Психологічна структура поведінки при вчиненні умисного вбивства

Зміст

• Вступ
• 1. Загальна характеристика умисного вбивства та його види
• 2. Характеристика пом’якшуючих обставин при умисному вбивстві
• 3. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання
• 3.1 Об'єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання
• 3.1.1 Об'єкт умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання
• 3.1.2 Об'єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання
• 3.2 Суб'єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання
• 3.2.1 Суб'єкт умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання
• 3.2.2 Суб'єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання
• 4. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства
• Висновок
• Література

Вступ

Дана робота присвячена одній з актуальних проблем сучасної кримінально-правової науки — емоційній стороні злочину. В роботі розглядається психологічна структура злочинної поведінки, вплив емоцій на кримінальну відповідальність за суспільно небезпечне діяння, вчинене у стані сильного душевного хвилювання.

Відповідно до статті 2 Кримінального кодексу України: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». Отже законодавець висуває дві вимоги для кримінальної відповідальності:

по-перше — це суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)

по-друге — це склад злочину

Говорячи про проблему поведінки, юристи, в першу чергу, мають на увазі питання правової оцінки поведінки. Торкаючись психологічної структури поведінки, то вона являє собою безпосередній предмет вивчення психології. Однак для правової оцінки поведінки потрібно ознайомитися з його психологічною структурою, адже саме психологічні елементи дуже часто слугують підставою для остаточного висновку про ступінь суспільної небезпечності діяння і, таким чином, від них правова оцінка вчиненого. Наука кримінального права дуже широко використовує досягнення психології.

Необхідність вивчення даної проблеми викликана тим, що кримінальне законодавство при встановленні кримінальної відповідальності приймає до уваги окремі емоційні переживання. Законодавець особливу увагу приділяє раптово-виникнувшому сильному душевному хвилюванню (фізіологічному афекту).

Загальна частина Кримінального кодексу України стан сильного душевного хвилювання визнається як обставина, яка пом’якшує покарання за скоєний злочин (п. 7, ч.1, статті 66), а у Особливій частині містяться привілегійовані склади злочинів (стаття 116 «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», та стаття 123 «Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання»). У нашій роботі ми більш детально розглянемо склад злочину, який передбачено статтею 116 Кримінального кодексу України.

Вивчення судової практики показує, що вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, дуже часто має місце у житті. Структура даного складу злочину складна. Елемент складності у ньому придає те, що законодавець висуває не тільки юридичні, а й психологічні критерії, які необхідні для кваліфікації дій за цією статтею.

Фізіологічний афект являє собою тимчасове емоціональне переживання. Після його зникнення не залишається слідів, які б могли бути використані для доказування того, чи мав афект місце. Вказана властивість афекту ставить перед судово-слідчими органами складне завдання — констатація афекту при виникненні та здійсненні злочинного умислу.

1. Загальна характеристика умисного вбивства та його види

До прийняття нового Кримінального кодексу України кримінальне законодавство не передбачало визначення вбивства. З цього приводу існувало декілька точок зору. Так М. К. Аниянц розумів під вбивством протиправне умисне або необережне позбавлення життя людини Аниянц М. К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству Союзных республик. М., 1978. .М. Коржанський визначав вбивство, як протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. — К.: Юрінком Інтер, 1996. В. Сташис та М. Бажанов зазначали, що наука і практика під вбивством розуміють протиправне позбавлення життя іншої людини. Сташис В. В., Бажанов М.І. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. Х., 1987. Дану точку зору підтримують такі вчені як С.В. Бородін, В.І. Борисов., В. М. Куц. Але М. Д. Шаргородський визначав вбивство тільки як умисне неправомірне позбавлення життя іншої особи, підкреслюючи тим самим два моменти: неправомірність — відмежовуючи, таким чином, вбивство від інших випадків позбавлення життя (наприклад, позбавлення життя у стані необхідної оборони), — та його умисний характер — відмежовуючи його від інших випадків неправомірного заподіяння смерті іншій особі. Він вважав, що настання смерті хоча й у разі неправомірної поведінки, однак поза волею винної особи вбивством не є, а являє собою заподіяння смерті через необережність.

Аналіз частини 1 статті 115 Кримінального кодексу України дає підстави вважати, що спірні питання щодо визначення вбивства вирішено. Однак, даний висновок є передчасним. Так, аналізуючи статтю 119 Кримінального кодексу України призводить до висновку, що кримінальне законодавство України під поняттям вбивства розуміє як умисне так і з необережності протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Об'єктивна сторона умисного вбивства визначається в законі як злочин з матеріальним складом і характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак:

1. Здійснення протизаконного діяння (дії або бездіяльності), що позбавляє життя іншої людини.

2. Настання наслідку у вигляді смерті іншої людини.

3. Причинний зв’язок між діянням і настанням смерті.

Для позбавлення людини життя може бути застосовано як фізичний вплив (нанесення удару по життєво важливому органу, постріл і т.п.), так і психічне (заподіяння великої психологічної травми, що спричинило смерть потерпілого). У випадку вчинення вбивства шляхом бездіяльності мова може йти про нездійснення винним дій, що могли запобігти смерті за умови, що особа зобов’язана була і мала можливість вчинити такі дії (наприклад, особа медичного персоналу не застосовує через почуття помсти необхідного лікування, що спричиняє смерть хворого).

До числа ознак об'єктивної сторони умисних вбивств, що мають значення для кваліфікації, необхідно віднести спосіб і обстановку вчинення злочину.

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання наслідку у вигляді смерті людини. При цьому повинен бути встановлений причинний зв’язок між дією або бездіяльністю винного і настанням смерті потерпілого.

Безпосереднім об'єктом умисних вбивств є життя людини. При чому початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.

Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом).

До числа ознак суб'єктивної сторони умисних вбивств, що мають значення для кваліфікації, необхідно віднести також мотив, мету та емоційний стан винного в момент скоєння злочину.

Суб'єктом злочинів може бути фізична особа яка, відповідно до ст. 19 Кримінального кодексу України, «під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними». Проаналізувавши зміст статті 22 Кримінального кодексу України, можна зробити висновок, що кримінальна відповідальність за «Умисне вбивство» (ст. 115 КК України), «Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання» (ст. 116 КК України), «Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини» (ст. 117 КК України) настає у віці 14 років на момент скоєння злочину. Кримінальна відповідальність за «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця» настає з 16 років. При чому, щодо злочину, передбаченого ст. 117 Кримінального кодексу України, вчинити такий злочин може тільки спеціальний суб'єкт — жінка, яка народила дитину.

Умисні вбивства розподіляються на 3 види в залежності від наявності або відсутності пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин:

1. Умисне вбивство без пом’якшуючих та обтяжуючих обставин (ч.1, ст. 115 Кримінального кодексу України).

2. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч.2, ст. 115 Кримінального кодексу України).

3. Умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах (ст. ст. 116, 117, 118 Кримінального кодексу України).

Умисне убивство без пом’якшуючих і без обтяжуючих обставин (ч.1 ст.115 КК України).

Об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, є життя людини.

умисне вбивство психологічний емоційний

Об'єктивна сторона даного злочину визначена в диспозиції статті як злочин з матеріальним складом і характеризується трьома обов’язковими ознаками:

вчинення діяння (дії або бездіяльності), що спрямовано на позбавлення життя іншої людини (нанесення ударів, позбавлення води і їжі і т.п.);

настання наслідків у вигляді смерті іншої людини;

причинний зв’язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Необхідною умовою кваліфікації діяння винного за ч.1 ст. 115 КК України є відсутність яких-небудь пом’якшуючих або обтяжуючих обставин, зазначених у статтях 116 — 118 КК України або ч.2 ст. 115 КК України. Тільки в цьому випадку мова може йти про злочин, передбачений ч.1 ст. 115 КК України — вбивство без пом’якшуючих або обтяжуючих обставин («просте» вбивство). Обов’язковою ознакою складу злочину, що розглядається є настання наслідку у вигляді смерті людини. Між дією або бездіяльністю винного і настанням смерті потерпілого повинен бути причинний зв’язок.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті іншої людини. Якщо з яких-небудь обставин, що не залежали від волі винного, смерть потерпілого не наступила, вчинене необхідно розглядати як замах на вбивство.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом). Мотив, мета й емоційний стан винного в момент вчинення злочину, якщо вони не передбачені ч.2 ст. 115 і статтями 116 — 118 КК України, на кваліфікацію не впливають.

Суб'єктом злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.115 КК України).

Частина 2 ст. 115 КК України передбачає ряд кваліфікуючих ознак, наявність яких свідчить про вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, у порівнянні з іншими видами вбивств, представляє незрівнянно велику суспільну небезпеку вчиненого. Обтяжуючі обставини при умисному вбивстві зазначені у пунктах 1−13, ч.2, ст. 115 КК України. Ними є умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116−118 КК України.

Для кваліфікації умисного вбивства за ч.2 ст. 115 КК України необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч.2 ст. 115 КК України. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч.2 ст. 115 КК України.

Умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч.2 ст.115 КК України за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч.2 ст. 115 КК України. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч.2 ст. 115 КК України не має.

Під убивством малолітньої дитини (п.2 ч.2 ст.115 КК України) розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати. Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч.2 ст. 115 КК України кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої.

Відповідальність за умисне вбивство заручника (п.3 ч.2 ст.115 КК України) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто, особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала. Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК України. Разом з тим, мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 КК України осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо). Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК України, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч.2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч.2 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п.4 ч.2 ст.115 КК України), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч.2 ст. 115 КК України на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.

Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п.5 ч.2 ст.115 КК України), умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У разі, коли винний, позбавляючи життя певну особу, помилково вважав, то робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, у той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч.2 ст. 115 КК України. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч.2 ст. 115 КК України, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров’ю, — за п. 5 ч.2 ст. 115 КК України та відповідними статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

За п.6 ч.2 ст.115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив — до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч.2 ст. 115 КК України і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч.4 ст. 187, 4 ст. 189, ч.3 ст. 262, ч.3 ст. 308, ч.3 ст. 312, ч.3 ст. 313, ч.3 ст. 289 КК України). Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з іних мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч.2 ст. 115 КК України виключається.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч.2 ст. 115 КК України дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч.2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК України. Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Відповідальність за п.8 ч.2 ст.115 КК України за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вбивства. Виконання службового обов’язку — це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов’язку — здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього). Близькі родичі в розумінні п. 8 ч.2 ст. 115 КК України — це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки (п. 11 ст.32 Кримінально-процесуального кодексу України). Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч.2 ст. 115 КК. Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч.4 ст. 404, ст. 443 КК України. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч.2 ст. 115 КК України, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

За п.9 ч.2 ст.115 КК України настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК України, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч.2 ст. 115 КК України. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч.2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні.

Умисне вбивство тягне відповідальність за п.10 ч.2 ст.115 КК України, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч.4 ст. 152 чи ч.3 ст. 153 КК України або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК України. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч.2 ст. 115 КК України. У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч.2 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п.11 ч.2 ст.115 КК України), — це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх. Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч.2 ст. 115 КК України настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії - до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч.2 ст. 115 КК України. Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч.2 ст. 115 КК України, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 — якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 — коли вбивство було замовлено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч.2 ст. 115 КК України як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті. Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець — іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч.2 ст. 115 КК України. Відповідальність за п. 11 ч.2 ст. 115 КК України настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній — за той злочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч.2 ст. 115 КК України) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо. Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч.2 ст. 115 КК України. Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч.2 ст. 115 КК України. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч.2 ст. 115 та відповідно за ч.1 ст. 255, ст. 257, ч.3 або ч.4 ст. 258, ч.5 ст. 260, ст. 392 КК України.

За п.13 ч.2 ст.115 КК України кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116 - 118 КК України. Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч.2 ст. 115 КК України. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім — готування до такого ж злочину чи замах на нього. При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч.2 ст. 115 КК України, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч.2 зазначеної статті з урахуванням повторності. Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч.2 ст. 115 КК України, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч.4 ст. 49 КК України, — коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Вищезазначений перелік обтяжуючих обставин, вказаний у ч.2 ст. 115 КК України, є вичерпним.

Слід зазначити, що якщо у діях винної особи при умисному вбивстві вбачалися як обтяжуючі ознаки, так і пом’якшуючі, то вчинене слід кваліфікувати лише як вбивство при пом’якшуючих обставинах.

2. Характеристика пом’якшуючих обставин при умисному вбивстві

Сучасний кримінальний закон передбачає лише три склади злочину умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах. Такими складами є:

1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 Кримінального кодексу України).

2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 Кримінального кодексу України).

3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 Кримінального кодексу України).

Отже необхідним у нашій роботі є розкриття кожного складу злочину, передбачаючого пом’якшену кримінальну відповідальність за умисне вбивство.

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст.116 Кримінального кодексу України).

Даний вид умисного вбивства належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом’якшена кримінальна відповідальність за цей злочин обумовлена, по-перше, тим, що суспільно небезпечне діяння винної особи вчиняється як відповідь на протиправні дії потерпілої особи. Такими діями, які закон відносить до тих, котрі можуть викликати у винного стан сильного душевного хвилювання, є протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого. По-друге, суб'єктивна сторона даного складу злочину характеризується особливим емоційним станом винного — сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом), яке значно знижує можливість контролювати свої дії суб'єктом злочину.

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступає життя людини та суспільні відносини які забезпечують охорону цього блага.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 116 Кримінального кодексу України, характеризується:

1) діянням;

2) наслідками;

3) причинним зв’язком між дією та наслідком;

4) часом та певною обстановкою скоєння даного злочину.

Необхідно зазначити про те, що цей злочин може бути вчинено лише шляхом дії. Так як суспільно небезпечне діяння вчиняється суб'єктом як відповідна реакція на неправомірні дії потерпілого у вигляді активних дій винної особи.

Між дією винного та наслідками у вигляді смерті людини потрібно встановлювати необхідний причинний зв’язок. Встановлення причинного зв’язку має дуже велике значення для кваліфікації злочину.

Обстановка вчинення цього злочину характеризується певною поведінкою потерпілого, яка викликає стан сильного душевного хвилювання у винної особи, а саме протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою.

Тяжка образа — грубе приниження честі і гідності суб'єкта або близьких йому осіб, виражене у явно непристойній поведінці. Тяжкість образи, між тим, є питанням факту і встановлюється у кожному випадку окремо з урахуванням конкретних обставин справи.

Систематичне знущання у кримінально правовій літературі трактується як умисне заподіяння психічних, моральних страждань незалежно від форми здійснення та яке має систематичний характер (три чи більше разів).

Під насильством слід розуміти застосування до окремого індивіда сили або примусу всупереч його волі. Характерною рисою насильства є його протизаконність, тобто не можна кваліфікувати умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, за ст. 116 Кримінального кодексу України, яке виникло в наслідок законного насильства (затримання злочинця, необхідна оборона та інше).

Насильство за своїм характером може бути як фізичним (нанесення ударів, побоїв, згвалтування та інше) так і психічним (погроза заподіяти майнової, моральної або фізичної шкоди). Основна вимога яка пред’являється до насильства — це спроможність викликати у винного стану сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту).

Важливим моментом при розгляді даного питання є те, що виникнення та здійснення злочинного умислу повинно відбуватися у той час, коли винний знаходиться у стані сильного душевного хвилювання. Цей стан по своїй суті є короткочасним і триває на протязі всього декількох хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння смерті потерпілому. Якщо смерть не настала в результаті злочинних дій винного, та вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин.

Суб'єктом злочину відповідно до ст. 18 та ч.2, ст. 22 є фізична осудна особа, яка на момент скоєння злочину досягла чотирнадцятирічного віку. Важливим моментом є те, що дана особа під час вчинення суспільно небезпечних дій перебувала у стані сильного душевного хвилювання.

Суб'єктивна сторона умисного вбивства, передбаченого ст. 116 Кримінального кодексу України характеризується двома обов’язковими ознаками: умисел та особливий психічний стан винної особи.

Умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання може бути скоєне як з прямим так і з непрямим умислом. Але завжди умисел повинен бути раптово виникшим, а також афектованим, та реалізуватися негайно після його виникнення, хоча допустимий деякий розрив у часі між моментом виникнення та реалізації умислу.

Емоційний стан винного характеризується станом сильного душевного хвилювання — фізіологічним афектом. Фізіологічний афект являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка викликана неправомірною поведінкою потерпілого, що характеризується швидкістю та бурхливістю протікання, обмежуючи при цьому, можливість особою усвідомлювати свої дії та в певній мірі керувати ними.

Необхідним є відмежовування фізіологічного афекту від патологічного. Патологічний афект є короткочасним розладом психічної діяльності особи та виступає підставою для визнання особи неосудної (ч.2, ст. 19 Кримінального кодексу України). Патологічний афект по своїй суті відрізняється від фізіологічного слідуючими моментами: більш глибоке звуження свідомості людини, провали у пам’яті, більш несуразні дії та більш бурхливий процес протікання.

Покарання за злочин передбачений ст. 116 Кримінального кодексу України — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст.117 Кримінального кодексу України).

Підставою для пом’якшення кримінальної відповідальності за даний вид злочину виступає особливий психічний та фізичний стан жінки, яка народила дитину, обумовлений пологовим процесом. Жінка під час пологів або відразу після пологового процесу не здатна в повній мірі усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступає життя новонародженої дитини та суспільні відносини, щодо охорони цього блага.

Об'єктивна сторона характеризується:

1) діянням;

2) наслідками;

3) причинним зв’язком між діянням та наслідками;

4) часом та певною обстановкою вчинення злочину.

Даний вид злочину може бути вчинено як шляхом дії (придушення, нанесення смертельних пошкоджень новонародженій дитині) так і шляхом бездіяльності (некормління дитини, залишення дитини без належного догляду відразу після пологів, що спричинило переохолодження організму та смерть).

Потрібно встановлювати необхідний причинний зв’язок між дією та наслідками у вигляді смерті дитини тому, що випадковий причинний зв’язок може викликати кваліфікацію за іншою статтею або навіть виключати кримінальну відповідальність.

Час та обстановка даного злочину характеризуються тим, що він може бути скоєний тільки під час пологового процесу або одразу після нього. Якщо мав місце великий розрив у часі між закінченням родового процесу та заподіянням смерті новонародженій дитині то кваліфікація за статтею 117 Кримінального кодексу України виключається.

Суб'єктом даного злочину може бути лише мати, яка народила дитину (спеціальний суб'єкт злочину). Інші особи, які приймали участь у таких діях несуть кримінальну відповідальність за співучасть. Вбивство чужої дитини при будь яких обставинах не може тягнути кримінальну відповідальність за ст. 117 Кримінального кодексу України.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Умисел може бути як прямим так і непрямим. Необхідно зазначити про те, що момент виникнення умислу на кваліфікацію розглядаємого злочину не впливає, він може виникнути і задовго до початку пологового процесу.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 117 кримінального кодексу України — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 Кримінального кодексу України).

Ст. 118 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за два самостійні злочини: умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця. Ці два злочини знаходяться на межі між суспільно корінними діями — станом необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання та затриманням злочинця — і діями, котрі виходять за межі дозволених відповідно меж захисту та затримання.

Кримінальний кодекс 1960 року не передбачав відповідальності за вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця. Такі діяння прирівнювалися до діянь, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони, якщо смерть була заподіяна затримуємій особі. Тепер є законні підстави для розгляду вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, в якості самостійного злочину, а заподіяння шкоди злочинцю при затриманні - в якості інститута кримінального права.

Інститут необхідної оборони у кримінальному праві виступає в якості однієї з найважливіших гарантій забезпечення захисту життя, здоров’я, честі та гідності громадян та інтересів держави. Дії громадян, спрямовані на відбиття суспільно небезпечного посягання не містять складу злочину при тих умовах, якщо вони не порушують вимог кримінального закону.

При вирішенні питання про те, чи було скоєно вбивство при перевищені меж необхідної оборони, потрібно встановити, чи мав місце стан необхідної оборони, так як не можливо перевищити межі необхідної оборони, якщо її взагалі не було.

Відповідно до ч.1, ст. 36 Кримінального кодексу України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом інтересів та прав особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони.

У ч.3, ст. 36 дано визначення перевищення меж необхідної оборони — це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Із зазначеного можливо зробити висновок, що закон визнає шкоду неправомірною тільки при явній невідповідності цінності блага, котре захищалося, тій шкоді, котра була заподіяна нападаючому.

При розгляді даного питання необхідно торкнутися моменту про відповідність засобів захисту та нападу. Перш за все, це питання про те, якими засобами користувався нападник і чім та якам чином захищалася особа, яка підверглася нападу. При визначенні відповідності засобів захисту та нападу частіш за все виникає питання про правомірність використання зброї або предметів, котрі її заміняють при захисті від суспільно небезпечного посягання. В тих випадках, коли при захисті застосовуються такі ж самі засоби, що і при нападі, то це не викликає великих труднощів. Вони виникають, коли при захисті застосовані більш ефективні засоби ніж при нападі. На практиці нерідко трапляються помилки при кваліфікації дій особи, яка захищається та застосовує при захисті більш ефективні засоби ніж при нападник при нападі. Про те свідчить приклад із судової практики. Обставини справи такі. З. була засуджена за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони К. Суд встановив, що засуджена та потерпілий упродовж багатьох років мали близькі стосунки. Потім З. припинила відносини з К. Одного разу К., знаходячись у нетверезому стані, прийшов у помешкання, де проживала К. та став стукати у двері. З. його до житла не впустила. При цьому З. і К. нанесли одне одному образи. Потім К. почав погрожувати З. вбивством та почав вибивати двері. У цей момент З. схопила рушницю та зробили два постріли у бік вже майже проломлених дверей, чим заподіяла смерть К. Суд першої інстанції визнав, що З. перевищила межі необхідної оборони. Однак Пленум Верховного Суду СРСР не погодився з такою оцінкою дій З. та вказав на те, що засоби захисту, які застосовувала З., відповідають конкретній обстановці, яка склалася в результаті неправомірних дій К., ступеню та характеру загрожуючої небезпеки, а також змозі З. відбити цей напад. Пленум вирок відмінив, а справу провадженням зупинив.

Щоб правильно вирішити питання про те, чи мало місце перевищення меж необхідної оборони чи ні, у випадках заподіяння смерті нападнику, потрібно враховувати обставини, які характеризують співвідношення сил сторін та обстановку посягання. Не може не враховуватися здатність обороняючогося для захисту. Наприклад, для відраження нападу фізично розвиненої людини особою пристарілого віку, буде обгрунтованим застосування для захисту зброї чи предметів, які її замінюють. А у разі застосування зброї для захисту фізично розвиненою людиною проти слабкої людини може тягнути за собою кваліфікацію за ст. 118 Кримінального кодексу України. Також не можливо не враховувати конкретну обстановку вчинення злочину. Наприклад, на безлюдній вулиці напад потребує біль рішучих засобів захисту, ніж напад, який відбувся вдень на вулиці, де має місце велике скопичення людей.

При вирішенні питання про перевищення меж необхідної оборони потрібно виходити із таких критеріїв: відповідність засобів захисту та нападу, а також своєчасність необхідної оборони. Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.02. «Про судову практику у справах про необхідну оборону» стан необхідної оброни виникає не лише у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26. 04. 02. «Про судову практку у справах про необхідну оборону», п. 2.. Тим самим Пленум визначив, що стан необхідної оборони не може виникнути до початку виникнення реальної загрози заподіяння шкоди. Але у Пленумі не йде мова про момент закінчення стану необхідної оборони. У цьому питанні ми можемо погодитись з авторами Курсу радянського кримінального права про те що перевищення меж необхідної оборони при її несвоєчасності має місце лише тоді, коли «преступное посягательство существовало в действительности, а потому и было право на необходимую оборону у потерпевшего или у других лиц, но преступник уже прекратил нападение: опасность нападения миновала или преступный результат уже полностью осуществлён. В этих случаях, при определённых условиях, можно говорить о превышении пределов необходимой обороны». Курс советского уголовного права. Т. ІІ. стр. 374.

Також важливо торкнутися питання про розмежування убивств, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони та убивств, вчинених при уявній обороні. Під уявною обороною розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання. Існує виключення, коли особа не несе кримінальної відповідальності за вбивство при уявній обороні. Це має місце тоді, коли обстановка, що склалася давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Але коли у цій обстановці особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, які потрібно було застосовувати, її дії слід кваліфікувати як перевищення меж необхідної оборони. Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії слід розцінювати як вбивство через необережність.

Стосовно вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця потрібно зазначити, що відповідно до ч.2, ст. 38 Кримінального кодексу України таким перевищенням є умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. При заподіянні смерті затримуємій особі з перевищенням необхідних заходів, такі дії слід кваліфікувати за ст. 118 Кримінального кодексу України.

Отже, у законі чітко визначені обставини які можуть вказати на перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця:

1) невідповідність небезпечності посягання;

2) невідповідність обстановці затримання злочинця. Тобто небезпечність посягання виступає у якості умови, при якій заподіяння смерті затримуємій особі у момент затримання може визнавати чи не визнаватися правомірним. Тільки при вчиненні тяжких злочинів можливим є поставити питання про перевищення чи неперевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Щодо невідповідності обстановці затримання злочинця то потрібним є привести такий приклад. П., який вчинив розбійний напад, намагається зникнути. У свою чергу Ж., намагаючись затримати П. та бачивши, що на допомогу поспішають робітники міліції, наносить йому смертельне ушкодження. В даному випадку дії Ж. необхідно кваліфікувати за ст. 118 Кримінального кодексу України, так як його дії явно не відповідали обстановці затримання злочинця.