організації

2.2 Об'єкти безпеки організації

2.3 Організаційна структура системи безпеки організації

2.3.1 Структура системи безпеки організації

2.3.2 Нормативно-правова база з питань економічної безпеки організації

2.4 Принципи, засоби і заходи забезпечення економічної безпеки організації

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЗАВДАННЯ

на курсову роботу з дисципліни «Економічна безпека»

на тему: «Система економічної безпеки підприємства ПрАТ «Бориспільський автозавод»

Назва організації (вид діяльності) ПрАТ «Бориспільський автозавод»

Завдання видав (ла): професор кафедри менеджменту ЛДУВС Живко Зінаїда Богданівна

Завдання отримала: Павлович Уляна Ігорівна

ВСТУП

економічний безпека інформаційний Автобус — вид комерційного транспорту з кількістю місць для сидіння (більше дев’яти з місцем водія включно), який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки.

Найперший у світі автобус виготовив у 1801 році Річард Тревітік, а його демонстрація пройшла 24 грудня того ж року у Кемборні, Корноул (Англія). Це була машина з паровим двигуном, яка могла перевозити до 8 пасажирів.

Перший у світі електричний автобус з’явився у Лондоні у 1886 році. Він міг їздити з середньою швидкістю 11,2 км/г. Перший у світі автобус з двигуном внутрішнього згоряння, який працював на бензині, був побудований у Німеччині у 1894−1895 роках заводом «Бенц». Він вміщував 8 пасажирів і курсував по 15-кілометровій трасі між німецькими містами Зіген, Нетфен і Дойц. Перший у світі міський автобус з двигуном внутрішнього згоряння вийшов на маршрут 12 квітня 1903 року у Лондоні.

Зараз в Україні виробництво автобусів ведуть 10 підприємств. Це: «ЛАЗ», «ЛуАЗ», «Черкаський автобусний завод», ПрАТ «Бориспільський автозавод», «Чернігівський автозавод», «ЗАЗ», ПП «Автотехнологія» з Рівного, «АнтоРус» з Херсона, «Укравтобуспром» зі Львова, «Часівоярський ремонтний завод» з Донецької області.

За даними Консалтингового агентства «Автоконсалтинг», ПрАТ «Бориспільський автозавод» за результатами 10 місяців 2009 року займає перше місце з продажу автобусів малого класу на території України. Підприємство з січня по жовтень (включно) 2009 року реалізувало 359 одиниць автобусів, що становить 25,23% ринку. Зазначимо, що за результатами жовтня 2009 року частка проданих автобусів ЗАТ «Бориспільський автозавод» становить 47,45%.

Мета курсової роботи: вивчення та дослідження стану економічної безпеки ПрАТ «Бориспільський автозавод». Окреслення моделі побудови системи економічної безпеки ПрАТ «Бориспільський автозавод» та механізму її забезпечення.

Об'єктом дослідження роботи є: фінансово-господарська та нормативно-організаційна діяльність ПрАТ «Бориспільський автозавод» .

Предметом дослідження є: економіко-правові відносини забезпечення системи економічної безпеки ПрАТ «Бориспільський автозавод» .

Завданням діяльності виступають:

· дослідження безпеки організації у фінансовій сфері;

· дослідження безпеки організації у техніко-технологічній сфері;

· дослідження безпеки організації у кадровій сфері;

· дослідження безпеки організації у інформаційній, політико-правовій, екологічній та силовій сферах;

· вивчення та дослідження внутрішніх загроз безпеці організації;

· аналізування зовнішніх загроз, їх причини та можливі наслідки для організації.

РОЗДІЛ І. ОЦІНКА СТАНУ БЕЗПЕКИ НА ПрАТ «Бориспільський автозавод»

1.1 Загальна характеристика діяльності ПрАТ «Бориспільський автозавод»

Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» — одне з наймолодших (зареєстроване 30-го квітня 2002 року) підприємств України в галузі проектування і виробництва автотранспортних засобів. На сьогоднішній день, не зважаючи на коротку історію, завод вже широко відомий не тільки на теренах України, а й поза її межами. При заводі створений потужний науково-технічний центр «Еталон», до складу якого, окрім широкого кола молодих кваліфікованих спеціалістів, входять провідні фахівці у галузі автобусобудування. Таким чином колектив заводу здатний у стислі строки розробити конструкторську документацію і освоїти серійне виробництво будь-яких автотранспортних засобів.

Цікавою є коротка історична хронологія розвитку заводу, яка яскраво характеризує творчий потенціал його колективу, стиль і методи керування виробничим процесом:

2002 рік

1-го червня 2002 р. — початок робіт по розробці структури і формуванню колективу заводу, по створенню науково-технічного центру, по переобладнанню виробничих площ і т.ін.;

1-го липня 2002 р. — початок розробки конструкторської документації на приміський автобус малого класу моделі БАЗ-А079 «Еталон» на шасі ТАТА LP 613, яке по ліцензії фірми «Mercedes Benz» виробляється індійською фірмою «ТАТА Engineering» ;

1-го серпня 2002 р. — початок виготовлення перших п’яти автобусів;

5-го вересня 2002 р. — початок розробки конструкторської документації на автобус типу «маршрутне таксі» особливо малого класу моделі БАЗ-2215 «Дельфін» ;

2-го жовтня 2002 р. — офіційний пуск заводу (з конвеєра зійшли перші два автобуси);

1-го грудня 2002 р. — початок проектно-конструкторських робіт по створенню конструкцій нових перспективних міських автобусів малого класу з пониженим рівнем підлоги моделей БАЗ-3201 та БАЗ-3202 «Пролісок» ;

20-го грудня 2002 року — виготовлений перший дослідний зразок автобуса особливо малого класу моделі БАЗ-2215;

28-го грудня 2002 р. — завершені попередні і сертифікаційні випробування автобуса БАЗ-А079.04 «Еталон», отриманий сертифікат відповідності на промислову партію і реалізований споживачам перший автобус;

2003 рік

26-лютого 2003 р. — виготовлені перші дослідні зразки шкільних автобусів — особливо малого класу моделі БАЗ-2215 шк. та малого класу моделі БАЗ-А079.11 «Школярик» ;

25-го травня 2003 р. — демонстрація на автосалоні SIA-2003 у м. Києві десяти моделей автотранспортних засобів — автобусів особливо малого класу моделі БАЗ-2215, автобусів малого класу БАЗ-3240 (на шасі ІВЕКО 49.12), БАЗ-А079.04 (модифікація з клеєними вікнами), міжміського автобуса ближнього прямування БАЗ-А079.07, міських автобусів малого класу БАЗ-3201 та БАЗ-3202, туристичного автобуса малого класу БАЗ-3203 «Едельвейс», шкільних автобусів БАЗ-2215 шк. та БАЗ-А079.11 «Школярик», а також автомобільного шасі малої вантажопідйомності транспортно-технологічного призначення БАЗ-3340 «Терен» (аналог — автомобіль «Мультикар», Німеччина);

17-го червня 2003 року — реалізований споживачам 100-ий автобус моделі БАЗ-А079.04;

20-го вересня 2003 року — із конвеєра ЗАТ «Бориспільський автозавод» зійшов 250-ий автобус.

Бориспільський автозавод був створений у квітні 2002 року. Уже в жовтні 2002 року, через 5 місяців після офіційної реєстрації заводу, з конвеєра зійшли перші два автобуси.

У грудні 2002 р. були завершені попередні і сертифікаційні випробування автобуса БАЗ-А079.04 «Еталон», був отриманий сертифікат відповідності на промислову партію і проданий споживачам перший автобус.

Сьогодні ПрАТ «Бориспільський автозавод» — це сучасне самостійне виробництво, на якому працює близько дев’ятисот працівників. Виробничі площі заводу займають 7000 кв. м. Завод випускає 1700 автобусів в рік десяти різних модифікацій. Завод активно співпрацює з науково-дослідним інститутом автомобілебудівництва «Еталон», що об'єднав близько шістдесят провідних конструкторів, які мають великий практичний досвід у конструюванні автобусів. Саме тут і народжуються ідеї, які потім втілюються в життя.

Бориспільський автозавод — це цілком вітчизняна розробка. Висока кваліфікація спеціалістів Бориспільського автозаводу дозволяє у стислий термін розробити конструкторську документацію і освоїти серійне виробництво будь-яких автотранспортних засобів. В даний час запущено у виробництво три модифікації автобусів А148. Деталі із листового металу і профільних труб виготовляються на високопродуктивних верстатах «Bystronic», «Trumpf» та інших. Після зварювання в кузовному цеху, кузова автобусів проходять процес тришарового фарбування в малярному цеху. При цьому метал піддається антикорозійній обробці з використанням технологій оцинкування. Завдяки цьому, кузов протягом п’яти років надійно захищений від корозії. Таке фарбування відповідає найвищим світовим стандартам. З малярного цеху кузов потрапляє у складальний цех, де він встановлюється на шасі. Тут же відбувається встановлення електрообладнання, настилання підлоги, внутрішня обшивка даху та встановлення сидінь. З цього цеху, автобус виїжджає своїм ходом на стендові випробування гальм та пробігові випробування. І завод, і вся продукція, яку він випускає, сертифіковані. На заводі запроваджено та сертифіковано систему управління якістю за вимогами міжнародного стандарту IS0 9001:2008, тому на всіх етапах виробництва контроль якості дуже жорсткий. Кожний автобус проходить до 50 видів різних типів випробувань, серед яких полігонні, дорожні та стендові.

Система менеджменту якості ПрАТ «БАЗ» є моделлю менеджменту взаємозв'язаних та взаємодіючих процесів, що здійснюються на підприємстві та призначена для постійного поліпшення його діяльності, а отже, для підвищення конкурентоспроможності заводу на вітчизняному і світовому ринках.

В цьому випадку є розумне запитання: що, в першу чергу, визначає конкурентоспроможність будь-якої організації? Звичайно, її здатність виробляти продукцію, яка не лише задовольняє всім вимогам споживачів, але навіть і переверщує їх очікування. Тому очевидно, що ключовими для нашого підприємства є процеси життєвого циклу продукції. Саме тому ці процеси — об'єкт зосередження всіх знань, умінь і навиків, роботи керівництва і персоналу — основа їх матеріального добробуту і конкурентоспроможності підприємства. Саме ці процеси формують, а отже, і визначають якість продукції.

Тому, восени 2005 року акціонерами було прийняте стратегічне рішення про створення і впровадження на підприємстві системи менеджменту якістю, яка б відповідала вимогам міжнародним стандартам ISO 9000.

Так, в листопаді 2006 р. система менеджменту якості на ПрАТ «БАЗ» була розроблена, документально оформлена, впроваджена та успішно сертифікована ТОВ «ТЮФ Рейланд Україна», а в 2009 р. ресертифікована на відповідність до вимог міжнародного стандарту ISO 9001:2008, в результаті чого був отриманий сертифікат.

1.2 Показники безпеки організації у фінансовій сфері

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

= /, більше 0,2

де — абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

— короткострокова заборгованість підприємства.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за нашими підрахунками становить 14,1 тобто відповідає нормі, і не становить загрози для діяльності підприємства.

Коефіцієнт швидкої ліквідності () — обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

=, більше 0,7

де — оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

Коли, то платоспроможність підприємства невисока.

Отже платоспроможність підприємства є висока 17,1> 0,7 це також не становить загрози.

Коефіцієнт загальної ліквідності () — це відношення оборотних активів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (зобов'язань):

=, більше 2

де — оборотні активи підприємства.

Оскільки 10,7 > 2, отже це не становить внутрішньої загрози для підприємства, тому що оборотні активи покривають поточні зобов’язання.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) (- більше 0,5) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

більше 0,5

де — власний капітал підприємства;

— підсумок балансу (активи).

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності)в даному випадку становить 0,07 тобто є меншим від норми. Так як 0,07 < 0,5 це являється внутрішньою загрозою. Це означає, що своїх коштів у підприємства мало, тому доводиться багато позичати (брати кредит), а це несприятливий фактор у фінансовій діяльності.

Даний показник становить загрозу для діяльності підприємства.

Коефіцієнт фінансового ризику) — обчислюється діленням вартості залучених засобів на власний капітал

= ЗЗ /, менше 1

де — власний капітал підприємства;

ЗЗ — залучені засоби.

1,1 > 1 — являється загрозою для даного підприємства.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів () — це показник кількості оборотів оборотних активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

= В /, до зростання де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства (виторг без ПДВ — чистий дохід);

— оборотні активи.

Коефіцієнт оборотності активів (коефіцієнт ресурсовіддачі, коефіцієнт трансформації) характеризує кількість оборотів активів за період; скільки чистої виручки отримано на одиницю коштів, інвестованих в активи; позитивною тенденцією варто вважати збільшення показника.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів за підрахунками, не відповідає нормі, тобто є меншим від 1 і становить загрозу для діяльності підприємства.

Коефіцієнт оборотності необоротних активів () — це показник кількості оборотів необоротних активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

= В /, до зростання де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства (виторг без ПДВ — чистий дохід);

— необоротні активи.

Коефіцієнт оборотності необоротних активів, цей показник не становить загрозу для діяльності підприємства, оскільки відповідає нормі, тобто є більшим 1.

Рентабельність активів () — характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

більше 0,65

де — загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

— середня сума активів за річним балансом;

r — обліковаставка НБУ, %

r = 54%. Цей показник становить загрозу для підприємства.

Рентабельність продукції () — характеризує ефективність витрат на її виробництво. Вона визначається за формулою:

=, більше 10%

де — прибуток від реалізації продукції за певний період (валовий прибуток);

— собівартість реалізованої продукції.

=

Не розглядаємо як загрозу, оскільки наш показник є більше 10%.

Рентабельність продажу () — характеризує ефективність витрат на її виробництво і її збут. Вона визначається за формулою:

=, більше 20%

де — прибуток від реалізації продукції за певний період (валовий прибуток);

— загальний (чистий) прибуток підприємства за рік.

126,8% > 20% - Хороший показник для підприємства.

1.3 Стан безпеки організації у техніко-технологічній сфері

Фондовіддача основних засобів ()

до зростання Ввиторг без ПДВ (чистий дохід), грн;

— середньорічна вартість основних засобів підприємства, грн.

Фондовіддача — відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів. В даному випадку загроза для підприємства відсутня. Фондоозброєність праці()

до зростання

— середньорічна вартість основних засобів підприємства, грн.

— середньоспискова чисельність робітників, чол.

0,45 < 1 — становить загрозу для підприємства.

Коефіцієнт вибуття основних засобів ()

до зростання

— вартість вибулих у звітному періоді основних засобів, грн.;

— вартість основних засобів на початок звітного періоду, тис.грн.

0,2 < 1 — становить загрозу для діяльності підприємства.

Коефіцієнт оновлення основного капіталу ()

до зростання

— вартість придбаних у звітному періоді основних засобів, тис.грн.;

— вартість основних засобів на початок звітного періоду, тис.грн.

Це буде великою загрозою для підприємства. Цей показник свідчить про те, що не оновлюється виробництво, використовуються застарілі технології, а в свою чергу це впливає на ціну, конкурентоспроможність, собівартість продукції і відповідно на імідж організації.

Матеріаломісткість продукції ()

10−30%

— матеріальні витрати, грн.;

В — виторг без ПДВ (чистий дохід), грн.

Матеріаломісткість продукції — частка витрат матеріальних ресурсів (основних і допоміжних матеріалів палива, енергії) на виготовлення одиниці продукції у загальних витратах.

Даний показник становить загрозу. Матеріаломісткість продукції - 36%. Енергомісткість продукції ()

5−7%

ЕВ — витрати енергії, грн.;

В — виторг без ПДВ (чистий дохід), грн.

8% > 5−7% не становить загрозу для підприємства Коефіцієнт браку ()

до 3%

— вартість браку по собівартості реалізованої продукції, грн.;

СРП — собівартість реалізованої продукції, грн.

Допустима норма браку 1−3%, а в нас вона в межаж норми 0,01 або 1%, то це не становить загрозу для підприємства.

1.4 Показники безпеки організації у кадровій сфері

Коефіцієнт укомплектованості кадрами ()

максимально близько до 1

— фактична чисельність працівників, чол.

— чисельність працівників відповідно до штатного розпису, чол.

==0,82.

Коефіцієнт укомплектованості кадрами показує що чисельність працівників відповідає нормі, і не становить загрози для підприємства.

Коефіцієнт плинності кадрів ()

до зменшення

— кількість звільнених з усіх причин працівників, чол.

— середньоспискова чисельність працівників, чол.

=0,1 чол.

Коефіцієнт плинності кадрів відповідає нормі, тобто наближений до зменшення, і не становить загрози для підприємства.

Продуктивність праці (П)

до зростання

— обсяг промислової продукції, грн.

— середньоспискова чисельність працівників, чол.

П1,22 грн/чол.

Продуктивність праці — це показник ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. Даний показник відповідає нормі, і не становить загрози для підприємства.

Коефіцієнт мотивації ()

максимально близько до 1

— фактична середня зарплата по підприємству, грн.

— середньогалузева, середньо ринкова зарплата, грн.

=1,25 грн.

Коефіцієнт мотивації в нашому випадку відповідає нормі, і не становить загрозу для діяльності підприємства.

Коефіцієнт інтелектуального рівня працівників ()

до зростання

— чисельність висококваліфікованих працівників, чол.

— середньоспискова чисельність працівників, чол.

Коефіцієнт інтелектуального рівня працівників на підприємстві становить загрозу, оскільки не відповідає нормі і прямує до зменшення.

1.5 Стан безпеки організації у інформаційній, політико-правовій, екологічній та силовій сферах

1) Показники безпеки організації у інформаційній сфері

Продуктивність інформації ()

до зростання

— обсяг промислової продукції, грн.

— витрати на придбання інформаційних ресурсів, грн.

=24,80 грн.

Продуктивність інформації, не становить загрози для підприємства оскільки прямує до зростання.

Коефіцієнт захищеності інформації ()

до зростання 20%

— витрати підприємства на захист інформаційних ресурсів, грн.

— витрати на придбання інформаційних ресурсів, грн.

%=27%

Коефіцієнт захищеності інформації не становить загрози для діяльності підприємства, оскільки є більшим 20%.

2) Показники безпеки організації у політико-правовій сфері

Коефіцієнт платіжної дисципліни ()

максимально близько до 1

— прибуток від операційної діяльності, грн.

ШС — збитки від штрафних санкцій, грн.

— становить загрозу.

Коефіцієнт якості юридичних послуг ()

максимально близько до 1

— судові справи, виграні в суді, од.

— загальна кількість судових позовів підприємства, од.

од-становить загрозу.

3) Показники безпеки організації у екологічній сфері

Коефіцієнт «Екологічного баласту» ()

до зменшення

— вартість утилізації знешкодження, розміщення відходів виробництва, грн.

— валові витрати підприємства, грн.

грн.

Коефіцієнт «Екологічного баласту» не становить загрози для підприємства, оскільки відповідає нормі, тобто є меншим 1.

Коефіцієнт забруднення середовища ()

до зменшення

— вартість екологічних зборів, грн.

— валові витрати підприємства, грн.

Коефіцієнт забруднення середовища становить загрозу для підприємства, оскільки прямує до збільшення.

4) Показники безпеки організації у силовій сфері

Коефіцієнт захищеності майна та персоналу підприємства ()

до зростання

— витрати на охорону бізнесу, грн.

— чистий прибуток підприємства, грн.

%

Коефіцієнт захищеності майна та персоналу підприємства не становить загрозу для підприємства, оскільки прямує до зростання, є більшим 1.

1.6 Стан безпеки організації на ринку

Показники безпеки організації на ринку

Коефіцієнт ринкової віддачі активів ()

до зростання

— чистий прибуток підприємства, грн.

А — активи підприємства, грн.

Коефіцієнт ринкової віддачі активів становить загрозу для підприємства (специфіка галузі), оскільки не відповідає нормі і прямує до зменшення.

Конкурентоспроможність продукції (послуг) ()

максимально близько до 1

— ціна виробу підприємства, грн.

— ціна еталонного виробу, грн.

=8,33 грн Конкурентоспроможність продукції (послуг) становить загрозу для підприємства, оскільки значення є більшим за 1.

Частка фірми на ринку ()

до зростання

— чистий прибуток підприємства, грн.

— обсяг продажу галузі, грн.

=0,02 грн.

Частка фірми на ринку становить загрозу для підприємства, оскільки не відповідає нормі і направлена до зменшення.

Коефіцієнт інноваційних витрат ()

до зростання

— інноваційні витрати підприємства, грн.

— валові витрати підприємства, грн.

Коефіцієнт інноваційних витрат не становить загрози для підприємства, оскільки відповідає нормі і прямує до зростання.

Ритмічність збуту (Д)

максимально близько до 1

— плановий обсяг продажу за і-й період, грн.

— фактичний обсяг продажу за той самий період, грн.

Д=0,20грн.

Ритмічність збуту показує, що показник становить загрозу для підприємства, оскільки не є наближеним до 1.

Коефіцієнт ефективності рекламної політики підприємства ()

до зростання <15%

— витрати на рекламу, грн.

ВП — валовий прибуток, грн.

Коефіцієнт ефективності рекламної політики підприємства становить загрозу, оскільки він перевищує норму: 15% < 317%.

1.7 Внутрішні загрози безпеці організації (змодельовані на основі визначених показників діяльності організації)

Головною метою формування системи економічної безпеки підприємства є забезпечення ефективного функціонування та використання наявних ресурсів, забезпечення певного рівня трудового життя персоналу та якості господарських процесів підприємства, а також постійного стимулювати нарощування наявного потенціалу та його стабільного розвитку. Кожен з елементів системи економічної безпеки підприємства, в більшості випадків, може існувати тільки тому, що отримує підтримку або деякі властивості від інших елементів, тобто постійно знаходиться у взаємозв'язку і взаємозалежності зі всіма елементами системи.

На думку Г. Л. Лянного економічна безпека представляє стан його захищеності підприємства від негативного впливу зовнішніх і внутрішніх загроз та дестабілізуючих факторів. Таким чином, при вивченні системи економічної безпеки підприємства, треба приділити особливу увагу виділенню загроз, що є джерелами негативних впливів на економічну безпеку. Під загрозою розуміють сукупність умов, процесів, факторів, які перешкоджають реалізації економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності чи створюють небезпеку для них.

Джерелами негативних впливів на стабільність та безпеку підприємства можуть бути :

— свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

— збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон’юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).

Таким чином, загрози можна поділити на внутрішні та зовнішні, що дає можливість виявити джерело (місце) утворення загрози, суб'єкта, який її спричиняє, розвиток у просторі, природу її виникнення (об'єктивні, суб'єктивні), можливість впливу на неї, рівень керованості.

По суті, загрози економічної безпеки і є дестабілізуючими факторами вивчення яких дозволить виявити взаємозв'язок між ознаками досліджуваного явища, оцінити їх вплив і виявити приховані залежності в детермінованих та стохастичних моделях. Під дестабілізуючими факторами слід розуміти причини або суттєві обставини загроз.

Класифікація дестабілізуючих факторів являє собою розподіл їх по групах в залежності від їх загальних ознак, вона дозволяє глибше розібратися в причинах зміни досліджуваних явищ, точніше оцінити місце і роль кожного фактора у формуванні величини результативних показників .

Нами було проаналізовано джерела виникнення та основні взаємозв'язки між дестабілізуючими факторами, які впливають на економічну безпеку. Процес забезпечення економічної безпеки організації можна розглядати як процес запобігання можливих збитків від негативних, як зовнішніх, так і внутрішніх, впливів та оптимізації окремих аспектів управління фінансово-господарської діяльністю і планування.

Зовнішні загрози не залежать від діяльності підприємства, відносяться до факторів ризику довкілля, в якому працює підприємства. До загроз економічній безпеці підприємства від зовнішнього середовища належать:

1. Економічні загрози: запровадження реформ; купівельна спроможність споживачів; доступність кредитних ресурсів; податкова політика; інфляційні процеси; експортно-імпортна політика.

2. Правові загрози: організаційно-правові форми підприємницької діяльності; правові основи підприємництва; нормативно-правові акти монетарної та фіскальної політики; регулювання валютної та митної політики.

3. Ринкові загрози: захоплення нових ринків збуту; бажання споживачів; переваги конкурентів; тривалість життєвого циклу продукції.

4. Технологічні та технічні загрози: нова альтернативна техніка; рівень розвитку НТП; якісна сировина та матеріали.

5. Географічні загрози: розміщення підприємства; регіональна підприємницька політика; кліматичні умови та наявність природних ресурсів; доступність транспорту та зв’язку.

6. Соціально-культурні загрози: культурні цінності споживання; національна свідомість; охорона культурних та національних цінностей

7. Міжнародні загрози: зацікавленість в українському ринку; міжнародні інвестиції; міжнародне торговельне право.

Внутрішні загрози зумовлені економічними процесами, які пов’язані із залученням ресурсів на підприємство, забезпеченням їх збереження та використання, а також отриманням та ефективним застосуванням результатів діяльності підприємства тощо. В основному ці загрози проявляються в процесі незадовільної роботи підрозділів підприємства, зокрема і служби безпеки підприємства, використання застарілої техніки у виробництві тощо .

До загроз економічній безпеці підприємства від внутрішнього середовища належать:

1. професійні: класифікація та досвід роботи; рівень організаційних та творчих здібностей.

2. культурні: національно-культурна свідомість; політичні ідеологічні погляди; внутрішня культура.

3. соціально-психологічні: особливості типу характеру; бажання навчатись; вміння працювати в колективі; лідерські якості.

4. пошук та ідентифікація даних: сприяння та пошук нової інформації; вміння синтезувати та аналізувати дані; вміння робити висновки та зберігати інформацію.

5. користування: вміння користуватися сучасною технікою для оброблення та аналізу інформації.

6. організація: тип організаційної структури; тип стратегії; організація праці; мотивація до праці.

Наведені загрози економічній безпеці можуть бути потенційно можливими або реальними діями зловмисників чи конкурентів які здатні завдати матеріальну або моральну шкоду, що виявляється як сукупність факторів і умов, що створюють небезпеку для нормального функціонування суб'єкта господарювання.

При дослідженні загроз, які мають вплив на економічну безпеку важливим є їх розподіл на ті, що позитивно і негативно впливають на результати функціонування підприємства. Треба сказати, що дестабілізуючі фактори, які впливають на виникнення загроз економічній безпеці підприємства, тісно пов’язані між собою. Ідентифікація загроз за впливом на складові економічної безпеки підприємства дасть змогу розробити конкретні заходи щодо усунення цих загроз.

Порахувавши показники і проаналізувавши їх значення, бачимо, що деякі з них не попадають в визначені значення, і відповідно створюють загрозу для підприємства. До таких показників відповідно:

1. коефіцієнт фінансової незалежності;

2. коефіцієнт фінансового ризику;

3. коефіцієнт оборотності оборотних активів;

4. рентабельність активів;

5. фондоозброєність праці ;

6. коефіцієнт вибуття основних засобів;

7. коефіцієнт оновлення основних засобів;

8. матеріаломісткість продукції;

9. коефіцієнт інтелектуального рівня працівників;

10. коефіцієнт платіжної дисципліни ;

11. коефіцієнт якості юридичних послуг;

12. коефіцієнт забруднення середовища;

13. Коефіцієнт ринкової віддачі активів;

14. конкурентоспроможність продукції;

15. частка фірми на ринку;

16. ритмічність збуту;

17. коефіцієнт ефективності рекламної політики підприємства.

Фірма має фінансову залежність від кредиторів. Допустимою межею коефіцієнта автономії є значення 0,5, а на підприємстві воно становить 0,07, яке є менш допустимим. Причиною виникнення даної загрози може бути значна кількість боргів у підприємства.

Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля) характеризує кількість залученого капіталу в розрахунку на 1 грн власного капіталу і визначається як відношення залученого капіталу до суми власного. Оскільки на 1 грн. власного капіталу припадає 1,1 грн. залученого, то це становить внутрішню загрозу підприємству.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів, цей показник становить загрозу для діяльності підприємства, оскільки не відповідає нормі, тобто є меншим 1.

Рентабельність активів — характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства. Цей показник становить загрозу для підприємства.

Фондоозброєність праці в даному випадку веде до зниження 0,45 < 1 — становить загрозу для підприємства.

Тобто, підприємству треба підвищити рівень фондоозброєності праці. Підвищення фондоозброєності праці означає збільшення частки уречевленої праці і відповідне зменшення частки живої праці в сукупних витратах праці на одиницю виробленої продукції.

Коефіцієнт вибуття основних засобів має тенденцію до зменшення 0,2 < 1 — і становить загрозу для діяльності підприємства.

Коефіцієнт оновлення основних засобів є великою загрозою для підприємства. Цей показник свідчить про те, що не оновлюється виробництво, використовуються застарілі технології, а в свою чергу це впливає на ціну, конкурентоспроможність, собівартість продукції і відповідно на імідж організації.

Металомісткість становить 36%. Цей показник є загрозою оскільки перевищує норму 36% ?30%.

Коефіцієнт інтелектуального рівня працівників на підприємстві становить загрозу, оскільки не відповідає нормі, тобто є меншим 1.

Досягнути максимального результату можна завдяки покращенню системи навчання, більш детальнішій перевірці кандидатів на роботу, направлення працівників на курси підвищення кваліфікації.

Коефіцієнт платіжної дисципліни і коефіцієнт якості юридичних послуг максимально не наближений до 1 (0,2 і 0 відповідно), тому вони становить внутрішню загрозу для фірми.

Коефіцієнт забруднення середовища становить загрозу для підприємства, оскільки прямує до збільшення, тобто більше 1, що означає велику кількість забруднювачів на одиницю отриманої продукції або на одиницю інтенсивності певного виду діяльності.

Коефіцієнт забруднення середовища — це кількість забруднювачів на одиницю отриманої продукції або на одиницю інтенсивності певного виду діяльності. Тобто, підприємству потрібно зменшити кількість забруднювачів для середовища. Для цього я раджу використовувати більш сучасне устаткування, завдяки якому можливо зменшити цей показник.

Коефіцієнт ринкової віддачі активів становить загрозу для підприємства, оскільки не відповідає нормі і прямує до зменшення.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків .

Конкурентоспроможність продукції (послуг) становить загрозу для підприємства, оскільки значення є більшим за 1.

Частка фірми на ринку становить загрозу для підприємства, оскільки не відповідає нормі і направлена до зменшення.

Ритмічність збуту показує, що показник становить загрозу для підприємства, оскільки є більше 1.

На ритмічність збуту впливає ритмічність її виробництва. Якщо не буде виготовлено запланований обсяг продукції, то не буде що реалізовувати, а це призведе до порушення ритмічності реалізації та зниження рівня ефективності операційної діяльності. Також при виконанні плану виробництва необхідно врахувати асортимент та якість продукції, що виробляється. Якщо якість продукції буде нижче запланованої, то з’являється ризик відмови покупця від такої продукції, що призводить до неритмічності реалізації.

Коефіцієнт ефективності рекламної політики підприємства становить загрозу, оскільки він перевищує норму: 15% < 317%.

Правильно організована рекламно-інформаційна діяльність в умовах ринку впливає не лише на економічну систему в цілому, але й на галузі, підприємства, окремих споживачів. Ефективна реклама вимагає грамотного, цілеспрямованого підходу. Реклама ефективна лише в тому випадку, якщо вона включена в загальний процес створення продукції та її просування до покупця. Розрізнені, епізодичні рекламні заходи недостатньо ефективні навіть при високій якості реклами. Тобто, у даному підприємстві для досягнення необхідних цілей потрібно збільшити ефективність використовуваної реклами, розробляти нові рекламі акції та краще просувати свою продукцію.

1.8 Аналізування зовнішніх загроз, їх причин та можливих наслідків для організації

Загрози економічній безпеці - це дія дестабілізуючих природних факторів і/або суб'єктивних, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією та порушенням законів і норм, що може спричинити потенційні або реальні втрати для організації.

Види загроз економічній безпеці підприємства:

— за місцем виникнення: внутрішні; зовнішні;

— за природою виникнення: політичні; кримінальні; конкурентні; контрагентні;

— за ймовірністю виникнення: явні; приховані;

— за наслідками: загальні; локальні;

— за відношенням до людської діяльності: об'єктивні (зумовлені стихійними природними явищами: землетруси, повені тощо); суб'єктивні (зумовлені діяльністю людини);

— за об'єктами посягань: інформація; матеріальні і нематеріальні активи; персонал; ділова репутація;

— за можливістю прогнозування: прогнозовані; непрогнозовані;

— за ймовірністю настання: катастрофічні; значні; незначні;

— за сферами виникнення: економічні; фізичні; психологічно-інформаційні.

Найбільш поширена в науці класифікація небезпек і за сферою їх виникнення. За цією ознакою розрізняють внутрішні і зовнішні небезпеки. Зовнішні небезпеки і загрози виникають за межами підприємства, не пов’язані з його виробничою діяльністю. Як правило, це така зміна навколишнього середовища, яка може завдати підприємству збитків. Внутрішні чинники пов’язані з господарською діяльністю підприємства, його персоналу. Вони зумовлені процесами, що виникають у виробництві й під час реалізації продукції і можуть вплинути на результати бізнесу. Найбільш значними з них є: якість планування і ухвалення рішень, дотримання технології, організація праці і робота з персоналом, фінансова політика підприємства, дисципліна та ін.

Як внутрішніх, так і зовнішніх чинників ризику багато. Це зумовлено передусім тією різноманітністю зв’язків і відносин, в які обов’язково вступає підприємство. При здійсненні матеріальних, фінансових, інформаційних, кадрових та інших зв’язків відбуваються обмін, споживання і переміщення сировини, матеріалів, комплектуючих, машин, устаткування, інвестицій, технологій, грошових коштів і та ін. Всі ці зв’язки та відносини виникають в конкретних політичних, соціально-економічних, природно-кліматичних та інших умовах, які склалися як у масштабах усієї країни, так і на рівні певного регіону. Саме конкретна ситуація в тому чи іншому населеному пункті, регіоні, де діє підприємство, може істотно впливати на результати господарської діяльності.

Під впливом навколишнього середовища, різних чинників може виникнути багато зовнішніх небезпек і загроз економічній безпеці підприємства. До них належать: несприятливі зміни політичної ситуації; макроекономічні потрясіння (кризи, порушення виробничих зв’язків, інфляція, втрата ринків сировини, матеріалів, енергоносіїв, товарів); зміна законодавства, що впливає на умови господарської діяльності (податкового, відносин власності, договірного тощо); нерозвиненість інфраструктури ринку; протиправні дії кримінальних структур; використання недобросовісної конкуренції; промислово-економічне шпигунство; моральні (психологічні) загрози, залякування, шантаж і фізична, небезпечна для життя дія на працівників та їх сім'ї (вбивства, викрадення, побиття); розкрадання матеріальних засобів; протиправні дії конкурентів, їх прагнення оволодіти контрольним пакетом акцій; зараження програм ЕОМ різними комп’ютерними вірусами; протизаконні фінансові операції; надзвичайні ситуації природного і технічного характеру; несанкціонований доступ конкурентів до конфіденційної інформації, складова комерційної таємниці; крадіжки грошових коштів і цінностей; шахрайство; пошкодження будівель, приміщень і т. ін.

Джерелами зовнішніх загроз можуть бути:

— кримінальні структури;

— промислове шпигунство;

— фірми-розвідники;

— конкуренти (прямі і непрямі);

— корумповані представники органів влади, правоохоронних органів, контролюючих органів, засобів масової інформації;

— стихійні лиха, аварії й катастрофи тощо. Джерелами внутрішніх загроз можуть виступати:

— керівники організації;

— менеджери середньої ланки;

— працівники фірми;

— працівники служби безпеки.

Проаналізувавши діяльність підприємства я виявила такі зовнішні загрози безпеці фірми, як пошкодження будівель, приміщень, шпигунство зі сторони конкурентів, обмеження доступу на ринок за допомогою монопольного зговору. Нижче розглянемо їх причини та можливі наслідки для організації.

Пошкодження будівель, приміщень

Будівлі і приміщення за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Пошкодження можуть здійснювати злочинці з певною особистою метою, наймані люди фірмами-конкурентами, кримінальні структури. Також будівлі можуть бути пошкодженні внаслідок стихійних лих, аварій та катастроф. Пошкодження передбачає перешкоджання нормальному функціонуванню фірми.

Тому для передбачення цих загроз фірмам необхідно розробити і впровадити цілу систему охорони підприємства.

Відповідно до положень «Концепції охорони об'єктів ГС і його дочірніх товариств і організацій» до об'єктів ГС, що підлягають охороні, відносяться виробничо-технологічні об'єкти, адміністративно-господарські об'єкти та об'єкти інфраструктури.

До виробничо-технологічних об'єктів ГС відносяться:

— об'єкти, задіяні у виробничо-технологічному процесі.

До адміністративно-господарським об'єктів належать:

— адміністративні будівлі ГС його дочірніх товариств і організацій;

— підприємства транспортного забезпечення;

— склади і бази матеріально-технічного постачання;

До об'єктів інфраструктури відносяться:

— житлові комплекси;

— лікувально-оздоровчі та освітні установи;

— торговельні комплекси;

— підприємства харчування і виробництва продуктів харчування;

— товарно-складські бази;

— споруди центрального опалення та постачання гарячої води;

— інші об'єкти суспільно-побутового призначення.

Класифікація об'єктів.

Залежно від значимості і концентрації матеріальних цінностей, розміщених на об'єкті, наслідків від можливих злочинних посягань на них, всі об'єкти, їх приміщення та території поділяються на дві групи (категорії): А і Б.

Зважаючи на велику різноманітність різнорідних об'єктів в кожній групі, вони додатково поділяються на дві підгрупи кожна: АІ і АІІ, БІ і БІІ.

Об'єкти підгруп АІ і АІІ - це об'єкти особливо важливі, підвищеної небезпеки і життєзабезпечення, протиправні дії (крадіжка, грабіж, розбій, тероризм та ін) на яких, згідно з кримінальним законодавством можуть призвести до великого, особливо крупного економічного збитку, збитку для екології чи іншого збитку для власника майна.

Об'єкти підгруп Б1 і БН — це об'єкти, розкрадання на яких відповідно до кримінального законодавства можуть призвести до збитку у розмірі до 500 мінімальних розмірів оплати праці і понад 500 відповідно.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років.

Предметом злочину може бути будь-яке майно (в нашому випадку це — будівлі, приміщення і т.д.).

У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 46−1, 56, 57, 61, 65, 66, 72, 103−2, 109, 111, 114, 115, 116−2, 117, 139 КАП. У разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження.

Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками.

Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194.

Термінологічна конструкція «знищення або пошкодження» передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільне небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов’язує момент закінчення злочину.

Знищення майна — це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності майна або доведення майна на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов’язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв’язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірахознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 364 (423) або 365 (424).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом «потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК. вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу — як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за ст. ст. 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального закону, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи пошкодження спеціального виду чужого майна.

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров’ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним).

Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмірах — ознаки оціночні. З урахуванням законодавчих критеріїв визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передбачених ст. ст. 185−191, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть хоча б однієї особи.

Шпигунство зі сторони конкурентів

У чому суть промислового шпигунства? Це комплекс розвідувальних дій, які спрямовані на отримання інформації від конкурентів. На відміну від конкурентної розвідки, промислове шпигунство є проявом недобросовісної конкуренції, оскільки збір, обробка та використання отриманої інформації зазвичай відбувається в порушення норм законодавства. Використовуються незаконні методи, завдяки яким можна отримати дані, які є комерційною, службовою таємницею або такі, що охороняються законом від розголошення. Під час конкурентної розвідки використовуються більш законні методи, а вся інформація виходить тільки з легальних, відкритих джерел.

Мета промислового шпигунства одна — отримання матеріальної вигоди. Важко встояти від можливості заощадити свої гроші і час, що б наздогнати або не відставати від конкурентів, якщо вони є більш прогресивними в своїх розробках і в завоюванні нових ринків.

Вітчизняні підприємці думають, що в їхній галузі, в їх сегменті ринку промислове шпигунство малоймовірний, а переживати варто тільки IT-шникам або великим промисловцям, бізнес яких тісно пов’язаний з новітніми технологіями. Почасти це вірно, але навіть звичайний торговець на ринку, який оцінить ефект від промислового шпигунства, навряд чи відмовиться від нього надалі. Адже це найлегший і вірний спосіб дізнатися все про своїх конкурентів, а потім прораховувати їх дії на кілька кроків вперед. Це дає можливість займати лідируючі позиції на своєму ринку і завжди бути на голову вище конкурентів.

Великі вітчизняні та зарубіжні компанії витрачають на розвідку до 20% прибутку щомісяця. Більше половини з цих коштів йде на фінансування промислового шпигунства, і, звичайно ж, ніхто вам не зізнається в цьому. Навіть якщо ваша компанія не планує використовувати методи недобросовісної конкуренції у своїй діяльності, не буде зайвим убезпечити себе від своїх конкурентів, які можуть виявитися не такими чесними, як ви, і сформувати власну систему захисту від промислового шпигунства. А для цього повинен бути створений чіткий образ «умовного ворога».

Які дії можна вважати промисловим шпигунством:

* погіршення іміджу конкурента шляхом поширення неправдивої інформації, чуток і пліток;

* збір інформації про конкурента із закритих джерел (податкова звітність, результати перевірок, інформація від правоохоронних органів і судів);

* «наїзди» або імітація таких «наїздів» кримінальними групами або правоохоронними органами (це дозволяє отримати інформацію про реальних власників, нелегальній «даху», а так же «зламати дух» трудового колективу і створити компанії імідж неблагонадійного партнера);

* впровадження агентів в трудовий колектив і в середовище вищого менеджменту з метою отримання актуальної, стратегічно важливої інформації;

* підкуп ТОП-менеджерів, переманювання ключових співробітників на бік конкурентів;

* встановлення стеження за співробітниками і офісом, прослуховування розмов і незаконна відеозапис.

Для того, щоб не стати жертвою в нечесній конкурентній боротьбі, необхідно розробити комплекс заходів, які дозволять вчасно виявляти й ефективно перешкоджати проявам промислового шпигунства. Це:

§ забезпечення неможливості несанкціонованого доступу в офіс компанії, до її фінансових документів та звітності шляхом встановлення надійної охорони і відеоспостереження;

§ інструктаж співробітників про порядок дій під час спілкування зі співробітниками правоохоронних органів, податкових та інших контролюючих органів, а так само про лінію поведінки з клієнтами та відвідувачами;

§ контроль інформації, яка містить комерційну таємницю;

§ жорсткі критерії відбору співробітників і їх постійна перевірка відповідності вимогам;

§ вироблення системи мотивації персоналу і відповідальності за розголошення внутрішньо інформації;

§ створення чітких заходів щодо дотримання комп’ютерної безпеки і моніторинг користувачів комп’ютерної мережі, перевірка наявності підслуховуючих та інших пристроїв для зняття інформації;

§ *створення внутрішньої служби безпеки і контроль всіх співробітників компанії.

Прийоми промислового шпигунства:

- крадіжка;

- незаконне копіювання;

- прослуховування;

- підкуп;

- шантаж.

Крадіжка — злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна.

Крадіжка — це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Крадіжка є різновидом викрадення, вирізняючись з-поміж інших видів викрадення спосіб вилучення майна — таємністю. Таємність як ознака полягає у тому, що особа, яка вчиняє крадіжку, вважає, що вилучає майно непомітно для потерпілого. Істотним моментом є саме факт усвідомлення таємності злочинцем, навіть коли таку крадіжку помічав потерпілий чи інші особи, а злочинець вважав, що діє непомітно від них — таке діяння залишатиметься саме крадіжкою.

За Кримінальним кодексом України крадіжка є злочином проти власності і це питання регулюється ст. 185. Відповідальність за дрібне викрадення чужого майна (дрібна крадіжка) передбачається ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Шантаж — залякування погрозою викрити або розголосити з певною метою факти, відомості, які можуть скомпрометувати, зганьбити кого-небудь. В даний час слово «шантаж» нерідко використовується в широкому сенсі — як загроза будь-яких негативних наслідків у разі невиконання вимог.

Обмеження доступу на ринок за допомогою монопольного зговору

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах території України.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).

Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у березні 1992 р., із змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р., на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функції входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам її. Антимонопольний комітет України та його територіальні управління мають право приймати рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету.

Монополія на ринку постачальника може мати серйозні негативні наслідки для роботи підприємства. Такі як підвищення цін на сировину та матеріли, відповідно в подальшому буде підвищення ціни і на вироблений продукт, що може сказатися на зменшенні рівні продажів; затримання термінів постачання, через, що буде збій ритмічності вироблення продукції; якість сировини та матеріалів може бути нижчою, аніж очікувалося, що поставить під сумніву якість виробленої продукції в загалом.

Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими на це органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Демонополізація економіки і розвиток конкуренції в Україні забезпечуються згідно із спеціальною програмою, яка розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень, в тому числі від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Монополіст-постачальник на ринку є серйозною зовнішньою загрозою для безпеки організації, але керуючись різними нормативно-правовими документами можливо зберегти своє підприємство.

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

2.1 Цілі забезпечення безпеки організації

Економічна безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз або — це стан і здатність економічної системи протистояти небезпеці руйнування її організаційної структури і статусу, а також перешкодам досягнення цілей розвитку.

Безпека підприємництва — це сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для забезпечення ефективного функціонування субєктів підприємницької діяльності відповідно до їх цілей та завдань.

Головне завдання системи управління економічною безпекою підприємства — передбачення і випередження можливих загроз, що призводять до кризового стану, а також проведення антикризового управління, яке спрямоване на виведення підприємства з кризового стану; мінімізація зовнішніх і внутрішніх загроз економічному стану суб'єкта підприємництва, зокрема його фінансовим, матеріальним, інформаційним, кадровим ресурсам, на основі розробленого комплексу заходів економіко-правового і організаційного характеру. Слід мати на увазі, що найбільше значення у справі забезпечення економічної безпеки підприємництва мають первинні економіко-правові та організаційні заходи, що забезпечують фундамент, основу системи безпеки, на відміну від вторинних — технічних, фізичних тощо.

Політика безпеки підприємства — це орієнтири для дій і ухвалення рішень, які полегшують досягнення цілей. Для встановлення цих загальних орієнтирів необхідно сформулювати цілі забезпечення безпеки підприємства.

Отже, цілі забезпечення безпеки підприємства:

— захист фінансових ресурсів підприємства;

— захист прав та інтересів підприємства;

— зміцнення інтелектуального потенціалу підприємства;

— збереження і примноження власності;

— підвищення конкурентоспроможності продукції;

— інформаційне забезпечення діяльності підприємства і підвищення його ефективності;

— орієнтація на стандарти й лідерство;

— сприяння управлінським структурам у досягненні цілей підприємства;

— запобігання залежності від випадкових і недобросовісних ділових партнерів.

З урахуванням викладеного вище можна визначити такі загальні орієнтири дій і ухвалення рішень, які полегшують досягнення цих цілей:

а) збереження і нарощування ресурсного потенціалу;

б) проведення комплексу превентивних заходів щодо підвищення рівня захищеності власності й персоналу підприємства;

в) залучення до діяльності із забезпечення безпеки підприємства всіх його працівників;

г) професіоналізм і спеціалізація персоналу підприємства;

д) пріоритетність несилових методів запобігання загрозам і їх нейтралізації;

е) створення служби економічної безпеки на підприємстві.

2.2 Обєкти безпеки організації

При організації охорони підприємства спочатку визначають об'єкти, які треба захистити, і їх функції. Потім оцінюють ступінь інтересу потенційного супротивника до цих об'єктів, вірогідні види нападу і збиток, що викликається ними. Нарешті, визначають уразливі для дії області, в яких наявні засоби протидії не забезпечують достатнього захисту.

Обєктом заводу є все матеріально-технічна база, сировина і матеріали з яких виробляють автобуси, всі приміщення, будівлі і т.д.

Об'єктом безпеки ПрАТ «БАЗ» виступає все те, на що спрямовані зусилля щодо забезпечення безпеки, або ж те, що потребує захисту:

— кадровий персонал підприємства, а саме: керівний склад, акціонери, структурні підрозділи та їх співробітники, функції яких пов’язані з різними видами інформації;

— майновий капітал;

— інтелектуальний капітал ;

— фінансовий капітал підприємства;

— притаманні специфіці фірми види фінансово-господарської діяльності підприємства.

Тобто, об'єктом безпеки підприємства, передусім економічної, є вся система її повноцінного функціонування. Уразивши хоча б один із об'єктів безпеки підприємства, остання зазнає відповідного впливу на окрему ділянку фірми, що може обернутися небезпекою або загрозою втрати балансу, рівноваги виробничо-господарського механізму підприємства. Кожне підприємство (суб'єкт господарювання) має як загальний об'єкт безпеки, так і специфічний, через особливості її діяльності.

2.3 Організаційна структура системи безпеки організації

Сьогодні практично всі підприємства України (у тому числі і ПрАТ «БАЗ») в ініціативному порядку створили свої системи безпеки, які дозволяють їм з різним ступенем ефективності забезпечувати безпеку своєї діяльності.

Аналіз діяльності існуючих систем безпеки на українських підприємствах показує, що вони в основному вирішують завдання повязані з охороною території й обєктів, що цілком відповідало вимогам до систем безпеки девяностих років минулого сторіччя. Але сьогодні основною загрозою підприємства виступає не фізична розправа, а рейдерські захоплення, злочини у фінансовій сфері, дії недобросовісних конкурентів, злочинні зазіхання на інтелектуальну власність і комерційну таємницю, що показує, що існуюча система безпеки не дозволяє забезпечувати надійний захист підприємств від сучасних загроз і ризиків. Тому сьогодні потрібні нові підходи до побудови системи економічної безпеки підприємств, які здатні не тільки ефективно захистити економічні інтереси підприємства, але також створити сприятливі внутрішні й зовнішні умови для його стабільного функціонування й динамічного розвитку в умовах ринкової економіки.

2.3.1 Структура системи безпеки організації

Основна та функціональні цілі передбачають формування необхідних структуроутворюючих елементів та загальної схеми організації ЕБП.

Основні функціональні складові ЕБП:

· фінансова складова — досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав, інформації, технології та устаткування);

· інтелектуальна і кадрова — збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства, ефективне управління персоналом;

· техніко-технологічна — ступінь відповідності технологій, які використовуються на підприємстві, сучасним світовим аналогам відносно оптимізації витрат ресурсів;

· правова складова — всебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання діючого законодавства;

· інформаційна — ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства;

· екологічна — дотримання екологічних норм технології та випуску продукції, мінімізація втрат підприємства від забруднення довкілля;

силова — забезпечення фізичної безпеки робітників підприємства та збереження його майна.

Фінансова складова ЕБП

Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається провідною та вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є «двигуном» будьякої економічної системи.

Загальна схема процесу охорони фінансової складової ЕБП:

1. Аналіз загрози негативних дій щодо політико-правової складової економічної безпеки.

2. Оцінка поточного рівня забезпечення фінансової складової ЕБП.

3. Оцінка ефективності запобігання можливій шкоді від негативних дій щодо фінансової складової ЕБП.

4. Планування комплексу заходів із забезпечення фінансової складової ЕБП та розробка рекомендацій стосовно його реалізації.

5. Бюджетне планування практичної реалізації пропонованого комплексу заходів.

6. Планування корпоративних ресурсів.

7. Оперативна реалізація запланованих дій у процесі здійснення суб'єктом господарювання фінансово-господарської діяльності.

Спочатку оцінюються загрози економічній безпеці, що мають політико-правовий характер і включають:

§ внутрішні негативні дії - неефективне фінансове планування та управління активами, малоефективна ринкова стратегія, помилкова цінова та кадрова політика тощо;

§ зовнішні негативні дії - спекулятивні операції на ринку цінних паперів, цінова та інші форми конкуренції, лобіювання конкурентами недостатньо продуманих рішень органів влади;

§ форс-мажорні обставини — стихійне лихо, страйки, військові конфлікти та обставини, наближені до форс-мажорних — несприятливі законодавчі акти, ембарго, блокада, зміна курсу валют тощо.

Інтелектуальна та кадрова складова

Охорона інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки охоплює взаємопов'язані і водночас самостійні напрями діяльності того чи іншого суб'єкта господарювання:

— перший — зорієнтовано на роботу з персоналом фірми, на підвищення ефективної діяльності всіх категорій персоналу;

— другий — націлено на збереження і розвиток інтелектуального потенціалу, тобто сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання, та на поповнення знань і професійного досвіду працівників підприємства.

На першій стадії процесу охорони цієї складової ЕБП здійснюється оцінка загроз негативних дій і можливої шкоди від таких дій. З-поміж основних негативних впливів на економічну безпеку підприємства виокремлюють недостатню кваліфікацію структурних підрозділів, їхнє небажання або нездатність приносити максимальну користь своїй фірмі.

Процес планування та управління персоналом, спрямований на охорону належного рівня економічної безпеки, має охоплювати організацію системи підбору, найму, навчання й мотивації праці необхідних працівників, включаючи матеріальні та моральні стимули, престижність професії, забезпечення соціальними благами.

Техніко-технологічна складова

Процес охорони техніко-технологічної складової ЕБП, як правило, передбачає здійснення кількох послідовних етапів:

1. Аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства.

2. Аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій.

3. Аналіз товарних ринків за профілем продукції та ринків товарівзамінників; оцінка перспектив розвитку ринків продукції підприємства; прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних товарів.

4. Розробка технологічної стратегії розвитку підприємства.

5. Реалізація планів технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо-господарської діяльності.

6. Аналіз результатів практичної реалізації заходів щодо охорони техніко-технологічної складової ЕБП.

Політико-правова складова

Загальний процес охорони політико-правової складової ЕБП здійснюється за схемою, яка охоплює такі елементи:

1. Аналіз загроз негативних впливів.

2. Оцінка поточного рівня забезпечення.

3. Планування комплексу заходів, спрямованих на підвищення цього рівня.

4. Здійснення ресурсного планування.

5. Планування роботи відповідних функціональних підрозділів підприємства.

6. Оперативна реалізація запропонованого комплексу заходів щодо організації належного рівня безпеки.

Основними причинами виникнення внутрішніх негативних впливів можуть бути:

— низька кваліфікація працівників юридичної служби відповідного суб'єкта господарювання та помилки у підборі персоналу цієї служби;

— недостатнє фінансування юридичного забезпечення підприємницької або іншої діяльності;

— небажання чи нездатність підприємства активно впливати на зовнішнє політико-правове середовище його діяльності.

Причини виникнення зовнішніх негативних впливів:

1.зіткнення інтересів суспільних груп населення з економічних, національних, релігійних мотивів;

2.військові конфлікти;

3.ембарго, блокада;

4.фінансові та політичні кризи міжнародного характеру;

5. зміна положень чинного законодавства з питань власності,

6.господарського і трудового права, оподаткування тощо.

Інформаційна складова

Належні служби підприємства виконують певні функції, які в сукупності характеризують процес створення та захисту інформаційної складової ЕБП. До таких належать:

1. Збирання всіх видів інформації, що має відношення до діяльності того чи іншого суб'єкта господарювання.

2. Аналіз одержуваної інформації.

3. Прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і політичних процесів на підприємстві.

4. Оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на конкретному суб'єкті господарювання.

5. Інші види діяльності з розробки інформаційної складової економічної безпеки.

На підприємство постійно надходять потоки інформації, щорозрізняютьсяза джерелами їхнього формування:

— відкрита офіційна інформація;

— вірогідна нетаємна інформація, одержана через неформальні контакти працівників фірми з носіями такої інформації;

— конфіденційна інформація, одержана способом несанкціонованого доступу до неї.

Екологічна складова

Проблему охорони екологічної безпеки суспільства від суб'єктів господарювання, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність, можна вирішити тільки через розробку і ретельне дотримання національних (міжнародних) норм мінімально допустимого вмісту шкідливих речовин, які потрапляють в навколишнє середовище, а також дотримання екологічних параметрів продукції, що виготовляється.

Сутність процесу забезпечення екологічної безпеки підприємства можна виразити у вигляді функції такого типу: F (Z, Q, m) > min, де Z — витрати на заходи для дотримання екологічних норм; Q — втрати від штрафних санкцій за порушення екологічних норм; m — втрати від закриття для продукції підприємства ринків інших держав з більш жорсткими нормами екологічної чистоти товарів.

Алгоритм процесу охорони екологічної складової ЕБП:

1. Розрахунок карти ефективності здійснюваних заходів.

2. Аналіз виконаних розрахунків і розробка рекомендацій для підвищення ефективності здійснюваних заходів.

3. Розробка альтернативних сценаріїв реалізації запланованих заходів.

4. Передача обраного планового сценарію в складі загального плану охорони економічної безпеки підприємства в підрозділи, які здійснюють функціональне планування фінансово-господарської діяльності підприємства.

5. Практичне здійснення запланованих заходів у процесі діяльності відповідного суб'єкта господарювання.

Силова складова

Схема організації силової складової економічної безпеки підприємства:

1. Аналіз загроз негативних впливів за силовою складовою економічної безпеки відповідно до причин їхнього виникнення.

2. Аналіз рівня організації силової складової ЕБП за напрямами, ресурсами, виконавцями, взаємодією та ефективністю витрат.

3. Прогнозування можливих негативних впливів та очікуваної шкоди від них.

4. Розробка рекомендованого комплексу заходів для запобігання можливим негативним впливам.

5. Планування бюджету на виконання рекомендованого комплексу заходів і розрахунок очікуваної ефективності від його реалізації.

6. Планування підбору і спеціального навчання відповідного персоналу.

7. Оперативне планування реалізації пропонованих заходів за ресурсами та виконавцями.

8. Практична робота з організації силової складової економічної безпеки підприємства.

Явища, що негативно впливають на рівень силової складової економічної безпеки, зумовлюються кількома причинами. Основними з них є:

— нездатність підприємств-конкурентів досягти переваг коректними методами ринкового характеру, тобто за рахунок підвищення якості власної продукції, зниження поточних витрат на виробництво, удосконалення маркетингових досліджень ринку тощо;

— кримінальні мотиви одержання злочинними юридичними особами доходів через шантаж, шахрайство або крадіжки;

некомерційні мотиви посягань на життя та здоров’я керівників і працівників підприємства, а також на майно фірми.

В Україні відсутній окремий закон, який би регулював відносини між суб'єктами права щодо захисту бізнесу чи корпоративних прав, або від зазіхань, як з боку злочинних угруповань, так і з боку корумпованих владних структур. Тож норми права, які регулюють вказані відносини, містяться в окремих законах України та в підзаконних нормативних актах. Найчастіше в цих нормах права особа (як суб'єкт права) виступає не як бізнесмен (тобто особа, що займається підприємницькою діяльністю), а як фізична особа (тобто незалежно від роду занять). Отже, Нормативно-правова база з питань економічної безпеки ПрАТ «Бориспільський автозавод», регулюється такими актами:

— Конституція України.

.-Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України (тобто кодифіковані збірники нормативних актів, що передбачають кримінальну відповідальність за порушення чинного законодавства (у тому числі у сфері безпеки бізнесу), та нормативних актів, що визначають сам процес притягнення винних до кримінальної відповідальності).

.-Кодекс адміністративних правопорушень (тобто кодифікований збірник нормативних актів, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення чинного законодавства).

— Господарський та Цивільний, Господарсько-процесуальний та Цивільно-процесуальний кодекси України.

— Закони України:

— «Про банки і банківську діяльність» ;

— «Про цінні папери і фондову біржу» ;

— «Про акціонерні товариства «;

— «Про інформацію» ;

— «Про захист від недобросовісної конкуренції» ;

— «Про захист інформації в автоматизованих системах» ;

— «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» ;

— «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ;

— «Про інвестиційну діяльність» ;

— «Про державну податкову службу в Україні» ;

— «Про підприємства в Україні» ;

— «Про аудиторську діяльність» ;

— «Про оперативно-розшукову діяльність» ;

— «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» .

— Декрети Кабінету Міністрів, постанови Кабінету Міністрів, положення Національного банку України, інші підзаконні нормативні акти виконавчої влади та відомчі накази та інструкції.

Перелік законів може бути суттєво доповнений, бо майже в кожному з них є норми, які, регулюючи діяльність суб'єктів права, обмежуючи його права у вчиненні протизаконних дій, тим самим забезпечують безпеку підприємницької діяльності законослухняного суб'єкта права.

Можна, звісно, заперечити, що який же це захист безпеки підприємницької діяльності, якщо навпаки, кодекси передбачають відповідальність (кримінальну чи адміністративну) за порушення, які вчиняють комерсанти чи фізичні особи при здійсненні комерційної діяльності. Наведемо приклад: є дві комерційні структури, одна ретельно дотримується законів, сплачує податки, при завезенні товару з-за кордону повністю сплачує митні збори, ліцензує свою діяльність — з цих виплат, звісно, складається кінцева ціна товару чи послуг, які фірма реалізує. Інша комерційна структура працює наполовину «в тіні» — не платить податків, завозить контрабандний товар, не ліцензує свою діяльність. Звісно, ціна товару чи послуг у цих двох структурах буде зовсім непорівнянною, внаслідок чого законослухняна комерційна структура збанкрутує, бо не витримає конкуренції з іншою комерційною структурою. Закони ж, встановлюючи покарання за протизаконну діяльність, не дають змоги комерсантам діяти незаконними методами, тим самим підтримуючи здорову конкуренцію та захищаючи права законослухняних конкурентів. Такі приклади можна навести майже по кожній нормі права.

2.3.2 Принципи, засоби і заходи забезпечення економічної безпеки організації

Механізм реалізації безпеки — це системне застосування функцій, заходів, засобів та принципів безпеки. Система безпеки виконує дві основні функції: запобіжно-профілактичну й оперативно-інформаційну.

Серед існуючих засобів гарантування безпеки можна виділити:

1) технічні - охоронно-пожежні системи, відео-радіоапаратура, засоби виявлення вибухових приладів, бронежилети, огородження тощо;

2) організаційні-спеціалізовані організаційні структурні формування, що забезпечують безпеку підприємства;

3) інформаційні - передусім друкована і відеопродукція з питань збереження конфіденційної інформації. Крім того, важлива інформація для прийняття рішень з питань економічної безпеки зберігається на комп’ютерах;

4) фінансові - без достатніх грошових коштів неможливе функціонування системи економічної безпеки підприємства, треба тільки використовувати їх цілеспрямовано і з високою віддачею;

5) правові - підприємство має у своїй діяльності не тільки керуватися законами та підзаконними актами, що видані вищими органами влади, а й розробляти власні (локальні) правові акти з питань гарантування економічної безпеки підприємства;

6) кадрові - підприємство має бути забезпечене кадрами, що займаються питаннями економічної безпеки;

7) інтелектуальні - кваліфіковані спеціалісти, наукові працівники, що дає змогу модернізувати систему безпеки підприємства.

Одночасне використання всіх цих засобів неможливе. їх вводять поетапно: перший етап — виділення коштів; другий — формування кадрових і організаційних засобів; третій — розроблення системи правових засобів; четвертий — залучення технічних, інформаційних та інтелектуальних засобів.

Переведеним із статичного у динамічний стан зазначеним вище засобам відповідають методи забезпечення економічної безпеки підприємства:

* технічні - спостереження, контроль, ідентифікація;

* інформаційні - складання характеристик на працівників, аналітичні матеріали конфіденційного характеру тощо;

* фінансові - матеріальне стимулювання працівників, що мають досягнення у забезпеченні економічної безпеки підприємства;

* правові - судовий захист законних прав та інтересів, сприяння діям правоохоронних органів;

* кадрові - підбір, навчання кадрів, що забезпечують безпеку підприємства;

* інтелектуальні - патентування, ноу-хау тощо.

Запобіжно-профілактична функція реалізується через виконання загальних заходів безпеки, основними з яких є:

— здійснення організаційно-правового впливу на діяльність персоналу і клієнтів організації через розроблення і впровадження нормативів безпеки;

— підбір, перевірка і контроль роботи персоналу, розроблення ефективної кадрової політики та програм стимулювання праці;

— охорона організації: об'єктів, грошей, матеріальних цінностей, комунікацій, обладнання, вантажів, персоналу;

— атестація приміщень, спеціальне обладнання окремих із них, облік носіїв інформації обмеженого доступу, захист засобів зв’язку, організація службового і спеціального діловодства;

— захист інформаційних ресурсів обмеженого доступу;

— удосконалення технологій виробництва, введення в них елементів захисту;

— формування позитивного іміджу організації;

— планування і забезпечення діяльності організації в кризових ситуаціях;

— забезпечення безпеки споруд і будівель установ, їх комунікаційних систем;

— створення систем сповіщення персоналу;

— розроблення заходів відповідальності за порушення встановлених правил безпеки діяльності

Оперативно-інформаційна функція реалізується через виконання спеціальних заходів безпеки, основними з яких є:

· організація і ведення конкурентної розвідки, формування інформаційних ресурсів;

· інформаційно-аналітичні дослідження клієнтів, партнерів і конкурентів, інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття рішень керівництвом організації;

· взаємодія із правоохоронними органами з питань запобігання протиправним посяганням на власність, персонал та імідж організації і припинення їх;

· розроблення і проведення заходів щодо протидії недобросовісній конкуренції, в тому числі промисловому шпигунству;

· проведення службових розслідувань за фактами протиправних дій персоналу організації та порушення ними встановлених правил роботи;

· проведення заходів щодо дезінформації конкурентів;

· проведення заходів впливу на недобросовісних клієнтів, боржників і зловмисників щодо відшкодування організації втрат, яких вона зазнала з їх вини.

Під час формування і здійснення заходів та використання засобів безпеки потрібно керуватися вихідними положеннями, тобто принципами забезпечення економічної безпеки, основними з яких є:

1. Економічна доцільність і мінімізація можливого збитку і витрат на забезпечення безпеки (критерій «ефективність — вартість»).

2. Своєчасність — запобіжний характер заходів гарантування безпеки. Передбачає постановку завдань з комплексної безпеки на ранніх стадіях розроблення системи безпеки на основі аналізу і прогнозування обстановки, загроз безпеки, а також розроблення ефективних заходів запобігання посяганням на законні інтереси.

3. Комплексність:

§ гарантування безпеки персоналу, матеріальних і фінансових ресурсів від можливих загроз всіма доступними законними засобами і методами;

§ гарантування безпеки інформаційних ресурсів протягом усього їхнього життєвого циклу, на всіх технологічних етапах їх оброблення (перетворення) і використання, у всіх режимах функціонування;

§ здатність системи до розвитку і вдосконалення відповідно до зміни умов функціонування фірми.

Особливу увагу треба приділяти принципу комплексності. Для безпеки у всьому різноманітті структурних елементів фірми, за безлічі загроз і способів несанкціонованого доступу, потрібно застосовувати всі види і форми захисту та протидії в повному обсязі. Неприпустимо застосовувати окремі форми або технічні засоби.

Отже, під комплексною безпекою слід розуміти повне охоплення об'єктів захисту всією сукупністю форм протидії і захисту (охорона, режим, кадри, документи і т.ін.) на основі правових, організаційних та інженерно-технічних заходів.

4. Законність. Припускає розроблення системи безпеки на основі законодавства у сфері підприємницької діяльності, інформації і її захисту, приватної охоронної діяльності, а також інших нормативних документів з безпеки, затверджених органами державного управління в межах їх компетенції, із застосуванням усіх дозволених методів виявлення і припинення правопорушень.

5. Обґрунтованість. Пропоновані заходи і засоби захисту мають бути реалізовані на сучасному рівні розвитку науки і техніки, бути обґрунтованими з огляду на заданий рівень безпеки і відповідати встановленим вимогам і нормам.

6. Безперервність. Вважається, що зловмисники тільки й шукають можливість, як би обійти захисні заходи, вдаючись для цього до легальних і нелегальних методів.

7. Активність. Захищати інтереси фірми треба з достатнім ступенем наполегливості, широко використовуючи маневр силами і засобами забезпечення безпеки та нестандартні заходи захисту.

8. Спеціалізація. Передбачає використання для розроблення і впровадження заходів і засобів захисту спеціалізованих організацій, що найбільш підготовлені до конкретного виду діяльності із гарантування безпеки, мають досвід практичної роботи і державну ліцензію на право надання послуг у цій галузі. Експлуатацією технічних засобів і реалізацією заходів безпеки мають займатись професійно підготовлені працівники служби безпеки, її функціональні та обслуговувальні підрозділи.

9. Взаємодія і координація. Припускають здійснення заходів безпеки на основі чіткої взаємодії всіх зацікавлених підрозділів і служб, сторонніх спеціалізованих організацій у цій сфері, координацію їх зусиль для досягнення поставленої мети, а також інтеграцію діяльності з органами державного управління і правоохоронними органами.

10. Вдосконалення — поліпшення заходів і засобів захисту на основі власного досвіду, появи нових технічних засобів з урахуванням змін у методах і засобах розвідки й промислового шпигунства, нормативних вимог накопиченого вітчизняного і зарубіжного досвіду.

11. Централізація управління — самостійне функціонування системи безпеки з єдиними організаційними, функціональними і методичними принципами, з централізованим управлінням діяльністю системи управління.

12. Достатність — застосовування таких засобів і заходів активного і пасивного захисту, які б були достатніми для протидії загрозам чи небезпекам.

13. Гнучкість — застосовування моделі економічної безпеки залежно від характеру і рівня розвитку загрози чи небезпеки. Це надає мобільності діям у сфері безпеки і підвищує їх ефективність.

ВИСНОВКИ

Проблеми власної економічної безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і під час роботи в стабільному економічному середовищі, комплекс розв’язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження. В якості однієї з цілей моніторингу економічної безпеки підприємства є діагностика його стану за системою показників, що враховують специфічні галузеві особливості, найбільш характерних для даного підприємства і які мають для останнього важливе стратегічне значення.

Будь-який бізнес відрізняється складністю, постійним станом боротьби і гострою конкуренцією фірм. Стійкі «правила» не існують ні для партнерів, ні, певною мірою, для держави. Підприємства змушені постійно пристосовуватися до недосконалості законодавчої бази, брак кваліфікованих працівників, зношеність виробничого обладнання, дефіциту обігових коштів, жорсткої грошової і податкової політики держави, неплатоспроможності партнерів та ін.

Результатом забезпечення економічної безпеки підприємства є стабільність (надійність) його функціонування, ефективність фінансово-економічної діяльності (прибутковість), особиста безпека персоналу. До ресурсів забезпечення надійного існування і прогресивного розвитку підприємства відносяться: персонал підприємства, матеріальні та інтелектуальні (інформаційні) ресурси.

Об'єкт і суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва тісно взаємопов'язані. Об'єктом системи в цілому, як уже говорилося, виступає стабільний економічний стан суб'єкта підприємницької діяльності в поточному та перспективному періоді. Конкретними ж об'єктами захисту виступають ресурси: фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові

Досліджуючи підприємство ПрАТ «Бориспільський автозавод» (БАЗ) було здійснено аналіз ринку виробництва автобусів, з’ясовано стан конкурентного середовища, охарактеризовано конкурентів, постачальників і споживачів продукції підприємства ПрАТ «Бориспільський автозавод» (БАЗ), визначено перспективи розвитку ринку автобусобудування в Україні, досліджено структуру пропозиції продукції.

Найвпливовішими та найсерйознішими конкурентами Зараз в Україні є: «ЛАЗ», «ЛуАЗ», «Черкаський автобусний завод», «Чернігівський автозавод», «ЗАЗ», ПП «Автотехнологія» з Рівного, «АнтоРус» з Херсона, «Укравтобуспром» зі Львова, «Часівоярський ремонтний завод» з Донецької області.

За даними Консалтингового агентства «Автоконсалтинг», ЗАТ «Бориспільський автозавод» за результатами 10 місяців 2009 року займає перше місце з продажу автобусів малого класу на території України. Наше підприємство з січня по жовтень (включно) 2009 року реалізувало 359 одиниць автобусів, що становить 25,23% ринку. Зазначимо, що за результатами жовтня 2009 року частка проданих автобусів ЗАТ «Бориспільський автозавод» становить 47,45%.

ПрАТ «Бориспільський автозавод» (БАЗ) ніколи не повинно забувати про зовнішні загрози такі як:

· пошкодження будівель, приміщень,

· шпигунство зі сторони конкурентів,

· обмеження доступу на ринок за допомогою монопольного зговору.

Система менеджменту якості ПрАТ «БАЗ» є моделлю менеджменту взаємозв'язаних та взаємодіючих процесів, що здійснюються на підприємстві та призначена для постійного поліпшення його діяльності, а отже, для підвищення конкурентоспроможності заводу на вітчизняному і світовому ринках.

В цьому випадку є розумне запитання: що, в першу чергу, визначає конкурентоспроможність будь-якої організації? Звичайно, її здатність виробляти продукцію, яка не лише задовольняє всім вимогам споживачів, але навіть і переверщує їх очікування. Тому очевидно, що ключовими для нашого підприємства є процеси життєвого циклу продукції. Саме тому ці процеси — об'єкт зосередження всіх знань, умінь і навиків, роботи керівництва і персоналу — основа їх матеріального добробуту і конкурентоспроможності підприємства. Тому, восени 2005 року акціонерами було прийняте стратегічне рішення про створення і впровадження на підприємстві системи менеджменту якістю, яка б відповідала вимогам міжнародним стандартам ISO 9000.

Так, в листопаді 2006 р. система менеджменту якості на ПрАТ «БАЗ» була розроблена, документально оформлена, впроваджена та успішно сертифікована ТОВ «ТЮФ Рейланд Україна», а в 2009 р. ресертифікована на відповідність до вимог міжнародного стандарту ISO 9001:2008, в результаті чого був отриманий сертифікат.

Для забезпечення виробничого процесу необхідними матеріальними ресурсами (матеріалами, напівфабрикатами, конструкціями, комплектуючими виробами, інструментом, спецодягом, господарчим інвентарем і таке інше) на підприємстві існує відділ матеріально-технічного постачання. Взаємовідносини між постачальником та ПрАТ «БАЗ» побудовані таким чином, щоб забезпечити потреби нашого заводу якісними матеріалами та комплектуючими виробами у повному обсязі у встановлений термін по оптимальній ціні для виконання планів і програм нашого виробництва.

Вибір потенційних постачальників здійснюється на тендерній основі за наступними критеріями:

* наявність сертифікатів відповідності на матеріали;

* ціна;

* надійність постачання;

* терміни виконання замовлень та періодичність постачання;

* умови оплати;

* оптимальний розмір партії товару;

* можливість надання знижки;

* повнота асортименту;

* можливість відстрочки платежу;

* доставка матеріалів (бажано).

Отже, для того, щоб система економічної безпеки підприємства була максимально ефективною необхідно впровадити в життя механізм даної системи (засоби, заходи і методи) і вся діяльність повинна проводитися на вище перелічених принципах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Цивільний кодекс України.-Х.: «Одісей», 2001. — Електорнний ресурс. — Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/.

2. Кримінальний кодекс України.-Х.: «Одісей», 2001. — електронний ресурс. — Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. — Електронний ресурс. — Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/.

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 № 236/96-ВР в редакції від 13.01.2009 на підставі689−17. Електронний ресурс. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 27.07.2011 на підставі 3567−17. Електронний ресурс. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

6. Закон України «Про антимонопольний комітет України» від 27.07.2011 на підставі 3567−17. Електронний ресурс. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

7. Бондарчук Ю. В. Безпека бізнесу: організаційно-правові основи: науково-практичний посібник / Ю. В. Бондарчук, А.І. Марущак. — К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008. — 319с.

8. Герасимчук З. В. Економічна безпека регіону: діагностика та механізми забезпечення: підручник / З. В. Герасимчук, Н.С. Вавдіюк. — Луцьк: Надстир’я, 2006. — 244с.

9. Гришнова О. А. Людський потенціал як чинник економічної безпеки особи, підприємств, суспільства: навч. посіб. / О. А. Гришкова. — К.: ЦУЛ, 2007. — 405с.

10. Данільян О.Г. Національна безпека України: структура та напрями реалізації: навч. посіб. / О.Г. Данільян, О. П. Дзьобан, М.І. Панов. — Харків: Фоліо, 2002 .- 285с.

11. Донець Л.І. Економічна безпека підприємств: навч. посіб. / Л.І Донець, Н. В. Ващенко. — К.: ЦУЛ, 2008. — 240с.

12. Живко З. Б. Захист інформації: конспект лекцій / З. Б. Живко, М. О. Живко. — Львів: Ліга-Прес, 2009. — 200с.

13. Живко З. Б. Сучасні методи забезпечення надійності персоналу: навч. матер. для семін. занять. / З. Б. Живко, М.І. Керницька. — Львів: ЛьвДУВС, 2009. — 66с.

14. Живко З. БКонкурентна розвідка: курс лекцій / З. Б. Живко, М.І. Керницька. — Львів: ЛьвДУВС, 2009. — 104с.

15. Житна К. І., Економічний аналіз господарської діяльності. / К. І. Житна — К.: Вища школа, 1992 р. — с. 373

16. Іванілов О. С. Економічна безпека підприємства: підручник для студ. вищ. навч. закл./ О. С. Іванілов. — К.: ЦУЛ, 2009. — 728с.

17. Іщук С.І Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика: підручник / С.І. Іщук. — К.: КНЕУ, 2006. — 230с.

18. Камлик М.І Економічна безпека підприємницької діяльності: навч. посіб. / М.І. Камлик. — К.: Атіка, 2005. — 432с.

19. Ковалевський В. В. Розміщення продуктивних сил: навч. посіб. / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. — 563с.

20. Коваленко Л. О. Основи економічної безпеки: навч. посіб./ Л. О. Коваленко Л.М. РемньоваК.: Знання, 2012. — 456 с.

21. Козаченко Г. В. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення: підручник / Г. В Козаченко, В. П. Пономарьов, О. М. Ляшенко. — К.: Лібра, 2003. — 280с.

22. Колот А. М. Мотивація персоналу: підручник / А. М. Колот — КНЕУ. — 2002 — с.337

23. Кононенко О. С. Економічна безпека підприємницької діяльності :підручник / О. С. Кононенко — Х.: Фактор, 2012. — 144 с.

24. Коротун Л. К. Розміщення продуктивних сил України: Навч. посібник. / Л. К. Коротун — Рівне: Діва, 1998. — 410 с.

25. Ортинський В. Л. Економічна безпека підприємств, організацій та установ: навч. посіб. / В. Л. Ортинський, І.С. Керницький, З. Б. Живко. — К.: Правова єдність, 2009. — 544с.

26. Ортинський В. Л. Економічна безпека підприємств: підручник / В. Л. Ортинський, І.С. Керницький, З. Б. Живко. — К.: Алерта, 2011. — 704с.

27. Паламарчук М. М. Економічна і соціальна географія України: навч. посіб. / М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук. — К.:Знання, 2008. — 392с.

28. Пекін А. Ю. Основи економічної безпеки підприємств: навч. посіб. / А. Ю. Пекін, Т. В. Малаєва — Л.: Лев, 2011. — 440 с.

29. Пітюренко Ю.І. Розміщення продуктивних сил: навч. посіб. / Ю.І. Пітюренко — К.:КНЕУ, 2009. — 340с.

30. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства: Навчальний посібник / С. Ф. Покропивний — К.: КНЕУ — 2001 — с. 457

31. Радіонова І.А. Економічна географія: підручник / І.А. Радіонова, Т. М. Бунакова. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000 — 546с.

32. Реверчук А. Й. Економічна безпека в Україні: держави, фірми, особи: навч. посіб. / А. Й. Реверчук, Я. Й. Малик, І.І. Кульчицький, С. К. Реверчук. — Львів: ЛФМАУП, 2000. — 192с.

33. Романенко В. А. Регіональні ринки продукції машинобудування в Україні: підручник / В. А. Романенко. — К.:Знання, 2004. — 190с.

34. Сухуруков А.І. Фінансова безпека держави: навч. посіб. / А.І. Сухоруков, О. Д. Ладюк. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 192с.

35. Смолик О. О. Безпека підприємств. / О. О. Смолик. — Київ: Вища школа, 2011р.

36. Франчук В.І. Економічна безпека: навч. посіб. / І.В. Франчук, Л. В. Герасименко, В. О. Гончарова, З. Б Живко. — Львів: Вид-во ЛьвДУВС, 2010.-244с.

37. Чернюк Л. Г., Економіка регіонів України: Навч. пос. / Д. В. Клиновий, Л. Г. Чернюк — К.: ЦУЛ, 2002. — C. 372−393

38. Шегда А. В. Економіка безпека і політика підприємства: підручник / А. В. Шегда — К.: Знання, 2009. — 614 с.

39. Юдонов А. О. Конкуренція: теорія и практика. / А. О. Юдонов. — М.: «Акаліс, 2008. — 314с.