Вивчення складових культури здоров'я

Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В. Н. Каразина Факультет філософський Дипломна робота бакалавра ВИВЧЕННЯ СКЛАДОВИХ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я Харків — 2009

ВСТУП На сучасному етапі розвитку суспільства життя і здоров’я людини визначається як найпріоритетніші людські цінності.

Основу культури цивілізації складають насамперед її уявлення про загальнопланетарну спільність людей, єдність людини, суспільства й природи, їхню духовно-фізичну гармонію. Цього можна досягти тільки за умови, що людина змінить ціннісне ставлення до самої себе й навколишнього світу на засадах ноосфери. Швидкі перетворення в соціально-економічному розвитку суспільства н способі життя людини чинять сильний вплив на особистість і призводять до глибоких змін у її фізичному, психічному й духовному станах.

Несприятливі соціально-економічні умови сучасної України, важка екологічна ситуація, інформаційне перенасичення та інтенсифікація навчального процесу викликають тенденції до погіршення здоров’я дітей і учнівської молоді. Здоров’я цієї вікової групи особливо важливе, тому що, за оцінкою фахівців, приблизно 75% хвороб дорослих є наслідком умов життя в дитячі та юнацькі роки. Майже 90% дітей, учнів, студентів мають відхилення в здоров'ї, а більше 50% - незадовільну фізичну підготовку.

Сучасні умови розвитку українського суспільства висувають нові вимоги до системи освіти та вихованця підростаючого покоління. Діти й молодь значно раніше інших категорій населення відчувають наслідки деформації суспільства, гостро переживають свою соціальну незахищеність, прискорене падіння духовності, зростання психічної нестабільності за фізичної слабкості. Перегляд стратегії, змісту, методичного забезпечення навчально-виховного процесу, стану здоров’я дітей і молоді, який погіршується з кожним роком, вимагає зміни у ставленні системи освіта до цієї проблеми.

Україні необхідне покоління з високим рівнем освіченості, культури й здоров’я, здатне сприймати загальнолюдські цінності, творчо, продуктивно та довго діяти в будь-якій галузі соціальної практики.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що вивченню складових культури здоров’я не приділялося належної уваги.

Актуальність досліджуваної проблеми та зумовили вибір теми дипломної роботи «Вивчення складових культури здоров’я».

Культура особистості відображає рівень його розвитку, який відбивається в світогляді, системі цінностей, характері діяльності та спілкування, поведінці й способі життя, багатстві здібностей і творчих сил.

Культура здоров’я є складовою частиною загальнокультурного розвитку особистості й складаються з духовного, психічного, фізичного компонентів.

За останні роки інтерес учених — філософів, валеологів, культурологів, соціологів, психологів, педагогів та медиків — до проблем здоров’я людини значно зростає. Вивчення проблеми здоров’я на методологічному, теоретичному й практичному рівнях узагалі й формування культури здоров’я зокрема висвітлені у вітчизняних і зарубіжних працях валеологів, медиків та психологів: В. Казначеєва, І. Брехмана, В. Климової, В. Скуміна, М. Амосова, Г. Анапасенка, М. Гончаренко, Ю. Лисицина, І. Муравова, Л. Попової, С. Кириленко, В. Оржеховської. Л. Татарнікової, Г. Зайцева та ін.

Новизна дипломної роботи полягає в тому, що вперше було встановлено кореляційний зв’язок між рівнем здоров’я та уявленням студентів про складові культури здоров’я.

Об'єкт дослідження — студенти віком 17−20 років.

Предмет дослідження — уявлення про культуру здоров’я та фізична складова здоров’я.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні складових культури здоров’я студентів та дослідженні взаємозв'язку рівня культури здоров’я молоді з рівнем їх здоров’я.

Згідно з метою сформульовано завдання дослідження:

1. проаналізувати стан теоретичної розробки проблеми на міждисциплінарному рівні; визначити зміст поняття «культура здоров’я» та розкрити його структурні компоненти;

2. визначити рівень фізичного здоров’я студентів за методом індексної системи оцінювання В.А. Шаповалової;

3. дослідити адаптаційний потенціал студентів за методом Р.М. Баєвського;

4. визначити енергетичні резерви студентів за допомогою аурографії;

5. визначити наявність кореляційних зв’язків між поняттям про культуру здоров’я та рівнем фізичного здоров’я студентів, їх енергетичних резервів та адаптаційного потенціалу.

Гіпотезою дослідження є припущення, що культура здоров’я сприяє усвідомленню необхідності дотримання умов здорового способу життя та має певну кореляцію з рівнем здоров’я, енергетичними резервами та адаптаційним потенціалом.

Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення про те, що культура здоров’я є складовою частиною загальнокультурного розвитку особистості й складаються з духовного, психічного, фізичного компонентів в працях В.А. Скуміна, В. П. Горащука, Климової В.П., Кириленко С.В.

Методи дослідження:

1. вивчення науково-методичної літератури, її аналіз;

2. анкетування;

3. метод індексної оцінки стану здоров’я людини;

4. метод інтегральної оцінки здоров’я (аурографія);

5. статистичні методи обробки даних.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше проаналізовано кореляційний зв’язок між рівнем сформованості поняття про культуру здоров’я та рівнем здоров’я студентів, енергетичними резервами та адаптаційним потенціалом.

Теоретична значущість дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів для подальшого розвитку теоретичних аспектів виявлення та формування складових культури здоров’я.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можна використовувати для побудови програм щодо формування культури здоров’я молоді, а також завдяки розробленій анкеті визначати рівень обізнаності студентів про культуру здоров’я.

здоров’е адаптаційний енергетичний студент

1. КУЛЬТУРА ЗДОРОВ’Я ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Теоретичні основи уявлення про культуру здоров’я Проблема формування культури здоров’я, позитивної мотивації на здоровий спосіб життя є одним з найважливіших у валеології, психології, соціології, педагогіці. Сьогодні не має жодної скільки-небудь важливої виховної проблеми, яка б не була пов’язана із здоров’ям. Це об'єктивно спричинило виникнення в освітньому просторі України соціального замовлення загальноосвітнім навчальним закладам — сформувати свідомого громадянина, особистість з притаманними їй якостями і рисами, спрямованими на саморозвиток, самовдосконалення; виховати молоду людину в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності [19, c.70].

Під визначальною дією культури здійснюється розвиток суспільства і у першу чергу, людини. Поза культурою, поза культурним оформленням поведінки й діяльності людини втрачаються доцільність і цілеспрямованість розвитку, сенс його існування, оскільки в них виражається людський досвід, суспільні традиції і механізми, їх реалізації на практиці. Тому найнебезпечніший дефіцит суспільства — це дефіцит культури. Стан культури — це обличчя, душа суспільства, найбільш характерна загальнозначуща цінність. Рівень розвитку культури є вирішальною умовою прогресу суспільства і людини.

Культура як універсальне явище пронизує всі сфери суспільного життя і види людської діяльності. Залежно від цього виділяють різні види культури: політичну, економічну, духовну, правову, фізичну та ін.

На основі сучасного стану та розвитку науки і практики, культури, валеології, педагогіки, медицини та інших наук можна виділити культуру здоров’я як відносно самостійний і особливий новий науковий педагогічний напрямок, як соціальне явище [1; 2; 3; 5; 6; 13; 15].

Горащук В.П. відзначає, що одне з провідних місць у рішенні проблеми формування здорового покоління повинне займати новий напрям в системі освіти формування культури здоров’я людини, яке є складеним компонентом загальної культури особи [11, с. 56].

Скумін В.А. вважає, що ідея культури здоров’я в тому або іншому виді присутня у всіх світових релігіях, гуманістичних і морально-етичних концепціях, у працях багатьох древніх і сучасних мислителів [25, c. 12−13]. «Якщо людина стежить за своїм здоров’ям, то важко знайти лікаря, що знав би краще корисне для його здоров’я, чим він сам» , — учив Сократ (469−399 р. до н.е.). «Здоровому тілу — здоровий дух» , — призивав Ювенал (60−127 н.е.)." Здоров’я — мудрих гонорар" , — співав Беранже (1780−1857). «Єдина краса, що я знав, це здоров’я» , — запевняв Гейне (1797−1856). Люди хворі являють собою найбільшу небезпеку для людей здорових. Не сильні гублять слабких, навпаки" , — думав Ніцше (1844−1900). «Головним засобом попередження хвороб є гармонічний розвиток духовних і фізичних сил людини» , — підкреслював Лесгафт (1837−1909).

Формування культури здоров’я сучасного суспільства виступає, на наш погляд, центральною науковою і практичною проблемою сучасної системи освіти і виховання здорового покоління.

Що ж являє собою культура здоров’я? Культура здоров’я — не просто механічний зв’язок цих слів, понять, а синтез, що творить нову якість, новий сенс. На сьогодні в теорії валеологічної, педагогічної й медичної наук є поодинокі дослідження, які вивчають окремі питання культури здоров’я особистості [10; 17; 22]: В. Климова (1985 р.), В. Скумін (1994;1996 рр.),

Л. Татарнікова (1995 р.), С. Шапіро (1995 р.), О. Ахвердов (2002 р.), В. Магін (2002 р.) та інші.

Одна з проблем культури здоров’я — це проблема визначення суті поняття «культури здоров’я особистості». Це питання на теоретичному та методологічному рівнях розроблятися тільки починається. Культура здоров’я розуміється нами як часина загальної культури особистості [9;10; 11]. Вона істотно відрізняється від інших різновидів культури своїми структурними елементами й змістом, які знаходяться у сфері пізнання педагогічної та медичної наук.

На думку Кириленко С. В., процес формування культури здоров’я передбачає:

· виховання соціально-ціннісних мотивів будь-якої діяльності (навчальної, ігрової, суспільно-корисної тощо), спрямованої на зміцнення і збереження здоров’я;

· розвиток організаторських навичок (організованості, відповідальності, взаємодопомоги тощо);

· формування і розвиток навичок самовиховання (самореалізації, самоорганізації, корекції вчинків, визначення своєї позиції в житті);

· формування позитивних моральних якостей як громадянина, працівника, сім'янина (прагнення до фізичного, духовного вдосконалення, здорового способу життя, подолання шкідливих звичок).

Оскільки під сформованістю культури здоров’я особистості розуміється усвідомлення основ здорового способу життя, — як відзначає Кириленко С. В. -втілення його в різних оцінювально-поведінкових актах, тоді під критеріями сформованості культури здоров’я розуміються ознаки свідомої поведінки, які формуються у процесі засвоєння знань про здоровий спосіб життя і знаходять своє відображення у смисловій характеристиці особистості, у взаємозв'язку із сферою діяльності [17;18].

Період кінця ХХ — початку ХХ відзначений появою великої кількості публікацій, присвячених питанням стану здоров’я й шляхам його вдосконалювання з використанням валеологических підходів. Аналіз цих публікацій свідчить про актуалізації зовсім нового погляду на проблеми здоров’я, що базується на культурологічному підході до поняття «здоров'я». Відповідно до такого підходу М. С. Гончаренко наголошує, що культура здоров’я забезпечує придбання, збереження й зміцнення його духовного, психічного, фізичного й соціального здоров’я протягом всього життя, головне, сприяє формуванню особистісного й соціального відношення до здоров’я як найвищої цінності. Таким чином, саме культурологічний підхід до поняття «здоров'я» дозволяє уточнити обсяг і зміст поняття «культура здоров’я» [9, c. 14].

У цілому ж, культура здоров’я — це фундаментальна наука про людину і його здоров’я, інтегральна галузь знання, що розробляє й вирішує теоретичні й практичні завдання гармонічного розвитку духовних, психічних і фізичних сил людини, його оптимальної біосоціальної адаптації й створення здорового середовища перебування.

Одже, культура здоров’я є самостійним педагогічним феноменом. Аналіз основних філософських, соціологічних, культурологічних й педагогічних концепцій культури взагалі й культури особистості зокрема надасть нам багатогранну основу для розуміння суті категорії культури здоров’я особистості.

1.2 Характеристика концепції вчення про культуру здоров’я В.А. Скумін вважає, що культура здоров’я, що виникла на межах десятків і навіть сотень наук про людину і його здоров’я, разом з тим є струнким самостійним вченням, що має чіткий концептуальний підхід до вивчення й рішення поставлених перед ним завдань. Навіть для самої назви її були обрані слова з найвищим семантичним рейтингом. Термін «культура» означає, як відомо, оброблення, ступінь розвитку, вирощування.

Видатний діяч світової культури Микола Костянтинович Рерих виводив значення поняття «культура» з латинського кореня «культус» — шанування й санскритського «ур» — світло. Цим світлом і культом у даному випадку є здоров’я. Насамперед духовне, що робить людини Людиною і є першочерговою передумовою здоров’я психофізичного.

Основний принцип культури здоров’я: здоровому духу — здорову душу й здорове тіло. А воно, здоров’я, у різні часи й при всіх соціальних укладах шанувалося навряд чи не найбільшою цінністю. Не випадково адже виникла традиція говорити при зустрічі «здравствуйте», а прощаючись — «будьте здорові». Побажання здоров’я — обов’язковий компонент етикету при будь-якому поздоровленні, святковому обряді, навіть застілля. Ідея здоров’я, таким чином, немов би запрограмована в самому укладі життя, культури народу.

Тільки завжди зайнята, поспішаюча, сучасна людина не рідко згадує про велику цінність — здоров’я — лише занедужавши, не береже його, зловживає тим, що суперечить природному способу життя, а це приводить до важких наслідків. Вчення про культуру здоров’я дає можливість чітко позначити спрямованість і зміст культурно-оздоровчої діяльності. Приводимо повний текст розробленої В.А.Скуміним концепції вчення про культуру здоров’я:

«ВСЕСВІТ ЧЕРЕЗ КУЛЬТУРУ! Всесвіт є гармоній усього сущого, культура — шанування Світла. Досягнення ієрархічної гармонії духовного, психічного, фізичного в кожній людині, у родині, у суспільстві; навчання мистецтву оздоровлюючої взаємодії із Всесвітом через усілякий розвиток світлого початку; виховання якостей, необхідних для Нової Епохи становлять призначення культури здоров’я — найважливішого надбання й загальнолюдської цінності.

Основою вчення про культуру здоров’я є три підвалини: Живаючи Етика, Рериховська культурна спадщина, синтез досягнень наук о людині і її здоров'ї. Культура здоров’я — як відзначає В.А. Скумін — це інтегральна галузь знання, що розробляє й вирішує теоретичні й практичні завдання гармонічного розвитку духовних, психічних і фізичних сил людини, оздоровлення біосоціального середовища й, що забезпечує на цій основі вищий рівень життєдіяльності.

Реалізується вчення про культуру здоров’я шляхом наукового обґрунтування, впровадження й застосування найкращих досягнень духовної, психічної й фізичної культури, вироблених людством; виховання здорового способу життя як еталона природного поводження; перетворення всіх сфер діяльності на фундаменті культури здоров’я. Культура здоров’я в реальних умовах допомагає людям відновлювати, зберігати й збільшувати моральне й психофізичне здоров’я.

Ідея культури здоров’я залучає, поєднує й спрямовує до єдиної високої мети енергію багатьох людей поза залежністю від їх етнічної, політичної, релігійної орієнтації. Приймаючу цю ідею у свою свідомість мислять в еволюційному ритмі Нової Епохи, що перетворюють її в дійсність знаходять саме дорогоцінне — життя, наповнену здоровими, світлими, радісними устремліннями й справами, їм супроводжує успіх у здійсненні всіх шляхетних починань.

Альтернативою хаосу й розкладанню у світі є формування культури здоров’я. Це поле праці для всіх, хто свідомо прагне до вдосконалювання через співробітництво із творчими силами природи, суспільства, Космосу; хто домагається перемоги над біосоціальним хаосом і породжуваними їм хвороботворними стихіями; хто усвідомлює потребу активної участі в оздоровленні й натхненні життя. Перетворимо планету в храм прекрасний ЗДОРОВ’Я ЧЕРЕЗ КУЛЬТУРУ!"

На думку Скуміна В.А., вчення про культуру здоров’я не є лише технологією оздоровлення, лікування й попередження тих або інших захворювань. Воно є фундаментальною наукою про людину, свого роду філософією здоров’я, що вирішує цю проблему концептуально й віхи, що розставляє, на шляху до Здоров’я через Культуру [25; 26]. Ця інтегральна галузь знання розробляє теоретичні й практичні завдання гармонічного розвитку духовних, психічних і фізичних сил людини, оздоровлення біосоціального середовища.

Таким чином, культура здоров’я сьогодні - це реальна позитивна альтернатива хаосу й розкладанню у світі. Це поле праці для всіх, хто свідомо прагне до вдосконалювання, хто відчуває потребу активної участі а оздоровленні життя на засадах духовності, краси, гармонії.

1.3 Складові культури здоров’я Горащук В. П. диференціює 3 взаємопов'язані компоненти (блоки) культури здоров’я [13, с.15−17]:

1. ІІрограмно-змістовний блок включає всю систему знань щодо формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах духовному, психічному й фізичному. Він характеризує здатність людини грамотно розробити й постійно вдосконалювати індивідуальну оздоровчу систему, а також відбивається змістова сторона освіченості особистості в питаннях здоров’я з урахуванням віку, статі тощо. Цей блок містить у собі філософсько-культурологічні знання про культуру здоров’я особистості; знання про духовний, психічний, фізичний аспекти здоров’я як феномену, що поєднує всі аспекти здоров’я людини, та шляхи формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах: знання розробки індивідуальної оздоровчої системи та пропагандистської роботи з формування культури здоров’я особистості.

2. Потребнісно-мотиваційний блок відбиває світоглядний бік культури здоров’я особистості, що характеризує високий рівень духовності людини, розвиток гуманістичних ціннісних орієнтацій у їх цілісності, визначає розуміння сенсу життя й усвідомлення його цінності, уявлення та ставлення до себе як космопланетарної істоти. До його складу входить світогляд, заснований на гуманістичних ціннісних орієнтаціях любові й доброго ставлення до всього існуючого, насамперед живого, розуміння мети й сенсу життя, усвідомлення його цінності, знання ідеалу особистості, усвідомлення себе як цілісної духовнофізичної системи, сформованість свідомості в єдності космопланетарного. біосоціального, національного й особистісного аспектів, а також оптимістичне світовідчуття й високий рівень соціокультурної толерантності.

3. Діяльнісно-практичний блок характеризує результат оволодіння людиною, з урахуванням віку, досвіду життєдіяльності й віросповідання, необхідним обсягом умінь і навичок виконання оздоровчих технологій щодо здійснення здорового способу життя, що відбиває практичну спрямованість особистості на активну плідну, довгу й щасливу життєдіяльність. Його зміст передбачає володіння суб'єктом оздоровчими технологіями, спрямованими на духовний, психічний і фізичний аспекти здоров’я; розуміння шкідливих звичок та боротьба з ними; уміння розробляти й удосконалювати протягом життя індивідуальну оздоровчу систему; ведення здорового способу життя з урахуванням віку; статі, психофізичних особливостей тощо.

Зазначені структурні блоки культури здоров’я особистості існують у єдності, внутрішньо взаємозалежні й у своїй сукупності складають цілісне явище.

Кириленко С.В. визначено такі компоненти культури здоров’я [17; 18; 19]: фізичне здоров’я, психічне здоров’я (психологічний комфорт), духовне здоров’я, соціальне здоров’я (соціальне благополуччя).

Саме соціальне здоров’я, за переконанням Кириленко С. В., характеризується, поряд з такими показниками як доброзичливість; здатність до самоактуалізації; самовиховання; правова свідомість; активність і ініціативність у дотриманні вимог здорового способу життя таким показником, як сформована громадська відповідальність.

Як свідчить проведений нами аналіз наукової літератури, поняття «здоров'я» нерозривно пов’язане з поняттям «здоровий спосіб життя» [20; 21; 23; 27]. З філософської точки зору «спосіб життя» — це поняття, яке характеризує особливості повсякденного життя людей. Воно охоплює працю, побут, форми використання вільного часу, задоволення матеріальних та культурних потреб, участь у суспільному та політичному житті людей. Отже, здоровий спосіб життя — це спосіб життєдіяльності, спрямований на збереження та покращення здоров’я людини.

Дослідження праць О. В. Вакуленка, Н. М. Комарова, І.В. Сущевої, Л. П. Сущенка, Р.Я. Левіна засвідчило, що основним змістом діяльності з формування здорового способу життя є розробка і реалізація соціальних проектів, які спираються на певні передумови, принципи, завдання, стратегії, механізми; метою формування здорового способу життя є сприяння досягненню, в широкому розумінні, благополуччя і здоров’я на всіх рівнях і для всіх; а основними механізмами його формування — створення умов для окремих осіб, груп людей, громад позитивно впливати на проблеми здоров’я; результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров’я як інтегрована якість особистості й показник її вихованості.

2. ОБ'ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика об'єкту дослідження та план постановки дослідження Нами було проведено дослідження рівня сформованості культури здоров’я, а також рівня фізичного здоров’я студентів за допомогою індексного методу дослідження здоров’я та аурографії. Об'єктом дослідження було обрано студентів факультету іноземних мов та радіофізичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна. Студентів було умовно розподілено на дві групи: 1 група — ті, що не вивчали валеологію; 2 група — ті, що вивчали валеологію. Кількість студентів, що взяли участь у дослідженні становить 50 осіб, з яких 43 дівчини та 7 хлопців, розподілених на дві групи по 25 чоловік (в І групі - 21 дівчина та 5 юнаків, в ІІ групі - 23 дівчини та 2 юнаків). Середній вік студентів першої групи, що не вивчали валеологію становить 17−18 років. Вік студентів, другої групи, що вивчали валеологію — 20 років.

Дослідження проводилося у три етапи:

На першому етапі вивчався стан досліджуваної проблеми у валеологічній, педагогічній, соціологічній, медичній літературі. Визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано робочу гіпотезу, конкретизовано завдання дослідження; розроблено анкету.

На другому етапі проведено дослідження стану здоров’я студентів за допомогою індексної системи; визначено розміри параметрів енергетичних резервів за допомогою аурографії; проведено анкетування;

На третьому етапі узагальнено й проаналізовано експериментальні матеріали, здійснено їх повну обробку, оформлено їх результати; здійснено дослідно-експериментальну перевірку гіпотези дослідження.

2.2 Методи дослідження

2.2.1 Анкетування Це метод збору фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою. Його застосовують для одержання інформації про типовість певних явищ навчально-виховного процесу. Анкетне опитування проводять для з’ясування біографічних даних, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок та особистісних рис опитуваних. Перевага анкетування в тому, що воно є порівняно економним методом збору даних, дає змогу їх аналізувати й обробляти за допомогою статистики. Особливо ефективний цей метод при масових опитуваннях.

Дослідникові анкетне опитування дає можливість зібрати великий за своїм обсягом матеріал. Саме тому ми пропонуємо використовувати анкетування для виявлення рівня розвитку культури здоров’я у студентських групах.

Розроблена нами анкета за своєю структурою містить у собі наступні складові (додаток А).

Вступна частина анкети — це звернення (звертання) до опитуваного, у якому пояснюється мета дослідження і те, яким чином будуть використані його результати, підкреслюється важливість участі (відповіді) даного респондента, гарантується анонімність відповідей, дається чіткий виклад правил заповнення анкети та способу її проведення. Призначення вступної частини анкети полягає в тому, щоб максимально в даних умовах досягти прихильності опитуваного, зацікавити його темою опитування і викликати щире прагнення взяти участь у дослідженні.

Основна частина включає власне питання. На початку анкети стоять найпростіші питання (Що таке здоров’я в вашому розумінні?). Відповідаючи на них, респонденти поступово знайомляться із завданням. Поступово питання ускладнюються, тобто відбувається перехід від простих запитань до складних, а в кінці анкети питання знову спрощуються. В середині анкети розташовані найбільш важливі з точки зору дослідження і важкі для респондентів питання (Які складові культури здоров’я Ви знаєте? Як Ви вважаєте, які навички потрібно розвивати у людини при формуванні культури здоров’я?). Заключна частина основного тексту включає найбільш інтимні та контрольні питання, метою яких є поглиблення і уточнення одержаної інформації.

Досить вірогідне уявлення про рівень культури здоров’я у певному соціумі дають відкриті питання. Відкриті питання вимагають суб'єктивного опису респондентом реальної ситуації або реального явища. На відкрите питання відповідь можна дати у будь-якій формі, вона не регламентується жодними рамками і респондент може відповідати так, як забажає. Відкрите питання завжди важко сприймається респондентом, примушує мислити, шукати, аналізувати у пошуках відповідей.

В розробленій нами анкеті ми також використовували закриті питання з переліком альтернативних відповідей. Альтернативні відповіді допомагають чітко визначити концептуальний зміст питання, вони зручні у використанні, обробці і аналізі емпіричних даних (На скільки Ви відчуваєте себе здоровим? З варіантами відповіді: Дуже добре; добре; погано, дуже погано).

2.2.2 Індексний метод дослідження стану здоров’я Стан фізичного здоров’я студентів оцінювався за допомогою експрес-метода В.А. Шаповалової. Адаптаційні можливості організму оцінювались за допомогою методу Р.М. Баєвського Для експрес-оцінки фізіологічних показників стану здоров’я студентів за методом В.А. Шаповалової, як індикаторів фізичного здоров’я, використовувався ряд індексів [4, с. 9]: індекс Кетлє, Скібінського, Робінсона, Руф'є та індекс потужності В.А. Шаповалової. Ці індекси тісно пов’язані з цілим рядом показників фізичної підготовки та соматичного здоров’я організму.

Надалі проводилося обчислення п’яти зазначених вище показників (індексів) за формулами:

Вага тіла (г) Масово-ростовий індекс Кетлє = —————————; (1)

Зріст (см)

ЧСС (уд/хв) х АТ_с

Подвійний добуток — індекс Робінсона =————————(2)

ЖЄЛ (мл) ЗДВ (с)

Індекс Скібінського = ————————————(3)

ЧСС (уд./хв)

6 (р₁+р₂+р₃) — 200

Індекс Руфє = ————————,(4)

ІндексВага тіла (г) х кількість присідань © потужності Шаповалової = ——- (5)

Зріст (см) Далі за таблицею кожному показнику надавалась оцінка в балах.

Таблиця 2.1. — Індексна оцінка показників рівня фізичного здоров’я

Подовження табл. 2.1

Після оцінки кожного показника в балах розраховується загальна сума балів, за якою визначають рівень фізичного здоров’я:

2−7 балів — низький

8−10 балів — нижче середнього

11−15 балів — середній

16−20 балів — вище середнього

21−25 балів — високий.

Окрім загальної оцінки рівня фізичного здоров’я, яку можна зробити за допомогою врахування всіх перелічених вище показників, ми вважаємо доцільним враховувати оцінку кожного окремого показника, що дасть змогу визначити «слабких місць» організму. Так, низьке значення індексу Кетлє може свідчити про недостатнє живлення або слабкий розвиток м’язів, або навпаки, високе — про загрозу ожиріння. Низька оцінка індексу Робінсона свідчить про порушення регуляції діяльності серцево-судинної системи. При низькій оцінці індексу Скібінського можна говорити про недостатні функціональні можливості органів дихання і кровообігу і зниженої тривалості організму до гіпоксії. Низька оцінка індексу потужності В. А. Шаповалової, окрім слабкого розвитку рухових якостей — сили, швидкості і витривалості, свідчить про недостатні функціональні можливості кардіо-респіраторної системи. Низькі оцінки індексу Руф'є певно говорять про недостатній рівень адаптаційних резервів серцево-судинної і дихальної систем, що лімітує фізичні можливості організму.

У якості критерію адаптаційних можливостей студентів визначався адаптаційний потенціал (АП), який базується на положенні про стан системи кровообігу як індикатору стану здоров’я всього організму (Баевский Р. М., 1979). Оцінка рівня здоров’я, що основана на уявленні про тісній взаємозв'язок між адаптаційними можливостями організму та захворюваністю, дозволяє виділити 4 рівня функціональних станів або рівнів адаптаційних можливостей організму:

— задовільною адаптацією організму до умов навколишнього середовища або достатніх можливостей організму;

— напруга адаптаційних механізмів, при якій достатні функціональні можливості забезпечуються за рахунок мобілізації функціональних резервів;

— незадовільна адаптація організму до умов навколишнього середовища при зниженні функціональних можливостей;

— зрив адаптації, що супроводжується різким зниженням функціональних можливостей організму.

АП розраховується (в балах) за формулою:

АП = 0,011· ЧСС+0,014·АТс+0,008·АТд+0,014·В+0,009·Вт-0,009·З-0,27, (10)

де:

ЧСС — частота серцевих скорочень, АТс — систолічний артеріальний тиск, АТд — діастолічний артеріальний тиск, В — вік, Вт — вага тіла, З — зріст.

Для визначення рівня функціональних станів використовується наступна шкала:

Задовільна адаптація — не більше 2,1 бала.

Напруга механізмів адаптації - 2,11−3,2 бала.

Незадовільна адаптація — 3,21−4,3 бала.

Зрив адаптації - 4,31 бала та більше.

2.2.3 Метод енергоінформаційної адаптометрії (аурографії) дає інтегральну оцінку стану здоров’я студентів Аурографія — метод інформаційної діагностики, який відображає механізм взаємодії енергоінформаційних й біологічних систем людини. Метод дозволяє провести візуалізацію енергоінформаційної голографічної матриці - аури людини. Він є методом об'єктивної енергоінформаційної діагностики стану здоров’я й дозволяє визначити порушення меж аури інформаційними вірусами, вплив на біополе людини патогенних факторів, що виникають у природі й навколишнім середовищі, визначити порушення роботи меридіанів, органів і систем організму. Проблема діагностики й корекції біополя стає усе більш актуальною у зв’язку зі швидким погіршенням екології.

Розроблена болгарськими вченими під керівництвом академіка А. Влахова [9 методика графічної візуалізації стану біополя людини є методом об'єктивної енергоінформаційної діагностики здоров’я і дозволяє визначити енергетичні резерви організму, стан біополя, порушення меж аури у зоні локалізації патології, оцінити вплив на біополе людини різних патогенних, екологічних або терапевтичних факторів. Метод аурографії можна застосовувати для проведення наукових досліджень і статистичної обробки отриманих результатів при доповненні його системою математичної обробки результатів, що розроблена в рамках виконання роботи.

Ауру, як і інші фізичні поля, можна визначити як біополе навкруги тіла людини, що створюється та підтримується інформаційно-польовими властивостями органів, систем організму, чакр. Під чакрами розуміємо систему енергетичних центрів, що розташовується вздовж лінії хребта людини і керує енергетичними процесами організму. Вважається, що є 7 основних енергетичних центрів — чакр, і нумерація їх починається з нижньої (куприкової) чакри. Друга чакра пов’язана зі станом сечостатевої системи, третя відповідає за травлення, четверта — сердечна, п’ята чакра — горлова, шосту чакру на Сході називають «третім оком», а сьому — «коронною» чакрою.

Наявність дефіциту енергії на енергетичних центрах може спричинити виникнення патології, що можна розцінювати як фактор схильності організму до певного виду захворювань. Але, на жаль, у більшості випадків це свідчить про наявність відхилень від норми та перебіг в організмі патологічних процесів. Тому дослідження енергетичних резервів організму за допомогою методики, що дозволяє здійснити візуалізацію аури за допомогою комп’ютерної програми, а також зробити науково обґрунтовані кількісні розрахунки змін її розмірів, є адекватним методом дослідження енергоінформаційної взаємодії на організменному рівні і пропонується нами до комплексу методик, що розробляється.

Суть його полягає у вимірах за допомогою приладу Р.Фолля. електропровідності біологічно активних точок кистей рук у місцях проекцій енергетичних центрів організму (чакр) та виводу на екран комп’ютера об'ємного зображення аури Для проведення аналізу впливу будь-яких факторів зображення аури недостатньо, тому була розроблена математична модель, що полягає у комп’ютерній обробці результатів вимірів. При обчислюванні результатів вимірів одержували величину сумарного випромінювання тіла, що характеризує стан енергетичних резервів організму й ідентифікується як розміри аури та визначається у відносних одиницях. Обчислювали розподіл енергії організму по енергетичних центрах і визначали наявність дефіциту енергії у зонах енергетичних центрів або ж асиметрію аури по осі передня-задня частини тіла, що, як правило, характеризує наявність дефіциту енергії у зоні хребта, а також по осі ліва-права частини тіла. Метод унікальний тим, що дозволяє визначити енергетичні запаси організму; розподіл енергії по енергетичних центрах, рівномірність і симетричність аури, а також — можливість швидкої, нешкідливої й наочної оцінки загального стану людини.

2.3 Методи статистичної обробки даних Всі отримані показники експериментальних досліджень були занесені до комп’ютерного банку даних. Обробка отриманих даних проводилася на комп’ютері типу ІВМ Pentium IV з використанням табличного процесу Microsoft Excel. Редагування матеріалу забезпечувалося текстовим редактором Microsoft Word. Для статистичного аналізу використовувався пакет статистичного аналізу Statistica v6.0 фірми StatSoft Inc (USA).

При аналізі даних, отриманих в результаті дослідження, нами було використано ранговий критерій Манна-Уітні. цей критерій застосовується для порівняння центральних тенденцій двох незалежних вібірок. Метод визначає, наскільки великим є перекривання двох рядів розподілів. Використання критерію Манна-Уітні припускає, що обидва розподіли належать до одного типу. з його допомогою можна виявити розходження між малими вибірками, що містять до 60 дат [2, c. 123].

Аналіз кореляційних взаємозв'язків між уявленням студентів про складові культуру здоров’я та показниками фізичного здоров’я, зокрема рівнем здоров’я, адаптаційним потенціалом та енергетичними резервами здійснювався за коефіцієнтом кореляції Спірмена (р<0,05). Значення коефіцієнта кореляції Спірмена лежить у межах від О до ±1. Чим ближче значення коефіцієнта до ±1, тим сильніший зв’язок.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІЖЕННЯ

3.1 Визначення змісту поняття «культура здоров’я» методом анкетування Аналіз відповідей на запитання розробленої нами анкети свідчить про різний рівень уявлення студентів про культуру здоров’я та її складових у студентів, що вивчали валеологію та тих, що її не вивчали. Зробимо детальний аналіз відповідей по кожному запитанню окремо.

На запитання «Що таке здоров’я у Вашому розумінні?» було отримано такі результати. З таблиці 3.1 видно, що студенти, які не вивчали валеологію дали багато різноманітних відповідей (наприклад, здоров’я — це відсутність хвороб та заняття спортом; це прекрасні фізичні показники). Але ці відповіді поверхові, інтуїтивні, дуже не повні, характеризують об'єкт тільки з одного боку. Студенти, що вивчали валеологію на це запитання дали більш ґрунтовні відповіді. 92% респондентів другої групи відповіло, що здоров’я — це стан повного фізичного, психічного і соціального здоров’я, а не тільки відсутність хвороб (табл. 3.2). Таким чином, здоров’я в їх розумінні - це триєдина система. Серед студентів, що не вивчали валеологію тільки 16% дали правильну відповідь (табл. 3.3). За критерієм Манна-Уітні різниця між відповідями є значимою при р <0,01 (табл. 3.4)

Таблиця 3.1. — Відповіді студентів, що не вивчали валеологію, на запитання анкети, %

На запитання — на скільки Ви відчуваєте себе здоровим? студенти І групи відповіли: дуже добре — 24%; добре — 76%. Серед студентів ІІ групи: дуже добре — 12%; добре — 88% (табл. 3.3). Тобто, самооцінка здоров’я у студентів І групи значно краща в порівнянні з ІІ групою.

На наступне запитання — чи ведете ви здоровий спосіб життя? студенти, що не вивчали валеологію відповіли: так — 72%; іноді - 24%; ні - 4%. Серед студентів, що вивчали валеологію відповіді розподілилися наступним чином: так — 84%; іноді 12%; рідко — 4%; ні 0% (табл. 3.3). Отже, більшість студентів обох груп веде здоровий спосіб життя, але серед тих, що вивчали валеологію кількість студентів, що його дотримуються значно більша.

Таблиця 3.2. — Відповіді студентів, що вивчали валеологію, на запитання анкети, %

Відповіді на запитання — що таке культура здоров’я? якісно відрізняються між собою в досліджуваних групах. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що студенти І групи не володіють цим поняттям, даючи хибні відповіді такі, як культура здоров’я — це добре розвинені м’язи; це підтримка організму в тонусі (табл. 3.1). Серед студентів І групи переважають повні, розгорнуті відповіді, які охоплюють всі сторони цього поняття, вкладаючи в нього всі компоненти валеологічної свідомості. Серед студентів, що вивчали валеологію, переважають такі відповіді (табл. 3.2):

· культура здоров’я — це виховна потреба, усвідомлення людиною необхідності здорового способу життя, придбана в процесі виховання; звичка його дотримуватися й виконуватися;

· культура здоров’я — це найважливіша складова загальної культури особистості, яка направлена на формування, збереження і зміцнення здоров’я;

· культура здоров’я — це інтегрована особистісна якість, сформована в результаті систематичного виховання й навчання на основі емоційно-ціннісного відношення до здоров’я, до організації здорового способу життя, валеологічного мислення, нагромадження досвіду застосування валеологічних знань, умінь і навичок у практиці організації здорового образа життя, розвитку всіх компонентів валеологічної свідомості.

За критерієм Манна-Уітні різниця між відповідями на це запитання є значимою при р <0,01 (табл. 3.4)

Таблиця 3.3. — Порівняння відповідей на запитання анкети студентів обох груп

Аналіз наступного запитання — в чому полягає різниця між культурою здоров’я та здоровим способом життя? показує, що 48% студентів, що не вивчали валеологію не відрізняють ці поняття (табл. 3.1). Всі студенти ІІ групи розмежовують ці категорії, даючи ґрунтовні відповіді та характеризуючи різницю між ними. За критерієм Манна-Уітні різниця між відповідями є значимою на рівні 0,07 (табл. 3.4). Серед відповідей студентів, що вивчали валеологію, переважають такі (табл. 3.2):

· Культура здоров’я — сукупність знань, умінь і навичок. ЗСЖ — дотримання цих знань, умінь на практиці (28%);

· Здоровий спосіб життя — це соціальна категорія, яка орієнтує людину в напрямку к формуванню, збереженню і зміцненню здоров’я; культура здоров’я — зміцнення здоров’я (32%);

· культура здоров’я більш ширше поняття, ЗСЖ частина культури здоров’я (24%);

· культура здоров’я виховує в людині усвідомлення необхідності ведення ЗСЖ. ЗСЖ — це спосіб життя, оснований на принципах моральності, раціонально організованого, активного, трудового, який загартовує і в той же час захищає від негативних впливів навколишнього середовища, що дозволяє зберегти моральне та психічне здоров’я. Культура здоров’я — це виховна потреба к ЗСЖ (4%).

На запитання — які компоненти культури здоров’я вам відомі? Студенти І та ІІ груп дають якісно різні відповіді. Так, 52% студентів, що не вивчали валеологію не мають відповіді на це питання (табл. 3.1). Інші 48% студентів І групи виділяють такі складові: виконання фізичних вправ, раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок. Відповіді студентів, що вивчали валеологію значно відрізняються (табл. 3.2). 48% респондентів поділяють компоненти культури здоров’я на інтелектуальний, емоційно-цінісний та дієво-практичний блоки, що збігається з концепцією Горащука В. П., яку ми беремо до уваги як базисну ідею в нашому дослідженні. 24% студентів ІІ групи розподіляють культуру здоров’я на фізичний, психічний та духовний компоненти, аналогічно до визначення поняття «здоров'я» як триєдиної системи. 20% студентів вважають, що основним компонентом культури здоров’я є здоровий спосіб життя, який включає раціональне харчування, фізична активність, загартування, прогулянки на свіжому повітрі, відмову від шкідливих звичок, стійкість до стресів, позитивний погляд на світ і людей, активний спосіб життя, раціональний режим дня, психосоматичну регуляція, полову культуру. За критерієм Манна-Уітні різниця між відповідями є значимою при р <0,01.

На запитання — які навички потрібно розвивати в людини при формуванні культури здоров’я? 48% студентів і групи та 68% студентів ІІ групи дали правильні відповіді (табл. 3.3). Студенти, що не вивчали валеологію головними навичками, які потрібно розвивати при формуванні культури здоров’я вважають (табл. 3.1):

· самоконтроль, обов’язковість, послідовність;

· любов до себе, життя, здоров’ю, життєрадісність, відповідальність;

· активність, усвідомлення необхідності дотримуватися ЗСЖ.

Серед студентів, що вивчали валеологію домінують такі відповіді (табл. 3.2):

· дотримання ЗСЖ, своєчасно лікувати хвороби, проводити профілактику, одномоментність в своїх діях;

· навички правильного харчування, дотримання чіткого режиму дня, фізичної активності, здорове спілкування з оточуючими, відсутність шкідливих звичок, любов до спорту.

На запитання — чи дотримуєтесь Ви вказаних Вами принципів при формуванні, збереженні і зміцненні здоров’я студенти І групи відповіли: так 40%; іноді 52%; ні 8%. Серед студенти ІІ групи відповіли: так 84%, іноді 16%, ні 0% (табл. 3.3). За критерієм Манна-Уітні різниця між відповідями є значимою при р <0,01 (табл. 3.4). Отже, студенти, що вивчали валеологію дотримуються умов здорового способу життя значно більше, ніж студенти, які не вивчали валеологію.

Таким чином, можна зробити висновок, що студенти, які вивчають валеологію краще орієнтуються з питань культури здоров’я, мають більш глибокі та ґрунтовні знання з формування, збереження та зміцнення здоров’я та застосовують ці знання у повсякденному житті. Тобто, знання валеології сприяють усвідомленню необхідності дотримання умов здорового способу життя, що підкреслює підтвердження гіпотези дослідження.