Ефективність інвестиційної діяльності в міжнародному бізнесі

Факультет міжнародної економіки і менеджменту

Кафедра міжнародного менеджменту

Спеціальність 8103 «Міжнародна економіка»

Магістерська програма «УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНИМ БІЗНЕСОМ»

денна форма навчання

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему

«Ефективність інвестиційної діяльності в міжнародному бізнесі»

студента (прізвище, ім'я, по батькові)

підпис

Робота допущена до захисту в ДЕК

Завідувач кафедри

(наук. ступінь, учене звання)

(підпис) (ініціали, прізвище)

Науковий керівник кандидат економічних наук

(наук. ступінь, учене звання)

(підпис) (ініціали, прізвище)

Робота здана на кафедру міжнародного менеджменту

Київ 2009р.

РЕФЕРАТ

Робота містить 120 сторінок, 6 таблиць, 32 рисунки, список літератури з 78 найменувань, 12 додатків на 56 стор.

Назва дипломної роботи — «Ефективність інвестиційної діяльності в міжнародному бізнесі»

Об'єктом дипломного дослідження є діяльність металургійного підприємства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» — одного із підприємств фінансово-промислової групи ФПГ «Інтерпайп», яка керується головною фірмоюіноземним інвестором «Інтерпайп Лімітед» («офшорна зона» — республіка Кіпр).

Предметом дипломного дослідження є аналіз джерел інвестиційних коштів та технологія іноземного інвестування діяльності підконтрольних підприємств металургійного циклу на території України з головного центру управління ФПГ «Інтерпайп» — фірми «Інтерпайп Лімітед» («офшорна зона» республіка Кіпр).

Метою дипломного дослідження є оцінка ефективності міжнародного іноземного інвестування як важливого джерела розвитку та оновлення капітальної бази промисловості України з впровадженням нових технологічних процесів випуску конкурентоспроможної продукції на світовому ринку в умовах вступу України в СОТ та розвитку в умовах економіки «відкритого типу».

Завданнями дипломної роботи є:

1. У першому розділі дипломної роботи виконати дослідження теоретична сутність та види інвестицій у міжнародному бізнесі.

2. У другому розділі дипломної роботи провести аналіз ефективності інвестиційної діяльності міжнародної фінансово-промислової групи «Інтерпайп» за результатами діяльності на території України підприємства групи — ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2008 роках.

3. У третьому розділі дипломної роботи розробити пропозиції по шляхам збереження росту іноземного інвестування міжнародним бізнесом економіки України в умовах наслідків світової фінансової кризи 2008 року.

Наукова новизна отриманих результатів дипломного дослідження полягає в тому, що при дослідженні діяльності реальної фінансово-промислової групи «Інтерпайп» виявлено:

— побудований в дипломній роботі алгоритм виділення результатів експлуатації іноземної інвестиції без прямого виділення дивідендів при розрахунках показав, що дисконтований рівень чистої прибутковості іноземної інвестиції, внесеної засновниками в склад власного капіталу підприємства, становить 75,5% від рівня інвестицій за 2003 -2008 роки, тобто інвестиція за 6 років ще себе не окупила;

— таким чином, інвестовані в Україну від імені багаточисленних кіпрських «підставних» фірм капітали використовуються для скуповування управляючих пакетів акцій вертикально-інтегрованих фінансово-промислових груп на території України. Доходність інвестицій на території України не входить до стратегічних цілей інвесторів, які експортують продукцію з своїх заводів в Україні за мінімальними цінами в «офшорні зони» для перепродажу по світовим цінам. При цьому інвестовані капітали є «відмитими через офшорні зони» та тепер легалізовані в Україні і захищаємі державою, як справжні іноземні інвестиції новітніх «україно-кіпріотів» та «україно-британовірджинців» з «найвеличезного фінансового центру управління економікою України» — республіки Кіпр.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в пропозиції законодавчої підтримки розробки оновлення Закону України «Про режими іноземного інвестування», який повинен поставити заслон «псевдоінвестиційній» діяльності по скуповуванню об'єктів економіки України з «офшорних зон» за допомогою нелегалізованих в Україні «кримінальних» капіталів невідомого походження.

Рік виконання дипломної роботи — 2008 — 2009

Рік захисту роботи — 2009

МІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

1.1 Сутність та законодавче поле іноземного інвестування в міжнародному бізнесі

1.2 Реальні і портфельні інвестиції у міжнародному бізнесі

1.3 Методи оцінки ефективності інвестицій у міжнародному бізнесі

Висновки розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВОЇ ГРУПИ «ІНТЕРПАЙП»

2.1 Характеристика структури та діяльності українських підприємств на прикладі МФПГ «Інтерпайп» у 2005 -2008 роках

2.2 Аналіз складу та ефективності експлуатації іноземних інвестицій в діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2008 роках

2.3 Процеси внутрикорпоративного іноземного інвестування українських підприємствчленів групи МФПГ «Інтерпайп» як напрямок вирішення проблем в екпортно-імпортній діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ»

Висновки розділу 2

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗБЕРЕЖЕННЯ РОСТУ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ МІЖНАРОДНИМ БІЗНЕСОМ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ НАСЛІДКІВ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ 2008 РОКУ

3.1 Сутність та наслідки світової фінансової кризи в процесах міжнародного інвестування економіки України

3.2 Актуальність для українських підприємств розширення інвестування як позитивного впливу міжнародного бізнесу для розвитку України

3.3 Привабливість для міжнародного бізнесу інвестування сегментів економіки України в умовах світової фінансової кризи Висновки розділу 3

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Досвід трансформаційного періоду країн з перехідною економікою доводить, що вони не в змозі вийти з економічної кризи, забезпечити успішне просування шляхом ринкових перетворень та входження до міжнародного інтеграційного процесу без притоку й ефективного використання іноземних інвестицій. Забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й активізують інші факторні ринки та ринки товарів та послуг, створюють можливість підвищення конкурентоспроможності національного виробника.

Умови утворення, переміщення та використання міжнародних інвестиційних ресурсів і розробка методології ефективного інвестування в умовах глобалізації фундаментально опрацьовані і розвинуті (перш за все для ТНК і фінансових корпорацій) у наукових працях Є.Брігхема, Л. Вальроса, Л. Гітмана, Дж. Кейнса, У. Фішера, М. Фрідмена та ін. Стосовно питань безпосередньо прямих іноземних інвестицій, здатності країн та фірм до інвестування, то їх активно досліджували такі західні економісти, як Д.Х.Даннінг, С. Хаймер, Р. Вернон, М. Познер, М. Кессон, Дж. Маркузен, М. Портер, П. Ліндерт, М. Міллер, Ф. Модільяні, Д. Мерфі та ін.

Проблемам міграції капіталу, прямого інвестування присвячені праці таких російських вчених, як Ю. Аджубей, М. Алексеєв, А. Бєлорусов, М. Богуславський, В. Капустін, А. Кіреєв, Я. Міркін, Б. Рубцов, В. Рибалкін.

Вітчизняні вчені - економісти свої праці зорієнтували на обґрунтування руху капіталу в умовах глобалізованої економіки, міжнародного виробництва ТНК, визначення національних інвестиційних пріоритетів, регулювання прямого іноземного інвестування (ПІІ) та їх ефективного використання. Найпомітнішими серед них є праці В. Беседіна, О. Білоруса, О. Гаврилюка, В. Гейця, Б. Губського, М. Дудченка, Л. Кістерського, Д. Лук'яненка, Є.Савельєва, А. Пересади, О. Рогача, А. Поручника, В. Федосова, А. Філіпенка та ін.

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в тому, що міжна-родна інвестиційна діяльність посідає особливе місце у системі сучасного між-народного бізнесу. Це обумовлено багатьма факторами, найбільш значущими із яких є:

— превалювання у міжнародному поділі праці виробничої і науково-технічної кооперації, ефективність якої залежить від мобільності всіх факторів і, насамперед, капіталу;

— великомасштабний і динамічний розвиток процесів транснаціоналі-зації, основу яких становить інтенсивна інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК);

— формування і розвиток міжнародних інтеграційних угруповань, в яких поряд із вільним рухом товарів, послуг і робочої сили забезпечується вільний рух капіталів;

— становлення глобального фінансового ринку із безпрецедентними обсягами рухливих портфельних інвестицій, що здійснюються переважно, через інформаційно-комунікаційну фондову інфраструктуру.

Об'єктом дипломного дослідження є діяльність металургійного підпри-ємства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» — одного із підприємств фінансово-промислової групи ФПГ «Інтерпайп», яка керується головною фірмоюіноземним інвестором «Інтерпайп Лімітед» («офшорна зона» — республіка Кіпр).

Предметом дипломного дослідження є аналіз джерел інвестиційних коштів та технологія іноземного інвестування діяльності підконтрольних підприємств металургійного циклу на території України з головного центру управління ФПГ «Інтерпайп» — фірми «Інтерпайп Лімітед» («офшорна зона» республіка Кіпр).

Метою дипломного дослідження є оцінка ефективності міжнародного іноземного інвестування як важливого джерела розвитку та оновлення капітальної бази промисловості України з впровадженням нових технологічних процесів випуску конкурентоспроможної продукції на світовому ринку в умовах вступу України в СОТ та розвитку в умовах економіки «відкритого типу».

Згідно з метою та завданнями дипломної роботи виконані наступні дослідження:

1. У першому розділі дипломної роботи досліджена теоретична сутність та види інвестицій у міжнародному бізнесі:

— законодавче поле іноземного інвестування в міжнародному бізнесі;

— сутність реальних і портфельних інвестицій у міжнародному бізнесі;

— методи оцінки ефективності реальних інвестицій у міжнародному бізнесі.

2. У другому розділі дипломної роботи проведено аналіз ефективності інвестиційної діяльності міжнародної фінансово-промислової групи «Інтерпайп» за результатами діяльності на території України підприємства групи — ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2008 роках.

3. У третьому розділі дипломної роботи розроблені пропозиції по шляхам збереження росту іноземного інвестування міжнародним бізнесом економіки України в умовах наслідків світової фінансової кризи 2008 року:

— оцінка впливу наслідків світової фінансової кризи на процеси міжнародного інвестування;

— дієвість та необхідність іноземного інвестування економіки України з боку міжнародного бізнесу;

— оцінка привабливості сегментів економіки України для інвестування коштів міжнародного бізнесу;

— оцінка достатності державних заходів по забезпеченню інвестиційно-привабливого клімату в економіці України в умовах наслідкі світової фінансової кризи.

Методами дипломного дослідження є - структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку основних фінансових показників діяльності підприємства в «електронних таблицях «EXCEL-2007».

Інформаційно-методологічними джерелами дипломного дослідження були Закони України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-інструктивні документи по зовнішньоекономічній діяльності, монографії з питань міжнародного бізнесу та міжнародного інвестування, статистична інформація Державного комітета статистики України, публікуєма на офіційному Інтернет-сайті, фінансова звітність ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2004 2008 роки, опублікована в поточних та річних звітах для ВАТ на офіційному Інтернет-сайті Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Наукова новизна отриманих результатів дипломного дослідження полягає в тому, що при дослідженні діяльності реальної фінансово-промислової групи «Інтерпайп» виявлено:

— побудований в дипломній роботі алгоритм виділення результатів експлуатації іноземної інвестиції без прямого виділення дивідендів при розрахунках показав, що дисконтований рівень чистої прибутковості іноземної інвестиції, внесеної засновниками в склад власного капіталу підприємства, становить 75,5% від рівня інвестицій за 2003 -2008 роки, тобто інвестиція за 6 років ще себе не окупила;

— таким чином, інвестовані в Україну від імені багаточисленних кіпрських «підставних» фірм капітали використовуються для скуповування управляючих пакетів акцій вертикально-інтегрованих фінансово-промислових груп на території України. Доходність інвестицій на території України не входить до стратегічних цілей інвесторів, які експортують продукцію з своїх заводів в Україні за мінімальними цінами в «офшорні зони» для перепродажу по світовим цінам. При цьому інвестовані капітали є «відмитими через офшорні зони» та тепер легалізовані в Україні і захищаємі державою, як справжні іноземні інвестиції новітніх «україно-кіпріотів» та «україно-британовірджинців» з «найвеличезного фінансового центру управління економікою України» — республіки Кіпр.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в пропозиції законодавчої підтримки розробки оновлення Закону України «Про режими іноземного інвестування», який повинен:

— надати податкові пріоритети для реальних легалізованих інвестиційних капіталів міжнародного бізнесу;

— поставити заслон «псевдоінвестиційній» діяльності по скуповуванню об'єктів економіки України з «офшорних зон» за допомогою нелегалізованих в Україні «кримінальних» капіталів невідомого походження;

— ввести режим реєстрації та страхування іноземних інвестицій в Міжнародному агентстві по інвестиціям;

— ввести режим національної протидії «псевдоінвестуванню» з метою скуповування прав повного управління (більше 49%) підприємствами на території України та їх ліквідації як конкурентів в міжнародному бізнесі;

— ввести режим національного регулювання часу виведення іноземної інвестиції для цілей проведення аналізу легальності та можливого нанесення шкоди національним інтересам України;

— ввести заборону іноземного інвестування в скуповування землі в Україні та ввести можливість іноземного інвестування виключно в придбання прав оренди землі в Україні через Державний земельний реєстр власників та орендарів з сплатою спеціальної орендної плати іноземного інвестора в Державний бюджет України.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

1.1. Сутність та законодавче поле іноземного інвестування в міжнародному бізнесі

Сутність іноземного інвестування як економічного явища в міжнародному бізнесі може бути представлене наступною логікою і структурою (рис. 1.1), запропонованою авторами роботи.

Рис. 1.1 Логіка та структура сутності іноземного інвестування

Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, воно інтегрує інтереси і ресурси громадян, фірм та держави щодо ефективного соціально-економічного розвитку.

У найбільш широкому значенні інвестиції — це вкладення капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу задля наступного його збільшення або збереження.

Термінологічний апарат інвестування не є жорстко стандартизованим. Залежно від рівня аналізу, національної традиції або авторської своєрідності тощо терміни можуть по-різному визначатися.

На мікрорівні інвестиція це, насамперед, будь-який економічний інструмент, в котрий можна вкладати кошти для отримання прибутку (доходу).

Два ключові фактори визначають загальну сутність інвестування: час і ризик.

В часовому плані отримання прибутку (доходу) може бути послідовним, паралельним чи інтервальним (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Фактор часу в інвестуванні

В плані ризику характерним є те, що кошти вкладаються в певній кількості, а величина майбутнього прибутку (доходу), досить часто, не відома. Крім того, винагороди може не бути взагалі, а в ряді випадків можуть бути втрачені частина або всі інвестовані кошти. Як правило, вирізняють інвестиції з низьким ризиком (безпечні для збереження вкладеного капіталу і отримання доходу та інвестиції з високим ризиком (з відносною невизначеністю термінів і розмірів отримання доходу).

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валова інвестиція — це загальний обсяг засобів, що інвестуються у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних запасів. Чиста інвестиція — це різниця валових інвестицій та амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показників чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину, це означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається. Коли сума чистих інвестицій рівна нулю, це означає, що відсутнє економічного зростання, але виробничий потенціал країни залишається незмінним. Коли ж сума чистих інвестицій складає позитивну величину, це свідчить про те, що економіка країни знаходиться на стадії розвитку, забезпечує розширене відтворення її виробничого потенціалу.

Рівень чистих інвестицій визначається такими основними чинниками:

— Розподілом прибутку, що отримується, на споживання та заощадження. В умовах низьких середньодушових прибутків основна їх частина витрачається на споживання. Зростання прибутку призводить до підвищення тієї їх частки, що направляється на заощадження, які служать джерелом інвестиційних видатків. Тому, зростання питомої ваги заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій та навпаки.

— Очікуваною нормою чистого прибутку. Прибуток, який підприємці розраховують одержувати від видатків на інвестиції, є основним мотивом інвестування. Тому, чим вища очікувана норма чистого прибутку, тим, відповідно, вищим буде і обсяг інвестицій та навпаки.

— Ставкою позикового процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позикового процента, та за інших рівних умов iнвестування визнається вигідним. Тому зростання ставки проценту викликає зниження обсягу інвестицій та навпаки.

— Темпом очікуваної інфляції. Чим вищий цей показник, тим більшою мірою буде зменшуватися майбутній прибуток від інвестицій та відповідно менше стимулів буде до нарощування обсягів інвестицій.

Зростання обсягів чистих інвестицій викликає збільшення прибутку. При цьому темпи зростання суми прибутку значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії таке явище називається «ефектом мультиплікатора». Мультиплікатор — це числове значення коефіцієнта, що характеризує відношення зростання прибутку щодо зростання обсягу чистих інвестицій.

Інвестиції можна класифікувати за різними критеріями (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Функціонально-елементний склад інвестицій Найбільш істотні відмінності одних інвестицій від інших полягають у наступному.

Реальні інвестиції — вкладення капіталу (коштів) у реальні активи сфер і галузей народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ^** У вітчизняній практиці господарювання такі інвестиції називають виробничими або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції визначаються як вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи). Аналогічно вони трактуються і в українському законодавстві, а саме як господарські операції, які передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Серед фінансових інвестицій найбільш значну частку займають вкладення в цінні папери.

Короткострокові інвестиції — це вкладення капіталу на період до року, а довгострокові інвестиції розраховані на термін більше року або взагалі не обмежені якимось терміном.

Приватні інвестиції здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, а державні інвестиції — центральними та місцевими органами.

Внутрішні інвестиції — вкладення коштів в об'єкти iнвестування, розміщення у територіальних межах даної країни. Національні (місцеві) інвестиції здійснюються суб'єктами даної країни на її території. Іноземні інвестиції здійснюються іноземними громадянами, іноземними юридичними особами та державами. Зарубіжні інвестиції — вкладення в об'єкти інвестування, розміщені за територіальними межами даної країни.

Далі розглядатимуться міжнародні інвестиції, що можуть бути представлені інвестиціями за рубіж та іноземними (рис. 1.4)

Рис. 1.4 Міжнародна інвестиція

Із країни базування здійснюється експорт капіталу, вона є місцем переважного перебування інвестиційного суб'єкта (для фізичної особи — це країна громадянства, для юридичної — країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країни базування іноді називають країнами-донорами, а приймаючі країни — країнами-реципієнтами інвестицій.

Кожна країна (національна економіка) володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються із її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.

Рис. 1.5 Види, форми і мотивація руху капіталу

З напрямком руху інвестиційних ресурсів пов’язані поняття «втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Втеча капіталу — це переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу — це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формі позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.

Мотивацію і форми міжнародних інвестицій можна представити за допомогою схеми міжнародного руху капіталу (рис. 1.5).

Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні (чи за рубіж) інвестиції.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою сприяння отриманню підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування.

Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і ре-інвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій відносять усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між пря-мим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями^** У світогосподарській практиці філією вважається підприємство, що повністю належить прямому інвестору. В дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє більш як 50% капіталу, а в асоційованій — менш як 50%.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці є частка у 10% об'єкта інвестування. Однак, прямою може вважатися й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об'єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить більше 10%, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Відповідно до міжнародної статистики, інвестору більшості випадків достатньо володіти 10—25% акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція.

Рис. 1.6 Систематизація міжнародних інвестицій

У цілому міжнародні інвестиції як об'єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі і портфельні); певними видами (іноземна валюта, національна валюта, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги) і формами (100% інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джере-лами (первинні і реінвестиції), величиною і термінами інвестування (рис. 1.6).

Інвестиційна діяльність (інвестування) являє собою сукупність практичних дій суб'єктів (інвесторів та учасників) по реалізації інвестицій. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних, запозичених або залучених майнових чи інтелектуальних цінностей у об'єкти інвестування, є інвестор.

З точки зору суб'єктності у світогосподарській теорії і практиці розрізняють індивідуальних, інституціональних, корпоративних інвесторів і уряд. Відмінності між ними полягають в масштабах керованих ресурсів, характері і методиках прийняття рішень. Індивідуальний інвестор самостійно (без посередників) здійснює інвестиційну діяльність. Інституційний інвестор — це фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність, як правило, на операціях з цінними паперами. До інституціональних інвесторів відносяться інвестиційні фонди та компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, а також банки. Корпоративними інвесторами є підприємства та організації різних галузей економіки. Як специфічний інвестор виступає уряд.

Взаємодія інвесторів показана на рис. 1.7.

Рис. 1.7 Інвестори та їх взаємодія в процесі інвестування Учасники інвестиційної діяльності — це фізичні та юридичні особи, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або доручень інвестора. Визначаючи цілі, напрями і обсяги інвестицій, інвестор для реалізації своїх намірів залучає на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності.

Об'єкти інвестування поділяються на три групи матеріальні, нематеріальні та фінансові активи (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Класифікація інвестицій за об'єктами інвестування Міжнародна інвестиційна діяльність — це сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій з метою одержання прибутку. Її суб'єктами — інвесторами є фізичні особи, корпорації, національні та міжнародні фінансові інституції, уряди країн, а суб'єктами — учасниками є фізичні та юридичні особи, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або доручень інвестора.

Щодо суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності використовують такі поняття:

— інвестор інвестицій за рубіж — суб'єкт-донор, який є резидентом певної країни (країни базування) і який вкладає кошти в об'єкти за рубежем;

— зарубіжний реципієнт інвестицій — суб'єкт, який не є резидентом країни базування і який отримує кошти від інвестора, який є резидентом країни базування;

— іноземний інвестор — суб'єкт, який не є резидентом приймаючої країни і який вкладає кошти в реципієнтів, що є резидентами приймаючої країни;

— реципієнт іноземних інвестицій — суб'єкт, який є резидентом приймаючої країни і який залучає кошти іноземних інвесторів.

Рис. 1.8 Взаємодія суб'єктів та об'єктів міжнародного інвестування Комплекс заходів з моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту визначається як інвестиційний цикл. Інвестиційний цикл включає передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну фази. Ряд інвестицій циклів, що повторюються, — це інвестиційний процес. У інвестиційний процес постійно залучаються ті, хто має вільні інвестиційні ресурси, і ті, хто відчуває в них потребу.

Інвестиційні ресурси —це поєднання реального і фінансового капіталу в процесі їх обігу.

Ресурси інвестора складаються з ресурсів, отриманих з усіх доступних джерел інвестування — внутрішніх, залучених і позичених. Суб'єкти інвестиційної діяльності мають різні джерела залучення ресурсів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Ресурси суб'єктів інвестиційної діяльності

Зазначимо, що залучені та позичені кошти — це перерозподілені кошти власних (внутрішніх, первинних) джерел інвестиційних ресурсів. Перерозподіл здійснюється згідно з певними методами фінансування інвестицій або, іншими словами, способів формування джерел інвестиційних ресурсів для окремих проектів або програм. Застосування тих чи інших методів фінансування інвестицій визначає і приводить до певної структури інвестиційних ресурсів — пропорції формування джерел фінансування інвестиційного проекту або портфеля в розрізі власних, залучених та позичених коштів. Структура інвестиційних ресурсів, з одного боку, суттєво впливає на доходність, ризик та ефективність інвестиційної діяльності, а з іншого — визначає коло та специфіку обліково-аналітичних завдань і процедур.

Національні і міжнародні інвестиційні ресурси у сукупності називають світовим інвестиційним багатством, яке має фінансову (57,7%) і матеріальну (42,3%) складові. Фінансове багатство накопичується у вигляді цінних паперів (49,6%) і готівки (8,7%), а матеріальне — у нерухомості (35,6%) і цінних металах (6,7%) — див. рис. 1.9.

Рис. 1.9 Світове інвестиційне багатство і його структура

Мотивацію використання інвестиційних ресурсів доцільно розглянути з позицій кількох груп суб'єктів інвестиційного процесу: фізичних осіб, корпорацій та урядів. Такий підхід дозволяє окремо розглянути поведінку кожної групи, яка відрізняється мотиваціями, обсягами та напрямками інвестування, що обумовлено різними механізмами створення та індивідуальними цілями використання належних ресурсів.

За незначним винятком, заощаджені фінансові ресурси фізичної особи можуть бути інвестовані за рубіж кількома основними шляхами: після вкладення коштів на депозит в один із закордонних банків, купівлі цінних паперів одного із закордонних інвестиційних фондів чи купівлі закордонних корпоративних цінних паперів тощо.

Інвестування капіталу корпораціями полягає у його вкладенні у підприємства за рубежем шляхом нового будівництва або купівлі підприємств, купівлі акцій закордонного підприємства.

Теорія руху капіталу, яка була створена для пояснення прямих зарубіжних інвестицій з точки зору диференціації прибутку або відсоткових ставок в різних країнах (корпорації переходить національні кордони, маючи на меті одержанні більшого прибутку за кордоном в порівнянні з очікуваним прибутком на внутрішньому ринку), достатньо добре пояснює мотивацію діяльності малих та середніх корпорацій, які і насправді мають на меті найшвидше одержання більшого прибутку за кордоном в порівнянні з очікуваним прибутком на внутрішньому ринку, намагаючись забезпечити максималізацію консолідованої чистої теперішньої вартості потоку платежів в поточний та найближчі роки.

Уряди приймають рішення відносно надання належних державі ресурсів, в основному, у вигляді міждержавних кредитів, урядових позик та технічної допомоги (грантів, субсидій, безоплатних консультацій, розробки програм різного призначення, стажування і навчання за кордоном).

Фінансові інституції діють на підставі портфельного підходу. Цей підхід припускає те, що кожний суб'єкт намагається досягти найбільшого добробуту, розміщуючи свій набуток у вигляді портфеля активів, керуючись при цьому власними критеріями надання переваги. Мотивації операцій з ресурсами міжнародних фінансових інституцій, що надають кредити та позики на комерційній основі, достатньо близькі до мотивацій діяльності національних фінансових інституцій. Суттєвою різницею є обсяги фінансового капіталу та наявність значного впливу макроекономічних показників країн-реципієнтів.

Таким чином, міжнародні інвестиційні процеси мають складну мотиваційно-функціональну і географічну структури. Відповідно складною є і сфера міжнародного перерозподілу інвестиційних ресурсів, в якій взаємодіють між собою внутрішні і міжнародні інвестиційні джерела. Інвестиційні ресурси, якими володіє країна, знаходяться у постійному кругообігу, який відбувається у різних масштабах у всіх країнах світу. Потоки національних ресурсів об'єднуються у глобальний світовий потік і поєднують національну та інтернаціональну виробничо-інвестиційну діяльність з діяльністю у світовій валютно-фінансовій сфері.

Інвестиційна діяльність, спрямована на здійснення прямих інвестицій за рубіж чи іноземних, може розглядатися як міжнародна підприємницька інвестиційна діяльність. Основу міжнародного портфельного інвестування складають операції з цінними паперами (рис. 1.10).

Міжнародна підприємницька інвестиційна діяльність розвивається у контексті поглиблення інтернаціоналізації економіки, посилення процесів усуспільнення капіталу, удосконалення форм та методів його концентрації і експорту, диверсифікації виробництва у динамічному конкурентному середовищі. Вона опосередковує інвестиційні форми бізнесу, які, перш за все, спрямовані на входження в зарубіжний ринок в процесі інтернаціоналізації господарської діяльності (рис. 1.11).

Рис. 1.10 Специфіка типів міжнародної інвестиційної діяльності

Рис. 1.11 Контрактні та інвестиційні форми міжнародного бізнесу

На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність багатьох взаємопов'язаних факторів, під їх впливом формуються відповідні стратегічні орієнтації країн базування та приймаючих країн, які в свою чергу впливають на мотивацію безпосередніх партнерів (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Мотивація міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності у системі макроекономічних факторів

Для країн базування, традиційно головними серед яких є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором експортної орієнтації прямого підприємницького капіталу є стан балансу ввозу і вивозу інвестицій. У зв’язку з цим виділяють три групи країн: 1) ті, що переважно експортують капітал (наприклад, Японія); 2) ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту і імпорту капіталу (ФРН, Франція); 3) нетто-імпортери (Ірландія, Іспанія, Португалія, США, Туреччина). У останні роки крупними експортерами капіталу стали також Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу.

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

— імпорт прямих підприємницьких капіталів збільшує в країні виробничі потужності та ресурси; сприяє поширенню передової технології і управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

— за умов імпорту інвестицій з’являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються національні ресурси;

— прямі інвестиції сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази;

— стимулює імпорт прямих інвестицій конкуренцію і пов’язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

— такий імпорт підвищує попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

— у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

— в умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.

Одночасно слід вказати на стримуючі фактори розвитку іноземної під-приємницької діяльності:

— імпортовані ресурси працюють задля окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. Причому, у довгостроковому контексті відтік ресурсів через репатріацію прибутку має перевищувати величину первинних вкладів. Тому говорити про зростання виробничого потенціалу приймаючої країни за рахунок іноземних інвестицій доцільно тільки з огляду на їх стимулюючий вплив на економічний розвиток країни в цілому;

— цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило. не вдається уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка посилюєтья правовими заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій;

— підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ) як канали передачі технологій часто стають відносно закритими анклавами у національній економіці, слабо пов’язаними з іншою її частиною, на яку, проте, падають витрати із забезпечення функціонування анклаву. При цьому сила ефекту анклавності обернено пропорційна щодо рівня розвинутості приймаючої країни. Крім того, приймаюча країна (навіть промислово розвинута), як правило, майже не бере участі у створенні нової технології, а отримує її кінцевий продукт. Передача частини науково-дослідних робіт приймаючій країні має місце переважно у низькотехнологічних галузях;

— ПІІ можуть вступати в зговір з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше — монополією), а також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті;

— суттєві надходження іноземних інвестицій найбільш реальні у сировинних галузях, в обробній промисловості іноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер;

— нерегульований розвиток ПІІ може посилити соціальне розшарування, маргіналізацію населення приймаючої країни.

Міжнародний інвестиційний ринок являє собою чи не найскладніший акумулятивно-розподільчий механізм у сучасній світогосподарській системі. Його формування і розвиток грунтуються на взаємодії національних інвестиційних ринків і глобалізації економічного розвитку.

Для розуміння ролі інвестиційного ринку у внутрішній економічній системі необхідно його специфічні функції у цій системі відокремити від функцій інших ринків. У найбільш широкому плані виділяють: факторні, товарні та фінансові ринки .

Факторні ринки розподіляють чинники виробництва — землю, працю та капітал, а також прибутки у формі заробітної плати, прибутки від оренди та інші серед власників виробничих ресурсів. Споживчі одиниці використовують частину свого прибутку від факторних ринків для купівлі товарів та послуг на товарних ринках.

Фінансові ринки виконують життєво важливу функцію в економічній системі — вони спрямовують заощадження, що йдуть в основному від домогосподарств, до тих об'єктів (індивідуальних чи інституціональних), які потребують ресурсів, що перевищують їхні поточні прибутки. Більшість ресурсів акумулюються фінансовими ринками для забезпечення інвестиційної діяльності фірм та урядів.

Потоки капіталів через фінансові ринки можуть бути згрупованим за певними ознаками, зокрема як грошовий ринок та ринок капіталів.

Грошовий ринок — це інститут, через який індивідуальні та інституціональні суб'єкти з тимчасовими залишками коштів зустрічаються з позичальниками, що мають тимчасову нестачу коштів. Основними об'єктами цього ринку є короткострокові кредити (до одного року). Грошовий ринок також підтримує ресурси для спекулятивних операцій з цінними паперами та споживчими товарами.

Ринок капіталу являє собою інститут, що забезпечує здійснення довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств. Фінансові інструменти на ринку капіталу є довгостроковими або безстроковими.

У свою чергу ринок капіталів поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів з диференціацією останнього щодо домінування того чи іншого фінансового інструменту (ринок акцій, облігацій тощо).

Ринок цінних паперів відрізняється від інших ринків перш за все специфічним характером свого товару. Цінний папір — товар особливий. Це одночасно і титул власності, і боргове зобов’язання, це право на одержання доходу і зобов’язання цей дохід виплачувати. Це товар, який, не маючи власної вартості (вартість цінного паперу незначна), може продаватися за високу ринкову ціну. Ринок цінних паперів — регулятор багатьох стихійних процесів, які виникають в ринковій економіці. Це відноситься, перш за все, до інвестування капіталу. Вважається, що міграція капіталу відбувається притоком його до місць необхідного застосування і відтоком з тих галузей виробництва, де його надлишок. Цінні папери є засобом, який забезпечує роботу цього механізму. Вони адсорбують тимчасово вільний капітал, де б він не знаходився, і через купівлю-продаж допомагають «перекинути» його в необхідному напрямку. Внаслідок цього оптимізується структура суспільного виробництва.

Інвестиційний ринок можна визначити як ринок, що регулює сукупність економічних відносин, які виникають між продавцем та покупцем інвестиційних ресурсів. Відповідно до цього визначення, міжнародний інвестиційний ринок — це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн (рис. 1.13 -1.14).

Рис. 1.13 Міжнародний інвестиційний ринок Рис. 1.14 Формування міжнародного інвестиційного ринку

Законодавче поле іноземного інвестування в Україні створене наступними законами та нормативними документами:

1. Згідно Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами;

Іноземні інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект;

Спільні підприємства — це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків;

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

— спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

2. Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність»:

2.1 Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

— майнові права інтелектуальної власності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

2.2. Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

2.3. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

2.4. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

2.5. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством Украї-ни, зобов’язаний:

— подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

— одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

— одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог, за винятком об'єктів цивільного та виробничого призначення, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим.

2.6. Захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.