Філософські погляди Григорія Сковороди

Григорій Сковорода, безсумнівно, найвизначніша, найславетніша постать в Україні доби бароко. Це перший український культурний діяч, що здобув міжнародне визнання, в такий спосіб відкривши нашу культуру, засвідчив її довершеність і самобутність. Про Сковороду написано близько 2 тисяч досліджень. Однак і в його житті, й у творчості залишилося чимало таємничого, нез’ясованого, легендарного. Отже перед нами людина-загадка, людина-легенда.

Сучасні словники й енциклопедії називають його філософом, поетом і прозаїком. Усе це так, але не тільки і не зовсім.

Ось що каже Сковорода: «Головна мета життя людського, голова діл людський є дух людини, думки, серце. Кожен має свою мету в житті; але не кожен — головну мету, себто не кожен піклується про голову життя. Один піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб дати життя череву; інший — очам, інший, інший — ногам та іншим частинам тіла; інший одягам і подібним бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе блаженне. Оце і є філософія» .

Отже, філософія, як і література, і навіть власне життя, були для нього засобом для досягнення якоїсь вищої мети. Сковорода підписуючи листи називав себе: «учитель Закона Божія», тобто він — християнський богослов. Григорій вважав своїм сенсом існування наслідувати Ісуса Христа і трактувати, пояснювати Біблію — учити Закону Божому. Так він став іноком — тобто іншою людиною яка мовила світові «ні». І то він став «світським» незалежним і мандрівним ченцем.

Свої філософські погляди Сковорода висловлював практично у всіх творах: віршах, байках, притчах, а найбезпосередніше — у трактатах. Серед найвизначніших трактатів Г. Сковороди — «Вступні двері до християнської добронравності», «Кільце», та інші.

Сковорода використовував різні жанрові форми трактату: диспути, повчання, послання, притчі.

Основними ідеями сковородинівського світогляду були:

1. Антиетичність буття. На його погляд усе людське життя складалося з антитез, у ньому поєднується зміст (дух, Бог) і форма (матерія). Ось як говорив про це Сковорода: «Весь світ складається з двох натур: одна видима, друга невидима. Оця невидима натура, Бог…»

2. Тривимірна картина світобудови. Сковорода уявляв собі світ як «перехресний храм премудрого Бога». Котрий складається з трьох світів: макрокосмос (Всесвіт), Мікрокосмос (Людина), світ символів (Біблія).

3.Філософія щастя через самопізнання. В осереді філософії Сковороди — людина. Він вважав для того щоб стати ближчим до Бога треба пізнати самого себе, тобто пізнавати світ не фізично (подорожувати і т. д.), а духовно (вивчати Біблію, різні науки та самого себе.).

4.Філософія серця. Любов. Пізнавати себе і Бога людина повинна за допомогою серця. Пізнаючи себе людина починає жити серцем.

Щастя Сковороди також в любові до природи. Адже пізнаючи природу і себе в ній, людина вповні зазнає почуттів захоплення й радості від сприйняття прекрасного. Для самого мислителя природа була джерелом гармонії і натхнення доказом цього є те що писав він здебільшого влітку, наодинці з природою що пізніше дало підстави назвати його «слов'янським Руссо» .

Сковорода був щирим патріотом рідного краю, що правда його патріотичність була своєрідною. Він не заглиблювався у політичні та суспільні події. Очевидно він вважав що якщо зануриться у все це то дозволить світові спіймати його.

5. Ідея спорідненої праці. Коли людина осягне себе, пізнає велику науку любові та смирення, вона обов’язково зрозуміє, що її покликання в праці-творчості.

6. Важливість виховання. Надзвичайно важливу роль у самопізнанні, само становленні людини духовної Г. Сковорода відводив вихованні. Саме педагогічні ідеї стали вершиною духовних шукань мудреця, в них об'єдналися в чітку систему всі щойно названі риси його світогляду.

Останні роки філософа оповиті легендами. Відомо що у серпні 1794 року Сковорода вирішив відвідати друга з яким він не бачився 19 років. Сковорода приніс учневі усі свої твори, у бесідах з ним підбивав підсумок свого життя. Ковалинський просив учителя залишитися на зиму, але той відповів, що має повертатися на Україну.

Помер філософ так, як і належить високодуховній особистості. Сковорода любив жити на самоті та серед близьких. Був чудовий день. Тоді до діда прибуло багато гостей на банкет та послухати Григорія Сковороду. Під час бенкету Сковорода непомітно вийшов з хати. Довго ходив по нерівних доріжках, зривав плоди і роздавав їх дітям. Надвечір господар пішов шукати Григорія. Коли вони прийшли до хати. Сковорода пішов у свою кімнатку змінив одяг, помолився Богу, поклавши під голову зшитки своїх творів схрестив руки, і заснув вічним сном. На другий день його знайшов господар, сталося це 9 листопада 1794 року. Поховали філософа на високому березі коло ставка, там де він любив бувати, грати на сопілці та флейті. За його заповітом на могилі були викарбувані слова: «Світ ловив мене, та не спіймав» .