Своєрідність мистецтва як виду естетичної діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ЕСЕ

на тему

«Своєрідність мистецтва як виду естетичної діяльності«

Виконав: студент 16 групи Зейко Віталій

ЛУЦЬК — 2007

Естетика — одна з наук про становлення чуттєвої культури людини, про її почуття. Як і будь-яка інша наука, естетика має певні напрямки своєї діяльності та різноманітні форми. Серед таких напрямків діяльності найбільше виділяється мистецтво, бо саме тут естетичний компонент є домінуючим, предмет діяльності не має іншого застосування окрім естетичної насолоди.

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості, вид людської діяльності, яка являє відображення дійсності в художніх образах, один з найважливіших способів освоєння естетичного світу, а також одна з універсальних форм відображення, оцінки чи пізнання явища, а не його власне буття.

Взагалі, естетика взаємозв'язана з багатьма іншими науками. Особливо тісно зв’язки переплітаються з філософією (теоретичні принципи і наукові методи дослідження етики залежать від своєрідного сприйняття світу, філософської концепції певного філософа або філософського напрямку, а методи естетичних досліджень безпосередньо пов’язані з вирішенням головного питання філософії - відношенням мислення до буття); переплітаються з етикою (обидві науки формуються на органічній єдності зовнішніх і внутрішніх почуттів людини, що несуть в собі морально-етичне навантаження); психології (пересікаються при вивченні специфіки сприймання художнього твору. Також естетика чимось пов’язана з іншими деякими гуманітарними та природничими науками. Але найбільше вона переплітається з мистецтвознавством, адже мистецтво — це одна із специфічних форм естетичної діяльності, про що і йтиметься нижче.

Естетика і мистецтвознавство — сукупність наук, які досліджують сутність мистецтва на соціально-естетичному рівні. В літературі з естетики за предмет мистецтва береться переважно людина, ширше — людина в її відношенні зі світом. На мою думку це так, оскільки й саме мистецтво в його всебічному значенні є витвором людського таланту й розуму. І якщо продовжувати цю думку далі, то можна прийти висновку, що людство багато відповідей естетичного і морального змісту одержує саме з мистецтва. Адже через мистецтво значною мірою пізнається духовність, психологізм, та талант генія.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні факти, які характеризують мистецтво, як основний вид естетичної діяльності. В найзагальніших рисах їх можна сформулювати таким чином.

По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою допомогою суспільних зв’язків та суспільних уявлень. При цьому зв’язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлення користі і незаінтересованого задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.

По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Усі попередні сторичні форми поділу праці - це, власне, поділ у сфері матеріального виробництва. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.

Поділ праці на фізичну і духовну значною мірою обумовлювався появою нової соціально-економічної ситуації: виникли приватна власність і пов’язане з нею відчуження праці, експлуатації людини людиною, класова диференціація суспільства.

По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають пануючими ідеями і потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної і естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожен клас при всій свої класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Разом з тим такий підхід до історії мистецтва надає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення і розвитку історичних форм мистецтва з точки зору як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.

По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв’язку з соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв’язок не є прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним взаємозв'язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу. Історія мистецтва дає нам приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї надбудови в соціальному розвитку.

По-п'яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то дидактична або інша функції.

Разом з тим сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоч світ мистецтва, його види і жанри, стилі і художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає в творчості. Саме вона, творчість, визначає і процес творення мистецтва, і процес його сприйняття.

Весь час ми вели мову про естетичну діяльність, що існує в контексті суспільної практики, наголошували на її творчому характері. Але ж естетична діяльність значно збагачується, коли відділяється від практичної й існує самостійно, сприяючи розвиткові творчих здібностей людини. Звичайно, мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. Проте ці потреби нерідко не можуть реалізуватися через соціально-економічну обмеженість умов життя конкретно-історичного суспільства. Саме тоді за допомогою мистецтва (воно стає переважно духовною формою діяльності) людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації багатих потенційних можливостей життя кожного індивіда.

Межі і перешкоди, які ставляться природою, а ще більше — існуючими непередбачуваними обставинами, тяжіють над людьми. Мистецтво ж створює передумови і закладає параметри вдосконалення людини і суспільства в цілому. Але ж відштовхується воно від життя, від тих конкретно-історичних умов, за яких відбувається художня діяльність суспільства. Предметом художнього переосмислення, творчої переробки є, за висловом М. Чернишевського, «все, що є цікавого для людини в житті», тобто реальна дійсність, в якій проходить людське життя.

В цьому значенні мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості. Проте зовнішні обставини не мають абсолютної влади над внутрішнім світом людини, тобто духовне відображення дійсності не є її копією, а є самостійним твором людського духу.

Отож, як ми бачимо, мистецтво — це найголовніший вид естетичної діяльності, одна з універсальних форм відображення, оцінки чи пізнання явища, бо саме тут естетичний компонент є домінуючим, предмет діяльності не має іншого застосування окрім естетичної насолоди.

Список використаної літератури:

естетика мистецтво наука

1. Левчук Л. Т. та ін. Естетика: Підручник. — К.: Вища шк., 1997.

2. Гулыга А. В. Принципы эстетики. — М., 1987

3. Выготский Л. С. Психология искусства. — М., 1986

4. Гольдентрихт С. С. О природе эстетического творчества. — М., 1977

5. Эстетика. Словарь. — М., 1989

6. Сморж Л. О. Естетика: Навч. посіб. для студ. в. н. з. — К.:Кондор, 2007