Створення програми для автоматизації процесу нарахування заробітної плати

Вступ

Пріоритетним н напрямами реформування ринку праці в Україні є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання на-селенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним (доцільним) переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження дієвих механізмів вивільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Питання оплати праці займають особливе місце в регулюванні праці та у трудових відносинах. Оплата праці розглядається багатьма економістами як основний інструмент спонукання і безупинної підтримки інтересу працівника до високопродуктивної віддачі трудових зусиль.

За наявності вільного ринку праці і робочої сили проблема встановлення заробітної плати стає проб-лемою визначення ринкової ціни робочої сили. В цих умовах на рівень оплати істотний вплив починає справляти співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. У ринковій економіці головне місце займає контрактна, договірна форма оплати праці. Робоча сила продається в кредит, тобто оплата вартості робочої сили відбувається після закінчення визначеного терміну з моменту її купівлі (наприклад, через тиждень, місяць тощо). Звичайно, ціна робочої сили складається не тільки під впливом попиту та пропозиції, але і низки інших факторів. На неї можуть виливати: професія, освіта, стать, вік, умови праці, регіональні фактори, встановлені правила та норми. В умовах ринкової економіки висо-ко цінуються освіта й професіоналізм працівника, складна праця оплачується вище простої. У ринковій економіці стимулом слугує власне зарплата, а не її підвищення, бо коли рівень оплати праці досить великий, щоб зацікавити працівника в активній праці, існує загроза лишитися цих грошей. До того ж в умовах ринку люди розуміють, що дохід і прибуток підприємства залежать, в першу чергу, від їхніх трудових зусиль, а зарплата — від доходу.

Процес нарахування заробітної плати є досить складним. На кожному підприємстві є бухгалтер з заробітної плати, який слідкує за нарахуванням заробітної плати. Це досить трудомістка праця, тому на багатьох підприємствах її намагаються автоматизувати. Для автоматизації процесу нарахування заробітної плати використовується програма 1С, вартість якої в використанні досить велика за рахунок необхідності її оновлення та налаштування, навчання працівників, тощо.

Актуальність проблеми зростає з використанням 1С для аграрних підприємств, які знаходяться далеко від великих міст, де проводять навчання користувачів прикладки та є спеціалісти з установки та налаштування 1С. Крім того аграрні підприємства не мають змогу витрачати кошти на програмне забезпечення через сучасний стан аграрного сектору.

Мета дипломної роботи полягає в створенні програми по нарахуванню заробітної плати, яка буде зручна в користуванні та бути доступною за ціною для аграрних підприємств.

Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є СФГ «Злагода», що у процесі своєї діяльності керується Законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про аудиторську діяльність», Господарським Кодексом тощо.

Виходячи з цього, предметом даного дослідження було обрано процес нарахування заробітної плати.

Об'єктом дослідження став процес нарахування заробітної плати у СФГ «Злагода» Сватівського району Луганської області.

Перед даною роботою ставилися наступні задачі:

1. Вивчити процес нарахування заробітної плати на прикладі конкретного сільськогосподарського підприємства — СФГ «Злагода» Сватівського району Луганської області.

2. Створення програми по нарахуванню заробітної плати.

1. Теоретичні і правові основи нарахування заробітної плати

Відповідно до Кодексу законів України про працю громадяни України мають право на роботу, — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, що залишаються без роботи в результаті переходу до ринкової економіки.

Оплати праці регулюється основними нормативними документами: Кодексом законів України про працю, Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР зі змінами і доповненнями. Порядок нарахування заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 зі змінами і доповненнями; Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики від 26.12.1992 р. № 13−92 зі змінами і доповненнями; Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. Порядок нарахування заробітної плати (доходу) для розрахунків виплат із загальнообов’язковим державним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266. Нарахування, виплата й облік оплати праці повинні проводитися відповідно до дійсного законодавства нормативними й інструктивними матеріалами, що регулюють трудові відносини.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, що виражається, як правило, у грошовому вираженні, що за трудовим договором чи власник уповноважений їм орган виплачує працівнику за виконану їм роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його роботи в господарській діяльності підприємства. Згідно Ст. 2 Закону про Оплату Праці заробітна плата складається з основної і додаткової частин, інших заохочувальних і компенсаційних доплат. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно встановленим нормам роботи (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у виді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робочих і посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад установлені норми, за трудові успіхи і винахідливість і за особливі умови роботи. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, зв’язані з виконанням виробничих задач і функцій. Інші заохочувальні і компенсаційні виплати — це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, що не передбачені актами діючого законодавства, чи які ведуться понад встановлений актами норм.

Відповідно до Ст. 30 Закону «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати чи власник уповноважений їм орган повинний повідомити працівника про такі дані, що відносяться до періоду, за який ведеться оплата роботи:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою по видах виплат;

б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що нарахована до виплати.

Власник чи уповноважений їм орган зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату роботи у встановленому порядку.

До прийняття нових законодавчих актів по оподатковуванню доходів громадян порядок утримання прибуткового податку визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13−92 «Про прибутковий податок із громадян», Інструкцією про прибутковий податок із громадян, затвердженої наказом ДПІ України від 21.04.1993 р. № 12 (зі змінами і доповненнями).У відповідності до статтями 8 і 9 Декрету оподатковування доходів громадян (а саме нарахування, утримання і перерозподіли в бюджет прибуткового податку), отриманих ними за місцем основної роботи (служби, навчання), відбувається в джерела виплати таких доходів, тобто підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, з якими громадяни знаходяться в трудових відносинах, за умови обов’язкового ведення в цьому місці трудової книжки і добутку відрахувань у фонд соціального страхування. Також з заробітної плати утримується відрахування у пенсійний фонд та на випадок безробіття.

Таким чином заробітна плата працівника дорівнює сумі нарахованої заробітної плати за мінусом прибуткового податку та відрахувань у фонд соціального страхування, у пенсійний фонд та у фонд страхування на випадок безробіття.

Теоретичні основи концепції заробітна плата як ціни праці були розроблені А. Смитом і Д. Рикардо. А. Смит вважав, що праця вступає в якості товару і має природну ціну, тобто «природну заробітну плату». Вона визначається витратами виробництва, до складу яких він уключав вартість необхідних засобів існування робітника і його родини. А. Смит не проводив розходження між працею і «робочою силою» і тому під «природною заробітною платою» розумів вартість робочої сили. Величину заробітної плати він визначав фізичним мінімумом засобів існування робітника.

Концепція заробітна плата як грошове вираження вартості товару «робоча сила» розроблена К. Марксом. В основу він заклав положення про розмежуванні понять «праця» і «робоча сила» і обґрунтував, що праця не може бути товаром і не має вартості. Товаром є робоча сила, що володіє здатністю до праці, а заробітна плата виступає як піну цього товару у виді грошового вираження вартості. Робітник одержує оплату не вся праця, а тільки за необхідну працю. Економічна природа заробітної плати полягає в тому, що за рахунок цього доходу задовольняються матеріальні і духовні потреби, що забезпечують процес відтворення робочої сили. К. Маркс установив. Що величина заробітної плати не зводиться до фізіологічного мінімуму засобів існування, вона залежить від економічного, соціального, культурного рівня розвитку суспільства, а також від рівня продуктивності й інтенсивності праці, його складності і від ринкової кон’юнктури.

Вартість робочої сили має якісну і кількісну сторони. Якісна характеристика вартості робочої сили полягає в тім, що вона виражає визначені виробничі відносини, а саме продаж робітником своєї робочої сили і покупку її з метою збільшення прибутку. З кількісної сторони вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для того, щоб зробити, розвити, зберегти й увічнити робочу силу На думку Мочерного С. В. розмір заробітної плати встановлюється на ринку робочої сили і ринку праці. Розмір заробітної плати встановлюється, з одного боку, залежно від вартості робочої сили, а з другого — від ефективності праці. Залежність заробітної плати від цих складових не є рівнозначною. Внаслідок входження ринку праці у ринок робочої сили як певної підсистеми, вирішальну роль у встановленні величини заробітної плати відіграє власність на робочу силу та її вартість.

Проте в економічній літературі існує і протилежний погляд, який, до того ж, у працях західних науковців є домінуючим. Його підтримують окремі українські та російські вчені. Так, на думку Я. Певзнера та С. Брагінського (що відображає теорію загальної рівноваги, розроблену, переважно А. Маршаллом та Л. Вальрасом), за умов рівноваги попиту та пропозиції вартість послуг усіх чинників (у тому числі робочої сили) відповідає їхній граничній продуктивності, тобто внескові у виробництво продукту (вартості). Саме цю вартість і виплачують робітникові — продавцю послуг праці. Більш конкретно ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець потреби робітника для підтримки його життєі працездатності, а результатами праці, тобто плідністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Позитивним у такому підході є спроба оцінити вартість товару з погляду не лише суспільних витрат виробництва, а й корисного ефекту.

Цей конструктивний підхід вони застосовують не повністю, розглядаючи вартість робочої сили (або послуг робочої сили, послуг праці). Я. ПевзнертаС. Брагінський підходять до розв’язання цього питання лише з погляду корисного ефекту праці, нехтуючи при цьому суспільно необхідними витратами виробництва на відтворення робочої сили. Вони, здебільшого, розв’язують проблему з погляду капіталіста, ігноруючи при цьому інтереси найманого робітника, якому потрібні засоби для відтворення власних життєі працездатності та життєздатності членів його сім'ї.

Намагаючись обґрунтувати більшу доцільність застосування категорії «вартість послуг праці», ці вчені посилаються на те, що на підтримку відтворювального процесу сучасна держава змушена витрачати майже третину національного доходу. Але ж цей факт саме й доводить пріоритетність вживання категорії «вартість робочої сили». Він показує, що вартість цього товару (навіть якщо пристати на погляд авторів концепції «факторів виробництва») не знаходить адекватного виміру лише з огляду на його граничну корисність, що вирішальну роль тут відіграє підхід з боку вартості суспільно необхідних витрат для відтворення робочої сили нормальної якості (нормальної щодо рівня розвиту продуктивних сил, суспільного характеру виробництва). Щоб постійно відтворювати таку робочу силу, суспільство, яке неспроможне зробити це У межах корпоративної власності, в особі держави витрачає значну частину національного доходу на соціальні цілі. Такий підхід слід доповнити оцінкою вартості товару «робоча сила» з огляду на корисний ефект.

Хоча капіталіст з погляду юридичної власності купує робочу силу (складовою якої є ринок праці), на поверхні економічних явищ створюється видимість продажу праці. Це зумовлене тим, що робітник отримує заробітну плату після завершення процесу праці, що величина заробітної плати змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Купівля-продаж робочої сили об'єктивно постає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість (а також і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. З урахуванням цього заробітну плату у загальноекономічному контексті можна визначити як грошове вираження вартості та ціни товару «робоча сила» та частково результативності функціонування робочої сили.

Проте таке визначення недостатньо враховує політекономічний аспект, зокрема наявність об'єктно-суб'єктних відносин. Із його урахуванням комплексно заробітну плату можна визначити як грошове вираження тимчасового відчуження власності на робочу силу, а також вартості та ціни робочої сили та відносини між капіталістами і найма-ними працівниками з приводу формування умов праці, ефективності її функціонування та привласнення необхідного продукту. Внаслідок цього категорія «заробітна плата» є конкретизацією низки таких попередніх категорій, як «трудові відносини», «наймана праця», «робоча сила», «ринок робочої сили», «ринок праці», «власність на робочу силу», «ціна робочої сили» та ін. Це підкреслює, що конкретне (яким стосовно до названих категорій є заробітна плата) є єдністю різноманітного, синтезом багатьох визначень З усього зазначеного можна зробити висновок, що заробітна плата — це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.

Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Почасова заробітна плата — це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з’ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці. Відрядна або поштучна заробітна плата — це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюється кількістю і якістю виробленої продукції.

В сучасній економічній системі застосовують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступені контролю робітником кількості і якості виробленої продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати праці.

Тарифна система є основою організації оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівники — залежно від їх кваліфікації за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним розрядом і ставкою.

Преміальні система заробітної плати пов’язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна і виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи робітників. Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці ґрунтується на прийомах відрядної і погодинної заробітної плати.

Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменш можливий обсяг виробітку, завдяки чому він поширюється на більшість робітників.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система «участі у прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники отримують виплати. У межах системи «участі у прибутках» робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі певних цінних паперів (акцій).

Організація оплати праці була розглянута Калініной А. В. На її думку організація оплати праці - це процес, що складається з чотирьох складових і визначеного кількості елементів (рис. 1.1). Як видно з рис. 1.1, основними складовими організації оплати праці є: тарифна система, форми і системи заробітної плати, нормування праці і преміювання.

Заробітна плата також розділяється на номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата — це кількість споживання вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Рис. 1.1 Схема організації оплати праці.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартості величини мінімального споживчого бюджету. За Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995р. є державною соціальною гарантією і встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Сучасний стан заробітної плати в Україні було розглянуто за «Круглим столом» політиками та вченими України в січні 2007 року. Міністр праці та соціальної політики України М. Папієв повідомив, що за останні 5 місяців міністерством підготовлено та передано до Верховної Ради проекти законів, які регламентують єдину систему обліку й впровадження єдиного соціального внеску. Ухвалення цих законів дозволить зменшити навантаження на фонд оплати праці підприємств.

2. Організаційно-економічна характеристика підприємства СФГ «Злагода»

СФГ «Злагода» знаходиться в с. Рудівка Сватівського району Луганської області. Відстань до обласного центра — 156 км. СФГ «Злагода» утворилося в січні 2000 року на базі КСП «Дружба» зі статутним фондом 46 тис. грн. В оренду було узято 5145 га землі шляхом висновку договорів на 10 років із власниками майнових і земельних сертифікатів.

СФГ «Злагода» є юридичною особою і має самостійний баланс. Діє на основі Статутного договору і Статусу. Права й обов’язку юридичної особи здобуває з дня його реєстрації. Підприємство також має розрахункові рахунки в банках, печатка зі своїм найменуванням. Несе відповідальність за своїми обов’язками в границях майна, що йому належить.

Розглянемо природні умови території, де знаходиться СФГ «Злагода». Поверхня слабко хвиляста, яружно-болочного типу з густотою балок до 1 км до 1 кв. м, яри займають 1.23−1.76% території. Клімат континентальний, помірковано посушливий. З кам’яновугільних вапняків і крейдових мергелів виходять на поверхню джерела, що харчують припливи річок. Ґрунти надані чорноземами звичайними середньоі малогумусними. Потужність гумусного обрію 30−40 див. Незважаючи на високу природну родючість ґрунтів, ці чорноземи бідні рухливими формами фосфору. Вони володіють оптимальним водно-повітряним режимом, добре оструктурені.

Таким чином, природні умови угідь господарства сприятливі для сільського господарства, але необхідно проводити комплекс робіт з забезпечення земель органічними і мінеральними добривами, зрошенню площ, боротьбі з ерозією ґрунтів.

Майно СФГ складається з основних і оборотних коштів, а також цінностей, власність яких відбита на самостійному балансі перед-прийняття. Метою діяльності суспільства є сприяння розвитку в Україні ринкових відносин, одержання прибутку, що забезпечують реалізацію економічних і соціальних інтересів власників підприємства і працівників. Предметом діяльності є: виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції, висновок і реалізація договорів з перед-прийняттями на постачання матеріально-технічних ресурсів народного користування, а також комерційна діяльність.

Але головним засобом виробництва в аналізованому господарстві є земля. Землекористувачі, що взяли в оренду землі пайовиків, зобов’язані дбайливо відноситися до земельних ресурсів, раціонально використовувати орендовані угіддя. Для аналізу економічної характеристики СФГ «ЗЛАГОДА» розглянемо динаміку структури посівних площ.

Таблиця 2.1

Динаміка структури посівних площ

З таблиці 2.1 видно, що в 2006 році господарство збільшило площу посівів на 54 га, у результаті збільшилася площа сінокосів на 68 га, при цьому зменшилася площа рілля на 14 га. Збільшення площі зв’язане з тим, що господарство узяло під оренду землю в населення.

Тепер визначимо коефіцієнт спеціалізації сільського фермерського господарства й охарактеризуємо структуру товарної продукції за 2006 р.

Для визначення територіальної спеціалізації і спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Щоб врахувати ступінь розвитку всіх товарних галузей на підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва.

Наступним кроком для аналізу економічного стану господарства є аналіз структури товарної продукції.

Таблиця 2.2

Структура товарної продукції СФГ «Злагода» .

Коефіцієнт спеціалізації склав 0,23. Це говорить про те, що дане підприємство має середній рівень спеціалізації, де концентрація виробництва ґрунтується на випуску визначених видів продукції для споживання населенню. Даний результат показує, що СФГ «Злагода» має досить збалансовану і цілеспрямовану виробничу діяльність, вирощуючи і реалізуючи конкретну і необхідну продукції сільського господарства. Що стосується структури товарної продукції, то тут ми бачимо, що найбільшу питому вагу (32,38%) займає соняшник, річний прибуток від реалізації якого дорівнює 1245 тис. грн. Друге місце в структурі займає виробництво зернових, питома вага яких складає 24,45%, а вартісний критерій дорівнює 940 тис. грн. Майже однаковий обсяг виробництва складають КРС і молоко — 14,75% і 12,02% відповідно.

Далі розглянемо структуру основних виробничих фондів СФГ «Злагода».

Таблиця 2.3

Структура основних виробничих фондів.

Проаналізував таблицю 2.3 ми бачимо, що розмір виробничих фондів основного виду діяльності СФГ «ЗЛАГОДА» у 2006 році зменшився на 42 тис. грн. і склав 5100 тис. грн. у порівнянні з 2005 роком. Питома вага пасивних засобів у 2006 році зменшився на 0,07% і склала 13,04% (665 тис. грн.). Розмір активних засобів зменшився на 33 тис. грн., питома вага склала 86,96%, що на 0,07% більше, ніж у 2005 року. З даної таблиці ми бачимо, що на 1 гривну пасивних засобів приходиться в 2006 році 6,67 тис. грн., а в 2005 році-6,63 тис. грн.

У наступній таблиці розглянемо розмір і структуру оборотних коштів підприємства, визначимо їх питому вагу в період 2005;2006 років.

Таблиця 2.4

Розмір і структура оборотних коштів СФГ «Злагода».

З таблиці 2.4 видно, що розмір виробничих запасів у 2006 році збільшився на 477 тис. грн., у питомій вазі даний показник склав 28,99%. Група оборотних коштів «Тварини на вирощуванні і відгодівлі» зменшилась на 50 тис. грн. (10,48%). Також помітно зменшилась група «Незавершене виробництво» — на 23,24 тис. грн. Дебіторська заборгованість у період 2006 року збільшилася на 32 тис. грн., але в питомій вазі зменшилася на 1,49% за рахунок збільшення оборотних фондів. Розмір оборотних коштів підприємства у 2006 року зріс за рахунок збільшення виробничих запасів і готової продукції.

Для подальшого аналізу розглянемо трудові ресурси СФГ «Злагода» і проаналізуємо продуктивність праці (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Трудові ресурси й аналіз продуктивності праці.

Дані таблиці 2.5 говорять про те, що за аналізований період зменшилася середньорічна чисельність робітників основного виробництва на 3 людини, вартість валової продукції в 2006р. У порівнянні з 2005р. збільшилася на 375 тис. грн. При цьому рівень продуктивності праці збільшився на 8,2, причому, за рахунок збільшення валовий продукції на 5,6 і за рахунок зміни чисельності робітників на 2,6.

Наступним етапом характеристики є інтенсивність розвитку підприємства (таблиця 2.6).

Таблиця 2.6

Аналіз показників рівня інтенсивності й ефективності інтенсифікації господарства.

Проаналізувавши таблицю 2.6, можна сказати, що на підприємстві збільшилися показники рівня інтенсифікації. При цьому також зросли показники інтенсифікації. При цьому слід зазначити, що зріс прибуток від реалізації на 100 грн. поточних витрат на 10,2 грн., також збільшився обсяг валової продукції на 100 грн. основних виробничих витрат сільськогосподарського призначення на 31,8 грн. Це пов’язано насамперед з погодними умовами в аналізованому і змінам в апараті керування підприємством.

Для розгляду фінансового стану господарства проведемо аналіз балансу СФГ «ЗЛАГОДА». Одним з найбільш простих способів аналізу балансу є горизонтальний. Він дозволяє в абсолютному вираженні визначити зміни кожної статті розділу балансу в порівнянні початку року з його кінцем.

Розглянемо таблицю 2.7 «Горизонтальний аналіз балансу». Для розрахунку порівнянної вартості використовується коефіцієнт інфляції. Коефіцієнт інфляції за даними Луганського відділу статистики склав 1,05 у 2006 р.

Таблиця 2.7

Горизонтальний аналіз балансу.

За даними горизонтального аналізу балансу можна зробити наступні висновки: засобу підприємства збільшилися за 2006р. на 545,9 тис. грн. у порівнянної вартості на 14,2%. Таке збільшення відбулося за рахунок збільшення власного капіталу і поточних зобов’язань на 466,9 тис. грн (23%) і 118,8 тис. грн. (8,5%) відповідно в порівнянній вартості. Отримані грошові кошти витрачалися на збільшення оборотного капіталу, що збільшився на 848,4 тис. грн. на (81,4%), а саме на виробничі запаси (466,5 тис. грн.) і розрахунків з дебіторами (309,4 тис. грн.).

Оскільки горизонтальний аналіз не дає можливості розглянути усередині балансові зв’язки і проаналізувати зміни в пасиві й активі з урахуванням взаємозв'язку, застосовується вертикальний аналіз балансу.

Вертикальний аналіз — це аналіз структури звітної форми з метою виявлення відносної значимості тієї чи інших його статей. Проведемо вищезазначений аналіз балансу в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Вертикальний аналіз балансу.

За даними вертикального аналізу балансу можна зробити такі висновки: основні засоби СФГ «Злагода» в 2005 р. збільшилися на 11,91%. Це відбулося за рахунок упровадження нових основних засобів і через зменшення суми балансу господарства. У 2006р. основні засоби зменшилися на 13,73% за рахунок амортизації й збільшення суми балансу. У 2005 р. відбулося зменшення дебіторської заборгованості на 10,51%, у 2006р. дебіторська заборгованість збільшилася на 7,05% і склала 10,31% від суми балансу. У структурі пасиву варто відмітити зміни нерозподіленого прибутку — з кожним роком він збільшується (у 2005 р. на 13,27%, у 2006 р. — на 8,75%), що говорить про використання отриманого прибутку на розвиток підприємства. Позитивним аспектом діяльності підприємства є зменшення поточних зобов’язань у 2005 р. — на 13,06%, у 2006 р. — на 1,92% і склали 38,48% і 36,56% від суми балансу відповідно. Також слід зазначити збільшення оборотних коштів у 2006 р. на 13,73%.

Економічний стан підприємства — результат взаємодії всіх елементів системи виробничих відносин. Зрозуміло, що в гарному економічному стані зацікавлений і саме підприємство. Щоб більш детально вивчити стан і передбачати фінансову перспективу економічного розвитку СФГ «Злагода» спершу потрібно проаналізувати наступні показники:

1. Суму господарських засобів, що підприємство має у своєму розпорядженні;

2. Підприємство вважається платоспроможним, якщо продаж його активів дозволить повернути всі заборгованості, тобто розрахуватися по всім зобов’язанням;

3.Частина власних оборотних коштів використовується на покриття запасів (власні оборотні кошти, запаси і витрати). Це вартість запасів, що покривається власними оборотними коштами;

4. Коефіцієнт концентрації власного капіталу, що характеризує частину власності самого підприємства в загальній сумі засобів, інвестованих у його діяльність;

5. Коефіцієнт фінансової стабільності.

Розглянемо наступну таблицю показників фінансового стану СФГ «ЗЛАГОДА» і проаналізуємо її.

Таблиця 2.9

Аналіз показників фінансового стану СФГ «ЗЛАГОДА» .

У таблиці 2.9 розраховуються коефіцієнти ліквідності, що показують здатність підприємства погасити свої короткострокові борги (зобов'язання) за рахунок власних поточних активів (оборотних коштів).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності нижче критичного рівня, це говорить про не здатність підприємства погашати свої короткострокові борги за рахунок власних поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності характеризує ступінь покриття поточних зобов’язань і доходів майбутніх періодів за рахунок поточних активів і за-витрат майбутніх періодів. Оптимальним є співвідношення 2:1, а критичним 1. Воно показує, у скількох разів поточні активи і доходи майбутніх періодів перевищують поточні зобов’язання (борги). Чим більше коефіцієнт загальної ліквідності, тим більш інтересне підприємство для потенційних кредиторів. Коефіцієнт загальної ліквідності більше критичного рівня в 2005 р., а в 2006 р. менше критичного рівня. Це говорить про те, що в складі поточних активів поточні зобов’язання мають велику питому вагу і господарству потрібно їх зменшувати.

Коефіцієнт незалежності показує, скільки одиниць власного капіталу приходиться на одиницю авансованого капіталу. У досліджуваному господарстві він знаходитися в межах норми і дорівнює в 2005 р. 0,63, а в 2006 р. — 0,59.

Рентабельність активів у 2005 р. склав 148%, а 2006 р. зменшився до 141%. Рівень рентабельності основного капіталу також зменшився з 126% до 125%. Рентабельність підприємства також зменшилася з 156% до 140%, це обумовлено виплатою кредитів в аналізованому періоді.

Тепер розглянемо підприємство з погляду його можливого банкрутства. Для оцінки стану підприємства з погляду можливості його банкрутства розраховують індекс Альтмана. Розрахунок даного показника здійснюється на основі таких п’яти показників, що є індикаторами фінансово-економічного стану підприємства.

Таблиця 2.10

Розрахунок індексу Альтмана

Розрахунок індексу Альтмана говорить про те, що господарству СФГ «Злагода» у найближче 2−3 року банкрутство не грозить тому що даний показник більше критичне значення в 1,14 рази і склали 3,06.

Таким чином фінансовий і економічний стан господарства СФГ «Злагода» можна оцінити як добрий, тому що основні показники діяльності господарства знаходяться у межах норми. Негативним моментом діяльності підприємства є наявність дуже великої заборгованості. Але це можна пояснити сучасним станом сільського господарства в країні.

Для забезпечення своїх потреб кожна людина займається конкретною роботою. З метою поліпшення і використання створюються трудові колективи (організаційні формування), що діють на основі встановлених правил і процедур. Координація управлінської роботи і формування рівнів керування здійснюються за допомогою вертикального розподілу праці. У діяльності керуючого господарством можна визначити характерні загальні риси, до яких відносяться функції керування, як об'єктивно обумовлені напрямки, що у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної роботи. Вони тісно пов’язані між собою в єдиному процесі керування.

Структура СФГ «Злагода» має внутрішній порядок, який характеризує стан підрозділів, галузей як систему зв’язків, послідовність і взаємодія між ними.

Адміністративно-правові методи керування передбачають юридичне (правове) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки вони регулюються правовими нормами: законодавчими актами, інструкціями, положеннями і розпорядженнями.

Так, як будь-яке підприємство є індивідуальною структурою, то не існує єдиної моделі керування. Факторами, що визначають її вибір є розмір підприємства; продукція, що виробляє підприємство; характер середовища. Система керування повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентноздатність функціонування підприємства.

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується поглибленням поділу праці, що породжує об'єктивну необхідність координування різних видів і різновидів праці в організованих соціально-ринкових системах. Керування є необхідним елементом доцільної форми організації колективної діяльності людей.

Для того щоб підприємство могло домогтися своїх цілей, задачі повинні бути скоординовані за допомогою вертикального поділу праці. Тому керування є істотно важливою діяльністю для підприємства. Для успішної діяльності підприємства, робота з керування повинна бути чітко відділена від не управлінської роботи.

Вона повинна мати невелика кількість рівнів керування, наявність нечисленних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників; якість продукції і всі процедури роботи повинні бути орієнтовані на споживача. СФГ «Злагода» має лінійно-штабну структуру керування:

Рис. 2.1 Структура керування СФГ «Злагода» .

Особливу увага тут займає керуючий, що має можливість сконцентрувати увагу на поточному керуванні. При створенні раціональної структури керування необхідно правильно установити чисельність персоналу, зайнятого в цій сфері.

Менеджмент має свій власний економічний механізм, що спрямований на рішення конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних задач, що виникають у процесі господарської діяльності. Оскільки існує достаток факторів як у самім підприємстві, так і в навколишнім середовищі, не існує й єдиного кращого способу керування виробництвом. Найефективнішим у конкретної ситуації стає метод найбільш відповідний даний ситуації. Керуючий господарством, керуючись даним підходом, може визначити, які методи і засоби будуть щонайкраще сприяти досягненню цілей підприємства в конкретній ситуації. Щодня керуючий господарством проводить п’ятихвилинні збори з колективом, де ведучі фахівці господарства надають звіти по поточним планам, погоджують з керівником подальшу роботу, вирішують термінові задачі і виникаючі питання. Виходячи з цього, можна сказати, що рішення різних питань залежить від конкретної ситуації, у якій може виявитися керівний склад. Отже, ситуаційний підхід буде найбільш прийнятним у структурі керування, зокрема в менеджменті, кінцева мета якого складається в забезпеченні прибутковості, чи доходності, у діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи керування виробництвом і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчій активності і лояльності кожного працівника.

Успіх діяльності господарства спирається на створення і підтримку тес-ний залежності між середовищем підприємства, стратегією підприємства і її організаційної компетентністю в реалізації цієї стратегії. Організація діяльності підприємства має безліч напрямків, включаючи проблеми процесу, структури, лідерства, функціональної координації. Ефективність діяльності підприємства залежить від того, як розподіляється відповідальність за планування задач і їхнє виконання.

Кожна організація має право стежити за динамікою цін і регулярністю постачань ресурсів, їх розмірами щодо задоволення потреб виробничої програми. За межами виробництва найважливішим суб'єктом мікро середовища є посередники, тобто ті чи фірми окремі підприємці, що допомагають у реалізації продукції господарства.

Головна мета діяльності господарства — це одержання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації і здійснення інших видів діяльності.

Основною метою СФГ «ЗЛАГОДА» є: одержання максимального прибутку шляхом забезпечення стійкості і подальшого збільшення виробництва продукції; усебічного збільшення виробництва продукції; усестороннього збільшення його ефективності, створення експортних ресурсів і необхідних резервів продукції.

Місією СФГ «Злагода» є задоволення потреб клієнтів шляхом виробництва високоякісної продукції, що є конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У господарстві СФГ «Злагода» ведеться комп’ютерна форма ведення бухгалтерського обліку. Основними принципами комп’ютерної форми бухгалтерського обліку є:

— одному журналу хронологічного запису відповідає багато регістрів систематичного запису;

— нагромадження і багаторазове використання облікових даних;

— один синтетичний рахунок — багато аналітичних рахунків. Кількість рахунків аналітичного обліку залежить від цілей, поставлених керівництвом перед обліком, і нічим не обмежується;

— автоматичне одержання інформації про відхилення від установлених процедур (норм, нормативів, задач і т.п.);

— одержання звітних показників у режимі діалогу «людина-комп'ютер» ;

— автоматичне формування всіх облікових регістрів і форм звітності на основі даних, відображених у системі рахунків.

Форми обліку, що передбачають застосування комп’ютерів, раз-вирішують ефективно задовольнити вимоги поділу облікової праці, аналітичності й оперативності. Перша вимога — можливість здійснення широкого поділу праці - виконується завдяки тому, що сучасні програмно-апаратні комп’ютерні системи, як правило, построєні на принципах розподіленої обробки даних. Саме за допомогою програмному механізму, що дозволяє працювати з однією базою даних декільком користувачам, з’явилася можливість одночасно працювати з одним обліковим регістром не одному, а декільком бухгалтерам.

Застосування комп’ютерів дозволяє ефективно вирішити проблему аналітичного обліку, якщо при застосуванні паперових форм обліку збільшення рівнів деталізації аналітичного обліку і переліку об'єктів аналітики вимагає збільшення кількості облікових працівників, то при застосуванні обчислювальної техніки є можливість вести аналітичний облік з будь-яким рівнем деталізації і широкою номенклатурою аналітичних об'єктів. Тут об'єднані в одному робочому процесі реєстрація операцій у хронологічному і систематичному порядку в розрізі синтетичних і аналітичних рахунків, що раніш здійснювалася окремо. При цьому контроль за відповідністю даних аналітичного і синтетичного обліку забезпечений автоматично, а при ручному веденні обліку запису на синтетичних і аналітичних рахунках здійснюються, як правило, у послідовно-накопичувальному порядку, до того ж зі значним розривом у часі. Саме тому на підприємствах сальдо по синтетичних рахунках часто не збігається із сальдо по аналітичних рахунках.

Основними програмами, застосовуваними при автоматизації бухгалтерського обліку і звітності, є «1С: Підприємство». Ця програма бухгалтерського обліку містить визначений набір інструментів, необхідних для роботи користувача з програмою. До неї належать довідники, які застосовуються для збереження однотипної інформації. Відповідно класу програми вони використовуються в різних її модулях і програмою у цілому при здійсненні операцій з елементами довідника. Іншим прикладом може бути робочий план рахунків, що використовується для складання бухгалтерських проводок у всіх програмах. Кожна програма має початкові убудовані сервісні механізми, що використовуються при виконанні будь-яких облікових операціях.

Набір програм «1С: Підприємство 7.7» є універсальної програмою автоматизації діяльності підприємства, що використовується для будь-яких розрізів економічної діяльності підприємства, у тому числі і різних ділянок бухгалтерського обліку. Програма «1С: Підприємство 7.7» має компонентну структуру.