Злочини пов «язані з» відмиванням" доходів, отриманих злочинним шляхом

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА

Кафедра економічної безпеки

Реферат

з дисципліни «Банківське право «

На тему: «Злочини пов’язані з » відмиванням" доходів отриманих злочинним шляхом (легалізацією)"

Виконала: студентка ННІП 413 групи Ельшина В.К.

Перевірила: кандидат економічних наук Кретова А.Ю.

Луганськ-2013

План

• Вступ
• 1. Визначення поняття «легалізації (відмивання) доходів»
• 2. «Відмивання» грошей в системі злочинів України
• 3. Проблеми кваліфікації злочинів, пов’язаних з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Процес роздержавлення та приватизації державного майна у 90-ті роки минулого століття за недостатнього правового регулювання у перехідний період до ринкової економіки створив умови для незаконного накопичення капіталу в руках фізичних і юридичних осіб. Цей капітал отримав назву «тіньового», а його обіг — «тіньової економіки» .

Прагнення вивести незаконно отримані доходи зі стану «тіньового» капіталу країн світу легального обігу породило злочинну діяльність, яка отримала назву «легалізація доходів, отриманих злочинних шляхом». В Україні питання протидії легалізації «тіньового» капіталу постало тільки останні роки, проте визначаючи актуальність даної проблеми, більше 15 років тому (у 1989 р.) за ініціативи лідерів провідних країн світу було прийняте рішення про створення Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей — FATF.

Рішення про створення такого органу, було прийнятне не випадково, адже, за різними даними, щорічно злочинні організації в світі легалізують від 300 млрд. до 1 трлн. «тіньових» американських доларів. Така значна сума легалізації тіньового капіталу свідчить про актуальність проблеми насамперед у державах з нестійкою економікою, якою є Україна. Проте незважаючи на багаторічний міжнародний досвід протидії легалізації «тіньового» капіталу, тільки в останні 5 років ця проблема постала особливо гостро в Україні, що призвело до необхідності створення правової бази, яка передбачала б покарання за даний злочин. Чинний у країні закон 2003 року про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, а також стаття 209 нового КК має серйозні недоліки. Головний із них — відсутність чіткого механізму блокування підозрілих транзакцій. Сьогодні рішення про заморожування підозрілих рахунків, перешкоджання проведенню підозрілих операцій ухвалює, за великим рахунком, сам банк. А таке рішення часто не відповідає його фінансовим інтересам. Із допомогою європейських експертів було розроблено нову редакцію закону. Однак він був ухвалений нелегітимною Верховною Радою, іншими словами, законної сили не має. Крім того, на останніх етапах розробки найбільш принципові пункти з тексту закону зникли. Так що ми зробили крок назад, і вся основна робота в цьому напрямі в нас іще попереду.

відмивання легалізація доход злочинний

1. Визначення поняття «легалізації (відмивання) доходів»

Для того, щоб визначити, якими шляхами і засобами необхідно вирішувати проблему запобігання та легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, на мою думку, слід насамперед звернутися до поняття цього соціального явища.

У науковій літературі питання правового забезпечення протидії легалізації (відмивання) доходів злочинного походження досліджували В. Алієв, В. Нікуліна, В. Білоус, А. Беницький тощо. Проте потребують додаткового дослідження питання щодо розуміння сутності зазначеного явища та визначення його об'єктивно обґрунтованого поняття.

У юридичній літературі як у вітчизняній і зарубіжній літературі висловлюються різноманітні точки зору про походження терміна «відмивання грошей». Так, кримінологом Е. Івановим обґрунтовується думка про те, що він виник і закріпився стосовно практичного і наукового використання у США на початку 80-х років у зв’язку із зростанням незаконного поширення наркотиків і збільшенням доходу від цього виду злочинності.

Одна вперше термін «відмивання грошей» у сьогоднішньому розуміння починає вживатися ще на початку ХХ ст. У 20-х роках ХХ століття у США у Чикаго це слово почали застосовувати для позначення дій, пов’язаних з введенням до легального обігу грошей, отриманих від незаконної реалізації алкогольних напоїв.

У подальшому вказаний термін використовували і щодо інших різноманітних способів, якими надавалась видимість легального походження протиправним доходам. Поряд з цим термін «відмивання грошей» не завжди сприймається вченими-юристами України та країн пострадянського простору. Ще не так давно його вважали жаргонним словом, несумісним з використанням у науковій літературі. Тим самим, не враховувався факт, що міжнародних правових актах термін «відмивання» використовується як синонім терміна «легалізація». Термін «відмивання» увійшов практично у всі нормативні акти з цих питань, які були ратифіковані Україною. З’ясувавши походження терміна, логічно перейти до визначення поняття «відмивання доходів», яке зустрічається сьогодні у різноманітних джерелах. У міжнародно-правових документах відсутнє точне визначення відмивання грошей. Це явище розглядається, як правило, у вигляді процесу, в результаті якого здійснюється приховання коштів чи іншого майна, здобутих злочинним шляхом, їх розміщення, переказ або інша трансакція через фінансово-кредитну систему. Вперше спроба найбільш повно дати визначення відмиванню грошей була започаткована в Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, а саме у п. 1. ст. 3. Усі подальші міжнародні правові акти повністю відтворювали визначення відмивання грошей вищезазначеної Конвенції.

У науковій літературі питання про поняття легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, здебільшого розглядаються через призму структури і змісту процесу легалізації грошових коштів та іншого майна. Деякі автори акцентують увагу на тому, що відмивання грошей — процес, за допомогою якого злочинці намагаються приховати справжнє походження та належність результатів злочинної діяльності.

Окремі дослідники намагаються дати змістовне визначення легалізації грошей, використовуючи переваги описового методу. Російський професор Б. Волженкін розглядає відмивання грошей як різноманітні дії (фінансові операції тощо), які здійснюються з метою приховання наявності та походження майна, здобутого таким способом для того, щоб подальшому отримувати з нього доходи. На мою думку, найбільш обґрунтованою є спроба дати визначення «відмивання грошей» у соціально-економічному аспекті: відмивання грошей — це негативне соціально-економічне явище, в основі якого приховування незаконного походження доходів, перекручення інформації про природу їх походження, місцезнаходження, розташування, рух, дійсну належність та прав власності на такі доходи, а також надання їм у будь-яких формах правомірного вигляду, коли особі відомо, що ці матеріальні блага є доходами, отриманими незаконним шляхом, а також інші дії, прямо або опосередковано пов’язані з оформлення правомірності фактичних відносин володіння, користування, розпорядження доходами чи з прихованням їх незаконного походження. Отже, як видно з вищевикладеного поняття «відмивання доходів» має багато різних визначень з різними аспектами і особливостями, і кожне з цих визначень має право на існування.

2. «Відмивання» грошей в системі злочинів України

Одним з найнебезпечніших злочинів для безпеки держави є «відмивання» кримінально нажитих коштів.

Боротьба з «відмиванням» коштів може бути ефективною тільки за умови комплексного підходу до вирішення цієї загальнонаціональної проблеми. Питання протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, є нагальним для України. Цим негативним явищем завдається значної шкоди інтересам держави, її економічній безпеці та міжнародному іміджу, їх вирішення сприятиме подальшому розвитку національної економіки, у тому числі кредитно-фінансової системи.

Особливої актуальності проблема криміналізації «відмивання» незаконно здобутих капіталів набула у зв’язку з ратифікацією Україною 17 грудня 1997р. Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом, підписаної від імені України 29 травня 1997р. у м. Страсбурзі (Франція), що покладає на нашу країну певні зобов’язання щодо проведення норм різних галузей національного законодавства у відповідність зі стандартами європейського права. Гармонізація внутрішнього законодавства з нормами міжнародного права і необхідність інтеграції України в міжнародні організації пов’язується з необхідністю створення та забезпечення належного функціонування в державі ефективних механізмів ринкової економіки.

На сьогодні значного поширення набула практика використання для «відмивання» грошей послуг банківських установ, конвертаційних центрів, широкого кола діючих підприємств, в тому числі нерезидентів, фіктивних фірм. Сучасні схеми легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, безумовно, викликають труднощі у їх виявленні та розслідуванні злочинів зазначеної категорії. Готівкові доходи злочинного походження найчастіше отримуються від наркобізнесу, торгівлі людьми, крадіжок творів мистецтва і предметів культури тощо. Отримані готівкові доходи впроваджуються в банківський платіжний обіг, у легальний бізнес. Для безготівкових коштів незаконного походження характерними є такі джерела, як різні способи шахрайства, шахрайства з використанням банківських розрахункових документів, кредитних операцій.

Таким чином слідчі і оперативні співробітники мають звернути увагу на реальний зміст господарських угод та фінансово-господарських операцій.

Проте факти легалізації доходів здобутих дійсно у злочинний спосіб, зокрема з використанням банківських та інших фінансових установ, фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, фактично не виявляються, відповідно справи за цими фактами фактично не порушуються.

Зазначені проблемні питання щодо виявлення злочинів, пов’язаних з легалізацією відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, їх розслідування потребують подальшого удосконалення законодавства.

3. Проблеми кваліфікації злочинів, пов’язаних з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом

З набуттям чинності нового Кримінального кодексу України правоохоронні органи зіткнулися з чисельними проблемами кваліфікації ряду злочинів. Пропоную звернути увагу на спірні питання, які виникають при кваліфікації найбільш злободенного злочину — відмивання грошових коштів або іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Вказане правопорушення передбачене ст. 209 КК України. Ця стаття розташована у розділі 7 КК України «Злочини у сфері господарської діяльності». Відповідно об'єктом злочину є економіка країни як сукупність суспільних відносин, що визначають умови і порядок здійснення підприємницької діяльності суб'єктами господарювання.

Хочу наголосити, що мова йде саме про суб'єкти господарювання. На мій погляд, ст. 209 КК України повинна застосовуватись саме до службових осіб зазначених суб'єктів підприємницької діяльності, які вчинили корисливі злочини, здобуте внаслідок скоєння цих злочинів майно чи кошти самі легалізують або, використовуючи своє службове становище, сприяють відмиванню коштів іншим особам.

Стаття 209 КК України фактично є спеціальною нормою щодо ст. 364 КК України. У всякому разі суб'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК України, вважаю, повинен бути спеціальним, тобто або службовою особою, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

На жаль, чинна диспозиція ст. 209 КК України не вказує на обов’язковість наявності в складі злочину спеціального суб'єкту. На даний час за ст. 209 КК України можна кваліфікувати будь-які дії майнового характеру кожної фізичної особи, яка вчинила корисливий злочин, а здобуті злочинним шляхом предмети чи кошти реалізувала.

Так, дії особи, яка здійснила крадіжку чужого майна, а потім це майно реалізувала, слід кваліфікувати за ст. 185 КК України і додатково за ст. 209 КК України, оскільки в її діях є всі необхідні ознаки легалізації. Тобто, якщо особа сама вчинила крадіжку, вона звісно знає, що реалізує майно, здобуте злочинним шляхом. Вчинення ж угоди купівлі-продажу чи безоплатної передачі повністю охоплюється диспозицією ст. 209 КК України.

Таким чином, ст. 209 КК України у сучасному вигляді є додатковою статтею до всіх корисливих злочинів. Слідчі будуть зобов’язані досліджувати рух майна чи коштів, здобутих злочинним шляхом, і в разі встановлення фактів розпорядження викраденими грошима або продажу привласнених предметів кваліфікувати додатково за ст. 209 КК України. Чинна диспозиція цієї статті не залишає вибору слідчим. Стаття 209 КК України, якщо не буде змінена в найближчий час, перетвориться у так звану «причіпну» статтю.

Необхідність чіткого визначення спеціального суб'єкту в диспозиції ст. 209 КК України зумовлена також конкуренцією зі ст. 198 КК України, яка також передбачає відповідальність за збут (продаж, дарування, обмін тощо) майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Вважаю за необхідне визначення суб'єкту в ст. 306 КК, яку можна оцінити як спеціальну відносно ст. 209 КК України, оскільки обидві статті передбачають відповідальність за легалізацію. Напевне, законодавець введенням ст. 306 КК України мав на меті підвищити відповідальність за відмивання коштів, здобутих саме від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, проте знову ж таки суб'єкт злочину чітко не визначений.

Згідно диспозиції ст. 306 КК України суб'єктами цього злочину може бути будь-яка фізична особа. Отже, дії наркоділера, який здобув наркотичний засіб, а потім отримані від продажу кошти поклав у банк, повинні кваліфікуватись за ст. 307 КК України і додатково за ст. 306 КК України.

Проте слід відмітити, що санкція ч.1 ст. 307 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 8 років, а ч.1 ст. 306 КК України — від 5 до 12 років. Таким чином, збут наркотичних засобів є менш суспільно небезпечним діянням, ніж розміщення у банку коштів від продажу наркотиків.

На мій погляд, ст. 306 КК України повинна посилювати кримінальну відповідальність саме службових осіб підприємств, установ, організацій та банків, які сприяють у відмиванні грошей наркоділкам. Невипадково санкція частини другої коментованої статті передбачає відповідальність у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Тому вважаю за необхідне внесення доповнень також і до ст. 306 КК України щодо визнання спеціального суб'єкту зазначеного злочину.

Крім того, бажано визначити найнижчий розмір коштів у частині першій зазначеної статті, оскільки відсутність нижчої межі на практиці може призвести до порушення справ за малозначними фактами. Так, придбання за «брудні» гроші для потреб слюсарної майстерності, що належить наркоділеру, різних механізмів, приладів (наприклад лещат) у відповідності з ч.1 ст. 306 КК України є злочином, проте суспільна небезпечність цього діяння викликає сумнів.

Висновок

Аналіз сучасної практики попередження, розслідування і покарання за злочини, пов’язані з легалізацією незаконних доходів, свідчить про те, що цілком чітко визначилося коло проблем, від рішення яких залежить ефективність такої боротьби та взаємодії правоохоронних органів на міжнародному рівні.

Перша проблема. Відсутність погоджених нормативних визначень понять «легалізація» (чи «відмивання»), «незаконний доход», «злочинний доход» і багатьох інших понять. Рішення даної проблеми насамперед пов’язане з розробкою методології і методики порівняльно-правового аналізу норм кримінально-правового законодавства; складанням порівняльних термінологічних словників, які мають досить точно позначати міру збігу (ототожнення) понять, що використовуються у правозастосуванні; підготовкою коментарів до них; офіційним визнанням різними країнами понять у договорах про правову допомогу з кримінальних справ.

Друга проблема. Відсутність погоджених процедур попередження, розслідування і покарання за злочини відповідної категорії. Рішення цієї проблеми в основі відповідає вище сформульованим підходам. Разом з тим, розробка та прийняття погоджених процедур попередження окремих видів злочинів, боротьба з якими відноситься до міжнародних пріоритетів, може набути необхідного рівня ефективності лише у випадку прийняття спеціальних міждержавних програм боротьби зі злочинністю, що мають статус нормативного правового акта.

Третя проблема. Відсутність ефективної стабільної системи підготовки фахівців, які володіють технологіями розслідування злочинів, пов’язаних з легалізацією (відмиванням) незаконних доходів, включаючи навички пошуку та ідентифікації коштів, розташованих в офшорних зонах. Рішення проблеми передбачає визначення мережі базових закладів освіти; розробку спеціалізованого навчального курсу, учбово-методичного комплексу до нього, що включає можливість дистанційного навчання з використанням глобальної комп’ютерної мережі; створення механізму підготовки та підвищення кваліфікації викладачів з юридичних та економічних дисциплін.

Список використаної літератури

1. www.lawyer.ua // Юрій ТАРАН. Проблеми кваліфікації злочинів, пов’язаних з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом.

2. Волженикин Б. В. Отмывание денег. — С. — Пб., 1998. — С.33.

3. Голомша М. «Відмивання» кримінально нажитих коштів — загроза національній безпеці України. // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004 — № 2 — С.23−26.

4. Иванов Э. А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. — М., 1999. — С.24.

5. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин — Відень, 1988.

6. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом — Страсбург, 1997.

7. Користін О. Є. Структура процесу легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2004. — № 2. — С.130−140

8. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник. // за ред.. М.І. Мельника, В. А. Клименка. — К.: Юридична думка, 2004. — С.233−237.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України // За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавринюка. — К.: Атіка, 2004. — С.323.

10. Чаричанський О. Суб'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом // Право України. — 2003. — № 11. — С.54−56.