Значення рішень Верховного Суду України та керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України

Значення рішень Верховного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України Заслуговує на увагу розгляд питання про включення до системи джерел трудового права рішень Конституційного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду належить офіційне тлу­мачення Конституції України і законів України з питань, передбачених зазначеною статтею, Конституційний Суд прий­має рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. З ст. 150 Конституції України). У тих випадках, коли Конституцій­ний Суд дає офіційне тлумачення законів про працю, його рішення слід визнати джерелами трудового права. Це, на­приклад, рішення у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу Законів про працю (справа про тлумачення терміна «законодавство» від 9 липня 1998 p.), рішення у справі за Конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офі­ційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації» використано в абзаці шостому ч. 1 ст. 43' Кодексу Законів про працю України (справи про профспілку, що діє на підприємстві).

Велике значення для правильного застосування чинного законодавства мають керівні роз’яснення Пленуму Верховно­го Суду України. Мова йде про постанови Пленуму Верхов­ного Суду України від 6 листопада 1992 p. № 9 «Про практи­ку розгляду судами трудових спорів», від 29 грудня 1992 p. J1°14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», від 1 листопада 1996 p. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», від 27 бе­резня 1992 p. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 31 берез­ня 1995 p. № 4 «Про судову практику у справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди» і деякі інші.

Дискусійним є питання про юридичну природу керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Існують різні погляди.

Деякі вчені, такі як професор B.I. Прокопенко, професор С.О. Іванов, професор Р.З. Лівшиць, відносять судову прак­тику до джерел трудового права (див. Прокопенко B.I. Тру­дове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. — С. 82−83- Иванов С. А. Трудовое право переходного пери­ода: новые источники // Государство и право. — 1996. — № 1. — С. 43−52- Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р. З. Лившиц и проф. Ю. П. Орловский. — М.: Изд. группа «ИНФРА-М — НОРМА», 1998. — С. 59). Так, на думку професора Р.З. Лівшиця, джерелом трудового права є ті судові акти, які, по-перше, реально змінюють права й обов’язки учасників трудових відносин і, по-друге, опублі­ковані. До них належать: постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федераціїпостанови Конституційного Судурішення Верховного Суду Російської Федерації в окре­мих справах, що мають принциповий характер і опубліко­ванірішення нижчестоячих судів, апробовані Верховним Судом (при касаційному розгляді, при складанні оглядів судової практики) і опубліковані.

Професор B.I. Прокопенко робить висновок, що керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які містять тлумачення закону вищим судовим органом держави, дають­ся ним в рамках його повноважень, мають правову силу, ста­ють обов’язковими для виконання всіма учасниками судо­чинства і є джерелом трудового права.

Тут є над чим поміркувати. Так, визнання постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 p. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» не діючими правила статей 32, 33, 34 КЗпП, відом­чих положень або статутів про дисципліну та ін., які перед­бачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стяг­нення, у разі виробничої необхідності або простою, оскільки вони суперечать Конституції України, що забороняє вико­ристання примусової праці (п. 12 постанови) — означає, по суті, створення нової норми.

Інший приклад. Згідно з ч. 2 ст. 232 КЗпП суди безпосе­редньо розглядають спори про відмову в прийнятті на робо­ту осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відпо­відно до чинного законодавства зобов’язаний укласти тру­довий договір (працівників, запрошених на роботу в поряд­ку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний зак­лад і в установленому порядку направлених на роботу на дане підприємство, в установу, організаціювагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до 14 років та ін.). Пленум Верховного Суду України постановою від 25 травня 1998 p. № 15 вніс доповнення до п. 6 постанови від 6 листопада 1992 p. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» стосовно категорій осіб, справи за позова­ми яких підлягають розгляду безпосередньо у судах — «або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового дого­вору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП». Таким чином, відповідно до п. 6 постанови № 9 від 6 листопада 1992 p. в судовому порядку може бути оскаржений будь-який випа­док необгрунтованої відмови в прийомі на роботу, а не тільки незаконна відмова в прийомі на роботу осіб, з якими влас­ник відповідно до законодавства зобов’язаний укласти тру­довий договір.

Оскільки в зазначених прикладах мова йде про створен­ня нової правової норми, то в цьому разі роз’яснення Плену­му Верховного Суду України, на нашу думку, потрібно ви­знати джерелом трудового права.

Важливе значення мають роз’яснення Верховного Суду України з питань судової практики, які нерідко заповнюють прогалини правового регулювання. Так, велике значення для застосування законодавства про трудовий договір має по­станова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», котра містить поняття переведення на іншу роботу (п. 31), прогулу без поважних причин (п. 24) і багато інших важли­вих положень.

Деякі автори дотримуються іншої думки. Зокрема, про­фесор К. Н. Гусов і В. М. Толкунова вважають, що постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації у трудо­вих спорах не є джерелом трудового права. Однак вони ма­ють велике значення для однакового застосування норм тру­дового законодавства, оскільки роз’яснюють як слід засто­совувати конкретні норми (див. Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник. — 2-е изд., доп., испр. — М.:Юристъ, 1997. — С. 48).