Світовий аграрний ринок як однорідна система та його співпраця з Україною

План Вступ

1. Теоретичні аспекти та Інфраструктура світового аграрного ринку

2. Аналіз діяльності та співробітництва України в системі світового аграрного ринку із країнами ЄС

3. Перспективи розвитку українського біржового аграрного ринку Висновок Література

Вступ Досвід історії людства демонструє, що розвинуте сільськогосподарське виробництво є фундаментальною складовою на шляху утворення індустріально розвиненої країни. З переходом до ринкових відносин перед сільськогосподарськими товаровиробниками відкрилися можливості вибору форм господарювання, напрямів спеціалізації і диверсифікації виробництва, каналів реалізації продукції, джерел фінансування та інформації.

Товарне виробництво сільськогосподарської продукції сприяло виникненню, формуванню і розвитку аграрних ринків окремих країн та в кінцевому підсумку світового аграрного ринку. Однак, якщо на самому початку цього процесу обмін сільськогосподарською продукцією мав в цілому взаємостимулюючий характер для розвитку сільськогосподарського виробництва, конкуренції і аграрних ринків, то в сучасний період він все більше набуває рис економічного підпорядкування конкурентів та забезпечення глобального домінування індустріально розвинених країн на світовому аграрному ринку.

Об`єктом дослідження роботи виступає світовий аграрний ринок як однорідна система та його співпраця з Україною.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури

1. Теоретичні аспекти та Інфраструктура світового аграрного ринку Економічна сутність ринку виражається насамперед як категорія обміну, який організований за законами товарного виробництва і обігу, сукупність відносин товарного і грошового обміну. Його організація дає змогу реалізувати господарські зв’язки, а в кінцевому підсумку і весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь-якої підприємницької діяльності — отримання прибутку.

Ринок сільськогосподарської продукції (до якого входять: зерно, овочі, картопля, олійні та інші культури, молоко, м’ясо) і продуктів її переробки формують суб'єкти ринкових відносин, якими виступають приватні та державні підприємства, підприємства системи заготівлі, зберігання, перероблення і реалізації продукції. Залежно від особливостей суб'єкти ринку, що вступають у товарообмін, формують різні ринкові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять у більш складну систему товарообігу основних видів продукції.

Найважливіша особливість формування ринкових відносин в аграрній сфері економіки виявляється в тому, що сільське господарство більше, ніж будь-яка інша галузь залежить від кон’юнктури ринку, а продовольчий ринок найвразливіший з соціальної точки зору, оскільки його розвиток безпосередньо пов’язаний з рівнем життя населення, його платоспроможністю.

Успішному функціонуванню ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки в Україні сприяє проведення таких макроекономічних заходів: — стимулювання безпосередніх виробників продукції АПК з метою нарощування виробництва і товарообігу; - економічне регулювання раціональної структури ринку і ринкових відносин розробленням перспективних цільових продовольчих програм, інвестиційної політики, фінансово-економічних заходів;- введення системи контролю за цінами і забезпечення відповідного співвідношення попиту та пропозицій на ринку, захисту прав споживачів;- запровадження відповідної фінансово-кредитної і податкової політики;- регулювання експортних потоків сировини і продукції переробки, зменшення залежності від імпортних поставок.

Визначаючи роль окремих інфраструктурних інституцій аграрного ринку варто відзначити, що успішно діючому аграрному ринку характерні такі функції. Регулювальна. Завдяки використанню ринкових механізмів встановлюються необхідні пропорції відтворення відповідного асортименту продовольчих товарів. Стимулююча. Ефективно діючі ринкові інституції стимулюють товаровиробників до зменшення виробничих витрат і спонукають до поліпшення якості товарів. Інформаційна. Діючі ринкові інституції є джерелом появи оперативної аналітичної інформації, володіючи якою товаровиробники здатні приймати найбільш ефективні та зважені рішення. Посередницька. Відповідні ринкові інституції виконують роль посередника між товаровиробниками, переробниками й кінцевими споживачами. Оздоровча. Ефективно діючі ринкові інструменти та механізми спонукають до оздоровлення економічного середовища. Важливу роль у структурі аграрного ринку відіграють такі елементи ринкової інфраструктури, як товарні біржі, обслуговуючі кооперативи, оптові продовольчі ринки, сертифіковані зернові склади, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації та інші.

Товарні біржі є тими інфраструктурними інституціями, що відображають кон’юнктуру ринку та здатні захистити його учасників від сезонних коливань цін, а також збалансувати попит і пропозицію на відповідні товари, застосовуючи для цього економічно ефективні інструменти й механізми. Товарна біржа сприяє лібералізації економічних відносин у всіх сегментах аграрного ринку, його фінансовому оздоровленню та підвищенню конкурентоспроможності. У високорозвинутих країнах завдяки існуванню біржових інституцій учасники ринку одержують усі вигоди від користування біржовими механізмами та інструментами й мають змогу оптимізувати маркетингові, а також знизити рівень трансакційних витрат. Товарна біржа функціонує на основі статуту, затвердженого її засновниками. У ньому зазначаються: назва та місцезнаходження біржі; склад засновників; мета діяльності біржі та розміри фондів, що нею створюються; органи управління, порядок їх формування та компетенція; організаційна структура біржі; права і обов’язки членів біржі.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських (продовольчих) бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населення продовольчими товарами, а переробні підприємства — сировиною. Основне завдання біржі — це визначення реальної ціни біржових товарів і страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

За енциклопедичним визначенням, біржа розглядається як ринок, на якому через біржових посередників здійснюється оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торговельних (часто спекулятивних) угод купівлі-продажу.

Розглянемо біржові механізми, завдяки яким учасники аграрного ринку можуть бути захищеними від цінових коливань, недобросовісного партнерства тощо.

З переходом до ринкових відносин виникає потреба у принципово нових, прямих зв’язках сільськогосподарських підприємств із закупівельними організаціями, в основу яких покладено економічну зацікавленість і відповідальність за виконання договірних зобов’язань. Відповідно до Закону України «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, яка створюється на принципах добровільності й об'єднує зацікавлені юридичні та фізичні особи, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність з метою надання послуг в укладанні біржових угод, визначенні товарних цін, попиту і пропозиції на товари, створення умов для забезпечення товарообігу та пов’язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа — це комерційне підприємство, яке функціонує постійно. На ній укладаються угоди купівлі-продажу великої товарної маси, регулюються торговельні операції.

світовий аграрний ринок співробітництво

2. Аналіз діяльності та співробітництва України в системі світового аграрного ринку із країнами ЄС Співробітництво з Європейським Союзом є одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, саме тому на даний час активно здійснюються заходи, які спрямовані на поглиблення співпраці між Україною та Європейським Союзом, зокрема, у сфері агропромислового комплексу.

Про це свідчать проведення регулярних засідань Діалогу Україна-ЄС з аграрних питань, що дає змогу систематично та в конструктивному руслі обмінюватися корисною інформацією та вивчати досвід ЄС з актуальних питань для розвитку аграрного сектора України, засідань Координаційної ради з питань аграрної реформи, основним завданням якої є адаптація аграрного сектору України до умов ЄС, а також укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, в якій представлено окремий розділ «Сільське господарство та розвиток сільської місцевості».

Разом з тим, як Україна, так і ЄС зацікавлені у підтримці та розвитку міцних, передбачуваних, прозорих і відкритих торговельних відносин. Особливо актуальним подібний підхід є у сфері агропродовольчої торгівлі.

Підтвердженням тому є укладення Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, фундаментальною метою якої є зростання торгівлі та інвестиційних потоків між Україною та ЄС шляхом лібералізації торгівлі та гармонізації регуляторного середовища.

Перераховані заходи свідчать про те, що європейська інтеграція стає сучасною ознакою і важливим фактором очікуваних прогресивних змін в аграрному секторі економіки України. Зокрема, слід відмітити активну співпрацю Мінагрополітики України з Генеральним директоратом Європейської Комісії «Сільське господарство та розвиток сільської місцевості» в рамках Меморандуму про взаєморозуміння для Діалогу з аграрних питань, який було підписано 18 жовтня 2006 року.

Меморандум передбачає наступні сфери співробітництва:

* обмін інформацією з питань сільськогосподарського виробництва і торгівлі, досвіду в розробці та впровадженню політики в сфері сільського господарства та розвитку сільської місцевості, а також законів та норм;* обговорення нових технологій, що мають відношення до сільськогосподарського розвитку;

* обмін думками, прагнучи до наближення політики щодо якості (окрім безпеки продуктів харчування) сільськогосподарської продукції, включаючи географічні позначки та виробництво органічної продукції;

* гармонізація позицій України та ЄС з питань, які знаходяться в компетенції міжнародних організацій тощо.

На виконання положень Меморандуму двічі на рік проводяться засідання Діалогу Україна — ЄС з аграрних питань та засідання Робочих груп, в ході яких розглядаються такі важливі питання як український зерновий ринок, розвиток ринку біопалива, співробітництво у виробничій сфері (у тому числі м’ясної та молочної галузей промисловості) та система використання та захисту географічних позначок.

Так, станом з 2006 по 2013 рік було проведено дев`ять зустрічей щодо діалогу між Україною та ЄС з аграрних питань. Під час Діалогу обговорювались актуальні питання щодо сільського господарства та розвитку сільських територій, зокрема, щодо менеджменту та тенденцій на ринках зернових, ринку м’яса, реформ в аграрному секторі, а також перспектив розвитку сільської місцевості.

За результатами зустрічі сторони підтвердили наміри щодо інтенсифікацій обміну інформацією та досвідом щодо розробки та впровадження політики в сфері сільського господарства в рамках подальших засідань Діалогу Україна — ЄС з аграрних питань. Загалом, Україна та ЄС скасували імпортні мита на близько 97% та 96,3% тарифних ліній відповідно. Для промислових товарів діючі увізні мита скасовані на більшість товарів (82,6% - Україна та 91,8% - ЄС). Для решти встановлено перехідні періоди, а для легкових автомобілів та одягу, який був у використанні, передбачено застосування спеціальних захисних механізмів. Для сільськогосподарської продукції з моменту тимчасового застосування Угоди з боку ЄС та її ратифікації Україною мита скасовані на 35,2% тарифних ліній Україною та 83,1% - Євросоюзом. Що стосується решти товарів, то по 52% тарифних ліній Україна запроваджує перехідні періоди тривалістю від 1 до 7 років, на 9,8% - часткову лібералізацію та на 3,0% - безмитні тарифні квоти. Своєю чергою, Європейський Союз встановлює перехідні періоди на 2,0% тарифних ліній (тривалістю 3 та 7 років), а по найбільш чутливих товарах (14,9%) запропоновано доступ в рамках безмитних тарифних квот. Їх надано Україні по зернових, м’ясу свинини, яловичини та птиці, а також по деяких інших продуктах.

Також щодо окремих сільськогосподарських товарів не передбачено повного скасування ввізного мита, натомість встановлено безмитні тарифні квоти на ключові товари походженням з України. Зокрема, за інформацією Міністерства аграрної політики і продовольства передбачаються такі квоти на безмитний експорт в ЄС:

· 1,6 млн. т зернових у перший рік дії положень про ЗВТ з поступовим збільшенням до 2,0 млн. т за п’ять років. Квота на експорт в ЄС пшениці становить 950 тис. т (1 млн. т через п’ять років), кукурудзи — 250 тис. т (350 тис. т), ячменю — 400 тис. т (650 тис. т);

· 20 тис. т заморожених тушок курей і 16 тис. т обробленої продукції у перший рік з поступовим збільшенням до 20 тис. т за п’ять років;

· 3 тис. т яєць у шкаралупі та 3 тис. т продуктів переробки яєць;

· 12 тис. т яловичини;

· 40 тис. т свинини (порівну обробленої свинини та тушок);

30 тис. т цукру, 27 тис. т меляси та цукрового сиропу Аграрний сектор економіки є стратегічно важливим для України, адже завдяки його ефективній діяльності забезпечується продовольча безпека країни. Сільськогосподарська продукція є найпоширенішим біржовим товаром, що знаходиться в обігу, частка укладених угод на яку по відношенню до всієї кількості укладених біржових угод у 2008 році становила 68,1%. У першому півріччі 2009 року вартість біржових угод, укладених із метою купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, дорівнювала понад 70% від загальної вартості всіх укладених біржових угод. Вартість біржових угод, укладених у 2008 році, базовим активом яких була сільськогосподарська продукція, становила понад 25% від валового виробництва в АПК України.

3. Перспективи розвитку українського біржового аграрного ринку Аграрний ринок посідає вагоме місце в структурі економіки України, адже за останні три роки вартість продукції, виробленої в агропромисловому комплексі, становила від 15,7 до 18,1%. Подальший розвиток аграрної галузі економіки неможливий без наявності економічно ефективних механізмів збуту сільськогосподарської продукції, зокрема без відповідних економічних організацій, котрі у розвинутих країнах є частиною інфраструктури аграрного ринку та без яких немислиме існування ринково орієнтованої економіки. Серед таких організацій варто виділити біржі, які мають бути одним із ключових елементів інфраструктури аграрного ринку України. Зважаючи на недосконалість сучасного біржового ринку та наявність певного світового досвіду слід синтезувати його й сучасні світові тенденції розвитку біржових ринків, враховуючи вітчизняні особливості господарювання і нормативно правового забезпечення. У 1992 році Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про товарну біржу», який регламентує процес формування та функціонування товарних бірж, ухвалено ряд нормативно-правових актів, котрі стосуються функціонування товарного біржового ринку. Проте державою не створені відповідні умови для ефективного формування та функціонування біржового аграрного ринку, відсутня єдина державна політика та стратегія його розвитку, про що свідчить багато фактів. Так, згідно з офіційними даними кількість існуючих товарних бірж за останнє десятиріччя зросла більше ніж у десять разів, що не сприяє якісному розвитку біржового товарного ринку. Прагнення України інтегруватись у світову економічну спільноту, де біржові ринки відіграють значну роль в економічному розвитку та плануванні, повинно стимулювати подальший систематизований розвиток біржового аграрного ринку. Як свідчить досвід, ефективне функціонування біржового товарного ринку України неможливе без створення: нормативно-правових умов (прийняття нової редакції Закону України «Про товарну біржу», а також законодавчих актів щодо обігу товарних деривативів та функціонування клірингових установ); державного органу з питань регулювання його діяльності. Вищевказані чинники сприятимуть якісному розвитку біржового товарного ринку й дадуть змогу підвищити вимоги до його суб'єктів. Посилаючись на світовий досвід функціонування біржових ринків, варто зазначити, що більшість з існуючих в Україні товарних бірж не є класичними біржовими інституціями, оскільки досить часто вони створюються для здійснення нехарактерних для товарної біржі видів діяльності.

Основною тенденцією розвитку світового біржового ринку є універсалізація біржової торгівлі, яка повністю змінила обличчя сучасної біржової торгівлі. Універсалізація останньої сприяє стабільному функціонуванню й розвитку економіки країни, здатна мінімізувати вплив на неї кризових явищ та разом із тим диверсифікувати ймовірні збитки учасників біржової торгівлі. Головною метою універсалізації біржової торгівлі є можливість здійснення біржею торгівлі відразу на кількох ринках — на товарному й на ринках цінних паперів і валюти. Головним фактором, що спонукав до подібної універсалізації, є високий рівень конкуренції, що склався в результаті глобалізації світової економіки. Одним із заходів, який може сприяти набуттю існуючими вітчизняними біржами рис класичних біржових інституцій, є створення Єдиної біржової системи в Україні (ЄБСУ). Дана пропозиція є слушною, але при створенні подібної системи варто передбачити здійснення в її межах біржових операцій не лише з товарними активами, а й з фондовими та валютними.

Існування в Україні Єдиної електронної біржової системи, в межах якої здійснюватиметься торгівля різноманітними активами, сприятиме ефективному функціонуванню економіки та інтеграції країни до світової економічної спільноти. За дотримання вищезгаданих умов дана система повинна відповідати загальновизнаному світовому біржовому досвіду. Прикладами успішного світового досвіду функціонування міжнародних електронних системи біржової торгівлі є ті, що функціонують у межах таких біржових консорціумів та об`єднань, як: CME group, NYSE Euronext, OMX й ін. У результаті активних процесів глобалізації, біржові ринки багатьох країн стають більш відкритими, завдяки чому географічно розширюються межі діяльності їхніх учасників. Світовий досвід свідчить, що ізоляція національних ринків призводить до деградації та застою економіки, а також перешкоджає залученню іноземних інвестицій.

Контроль за діяльністю біржового аграрного ринку в Україні повинен здійснюватися державою і громадськими організаціями на основі визначених законодавством повноважень.

Література

1. Аграрный сектор в концеXX века/ Под ред. Б. А. Чернякова. — М., 2003. — 396 2. Валентинов В. Л. Регулювання міжгалузевих відносин в системі аграрної політики. — К.: ІАЕ УААН, 2009. — 330 с.

3. Корецький М. Х. Державне регулювання розвитку аграрної сфери економіки України: Моногр. — К., 2009. — 260 с.

4. Овчинников О. Г. Государственное регулирование аграрного сектора США. — М., 2003. — 663 с.

5. Статистичний щорічник України за2005 р. / За ред. О. Г. Остапчука. — К., 2010. — 575 с.

6. Common organization of the market: financial mechanism // Legal aspects of agriculture in the EC. — 2011.

7. Die Marktordnungen der EU fur Getreide und Olsaaten 2005/06.-Hamburg, 2007, June.