Планування оборотних засобів підприємства на прикладі ДП «Родниківка»

Курсова робота Планування оборотних засобів підприємства на прикладі ДП «Родниківка»

1. Сутність, класифікація оборотних коштів і принципи організації оборотних засобів

Оборотними називаються засоби виробництва, що беруть участь в одному виробничому циклі та переносять свою вартість на вартість готової продукції одразу і повністю, змінюючи при цьому свою речову форму.

Оборотні засоби підприємств становлять сукупність оборотних фондів і фондів обігу, виражених у вартісній формі. Інакше кажучи, вартість оборотних засобів набуває форми оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди — це частина засобів виробництва, що беруть участь в одному виробничому циклі та переносять свою вартість на вартість готової продукції одразу і повністю, змінюючи при цьому свою натуральну форму (тобто це матеріали, конструкції, деталі тощо).

Оборотні фонди є матеріальними ресурсами підприємства. Одна їх частина входить до продукції й утворює, таким чином, її матеріальний склад, а друга допомагає виконувати виробничий процес.

Фонди обігу — це частина засобів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством на створення засобів оборотних фондів: матеріалів, сировини, деталей, палива та ін. У цьому полягає основна схожість й відмінність між оборотними фондами та фондами обігу [1 С. 288].

Таким чином, оборотні фонди виражаються в обслуговуванні сфери виробництва, а фонди обігу — в обслуговуванні сфери обігу.

Для наочності необхідно докладніше розглянути, з чого утворюються фонди обігу та оборотні фонди.

Оборотні фонди містять такі елементи:

1. Виробничі запаси, що необхідні для забезпечення процесу виробництва основними запасами сировини та матеріалів.

До виробничих запасів належать:

1.1. Основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, що безпосередньо беруть участь у виробництві і з яких виготовляється продукція;

1.2. Допоміжні матеріали, конструкції, деталі, що на відміну від основних безпосередньо не пов’язані з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу. До них належать мастильні матеріали, приводні паси, паливо, запасні частини до устаткування, обтиральні матеріали та ін.;

1.3. Малоцінні інвентар та інструменти й такі, що швидко зношуються. За характером практичного застосування вони поділяються на малоцінний інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Усі ці засоби праці об'єднуються в одну групу, незважаючи на різноманітність призначення, оскільки їх вартість невелика (приблизно до п’ятнадцяти неоподаткованих мінімумів громадян) і вони мають відносно нетривалий термін використання (до одного року). До цієї групи належать також спецодяг, спецвзуття та інші захисні пристосування незалежно від строку їх служби та вартості.

2. Незавершене виробництво. Незавершене виробництво наявне лише на підприємствах з тривалістю виробничого циклу понад один день. У вартісному вираженні незавершене виробництво містить витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші кошти, необхідні для виконання процесу виробництва.

3. Витрати майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та інші, що проводяться в поточному році, але на собівартість продукції зараховуватимуться в наступному періоді.

4. Залишки готової продукції на складах. До цих оборотних фондів належить продукція, що є на складах підприємства на кінець розрахункового періоду, але не оплачена замовником, тобто ще не продана.

Співвідношення між окремими групами оборотних виробничих фондів виражене у відсотках, становить структуру оборотних фондів підприємства. Основна питома вага в цій структурі належить виробничим запасам основних матеріалів, конструкцій та деталей. Але слід зауважити, що структура оборотних фондів залежить передусім від специфіки виробництва.

Наприклад, у будівництві приблизно 50−60% припадає на незавершене виробництво, а 25% - на основні виробничі запаси; на транспорті та в інших сферах інфраструктури незавершене виробництво майже зовсім відсутнє (крім перевезень на великі відстані), а основних виробничих запасів та залишків готової продукції немає взагалі. Але приблизно 70% припадає на допоміжні виробничі запаси.

Для нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства, виконання постачально-збутових операцій, розрахунків з працівниками, а також інших виробничих та господарчих потреб неабияк роль відіграють фінансові ресурси, що перебувають в обігу. Такі ресурси і утворюють фонди обігу, до яких належать:

1) товарно-матеріальні цінності;

2) кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку;

3) кошти, наявні в касі;

4) кошти в розрахунках із замовниками (дебіторські заборгованості;

5) відвантажені товари та надані послуги.

Іншими словами, фонди обігу — це всі засоби, що в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві і юридичне, в будь-який момент, можуть стати вільними коштами підприємства.

Склад оборотних засобів підприємства подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Склад оборотних засобів підприємства Усі оборотні засоби підприємства класифікуються за трьома основними принципами:

1) за місцем та роллю в процесі виробництва;

2) за джерелами утворення;

3) за способами планування або нормування.

За місцем та роллю в процесі виробництва оборотні засоби поділяються на оборотні фонди та фонди обігу, про які йшлося раніше.

За джерелами утворення оборотні засоби підприємства поділяються на власні та позичені. Власними є засоби, що були виділені підприємству при його створенні для забезпечення нормального функціонування. До власних оборотних засобів належать всі оборотні фонди підприємства, а також частина фондів обігу: уставний фонд, прибуток, амортизаційний фонд та ін. Позичені представлені тільки фондом обігу — це різноманітні кредити, позики від інших організацій та установ [9 С. 188].

По джерелах утворення оборотні засоби підприємств поділяються на:

— власні і прирівняні до них;

— позикові;

— притягнуті.

Власні оборотні засоби утворяться за рахунок статутного фонду і прибутку підприємства шляхом нормування.

Джерелом оборотних засобів, прирівняних до власних, є стійка кредиторська заборгованість підприємства, наприклад, заборгованість по заробітній платі, страховим платежам і іншим стійким пасивам.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру [10 С. 261−267].

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

— умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних

— партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

— організація процесу виробництва: тривалість виробничою циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

— умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в:

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як правило), півріччя, квартал.

2. Фінансово-економічна характеристика та нормування оборотних коштів та визначення потреби в них у підприємстві

2.1 Фінансово-економічна характеристика ДП «Родниківка» Уманського району Черкаської області

Державне підприємство «Родниківка» зареєстроване за адресою 20 324, Черкаська область, Уманський район, с. Родниківка, вул. Гагаріна. Керівник підприємства Войченко Сергій Михайлович, головний бухгалтер Демченко Наталія Михайлівна.

Підприємство розташоване в центрі України в лісостеповій зоні, та має помірно-континентальний клімат. Найхолоднішим місяцем є січень, а найтеплішим — липень. Основною грунтотворчою породою є чорноземи і сірі-підзолисті ґрунти.

Одним із головних завданням на сьогодні ДП «Родниківка» є нарощування виробництва продукції рослинництва і тваринництва на основі впровадження у виробництво нових високоврожайних сортів і гібридів як вітчизняної так і зарубіжної селекції, розведення високопродуктивних свиней.

Господарство забезпечене ринками постачання та збуту МТЦ і власної продукції. На протязі останніх років фермерське господарство успішно співпрацює з потужними постачальниками, має достатню кількість закупівельних партнерів, що дає змогу фермерському господарству мати широкий вибір товарів по доступних цінах, та реалізовувати на вигідних умовах. Конкуренція збоку сусідів товаровиробників не відчувається, з багатьма має дружні виробничі стосунки.

На сьогодні в ДП «Родниківка» працює вісім тракторів різних марок, два зернозбиральних комбайнів, чотири автомобілі, необхідна кількість техніки і машин по обслуговуванню рослинництва і тваринництва. Разом з тим господарство відчуває гостру недостачу в такій високопродуктивній техніці як потужний зернозбиральний комбайн, трактор, оприскувач, автомобіль, тому вирішення даної проблеми потребує партнерської взаємної допомоги з банком.

В рослинництві ДП «Родниківка» спеціалізується на вирощуванні зернових (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза на зерно), технічних (соняшник, озимий ріпак, соя), а також гречка, просо, багаторічні трави на зелену масу і сіно. В тваринництві - вирощування свиней.

Сільськогосподарське виробництво значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірного та раціонального їх використання.

Розглянемо середньорічну чисельність працівників у ДП «Родниківка» в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Середньорічна чисельність працівників у ДП «Родниківка»

В даний час на підприємстві працює 49 чоловік, а у 2008 році працювало 70 чоловік. Це пояснюється тим, що відбулося скорочення 21 працівника за ці роки. У рослинництві скоротили 16 чоловік, та у 2010 році їх чисельність склала 30 чоловік, а у тваринництві у 2010 році залишилося 19 працівників.

Ще одним із основних елементів, без якого не може обійтися будь-яке сільськогосподарське підприємство це земля. Отже у таблиці 2.2 розглянемо склад та динаміку сільськогосподарських угідь ДП «Родниківка».

Таблиця 2.2. Склад та динаміка земельних угідь у ДП «Родниківка»

Як видно площа сільськогосподарських угідь господарства у господарстві не змінювалася на протязі досліджуваного періоду. Так всього у ДП «Родниківка» є 1962 га землі, у тому числі 1937 га ріллі, та 25 га сіножатей та пасовищ.

Таблиця 2.3. Фінансові результати реалізації продукції у ДП «Родниківка»

Ріст чистої виручки від реалізації продукції на 998 тис. грн., був також супроводжений ростом і собівартості реалізованої продукції на 1126 тис. грн. Не дивлячись на те, що ріст собівартості більший за ріст чистого доходу, ми спостерігає ріст чистого прибутку на 52 тис. грн. Так у 2008 році він становив 21 тис. грн., а у 2010 році 73 тис. грн.

Разом з тим проаналізуємо вартість валової продукції у співставних цінах 2005 року. Так ріст даного показника склав 1128,6 тис. грн. та у 2010 році вони становили 4397,8 тис. грн.

Реалізація продукції є рентабельною, так у 2008 році 1,17%, у 2009 році 1,79%, а у 2010 році 2,51%. Рентабельність є невеликою, проте негативної тенденції не спостерігається.

Будь-яке виробництво потребує технічних засобів. тож проаналізуємо склад і структуру основних засобів у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Склад і структура основних засобів ДП «Родниківка»

Вартість основних засобів у ДП «Родниківка» у 2010 році становила 12 339 тис. грн., що відповідно більше від 2008 року на 60 тис. грн.

Група капітальних вкладень у 2008 році складала 56 тис. грн., у 2010 році її не було. Вартість будинків і споруд протягом досліджуваного періоду не змінилася — 8781 тис. грн. Вартість машин та обладнання зросла на 12 тис. грн., та склала у 2010 році 3108 тис. грн. Вартість транспортних засобів зросла на 116 тис. грн.: 416 тис. грн. Зменшилася вартість лише інструментів приладів та інвентарю на 12 тис. грн. Так у 2010 році їх вартість склала 34 тис. грн.

Об'єктом дослідження курсової роботи є оборотні засобі, тож проаналізуємо їх склад та структуру у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Склад та структура оборотних засобів ДП «Родниківка»

Загальна вартість оборотних засобів господарства зменшилася протягом звітного періоду на 380 тис. грн. Так у 2010 році їх вартість склала 2042 тис. грн. Левову частину 37,07% зайняли виробничі запаси — 757 тис. грн., далі 28,55% - незавершене виробництво 583 тис. грн. Також 12,44% зайняли поточні біологічні активи — 254 тис. грн., і 11,85% - готова продукція. Найменшу частку — 4,41% - дебіторська заборгованість — 90 тис. грн.

Протягом досліджуваного періоду виробничі запаси зросли на 129 тис. грн., та грошові кошти на 91 тис. грн.

Натомість зменшилися наступні групи оборотних активів: поточні біологічні активи на 61 тис. грн., незавершене виробництво на 15 тис. грн., готова продукція на 486 тис. грн., товари на 7 тис. грн., та дебіторська заборгованість за товари роботи та послуги на 31 тис. грн.

2.2 Показники стану і використання оборотних коштів

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф. 1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф. 1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші поза оборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин [15 С. 247].

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути:

— погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку;

— слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;

— несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

— наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв’язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом — явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

Отже, аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин. За даними ф. 1 «Баланс», ф. 2 «Звіт про фінансові результати» визначаються й аналізуються такі показники оборотності оборотних коштів:

Середній залишок оборотних коштів у цілому (або будь-якого з їх видів) обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруть підсумки залишків 2-го розділу активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначають середньорічний залишок.

Коефіцієнт оборотності (Ко) — це кількість оборотів, що їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується.

Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Він визначається за формулою:

Ко = Р: СЗ (2.1)

де Ко — коефіцієнт оборотності;

Р — виручка від реалізації;

СЗ — середній залишок оборотних коштів за період, що аналізується. Коефіцієнт оборотності засобів — це фондовіддача оборотних коштів.

Тривалість одного обороту в днях (То) — визначається за формулою:

То = Д: Од (2.2)

де То — тривалість одного обороту в днях;

Д — кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Од — оборотність оборотних коштів у днях.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз).

Він показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації, і визначається за формулою:

Кз = [СЗ: Р] 100 (2.3)

де Кз — коефіцієнт завантаження коштів в обороті;

СЗ — середній залишок оборотних коштів, грн.

Р — виручка від реалізації продукції, грн.;

100 — переведення грн. у коп.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) — величина, обернена до коефіцієнта оборотності оборотних коштів (Ко). Що менший коефіцієнт завантаження коштів, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Методика аналізу оборотності оборотних коштів полягає в порівнянні показників оборотності оборотних коштів підприємства за звітний період з аналогічними показниками за минулий звітний період. У такий спосіб виявляються тенденції поліпшення або погіршання. Ця інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників та ін.

Таблиця 2.6. Аналіз оборотних коштів ДП «Родниківка»

Виходячи з даних наведених у таблиці 2.6 можна зробити висновок, що виручка від реалізації на протязі 2008;2010 років виросла на 998 тис. грн., одноденна виручка у 2008 році складала 8,66 тис. грн., а вже у 2010 році 11,43 тис. грн., що показує нам збільшення даного показника лише на 2,77 тис. грн.

Середній залишок оборотних коштів у 2008 році складав 2422 тис. грн. а у 2010 році на 2167 тис. грн. менше — 255 тис. грн.

Аналізуючи подані дані визначаємо, що оборотність оборотних коштів у днях у 2008 році становила 279,73, а вже у 2010 році 189,58 днів. Це свідчить проте, що період обертання коштів збільшився.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів у 2008 році становив 11,14, у 2009 році 17,75, а у 2010 році 21,71, відбулося збільшення даного показника на 10,56. Даний показник показує нам, на 1 грн. оборотних коштів припадає 11,14, 17,75 та 21,71 грн. виручки від реалізації відповідно.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті показує нам ефективність використання оборотних коштів. Так у 2008 році цей показник 77,70 коп., у 2009 році 58,24 коп., а у 2010 році 52,66 коп. Відхилення у розмірі 25,04 коп., показує нам те, що у 2010 році оборотні кошти використовувались менш ефективніше.

2.3 Джерела формування оборотних коштів підприємства

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів [19 С. 224].

Власні джерела формування оборотних коштів

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв’язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році [25 С. 127].

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства. її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель [17 С. 308].

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов’язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Стан кредиторської і дебіторської заборгованості, їх участь у формуванні та використанні оборотних коштів ДП «Родниківка» розглянемо у таблиці 2.7.

Таблиця 2.7. Кредиторська і дебіторська заборгованість у формуванні й використанні оборотних коштів у ДП «Родниківка»

Як ми бачимо у 2008 році вартість оборотних засобів ДП «Родниківка» становила 2422 тис. грн., а залучені активи становили 1443 тис. грн.

У 2009 році вартість оборотних засобів була 2167 тис. грн., а залучених 1031 тис. грн. У 2010 році відповідно 2042 тис. грн., та 1053 тис. грн.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу.

2.4 Планування оборотних засобів підприємства

Забезпечення підприємств оборотними засобами в ринкових умовах є визначальним чинником для ведення ефективного виробництва і потребує виваженої політики суб'єктів господарювання щодо вибору джерел їх фінансування, враховуючи галузеві особливості діяльності.

Планування оборотних засобів полягає у розробці й встановленні кожним комунальним підприємством норм та нормативів оборотних коштів за окремими видами або групами матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей і витрат. Норми на матеріали, паливо виражаються в днях запасів; малоцінний інвентар, інструменти та швидкозношувані предмети — в грошових одиницях на одне робоче місце (а в лазнях — у грошових одиницях на одне роздягальне місце) та інших відносних величинах. Крім норм оборотних коштів підприємства розраховують також нормативи власних оборотних коштів у грошовому вираженні. Окрім методу прямого рахунку у фінансових розрахунках нормативу власних оборотних коштів використовують аналітичний і коефіцієнтний методи [23 С. 359].

Норми оборотних коштів визначають на строк роботи підприємства при даному обладнанні та технології. Нормативи власних оборотних коштів у грошовому вираженні розраховують кожний рік на підставі затверджених норм оборотних коштів і показників виробничо-фінансового плану на плановий рік.

Норми оборотних коштів розроблюються кожним підприємством з урахуванням технології, що прийнята на цьому підприємстві, умов та періодичності постачання і середньодобових витрат матеріалів та палива.

При розробці норм оборотних коштів враховують заходи щодо прискорення оборотності оборотних коштів, бо чим менше часу оборотні кошти затримуються у виробництві та в обігу, тим їх менше потребує підприємство для забезпечення його безперебійної роботи.

Для забезпечення прискорення оборотності оборотних коштів необхідно опорядити складське господарство і так організувати розрахунки, щоб абонентська та інші дебіторські заборгованості були мінімальними.

Розміри норм оборотних коштів, виражені у відносних величинах, визначають, виходячи з умов постачання та збуту — часу на доставку (перевозку) сировини та матеріалів, системи і форм розрахунків та часу документообігу, тривалості періоду виробництва продукції.

Для розрахунків норм і нормативів власних оборотних коштів основні й допоміжні матеріали поділяють на дві групи. До першої групи відносять: сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо (крім газу), які використовують у великих кількостях або на значну суму, до другої групи — всі останні допоміжні матеріали.

Для кожного виду сировини, основних та допоміжних матеріалів, що входять до першої групи, а також для палива, визначають їх середньодобові витрати та норми оборотних коштів у днях. Одноденні витрати підраховують, поділивши суму річних витрат на цей матеріал — на 360 днів, а квартальних — на 90 днів.

Норма оборотних коштів для цієї групи товарно-матеріальних цінностей включає:

Ш час знаходження сировини, матеріалів і палива у дорозі (транспортний запас);

Ш час, який необхідно витратити на приймання, розвантаження, сортування, складування, а в необхідних випадках лабораторні аналізи;

Ш час перебування у вигляді складського запасу;

Ш час перебування у вигляді гарантійного (страхового) запасу.

Транспортний запас визначається тривалістю доставки матеріалів (палива), зменшений на час обороту документів, тобто обмежений часом від моменту відправки до моменту оплати рахунків постачальника. При наявності декількох постачальників визначають середньозважену норму запасу в днях.

Час, необхідний для приймання, розвантаження, сортування, складування та лабораторного аналізу, встановлюють за допомогою хронометражу цих робіт.

Розмір поточного складського запасу сировини та матеріалів визначають залежно від частоти поставок. Поточний складський запас сировини та матеріалів (палива) в днях приймають у розмірі 50% від тривалості інтервалу між двома суміжними поставками. При наявності двох або декількох постачальників одного й того ж матеріалу частоту поставок визначають як середньозважену.

Для розрахунку норм гарантійного (страхового) запасу визначають середнє фактичне відхилення поставок у попередньому році від середнього інтервалу. Це середнє відхилення і буде нормою гарантійного запасу. Однак вона не повинна перевищувати 50% поточного запасу навіть при іногородніх поставках [20 С. 311].

Для розрахунків особливого страхового запасу, наприклад, хімікатів для очистки води у період повені, встановлюють граничні добові витрати та середню тривалість повені за даними минулих років.

Норматив власних оборотних коштів на сировину, матеріали та паливо визначають, помноживши вартість одноденних витрат (Р) сировини, матеріалів, палива на норму оборотних коштів

(Д) для цього виду (елемента) за формулою:

Н = Р х Д (2.4)

де Н — норматив власних оборотних коштів для елемента сировина, або матеріали, або паливо;

Р — вартість одноденних витрат на сировину, матеріали або паливо;

Д — середньозважена норма оборотних коштів у днях для сировини, матеріалів або палива.

Середню норму оборотних коштів для допоміжних матеріалів, що віднесені до другої групи, визначають, поділивши їх середній за рік фактичний залишок у грошовому виразі на одноденні фактичні витрати. Норматив власних оборотних коштів цієї групи визначають за приведеною вище формулою.

Весь норматив власних оборотних коштів комунального підприємства, що встановлюється для створення запасів матеріалів, дорівнює сумі нормативів, обрахованих для першої та другої груп матеріалів.

Норматив власних оборотних коштів на запасні частини, що призначені для ремонту обладнання (при виконанні робіт господарським способом), розраховують методом прямих розрахунків, виходячи з потреби в запасних частинах кожного найменування, строків поставки та строків використання їх для ремонту за формулою:

Н = (С х Ч х М х К: В) х Ц (2.5)

де Н — норматив оборотних коштів на запасні частини для обладнання одного найменування, грн.;

С — норма оборотних коштів для деталей у днях, що визначається залежно від умов постачання;

Ч — кількість однойменних деталей у кожному механізмі;

М — кількість механізмів (обладнання) одного типу;

К — коефіцієнт, що враховує зниження потреби в запасних частинах по однорідних деталях у зв’язку з тим, що при наявності великої кількості взаємозамінюваних та однойменних деталей і однотипних механізмів потреби в поточних залишках запасних частин знижуються;

В-строк служби деталей у днях;

Ц — ціна однієї деталі, грн.

Розрахунок нормативу по незавершеному виробництву виконують за формулою:

Нн = (С х П х К): Д (2,6)

де Нн — норматив власних оборотних коштів по незавершеному виробництву, грн.;

С — витрати на виробництво валової продукції, грн.;

П — тривалість виробничого циклу, днів;

К — коефіцієнт зростання витрат у незавершеному виробництві;

Д — кількість днів у плановому періоді, днів.

Коефіцієнт зростання витрат у незавершеному виробництві визначають: на підприємствах, де витрати на виробництво здійснюються рівномірно — поділивши суму одноразових матеріальних витрат (А) та половину всіх останніх витрат (Б) на загальну суму витрат за кошторисом виробництва (А + Б) за формулою:

К = (А + 0,5 Б): (А + Б) (2,7)

де, А — витрати, що здійснюються одноразово на початку процесу виробництва;

Б — всі наступні витрати до закінчення виробництва виробів;

К — коефіцієнт нарощування витрат у незавершеному виробництві;

на підприємствах, де витрати послідовно приєднуються до вартості виготовлюваної продукції, зростають нерівномірно, тобто за кожний день складають різні суми, — поділивши зростаючі вартості незавершеного виробництва (у процентах до загальної вартості виробництва) на кількість днів виробничого циклу.

На основі виконаних розрахунків нормативів власних оборотних коштів по кожному окремому елементу підраховують загальну суму потрібних підприємству оборотних коштів — норматив власних оборотних коштів по підприємству в цілому.

3. Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів

оборотний кошти засіб підприємство Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами [18 С. 288].

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

— впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

— наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують вироби до споживачів;

— широке використання прямих тривалих зв’язків;

— розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

— комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва:

— прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

— розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

— удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

— удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

— збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

— наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

— удосконалювання системи розрахунків;

— збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв’язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

— ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

1) Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва.

2) Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.

3) Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.

4) Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів.

В залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв’язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів [8 С. 504].