Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів

Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів.

Зміст.

Вступ Розділ 1. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів.

1.1 Поняття та ознаки одиничного злочину.

1.2 Види одиничних злочинів Розділ 2. Поняття повторності одиничного злочину та його відмежування від суміжних понять.

2.1 Поняття та види повторності злочинів.

2.2 Відмінність повторності злочину від продовжуваних злочинів.

2.3 Відмежування повторності злочину від суміжності злочинів Висновки Список використаної літератури.

Вступ.

Кваліфікація злочинів є одним з проблемних і центральних питань і понять науки кримінального права і правозастосовної практичної діяльності працівників органів дізнання, слідства, прокуратури і суду при розмежуванні поведінки людей на правомірну і правопорушення, у процесі встановлення відповідності фактичних обставин вчиненого злочину знакам кримінально-правової норми, передбаченої кримінальним законом.

В процесі підвищення вимог до законодавчої та правозастосовчої діяльності, обумовленого розбудовою в Україні правової держави, особливого теоретичного та практичного значення для визначення підстав кримінальної відповідальності та меж призначення покарання при вчиненні кількох злочинів набуває проблема дослідження одиничності та множинності злочинів.

Призначення покарання за наявності одиничного злочину як елементу множинності злочинів є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовчій практиці, якій, зокрема, приділялась значна увага у публікаціях багатьох представників радянської та вітчизняної науки кримінального права: М.І. Бажанова, М.І. Блум, Я.М. Брайніна, А.С. Горєліка, П. С. Дагеля, М. А. Дурманова, М.А. Єфімова, Н.І. Загороднікова, В. С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, Ю.А. Красікова, В. М. Кудрявцева, М. С. Ленау, В. П. Малкова, П. С. Матишевського, Шульмейстера, Ю. М. Юшкова, О.М. Яковлєва, Н.Ф. Яшинової та інших вчених. Проте, не вичерпуючи даної проблеми, ці теоретичні розробки переважно визначали поняття сукупності злочинів через призму регулювання порядку та особливостей призначення покарання при вчиненні кількох (двох або більше) злочинів. Водночас правозастосовчі органи, насамперед суди, змушені були вирішувати поряд з проблемами призначення покарання ще й питання кваліфікації вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, відмежування одиничних злочинів від інших форм множинності злочинів.

На сучасному етапі значний внесок у вирішення проблем кримінально-правової характеристики одиничного злочину як складової множинності злочниів, зробили у своїх працях українські вчені, зокрема В. С. Зеленецький, М. Й. Коржанський, О.К. Марін, М.І. Мельник, В. О. Навроцький, А.О. Пінаєв, А. М. Ришелюк, С.А. Тарарухін, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, Н. В. Чернишова, С. Д. Шапченко. Суттєвий внесок в дослідження цих питань зробили російські вчені, а саме: І.Б. Агаєв, А.М. Алакаєв, Б.В. Волженкін, О.В. Колесніков, Ю. О. Красиков, Є.І. Майорова, Р.Б. Пєтухов, М. Н. Становський.

Актуальність теми курсової роботи зумовлюється необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу України (далі - КК України), насамперед, з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають визначення змісту таких форм як одиничний злочин як складова множинності злочинів, поняття їх повторності, а також правил кваліфікації злочинів та призначення покарання, їх правильного застосування.

Метою курсової роботи є дослідження одиничного злочину як складового елементу множинності злочинів та надання вичерпної характеристики видів одиничних злочинів.

Для досягнення поставленої мети, необхідне виконання наступних завдань:

— визначити поняття та ознаки одиничного злочину;

— надати характеристику видам одиничних злочинів;

— розглянути поняття та види повторності злочинів;

— проаналізувати відмінність повторності злочину від продовжуваних злочинів;

— виявити особливості відмежування повторності злочину від суміжності злочинів.

Об'єктом дослідження є поняття одиничного злочину як структурного елементу множинності злочинів.

Предметом дослідження є механізм тлумачення одиничного злочину як структурного елементу множинності злочинів згідно Кримінального кодексу України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі методи: системно-структурний — для комплексного розгляду одиничного злочину як складового елементу множинності злочинів, а також для визначення характеру співвідношення поняття «повторність злочинів»; діалектичний — для дослідження специфічних ознак одиничного злочину та його видів; формально-логічний — для тлумачення окремих положень КК України, а також низки кримінально-правових понять.

Теоретичною та джерельною базою дослідження виступають наукові праці українських та зарубіжних вчених, положення, оцінки, висновки та пропозиції, висловлені окремими юристами на сторінках періодичних та наукових видань, статистичних даних тощо, а також законодавство України.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі «Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів» розглянуто поняття та ознаки одиничного злочину, а також надано характеристику його видам. У другому розділі «Поняття повторності одиничного злочину та його відмежування від суміжних понять» проаналізовано поняття повторності злочину та особливості його відмежування від суміжних понять, зокрема приділено увагу відмінності повторності злочину від продовжуваних злочинів та відмежуванню повторності від суміжності злочинів.

Розділ 1. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів.

1.1 Поняття та ознаки одиничного злочину.

Кожне негативно оцінюване діяння людини стає предметом кримінально-правової кваліфікації лише внаслідок виявлення себе зовні і надбання соціальне значущих ознак. Думки, переконання, суб'єктивні якості людини, якої б негативної оцінки вони не діставали з точки зору громадської думки, не можуть бути розглянуті як злочинні діяння, доки не об'єктивуються, не знайдуть свого втілення в будь-якому конкретному акті поведінки.

Згідно зі ст. 7 КК України, злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Істина, 2009. — С. 57.

Із цього законодавчого визначення витікає, що злочин — це завжди дія чи бездіяльність людини, яка дістала об'єктивне відбиття в реальній дійсності. І як всіляке явище об'єктивної реальності він повинен мати певні зовнішні ознаки і внутрішні якості (елементи). Виходячи з цього, належить виділяти ознаки і елементи злочину.

У науці звичайно виділяють чотири ознаки злочину:

1) суспільну небезпечність;

2) протиправність;

3) винність;

4) караність діяння. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, Є. О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 97.

Тим часом ставлення до важливості цих ознак для визначення поняття злочину в науці далеко не одноманітне. Деякі автори розглядають усі чотири ознаки як самостійні і такі, які в своїй сукупності дають повне визначення поняття злочину. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юристь, 2004. — С. 41. Інші виділяють дві ознаки злочину (протиправність і суспільну небезпечність) і на цій підставі вважають винність і караність другорядними ознаками, тобто такими, що витікають із кримінальної протиправності. Треті розглядають винність як елемент протиправності, а караність — як наслідок вчиненого злочину, а не його ознаку. Згідно з четвертою точкою зору. існує лише дві ознаки злочину — суспільна небезпечність і протиправність, інші ознаки взагалі не згадуються. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. — К.: Атіка, 2002. — С. 101. Суспільна небезпечність — характерна ознака не тільки злочинів, але й інших правопорушень, тому розрізнення тут провадиться за ступенем суспільної небезпеки. Лише тоді, коли ступінь суспільної небезпеки будь-яких діянь настільки великий, що боротися з ними можна лише за допомогою кримінально-правової заборони, вони розцінюються суспільством як злочинні діяння.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи з соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об'єктивних і суб'єктивних ознак. З цього погляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 201.

Одиничний злочин є складовим компонентом множинності злочинів, тому з метою відмежування множинності від одиничних злочинних діянь необхідно дати характеристику одиничного злочину і розглянути його види.

Як зазначає М.І. Бажанов Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 202., одиничний злочин — це злочин, який передбачений законом як єдиний, один, самостійний склад злочину.

Одиничні злочини за своїми ознаками характеризуються неоднаково. Одні з них за своєю зовнішньою формою такі прості і очевидні, що не спричиняють жодних труднощів щодо кваліфікації їх як одиничних злочинів і називаються простими одиничними злочинами, котрі, як правило, характеризуються наявністю однієї дії і одного наслідку (наприклад, крадіжка або грабіж, не поєднаний з насильством). М.І. Бажанов до вказаного виду одиничних злочинів додає також злочини, що мають дві дії (наприклад, спекуляція), і злочини, які складаються із однієї дії, яка викликає два чи більше наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки.

Таким чином, простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслідків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій.

Одиничний злочин може бути охарактеризований із соціальної та юридичної сторін.

Із соціального боку одиничний злочин зазвичай полягає у вчиненні однієї дії або однієї дії і одного наслідку. Однак, по-перше, і одна дія може мати складну будову (нерідко вона складається з декількох актів, окремих самостійних рухів тіла), по-друге, так буває далеко не завжди. Так, при державній зраді (ст. 111 КК України) можуть відбуватися різноманітні дії (збирання відомостей, їх передача, видача таємниці тощо), але всі вони утворюють один злочин. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка]. — 2-ге вид., переробл. та доповн. — К.: Дакор, 2008. — С. 494.

У науці справедливо відзначається, що важливою ознакою одиничного злочину є те, що всі його елементи, які б різноманітні вони не були, обов’язково знаходяться в певному внутрішньому взаємозв'язку, являють собою ланки здійснення єдиного злочинного плану.

Однак і ця ознака не є вирішальною в одиничному злочині.

Головною причиною об'єднання в єдиний злочин окремих самостійних дій є їх розповсюдженість, повторюваність, типовість і підвищена суспільна небезпека саме такого комплексу дій. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 202 — 203. З юридичного боку одиничним визнається злочин, що становить склад одного злочину.

Таким чином, під одиничним (єдиним) злочином слід розуміти або одне діяння (з наслідком або без нього), або декілька окремих взаємопов'язаних актів поведінки, що утворюють в силу їх повторюваності, поширеності і типовості підвищену небезпеку в даному сполученні, і містить ознаки одного складу злочину.

На питання про одиничності або множинності злочинів впливають дві групи факторів: соціальні і юридичні. Від них же залежить і розмежування одиничного злочину і множинності. В одних випадках при розмежуванні множинності і одиничного злочину слід враховувати механізм його формування як соціального явища (вчинку), в інших — особливості його законодавчої моделі, представленої в законі.

1.2 Види одиничних злочинів.

одиничний злочин небезпека Одиничний злочин, тобто єдине, самостійне, передбачене КК діяння, може бути простим і ускладненим. Ці терміни є робочими й не пов’язані ні з чим, окрім структури об'єктивної сторони складу злочину.

Простий злочин передбачає одне суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність) і один наслідок, або одне діяння і кілька суспільно небезпечних наслідків, які настають безпосередньо в результаті вчинення діяння (злочини з матеріальним складом), або тільки одне діяння (злочини з формальним складом).

Простим злочином з одним наслідком є, скажімо, вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), із декількома наслідкам — порушення законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК), діяння без наслідків — незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ч. 1 ст. 316 КК). Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, Є. О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 332.

Ускладнений злочин характеризується особливостями структури об'єктивної сторони його складу. Він має декілька різновидів.

1) Продовжуваний злочин. Він характеризується вчиненням суб'єктом злочину декількох тотожних за своєю суттю діянь, спрямованих на досягнення загальної мети, тобто таких, які охоплюються єдиним умислом і складають у сукупності один одиничний злочин. Продовжуваний злочин вчиняється не відразу, а певними «порціями».

У своїх постановах Пленум Верховного Суду України окреслює сутність окремих видів продовжуваних злочинів:

«Одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна». Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво» // Юридичний вісник. — 2002. — № 28 (368). — 13−19 липня. — С. 4.

Початком продовжуваного злочину треба вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь; закінченням — момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення мети, до якої прагнув винний. Продовжуваний злочин вважається закінченим з моменту доведення суб'єктом свого злочинного наміру до кінця.

2) Триваючий злочин — це злочин, який визначається вчиненням особою суспільно небезпечного діяння, пов’язаного з подальшим невиконанням протягом певного часу покладених на неї обов’язків, які вона повинна виконувати під загрозою кримінальної відповідальності. Триваючий злочин характеризується безперервним здійсненням протягом визначеного часу певного злочинного посягання, коли його об'єктивна сторона «розтягнута» у часі (наприклад, незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів — статті 307 та 309 КК), або виражається одноактною дією чи актом бездіяльності й подальшим безперервним злочинним станом винної особи (наприклад, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти — ст. 393 КК чи дезертирство, вчинене шляхом нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, із відрядження, відпустки або лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби — ст. 408 КК). Тарарухін С.А. Вибрані твори. Частина 3: Кримінальне право. Теорія кваліфікації злочинів. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. — С. 119.

Триваючий злочин вважається закінченим із припиненням злочинного посягання (наприклад, наркотичні засоби були викрадені в особи, яка їх зберігала, або згоріли під час пожежі) або припиненням злочинного стану завдяки суб'єктивним (явка з повинною, відновлення сплати аліментів на утримання дітей тощо) або об'єктивним моментам (затримання дезертира правоохоронними органами, виключенням кримінальної відповідальності за вчинюване діяння, досягненням певного віку особою, що ухилялася від призову на строкову військову службу тощо).

Встановлення того, що злочин є триваючим, забезпечує його правильну кваліфікацію, а також обумовлює можливість чи неможливість застосувати до особи амністію, інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) тощо.

Наприклад, у ст. 4 Закону України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні» Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 № 392/96 ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 48. — С. 263. зазначається, що чинність закону про амністію не поширюється на триваючі та продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

3) Злочини з альтернативними діяннями (діями чи бездіяльністю). Сутність таких злочинів полягає в тому, що в диспозиціях, які їх визначають, подано перелік двох або більше діянь і вчинення хоча б одного з них створює закінчений склад злочину. Скажімо, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ст. 205 КК). Для наявності закінченого складу злочину достатньо створити або придбати суб'єкт підприємницької діяльності із зазначеною метою, хоча можливе вчинення й обох діянь (створення й придбання).

4) Складений злочин — це такий злочин, який складається з двох або більше дій, кожна з яких, якщо взяти її окремо, становить самостійний злочин, однак у зв’язку з органічною єдністю й підвищеною небезпекою внаслідок їх поєднання, вони сформульовані в законі як одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті КК). Така конструкція злочину робить його двооб'єктним. Тарарухін С.А. Вибрані твори. Частина 3: Кримінальне право. Теорія кваліфікації злочинів. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. — С. 121 — 122.

Скажімо, розбій — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК). Тут у наявності фактично два злочинних діяння — відкрите викрадення (замах на викрадення) майна (об'єкт — власність) і застосування (або погроза застосування) насильства, небезпечного для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу (об'єкт — здоров’я особи).

Аналогічно вирішує закон питання щодо хуліганства, пов’язаного з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку (ч. З ст. 296 КК). Тут у наявності хуліганство (відповідна частина ст. 296 КК) та опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку (відповідна частина ст. 342 КК). Але в силу частого поєднання цих проявів на практиці й підвищеної небезпеки такого поєднання законодавець вважає його одиничним злочином — кваліфікованим хуліганством. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 247.

5) Злочин, що має додатковий тяжкий наслідок. Ці злочини мають два наслідки, які настають послідовно, один за одним в результаті вчиненого діяння.

Перший наслідок — основний. В ланцюжку: діяння — перший наслідок — другий наслідок — він є проміжним. Другий є додатковим (похідним). Ці злочини характеризуються наявністю змішаної форми вини. Психічне ставлення винного до першого наслідку здебільшого характеризується прямим умислом, до другого — необережністю.

Наприклад, незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК). Щодо основного наслідку — вигнання плоду — наявний умисел, щодо додаткового (одного з них) — тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої - наявна необережність. Отже, маємо два суспільно небезпечних наслідки, але оскільки вони створюють зазначений ланцюжок — це одиничний злочин із додатковим тяжким наслідком. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка]. — 2-ге вид., переробл. та доповн. — К.: Дакор, 2008. — С. 510.

Таким чином, одиничний злочин характеризується однією дією (або бездіяльністю), або однією дією і одним наслідком. Одиничний злочин може розглядатися з соціальної та юридичної точки зору, і від цього залежить розмежування одиничного злочину і множинності. Одиничний злочин поділяється на такі види: продовжуваний, триваючий, злочини з альтернативними діяннями, складений та злочин, що має додатковий тяжкий наслідок. Визначення видів одиничних злочинів, їх засвоєння дають можливість чітко, на підставі закону відмежовувати їх від проявів множинності злочинів (повторності, сукупності тощо).

Розділ 2. Поняття повторності одиничного злочину та його відмежування від суміжних понять.

2.1 Поняття та види повторності злочинів.

У частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Істина, 2009. — С. 44.

З цих положень закону можна зробити висновок і про саме поняття повторності злочинів, і про її види.

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак:

а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов’язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо). Стрижевська А. А. Визначення змісту поняття «повторність злочинів» // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 5. — С.58.

Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше «простих» одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого «простого», як крадіжка тощо.

Для поняття повторності не має значення, були обидва (або більше) злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього. Для поняття повторності байдужі і форми співучасті (у перший раз мав місце злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а в другий — співучасть з розподілом ролей) і роль, що виконував співучасник у злочині, який утворював собою повторність: в одному випадку він міг бути виконавцем, а в іншому — пособником і т. ін.;

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;

в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 185 і т. д.) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість. Стрижевська А. А. Визначення змісту поняття «повторність злочинів» // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 5. — С.59.

В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване в ч. 4 ст. 32, де сказано, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято». Це положення є важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності зґвалтування, то повинні кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Якщо ж така повторність виключається через те, що за перший з цих злочинів була погашена судимість, зґвалтування буде кваліфіковане за ч. 1 ст. 152, як вчинене вперше, і тягне за собою покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі. Стрижевська А. А. Поняття повторності злочинів за Кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 11(37). — С. 94.

У понятті повторності було зазначено, що вона має місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності злочинів:

1) повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

2) повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка]. — 2-ге вид., переробл. та доповн. — К.: Дакор, 2008. — С. 522.

Повторність, пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин, називають рецидивом. Про рецидив, його кваліфікацію, види йтиметься в § 5 цього розділу. Спочатку розглянемо повторність, не пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність. Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 — про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.

На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів. Або ще приклад: у ст. 149 встановлена відповідальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті - за вчинення тих же дій повторно. Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками. Кузнецов В. В., Савченко А. В., Плугатир В. С. Кримінальне право України. — К.: Атіка, 2004. — С. 92.

Отже, можна зробити висновок — закон прямо передбачає такий вид повторності, як повторність тотожних злочинів.

Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин тощо. Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак злочинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання — злочини не тотожні, але через їх певну подібність вони можуть утворити повторність, якщо вчинені в цій послідовності. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка]. — 2-ге вид., переробл. та доповн. — К.: Дакор, 2008. — С. 523.

Далі, у деяких статтях, які передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом цих речовин (ч. 2 статей 308 і 309 і ін.). І в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають повторністю однорідних злочинів.

Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлена законом. У частині 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як повторність однорідних злочинів.

2.2 Відмінність повторності злочину від продовжуваних злочинів.

У теорії кримінального права проблема розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину не має єдиного вирішення. Одні вчені вважають, що для розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину немає ніяких підстав.

Продовжуваний злочин одночасно розглядають як повторний злочин. Проблема розмежування зводиться до того, чи передбачена повторність злочинів у статтях Особливої частини Кримінального кодексу. Якщо в законі щодо конкретного злочину не передбачено повторності як кваліфікуючої ознаки, то потрібно говорити про продовжуваний злочин, а якщо вказано на повторність злочинів, то продовжуваним злочин не визнається.

Продовжуваний злочин унеможливлює повторність злочинів, а повторність — виключає продовжуваний злочин. Тому не можна визнати обґрунтованим твердження про те, що продовжуване викрадення може і повинно розглядатися водночас як повторне. Як зазначив А.Ф. Зелінський, одиничне не може бути множиною, а множина не може бути водночас і одниною. Зелинський А. Ф. Квалификация повторных преступлений. — Волгоград: ВСШ МВД СРСР, 1976. — С. 28.

Крім того, тут важливе значення надано формальній ознаці, що може призвести до штучного розширення поняття повторності злочинів і водночас до суттєвого звуження самого поняття продовжуваного злочину. Поняття продовжуваного злочину — це не просто формально-юридична конструкція, а реальне соціальне явище, різновид одиничного злочинного діяння. Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних діянь, які становлять цей злочин.

На думку В. М. Кудрявцева, продовжуваний злочин характеризується глибоким внутрішнім зв’язком і єдністю всіх епізодів, що об'єднані відносно невеликим проміжком часу, єдиним чи схожим способом вчинення злочину за наявності однієї форми вини, однакових мотивів та загальної мети. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юристь, 2004. — С. 264. Тут вчений висунув такі ознаки продовжуваного злочину, як єдність протиправних актів, їх тісний зв’язок, єдину форму вини, мотив та мету. Як видно, головну роль він відводить суб'єктивному моменту.

Щоб вирішити питання відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину певною мірою допомагає аналіз змісту слів «продовжити», «продовження» і «повторити», «повторювати», оскільки значення цих слів — основа юридичних понять «продовжуваний злочин» і «повторний злочин». Стрижевська А. А. Поняття повторності злочинів за Кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 11(37). — С. 95.

Як відомо, продовжити можна що-небудь почате, але не закінчене, наприклад, перервану роботу на обід. Однак, не можна продовжити закінчену лекцію, її можна лише повторити. Отже, звертаючись до слів «повторити», «повторяти», «повторність», потрібно розуміти вчинення діяння знову, вдруге. Вживаючи слова «продовження», «продовжити», треба мати на увазі діяння, що не закінчене через мету, яку ставили на початку його вчинення. вважається, що продовжуваний злочин з матеріально-правового змісту може бути передбачений самою конструкцією тої чи іншої кримінально-правової норми, чи стає таким в результаті оцінки всіх фактичних обставин вчиненого злочину. Стрижевська А. А. Поняття повторності злочинів за Кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 11(37). — С. 95. Як приклад, у першому випадку можна віднести розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України). Сам термін «розпусні дії» вже припускають множинність таких дій протягом певного часу. До другого випадку можна зачислити хуліганство, коли між окремими епізодами хуліганських дій є невеликий проміжок часу і об'єднані вони єдиним умислом.

З об'єктивної сторони продовжуваний злочин складається з неодноразово вчинених суспільно небезпечних діянь, кожне з яких містить ознаки одного і того ж складу злочину. Аналогічність складу одного злочину з іншим свідчить про їх внутрішню взаємозумовленість, глибокий внутрішній зв’язок. Якщо в ланцюжок юридично тотожних діянь вставити одне різнорідне, то воно порушить внутрішню єдність, підвищить ступінь суспільної небезпеки. Під продовжуваним злочином можна розуміти систему злочинної поведінки, а система, як відомо, є сукупністю взаємозв'язаних та аналогічних елементів, частин.

А.М. Магомедов вважає, що у разі продовжуваного злочині потрібно говорити про юридично однакові (тотожні) діяння, тобто такі, які збігаються за своїми юридичними ознаками, хоча фактично можуть і різнитись. Магомедов А. М. Вопросы квалификации продолжаемых преступлений // Вестник Московского ун-та. — № 1. — 1978. — С. 31. У теорії кримінального права є думка, що продовжуваний злочин може складатися з однорідних, а не тільки тотожних діянь. Караєв Т. Е. Повторность преступлений. — М.: Юрид. лит., 1983. — С. 79.

Для правильного розуміння юридичних властивостей продовжуваного злочину необхідно визначити внутрішній зв’язок між окремими діяннями, які складають один злочин. Цей зв’язок виявляється в тому, що діяння є лише необхідним епізодом одного цілого. Взаємозв'язок і внутрішня єдність між окремими діяннями, з яких складається продовжуваний злочин, проявляється у спрямованості кожного з них на один і той самий об'єкт посягання, у подібності способів вчинення, а також в однаковості суспільно небезпечного наслідку, що настав. У певних випадках може збігатися предмет посягання та місце вчинення злочину. Наприклад, до числа ознак, що розмежовують повторність злочинів та продовжуваний злочин П.К. Кривошеїн зараховує предмет і місце вчинення злочину. Кривошеин П. К. Повторность в советском уголовном праве: теоретические и практические проблемы. — К.: Вища школа, 1990. — С. 46.

С.А. Тарарухін вважає, що ці ознаки можуть бути необов’язкові. Наприклад, продовжуваний злочин, що складається з низки епізодів при єдиному умислі спрямований на вчинення злочину в значному чи у великому розмірі, можливо з різних джерел одночасно. Тарарухін С.А. Вибрані твори. Частина 3: Кримінальне право. Теорія кваліфікації злочинів. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. — С. 59.

Окремі епізоди продовжуваного злочину не мають самостійного юридичного значення і можуть отримати правову оцінку лише разом з іншими злочинними епізодами. У теорії кримінального права було висловлено думку, що кожний з епізодів, що входить у продовжуваний злочин, є повноцінним злочином, а не його частиною і продовжуваним злочином може бути будь-який злочин, передбачений Кримінальним кодексом, якщо там не зазначено ознаки повторності. Устрицька Н. Проблема розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину. / Н. Устрицька // Вісник львівського університету. Серія юридична / ред. А. М. Габрук. — 2007. — Випуск 44. — С. 198. Однак така думка зазнала критики.

Злочинні діяння, що становлять продовжуваний злочин, не самостійні, а є лише етапом в продовженні вже початого злочину. Такої думки дотримується багато вчених. Вони вважають, що продовжуваний злочин може складатись як із суспільно небезпечних діянь, так і з інших правопорушень, зокрема адміністративних, дисциплінарних.

Продовжуваний злочин — це складний одиничний злочин, який складається з дворазових чи багаторазових діянь, кожне з яких взяте окремо утворюють самостійний склад злочину. Однак різницю продовжуваного злочину та повторності злочинів вчений вбачає у ступені суспільної небезпеки. Особа, яка багаторазовими діяннями реалізувала один умисел (продовжуваний злочин) становить меншу суспільну небезпеку порівняно з особою, яка вчинила кожен злочин з новим умислом.

Потрібно підкреслити, що більш чітко розмежувати повторність злочинів та продовжуваний злочин дають змогу суб'єктивні ознаки. У ч. 2 ст. 32 КК України зазначено, що повторності, передбаченої ч. 1 цієї статті, немає у разі вчинення продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Єдиний злочинний намір, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а декілька тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного злочину, зазвичай, виникає у винного ще до вчинення першого із діянь, які складають продовжуваний злочин. Устрицька Н. Проблема розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину. / Н. Устрицька // Вісник львівського університету. Серія юридична / ред. А. М. Габрук. — 2007. — Випуск 44. — С. 199.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що продовжуваним злочином визнають неодноразове вчинення тотожних злочинних дій, які мають спільну мету, охоплюються одним єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин. Тобто головною ознакою продовжуваного злочину є єдність умислу для всіх вчинених дій. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 397.

Повторне вчинення злочину, навпаки, характеризується тим, що кожний епізод (дія) вчиняється з новим умислом. Оскільки продовжуваний злочин має єдиний умисел, єдину мету для всіх діянь, що його утворюють, то він є одиничним злочином і кваліфікується за однією статтею Кримінального кодексу, не утворюючи повторності злочинів. В. О. Навроцький виділив такі ознаки продовжуваного злочину як: — посягання, спрямоване на один об'єкт; - вчиняється кілька дій; - дії тотожні, причому вимагається не фактична, а юридична тотожність — їх передбачено однією і тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК; - між окремими епізодами, які в сукупності утворюють продовжуваний злочин, немає значного розриву в часі - умислом винного охоплюється заподіяння шкоди в певному розмірі. Звідси робимо висновок, що продовжуваний злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 45.

2.3 Відмежування повторності злочину від суміжності злочинів.

Повторність тотожних злочинів і продовжувані злочини. Повторність, не пов’язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину.

У частині 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторність, передбачена ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів), відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 401.

Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це важлива проблема і теорії, і судової практики. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш суворе покарання.

Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища державної бібліотеки декілька томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснивши задумане повністю.

Та ж позиція має місце у справах про хабарництво. Було зазначено, що одержання посадовою особою одного хабара в декілька прийомів, слід розглядати як продовжуваний злочин. У таких випадках дії за ознакою повторності кваліфікувати не можна. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво» // Юридичний вісник. — 2002. — № 28 (368). — 13−19 липня. — С. 5.

Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об'єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення. Так, якщо, наприклад, сьогодні вчинена крадіжка з магазина, завтра — з продовольчого лотка, а післязавтра — з будинку побуту тощо, вчинене є повторною крадіжкою і кваліфікується за ознакою повторності (ч. 2 ст. 185 КК). Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 407.

Таким чином, повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК. Єдиної думки щодо розмежування понять повторності злочинів та продовжуваного злочин немає. Відмежування повторності злочинів від одного продовжуваного злочину вимагає ретельного дослідження та аналізу умислу винної особи щодо кожного епізоду вчиненого злочину.

Висновки.

Єдиним, або одиничним злочином визнається дія, яка містить склад одного злочину, кваліфікується по одній статті кримінального закону або її частини. Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

1. Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, передбачений у кримінальному законі. Простий одиничний злочин може складатися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного складу (так звані злочини з формальним складом). Простий одиничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла за собою декілька наслідків, зазначених у законі.

До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтернативними діями. Таким чином, простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслідків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій.

2. Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об'єктивна і суб'єктивна сторони вчиненого. Є такі види ускладнених одиничних злочинів: триваючі, продовжувані, складені злочини, а також злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).

Поняття триваючого злочину використовується не тільки теорією і практикою кримінального права, а й чинним законодавством, яке пов’язує з цим поняттям певні правові наслідки. Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.

Продовжуваним злочином визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають у цілому єдиний злочин. У частині 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання — одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.

Складений злочин (його іноді називають складним), як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин.

Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим «інструментом» для пізнання інституту множинності злочинів:

1. Поняття і характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається сама множинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, «набори» одиничних злочинів — простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.

2. Поняття і види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхідна для відмежування від деяких близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів — від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів — від повторності злочинів тощо).

Складним у кримінальній науці є питання розмежування понять повторності злочинів та продовжуваного злочину і потребує подальшого удосконалення задля усунення помилок при кваліфікації суспільно небезпечних діянь.

Практичне значення цього питання полягає в тому, що за продовжуваного злочину унеможливлюється повторність і діяння особи кваліфікують як одиничний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК України. За повторності злочинів тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185 КК України, що тягне за собою обов’язок суду призначити більш суворе покарання.

Повторність злочинів та продовжуваний злочин за зовнішніми ознаками можуть збігатися. І тут, і там наявна сукупність протиправних актів, між якими є певний проміжок часу, вони можуть посягати на один і той самий об'єкт, вчинятися одним і тим самим способом, в одному і тому ж місці. Більш чітко розмежувати повторність злочинів та продовжуваний злочин дають змогу суб'єктивні ознаки, зокрема, спрямованість умислу, характер злочинних намірів. У зв’язку з цим важливе значення має вирішення питання про те, чи були об'єднані вчинені діяння єдиною метою.

У разі повторності злочинів такої мети немає, а для продовжуваного злочину вона властива. Ця мета зумовлена єдиним умислом, який охоплює всі епізоди продовжуваного злочину. Інакше кажучи, умисел у продовжуваному злочині є спільним щодо всіх злочинних діянь, а при повторності злочинів особа вчиняє наступний злочин з новим умислом. Саме у встановленні умислу проявляється складність: є він єдиним для всіх вчинених діянь чи кожне з них вчинено із самостійним умислом. Відмежування повторності злочинів від одного продовжуваного злочину вимагає ретельного дослідження та аналізу умислу винної особи щодо кожного епізоду вчиненого злочину.

Список використаної літератури.

1. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Істина, 2009. — 416 с.

2. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 № 392/96 ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 48. — С. 263.