Гра як засіб естетичного виховання

МІНІСТЕРСТВО ОСВТІИ І НАУКИ УКРАЇНИ КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. ВИНИЧЕННКА КУРСОВА РОБОТА з психології на тему: «Гра як засіб естетичного виховання»

студентки Лагоминої Анастасії

Кіровоград — 2015

Зміст

Вступ Розділ 1. Педагогічні основи естетичного виховання молодших школярів

1.1 Поняття та особливості естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку

1.1.1 Розуміння естетичного виховання вітчизняними педагогами

1.1.2 Особливості естетичного виховання молодшого школяра

1.2 Ігрова діяльність дітей молодшого шкільного віку

1.2.1 Педагогічний потенціал гри, як засобу пізнання дійсності

1.2.2 Дидактичні ігри як засіб естетичного виховання

1.2.3 Класифікація дидактичних ігор Розділ 2. Експериментальне дослідження ролі ігрової діяльності в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку

2.1 Зміст роботи вчителя з естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку за допомогою дидактичних ігор на уроках музики (передовий досвід Лугової Н.І.)

2.2 Шляхи педагогічного керівництва творчими іграми

2.3 Експериментальне дослідження

2.3.1 Опитування вчителів «Гра як засіб виховання»

2.3.2 Тест на визначення рівня естетичного смаку

2.3.3 Експериментальна перевірка доцільності використання дидактичних ігор як засобу естетичного виховання

2.4 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження Висновок Література Додатки

Вступ Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси.

Естетичне виховання тісно пов’язане з культурою народу. З одного боку, воно відображає надбання культури, а з другого — стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги і приязні, товариськості та дружби.

Актуальність. Завдання пробудження в дитині відчуття прекрасного, озброєння її вміннями творити красу у житті здійснюється грою, створенням ігрових моментів. Гра — вид людської діяльності, в якому в умовних ситуаціях відтворюються, засвоюються та вдосконалюються специфічні для людської культури форми та способи буття. Одна з основних сфер естетичного виховання дітей. За допомогою гри індивідам передається досвід життєдіяльності старших поколінь, встановлюється відповідність, показується раніще не бачене.

У школах на предмети естетичного циклу відводилась мізерна кількість годин. Сім'я самостійно не може забезпечити умови для естетичного виховання своїх дітей, бо батьки самі не завжди підготовлені до цієї роботи. І як наслідок — згрубіле, жорстоке суспільство, позбавлене зовнішньої краси, низька конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринку, естетична бідність житла, побуту взагалі. А школи основний удар роблять на розумове виховання. Тому і постала ідея зясувати рівень естетичного виховання в школі, і роль гри, як засобу в покращенні її ефективності.

Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.

Естетичне виховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, в різнобічній соціальній творчості, ігровому моделюванні. Необхідно не лише навчити кожну людину естетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу його перетворення без нанесення йому шкоди, згідно з естетичними нормами й ідеалами, звісно спочатку за допомогою ігрової діяльності, а потім перенесення досвіду у предметний світ; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічно поєднувати духовну і фізичну досконалість; вчити конкурувати в грі, не порушуючи естетики і канонів дружби, поваги. Саме такі аспекти розкриває дана робота, вона покликана дослідити значення естетичного виховання, його вплив на «молодий організм», а також визначити рівень естетичного виховання в навчально-виховних умовах.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Ігрова діяльність як засіб естетичного виховання молодших школярів».

Об'єкт дослідження — формування естетичного виховання засобами ігорової діяльності.

Предмет дослідження — дидактичні ігри як засіб естетичного виховання у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати сутність естетичного виховання, визначити ефективність та необхідність використання дидактичних ігор в естетичному вихованні дітей.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи естетичного виховання;

2) зясувати особливості естетичного виховання в молодшому шкільному віці;

3) проаналізувати естетичне виховання молодших школярів засобами дидактичних ігор;

4) створити збірку дидактичних ігор та вибірково апробувати їх в класі.

Гіпотеза: діти молодшого шкільного віку мають високий рівень естетичного смаку.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, анкетування.

Практична значимість роботи: зібраний матеріал може бути використаний спеціалістами, які працюють у даному напрямку; створена збірка дидактичних ігор допоможе з’ясувати на практиці рівень естетичного виховання в школах.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Педагогічні основи естетичного виховання молодших школярів

1.1 Поняття та особливості естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку

1.1.1 Розуміння естетичного виховання вітчизняними педагогами У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне — це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Головна запорука успіху естетично-виховного процесу полягає у його відкритості для найрізноманітніших педагогічних ідей. Цей процес повинен бути спрямований на формування загальнолюдських і культурно-національних цінностей, сприяти зростанню інтелектуального та духовного багатства суспільства.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття естетичного виховання. Численні тлумачення цього поняття зумовлені багатогранністю цього процесу.

В. Шацький розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних, взаємозв'язаних впливів на дітей під керівництвом педагога як засобами мистецтва, так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток особистості дитини, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В. Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й оволодіння вмінням активно, творчо проявляти себе у тому чи іншому виді діяльності(в тому числі і ігрової).

Л. Калініна дійшла висновку, що естетичне виховання — це складовапроцесу розвитку особистості, спрямованого на формування естетичних почуттів, потреб, смаків особистості за умов її активної діяльності у всіх сферах життя (у тому числі й у мистецтві); місце, роль, мета і завдання естетичного виховання зумовлені епохою і конкретним соціально-економічним рівнем розвитку естетичної та педагогічної думки; досягненням у цій сфері є формування основних засобів, форм і методів естетичного виховання; головне ж завдання естетичного виховання — формування художньо-естетичних і творчих здібностей.

П. Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак і сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов’язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації.

Т.Г. Аболіна, Н.Є. Миропольська вважають, що одна із особливостей естетичного виховання полягає в тому, що воно передбачає формування в особистості потреби в удосконаленні оточуючого світу, забезпеченні особистісного прийняття суспільних цінностей, вироблення соціально значимого й історично прогресивного ставлення до життя, природи, людей, суспільних порядків, шляхів розвитку людства.

У «Короткому словнику з естетики» поняття естетичного виховання розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати, оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси.

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя.

У сучасному розумінні суті естетичного виховання складовою цього процесу є формування естетичних потреб, здатності брати участь у створенні краси в житті і мистецтві.

Великого значення естетичному вихованню приділяв В. О. Сухомлинський. Він вважав, що естетичне виховання — прекрасне могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості. Естетичне виховання має найтісніший зв’язок з усіма сферами духовного життя особистості і колективу. «Я вбачаю, — писав В. О. Сухомлинський, — великий виховний сенс в тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала, як велику таємницю, пробудження життя в природі. Перші весняні квіти і бруньки, що розкрилися, перші ніжні стеблинки трави, перший метелик, перше кумкання жаби, перша ластівка, перший грім, перша весняна купіль горобця — все це я розкриваю перед дітьми як красу вічного життя. І чим глибше вони одухотворяються цією красою, тим сильніше прагнуть творити прекрасне. Справжнє свято для дітей — цвітіння саду». Відкриваючи навколо себе прекрасне, дивуючись і захоплюючись ним, маленька дитина ніби дивиться в дзеркало і бачить свою власну людську красу. Дитині треба показати, що в світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. «Краса — могутній засіб виховання чутливості душі», — писав В. Сухомлинський. «Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним.

Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе".

На думку В. Разумного, суть естетичного виховання полягає в активному, цілеспрямованому формуванні і удосконаленні системи естетичних потреб особистості у тій сфері її духовного життя, яку узагальнено прийнято називати естетичною культурою.

Американський теоретик Е. Аскер вважає, що естетичне виховання — це гуманістичне виховання людини у мистецтві і через мистецтво.

Різноманітні аспекти процесу естетичного виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання розроблені у працях І. Зязюна, А. Зіся, М. Киященко, А. Когана, В. Скатерщикова, Л. Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов’язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

1.1.2 Особливості естетичного виховання молодшого школяра Естетичне (грец. aisthetikos — почуттєвий) виховання — послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей молодшого шкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає світ.

Важливе значення в естетичному розвитку молодших школярів має розвиток уяви, яка забезпечує формування естетичних переживань і творчої діяльності дитини. На перших порах уява поширюється на зовнішні дії з предметами, створює образ не до його втілення, а в процесі діяльності. Згодом формуються мислительні форми творчої активності: діти створюють образ у своїй уяві перед втіленням його у малюнку чи грі. Формування естетичного переживання охоплює розвинені емоції, роботу мислення та уяви, потребу в естетичній діяльності.

Основним шляхом естетичного розвитку дитини є самостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих, хто її оточує, — нове про себе. Творчість може виявлятися у виконанні художніх творів (виразній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту (малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у пісеньках свої переживання, ставлення до навколишньої дійсності), ігровій діяльності.

Важливим засобом естетичного виховання дітей дошкільного віку є художнє виховання грою:

— систематичний розвиток естетичного сприймання, почуттів і уявлень дітей;

— прилучення дітей до діяльності у сфері мистецтва, виховання прагнення вносити елементи прекрасного в побут, природу, власну діяльність;

— розвиток творчих здібностей у ігровій діяльності.

Естетичне виховання тісно пов’язане з вихованням почуттів. Усі види мистецтва, краса природи сприяють розвитку естетично насиченого сприймання, яке викликає хвилювання, радість, захоплення, зацікавленість, прагнення створити прекрасне.

Художні здібності виявляються у дітей індивідуально у різний час і в різних формах. Тому помилково поділяти їх на здібних і нездібних до художньої творчості.

Отже, естетичне виховання — це організація життя і діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про прекрасне в житті, естетичних оцінок і естетичного ставлення до світу. [30, с.276−281]

Пріоритетним питанням є створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини базису особистої культури, залучення її до світу національної та світової культури, формування духовності. В руслі поставлених вимог ігрова діяльність є можливістю задоволення естетичних інтересів дітей молодшого шкільного віку. Адже, сучасні філософи Г. З. Апресян, М. С. Каган та ін. розглядають інтереси у взаємозв'язку з духовним життям суспільства. В загальному, дослідники пояснюють велику різноманітність інтересів багатством уявлень людини про предмети навколишнього світу, та різноманітними емоційними враженнями, які виникають у процесі їх сприймання. Суттєвим є наукове положення: феномен «інтерес», який сам по собі має тенденцію розвитку в той самий час несе величезні можливості, які сприяють всебічному розвитку дитини. За твердженням науковців інтереси дітей необхідно виховувати, розвивати, в іншому випадку — інтереси згасають.

С.Л. Рубінштейн вважаючи інтерес необхідним вираження спрямованості особистості, бачить декілька шляхів його формування, по — перше, розвиток тих інтересів, в яких особистість відчуває потребу; по — друге, формування інтересів, шляхом поєднання нових та наявних інтересів; по — третє, введення суб'єкта в нові зв’язки з об'єктивною реальністю — як наслідок інтерес одночасно виступає засобом та метою педагогічного процесу. Н. Г. Морозова доводить, що для інтересу обов’язковою є наявність всіх характерних для нього рис: пізнавальне ставлення, забарвлене особливою інтелектуальною емоцією та безпосередній мотив, що йде від ігрової діяльності, тобто діяльність сама по собі захоплює та спонукає нею займатись. Важливою тезою є те, що інтерес сприяє підвищенню активності та самостійності особистості, зміцненню знань.

Інтереси дітей більш широкі, але в той же час поверхневі. Зокрема, дослідження присвячені вивченню пізнавальних інтересів дітей дозволяють з’ясувати стадії їх розвитку: потреба в враженнях (цікавість); допитливість як прояв інтересу до предметів і явищ навколишнього світу (постановка запитань уже стійкіша і має вибірковий характер); потреба в пізнанні (інтерес), що задовольняється в процесі цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Естетичний інтерес формується у взаємодії з пізнавальним інтересом, залежить від широти, особливої спрямованості та його рівня; він виникає на основі сформованого рівня пізнавального інтересу, може випереджати його в розвитку, або відставати від нього, але завжди пов’язаний з процесом пізнання, підпорядковуючись йому.

Упродовж означеного віку естетичне ставлення до навколишнього світу та самого себе стає свідомішим і активнішим. Дитина не лише сприймає красу, відгукується на неї, а й намагається певною мірою сама її створювати-конструює з кольорових клаптиків одяг ляльці, доглядає за рослиною, прикрашає приміщення власноручним виробом тощо. У дитини формується здатність сприймати і відтворювати ігрові моменти; виникає інтонаційно-мелодійна орієнтація, розвивається схильність до імпровізації; вдосконалюється просторова уява, закладаються передумови проектно-художнього мислення, розвивається почуття матеріалу.

Зросла самостійність, здатність до самоконтролю та саморегуляції діяльності, дають змогу виконувати завдання як індивідуально, так і групово. Їй стає дедалі цікавіше творити разом з однолітками, виконувати з ними складну і цікаву роботу, домовлятися про її зміст, визначити участь кожного в загальній композиції.

Розвинені соціально-культурні потреби уможливлюють залучення дитини до ігрового примірення ролей. Дитина дедалі більше уваги приділяє об'єктам середовища, виділяє в ньому ті, що їй подобаються та не подобаються, помічає відмінність між людьми, вчиться розуміти що добре, а що погане.

Художні та сюжетно-рольові ігри спонукають дитину до створення гардеробу для ляльки, декорацій до спектаклів, розваг та святкових ранків. За поведінкою та одягом вона судить про вік, професію, смак, спосіб життя різних людей. Молодші школярі охоче беруть участь у створенні багатопланових архітектурно-художніх композицій («Пан Коцький», «Калиточка»), розрахованих на тривалий час, любить постійно щось змінювати в обстановці, добудовувати, домальовувати тощо. За допомогою вчителя вони можуть поетапно реалізувати свій «проектний задум», захоплюватись як самим процесом творення, так і художнім результатом.

У дітей молодшого шкільного віку уже досить багатий життєвий музичний досвід та захоплено слухає музику; емоційно яскраво реагує на неї, визначає загальний характер, настрій музичного твору, орієнтується не на один, а на два чи кілька засобів музичної виразності (темп і тембр; темп і динаміку; темп, тембр і динаміку водночас). У значої більшості дітей з’являються інтонаційно-мелодична орієнтація на музичне сприйняття, зростає здатність індивідуально інтерпретувати музику, виникають поза музичні образи та асоціації. 20, c.230−237]

Б. Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні.

С. Русова пов’язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу невичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання вона розглядала в єдності з моральним, які, за її твердженням, мають спільну основу — розвиток вищих почуттів.

Л. Артемова та О. Чинаєва зазначають, що естетичне виховання — це:

а) вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини;

б) залучення людини до художньої культури;

в) спеціальна система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [8, c.65 ].

1.2 Ігрова діяльність дітей молодшого шкільного віку

1.2.1 Педагогічний потенціал гри, як засобу пізнання дійсності

Гра — активна форма пізнання навколішньої дійсності. Різноманітність її форм вводити дитину в коло реального простору. Дитина пізнає якості і властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює зв’язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості та здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова, П. Саморукова та Інші) показали, что місце гри у пізнанні світу інше, ніж праці та навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержаних знань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру засвоєння знань и умінь, що її складають, тому вона розвивається, з’являються нові сюжети, роли. Гра — діяльність свідома и цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитини мета. Найпростіша гра — дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чим менша дитина, тим більший наслідувальній характер мают ігрові дії. Поступово рівень усвідомлення зростає. Щоб досягті мети, дитина відбирає необхідні засоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчіть про її цілеспрямованість, свідомий характер.

Крім загально рис, гра має спеціфічні функції, зумовлені психологічними особливостями.

Гра — це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за ініціатівою дитини, де реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяті, змінюваті реальне життя. Гра вільна від обов’язків перед дорослими. Вона являє собою своєрідній прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходе із власних безпосередніх потреб та інтересів. 30, с.98]

Одна з особливостей гри — наявність творчої основи. Вона завжди пов’язана з ініціатівою, вигадкою, кмітлівістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов’язана з побудова сюжету і вибори змісту, ролі, в других виявляється у виборі способів дії, в їх варіатівності (Хованка, ігри у доміно, м’яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджуваті дії партнерів, виходячі з цього, швидко змінюваті тактику своєї поведінкі чи способи дій (рольові, рухліві ігри). Як Зазначає В. Аванесова, значна творча гра — відбувається і в дидактичних іграх, які мают на меті розвиток пізнавальної актівності, допітлівості, швидкості розумових дій, ініціативи у прійманні рішень.

Творчий елемент є носієм індівідуальності гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.

Важлива риса гри — її емоційна насиченість. Більшість дослідніків відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов’язані з ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя», тощо. У колективних іграх вивляються дружба, товаріськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. Важлива частина розробки проблеми теорії гри — її виховні можливості та педагогічна цінність.

Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра «покращує природу дитини», як стверджують представник фрейдизму. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засоби виховання, а не просто «викорінення» небажаних проявів поведінки дитини.

Дослідження виховних можливости гри йде двома напрямками: визначення можливості гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважлівіші проблеми дають можлівість педагогам ефективного використовуват гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.

Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси характерні для будь — якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та спеціфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов 'язкове почуття радості й задоволення).

1.2.2 Дидактичної гри в естетичному вихованні школяра Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам’ятовування. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м’які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам’ятовування.

Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м’язи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогічного керівництва ними.

Гра — провідна діяльність дітей дошкільного віку. Одним з її видів є дидактична гра. У системі дитячого садка її розглядають як засіб навчання і всебічного виховання дитини. Дидактичні ігри використовуються для виконання програмних вимог усіх розділів програми, у тому числі і ознайомленню дітей з природою. Беручи участь в дидактичних іграх природничого змісту діти, вчаться виділяти окремі ознаки предметів, явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх за певними загальними ознаками, особливостями, вчаться міркувати, узагальнювати, робити висновки.

Крім того, дидактичні ігри використовуються і для розв’язання певних завдань морального і естетичного виховання. Наприклад, вони допомагають розвивати в дітей критичність до себе та інших, виховувати ініціативу, самостійність, почуття прекрасного.

У загальній системі навчання дітей молодшого шкільного віку дидактична гра набуває самостійності і використовується на заняттях. Її місце визначається тією роллю, яку їй відводить вчитель, застосовуючи різноманітні форми навчання, виховання і розвитку дітей.

У програмі виховання в до дидактичних ігор ставляться вимоги: вони мають не просто заповнювати вільний час дітей, а бути цілеспрямованим педагогічним засобом озброєння, розширення і закріплення здобутих знань. (30, ст.9−12)

1.2.3 Класифікація дидактичних ігор Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і виховання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об'єктами і явищами навколишньої дійсності, на формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насіння). Поширені вони в народній педагогіці, яка, враховуючи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Використання сюжетних дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми. Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про властивості та якості предметів (розмір, кількість, колір, форму). У народних дидактичних іграшках закладено принцип самоконтролю. Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані неправильно. У процесі ігрових дій (роз'єднання, з'єднання, зняття, нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб розв’язання дидактичного завдання.

Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлюються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифікують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє розвитку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять завдання, що вимагають усвідомленого запам’ятовування кількості та розташування предметів, зобов’язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють іграшки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють закріпленню знань про природу, формуванню і розвитку мислительних процесів (аналізу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого ставлення до природи.

2. Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв’язання таких ігрових завдань: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизують знання про навколишній світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.

3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв’язках. У молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формування вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як правило, дошкільникам доводиться описувати предмети, відгадувати їх за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати за властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та ін.;

3) ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б.?», «Що б я зробив, якби.?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв’язки, активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова):

— ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо;

— ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

— ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з’ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

— сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

— ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов’язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

Розділ 2. Експериментальне дослідження ролі ігрової діяльності в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку

2.1 Зміст роботи вчителя з естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку за допомогою дидактичних ігор на уроках музики (передовий досвід Лугової Н.І.)

Щоб гра проходила вдало й цікаво, вчитель повинен уміло її організувати: підготувати, провести, проаналізувати.

Перший етап — підготовка — включає такі елементи: добір гри відповідно до завдань навчання й виховання; установлення відповідності гри програмним вимогам; визначення оптимального часу для проведення гри; вибір місця для гри на уроці та визначення його для гравців; підготовка необхідного матеріалу для обраної гри; підготовка дітей і самого вчителя до гри.

У процесі гри вчитель мусить виявляти максимум уваги, такту, доброзичливості до учнів, щоб недоречним зауваженням не вплинути на активність та ініціативу дітей. Особливу увагу слід приділяти вразливим дітям, підходити до них з тактом, не примушувати включатися в гру, не допускати осуду з боку інших дітей, якщо той не впорався з ігровим завданням. Учитель повинен зберігати відповідний темп і ритм ведення гри. Недопустимо в процесі гри давати багато зауважень дисциплінарного характеру, адже діти почувають себе вільно, невимушено, вони задоволені своєю самостійністю й повноцінністю. Учитель підбадьорює дітей до пошуків відповіді на питання ігрового завдання. Велике значення має і вмілий підсумковий аналіз. Помилки учнів треба аналізувати не в ході гри, а наприкінці її, щоб не порушувати враження від самої гри. Слід звертати увагу на активність, кмітливість, на тактовне поводження під час гри.

Бажано, щоб школярі брали участь у підведенні підсумків гри, самостійно приймали рішення разом з учителем. Це дозволяє виробити навички самоконтролю та самооцінки. Результати гри треба оцінювати.

Гра спрямована у майбутнє, бо в ній моделюються життєві ситуації, розвиваються якості особистості, вміння та навички, які стануть необхідними для виконання соціальних функцій. Тому правильно організована й керована градійовий спосіб формування художніх інтересів молодших школярів.

Учням початкових класів характерні емоційність, рухова та пізнавальна активність, бажання фантазувати, прагнення перевірити свою силу та спритність. Ігрова діяльність підвищує емоційний настрій кожного учня. У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Загальновідомо, що в дитинстві домінуючою діяльністю є гра. При вступі дитини до школи провідною діяльністю стає навчальна, а гра виступає сполучним елементом, який забезпечує успішне виконання та засвоєння знань, умінь і навичок.

На уроках музики гра — це не сама мета. Д. Кабалевський наголошував, що гра повинна звучати в самій музиці. Музична гра — це серйозна діяльність для дітей, яка змушує їх уважно вслухатися в музику. На уроках музики одним із провідних методів навчання й виховання є дидактичні ігри. Вони позитивно впливають на пізнавальну діяльність учнів. Основне призначення музично-дидактичних ігор — розвивати емоційно-почуттєву сферу молодших школярів, формувати у дітей музичні здібності, в доступній ігровій формі допомогти їм розібратися і якісно засвоїти програмовий матеріал, пробуджувати інтерес до самостійних дій з використанням набутих на уроках музики знань. У результаті їх систематичного використання в навчальному процесі у дітей розвиваються основні процеси мислення: порівняння, увага, аналіз та ін. Музично-дидактичні ігри збагачують дітей новими враженнями, розвивають у них ініціативу, самостійність, здатність до сприйняття.

Розвиткові музичного інтересу в дітей сприяють ігрові ситуації, що часто застосовуються в роботі з молодшими школярами. Ігрові ситуації допомагають підтримувати інтерес дітей до уроку, забезпечити емоційне розвантаження, запобігти емоційній перевтомі, сприяють розвиткові музичних здібностей молодших школярів.

Гра допомагає активізувати увагу дітей, швидко залучити всіх учнів до діяльності.

Вона веселить, приносить радість, викликає емоційний настрій. У процесі вибору гри важливо враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього музичного розвитку та знань. Навчання слід починати з простих ігор, які доступні всім дітям. Вони повинні бути цікаві й привабливі. Музично-дидактичні ігри, різноманітні за завданням і змістом, сприяють формуванню у дітей вміння слухати музику, розрізняти висоту звуків, тембр і силу, тривалість звуків, розвивати ритмічний, тембровий і динамічний слух. Тому на уроках музики використовуються музично-дидактичні ігри для розвитку у дітей звуковисотного слуху, почуття ритму, тембрового та динамічного слуху, співацького голосу, творчих здібностей, вивчення матеріалу в різних ігрових ситуаціях.

Наприклад, Лугова Н. О. пропонує…

Ігри для розвитку звуковисотного слуху:

Гра «Вгору — вниз» — навчає дітей розпізнавати високі та низькі звуки.

Хід гри. Якщо діти почули високі звуки, то вони піднімають руки догори, а якщо низькі - опускають донизу. На середніх звуках — тримають руки на рівні грудей.

Гра «Впізнай мелодію» — має на меті розвинути в дітей музичне мислення.

Хід гри. Перед учнями 2−3 нотні приклади фрагментів мелодій. Учитель проспівує одну з мелодій. Діти повинні визначити ту мелодію, яку ілюстрував вчитель.

Гра «Три кити» — має на меті вчити розрізняти пісню, танець, марш.

Хід гри. Діти, уважно слухаючи музику, визначають пісню, танець, марш. Під марш діти пальчиками «марширують» на парті або ногами на підлозі. Коли звучить танець — діти плещуть в долоні. Коли грає пісня — руками виконують плавні рухи.

Гра «Запитання — відповідь» — розвиває слух на основі відчуття звуків певної висоти.

Хід гри. Учитель проспівує нескладне мелодійне запитання на одній висоті.

Завдання учня — проспівати на цій же висоті повну відповідь.

Гра «Музичне коло» — закріплює музичні уявлення про висоту звуків.

Хід гри. Під музику школярі крокують по колу. Якщо музика звучить у середньому регістрі, то руки учні тримають на поясі, якщо музика звучить у високому регістрі - руки піднімають догори, а якщо музика звучить у низькому регістрі, то діти присідають і рухаються навприсядки.

Гра «Живий рояль» — закріпити поняття про звуковисотне співвідношення нот, розвивати ладове відчуття.

Хід гри. Учитель розділяє учнів на групи і доручає їм роль «живого рояля» .

Учитель виконує роль диригента. Перед початком гри педагог настроює учнів на певний лад, тональність. Проспівує з ними мажорну чи мінорну гаму від заданного звука, тонічний тризвук.

Ігри для розвитку ритмічного відчуття:

Гра «Відгадай мелодію». Учитель почергово показує картки ритмічних блоків. Діти уважно слідкують, запам’ятовують їх послідовність і відтворюють ритмічний малюнок за вказівкою вчителя.

Гра «Ехо». Діти повинні через певний проміжок часу точно відтворити той ритмічний малюнок, який запропонував і проілюстрував учитель.

Гра «Будь уважним». Діти повинні помітити зміни, які вніс вчитель у знайому ритмічну послідовність, яку перед цим виконував з учнями.

Гра «Телефон». Учитель викликає до себе 6−7 учнів, ставить їх у шеренгу обличчям до класу. Першому він по руці вистукує простий ритмічний малюнок. Цей учень передає його другому, другий — третьому, і так до останнього. Якщо телефон не «пошкоджений», до останнього учня повинен дійти той ритмічний малюнок, який одержав перший учень. Для контролю можна показати ритмічний малюнок, написаний на дошці або на плакаті.

Гра «Впізнай пісню». Учитель відплескує ритмічний малюнок знайомої пісеньки. Діти називають її. Потім співають, відплескуючи ритмічний малюнок.

Гра «Ритмічне лото». За допомогою карток з позначеннями довгих і коротких звуків, які кожен учень отримує від учителя, викласти на парті ритм запропонованої вчителем вивченої розспівки або фрагмента з пісні.

Ігри для розвитку тембрового слуху:

Гра «Визнач інструмент». Двоє учнів сидять спиною один до одного. Перед ними на столі лежать однакові музичні інструменти (металофони, сопілки, гармошки, барабани та ін.). Один учень виконує на музичному інструменті певний ритмічний малюнок. Другий учень повинен визначити інструмент і повторити на ньому запропонований ритм.

Гра «Будь уважний». Учитель пропонує дітям прослухати фрагменти музичних творів, які виконуються на народних музичних інструментах. Учні повинні визначити інструменти і показати їх на малюнку.

Гра «Хто це». Учням пропонується впізнати товаришів за тембром голосу.

Ігри для розвитку динамічного слуху:

Гра «Музичний хоровод». Група дітей стають у коло. При виконанні вчителем танцювальної мелодії на форте — діти біжать по колу, а на піано — ведуть хоровод на пальчиках. Якщо в мелодії танцю відчутно крещендо — поступово коло розширюється, а якщо дімінуендо — поступово звужується.

Гра «Веселі звірята». Діти одягають маски зайчиків, ведмедиків, кошенят.

Учитель пояснює правила гри: якщо музичний твір звучить на форте і повільно, то «ведмедики» перевалюються з ноги на ногу. Якщо музика звучить на форте і весело, то «зайчики» починають весело стрибати. Якщо музика звучить на піано й повільно — «кошенята» лагідно муркочуть, граючись лапками.

Потім всі звірята беруться за руки і починають водити хоровод. Якщо в мелодії танцю відчутно крещендо — поступово коло розширюється поступово звужується.

Ігри для розвитку творчих здібностей:

Гра «Маленький композитор»: 1) вчитель пропонує дітям завершений ритмічний малюнок. Діти вдома або в класі повинні придумати слова і мелодію;

2) на заданий літературний текст створити мелодію, в зошит записати її ритмічний малюнок.

Таким чином, правильно підібрані й цікаво організовані ігри на уроках музики сприяють всебічному та гармонійному розвитку школярів, тренуванню пам’яті, сприяють кращому засвоєнню і закріпленню знань, відкривають перед дитиною шлях використання отриманих знань в життєвій практиці, пробуджують інтерес до музики, формують власну думку, виховують наполегливість і любов до музичної творчості.

2.2 Рекомендації по шляхам педагогічного керівництва дидактичними іграми Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вчитель повинен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і прийоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв’язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з’ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога — спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вчитель найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати способи дій дітям молодшого шкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути. При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей вчитель враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з ними аналізує ігрові правила і роз’яснює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вчитель правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об'єктивна, обов’язково доброзичлива оцінка є необхідною умовою ефективності дидактичних ігор як методу формування пізнавальної, рухової, комунікативної активності, виховання естетичної поведінки.

Аналіз гри передбачає з’ясування ефективності її підготовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною е самостійна участь дітей у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор. Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаючі. Під час ознайомлення з грою вчитель повинен розглянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру (того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, сприяє засвоєнню правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово діти запам’ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво самостійними дидактичними іграми залежить від освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог повинен продумано добирати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес учнів до ігор, їхнє особисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати прямого навчання і керівництва ігровою діяльністю дітей.

2.3 Експериментальне дослідження

2.3.1 Опитування вчителів «Гра як засіб естетичного виховання»

З метою вивчення використання гри у масовому педагогічному досвіді проведено спостереження уроків, анкетування вчителів початкових класів, проаналізовано навчальні посібники для вчителів, журнальні публікації.

Під час роботи над курсовою було відвідано 20 уроків у вчителів початкових класів і проаналізовано їх з точки зору вивченя використання гри як засобу підвищення ефективності навчального процесу молодших школярів. Із усіх відвіданих нами уроків — лише на 8-х вчителі використовують ігри.

У процесі експериментального дослідження нами проведено опитування вчителів початкових класів. Кількість респондентів — 8 осіб. Результати опитування показали, що більшість учителів (50%) рідко використовують ігри на уроках, 25% - що вони періодично використовують ігрові ситуації, 12,5% учителів — на кожному уроці та 12,5% - практично не використовують. Щодо відповіді на запитання анкети «На яких уроках Ви використовуєте ігри?», то 75% назвали такі предмети як українська мова і математика і лише 25% опитаних вчителів використовують ігри на усіх уроках. Відносно запитання «Які види ігор Ви використовуєте на уроці?», то 62,5% учителів вказали на дидактичні ігри, 12,5% - на сюжетно-рольові та ігри-вправи, 12,5% опитуваних вчителів використовують дидактичні, сюжетно-рольові та ігри за правилами, 12,5% - використовують на уроках іграми-вправами, дидактичними та мовними іграми.

На запитання: «Які напрямки виховання найбільше задіюють гру як засіб?», 50% назвали розумове виховання, 25% назвали фізичне, 25% назвали морально-естетичне.

Результати аналізу передового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів та журнальних публікацій з досвіду роботи вчителів показали позитивну тенденцію у розв’язанні даної проблеми.

Так, зокрема вчителька школи І-ІІІ ст. № 28 м. Новоукраїнка Лугова Н. О. пропонує використовувати ігри на уроках в 1 класі з метою забезпечення наступності між дошкіллям та початковою ланкою освіти.

Дитина 6−7 років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної, — пише Н.Лугова. Навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною. А виховна діяльність визріває у ігрових ситуаціях та дидактична спрямованості ігор. Протягом уроку можна ввести 2−3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості, а можна весь урок побудувати у вигляді сюжетно-рольової гри.

У систему дидактичних ігор на уроках у 1 класі Н. Лугова включає такі ігри:

— на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);

— на відновлення, доповнення цілого;

— вилучення «зайвого»;

— ігри-інсценізації;

— ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету.

Як каже Н. Лугова, перевагу надає таким іграм, які передбачають участь більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги, розвиток усіх компонентів вихованості дитини — морального, естетичного, розумового, фізичного.

Ось, що говорить Наталья Олександрівна про дидактичні ігри: «…вони мають чи не найголовніше значення у розвитку естетичних навичок… Особливо ефективними у формуванні естетичного виховання дітей є ігри-інсценівки, де діти можуть чітко розрізняти позитивні та негативні сторони поведінки героїв сценки-гри. Сприяють естетичному вихованню колективні музично-дидактичні ігри. В даному випадку треба заохочувати дітей допомагати один-одному, заохочувати тих дітей, які намагаються навчити інших якимось рухам чи пісні. Обов’язковою умовою є те, що дидактичний матеріал, атрибути мають бути гарними, охайними, виглядати естетично…»

2.3.2 Анкета для учнів на визначення рівня естетичного смаку Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність iнформацiї пpo педагогiчнi факти, явища, процеси, їх типовiсть; оскiльки передбачає отримання iнформацiї вiд якнайбiльшої кiлькостi опитаних.

В дослідженні брали участь 16 дітей.

Мета констатуючого експерименту: визначити показник сформованості естетичного смаку дітей молодшого шкільного віку.

Анкета виявляла інтерес до прекрасного, тобто естетичні інтереси (додаток 1)

Гіпотеза: діти молодшого шкільного віку мають високий рівень естетичного смаку.

На питання «Чи хвилює тебе краса природи?» були одержані наступні відповіді:

1. завжди милуюся її барвами — 8 (50%)

2. я не помiчаю в нiй красивого — 2 (12,5%)

3. я люблю певну пору року — 6 (37,5%)

На питання «Чи знаєш ти пори року?» були отримані наступні результати:

знаю — 14 (87,5%)

не знаю — 0 (0%)

не всі - 2 (12,5%)

На питання «Чи подобається тобі приймати участь у шкільних виставах?» були одержані наступні відповіді:

так — 10 (62,5%)

ні - 4 (25%)

не завжди — 2 (12,5%)

На питання «Чи любиш ти слухати казки??» були отримані наступні результати:

дуже люблю — 8 (50%)

так — 6 (37,5%)

ні - 2 (12,5%)

На питання «Ти любиш заняття музики, образотворчого мистецтва?» були отримані наступні результати:

1. музики — 6 (37,5%)

2. образотворчого мистецтва — 8 (50%)

3. не люблю — 2 (12,5%)

На питання «Хотів би ти бути художником чи музикантом?» були отримані наступні результати:

художником — 8 (50%)

музикантом — 4 (25%)

ні ким — 4 (25%)

Підводячи підсумки, можна сказати, що показник сформованості естетичного смаку у дітей сягає середнього рівня. Гіпотезу спростовано.

2.3.3 Експериментальна перевірка доцільності використання дидактичних ігор як засобу естетичного виховання Проходив в два етапи:

1) спостереження використання дидактичних ігор вчителями;

2) Опитування учнів для зясування впливу дидактичних ігор на розумове та естетичне виховання (додаток 2)

1) Спостереження на уроках в учнів 1-А та 1-Б класів Для спостереження було відібрано два класи: 1-А та 1-Б. Кількість дітей: 32 особи. Респонденти 1-А класу — 16 осіб та 1-Б класу — 16 осіб. Спостереження проводилося на уроках: Я і Україна, малювання, музики та ін. Вцілому були відвідані 20 уроків. Експеримент мав на меті відбір дидактичної гри відповідно до тематики уроку та активне включення в цю гру дітей класу, зясування дидактичної цінності гри. 1-А клас був експериментуючим, а 1-Бзвичайним.

Гіпотеза: використання дидактичних ігор під час навчально-виховного процесу робить засвоєння матеріалу ефективнішим і міцнішим, змістовнішим, насиченішим.

Дидактична гра «Вінок»

Програмовий зміст: закріпити та розширити знання дітей про дерева, кущі, квіти (розрізняти квіти садові, лучні, лісові за листям, кольором, запахом; дерева — за листям, плодами, вміти знаходити спільне та відмінне в них). Виховувати естетичний смак. Розвивати зв’язну граматично правильну мову дітей, уміння описувати.

Підготовка дітей. Розглядання картинок із зображенням квітів, розповіді про них.

Правила. 1. Дитина, яка залишилася без місця, «плете» вінок.

2. Займати свої місця треба лише після слів: «Квіти зав’яли».

Хід гри. Діти вибирають назви квітів і сідають на заздалегідь розподілені місця. Дитина, що не має місця, починає «плести» вінок. Для цього вона називає якусь квітку. Той, кого вона назвала, бере її за руку і в свою чергу називає іншу квітку. Збираючи «квіти», діти бігають ланцюжком. Після того, як зберуть «квіти», вони роблять коло і водять танок. Перша «квітка» раптом говорить: «Квіти зав’яли». Діти розбігаються по місцях. Хто залишається без місця, починає «плести» новий вінок, і гра продовжується.

Для ведення танка можна використати вірш Н. Забіли «Кульбаби»:

На леваду я пішла б, Ціла купа там кульбаб:

Ніби сонечка малі

Посідали на землі.

Я нарвала б тих квіток Та сплела б собі вінок, Щоб і я була в вінку, Наче квітка на лужку.

Тільки вранці квіти всі

Умиваються в росі,

Росяна травичка ;

Змокнуть черевички.

Дидактична гра «Зоопарк»

Програмовий зміст: закріпити та розширити знання про тварин та їхніх дитинчат (вчити виділяти характерні зовнішні ознаки, встановлювати залежність між умовами життя, способом пересування і будовою кінцівок, між способом живлення і будовою ротових органів, між способом живлення і способом пересування), вчити класифікувати тварин (диких, свійських), описувати їх; виховувати любов до тварин, бажання оберігати їх, піклуватися про них.

Підготовка дітей: Бесіда про диких і свійських тварин.

Матеріал: загадки про тварин.

Правила. 1. Вставати і йти за вчителем лише тоді, коли він опише тварину. 2. Хто залишається без місця, той загадує загадки або описує тварин. 3. Сідати на місця можна лише після слів: «пішли додому!»

Хід гри. Дітям, що сидять на стільчиках, роздають картинки, на яких намальовані дикі тварини. Вихователь, ходячи навколо дітей, говорить: «Діти пішли в зоопарк. Там вони побачили багатьох тварин, а яких саме, ви відгадайте». Він проказує вірші-загадки, а діти, які мають відповідні картинки, встають і йдуть за вихователем.

Використовували такі загадки:

На дереві все грається, Угору піднімається, Кривляється, чіпляється, На хвостику гойдається,

І зветься це малятко;

Веселе…

Діти: «Мавпенятко». Ті, у кого на картинках є мавпи, ідуть за вихователем.

Живу я там, де вічний лід, Люблю я рибу на обід.

В кожусі білому завжди Виходжу часто я з води, Умію плавати й пірнати…

А як мене, малята, звати?

(Білий ведмідь) Я великий, я красивий, Як біжу я — в'ється грива, Копитами — туп-туп-туп, По камінню цок-цок-цок.

Хвіст у мене довгий-довгий, Хвіст у мене мов шовковий.

(Кінь) Довгі вуха, куций хвіст, Невеличкий сам на зріст.

На городі побував, Там капустки пожував.

Довгі лапки: скік та скік, Ми погнались, а він втік.

(Заєць) Коли всі діти йтимуть за вихователем, він відводить їх якумога далі від місць, на яких вони сиділи, і говорить: «Пішли додому!» Усі намагатимуться зайняти свої місця. Ті, хто залишиться без місця, робитимуть те, що вихователь — описуватимуть тварин.

Дидактична гра — Лото «Чи знаєш ти дерево?»

Гра проводиться на початку заняття перед малюванням весняного дерева з пам’яті і за уявою.

Дидактичне завдання. Вдосконалювати спостережливість, досвід учнів, зорову пам’ять.

Дидактичний матеріал. Набір карток з зображеннями або фотографіями різноманітних дерев (береза, дуб, ялина, сосна, липа, осика, клен, горобина, модрина) на кожну дитину; набір фішок, карточки з загадками про дерева.

Гра пройде більш ефективно, якщо перед її проведенням організувати екскурсію до лісу чи парку, під час якої діти спостерігатимуть за цими деревами у природі.

Зміст. Перед грою діти отримують набір карток з чотирма або шістьма зображеннями дерев. Вчитель попереджає, що виграють найбільш уважні і спостережливі.

Правила. Діти мовчки відгадують загадки, закриваючи зображення-відгадки фішками. Той учасник гри, у якого всі зображення будуть закриті, піднімає руку. Виграє той, хто правильно впізнав усі дерева.

Пробний хід. Вчитель демонструє одну з карток і загадує одну з загадок, діти повідомляють відгадку і показують на картці зображення дерева, про яке була загадка. Вчитель загадує іще одну загадку про дерево, зображення якого немає на картках. Діти відповідають, про яке дерево була загадка, і додають, що цього дерева немає на картках.

Примітка. Якщо картки лото не вдасться виготовити одразу, то можна використати просто зображення дерев. Вихователь читає загадку, і на лічбу «один, два, три» учні мають підняти карточку-відгадку. Учасник гри, що підняв не ту картку, кладе її назад до набору, а ті, хто відгадав правильно, відкладає свою картку окремо. Виграє той, у кого в наборі не залишиться жодної картки.

Дидактична гра — вправа «Чарівні фарби»

Вправа проводиться при ознайомленні з акварельними фарбами.

Дидактичне завдання. Закріпити знання дітей про три основні кольори (червоний, жовтий, синій) і похідних від них складених (зелений, жовтогарячий і фіолетовий); навчити отримувати складені кольори, змішуючи основні кольори на палітрі;дати поняття про елементарні закони кольорознавства, про емоційно — виражальні можливості кольорів; учити виражати свої почуття, душевні переживання та думки мовою кольору; розвивати здібності до емоційного сприйняття навколишнього світу кольорів; збагачувати суб'єктивні світовідчуття через взаємозв'язок музичного, поетичного і візуального сприйняття;виховувати потребу у творчому самовираженні.

Дидактичний матеріал. Набір з трьох карток на кожну дитину з зображенням трьох повітряних кульок, дві з яких зафарбовані в основні кольори, а третя залишається незабарвленою. На першій картці дві кульки зафарбовані у червоний і жовтий кольори, на другій — у жовтий і синій, на третій — у червоний і синій; набір фільтрів основних кольорів (на кожного учня або один на парту).

Зміст. Після розповіді про чарівний світ барв дітей слід запитати про те, які кольори найголовніші. Якщо дітям відповісти важко, вчитель сам називає три основні кольори. Потім учні отримують пакети з трьома картками-завданнями і набором кольорових фільтрів. Спочатку оптичним шляхом за допомогою кольорових фільтрів основних кольорів, а потім змішуючи фарби на палітрі, діти встановлюють, що при змішуванні жовтого і червоного кольорів виходить жовтогарячий, при змішуванні синього і жовтого зелений, червоного і синього — фіолетовий. При цьому діти виконують самостійно такий дослід: накладають один на одного два фільтри, наприклад, жовтий і синій, і бачать, що вийшов зелений колір. Потім змішують ці два кольори на палітрі і переконуються у правильності визначення складеного кольору. Отриманим складеним кольором діти зафарбовують третю кульку на карточці-завданні. Аналогічна робота проводиться з рештою фільтрів і двома карточками-завданнями.

Дидактична гра «Кот Васько»

Дидактичне завдання: закріпити пісню та знання нотного стану.

Дидактичний матеріал: ноти на дошці із зображенням пісні.

Зміст Для гри вибираються «Васька-кіт» і кілька «мишей». Всі діти стають у коло і беруться за руки. Миші виходять за коло, кіт йде в середину.

Залежно від змісту куплетів кіт ходить по колу, закриває очі, розправляє кігті, показує зуби, ходить на носках, прислухається, чи не шкребуть чи де миші.

Після закінчення пісні заздалегідь призначені діти, роз'єднавши руки в декількох місцях у колі, утворюють ворота-проходи. Кот починає ловити мишей, пробігаючи в ворота, а миші тікають від нього. Гра закінчується, коли кіт зловить умовлене число мишей, наприклад 3−4.

Ходит Васька беленький, Хвост у Васьки серенький, А бежит стрелой.

Глазки закрываются, Когти расправляются, Зубы, как игла.

Поступь еле слышная, Шерсть у Васьки пышная, Мягкая, как лён.

Только мыши заскребут, Чуткий Васька тут как тут.

Вікторина «Слова ввічливості».

Тема. Культура спілкування.

Дидактичне завдання: формувати навички культурного спілкування.

Дидактичні матеріали: запитання для вікторини.

Зміст гри: клас поділено на три команди, вчитель задає запитання кожній команді, учні хором відповідають. За правилтну відповідь отримують один бал. Перемагає команда із найбільшою кількістю балів.

Запитання для вікторини:

— ці слова ми кажемо, побачивши когось зранку;

— так ми вітаємось вдень;

— зустрівшись із кимось ввечері, ми говоримо…;

— коли братик лягає спати, ми скажемо;

— яке чарівне слово треба сказати, коли щось просимо;

— що ти скажеш, коли тобі хтось допоміг;

— що треба сказати, якщо ненароком наступив комусь на ногу;

— а якщо ти запізнився на урок;

— як ви будете прощатися.

2) Опитування учнів для зясування впливу дидактичних ігор на розумове та естетичне виховання Мета: зясувати різницю в рівні естетичного та розумового виховання шляхом порівняння двох класів.

Педагогічний вибір: в 1-А класі вчитель постійно застосовує дидактичні ігри, а в 1-Б вчитель подає матеріал без застосуванням ігрових методик.

Гіпотеза: рівень естетичного та розумового виховання в учнів 1-А буде вищим, ніж в учнів 1-Б класу.

Було розроблене опитування «13 сходинок» — їхня мета довести дієвість ігрової методики, зокрема і використання дидактичних ігор на уроках.

1−12 запитання — це своєрідне узагальнення вивченої програми; 13 запитання — покликане визначити творчість та креативність дітей, здатність узагальнювати, аналізувати, синтезувати та вдаватися до компліментів, розрізняти прекрасне і говорити про нього.

На запитання «1−2.Яких свійських/диких тварин ви знаєте?»

Учні 1А класу вдавалися до опису тварин, говорили про ознаки, характер, а також давали оцінку «добра» і «не добра» тварина. Учні 1Б не могли пояснити різниці між дикими і свійськими тваринами, їх доведення основувалися на казках.

На запитання «3.Які квіти ви знаєте?»

Учні 1А по черзі називали квітки, граючись при цьому у гру «Вінок». Це було цікаво, весело, жваво, вони допомогали один одному, надавали можливість говорити всім, розвивали таким чином культуру спілкування, естетичну поведінку. Учні 1Б мають таку саму кількість очок як і 1А — 23 бали, але вони плуталися, перебивали один одного, викрикували. Через таку ситуацію вчитель змушений був раз позраз заспокоювати дітей, які плакали через образи.

Стосовно питання: «5.На парті у вас лежать картки, я буду описувати дерево, а ви маєте показати відповідну картку.»

Враховувалася кількість помилок, щоб учні вчилися відповідати один за одного, вчилися бути товариськими та бути підтримкою.

На питання «6.Які слова ввічливості ви знаєте?»

Учні 1Б класу назвали 8 прикладів, учні 1А класу — 18 прикладів, при цьому виконували дії що і на дидактичні грі: «.віталися,.бажали здоровя,…і т.п.».

При цьому помічено, що учні 1Б більше зосереджені на собі, більше соромляться. На запитання: «7.Скільки основних кольорів існує?»

Всі класи відповідали правильно. Однак з питаннями кольорового циклу «8−12» виникали проблеми, адже жоден з учнів 1Б не зміг назвати шляхом поєднання яких кольорів утворити інший колір. Вчитель пояснював це соромязливістю дітей.

На запитання: «13.Чи знаєте ви як звати один одного? Пограємо в гру «Опиши свого товариша».

Завдання: назвати якість товариша на літеру, з якої починається його імя.

Наприклад: Ганна — гарна.

Учням 1Б не вдалося завершити коло, вони із складнощами назвали лише 10 однокласників із 16, придумавши їм якість. Учні 1А замкунули коло, при цьому залучивши в гру вчителя, давши і їй якість «Наталья Олександрівна — найкраща».

Гіпотезу підтверджено.

2.4 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження В ході виконання експериментальної частини була поставлена мета зясувати роль дидактичних ігор в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку. Гіпотеза курсової: діти молодшого шкільного віку мають високий рівень естетичного смаку. Щоб зясувати рівень естетичної вихованості дітей дослідження було поділене на етапи, кожен з яких мав свою гіпотезу, дотичну до основної. Так під час опитування вчителів «Гра як засіб естетичного виховання» можна було проспостерігати негативну тенденцію. Вона яскраво виражена, в тому що лише 50% вчителів використовують гру як засів навчання та виховання. Грі, як засобу естетичного виховання надають значення лише 25% вчителів, при цьому не розмежовуючи естетичне і моральне. Передовий досвід Лугової Н.О. більшою мірою націлений саме на виховання у навчанні музики, образотвочого мистецтва. Інші вчителі, з якими знайомилася опосередковано, тобто через публікації не приділяють належної уваги грі(в тому числі і дидактичній) як засобу естетичного виховання. Постає питання, як можна прививати почуття добра, краси, товариськості, якщо шкільна програма не передбачає розгляд таких тем. Естетична поведінка, естетичний смак дитини плишений на призволяще, або ж на плечі батьків, які всіма «прадами і неправдами» покладають цю роботу на вчителя. Тому, можна говорити що сучасні вчителі більшою мірою дбають за розумове виховання, хоя і ігрові методики тут використовуються рідко.

Наступним етапом дослідницької роботи була Анкета для учнів на визначення рівня естетичного смаку. Анкета містила 6 питань і покликана була виявити естетичний смак та інтереси дітей молодшого шкільного віку. Гіпотеза дослідження була спростована, адже помітна тенденція до середнього рівня естетичного смаку серед респондентів. Тут потрібно наголосити, що більшість батьків думають якщо дитні подобається якийсь вид мистецтва, то він повинен стати провідним. Так, на питання «Ти любиш заняття музики, образотворчого мистецтва?» були отримані наступні результати:

1. музики — 6 (37,5%)

2. образотворчого мистецтва — 8 (50%)

3. не люблю — 2 (12,5%)

На питання «Хотів би ти бути художником чи музикантом?» були отримані наступні результати:

художником — 8 (50%)

музикантом — 4 (25%)

ні ким — 4 (25%)

Діти знаходяться в творчому пошуку себе, вони самі повинні обирати чим займатися, не потрібно тиснути на їх естетичні інтереси. Вцілому тенденція посередня, з наближенням до високого рівня естетичного смаку.

Наступний етап включав два підетапи:

1) спостереження використання дидактичних ігор вчителями;

2) Опитування учнів для зясування впливу дидактичних ігор на розумове та естетичне виховання (додаток 2)

На першому етапі були відвідані 20 уроків та зроблений зріз щодо використання ігрових методик, зоокрема дидактичних ігор. З-поміж 20 уроків були відібрані лише 6 дидактичних ігор. Ігри проводилися вчасно, прикріплені до відповідної тематики та виховної мети уроку. Але висновок про роль дидактичних ігор як засобу естетичного виховання ми змогли зробити лише за умови єдності його з розумовим вихованням.

Так, на другому етапі, разом із вчиелем 1А класу був розроблений усний опитувальник. Мета для дослідження: зясувати різницю між естетичним і розумовим вмхованням 1А та 1Б класу. Мета для класу: узагальнення матеріалу. Гіпотеза: рівень естетичного та розумового виховання в учнів 1А класу біде вищим ніж в учнів 1Б класу. Гіпотезу підтверджено. Діти 1А класу мають високі розумові здібності, високий естетичний потенціал, культура поведінки знаходиться в межах: товариські, активні, творчі, не скуті. Основну роль в цьому класі грає вчитель, який більшою мірою працює за принципом «рівний-рівному».

Таким чином, гіпотезу курсової роботи, з огляду на вище підтверджені факти — підтверджено.

Висновок естетичний школяр ігра музика Естетичне виховання — це: по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін.; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого — як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення.

Змістом естетичного виховання є виховання естетичного сприйняття, естетичного ставлення, естетичного почуття, естетичного судження, естетичного ідеалу, естетичного смаку, естетичної діяльності.

Засоби естетичного виховання — це твори мистецтва, художня література, фольклор, природа, краса оточуючого світу та побуту, участь людини в різних видах діяльності.

Шляхи естетичного виховання: оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів.

Основна мета естетичного виховання — виховання культури почуттів — як естетичних і моральних, так і специфічних для мистецької діяльності (почуття ліній, форми, кольору, ритму, композицій, інтонацій тощо.)

Образотворча діяльність молодшого школяра безпосередня; створювані ним образи наївні, за своєю декоративною яскравістю нагадують фольклорні. Діти не стільки прагнуть чітко передавати в малюнку риси й властивості об'єктів, скільки активно «входять в образ», «проживають» його, ніби оживляють мазок, лінію, форму. Обираючи кольори фарб, вони керуються насамперед своїм емоційним ставленням до художнього образу, настроєм, певним життєвим враженням.

У них уже досить розвинена координація рухів, вони добре орієнтуються на аркуші номеру, здатні передавати нескладний сюжет, здебільшого мають задум і спроможні його реалізувати, можуть розповісти про те, що в них вийшло, виробляють елементарні судження з приводу результатів образотворчої творчості (власної та однолітків). Інтерес до різних видів образотворчої діяльності стає дедалі стійкішим. Зростає інтерес до групових форм роботи.

Щоб сформулювати в дитини необхідні вміння, знання, навички, потреби, ставлення, педагог має створити для цього належні умови, розв’язати цілий ряд важливих освітніх завдань: розвивати у вихованців спостережливість, уміння порівнювати з творами образотворчого мистецтва; розвивати художні здібності, формувати відповідні уміння вчити дітей створювати багатофігурні сюжетні композиції; формувати особисту позицію при сприйнятті творів мистецтва та в процесі власної творчості, вчити самостійно знаходити прийоми зображення при інтеграції видів образотворчого мистецтва.

Використання дидактичних ігор на заняттях робить процес навчання не лише цікавим, а й сприяє швидкому формуванню у дітей загальнонавчальних навичок та вмінь. Адже граючись, діти вчаться, а навчаючись — граються.

Список використаних джерел

1. Аболина Т. Г. Эстетическое воспитание в школе / Т. Г. Аболина, Н. Е. Миропольская — К., 1987. — С.15.

2. Артемова Е. С., Чинаева О. П. Некоторые теоретические и практические проблемы эстетического воспитания // Вопросы философии. — 1987. — № 4 — С. 63−67.

3. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Калениченко. — М.: Педагогика, 1988. — 640 с.

4. Блонський П. П. Трудовая школа. Революция — искусство — дети/ П. П. Блонський.- М., 1968. — С.263

5. Буров А. И. Предмет и содержание эстетического воспитания, его соотношение с другими видами воспитания. — М.: Просвещение, 1971. — 134.

6. Веркалець М. М. Педагогічні ідеї Б.Д. Грінченка. — К.: Товариство «Знання» УРСР, 1990. — 48 с.

7. Верховинець В. Весняночка: Ігри з піснями для дітей дошкільного віку та молодших школярів. — 3-е вид. — К.: Музична Україна, 1969. — Вип.1. — 124

8. Витковская Н. С., Щербо А. Б., Джола Д. Н. Формирование эстетической культуры младших школьников. — К.: Радянська школа, 1980. — 151.

9. Выготский Л. С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. — М.: Лабиринт, 1997. — 416с.

10. Волошина В. В. Долинська Л.В., Лохвицька Л. В. Розвиток пізнавальних інтересів у дошкільників та молодших школярів.: К., — 2003. — 243 с.

11. Гіптерс З. Мистецтво як засіб художньо-естетичного виховання // Рідна школа. — 2001. — № 9. — С.60 — 63.

12. Демянчук О. Н. Естетичний інтерес як педагогічна проблема // Психологія і педагогіка. — 1995. — № 3. — С.12 — 16.

13. Дидактичні ігри на уроках образотворчого мистецтва — БВПШ — 1999. -№ 21−22. — с. 44−46

14. Эстетика / Под.ред. А. А. Радугина. — М.: Просвещение, 1998. — 400 с.

15. Комаровська О. А. Естетичне виховання молодших школярів засобами музично — театрального мистецтва: Автореф. дис. канд. пед. наук.-К., 1992.-23с.

16. Лозова В.І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання: навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — 2 — е вид., випр. і доп. — Харків: «ОВС», 2002. — 400 с.

17. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. — К.: Знання, 1990. — 353 с.

18. Морозова Н. Г. Учителю о познавательном интересе. — М.: Знание, 1979.-47с.

19. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. — К.: Знання, 1990. — 353 с.

20. Педагогіка: [хрестоматія /Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л.Омеляненко]. — К. Знання — Прес, 2003. — С.153.

21. Печерська Е. Інтегрований вплив музики і природи на естетичне виховання // Початкова школа. — 2002. — № 7. — С. 29 — 32.

22. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — СПб.: Изд — во «Питер», 1999. — 720 с.

23. Калініна Л. Естетичне виховання молодших школярів // Рідна школа. — 2066. — № 3. — С.24−26.

24. Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори. — К.: Освіта, 1996. — 303с.

25. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибр. Твори: в 5 т. К., 1976. — Т.2. — С. 203−224.

26. Турчин Т. Естетичне виховання молодших школярів у позакласній роботі Початкова школа. — 2007. — С. 16−17.

27. Фіцула М. М. Педагогіка. — К., 2000. — 432 с.

28. Шацький С. Т. Робота для будущого. Документальное повествование. — М., 1989. — С.49

Додаток 1

Анкета на визначення рівня естетичного смаку

Вік:

Ім'я:

Шановний друже! Ти вже дорослий і твоя думка для нас дуже важлива. Тому будь чесним і відповідально постався до цієї анкети. Дякуємо за твою щирість!

1. Чи хвилює тебе краса природи?

а) я не помiчаю в нiй красивого;

б) я люблю певну пору року;

в) завжди милуюся її барвами;

2. Чи знаєш ти пори року?

а)знаю б) не знаю в) не всі

3. Чи подобається тобі приймати участь у дитячих виставах?

а) так б) ні

в) не завжди

4. Чи любиш ти слухати казки?

а) дуже люблю

б) так в) ні

5. Ти любиш уроки музики, образотворчого мистецтва?

а) музики

б) образотворчого мистецтва

в) не люблю

6. Хотів би ти бути художником чи музикантом?

а)художником б) музикантом в) ні ким

Додаток 2

Опитування учнів для зясування впливу дидактичних ігр на розумове та естетичне виховання

1. Яких свійських тварин ви знаєте?

2. Перелічіть диких тварин?

3. Які квіти ви знаєте?

4. Поясніть різницю між кушами і деревами.

5. На парті у вас лежать картки, я буду описувати дерево, а ви маєте показати відповідну картку.

6. Які слова ввічливості ви знаєте, одні і ті ж не повторюємо!

7. Скільки основних кольорів існує?

8. Що буде якщо змішати чорний і білий колір?

9. Як утворити фіолетовий колір?

10. Чи можна утворити червоний колір? За допомогою яких кольорів?

11. Якщо накласти жовтий і синій колір, який колір отримаємо?

12. З яких кольорів утворюється фіолетовий колір?

13. Чи знаєте ви як звати один одного? Пограємо в гру «Опиши свого товариша».

Завдання: назвати якість товариша на літеру, з якої починається його імя.

Наприклад: Ганна — гарна.