Економічні злочини як об"єкт спеціального криміналістичного дослідження (реферат)

Реферат на тему:

Економічні злочини як об'єкт спеціального криміналістичного дослідження Серед негативних явищ у сфері економіки, що гальмують процес реформу­вання сус­піль­с­тва, потрібно особливо виділити зростання тіньової економіки та поширення еконо­мічної зл­о­чинності. За підрахунками експертів сьогодні на тіньову економіку припадає за різними оц­інками від 40 до 60% ВВП країни [1 ]. Згідно з офіційними статистичними даними, якщо у 1996 р. було виявлено близько 61,1 тис. економічних злочинів (тобто майже 10% від загального ста­ну злочин­ності, що майже на 40% більше, ніж було зареє­стро­вано у 1992 р.), то у 1999 р. цей показник сягнув майже до 81,1 тис.

Набуття економічною злочинністю організованих форм стає одним із най­не­без­печ­ні­ших чи­нників, що усклад­­нюють протягом декількох років оперативну обстановку в Україні. Кількість зареєстрованих злочинів у сфері економічної діяльності*, вчинених орга­­нізо­­ваними гру­па­ми за останні десять років, збіль­шилася майже на 80%, насам­перед у стратегічно ва­жли­вих, ключових галузях економіки — у кредитно-фінан­совій системі (пито­ма вага 76,7%), у сфері прива­тизації (80%), зовнішньо­еконо­мічної діяльності (81,3%), у паливно-енер­ге­ти­ч­но­му та агропромисловому комплексах [2 ]. За даними минулого року, сума матеріальних збит­ків по поруше­них криміналь­них справах становить понад 183,8 млн грн., з яких лише 7,5 млн відшкодовано. До кримінальної відпові­дальності притягується 319 осіб [3].

Принципові зміни у криміногенній ситуації в Україні, які мали місце в останнє деся­тиріч­чя, дозволяють стверджувати про виникнення нових сталих тенденцій в економічній злочинності. Безперечною є думка, що соціально-нега­тив­не явище «економічна злочин­ність» у сучасних умовах в Україні, збері­гаючи колишню назву, безсумнівно наповню­ється новим змістом [4].

Сучасна економічна злочинність, яка розвивається у надрах підприєм­ництва, завда­ючи знач­них втрат державі, здатна при проникненні у владні структури не лише дестабі­лізувати ба­зис­ні підвалини соціально-економічної системи держави, але й взагалі переве­с­ти економіку кра­їни на кримінальні рейки. Характерними специфічними озна­ками сучас­ної економічної зло­­чинності є пере­ду­сім високий рівень її латент­ності, динамічність і швидка адап­тація злочин­ців до нових умов і правил госпо­дарювання (передусім еконо­міко-правових нова­цій), стійкий ха­рактер злочинної діяльності органі­зованих груп у формі злочинного бізнесу під прикриттям різ­но­манітних інсти­тутів легальної фінансово-госпо­дарської діяль­ності ринкового типу, на­яв­ність між­регіональ­них, транснаціональ­них злочин­них зв’язків, засто­сування ефектив­них засобів про­тидії правоохорон­ним орга­нам, зокрема вико­рис­­тання з цією метою численних корумпо­ва­них важелів і сучасних інформаційно-технічних можли­востей.

Уже не секрет, що темпи зростання економічної злочинності значно випе­ред­жають динаміку її реєстрації. Офіційна статистика не дозволяє одержати достовір­ні дані про стан і структуру еко­­номічної злочинності пере­дусім через «розми­тість» об'єкта спостере­ження. Цілком ймо­вір­­но у найближчій перспекти­ві виникнуть невідомі правоохо­рон­цям механізми зло­чин­ної еко­но­міч­­ної діяльності, зумовлені намаганням кримінального світу присто­­суватися до нових пра­вил її кримінально-правового регулювання.

Суттєві труднощі, що сьогодні нерідко виникають при розслідуванні економічних зло­чи­нів, об'єктивно зумовлені необхідністю вирішення широкого спектру слідчих, оператив­но-роз­­шукових та експертних завдань, застосування комплексу різних за своєю природою методів (кри­­міналістичних, економічних, технічних), широ­кого використання спеціальних знань, значних за­трат часу, трудових зусиль і матеріально-технічних ресур­сів. Назрілі потреби право­охоронної прак­тики в озброєнні ефективними засобами протидії злочинним діянням еконо­міч­ного спря­му­вання об'єктивно не можуть бути забезпечені в умовах неврегульованості законодавства, без­систем­ності наукових концепцій, відсут­ності у науковців і практиків єдиного підходу до роз­уміння цього явища.

Несприятлива криміногенна ситуація, що склалася у сфері економіки, нині і надалі ста­вить перед криміналістичною наукою завдання системного вивчення сутності нових кри­мі­наль­них процесів в економіці, їх генезису, кількісних та якісних тенден­цій розвитку, пізнання за­гальних законо­мір­ностей структурних елементів криміналістичної характе­рис­тики еко­но­­міч­­­них злочинів, пошуку та запровадження у практику нових, ефектив­ніших форм і методів про­тидії процесу тінізації та злочинним проявам у цій сфері.

Загальне уявлення про економічну злочинність в умовах реформування системи госпо­дарювання складається на межі кримінального права, криміно­логії, криміналістики та ря­ду ін­ших галузей знання. Отже, при розгляді цього питання виникає необхідність розме­жувати оцінки певних груп злочинів згідно з кожною із зазначених позицій.

У науковій літературі розрізняються різні кримінологічні ряди злочинів, зокрема ко­рисливі, на­сильницькі, корисливо-насильницькі та ін. До цього переліку доцільно віднести групу зло­чи­­нів у сфері еконо­міки. На думку Є.Л. Стрєльцова, відмінність концепцій щодо визначення по­­няття «економічна зло­чин­ність» значною мірою залежить від того, який аспект у них під­кре­слюється: кримінологічний або кримінально-правовий. У першому випадку говорять про зло­чини за родом занять, а в другому більша увага приділяється об'єкту кримінально-правової охо­рони [4, с. 211−212].

Фундаментальні дослідження економічної злочинності були проведені західними вче­ними-кри­мінологами — Сатерлендом (1939), Ньюменом (1958), Маннхеймом (1965), Едельхертцем (1970), Кайзером (1980), Шнайдером (1987) та ін. Засновником концепції економічної зло­чин­ності вважають амери­канського кримінолога Е. Сатерленда, який у 1939 р. вперше вжив по­нят­тя «біло­ко­мірцева злочинність» [5]. Значну увагу дослідженню цієї проблеми приді­ляють й нині вчені-кримінологи країн СНД. Перед вітчизняною кримінологією сьогодні постає важ­ли­ве завдання всебічного аналізу економічної злочинності як нового для нашого суспільства дес­труктивного явища, що виникло або дістало свій розвиток у зв’язку із поширенням ринкових від­носин. У літературі вже частково висвітлені окремі питання криміноло­гічної характеристики цьо­го виду злочин­ності, її сутності, типології особи економічного злочинця, дослід­жені фак­то­­ри, що сприяють криміналізації сфери економічної діяльності, розгля­нута система загальних і спеціальних заходів попередження економічної злочин­ності тощо [6].

Кримінальне право традиційно класифікує злочини на певні види та групи головним чином за об'єктом посягання (безпосереднім і родовим). Основний об'єкт економічного злочину — еко­­номіка, тобто сукупність господарських (економічних) відносин. Цим, насам­перед, ха­рак­те­­ризується їх кримінально-правова сутність [4]. Визнані сьогодні злочинами суспільно-не­без­­печні діяння у сфері економіки можуть бути умовно розподі­лені на «традиційні» (посадові ро­зкра­дання, обман покупців тощо) та «нові». У структурі введеного в дію з 1 вересня 2001 ро­ку Кримінального кодексу України особливе місце займає глава VII «Злочини у сфері го­сподарської діяльності», що включає склади злочинів, властивих лише ринковому типу еко­но­мічних відносин. Таким чином, новий кримінальний закон у цій частині може виступати сво­єрідною межею двох епох у розумінні економічної злочинності: господарських злочинів за часів адміністра­тивно-командної системи господарювання і економічних злочинів в умовах ри­нко­вої економіки.

У правозастосовній діяльності та окремих наукових дослідженнях понят­тям «еконо­міч­ні зло­чини» охоплюються здебіль­шого діяння, що вчинюються у господарській сфері, деякі ви­ди зазіхань на власність, окремі посадові злочини, виготовлення або збут підроблених грошей та цінних паперів тощо. У цьому випадку підставою для віднесення того або іншого злочинного ді­я­ння до економічного в кримінально-правовому розумінні є родовий об'єкт злочину [8]. При цьому факультативним об'єктом таких посягань можуть бути інші суспільні цінності та бла­га. Адже у кримінально-правовому зрізі еконо­мічні злочини — складна сукупність кількох де­сятків складів злочинів, передба­чених різними главами Кримінального кодексу, основним об'є­ктом яких є суспільні відносини у сфері економіки [9]. Деякі вчені-правники взагалі вва­жа­ють, що здійснити чітке визначення поняття «економічні злочини» дуже важко у кримі­нально-пра­вовому вимірі, оскільки воно завжди передбачає певну невизна­ченість [10].

Останнім часом вітчизняними та зарубіжними вченими розпочате фунда­ментальне кри­мі­налістичне дослідження проблеми економічних злочинів, насам­перед визначають їх кри­міналістичну сутність, проводиться класифікація, закладаються теоретичні і методичні основи розс­лідування [11].

Аналізуючи сучасний стан наукової думки і враховуючи практичні потреби сьогодення у виробленні ефективних засобів протидії криміналь­ним явищам економічного характеру, вва­жа­ємо за необхідне навести деякі концеп­туальні підходи щодо визначення поняття «економічні зло­чини» в його криміналістичному розумінні.

По-перше, питання про те, що собою являють економічні злочини не є черговою науко­вою абстракцією, далекою від потреб практики. Власне кажучи, від точності та глибини від­по­віді на нього залежатиме не лише задоволення гно­сео­логічного інтересу, але й ефективність кон­тролю держави за криміналізацією економіки. Обрання того чи іншого підходу до виз­на­чен­ня поняття еконо­міч­них злочинів, його змісту та обсягу, виявлення спільних характеристик, до­статніх для об'єднання усіх діянь до криміналістично однорід­ної групи, дозволить більш пред­метно та цілеспрямовано проводити наукові дослід­жен­ня, конкрети­зувати об'єкт вивчення, ви­робити єдині критерії оцінки результатів боротьби з цим явищем наукою і практикою. Для кримінологів підсумки таких теоретичних вишу­ку­вань матимуть суттєве практичне значення у законотворчій роботі, під час підготовки та реалізації регіональних і загально­державних програм профілактики злочинності. З криміналістичних позицій, обрання того чи іншого підходу до визначення поняття еконо­мічної злочинності, її змісту та обсягу зумовлює результативність формування та конкре­тизації ефективних прийомів і методів виявлення, розслідування та попе­редження окремих видів (груп) таких діянь, що у кінцевому результаті сприятиме підвищенню професіона­лізму у боротьбі зі злочинністю.

По-друге, слід зазначити, що на сьогодні як вітчизняною, так і зарубіжною наукою не сфор­мовано загальноприйнятого визначення цього поняття. Майже всі сучасні наукові дос­лід­ження економічних злочинів розкривають їх обсяг (систему), не визначивши зміст (ознаки). Відсутність у науці єдиного концептуального розуміння поняття викликає, безпе­речно, значні тру­днощі щодо єдиної класифікації економічних злочинів. Сьогодні у більшості випадків ці ді­яння традиційно групуються за «загальним правилом» — законо­давчою підставою, тобто найменуванням порушених норм кримінального закону або за об'єктом зазіхання. Іноді таке гру­пування здійснюється у вигляді переліку кримінально-караних діянь у сфері економіки.

По-третє, понятійна невизначеність, безперечно, заважає пошукам загальноприйня­того під­ходу й до трактування близького за змістом поняття «злочини у сфері економіки», проведення ло­гічного зіставлення цих двох понять, критеріїв їх розмежування, які, на нашу думку, без­пе­ре­ч­­но існують, маючи як наукове, так і практичне значення [12]. При цьому у вітчизняній та за­рубіжній науці поняття «злочини в сфері економіки» за змістом і етимологічно збігається з понят­тям «економічні злочини» (останнє здебільшого викорис­товується зарубіж­ними, переважно західними спеціалістами).

По-четверте, слід враховувати чинник неоднакового тлумачення сутності економіч­них злочинів фахівцями різних галузей знань — юридичних і економіч­них, оскільки об'єкт вивчення в цьому випадку знаходиться на стику суспільних відносин.

По-п'яте, оскільки криміналістична та кримінологічна класифікації не можуть абсо­лю­т­но збігатися з класифікацією кримінально-правовою, аналіз цього явища не обме­жений ра­м­ка­ми діючого кримінального законодавства, що надає дослідникам певної свобо­ди у виборі під­ходів та критеріїв, значно спрощуючи можливість знайдення в май­бут­ньому конструктивних ме­тодологіч­них рішень.

Для злочинів у сфері економіки — найширшого класифікаційного поняття, характер­ним є, у першу чергу, спільність об'єкта посягання, яким є економічні відносини, відно­си­ни власності усіх форм, відносини господарювання (підприємництва) — тобто, в широ­кому розумінні, економіч­на система країни.

Так, на думку І.І. Рогова, до найширшої групи злочинів у сфері економіки слід від­не­сти як ті суспільно-небезпечні діяння, де економічні відносини виступають основ­ним об'єктом по­ся­гання (злочини проти власності та господарські злочини), так і злочини, де вони стають до­­датковим або факультативним об'єктом (окремі посадові злочини, злочини проти порядку уп­равління тощо) [13]. Поняття економічної злочинності залежно від підходів різних вчених охо­п­лює або сферу економічних відносин, що складаються у різних сферах життє­діяльності сус­пільства, або винятково економіку, або обмежується лише рамками злочинності під­при­єм­ців. Лише в останньому випадку, як вважає В. В. Колесников, можна чітко окреслити логічний об­сяг цього поняття та кон­кре­­ти­зувати об'єкт дослід­ження [14].

Іншою ознакою злочинів у сфері економіки є їх кримінологічна однорід­ність, тобто де­те­р­мінованість однаковими соціально-економічними та органі­зацій­ними факторами [15]. Саме за цією ознакою не можна відносити до економіч­них такі діяння, як диверсія, шпигунство, те­роризм тощо, оскільки вони, хоча і посягають на економічну систему, але детерміновані зо­всім іншими чинниками.

Оскільки злочинність взагалі певною мірою детермінована економічними факторами, то не можна стверджувати, що будь-який зумовлений ними злочин є власне економічним. Для визнання його таким необхідна наявність зв’язку із конкретними особливостями еко­но­мічного, го­сподарського механізму. Вважа­ємо справедливою думку І.І. Рогова, згідно з якою, особа, яка вчинила економіч­ний злочин, тією чи іншою мірою використовує ці особливості, а в ін­шому випадку — діяння не є економічним деліктом [13, с. 11]. Такий підхід зустрічаємо в ро­боті О.М. Яковлєва. Останній доводить, що, наприклад, грабіж і розбій з метою заволо­діння чу­жим майном, хоча й заподіюють шкоду економічним відносинам власності, втім не є еко­но­мічними злочинами з огляду на відсутність їх зв’язку з господарським механізмом [16].

Мета економічної злочинності мало чим відрізняється від цілей ведення легі­тим­ного, за­ко­нослухняного підприємництва. Вона також полягає в одержан­ні прибутків, економічної ко­ристі, але її досягнення здійснюється з вико­рис­­танням незаконних прийомів і способів. На ду­мку В.В. Колеснікова, здійснен­ня економічної діяльності із використання незаконних методів може відбува­тись у двох формах: по-перше, як легальна підприєм­ницька діяльність, під час якої використовуються окремі незаконні операції (наприклад, ухилення від сплати податків) — по-друге, це може бути цілком заборонена законом діяль­ність (наприклад, створення фі­к­тив­но­го підприємства) [14, с. 50]. В обох випадках обов’яз­ковою родовою ознакою економічного делікту є зв’язок з певною економічною діяльністю, що відрізняє його від інших різновидів ко­рисних злочинних діянь. У зв’язку з цим В. О. Образцов, виходячи із власної концепції, вва­жає, що основу економічного злочину становлять порушення правил нормативного хара­ктеру, які регулюють порядок і умови здійснення відповідної економічної діяльності й регла­ментують права та обов’язки її учасників (законів та підзаконних актів: державних стандартів, ін­струкцій, наказів тощо) [17]. Так, ухилення від сплати податків передбачає порушення податкового законодавствафіктивне підпри­ємництво — законодавства, що регламентує порядок здій­снення підприєм­ниць­­кої діяльностінезаконне одержання кредиту — законодавства у сфері бан­ківсь­кого кредитування тощо.

Ще одна суттєва ознака економічних злочинів, що випливає з попередньої, — їх суб'єк­том мо­же бути лише особа, яка безпосередньо виконує госпо­дарські функції або «вклю­чена» в систему зв’язків і відносин, на які ці злочини посягають. Так, економічним злочи­ном на практиці визна­ється не будь-яке розкрадання майна, а лише те, що вчинене праців­ником під­при­є­м­­ства, який мав доступ до майна, або в разі, якщо майно було ввірене праців­никові, або як­що осо­ба виконувала адміністративно-розпорядницькі чи організа­ційно-госпо­дарські фун­к­ції що­до майна. На думку В. О. Образцова, економічні зло­чини є окремим класом злочинів, еле­­ментом загальнішого рівня класифікації - злочинів, пов’я­заних з професійною діяльністю. Ос­­тання ознака важлива з погляду методики розсліду­вання, незважаючи на істотні розбіж­но­сті в кримінально-правовій кваліфікації, виступає об'єднуючим фактором для усієї множини зло­­чинів у сфері економічної діяльності [18]. Іншими словами, до економічних доцільно від­но­сити лише такі злочини, які вчинюються в процесі економічної діяльності її суб'єктами — бізнесменами, службовцями управ­лінських, виробничих, комер­ційних структур, іншими су­б'є­ктами бізнес-діяльності, які виконують професійні функції економічних агентів. Такий підхід до визначення суб'єкта економічного злочину дозволятиме окреслити чіткі межі для обліку і ана­лізу економічної злочинності, сконцентрувати увагу саме на «білих комірцях», які власне й утворюють її суб'єктний склад.

Що ж стосується злочинів у сфері економіки, то, як правильно зазначає Г. А. Мату­совський, це поняття варто розглядати в більш широкому аспекті, охоп­люючи не лише економічні зло­чи­ни, але й інші суспільно-небезпечні діяння, які хоча і зазіхають на еко­номічні відносини, але вчи­нюються не у зв’язку з виконан­ням професійних функцій у про­цесі здійснення економічної ді­яльності. Суб'єк­тами цих злочинів є «сторонні» особи: ті, які вчинюють їх «ззовні» (крадіжка, роз­бій, грабіж, вимагання тощо) або ті, що не бе­руть участі в легальній економіч­ній діяльності, але завдають їй шкоди шахрайськими діями, іншими злочи­нами, пов’язаними з виготовленням предметів, що охороняються монопо­лією держави, протидією законній економічній діяльності то­що [11, с. 25].

У характеристиці економічних злочинів особливого значення набуває їх зв’язок із пе­в­ними економічними відносинами ринкового характеру, існуючою системою господа­рю­вання. Саме ця обставина в кожному конкретному випадку найбільш ускладнює роз­слі­дування та виз­начає специфіку заходів протидії. Необхідно зазначити, що кількість осіб, яких при­тягнуто до кримінальної відпо­відальності, наприклад, за подат­кові злочини, приблизно у 30 разів менше, ніж за крадіжки різного роду [19]. Останній факт звичайно пояснюється тим, що економічні злочини «важко розкриваються», «по них важко притягувати до відповідальності» [19, с. 25, 149].

Аналіз правоохоронної практики дозволяє сформулювати загальне правило розкриття еко­­номічних злочинів. Воно передусім полягає в тому, що для встановлення характеру по­ру­шення зіставляють дані про те, як повинна здійснюватись певна економічна діяльність (операція, техно­логічний процес), і як вона здійснювалась у дійсності. Будь-який прояв результатів взає­мо­дії події злочину з економічною системою набуває форми порушення існуючих зв’язків, системи економічних показників, правил норма­тивного характеру. Дослідження закономірностей, які при цьому мають місце, дозво­ляє побудувати класифікацію ознак зло­чинів при їх відображенні у системах економічної інформації та розробити економіко-кри­мі­на­лістичні методики, застосовані для розпізнан­ня цих ознак. Разом з тим, будь-які економічні від­носини та пов’язані з ними злочинні дії знахо­дять закономірне відображення в оперативних, тех­нологічних, бухгалтерських доку­ментах господарюючих суб'єктів, матеріалах перевірок ор­ганів державного контро­лю та нагляду. Остання обставина важлива з погляду спільності ме­ханізму слідо­утво­рення в широкому розумінні, а звідти — напрямів організації й тактики роз­крит­тя та розслідування також надає право зарахувати економічні злочини до кри­міналіс­ти­чно однорідної групи деліктів, відокремивши від традиційних загально­кримінальних діянь ко­рисного характеру. З метою формування окремих методик розслідування економічних зло­чинів потрібно виходити не лише з відпо­відних правоохоронних норм (кримінальних, адміні­стративних), а й законо­давчих актів регулятивного характеру, що створюють галузеве законо­давство (бюд­жетне, приватизаційне, податкове, митне, про банкрутство, про банки і банківську ді­­яльність тощо) [20].

Таким чином, поняття «економічні злочини» в криміналістичному розумінні можна виз­на­чити як сукупність передбачених кримінальним законом видів економічної діяль­ності, що здій­­снюються у сфері економічних відносин (влас­ності, підприємництва) їх суб'єктами, які ре­алізують свої професійні функції з використанням незаконних методів. Безперечно, наве­де­не нами робоче визначення зовсім не претендує на заверше­ність, оскіль­ки вважається на­­ми вихідним у пізнанні даного об'єкта.

Застосування вузького тлумачення досліджуваної категорії створює додаткові пе­реваги як у концептуальному, так і практичному аспекті. Насамперед це дозволило б уникнути плу­та­нини при трактуванні поняття «економічна злочинність», ввести впоряд­ковану систему об­ліку економічних злочинів та оцінки результатів боротьби з ними, розме­жу­вати на практиці функції кількох правоохоронних підрозділів та служб (карного розшуку, ДСБЕЗ, УБОЗ, по­дат­ко­вої міліції та ін.), сконцентрувати зусилля на боротьбі з «business crime» як наймасштабнішим, еко­­номічно руйнівним і соціально деструктивним видом злочинності [21].

На практиці сформульоване поняття та криміналістичний аналіз економічних зло­чи­нів доз­­волятимуть підготувати загальне підґрунтя для форму­вання спеціаль­них мето­дик ро­з­слі­ду­­вання окремих їх видів (груп). Рівні групу­вання злочинів у методиці розслідування можуть бу­­ти різні, про що вже йшлося в криміналістичній літературі [22]. Загальні положення методики роз­­слідування економічних злочинів включатимуть результати пізнання теоретичних і методо­ло­­­гічних проблем аналізу й оцінки об'єкта дос­лід­ження, дослідження концепції кри­мі­на­ліс­ти­ч­­­ної характеристики економічних злочинів як основи формування окремих методик роз­слі­ду­вання, вивчення загальних структурних складових спеціальних методик, закономірностей ор­­ганізації і проведення розслідування та ін. Спеціальні ж методики розслідування роз­ро­бля­ти­­муться на основі загаль­них положень відповідно до потреб слідчої практики. Вони можуть бу­­ти сформо­вані як на груповому (відповідно до окремих галузей еконо­міч­­ної діяльності), ви­довому (відповідно до норм Особливої частини КК), внутріш­ньо­видовому (наприклад, роз­­слідування розкрадань у різних сферах господа­рювання), так і на позавидовому рівні (кри­­те­ріями для формування таких методик виступають інші криміналістично значимі фа­к­то­р­и).

Література:

1. Попередження та виявлення злочинів у сфері економіки шляхом впровадження та ви­ко­ри­стання захищених бланків суворого обліку: Метод. рекомендації / За ред. проф. В. Д. Сущенка. — К.: Національна академія внутріш­ніх справ України, 2003. — С. 5.

2. Корж В. П. Теоретичні основи методики розслідування злочинів, скоюваних органі­зо­ва­ни­ми злочинними утвореннями у сфері економічної діяльності: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Київський національ­ний університет ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — С. 11.

3. Іменем Закону. Тижневик МВС України. — № 14. — 04.04.-10.04.2003. — С. 3.

4. Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине (к вопросу о новом содержании) // Юри­дична освіта і правова держава: Збірник наукових праць. — Одесса, 1997. — C. 211.

5. Яковлев А. Н. Социология экономической преступности. — М.: Наука, 1988.

6. Теневая экономика: опыт криминологического исследования / А. А. Горщак, Э. А. Дидоренко и др. — Луганский институт внутренних дел, 1997. — C. 22−23.

7. Волженкин Б. В. Экономические преступления. — СПб.: Издательство «Юридичес­кий це­нтр Пресс», 1999. — С. 43−44.

8. Дудоров О. О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва: Нав­ча­ль­ний посіб­ник / За ред. М.І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2001. — 608 с.- Завидов Б. Д. Преступления в сфере экономики. Уголовно-правовой анализ и квалификация. — М.: Экзамен, 2001. — 224 с.- Еж­ов Ю. А. Преступления в сфере предпринимательства: Учебное пособие. — М., 2001. — 108 с.

9. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общей редакцией д-ра юрид. наук, проф. А. И. Долговой. — М.: Издательская группа НОРМА — ИНФРА, 1999. — C. 484.

10. Яни П. С. Экономические и служебные преступления. — М.: Бизнес-школа «Интел-Син­тез», 1997. — C. 32.

11. Матусовский Г. А. Экономические преступления: криминалистический анализ. — Харьков: Консум, 1999; Волобуєв А.Ф. Розслідування і попередження розкрадань майна у сфері підприємництва. Навч. посібник / За ред. проф. О. М. Бандурки. — Харків: Рубікон, 2000. — 272 с.- Корж В. П. Методика рассле­дования экономических преступ­лений, совершаемых организованными группами, преступными организациями. Руковод­ство для следователей. — Харьков, 2002. — 280 с.

12. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под редакцией проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. — СПб.: Санкт-Петерб. академия МВД Рос­сии, 1998. — C. 283.

13. Рогов И. И. Проблемы борьбы с экономическими преступлениями: уголовно-пра­во­вое и криминологичес­кое значение: Автореферат дисс. … д-ра юрид. наук. Специ­альность 12.00.08. — Алма-Ата: Казанский гос. ун-т им. С. М. Кирова, 1991. — C. 9.

14. Колесников В. В. Экономическая преступность и рыночные реформы: политико-экономические аспекты. — СПб.: СПбУЭФ, 1994. — С. 53.

15. Образцов В. А., Ястребов В. Б. О комплексном подходе к проблемам борьбы с прес­туп­лениями, совершаемыми в народном хозяйстве // Вопросы борьбы с преступно­стью. — Вып. 29. — М., 1978. — C. 65.

16. Яковлев А. М. Преступность в сфере экономики // Советское государство и право. — 1986. — № 4. — С. 50.

17. Образцов В. А. Криминалистика. Курс лекций. — М., 1996. — С. 386−387.

18. Образцов В. А. Преступления, связанные с профессиональной деятельностью как объект криминалисти­ческого исследования / В кн.: Вопросы борьбы с преступностью. — Вып. 36. — М., 1982. — С. 93−94.

19. Свенссон, Бу. Экономическая преступность. — М.: Прогресс, 1987. — С. 121.

20. Клименко Н.І. Проблеми посилення боротьби з економічною злочинністю в Укра­їні // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. — Литсопад. — К., 1997. — С. 292−294.

21. Дементьева Е. Е. Экономическая преступность и борьба с ней в странах с развитой рыночной эконо­микой (на материалах США и Германии) // Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. — Вып. 5. — М., 1992. — С. 14.

22. Аленин Ю. П. О структуре методики расследования преступлений // Юридична освіта і правова держа­ва: Збірник наукових праць. — Одеса, 1997. — С. 245−246- Бахин В. П. Криминалистическая методика: Лекция. — К., 1999.

* Відповідно до нашої концепції тут і надалі поняття «економічні злочини» та «злочини у сфері економічної ді­яльності» вважати тотожними.