Правове регулювання судноплавства

Вступ

Законодавство України про водний транспорт, як і інші гілки законодавства України, розгалужується на декілька секторів, які є його складовою, або являються суб'єктами, які регулюють та сприяють юридичному, тобто правовому, економічному, політичному та міжнародному розвитку.

Характеризуючи законодавство України про водний транспорт на правовому рівні, можна відмітити позитивні зміни, які можуть відбутися за таких умов:

— при дотриманні законів виконуючи регулятивну функцію суб'єктами водного господарства;

— при законному використанні водних території та водного транспорту;

— при збереженні екології річок та морів;

— при співпраці з міжнародними організаціями даного напрямку.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Розглядаючи морський та річковий транспорт світу, варто звернути увагу на його місце в загальній світовій транспортній системі. Тільки комплексний підхід до вивчення особливостей розміщення та розвитку водного транспорту світу може дати вірну картину розуміння головних принципів розміщення даного виду транспорту.

Робота транспорту становить матеріальну основу географічного і міжнародного поділу праці. Транспорт забезпечує зв’язки між виробництвом і споживанням, задовольняє потреби населення в перевезеннях, має велике оборонне значення.

Водний транспорт — найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами.

Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв’язків. Цей транспорт перевозить понад 80% зовнішньоторговельних вантажів. Це найбільш дешевий вид транспорту, бо експлуатація морських шляхів не вимагає більших витрат на утримання мережі, як у інших видах транспорту. Сучасні морські судна здатні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги.

Внутрішній водний транспорт перевозить вантажі та пасажирів по річках, озерах та штучних водоймищах. За вантажооборотом та пасажирооборотом цей вид транспорту поступається усім іншим. За чисельністю суден він переважає морський транспорт, але за загальною тоннажністю поступається йому у півтора десятки разів.

1. Загальними засадами діяльності внутрішнього водного транспорту та їх регулювання

Закон України про внутрішній водний транспорт визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності внутрішнього водного транспорту.

Загальними засадами діяльності внутрішнього водного транспорту є - багаж, база для стоянки малих суден, вантаж, власник судна, внутрішній водний транспорт, інфраструктура порту, мале судно, портовий оператор, портові гідротехнічні споруди, риболовне судно, річковий круїз, річковий порт, склад суден, спортивне судно, судновий білет, судновласник, судноводій, судно внутрішнього плавання, судно змішаного плавання «ріка — море», судноплавна гідротехнічна споруда, судноплавство, транспортна подія, шляхові роботи.

Відносини, пов’язані із здійсненням судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, регулюються законом України про внутрішній водний транспорт, Цивільним та Господарським кодексами України, Кодексом торговельного мореплавства України, Водним та Земельним кодексами України, Законом України «Про транспорт», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Умови та правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти внутрішнім водним транспортом, порядок експлуатації суден внутрішнього плавання, внутрішніх судноплавних річкових шляхів, гідротехнічних споруд, забезпечення безпеки судноплавства, сертифікації персоналу суден визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Органи державного регулювання та нагляду у сфері внутрішнього водного транспорту:

1. Центральний орган виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку забезпечує реалізацію державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту безпосередньо та у взаємодії з іншими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України про внутрішній водний транспорт та інших законодавчих актів.

У системі центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку діє урядовий орган в галузі морського і річкового транспорту.

2. Центральний орган виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку:

— здійснює повноваження з питань регулювання діяльності у сфері внутрішнього водного транспорту та державного нагляду за безпекою судноплавства безпосередньо та через органи, що функціонують у його системі;

— проводить моніторинг міжнародного права та міжнародних договорів України у сфері внутрішнього водного транспорту, забезпечує своєчасне розроблення проектів актів законодавства на виконання міжнародних договорів України;

— розробляє відповідно до Закону України про внутрішній водний транспорт та інших актів законодавства за участю заінтересованих органів виконавчої влади та затверджує правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти внутрішнім водним транспортом, правила судноплавства на внутрішніх річкових шляхах, місцеві правила судноплавства, правила пропуску суден через судноплавні шлюзи України, правила технічної експлуатації судноплавних гідротехнічних споруд, правила технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд та гідротехнічних споруд суднобудівних і судноремонтних підприємств, правила безпечної експлуатації водосховищ, правила експлуатації баз для стоянки малих суден, порядок розслідування та ведення обліку аварійних подій на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також інші нормативно-правові акти та нормативи у сфері внутрішнього водного транспорту;

— здійснює контроль за станом внутрішніх судноплавних річкових шляхів, підготовкою та сертифікацією спеціалістів внутрішнього водного транспорту, організацією лоцманського проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також державну реєстрацію суден.

3. Керівництво діяльністю державних аварійно-рятувальних служб на внутрішніх судноплавних річкових шляхах здійснює центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій.

4. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють регулювання діяльності внутрішнього водного транспорту відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів.

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин належить:

1) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;

2) розпорядження водним фондом України;

3) затвердження загальнодержавних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

4) встановлення правового режиму використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних

ситуацій;

5) регулювання розподілу зборів за спеціальне водокористування;

6) визначення повноважень місцевих Рад і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин.

До відання районних Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) координація роботи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) Рад під час проведення ними міжтериторіальних водогосподарських і водоохоронних заходів та подання їм відповідної методичної допомоги;

2) погодження розміщення підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів, діяльність яких пов’язана з використанням водних об'єктів місцевого значення і може завдати їм шкоди;

3) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

4) організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм;

5) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оголошення водних об'єктів об'єктами природно-заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних Рад;

6) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів у разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

7) встановлення правил загального водокористування в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

8) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

9) організація інформування населення про стан водних об'єктів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

10) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції. [2, ст.9]

До відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3) встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

5) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

6) організація інформування населення про стан водних об'єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції. [2, ст.10]

Громадяни та їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

1) брати участь у розгляді місцевими Радами та іншими державними органами питань, пов’язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

2) за погодженням з місцевими Радами та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян;

3) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;

4) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов’язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством;

5) здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

6) одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;

8) здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.

Єдиним способом досягнення встановлених цілей щодо врегулювання на законодавчому рівні правовідносин в галузі судноплавства на внутрішніх водних шляхах є прийняття Закону України «Про внутрішній водний транспорт».

Проектом регуляторного акта визначаються правові, економічні та організаційні засади діяльності внутрішнього водного транспорту, які полягають у:

— розподілі функцій державного регулювання і господарської діяльності в системі управління внутрішніми водними шляхами.

Зазначене полягає в тому, що виконання ряду державних функцій (стягнення та ефективне використання цільових портових зборів, забезпечення безпеки судноплавства в акваторії річкового порту, оформлення приходу суден та виходу суден із порту тощо) буде покладено на Адміністрації річкових портів за якими будуть закріплені акваторія і територія, а також державне майно на праві господарського відання;

— найважливішою вимогою до системи управління внутрішніми водними шляхами являється збереження єдиного технологічного комплексу забезпечення безпеки і ефективності судноплавства;

— створенні механізмів дольової участі комерційних організацій, зацікавлених в розвитку судноплавства;

— залученні для фінансування проектів розвитку водних шляхів і модернізації гідротехнічних споруд комерційних кредитів і кредитів міжнародних фінансових інститутів;

— визначенні завдань, системи та порядку здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства;

— визначенні загальних засад та порядку регулювання руху суден;

— визначенні інфраструктури внутрішніх річкових шляхів;

— визначенні особливостей функціонування річкових портів.

— визначенні організації лоцманського проведення, статусу, обов’язків річкових лоцманів;

— визначенні призначення суден, які використовуються на внутрішніх судноплавних річкових шляхах;

— визначенні екіпажу суден, що здійснюють плавання на внутрішніх водних шляхах;

— визначенні вимог щодо перевезення пасажирів та багажу внутрішнім водним транспортом, а також ряду організаційних питань.

У разі прийняття такого регуляторного акта, ряд неврегульованих організаційно-правових питань в річковому порту, будуть вирішені.

Підвищиться рівень забезпечення безпеки в річковому порту. Будуть чітко визначені вимоги до суб'єктів господарювання, їх відповідальність за заподіяну шкоду навколишньому середовищу та шляхи вирішення міжгосподарських взаємовідносин між суб'єктами господарювання.

2. Суб`єкти та їх повноваження в управлінні водним транспортом

Державний нагляд за безпекою судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах і у річкових портах здійснюється з метою забезпечення дотримання законодавства, у тому числі міжнародних договорів України, з безпеки судноплавства та вжиття заходів щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища із суден. [6, ст.59]

Метою державного регулювання є врегулювання на законодавчому рівні правовідносин в галузі судноплавства на внутрішніх водних шляхах, діяльності, пов’язаної з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, порядку експлуатації внутрішніх водних шляхів, реєстрації суден та права плавання під Державним прапором України, правового становища екіпажу судна, його складу, прав і обов’язків капітана (командира) судна, безпеки судноплавства, регулювання руху суден тощо.

Судновласники зобов’язані забезпечити виконання вимог природоохоронного законодавства з метою запобігання забрудненню навколишнього природного середовища судновими стічними, лляльними (підсланевими) водами, сміттям та відходами, нафтою, нафтопродуктами, викидами газів та іншими речовинами.

Для запобігання забрудненню навколишнього природного середовища судна обладнуються ємностями для збирання суднових стічних, лляльних (підсланевих) вод, сміття та відходів і інших речовин, які передаються на спеціальні берегові споруди або на спеціально обладнані судна — нафтосміттєзбірники.

З метою запобігання самовільному скиданню із суден забруднюючих речовин і вод здійснюється пломбування запірних пристроїв (клапанів, клинкетів, кінгстонів, захлопок, кранів, люків та інше) відповідно до встановленого порядку пломбування в морських і річкових портах України суднових пристроїв, призначених для скидання забруднених речовин та вод, що їх містять.

Регулювання руху суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах здійснюється з метою забезпечення безпеки судноплавства на ділянках із складними судноплавними умовами, під час заходу в річкові порти і затони, виходу з них, проходження під мостами з підіймальними фермами, а також шлюзування.

Ділянки внутрішніх судноплавних річкових шляхів, на яких здійснюється регулювання руху суден, визначаються місцевими правилами судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах та правилами пропуску суден через судноплавні шлюзи України, які затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку.

На окремих ділянках внутрішніх судноплавних річкових шляхів у зв’язку із складними умовами судноплавства, пов’язаними з несприятливою гідрологічною обстановкою, будівництвом мостів, надводних і підводних переходів, та в інших випадках може встановлюватися тимчасове регулювання руху суден, про що повідомляється в інформаційних зведеннях, які видаються державним підприємством внутрішніх водних шляхів, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку. [8, ст.28]

Регулювання руху суден здійснюється постами регулювання руху суден.

Порядок створення, функції, зона дії постів регулювання руху суден, їх статус та порядок фінансування, а також правила руху суден в цих зонах встановлюються центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку.

Проходження суднами ділянки внутрішнього судноплавного річкового шляху, рух по якій регулюється, здійснюється в установленому центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку порядку.

Погодинний графік підіймання ферм мостів, встановлений їх власниками, затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку і публікується у місцевих правилах судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах.

Адміністрація річкових портів — державне підприємство, яке утворюється центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку і проводить свою діяльність відповідно до цього Закону та Статуту підприємства, що затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку.

Основними функціями адміністрації річкових портів є:

— забезпечення збереження і ефективне використання державних гідротехнічних споруд, пасажирського флоту та іншого державного майна, а також контроль за їх будівництвом, експлуатацією, ремонтом та модернізацією;

— здійснення контролю за виконанням вимог правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд річкових портів та пасажирського флоту;

— організація розробки нормативної документації щодо державних берегових об'єктів річкових портів;

— стягнення та ефективне використання річкових портових зборів в річкових портах;

— забезпечення безпеки судноплавства в акваторії річкового порту;

— оформлення приходу суден на акваторію річкового порту і виходу з акваторії річкового порту;

— здійснення контролю за організацією роботи з приймання із суден забруднених, стічних, лляльних (підсланевих) вод, сміття та відходів і інших речовин;

— забезпечення підтримання оголошених глибин в акваторії та підхідних каналах річкового порту;

— визначення районів обов’язкового використання буксирів;

— контроль виконання вимог законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища та організація робіт у разі забруднення території і акваторії річкового порту;

— організація виконання рятувальних робіт в акваторії річкового порту, ліквідації пожеж на суднах, що знаходяться в річковому порту.

На вимогу адміністрації річкових портів, судна, що знаходяться в річковому порту, а також особи, які перебувають на його території, зобов’язані брати участь особисто і надавати в її розпорядження плавучі та інші технічні засоби для рятування людей і суден, що зазнали лиха.

Адміністрація річкових портів за погодженням з морськими портами, судноремонтними та іншими підприємствами, акваторії яких суміжні з акваторією річкового порту, подає до органу державного нагляду за безпекою судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах пропозиції щодо порядку руху в річковому порту і на підходах до нього.

Адміністрація річкових портів забезпечує утримання території і акваторії річкового порту та несе відповідальність за екологічну безпеку, забезпечення безпеки плавання та стоянки суден в акваторії річкового порту відповідно до визначених законодавством вимог.

Підтримання технічного стану причалів, залізничних колій, автомобільних шляхів, підкранових колій, складів, підіймально-транспортних машин і обладнання на рівні, який забезпечує охорону навколишнього природного середовища та безпеку виконання вантажно-розвантажувальних робіт покладається на власників вказаних основних засобів, якщо інше не передбачене цивільно-правовим договором.

За надання послуг у річковому порту з суден закордонного плавання стягуються річкові портові збори: корабельний та якірний. Річкові портові збори стягуються тільки у разі надання судну відповідних послуг та використовуються за їх цільовим призначенням.

Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України.

До річкових портів можуть вільно заходити судна, що плавають під прапорами держав, з якими укладено міжнародні договори України про судноплавство на внутрішніх водних шляхах. Судна під прапорами держав, з якими не укладено таких договорів, заходять до річкових портів на підставі одноразових тимчасових дозволів центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку. Порядок видачі таких дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Прикордонний, митний, санітарно-карантинний, ветеринарний, фітосанітарний контроль та контроль за ввезенням і вивезенням культурних цінностей організовується і здійснюється в установленому порядку в пунктах пропуску через державний кордон України, розташованих в річкових портах.

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за

погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Всі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємкостями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.

Забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого

походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

Умови перевезень регулюють спеціальні нормативно-правові акти в залежності від здійснення перевезень певним видом транспорту. Морські перевезення регулює - Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 p. Чинними є й нормативно-правові акти СРСР, які діють відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих нормативних актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. У постанові передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.

Тому в Україні стосовно річкових перевезень застосовують Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 p., стосовно автомобільних перевезень — Статут автомобільного транспорту України, затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 p.3. Відповідно до статутів (кодексів) розроблено правила перевезень на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні. Умови і правила здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням.

Питання, пов’язані з транзитом через територію України, регулюються таким чином. Сьогодні найважливішим національним актом, який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, є Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 p. Цей Закон не поширюється на транзит пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення, експорт та імпорт товарів, переміщення товарів з використанням трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Норми Закону проголошують принцип свободи транзиту вантажів, торкаються питань маршрутів та способів транзиту вантажів.

Зазначається, що транзитними вантажами є насипні, наливні, навалюючі, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілку-вання. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна, міжнародна автомобільна накладна, коносамент. Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою або іншим документом, що вказує вар-тість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю.

У Законі «Про транзит вантажів» визначені основні положення стосовно тарифів і розрахунків при транзиті вантажів, вказано на можливість надання транзитних послуг (робіт), на застосування цивільно-правової відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про транзит вантажів. водний транспорт законодавство реєстрація Крім зазначеного Закону, питання транзиту регулюють постанови Кабінету Міністрів України, які визначають шляхи і напрями транзиту через територію України. Такою є, наприклад; постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України та пункти на митному кордоні, через які здійснюється ввезення і вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України» від 6 травня 1996 p.

Відповідно до всього вище сказаного, можна зробити висновки, що база по регулюванню, контролю та збереженню водного господарства в Україні вже є. Функціональне введення правил, принципів та законів про водне господарство в практику — дасть змогу працювати системно в майбутньому.

3. Ідентифікація та реєстрація суден

Ідентифікація судна здійснюється за його назвою або номером. Назва судну присвоюється його власником відповідно до Порядку присвоєння судну назви, який визначається центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку.

Суднам, які не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, присвоюється відповідний бортовий державний реєстраційний номер.

Судну, обладнаному засобами зв’язку, присвоюється позивний сигнал, а також залежно від його технічної оснащеності - ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв’язку та номер вибірного виклику суднової радіостанції.

Порядок присвоєння судну ідентифікаційних ознак засобів зв’язку визначається центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку.

Судна в Україні підлягають державній реєстрації у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України. Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України встановлюється Кабінетом Міністрів України [3, ст.26]. Державна реєстрація суден, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, здійснюється у Державному судновому реєстрі з метою визначення їх національної належності та одержанням права плавання під Державним Прапором України. Державна реєстрація судна у Державному судновому реєстрі України засвідчується Свідоцтвом про право плавання під Державним Прапором України та Свідоцтвом про право власності на судно, які видаються органами державної реєстрації суден. Свідоцтво про право власності на судно є дійсним при пред’явленні Свідоцтва про право плавання під Державним Прапором України.

Реєстрація суден, що не підлягають технічному нагляду з боку класифікаційних товариств, здійснюється в Судновій книзі і засвідчується судновим білетом, який видається уповноваженим органом.

Судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартеру, за заявою фрахтувальника може бути тимчасово, але не більше терміну дії договору, зареєстровано у Державному судновому реєстрі України, якщо на момент фрахтування воно не було внесено в судновий реєстр іншої держави та якщо таке судно внесено в судновий реєстр іншої держави, але запис, зроблений в судновому реєстрі цієї держави, зупинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат.

За реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України або в Судновій книзі і внесення будь-яких подальших змін зроблених записів про зареєстроване судно стягується встановлений збір, порядок стягнення та розмір якого встановлюється центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

З моменту державної реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або в Судновій книзі, всі раніше зроблені записи щодо цього судна в суднових реєстрах інших держав Україною не визнаються.

Не визнається внесення відомостей про українське судно в судновий реєстр іншої держави, якщо судно не виключено з Державного суднового реєстру України або в Судновій книзі.

Судно виключається із Державного суднового реєстру України або із Суднової книги у разі:

— визнання його непридатним до подальшої експлуатації і ремонту;

— втрати судном права плавання під Державним Прапором України;

— загибелі судна або пропажі його без вісти;

— за заявою судновласника у разі переходу майнових прав на судно.

Про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню у Державний судновий реєстр України або в Суднову книгу, власник судна або судновласник судна протягом двох тижнів з дня цих змін повинен повідомити орган державної реєстрації.

Реєстрація бази для стоянки малих суден

1. Усі бази для стоянки малих суден підлягають реєстрації в урядовому органі в галузі морського і річкового транспорту.

2. Реєстрація бази для стоянки малих суден здійснюється на підставі письмової заяви її керівника у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку.

Після реєстрації в судновій книзі кожне мале судно приписується до відповідної бази для стоянки малих суден.

Мале судно повинне мати на базі постійне місце, біля якого зазначається реєстраційний номер судна.

Власники малих суден повинні дотримуватися вимог щодо безпечного утримання на базі для стоянки малих суден.

Судновий інвентар під час стоянки малого судна на базі повинен зберігатися у складському приміщенні.

Малі судна, приписані до бази для стоянки малих суден, реєструються керівником бази в журналі обліку приписного флоту.

Отже, для підтримки порядку та придатності суден для подальшої експлуатації ведеться державний судновий реєстр. Державний реєстр надає водному транспорту належність до країни, в якій він зареєстрований, та право законно здійснювати переміщення.

4. Державний нагляд за безпекою судноплавства

Державний нагляд за безпекою судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах і у річкових портах здійснюється органом державного нагляду за безпекою судноплавства, що підпорядковується центральному органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення урядового органу в галузі морського і річкового транспорту з питань безпеки судноплавства та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища із суден, прийняті в межах його компетенції, обов’язкові для виконання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами.

Нагляд за безпекою судноплавства у річкових портах, на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, базах для стоянки малих суден та на суднах, що перебувають на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також за додержанням суб'єктами внутрішнього водного транспорту вимог законодавства, зокрема міжнародних договорів України, з безпеки судноплавства та заходів щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища із суден здійснює урядовий орган в галузі морського і річкового транспорту Судновласники зобов’язані забезпечити виконання вимог природоохоронного законодавства з метою запобігання забрудненню навколишнього природного середовища судновими стічними, лляльними (підсланевими) водами, сміттям та відходами, нафтою, нафтопродуктами, викидами газів та іншими речовинами.

Для запобігання забрудненню навколишнього природного середовища судна обладнуються ємностями для збирання суднових стічних, лляльних (підсланевих) вод, сміття та відходів і інших речовин, які передаються на спеціальні берегові споруди або на спеціально обладнані судна — нафтосміттєзбірники.

З метою запобігання самовільному скиданню із суден забруднюючих речовин і вод здійснюється пломбування запірних пристроїв (клапанів, клинкетів, кінгстонів, захлопок, кранів, люків та інше) відповідно до встановленого порядку пломбування в морських і річкових портах України суднових пристроїв, призначених для скидання забруднених речовин та вод, що їх містять.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

— морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

— прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

— гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

— береговими смугами водних шляхів.

Прибережні захисні смуги

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

— для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 метрів;

— для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів;

— для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Так уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Тож, характеризуючи державний нагляд за безпекою вод та водного транспорту, створюється сприятливий режим водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм, встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

5.Сучасне нововведення в законодавство водного транспорту

Нормативна база щодо безпеки судноплавства буде приведена до порядку, який встановлено вимогами Міжнародної морської організації. Для досягнення цієї мети Фахівцями Держадміністрації морського і річкового транспорту розроблений проект наказу «Про затвердження Змін до Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті», який виноситься на публічне громадське обговорення.

Положення визначає порядок організації робіт з попередження аварійних подій на морському і річковому транспорті, склад, структуру та завдання системи управління безпекою судноплавства, а також встановлює форми контролю за виконанням заходів щодо безпеки судноплавства.

Проект наказу Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Змін до Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті»

6 грудня 2010 року Міністерство інфраструктури України створили на внутрішніх водних шляхах річкову інформаційну службу (далі РІС), яка виконуватиме важливу роль у розвитку судноплавства та забезпеченню його безпеки.

На виконання вказівки Міністра транспорту та зв’язку Укрморрічфлот розробив проект наказу Міністерства транспорту та зв’язку «Про комплекс заходів щодо створення річкової інформаційної служби на внутрішніх водних шляхах України», який виноситься на публічне громадське обговорення.

Документ включає положення, що визначають основні завдання РІС: забезпечення безпеки судноплавства, ефективності перевезень внутрішніми водними шляхами та охорону навколишнього середовища, покращення взаємодії з іншими видами перевезень шляхом інформаційного забезпечення суден навігаційно-гідрографічною і гідрологічною інформацією в зоні дії РІС, участі в аварійно-рятувальних, буксирних, днопоглиблювальних та інших роботах, що провадяться в зоні дії РІС, збирання, обробки, реєстрації та зберігання інформації про судна та вантажі, взаємодії з країнами Євросоюзу з метою забезпечення передачі необхідної інформації з суден користувачам РІС та в зворотному напрямку.

Слід зазначити, що документ встановить правила здійснення регулювання руху суден на внутрішніх водних шляхах України відповідно до рекомендацій Європейської Економічної Комісії ООН та директив Європейського парламенту .

2 грудня 2010 року Міністерство інфраструктури України розробило правила надання капітанами морських торговельних портів України дозволу на вихід суден та порядок оформлення їх приходу та виходу з порту.

На виконання вказівки Міністра інфраструктури України Укрморрічфлотом розроблений проект наказу Міністерства інфраструктури «Про затвердження порядку оформлення приходу суден у морський торговельний порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського торговельного порту», який виноситься на публічне громадське обговорення.

Документ розроблено з метою забезпечення безпеки судноплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден всіх типів і призначення, які заходять у морські торговельні порти України або виходять з них.

Слід зазначити, що новим порядком також встановлюються вимоги до правил заповнення загальних декларацій і декларацій Міжнародної морської організації та ведення журналу реєстрації приходу та виходу суден в портах.

Вимоги цього документу поширюються на судна, які заходять у морські торговельні порти України, капітанів морських торговельних портів, посадових осіб Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та Інспекції державного портового нагляду.

Проект наказу Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Порядку оформлення приходу суден у морський торговельний порт, надання дозволу на вихід суден у море та офорІнфраструктура морських портів був оновлений 18 січня 2011 року.

За даними Державної служби морського та річкового транспорту у 2011 році на оновлення перевантажувальної техніки морських портів заплановано виділити 1,02 млрд. грн.

Борис Колесніков — Міністр інфраструктури України звернув увагу на створення підходів до порту, збільшення кількість доріг, тобто, підготувати всю інфраструктуру нашої держави — від вантажовідправника до вантажоодержувача та модернізацію.

Для досягнення поставлених цілей на оновлення перевантажувальної техніки Ізмаїльський порт у 2011 році виділить 6 млн. грн., Маріупольський — 31,9 млн. грн., Южний — 75,1 млн. грн., Іллічівський — 214,8 млн. грн. та Одеський — 591,8 млн. грн.

За оцінками фахівців галузі оновлення сприятиме збільшенню об'єму вантажів. Голова Укрморрічфлоту Сергій Крижановський звернув увагу на оновлення інфраструктури портів, що є необхідним кроком для збільшенням вантажопотоків та поверненню обсягів обробки вантажів, втрачених унаслідок світової фінансово-економічної кризи.

Тож, модернізація, введення сучасних технологій та виділення коштів на інфраструктуру водного транспортуведе до збільшення об`ємів робіт морського та річкового транспорту.

6. Міжнародні відносини у сфері водного транспорту

Водні транспортні послуги включають перевезення не тільки відкритим морем, але й ріками і каналами, а також послуги, що надаються морським перевізникам.

Питання права водних перевезень настільки складні й деталізовані, що в цьому підрозділі неможливо буде навіть стисло зупинитись на всіх його аспектах. Тому зупинимося тільки на деяких основних питаннях водних транспортних послуг, в тому числі на існуючих практичних регулятивних схем, створених:

— у приватному порядку;

— у міжнародних конвенціях або договорах;

— в актах внутрішньодержавного законодавства.

Значна увага приділяється тим проблемам, що найбільшою мірою впливають на відносини між перевізником і відправником вантажу або обмежують право морських, перевізників займатися транспортуванням вантажів і пасажирів.

Хоча в кожній країні існує власне право водних перевезень, в основі такого права будь-якої країни лежить загальна практика.

У звичайній угоді на морське перевезення вантажів задіяне:

— судно;

— один або декілька договорів фрахту;

— документи, що засвідчують право власності на вантаж.

Існує три основних види міжнародних морських перевізників:

— перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

— незалежні перевізники;

— судна «дикого плавання» .

Міжнародні лінійні конвенції - це організації, що встановлюють єдині тарифи і правила морського перевезення. [14, 216с.]

Тексти деяких міждержавних угод нерідко використовуються як основа для контрактів на перевезення навіть у тих країнах, що не є учасниками конвенцій про водні перевезення.

Конвенція про коносамент (Гаазькі правила). Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (Гаазькі правила) 1924 р. встановлює єдині правила про коносамент. Ці правила визначають межі відповідальності перевізника. У 1968 році були прийняті поправки до конвенції. В новій редакції конвенцію звичайно називають Правила Га-ara-Вісбі. У 1978 році була прийнята Конвенція ООН про міжнародні морські перевезення товарів (Гамбурзькі правила). [15, 108с.]

Багато спеціалістів вважають, що Гаазькі правила вже застаріли. Думки про те, які правила про коносамент потрібно використовувати зараз, розходяться. Вантажовідправники віддають перевагу Гамбурзьким правилам, у той час як серед перевізників і морських страховиків Правила Гаага-Вісбі користуються більшою популярністю.

Інші угоди про водні перевезення. Існує ще цілий ряд міжнародних багатосторонніх і двосторонніх угод із питань водних транспортних послуг:

— Митна конвенція 1972 р. про міжнародні правила, що запобігають зіткненням на морі;

— Міжнародна конвенція 1972 р. про контейнери;

— Митна конвенція 1972 р. про контейнери;

— Конвенція 1972 р. про запобігання забруднення моря шляхом скидання відходів й інших матеріалів;

— Конвенція ООН 1974 р. про правила поведінки для лінійних конвенцій;

— Конвенція ООН 1969 р. про тоннажні виміри на кораблях;

— Міжнародна конвенція про обмеження відповідальності власників морських суден;

— Конвенція ООН 1982 р. про морське право;

— Міжнародна конвенція 1978 р. про стандарти навчання, сертифікації і нагляд за особами, що працюють на суднах.

Міжнародні відносини у сфері водного транспорту з кожним роком стають міцнішими. Так, 2 жовтня 2008 року, відбулася зустріч, в результаті якої була підписана угода між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про торговельне судноплавство.

Уряд України і Уряд Соціалістичної Республіки В'єтнам, що іменуються надалі «Договірні Сторони», керуючись бажанням закріплення співдружніх відносин між двома країнами, а також розвитку співробітництва в області морського транспорту з високою ефективністю його роботи, на основі рівноправності та взаємної вигоди, домовились про наступне:

— Морські судна обох Договірних Сторін можуть заходити у відповідні порти їх країн, що відкриті для міжнародної морської торгівлі при перевезенні вантажів і пасажирів. [11, 315c.]

— Морські перевезення двосторонньої торгівлі між портами двох країн здійснюються переважно суднами Договірних Сторін. Обидві Договірні Сторони користуються рівними правами участі в цих перевезеннях.

— Морські перевезення між двома країнами можуть виконуватись також морськими суднами третіх країн, відфрахтування яких провадиться у відповідності з діючою світовою практикою.

— Кожна Договірна Сторона надає іншій Договірній Стороні та її суднам з усіх питань торгового судноплавства режим найбільшого сприяння, якщо інше не передбачене в цій Угоді

— Кожна Договірна Сторона на основі законів та інших правил своєї країни не буде вживати дискримінаційних заходів до іншої сторони при виконанні морських перевезень двох країн.

— В рамках законів та інших постанов своєї країни Договірні Сторони вживуть необхідні заходи для створення сприятливих умов в забезпеченні своєчасної обробки флоту та скорочення можливих простоїв.

— Договірні Сторони також створять сприятливі умови та приймуть заходи до спрощення митних і інших обов’язкових процедур в портах.

Та інші умови і узгодження прописані надалі в даній угоді, ведуть до співпраці двох самостійних країн України та Соціалістиної Республіки В`єтнам.

Ведеться співпраця також у напрямку між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про морське торговельне судноплавство.

Кабінет Міністрів України і Уряд Республіки Болгарія, підтверджуючи прагнення розвивати морське торговельне судноплавство між країнами на основі рівності та взаємної вигоди, бажаючи сприяти зміцненню співпраці з галузі морського торговельного судноплавства на основі принципу свободи торговельного мореплавства, погодилися з таким:

— Ця Угода застосовується на території України і на території Республіки Болгарія.

У цій Угоді термін «територія» означає територію України або Республіки Болгарія, включаючи територіальне море, що знаходиться під суверенітетом Договірної Сторони, а також континентальний шельф, виключну економічну зону, у відношенні до якої кожна Договірна Сторона застосовує суверенні права та юрисдикцію відповідно до міжнародного права.

— Співробітництво між Україною і Республікою Болгарія в галузі морського торговельного судноплавства грунтується на принципах рівноправності, поваги до національного суверенітету, взаємної вигоди та взаємних інтересів.

— Договірні Сторони надаватимуть всебічне сприяння реалізації принципу свободи торговельного мореплавства і утримуватимуться від дій, які могли б зашкодити нормальному розвитку міжнародного судноплавства.

— Договірні Сторони сприяють установленню контактів між їх підприємствами, організаціями й службами, відповідальними за діяльність морського транспорту

— Договірні Сторони погоджуються:

а) підтримувати участь суден Договірних Сторін у перевезеннях між портами їх країн;

б) співробітничати в усуненні перешкод, які могли б завадити розвитку перевезень морем між портами їхніх країн;

в) не перешкоджати суднам однієї Договірної Сторони брати участь у перевезеннях морем між портами другої Договірної Сторони і портами третіх країн.

— Положення пункту 1 цієї Статті не зачіпають права суден третіх країн брати участь у перевезеннях морем між портами Договірних Сторін.

— Кожна з Договірних Сторін надасть суднам другої Договірної Сторони, зайнятим у міжнародному судноплавстві, режим найбільшого сприяння у відношенні вільного доступу в порти, надання місць біля причалу і навантажувально-розвантажувального обладнання, посадки і висадки пасажирів, стягнення портових зборів і надання послуг, що стосуються морського судноплавства.

— Положення пункту 1 цієї Статті:

а) не поширюються на порти, закриті для заходження іноземних суден;

б) не поширюються на діяльність, що резервується кожною з Договірних Сторін для своїх підприємств і організацій, включаючи каботаж, рятування і буксирування;

в) не стосуються винятків з правил обов’язкової лоцманської проводки;

г) не відносяться до застосування правил в'їзду, перебування і виїзду і іноземців.

— Договірні Сторони вживатимуть в межах національного законодавства своїх країн і портових правил усіх необхідних заходів до полегшення й прискорення морських перевезень, запобігання затримкам суден, що не викликані необхідністю, та можливого прискорення і спрощення здійснення митних та усіх інших формальностей.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 25 жовтня 1921 року на свою третю сесію, постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов’язкового медичного огляду дітей та підлітків, зайнятих на борту суден, що є частиною восьмого пункту порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює нижче наведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1921 року про медичний огляд підлітків на борту суден, і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці.