Співробітництво України з Польшею та Чеською республікою в сфері безпеки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ПОЛЬЩЕЮ ТА ЧЕСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В СФЕРІ БЕЗПЕКИ контрольна робота Студента ІІІ курсу спеціальності «Міжнародні відносини»

Кухалейшвілі Георгія Романовича Маріуполь 2011 г.

1. Розкрийте основи українсько-польських відносин в контексті безпеки Європи Концепція безпеки на базі міжнародної та міждержавної співпраці набула популярності в Європі після закінчення холодної війни й до сьогодні підтримується багатьма провідними політиками і науковцями. У XXI столітті система європейської безпеки почала характеризуватися новими властивостями, зокрема, зменшенням ролі військового аспекту та водночас збільшенням прагнення до забезпечення внутрішньої стабільності країн й сталого економічного розвитку.

Після розширення самого Європейського Союзу на Схід з 1 травня 2004 р. перед ним постала необхідність вироблення «нової східної» політики щодо «нових західних незалежних держав». «Будучи суб'єктом світового масштабу, Європейський Союз має проводити більш активну й узгоджену зовнішню політику та політику у сфері безпеки, а також створити відповідний військовий та політичний потенціал… оскільки Європі загрожує міжнародний тероризм, поширення зброї масового ураження, організована злочинність та наслідки розвалу ряду держав», — зазначено у «документі Солани» (доктрині безпеки Європейського Союзу). «Зона безпеки ЄС включає в себе Україну, Білорусь, Молдову, а також держави Південного Кавказу. Відповідно до доктрини, в міру вирішення політичних проблем у вищевказаних країнах економічне і політичне співробітництво з ними має розширюватись.

Східні сусіди Європейського Союзу, у тому числі й Україна, нині не є е міграційною загрозою для ЄС, а визнаються такими, що виконують роль транзитних держав. Але для того, щоб дотриматись безпеки проникнення на територію Європейського Союзу і не побудувати при цьому «залізної завіси», необхідно зміцнити кордони за його межами (і особливо, південний чорноморський кордон України) і стимулювати підписання угод про екстрадицію нелегальних емігрантів між країнами, що мають кордон з ЄС та їх сусідами. Таких, які підписані між Євросоюзом і Україною, але відсутні у стосунках України з Росією, через небажання останньої вести переговори. В даному контексті більш результативним і прийнятним для ЄС та їх сусідів варіантом є укріплення східних кордонів України за підтримки Союзу.

Взаємозв'язок безпеки західноєвропейських країн і України підкреслює необхідність поглиблення двосторонніх відносин і співпраці саме у цій сфері, що може стати одним із рушіїв європейської інтеґрації України. Перспективними напрямами є також спільна участь України і ЄС у створенні системи вреґулювання і попередження конфліктів, побудова архітектури майбутньої європейської безпеки, трансатлантичного партнерства тощо. Базовими документами, на яких нині будуються відносини ЄС з українською державою, є «Угода про партнерство і співпрацю», яка передбачає лібералізацію торгівлі і широке багатостороння співпраця, а також «Загальна стратегія в рамках загальної зовнішньої політики і політики у сфері безпеки».

На сьогодні одним із стратегічних інтересів зовнішньої політики України є поглиблення політичного діалогу з країнами Західної Європи, інтенсифікація практичного співробітництва з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, військово-технічної співпраці, сприяння успішному проведенню реформ тощо. Адже в новітніх умовах, коли глобалізація стала визначальною закономірністю світового політичного процесу, шлях України в глобальний простір є неминучим і безальтернативним. Звісно, у даному аспекті багато для української держави матиме особлива підтримка у її євроінтеґраційних спрямуваннях сусідніх держав. Попри те, що Україна проводить політику на розбудову відносин з багатьма європейськими країнами, розвиток багатоаспектних взаємин саме з Польщею носить пріоритетний характер. Це зумовлено як історико-географічними чинниками та традиційно важливим місцем західного сусіда у зовнішній політиці України, так і його значною роллю у сучасній підтримці реґіональної безпеки та суттєвим впливом на розвиток вітчизняної міжнародної діяльності. Принагідно нагадаємо і той факт, що Польща першою серед країн світу визнала незалежність України. В умовах нової геополітичної ситуації, що склалася в Європі і світі Україна та Польща у цілому ряді випадків спільно підходять до формування і реалізації вектору зовнішньополітичної діяльності.

Аналіз українсько-польських стратегічних взаємин дозволяє стверджувати, що вони здебільшого зводяться до дотримання спільної позиції в реґіональній та європейській політиці, що значною мірою дозволяє суттєво прискорити просування Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу на схід. Дотримання тісних українсько-польських взаємин збалансовує зовнішньополітичну і зовнішньо — економічну діяльність обох країн, а також сприяє трансформаційним процесам всередині обох суспільств, дозволяє проводити спільний міжнародний стратегічний курс на вступ до загальноєвропейських та трансатлантичних інтеґраційних структур.

На користь тісного співробітництва також свідчать аргументи, що пояснюють залежність безпеки Європейського Союзу від стабільності на території країн Східної

Європи: у разі дестабілізації ситуації в даних країнах, неминучий відповідний вплив і на територію ЄС. Нещодавнє проголошення українсько-польського стратегічного партнерства підтвердило необхідність відкоригованих і прогнозованих дій обох країн для забезпечення власних національних інтересів. Стратегічні відносини між Україною і Польщею можуть виступити засобом, за допомогою якого обидві держави більшою мірою будуть здатні вирішувати власні політичні та економічні завдання в умовах нових геополітичних реалій. Ряд дослідників наголошують, що саме військово-політичне українсько-польське співробітництво суттєво позначилося на процесі формування поглиблених двосторонніх відносин з огляду на розширення НАТО та активізацію програми «Партнерство заради миру». У цьому контексті принагідно нагадаємо про факт підписання «Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО», що також стало й важливим етапом в активізації українсько-польських взаємин.

Таким чином, Україна розглядає активне співробітництво з Польщею у політико-економічній площині як засіб прискорення наближення України до структур європейської спільноти. Науковці та політологи підкреслюють, що польська інтеґрація до ЄС виявилася одним з основних питань-тестів, що визначали долю задекларованого стратегічного партнерства між двома державами. Справедливим буде твердження, що саме від динаміки українсько-польських взаємин значною мірою залежить і те, наскільки швидко, і Польща і Україна зможуть стати повноправними учасниками європейської та євроатлантичної спільноти. Стабільність двосторонніх відносин суттєво впливає і на загальноєвропейську та реґіональну безпеку, адже обидві країни виступають інтегральними складовими нової системи безпеки, що формується у сучасній Європі та світі.

україна польський чеський співробітництво

2. Розкрийте особливості співробітництва України та Чеської республіки в рамках ОБСЄ

У контексті створення загальноєвропейської системи безпеки Україна на початку формування власної зовнішньополітичної діяльності не ставила питання про своє членство в будь-яких військово-політичних союзах чи блоках і вважала небезпечною для європейської безпеки виникнення ситуації, яка б вела до поділу Європи на військові блоки і до їх можливого протистояння. Позаблоковий статус України не ставав перешкодою до повномасштабної участі в програмах і механізмах багатостороннього європейського співробітництва, скерованого на забезпечення гарантії власній національній безпеці. Однією із таких структур з підтримання безпеки і співробітництва в регіоні стала Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, а із 1995 р. ОБСЄ).

Питання регіонального співробітництва України, її участі у проектах ОБСЄ висвітлюють ряд досліджень. Так, узагальнений хронологічний матеріал та стислу характеристику основних подій у сучасній історії взаємин України із даною організацією містить видання «Зовнішня політика України в умовах глобалізації», підготовлене в Інституті історії НАН України. Про підсумки десятирічної участі України в діяльності ОБСЄ йдеться у публікації І. Лоссовського та М. Оснача «Як форум політичного діалогу. Десять років участі України в діяльності ОБСЄ: деякі підсумки та основні пріоритети». У монографії В. Газіна «Актуальні проблеми сучасності: історія, світова політика» в контексті дослідження проблем зовнішньої політики України розглянуто окремі аспекти співпраці України з міжнародними організаціями, у т. ч. ОБСЄ. Зовнішньополітичному курсу Чеської Республіки, її євроінтеграційному шляху і зв’язкам із Україною присвячено дослідження С. Мотрук «Головні напрями зовнішньої політики Чеської Республіки на рубежі ХХ-ХХІ ст.». Більшість матеріалів, що стосуються безпосередньо українсько-чеського співробітництва в рамках ОБСЄ, представлено у архівних збірках Галузевого державного архіву Міністерства закордонних справ України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та в аналітично-оглядових матеріалах періодичних видань обох країн. НБСЄ сформувалася на базі, прийнятого в серпні 1975 р. Гельсінського заключного акту. Основною метою її діяльності було визначено розвиток діалогу між Сходом і Заходом в інтересах пом’якшення блокового протистояння. Самміт НБСЄ в Парижі у 1990 р., сповістивши про закінчення «холодної війни» і початок нової ери міжнародних відносин, висунув у Паризькій хартії для нової Європи програму утвердження демократії, миру та європейської єдності. Наступним кроком стало створення 2−3 квітня 1991 р. на Мадридській конференції країн-учасниць Парламентської Асамблеї НБСЄ. На Гельсінській зустрічі у липні 1992 р. країни-учасниці прийняли рішення заснувати у Відні форум НБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки, під егідою якого відбувався діалог з питань безпеки і переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки. Однією з 35 країн співзасновниць НБСЄ стала ЧСФР, а після її розподілу Чехія і Словаччина за рішенням Стокгольмської зустрічі 18 січня 1993 р. як самостійні держави приєдналися до цієї організації. Варто відзначити, що першим місцем перебування секретаріату НБСЄ стала Прага. Саме у Празі 30−31 січня 1992 р. відбулося засідання Ради міністрів закордонних справ НБСЄ, на якому Україну було офіційно визнано учасницею цієї організації. Упродовж 1992 р. в дипломатичній діяльності європейських держав одне з центральних місць займав пошук шляхів подальшого вдосконалення механізмів НБСЄ з мирного вирішення спорів. На її розгляд делегації Франції і Німеччини внесли проект «Конвенції з примирення та арбітражу», який передбачав створення в рамках НБСЄ Узгоджувально-арбітражної палати. Співавторами франко-німецького проекту стали 16 держав учасниць НБСЄ, в т. ч. ЧСФР. На його підтримку висловився ряд інших країн. Зважаючи на те, що запропонований механізм істотно посилив би ефективність НБСЄ в галузі вирішення міждержавних спорів, делегація України теж підтримала зазначену ідею. Проте франко-німецька пропозиція зустріла опір з боку США, підтриманих Туреччиною, Великобританією та деякими іншими державами. Делегація США заявила, що вона принципово проти підведення правової основи під процес НБСЄ. В неофіційних розмовах американці відверто говорили, що «не хотіли б зв’язувати собі руки». Вони аргументували це тим, що не всі держави-учасниці НБСЄ погодяться підписати конвенцію, а це порушить принцип консенсусу в організації. В пошуку протидії франко-німецькій пропозиції США висунули свій проект процедури з мирного вирішенню спорів. У результаті було досягнуто домовленості скликати спеціальну нараду експертів держав-учасниць НБСЄ в Женеві (з 12 по 23 жовтня 1992 р.) для продовження розгляду обох пропозицій. Додатковий поглиблений порівняльний аналіз франко-німецького і американського проектів підтвердив правильність позиції, яку зайняла чехо-словацька та українська делеґація в Гельсінкі. Під час Будапештської наради НБСЄ на найвищому рівні (5−6 грудня 1994 р.) відбулася зустріч глав Чехії В. Гавела і України Л. Кучми. В ході засідання, за повідомленням посольства України в Чеській Республіці, В. Гавел висловив підтримку реформаторського курсу українського президента та сподівання на прискорення підписання основоположного «Договору про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між країнами».

Стосовно інших питань співробітництва, то обидва президенти підтримали ініціативу перейменування організації на ОБСЄ. На основі Наради з безпеки і співробітництва в Європі у січні 1995 р., було утворено ОБСЄ як політичний консультативний орган з метою зміцнення миру і безпеки, захисту прав людини та розвитку міжнародного співробітництва. Чехія і Україна беруть участь у всіх саммітах і зустрічах, що проходять в рамках ОБСЄ, а також активно співпрацюють з інститутами організації: верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин, бюро з демократичних інститутів i прав людини та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

Ще в серпні 1994 р. була заснована місія НБСЄ в Україні. Основна її увага зосереджувалася на питаннях підтримки суверенітету, територіальної цiлiсностi та непорушності кордонів України у вiдповiдностi до основоположних принципів організації. Результати діяльності Місії фіксувалися у відповідних звітах. 30 квітня 1999 р. місія в Україні завершила свою роботу у зв’язку із виконанням свого мандату, що стало першим в історії організації випадком, коли Місія ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успішному виконанню покладених на неї завдань. Щодо Лісабонського самміту ОБСЄ, який відбувся у 1996 р. і розробки загальноєвропейської моделі безпеки, то Чеська Республіка, висловилась проти того, щоб ця організація стояла «над» НАТО або іншими європейськими структурами. Разом із тим питання пошуку форм побудови нової системи європейської безпеки було віднесено до пріоритетних завдань як чеської, так і української зовнішньої політики. Упродовж 1997;1998 рр. Чехія і Україна взяли активну участь у роботі ОБСЄ, яка сконцентрувалася в основному на спробах вирішення критичної ситуації на Балканах і підготовці документів для наступного Стамбульського самміту, проведення якого відбулося на рік пізніше, ніж планувалося. На Стамбульській зустрічі 18−19 листопада 1999 р. чеська і українська делегації очолювані президентами.

В. Гавелом та Л. Кучмою, долучилися до прийняття двох важливих документів — «Угоди про адаптацію Договору про звичайні збройні сили в Європі» та «Декларації безпеки для Європи ХХІ століття». З метою посилення процесу політичних консультацій в межах ОБСЄ, було також створено підготовчий комітет під егідою постійної ради ОБСЄ та оперативний центр, що планує і забезпечує проведення конкретних операцій ОБСЄ. Учасники самміту наголосили на особливій ролі організації у розбудові єдиної та безпечної Європи. У ХХІ ст. країни-учасниці ОБСЄ поряд із підготовкою нових документів у військовій та економічній сфері, зосередилися на пошуку спільної стратегії боротьби із тероризмом. ОБСЄ із самого початку свого існування займалася проблематикою міжнародного тероризму, однак після подій 11 вересня 2001 р. у США розпочалася інтенсивна робота із вироблення проектів подолання терористичної загрози в світі. Представники Чехії та України активно долучилися до цієї діяльності, взявши участь у засіданні Ради Міністрів ОБСЄ (2−4 грудня 2001 р.), на якій було прийнято два документи — «Бій тероризму» та «Дієвий план боротьби з тероризмом» і конференції з питань координації зусиль міжнародних організацій у боротьбі проти глобального тероризму (Лісабон (Португалія), 12 — 13 червня 2002 р.). На Парламентській Асамблеї ОБСЄ, яка проходила 3−10 липня 2002 р. в Берліні (Німеччина) чеські та українські депутати також спільно обговорювали проекти резолюцій з питань економічної безпеки, торгівлі жінками, проблем врегулювання абхазького конфлікту тощо.

Щорічні економічні форуми (ЕК) ОБСЄ, які відбуваються в Празі, скеровані на вирішення економічних і екологічних проблем. Рішення про його створення було прийняте у лютому 1992 р. з метою надати країнам-учасницям платформу, на якій би значна увага приділялася питанням переходу посткомуністичних держав до вільної ринкової економіки та її подальшого розвитку. Перший установчий ЕК відбувся 16−18 лютого 1993 р., на ньому країни-учасниці організації, в т. ч. Чехія і Україна, визнали важливість економічних аспектів у вирішені конфліктних ситуацій і забезпечення стабільності в Європі та світі. Наприклад, на 4-му економічному форумі було обговорено вплив економічного фактору на стабільність і безпеку в Європі, звернуто увагу на актуальні проблеми економічного розвитку держав з перехідною економікою. Керівник української делегації посол України в ЧР А. Озадовський у своєму виступі наголосив на необхідності розширення міжнародного співробітництва для подолання наслідків техногенних та екологічних катастроф, які мають відчутний вплив на рівень економічної безпеки в європейському регіоні. Цей заклик був підтриманий всіма державами-членами ОБСЄ. Головною метою 8-го ЕК 11−14 квітня 2000 р. стали економічні аспекти пост конфліктної реабілітації, а на 9-му ЕК — обговорено проблеми посилення міжнародного економічного співробітництва не лише із провідними світовими і європейськими інституціями та організаціями, але й з партнерами з інших континентів і недержавних організацій. 11 форум 19−23 травня 2003 р. був присвячений питанням перемитництва наркотиків, людей та вогнепальної зброї. Важливим для Чеської Республіки і України став 13-й форум, оскільки основною темою для обговорення стала проблема міґрації та інтеґрації, насамперед трудової. Серед країн пострадянського простору Україна продукує найбільше трудових міґрантів, які досить часто обирають країни Центральної Європи, в т. ч. Чехію, місцем свого працевлаштування. Зважаючи на це керівництво обох держав поряд із двосторонніми консультаціями, беруть участь у заходах ОБСЄ з пошуку механізмів врегулювання цього питання. 15-ий форум ОБСЄ з питань економіки і довкілля 23 травня 2008 р. відбувся під гаслом забезпечення безпеки навколишнього середовища та сталого розвитку на просторі ОБСЄ. Серед ключових питань, розглянутих на форумі, виділялися деґрадація землі, зубожіння ґрунтів й управління водними ресурсами. Варто відзначити, що представники ЧР і України щороку приймають активну участь у всіх заходах, що відбуваються в рамках ЕК, отримуючи можливість співпрацювати як задля покращення власної економічної та екологічної ситуації, так і у світі в цілому. Безпрецедентною і знаковою подією для України та її участі у міжнародних організаціях стало призначення 30 квітня 2009 р. Рахункової палати України зовнішнім аудитором ОБСЄ.

П’ятдесят шість країн — членів Постійної ради ОБСЄ, в тому числі і Чеська Республіка одностайно підтримали це рішення. Відповідно до правил ОБСЄ, основне завдання зовнішнього аудитора полягає у здійсненні аудиту адміністративно-фінансової системи ОБСЄ та підготовці рекомендацій щодо її вдосконалення. Варто відзначити, що за всю історію діяльності ОБСЄ функції зовнішнього аудитора виконували лише Вищі органи фінансового контролю (ВОФК) Західної та Північної Європи, а саме: Швейцарії, Фінляндії, Швеції, Великої Британії та Норвегії. Тому той факт, що вперше, на цю високу й важливу посаду був обраний незалежний конституційний орган фінансово-економічного контролю, який представляє державу колишнього пострадянського простору став справжньою перемогою української демократії. Подальше входження в систему взаємозв'язків з вищими органами фінансового контролю як Чеської Республіки, так й інших країн світу через розширення географії двостороннього співробітництва та участі у багатосторонньому й регіональному співробітництві? є основними завданнями, що постають перед Україною та системою зовнішнього державного фінансового контролю.

Таким чином, Чехія та Україна зацікавлені у підвищенні ефективності, удосконалення структур та інститутів ОБСЄ, посилення її превентивного миротворчого потенціалу. Хід дискусій на засіданнях і форумах засвідчив близькість позицій або співпадіння точок зору делеґацій обох країн щодо розроблення загальної і всеохоплюючої моделі безпеки в Європі ХХІ ст., ролі ОБСЄ у процесі політичного врегулювання конфліктів. Зусилля обох делегацій послідовно спрямовані на подальше забезпечення інтересів держав в ОБСЄ, зміцнення їх авторитету. Через нові формі співпраці України з інститутами ОБСЄ, відбулося законодавче реформування різних сфер суспільного життя країни, що дало змогу наблизити чинне законодавство України до вимог ЄС.

Чеська Республіка, будучи повноправним членом Євросоюзу зі свого боку сприяє підвищенню ефективності взаємодії України з делегаціями інших держав-учасниць ОБСЄ, у першу чергу з країнами-членами ЄС.