Міжнародні кредитні відносини

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра економічної теорії та конкурентної політики КУРСОВА РОБОТА на тему «Міжнародні кредитні відносини»

міжнародний фінансовий кредитний заборгованість Виконала:

студентка ІV курсу групи 10-с факультету економіки, менеджменту та права заочної форми навчання Самойленко Олександра Миколаївна Науковий керівник:

Лазебна Ірина Василівна Київ 2012

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Суть поняття міжнародні кредитні відносини, їх роль в світовій економіці
• 2. Форми та функції міжнародних кредитних відносин
• 3. Регулювання міжнародних кредитних відносин
• 4. Практичні засади міжнародного кредитування національної економіки України
• 5. Проблеми зовнішньої заборгованості України та шляхи їх вирішення
• Висновки
• Список використаних джерел інформації
• Додатки

Вступ

Сьогодні економічну суть міжнародних кредитних відносин можна розглядати як відносини між суб'єктами міжнародної економічної діяльності з приводу надання, використання та повернення позики. Неможливо не визнати, що міжнародний кредит відіграє значну роль в національній економіці будь-якої країни.

В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні міжнародний кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, або поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. Міжнародний кредит виступає опорою сучасної світової економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку суспільства в цілому.

З позицій цільових функцій сьогодні міжнародні кредити залучаються:

— для утримання України як держави «на плаву» з метою входження у світовий ринок, де вона має стати частиною світової економіки;

— для отримання кредитів для трансформації структури економіки України, зміни в ній народногосподарських пропорцій, створення умов повної економічної рівноваги;

— отримання кредитів під залучення критичного імпорту, передусім енергоносіїв, яких в Україні обмаль, для розвитку національного виробництва та особистого споживання;

— під виглядом першої із зазначених цільових функцій іноземних кредитів в Україні отримуються кредити для виживання конкретних урядів.

Саме ці обставини обґрунтовують актуальність розгляду теми міжнародних кредитних відносин, з’ясування їх ролі в економіці країни.

Мета роботи — дослідити теоретичні засади міжнародних кредитних відносин і їх роль в економіці та проаналізувати практичні засади міжнародного кредитування національної економіки України.

Об'єктом курсової роботи є сучасні міжнародні кредитні відносини та їх роль в економіці України.

Предметом є сучасні форми міжнародних кредитів, матеріально-грошові ресурси, механізми здійснення міжнародних кредитних операцій.

Методологічною основою дослідження є історико-логічний та системний підходи до аналізу економічних явищ і процесів у національному і глобальному середовищі. Дослідження проведене з використанням методів: наукової абстракції; індукції; статистичного якісного і кількісного порівняння; факторного та структурного аналізів; табличні та графічні методи.

Використано широке коло вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, інформаційні матеріали ряду міжнародних товариств та асоціацій, наукові розробки, статті українських економічних періодичних видань, українські Інтернет-ресурси.

1. Суть поняття міжнародні кредитні відносини, їх роль в світовій економіці

Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи будь-якої країни. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Розвиток міжнародних економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність міжнародного кредиту і можливість здійснення міжнародних кредитних операцій. Кредитні відносини у світовій економіці виконують низку важливих функцій. Вони обслуговують зовнішньоекономічну діяльність економічних агентів, стимулюють зовнішню торгівлю, створюють сприятливі умови для іноземних інвестицій тощо. Залучення іноземних кредитів в економіку певної країни має важливе значення для виходу вітчизняного народного господарства з кризового стану.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу, пов’язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості, повернення. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків. Інтенсифікація світогосподарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Будучи різновидом категорії «кредит» і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов’язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, купленого в кредит.

Джерелами міжнародного кредиту є:

а) тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

б) грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

в) грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообороту частина капіталу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Міжнародні фінансово-кредитні відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним з її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Основні принципи міжнародного кредиту такі:

а) повернення? відображає необхідність своєчасного повернення, отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;

б) строковість? передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований в кредитній угоді;

в) платність? означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й проплати права їх використання;

г) забезпеченість? передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов`язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;

ґ) цільовий характер? притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;д) диференційований характер? визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв`язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб`єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

До базових функцій міжнародного кредиту можна віднести:

а) перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

б) економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

в) прискорення концентрації і централізації капіталу;

г) обслуговування міжнародного товарообігу;

д) прискорення науково-технічного прогресу.

Через виконання взаємозв'язаних функцій міжнародний кредит відіграє певну роль у розвитку світового виробництва, яка може бути і позитивною, і негативною.

Позитивна роль міжнародного кредиту полягає у прискоренні розвитку виробничих сил шляхом забезпечення безперервності процесу відтворення та його розширення. Міжнародний кредит грає роль пов’язуючої ланки та передавального механізму, що впливають на зовнішньоекономічні відносини і в решті решт на відтворення. Будучи продуктом зростання виробництва, міжнародний кредит одночасно є необхідною умовою і каталізатором розвитку ринкової економіки. Він сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, утворенню та розвитку світового ринку. Міжнародний кредит сприяє прискоренню процесу відтворення за наступними напрямками:

— кредит стимулює зовнішню торгівлю, утворюючи додатковий попит на ринку. Зовнішня торгівля в кредит стала міжнародною нормою, особливо для товарів, які мають тривалий цикл виготовлення, попит та високу вартість. В умовах зростання цін продукції та збільшення частки машин та обладнання в світовій торгівлі імпортери та експортери зацікавлені у використанні зовнішньоторгових кредитів. Будівництво підприємств за кордоном також здійснюється за рахунок кредиту, що використовується для сплати імпортного обладнання, особливо технологічного та енергетичного;

— міжнародний кредит створює сприятливі умови для іноземних приватних інвестицій, так як пов’язаний з потребою надання пільг фірмам країни-кредитора; використовується для створення інфраструктури, необхідної для функціонування підприємств, в тому числі іноземних та змішаних;

— міжнародний кредит використовується для вилучення прибутку з країн-позичальників, посилюючи позиції фінансового капіталу. В той же час щорічні платежі по поверненню позик з відсотками, перевищуючи певний розмір чистого прибутку суспільства, за рахунок якого формуються накопичення, які забезпечують зростання виробництва, негативно впливають на джерело формування цих накопичень в країнах-боржниках;

— міжнародний кредит сприяє утворенню та закріпленню в країнах-боржниках вигідного для іноземних монополій економічного та політичного режимів.

Негативна роль міжнародного кредиту полягає в поглибленні та загостренні диспропорцій в економіці. Міжнародний кредит сприяє перевиробництву товарів, перерозподіляє позиковий капітал між країнами та сприяє стрибкоподібному розширенню виробництва в періоди підйому та періодичним його спадам. Міжнародний кредит посилює диспропорції суспільного відтворення, полегшує розвиток найбільш прибуткових галузей та затримує розвиток галузей, в які не залучається іноземний капітал; міжнародний кредит є важелем спекуляції та фактором загострення економічних та валютних криз. Має місце посилення конкурентної боротьби за ринки збуту, сфери застосування капіталу, джерела сировини. Монополії активно використовують кредит для придбання джерел сировини, розширення ринків збуту, сфер застосування капіталів. По каналах світового ринку позикових капіталів відбувається переміщення «гарячих» грошей, яке посилює нестійкість грошової сфери та кредиту, валютної системи, платіжних балансів та економіки в цілому.

2. Форми та функції міжнародних кредитних відносин

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин (див. Додаток А).

За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Ці види кредиту тісно пов`язані між собою та обслуговують усі стадії руху товарів від експортера до імпортера: заготівлю або виробництво експортного товару, перебування його в дорозі та на складі, в тому числі й за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва та споживання. Чим ближчий товар до реалізації, тим сприятливіші для боржника умови кредитування.

За цільовим призначенням розрізняють:

а) зв’язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді (комерційні - які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг; інвестиційні - для будівництва конкретних об'єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів; проміжкові - для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт);

б) фінансові кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

За загальними джерелами:

а) внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб'єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб'єктам;

б) іноземні (зовнішні) кредити — це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

в) змішані кредити — це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

За видами кредит поділяється на:

а) товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;

б) валютний, який банки надають у грошовій формі.

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:

а) у валюті країни-позичальника;

б) у валюті країни-кредитора;

в) у валюті третьої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад СДР та ЕКЮ).

Останнім часом можна спостерігати зростання обсягів активних операцій за довгостроковим та середньостроковим єврокредитуванням з використанням міжнародних розрахункових одиниць. Необхідно підкреслити, що надання кредиту в будь-якій розрахунковій одиниці є, по суті, прихованим страхуванням наданого кредиту від можливих втрат капіталу та доходу у випадках різних коливань валютних курсів.

За термінами міжнародні кредити поділяються на:

а) короткострокові? до 1 року (та найкороткостроковіші - до 3 місяців, тижневі, одноденні);

б) середньострокові? від 1 року до 5 років;

в) довгострокові? більше, ніж 5 років.

Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестування в основні засоби виробництва, обслуговує близько 80% експорту машин та комплектного устаткування, нові форми міжнародного товарно-економічного співробітництва (масштабні проекти, науково-дослідні роботи, впровадження нових технологій). Цей тип кредитування застосовується також у практиці надання позик міжнародними фінансовими інститутами, урядами країн.

З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та інші цінності.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється у 3 формах:

а) тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

б) застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

в) застава товару в переробці (із заставного товару можна виробляти вироби, не продаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов`язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов`язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.

Бланкові кредити — кредити, надані просто під зобов`язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника.

Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.

Контокорент — одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.

В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом,? овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокрентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

З точки зору техніки надання розрізняють фінансові, акцептні та консорціальні кредити, депозитні сертифікати та ін. Фінансові («готівкові») кредити зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження. Акцептні кредити застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком. Консорціальні (синдиковані) кредити? це кредити, надані двома і більш кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів поєднує на термін свої тимчасово вільні засоби.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють:

а) приватні кредити — надаються приватними особами;

б) фірмові (комерційні) кредити — кредити, що надаються фірмами, є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Вони є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційні кредити у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком. Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано;

г) банківські кредити — кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами);

ґ) урядові (державні) кредити — кредити, надані урядовими установами від імені держави;

д) кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;

е) змішані кредити — в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов`язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10−20% вартості поставки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобов`язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

До початку 60-х років ХХ століття фірмові кредити були переважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський експортний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необхідність імпорту взаємопов`язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фірмового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитування, прив`язаність імпортера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торгівлі та її диверсифікацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторговельного кредиту почала поступово зменшуватися.

Банківські кредити за цільовим призначенням поділяють на: експортні та фінансові; за технікою надання на: акцептні та акцептно-рамбурсні кредити.

Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т.п. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають зв`язаний характер (тобто боржник зобов`язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора).

Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варіантів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов`язаний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають транснаціональні компанії (ТНК) та транснаціональні банки (ТНБ), які часто використовують їх для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислово розвинених країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валютних інтервенцій.

Акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити тратту експортера. Перед настанням терміну оплати імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобов`язання перед експортером.

Акцептно-рамбурсний кредит — банк імпортера в межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобов`язується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну.

Після відвантаження товару експортер скеровує платіжні й товарні документи до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати пред`являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування отриманого від банку імпортера.

3. Регулювання міжнародних кредитних відносин

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄСЄвропейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. На сьогодні його членами є 186 країн.

МВФ — це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1996 р. разом з 10 іншими країнами своєї групи становила 4,88 (для порівняння: США — 17,78, Німеччини та Японії - по 5,54, Франції та Великобританії - по 4,98%). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов`язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Група Світового банку — багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об`єднує чотири окремі фінансові установи:

а) Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

б) Міжнародну фінансову корпорацію;

в) Міжнародну асоціацію розвитку;

г) Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку — зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною — учасницею МФК, а у 1995 р. — повним членом БАГІ.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку — сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Крім того, важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування — фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації - галузевих реформ, не пов`язаних з конкретними проектами. Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигляді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умовою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудови включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на зменшення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація державних підприємств, скорочення державних видатків, девальвація національної валюти, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення, зростаюча нерівність у суспільстві.

Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гарантію державним та приватним організаціям і корпораціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. Позики надаються здебільшого на 15−20 років і мають 5-рінчий пільговий період, протягом якого сплачуються тільки відсоткова ставка та кошти для резервування для клієнта кредитної лінії. Відсоткові ставки за позиками Світового банку змінюються кожні 6 місяців.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) — заснована у 1960 р. з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу. Офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах світу є: скорочення бідності; стабілізація і економічне зростання; захист навколишнього середовища. МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів. Кредити мають 10-ти річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35−40-річного періоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). Причому якщо протягом 70−80-х років кредити надавалися зі сплатою невеликих комісійних зборів у розмірі 0,75%, то з 1989 р. — 0%. Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків з найрозвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. в 1996 р. членами МФК були 170 країн. Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США.

Основні види діяльності МФК:

а) фінансування проектів приватного сектора економіки країн, розвиваються шляхом надання позик або прямих інвестицій;

б) сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобілізації фінансових коштів на міжнародних фінансових ринках;

в) надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних послуг урядам і підприємцям країн-членів.

Загалом основні принципи сучасного міжнародного фінансового права закріплені у Статуті Організації Об'єднаних Націй (ООН) і статутах її підрозділів: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку та ін.

Питання про регулювальне законодавство, в умовах виходу іноземних фінансових установ (ІФУ) на світовий ринок, стало одним з основних і вимагало негайного рішення. У цьому напрямі було здійснено кілька кроків у різних країнах з розвиненою фінансовою системою: закон США про міжнародну банківську діяльність (1978 р.), британські закони про банки (1979 р. та 1987 р.), французький закон про банки (1984 р.), а також перша (1977 р.) та друга (1989 р.) банківські директиви Європейського Союзу. В основу міжнародного права щодо регулювання міжнародної діяльності фінансових установ покладено п’ять принципів правових відносин, які сформульовані стосовно банківських установ [4]:

— принцип приймаючої країни, відповідно до якого діяльність усіх банків, незалежно від країни їх походження, повинна регулюватися відповідними органами приймаючої країни;

— принцип країни походження, який дозволяє місцевим банкам здійснювати операції в інших країнах і створювати там свої філії відповідно до законів і правил країни походження так, якби та країна була частиною країни походження;

— принцип взаємності, який передбачає, що банки іншої країни трактуються в країні, що приймає, так само, як і банки цієї країни в країні походження іноземних банків;

— принцип гармонізації регуляторної політики, який повинен урівняти права місцевих банків у різних країнах і, таким чином, на підставі існування однакових законів і правил зняти проблему регулювання діяльності банків за кордоном;

— принцип розподілу відповідальності за платоспроможність і ліквідність, який покладає на приймаючу країну відповідальність за забезпечення необхідної ліквідності та стабільної грошової системи, в якій працюють банки, а на країну походження — за здійснення нагляду за банківською діяльністю її банків.

Процес кредитування міжнародними фінансовими організаціями (МФО) в Україні регламентується цілою низкою нормативних документів, наприклад: Положення «Про кредитування», затверджене постановою Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р.; «Пріоритетні напрямки розвитку економіки», затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 03.04.1995 р.; Положення «Про порядок залучення і використання іноземних кредитів та надання гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов’язань юридичних осіб резидентів щодо їх погашення», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 05.05.1997 р.

4. Практичні засади міжнародного кредитування національної економіки України

Перед кожною країною в той чи інший час постає проблема нестачі власних фінансових ресурсів. Це може бути спричинено як необхідністю внутрішнього інвестування, покриття дефіциту державного бюджету, соціально-економічних реформ, так і для виконання боргових зобов’язань. Тому щоб забезпечити подальший розвиток країни необхідно залучати потрібні ресурси зовні. В таких випадках і використовують зовнішні запозичення.

Для України, як достатньо молодої держави, яка після розпаду Радянського Союзу отримала практично нульовий резерв банківських активів використання даного методу залучення фінансових ресурсів є досить актуальним. Сьогодні ж залучення зовнішніх запозичень спрямоване переважно на покриття державного дефіциту, а також погашення вже існуючої заборгованості.

Використання залучених котів за цими напрямками є досить небезпечним, так як може призвести до стримування інвестиційної діяльності у приватному секторі, підвищення вразливості до фінансових криз, фінансових ризиків, загострення бюджетних проблем. Але воно має і свої плюси, як-от збільшення інвестицій, підвищення якості людського капіталу, фінансування дефіциту бюджету, оптимальний розподіл у часі тягаря фінансування суспільно значущих проектів довготривалого користування, підтримання динамічної рівноваги грошово-кредитного ринку тощо.

Динаміку зростання валового зовнішнього боргу України можна прослідкувати на наступному графіку (рис. 4.1).

Рис. 4.1 Статистичні матеріали по стану державного боргу України (станом на 31.08.2012) [16]

Використання міжнародних запозичень за різними напрямками може мати як позитивні так і негативні наслідки. До плюсів можна віднести: створення сприятливих умов для збільшення іноземних інвестицій, фінансування дефіциту бюджету, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності країни. Але воно має і свої мінуси, а саме може призвести до підвищення фінансових ризиків та загострення бюджетних проблем. Оскільки зовнішній державний борг формується через залучення міжнародних кредитів, то він невпинно зростає разом з кожною наступною позикою.

Україна має намір просити Міжнародний валютний фонд про рефінансування боргових платежів з погашенням у 2012 році. В 2012 році Україна повинна здійснити основні платежі на адресу фонду в період з 30 жовтня по 12 листопада (на суму 0,926 млрд СПЗ, або 1,416 млрд доларів). В 2013 році виплати України Міжнародному валютному фонду повинні становити 3,77 млрд СПЗ (5,76 млрд доларів), в 2014 році - 2,418 млрд СПЗ (3,69 млрд доларів), в 2015 році - 0,977 млрд СПЗ (1,49 млрд доларів). В 2011 році Україна виплатила МВФ 0,23 млрд СПЗ (0,36 млрд доларів) у рамках обслуговування боргу, а не погашення його основної суми.

Обсяг та структура зовнішнього боргу України за останні роки суттєво змінилася. Масштабне використання українськими компаніями іноземних кредитних ресурсів призводить до залежності національної економіки від кон’юнктури світового ринку капіталу та дисбалансів світової економіки.

Проводячи аналіз структури зoвнішнього боргу, слід зазначити, що динаміка кредитів змінилася у бік західних кредиторів. Україна почала користуватися кредитами МВФ з 1994 року в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах.

міжнародний фінансовий кредитний заборгованість Рис. 4.2 Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.08.2012 (відсоткове співвідношення) (див. Додаток Б) Стoсовно напрямів використання кредитів Україною слід зауважити, що значна частина цих коштів пішла на надання кредитів Міністерству фінансів і була використана для обслуговування зовнішнього боргу, фінансування дефіцитів платіжногo і торговельногo балансів, у тому числі - на закупівлю імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське гoсподарство тощо. Ще одним напрямком використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Допомога МВФ дала Україні змогу підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, запровадити конвертованість гривні за поточними oпераціями. Збільшення валютних резервів та їх високий рівень служать підтвердженням стабільності фінансової системи країни і підвищує рівень довіри до неї. Світовий банк залишається для України oдним з найбільшим за обсягами фінансовим партнером. Ресурси цієї організації використовуються для підтримки державного бюджету, здійснення інституційних та структурних реформ, підготовки та реалізації довгострокових інвестиційних проектів, які відпoвідають пріоритетним напрямам економічного розвитку України.

У грудні 2007 року Світовим банкoм було затверджено нову стратегію «Стратегію партнерства з Україною на період 2008;2011 pp.». Стратегія партнерства має на меті сприяти сталому економічному зростанню та посиленню конкурентoспроможності України, реформуванню державних фінансів та державного управління, а також поліпшенню державних послуг в сфері охорони здоров’я та освіти. Головною проблемою для України є тенденція щодо подальшого росту зовнішнього боргу. Тобто зараз Україна знаходиться в небезпечному стані і в подальшому обов’язково потрібнo знижувати розміри бoргу. Держборг України в 2011 р. склав 36,0% ВВП. В кінці 2010;го державний борг був зафіксований на рівні 39,5% ВВП, у 2009;му — 34,8% ВВП. Станом на 31.08.2012 року валовий зовнішній борг України складав 40,15% ВВП.

5. Проблеми зовнішньої заборгованості України та шляхи їх вирішення

Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення. Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Для різних видів зовнішнього боргу існують різноманітні концепції управління реструктуруванням для країн з низьким і середнім рівнем доходу на душу населення. З врахуванням класифікації, яку використовує Світовий банк (градація по рівню доходу на душу населення і ваги боргового тягаря), найбільш репрезентативним для України може стати досвід управління зовнішнім державним боргом в латиноамериканських державах. З середини 80-х до середини 90-х років було заключено біля двох десятків угод про зниження боргу і його обслуговування на загальну суму, що перевищує 120 млрд. доларів. При цьому загальна сума боргу була зменшена майже наполовину, а для ряду країн — Болівії, Чілі, Мозамбіку, Філіппін і інших — борг був списаний майже повністю.

Досвід країн, що розвиваються, свідчить, що обов’язково настає час, коли обслуговування зовнішнього боргу починає систематично перевищувати нові надходження зовнішніх фінансових ресурсів у країну, якщо борги спрямовувалися не на виробничі потреби, які ведуть до одержання прибутку і зростання ВВП. Така картина спостерігається і в Україні.

Причина важкої ситуації з обслуговуванням зовнішнього боргу прихована не у номінальній сумі платежів, а у тому, що Україна підірвала довіру до себе як отримувача кредитів на міжнародних ринках капіталів й більше не може розраховувати на приватні позики для фінансування боргових зобов’язань.

На мою думку, проблема боргу не є результатом несприятливих змін в економічному оточенні України, а швидше віддзеркалює відсутність послідовної політики реформ, яка б викликала довіру міжнародної спільноти. Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування зовнішнього боргу. Валові резерви НБУ вважаються недостатніми для адекватного обслуговування боргу.

Тому потрібно запровадити надзвичайний стан в управлінні фінансами, який би дозволив країні вчасно обслуговувати свої зовнішні зобов’язання.

Висновки

У міжнародних економічних відносинах будь-якої держави істотне значення мають кредитні відносини. Міжнародне запозичення і кредитування стало результатом розвитку, з одного боку, внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинутих країн світу, а з іншого відповіддю на потребу фінансування міжнародної торгівлі.

На сьогоднішній день існує безліч визначень поняття «міжнародний кредит». Але узагальнюючим, на мою думку, є наступне поняття: міжнародний кредит? це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб`єкти різних країн.

Суб`єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄСЄвропейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Активне використання урядом зовнішніх запозичень призвело до значного підвищення зовнішнього боргу України, тобто всієї державної заборгованості з іноземних джерел. На 01.01.2012 зовнішній борг України складав 126 236 млн. дoл. США, що на 7% більше ніж аналогічний показник 2011.

Враховуючи специфіку стану державної заборгованості України (левова частка зовнішнього боргу України — державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовлена тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

Якщо держава продовжить залучати позики такими ж темпами, то вже через кілька років настане момент, коли Україна буде не в змозі виплачувати відсотки і повертати кредити, які не зможе пролонгувати.

Список використаних джерел інформації

1. Оспіщев В. І. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник /В. І. Оспіщев, О. П. Близнюк, В. В. Кривошей. — К.: Знання, 2006. — 335с. — ISBN 966−346−127−6.

2. Сем? нов К. А. Международные валютные и финансовые отношения [Текст]: учебное пособие.? М.: Изд-во ТЕИС, 1999.? 176 с.? ISBN 5−7218−0218−9.

3. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник / [Мозговий О. М., Оболенська Т. Є., Мусієць Т. В. та ін.]; під редакцією Мозгового О. М.? К.: КНЕУ, 2005.? 504 с.? ISBN 966−574−813−0.

4. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник /[Мозговий О.М., Оболенська Т. Є., Мусієць Т. В. та ін.]; під редакцією Мозгового О. М.? К.: КНЕУ, 2005.? 504 с.? ISBN 966−574−813−0.

5. Алєксєєв І. В. Гроші та кредит [Текст]: навч. посіб./ Алєксєєв І. В., М. К. Колісник — К.: Знання, 2009. — 253с. — ISBN 978−966−346−595−1.

6. Міжнародні фінанси (за модульною системою навчання) [Текст]: теоретично-практичний посібник / [Доровська С. С., Шило В. П., Ільіна С. Б., Іванова Н. С., Барабанова В. В.];? К. Кондор, 2008 р.? 310 с.? ISBN 978−966−351−061−3.

7. Лисенко Ю. М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст] / Ю. М. Лисенко, Т. А. Коротка: навчальний посібник.? К. Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.? ISBN 966−8517−04−0.

8. Гроші та кредит [Текст]: [Мороз А. М., Лазепко І. М., Шамова І. В. та ін.]; під редакцією М. І. Савлука — К.: КНУЕ, 2002. — 598 с. — ISBN 966−574−369−4.

9. Максимо В. Энг Мировые финансы [Текст]: перевод с английского / В. Єнг Максимо, А. Лис Фрєнсис, Дж. Мауер Лоуренс.? М.: ООО «Издательско-консалтинговая компания «ДеКа», 1998.? 768 с.? ISBN: 5−89 645−004−4.

10. Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник / Л. В. Руденко.? К.: Центр учбової літератури, 2007. — 632 с.? ISBN 978−966−364−537−7.

11. Світові фінанси [Текст]: навчальний посібник / [Козьменко С. М., Нечепуренко В. М., Костюк О. М. та ін.];? Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.? 116 с.? ISBN 966−680−055−1.

12. Філіпенко А. С. Міжнародні валютно-кредитні відносини [Текст]: Підручник / А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікора та ін.; за ред. А. С. Філіпенка.? К.: Либідь, 1997.? 208 с.? ISBN: 966−06−0022−4.

13. Бутук О. І. Валютно-фінансові відносини [Текст]: навчальний посібник.? К.: Знання, 2006. — 349 с.? ISBN 966−346−103−9.

14. Михайловська І. М. Гроші та кредит [Текст]: навч. посіб./ Михайловська І. М., Ларіонова К. Л. — Львів: Новий світ- 2011. — 432 с. — ISBN 966−7827−99−2.

15. Михайловська І. М., Ларіонова К.М. Гроші та кредит: Навчальний посібник. — Львів: Новий Світ-2000, 2010. — 432 с. — ISBN 966−7827−99−2.

16. Стан державного боргу України [Електронний ресурс] / сайт Міністерства фінансів України. — Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

Додатки

Додаток А. Класифікація міжнародних кредитів

Додаток Б. Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.08.2012 (в розрізі валют погашення)