Порушення правил екологічної безпеки

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи визначення екологічної безпеки

1.1 Суспільна небезпечність та об'єкт злочину

1.2 Предмет злочину

• Розділ 2. Об'єктивна та суб'єктивна сторона порушення правил екологічної
• безпеки, їх значення для кваліфікації
• 2.1 Об'єктивна сторона злочину
• 2.2 Суб'єктивна сторона злочину
• 2.3 Кваліфікація порушення правил екологічної безпеки
• Висновки
• Література

Вступ

Конституція України втілила найкращі здобутки загального юридичного досвіду конституційного забезпечення прав і свобод людини. Майже третину її норм безпосередньо присвячено цьому питанню, і вже цим визначається її гуманістичне спрямування. Але важливішим є те, що вони відповідають широко визнаним міжнародним нормам прав і свобод людини.

Право людини на безпечне довкілля відноситься до природних, невід'ємних прав людини, що являють собою можливості людини, необхідні для її фізичного існування та задоволення її біологічних потреб. Якісні умови життя в навколишньому природному середовищі дають людині можливість вести гідне та благополучне життя. Стан здоров’я окремої людини є невід'ємною складовою здоров’я населення держави в цілому і залежить, в першу чергу, від стану навколишнього природного середовища.

Злочини проти довкілля є відносно «молодою» групою злочинів, оскільки самостійний розділ Особливої частини КК України щодо цих діянь з’явився лише за часів реформи вітчизняного кримінального законодавства у 2001 р.

З’ясувати зміст об'єкта злочинів, зокрема злочинів проти навколишнього природного середовища, неможливо без дослідження предмета відносин та соціальних зв’язків як елемента об'єкта цих діянь. У зв’язку з цим важливого значення набуває розробка питань та теоретичних проблем щодо предмета відносин та соціальних зв’язків діянь проти навколишнього природного середовища.

Питання щодо кримінальної відповідальності за порушення екологічної безпеки розробляли в юридичній літературі професори М. Й. Коржанський, В.Я. Тацій, В. М. Кудрявцев.

Мета роботи — проаналізувати склад злочину за ст. 236 КК України («Порушення правил екологічної безпеки»).

Об'єкт дослідження — екологічна безпека.

Завдання роботи:

— визначити суспільну небезпечність та об'єкт злочину за ст. 236 КК;

— дослідити предмет злочину за ст. 236 КК;

— проаналізувати об'єктивну та суб'єктивну сторони злочину за ст. 236 КК;

— виявити проблеми кваліфікації злочину за ст. 236 КК.

Розділ 1. Теоретичні основи визначення екологічної безпеки

1.1 Суспільна небезпечність та об'єкт злочину

Суспільна небезпечність злочину — злочинне порушення правил екологічної безпеки, яке охоплює суспільне небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), які призводять до порушення екологічного балансу в довкіллі, встановленого порядку використання природних ресурсів [10, c. 352].

Об'єктом злочину є екологічна безпека довкілля.

Екологічна безпека нашої держави як явище входить до складу загальної безпеки разом з іншими її видами, формуючи систему національної безпеки України. До національної безпеки України входять екологічна, військова, суспільна (охорона громадського порядку тощо), соціально-політична, економічна, особиста та інші види безпеки. Вони об'єднані в загальну систему на основі національної програми забезпечення безпеки держави і народу України. В постчорнобильській Україні екологічна безпека поряд з військовою та особистою має стати основним напрямом розвитку права, у тому числі кримінального. Це пов’язано з актуальністю збереження генотипу народу, недопущення виродження нації за умов триваючої екологічної катастрофи, що недостатньо контролюється, забезпечення необхідного фізичного та морального здоров’я населення.

Забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави, а крім того, кожна людина має право на безпечне для життя й здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Такі основоположні постулати містять в собі ст.ст.16 та 50 Конституції України. Проголошення в ній зазначених норм свідчить про визнання Україною міжнародних стандартів щодо забезпечення прав і свобод людини, закріплених Загальною декларацією прав людини, а також Міжнародними пактами.

Україна підтвердила понад 40 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення, серед яких: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.); Конвенція про охорону всесвітньої культурної й природної спадщини (1972 р.); Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.); Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.); Віденська конвенція про охорону озонового шару (1985 р.); Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.); Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (1992 р.); Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992 р.); Конвенція про ядерну безпеку (1994 р.); Оргуська Конвенція (1999 р.).

Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об'єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним середовищем.

Екобезпека — категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Вона має певні правові форми неправового характеру хоча і належить до явищ [7, c. 215].

Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем, з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними, токсичними тощо), використання руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійснення різноманітних впливів на довкілля тощо. Вона може бути пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).

По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об'єкти.

По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів.

По-четверте, основою правової форми є екологічне право як самостійна правова галузь. Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

Визначення екологічної безпеки як правової категорії має різне тлумачення в еколого-правовій науці. Вважають, що її сутність полягає в захисті людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу; умовах збереження здоров’я людей і забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку; балансі розвитку екосистем; діяльності по захисту життєво важливих екологічних інтересів; в тому, що вона є складовою частиною міжнародної екологічної безпеки тощо. Право екологічної безпеки розглядають як комплексну галузь екологічного права, систему правових норм та інших засобів, які спрямовані на створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню екологічної небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, що постраждали від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 50) визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Екологічна безпека розглядається у двох аспектах. Як суб'єктивна категорія вона проявляється у процесі реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. Це право громадян тісно пов’язане з правом на безпечне навколишнє природне середовище для їх життя і здоров’я. З іншого боку — це об'єктивно існуюча система правового забезпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламентується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об'єктів і населення [7, c. 220].

Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсомісткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян.

Чинне екологічне законодавство України як критерії безпеки навколишнього природного середовища передбачає спеціальні нормативи екологічної безпеки.

Аналіз свідчить, що поняття екологічної безпеки за змістом неоднорідне і використовується принаймні в двох значеннях: як певний стан природного об'єкта і як система соціальних норм, найважливіша цінність, що гарантується державою громадянам для їх нормального існування. У статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що екобезпека «є таким станом навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення еко логічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей», що вона «гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу… заходів».

Відповідно до «Концепції (основ державної політики) національної безпеки України» від 16 січня 1997 р. напрямами державної політики у сфері екологічної безпеки є: впровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля; контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров’я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки; зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій, реалізація заходів щодо зменшення наслідків Чорнобильської катастрофи; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Екологічна безпека забезпечується системою організаційно-правових, економічних, технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів екологічного характеру, яка передбачена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; екологічна безпека транспортних засобів тощо).

У контексті дослідження структури об'єкта злочинів проти навколишнього природного середовища для усвідомлення змісту цих відносин важливе значення має предмет відносин. Вивчення філософської, соціологічної та юридичної літератури свідчить про те, що загальноприйнятим трактуванням предмета суспільних відносин є визнання такими будь-якого явища природи, суспільства, свідомості, на які спрямована пізнавальна і практична діяльність суб'єкта [11, с. 56]. Справедливим є твердження, що предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують і самі ці відносини [11, с. 79]. Проте автори ототожнюють предмет відносин з предметом злочину [11, с. 79−80;. Але не можна змішувати відносини з предметами зовнішнього світу, їх неможливо ні попробувати, ні перенести, тому що це відносини і тільки. Тому слід зазначити, що предметом відносин є лише те, з приводу чого виникають відносини, а не їх уречевлення (фізичне тіло).

Важливо зрозуміти, що не самі речі й фізичні тіла є предметом відносин, а саме відносини з приводу певних умов, через які люди вступають між собою в той чи іншій соціальний зв’язок. Інше завжди буде призводити до змішування предмета злочину і предмета відносин, до логічних і наукових суперечностей. Методологічна основа, яку використовують автори, не сприятиме розмежуванню відносин з їх складовими і речами матеріального світу, які є ознакою складу злочину, з предметом відносин як складовою частиною об'єкта. Якщо відносини не можна попробувати, то і їх складові також не повинні бути предметом зовнішнього світу.

1.2 Предмет злочину

Слід констатувати, що предметом відносин досліджуваного складу злочину є стосунки (умови), які забезпечують охорону, раціональне використання та відтворення природних об'єктів у всіх їх проявах, а також відносини, що забезпечують екологічну безпеку.

Взаємодія людини (суспільства) з природою не може відбуватися в безумовній свободі, а має бути обмежена рамками закону, а закон повинен охороняти природу як джерело не тільки матеріальних і духовних благ, а й природних умов як джерела всього живого.

Крім того, потрібно враховувати природно-охоронний інтерес та міжнародно-правовий аспект охорони навколишнього природного середовища і сучасний стан проблеми. Адже екологічна проблема має не регіональний, а міжнародно-правовий характер, тому що для природи немає меж.

Предметом злочину за ст. 236 КК є порядок проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

Екологічна експертиза — вид експертної науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.).

Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація;

б) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, у тому числі військового призначення;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація щодо створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи та об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки і негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, у тому числі військового та оборонного призначення.. Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи. спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.

Завданнями державної екологічної експертизи є:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

6) встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров’я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов’язковим для виконання.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Згідно із Законом України «Про екологічну експертизу» в Україні може проводитися також і громадська екологічна експертиза, яка може здійснюватися незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їхніх власних коштів або на громадських засадах. Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає вирішення еколого-експертними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об'єктів екологічної експертизи, підготовку обгрунтованого об'єктивного еколого-експертного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);

2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обгрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи (основна стадія);

3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обгрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

У матеріалах оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обгрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернативні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов’язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі.

Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об'єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній екологічній експертизі.

Правопорушеннями в галузі екологічної експертизи є:

1) порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи;

2) надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єкта екологічної експертизи;

3) надання дозволів на спеціальне природокористування; фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища без позитивного висновку екологічної експертизи;

4) здійснення екологічної експертизи неправоздатними підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями;

5) недотримання під час реалізації об'єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи;

6) незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи;

7) ухилення від надання на законну вимогу державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей і матеріалів;

8) підготовка свідомо неправдивого висновку державної екологічної експертизи.

Особи, винні в порушенні законодавства в галузі екологічної експертизи, притягаються відповідно до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення в галузі екологічної експертизи.

Проте, зважаючи на те, що тільки порядок проведення та висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для дотримання та виконання, висновки громадської експертизи не мають сили обов’язковості, тому кримінальне караним діянням, передбаченим цим складом злочину, є порушення порядку проведення тільки державної екологічної експертизи.

злочин екологія наслідок

Розділ 2. Об'єктивна та суб'єктивна сторона порушення правил екологічної безпеки, їх значення для кваліфікації

2.1 Об'єктивна сторона злочину

Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні вимог, що визначають порядок проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

Диспозиція ст. 236 має бланкетний характер і для з’ясування змісту кримінально-правової заборони відсилає до екологічного законодавства. У вироку має бути вказано, які саме правила порушено винним і в яких нормативних актах вони закріплені. Не трансформовані у правові норми наукові рекомендації з. приводу охорони довкілля під час проведення господарської діяльності не можуть розглядатися як правила екологічної безпеки [9, c. 255].

Порушення правил екологічної безпеки може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності.

Порушення порядку проведення екологічної експертизи може бути вчинене шляхом як дії, так і бездіяльності. Це може бути, наприклад: надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм, які можуть негативно впливати на стан довкілля і здоров’я людей [9, c. 256].

Безпека — відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди для життя, здоров’я та майна громадян, а також для навколишнього природного середовища.

Проектування — складання та затвердження документації для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури (ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р.).

Експлуатація будівлі або споруди — використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкцій, за якого вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації.

Реконструкція — комплекс операцій з відновлення стану об'єкта та (або) збільшення його довговічності.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів має забезпечуватись екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому мають передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на довкілля.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Усі будівлі (споруди), незалежно від їх призначення, форми власності, віку, капітальності, технічних особливостей, підлягають періодичним обстеженням з метою оцінки їх технічного стану та паспортизації, а також вжиття обгрунтованих заходів до забезпечення надійності та безпеки при подальшій експлуатації (консервації). Обстеженню (оцінці) підлягають такі критерії:

— техногенні зміни навколишнього середовища; хімічний склад ґрунтових вод;

— конструкції та споруди, що захищають будівлі (споруди) від небезпечних геологічних процесів; стан повітряного середовища в будівлі (споруді) та навколо неї (температура, вологість, повітрообмін, хімічний склад повітря);

— теплотехнічні, сантехнічні та вентиляційні системи та обладнання.

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування пересувних засобів, установок, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

Виробництво та експлуатація пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Керівники транспортних організацій та власники пересувних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

Як обов’язкова ознака складу цього злочину передбачена наявність наслідків, що настали в результаті неправильно проведеної експертизи і недотримання необхідних при цьому правил, які можуть виявлятися в загибелі людей, екологічному забрудненні значних територій або інших тяжких наслідках.

Проаналізуємо деякі судження С. Б. Гавриша, які суперечать загальновизнаним положенням з цього питання. Так, С. Б. Гавриш підтримує думку, що будь який наслідок є ніщо інше, як настання шкідливих змін в об'єкті злочинного посягання [5, с. 255]. В той же час учений підміняє судження своїм благом, а не користується суспільними відносинами як об'єктом злочину. Крім того, необґрунтовано правове, екологічне благо називає аксіомою. Користуючись цим С. Б. Гавриш стверджує, що наслідки є не що інше, як матеріальне перетворення об'єкта (блага), його пошкодження чи руйнування, порушення його функцій чи інша негативна зміна, що здійснюється протиправною поведінкою особи [5, с. 256]. Далі він ще робить абстрактний висновок, що зміни в навколишньому природному середовищі і є зміною об'єкта [5, с. 256], хоча очевидно, що зміни в навколишньому природному середовищі можуть бути і природного походження. Але суть не в цьому, а в тому, що підміна об'єкта як суспільних відносин предметом (благами) виключає з цього наслідку суб'єктів, учасників, а також не створює кримінально-правових відносин, в рамках яких тільки і можливо говорити про об'єкт злочину. Адже до посягання на суспільні відносини об'єкта злочину не існує, а є лише правомірні відносини, які охороняються кримінальним правом. Тому, варто погодитися із загальновизнаною думкою, що «зміни в предметах посягання, хоча б вони були ушкоджені чи зовсім знищені… мають значення лише доказу шкідливих змін в об'єкті». Обґрунтування своєї позиції С. Б. Гавриш намагається здійснити шляхом штучного відокремлення предмета від об'єкта та заперечуючи сталу формулу об'єкта як цінності [5, с. 257].

Слід погодитися з С. Б. Гавришем, що термін «наслідки злочину» це загальне поняття, яке в конкретних складах злочину наповнюються конкретними наслідками і конкретною термінологією [5, c. 260−261].

Під загибеллю людей варто розуміти настання смерті хоча б однієї людини.

Екологічне забруднення значної території передбачає погіршення екологічної обстановки, пов’язаної із забрудненням землі, водних ресурсів, атмосферного повітря або продуктів харчування в даному регіоні. Забруднення може мати різноманітні джерела — радіоактивне, хімічне, бактеріологічне (значне задимлення або запилення атмосферного повітря) тощо. Причому, як зазначено в статті, — на значній території або площі, що становить, у свою чергу, і реальну загрозу для життя і здоров’я людей.

Саме нормативи екологічної безпеки містять кількісні та якісні показники. Вони є тими юридичними фактами, які в конкретній екологічній ситуації визначають якість довкілля і свідчать про додержання відповідними особами права громадян на екологічну безпеку або (у разі перевищення цих нормативів) стають підставою для кваліфікації дій чи пасивної поведінки зобов’язаних осіб як правопорушень у сфері екологічної безпеки.

Ця обставина має надзвичайно важливе значення для практики правозастосування, оскільки порушення інших екологічних нормативів може розглядатися як різновид екологічного правопорушення, але не у сфері екологічної безпеки. Скажімо, перевищення гранично допустимих викидів в атмосферне повітря, скидів у водне чи морське середовище забруднюючих речовин, рівнів шкідливого впливу на людину фізичних та біологічних факторів можуть призводити до відповідних екологічних правопорушень — водних, у галузі охорони атмосферного повітря тощо, які не є різновидами правопорушень у сфері екологічної безпеки, оскільки не порушують нормативів останньої як особливої ознаки якості довкілля.

Варто зазначити, що такі правопорушення можуть справляти негативний вплив на чистоту навколишнього природного середовища, знижувати ступінь його сприятливості і навіть якості. Однак якщо ці правопорушення не виходять за межі нормативів екологічної безпеки, вони пов’язуються не з правом громадян на неї, а з їх іншими екологічними правами, передбаченими системою екологічного права і законодавства України.

Порушення нормативів екологічної безпеки є свідченням порушення безпеки (тобто створення небезпеки) як важливої ознаки якості довкілля і нормативної ознаки права громадян на екологічну безпеку, а зазначені дії або бездіяльність підлягають кваліфікації на підставі системи ознак екологічного ризику, що має передбачати підвищену юридичну відповідальність.

2.2 Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочину характеризується складною формою вини: до дії — умисел або необережність, до наслідків — необережність.

Суб'єкт злочину — спеціальний. Це особа, на яку покладено правовий обов’язок дотримуватись відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення державної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки (наприклад, працівники еколого-експертних підрозділів МЕПР, інші експерти державної екологічної експертизи, конструктори ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, службові особи підприємств, установ, організацій, відповідальні за проектування, розміщення, експлуатацію певних об'єктів, члени приймальних комісій таких об'єктів).

Суб'єктом злочину є службова особа, відповідальна за проведення екологічної експертизи і дачу дозволу на будівництво та експлуатацію підприємства та інших виробничих об'єктів без необхідної перевірки.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Таким чином, до кола службових закон відносить осіб, які [13, c. 95]:

1) здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов’язані з виконанням,

2) організаційно-розпорядчих чи

3) адміністративно-господарських обов’язків.

1. Представниками влади є працівники державних органів та установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої приналежності або підлеглості. До них відносяться народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної і податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та інші. Закон пов’язує визнання особи представником влади не за посадою, яку вона обіймає, а за наявністю у неї владних повноважень. Тому представником влади може бути і рядовий працівник державного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник громадської організації (наприклад, член громадського формування з охорони громадського порядку під час виконання ним обов’язків з охорони цього порядку).

2. Під організаційно-розпорядчими обов’язками слід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності (підбір та розставляння кадрів, планування роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, відомств, державних, колективних або приватних підприємств, громадських організацій, їх заступники та керівники структурних підрозділів або дільниць робіт (наприклад, директор підприємства, президент фірми, завідуючий лабораторією, відділом, начальник цеху, майстер дільниці, виконроб, бригадир, їх заступники тощо).

3. Адміністративно-господарські обов’язки включають до себе повноваження з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих операцій тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, відомчі ревізори і контролери тощо.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою. Обіймання особою певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов’язки має бути оформлено відповідним (усним чи письмовим) рішенням — наказом, розпорядженням, постановою, протоколом, довіреністю тощо. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов’язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.

Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, вантажник, сторож) обов’язки. У той самий час, якщо поряд із зазначеними, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки, вони визнаються службовими особами. Наприклад, лікар, який зловживає своїми обов’язками при видачі листів непрацездатності або викладач, який ставить позитивні оцінки на екзамені за незаконну винагороду вчиняють юридичне значущі дії, здатні породжувати, змінювати чи припиняти правовідносини, що дозволяє визнати ці дії організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими, а осіб, які їх вчинюють — службовими.

2.3 Кваліфікація порушення правил екологічної безпеки

Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно зі ст. 236 КК відповідальність за порушення правил екологічної безпеки настає, зокрема, за умови, що воно спричинило екологічне забруднення значних територій. Під таким забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічної обстановки внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних цінностей тощо.

Під тяжкими наслідками слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах; тощо.

Під загибеллю людей треба розуміти смерть хоча б однієї людини, що сталася внаслідок вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена відповідними статтями КК.

Порушення правил екологічної безпеки під час проектування, будівництва, введення в експлуатацію та експлуатації об'єктів може виражатись у таких діяннях: відсутність споруд, устаткування і пристроїв для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, а також приладів контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів; використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, дії з відходами без відповідних дозволів; нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим викидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного і водного басейнів і ґрунтів, становлять небезпеку для життя людей, тваринного і рослинного світу.

За ст. 236 слід кваліфікувати також непроведення планових і позапланових налагоджувальних робіт на паливо використовую чому обладнанні, тобто обладнанні, що споживає природний газ і рідке паливо (парові і водонагрівальні котли, печі, сушильні агрегати тощо). Кримінальне караним порушенням правил екологічної безпеки під час будівництва житлових і виробничих приміщень слід визнавати незабезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах.

Ознаки цього складу злочину вбачаються також у разі: а) прийняття в експлуатацію сховищ радіоактивних відходів або об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, без реалізації заходів щодо забезпечення захисту персоналу, населення, довкілля або без спорудження та введення в дію всього комплексу цих об'єктів, передбаченого проектом; б) ведення у межах санітарно-захисних зон, створених для відмежування сховищ радіоактивних відходів від суміжних земель, сільськогосподарської та іншої виробничої діяльності, спрямованої на одержання товарної продукції, без спеціального дозволу, здійснення без такого дозволу у цих зонах всіх видів водокористування, лісокористування та користування надрами; в) проведення робіт на ядерній установці, джерелі іонізуючого випромінювання, а також поводження з такими джерелами і ядерними матеріалами без наявності дозволу. За своєю конструкцією склад злочину матеріальний. Злочин е закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків, передбачених ст. 236. Порушення правил екологічної безпеки, яке Не супроводжувалось фактичним заподіянням шкоди людині чи довкіллю, утворює склад відповідного адміністративного проступку (ст. ст. 79−1, 80, 91−1 КАП), а за наявності для цього підстав — злочину, передбаченого ч. 1 ст. 253 КК.

Загибель людей означає смерть однієї або декількох осіб. Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватись, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, масове захворювання людей, виведення з ладу назавжди або на тривалий період виробничих підприємств чи інших важливих споруд (гребель, систем водота енергопостачання, зв’язку тощо), масова загибель об'єктів тваринного світу, знищення лісових масивів на значних площах, спричинення особливо великих матеріальних збитків, у т.ч. пов’язаних з відновленням належної якості довкілля, неможливість проживання населення на певній території і вимушене переселення людей.

Однією з найскладніших проблем кваліфікації злочинів проти довкілля слід визнати проблему встановлення причинного зв’язку при множинності причин.

Ускладнення цього питання обумовлене тим, що в об'єктивний перебіг процесу заподіяння злочинних наслідків нерідко втручаються дії інших осіб, особливості природних процесів, інші обставини. Крім того, самі злочинні наслідки можуть бути істотно віддалені від діяння особи цілим рядом проміжних подій або дій. Саме в таких випадках і виникає проблема встановлення того, хто і якою дією (або бездіяльністю) завдав суспільно небезпечний наслідок [11, c. 88].

Співвідношення об'єктивних елементів ситуації в механізмі екологічних необережних злочинів може істотно змінюватися, що потребує відповідного кримінально-правового оцінювання. Тому необхідно навести теоретичні узагальнення щодо впливу об'єктивних особливостей деяких детермінаційних зв’язків на конструювання складів необережних злочинів.

Серед ознак специфіки необережних злочинів проти довкілля слід назвати те, що система порушень спеціальних правил екологічної безпеки може становити суспільно небезпечні й протиправні дії кількох осіб.

Водночас слід зазначити, що в цьому випадку не може йтися про співучасть, оскільки відсутні її обов’язкові суб'єктивні ознаки.

Вказівка на об'єднання злочинних дій кількох осіб підкреслює спільну форму діяльності щодо забезпечення безпеки в багатьох технічних процесах.

Висновки

За статтею 236 КК кваліфікується порушення встановленого порядку проведення екологічної експертизи чи правил екологічної безпеки при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції чи введенні в експлуатацію або ліквідації екологічно небезпечних підприємств, споруд чи інших об'єктів, якщо таке порушення спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки (захворювання значної кількості людей чи втрату ними працездатності, або велику матеріальну шкоду).

Предметом злочину є порядок проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні вимог, що визначають порядок проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації

Суб'єктивна сторона злочину характеризується складною формою вини: щодо дії — умисел або необережність, щодо наслідків — необережність.

Інші тяжкі наслідки — це заподіяння шкоди здоров’ю людей або інший збиток, наприклад зруйнування або пошкодження заповідних територій.

Загибель людей — це смерть хоча б однієї людини.

Суб'єктом злочину є службова особа, відповідальна за проведення екологічної експертизи і дачу дозволу на будівництво й експлуатацію підприємства й інших виробничих об'єктів без необхідної перевірки.

Екологічна експертиза — вид експертної науково-практичної діяльності, що охоплює екологічне дослідження, аналіз, оцінку та підготовку висновків щодо проектних матеріалів чи об'єктів, що становлять або можуть становити небезпеку навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей (ст. 1 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року).

Покарання за злочин: за ст. 236 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Література

1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України. — Х.: ТОВ Одіссей, 2010. — 224 с.

3. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // ВВР України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

4. Закон України «Про екологічну експертизу» N 45/95-ВР, 09.02.1995// ВВР. — 1995, N 8, ст.54

5. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. — К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2002. — 636 с.

6. Даньшин І.М. Шляхи розвитку та вдосконалення законодавства про боротьбу з злочинністю / І. М. Даньшин // Концепція розвитку законодавства України: матеріали наук.-практ. конф. (Київ, трав. 1986 р.). — К.: Наукова думка, 1996. — С. 358−359.

7. Екологічне право України: підручник [для студентів юрид. вищ. навч. закладів] / [А.П. Гетьман, М. В. Шульга, В. К. Попов та ін.]; за ред. А. П. Гетьмана таМ.В. Шульги. — Харків: Право, 2005. — 382 с.

8. Жевлаков Э. Н. Преступления против природных богатств СССР: учебное пособие / Э. Н. Жевлаков. — М.: ВЮЗИ, 1983. — 87 с.

9. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.

10. Лопашенко Н. А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ / Н. А. Лопашенко. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Прес», 2002. — 802 с.

11. Ляпунов Ю. И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел / Ю. И. Ляпунов. — М.: Академия МВД СССР, 1974. — 151 с.

12. Право людини на безпечне довкілля [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://helsinki.org.ua.

13. Таций В. Я. Ответственность за хозяйственные преступления: объект и система / В. Я. Таций. — Харьков: Изд-во при Харьковск. гос. ун-те издат. объед. «Вища школа», 1984. — 231 с.

14. Широков В. А. Преступления в области охраны окружающей среды: учебное пособие / В. Широков. — Хабаровск: Хабаровск. высш. шк. МВД СССР, 1985. — 64 с.