Правова свідомість громадян України

Курсова робота

Правова свідомість громадян України

Вступ

правосвідомість громадянин деформація виховання В наш час правосвідомість в розвинутих країнах повинна в рази зростати та ставати передумовою правомірної поведінки поколінь. В тому числі це стосується й України та українців в цілому, адже доступ до інформації на наш час настільки відкритий, що навіть не потрібно докладати особливих зусиль для пошуку потрібних знань. Але, навіть за умов розвинутих технологій та безмежних можливостей доступу до бажаної інформації правосвідомість громадян бажає бути кращою. Можливо це трапляється від того, що є багато думок з приводу характеристики основного визначення правової свідомості та це питання є дискусійним і обговорюється багатьма вченими.

Сучасна Україна являє собою молоду незалежну державу з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, щоб стати однією із найрозвиненіших держав світу. Розуміння цього має якнайшвидше дійти до кожного жителя України. Але, на жаль, сьогодні лише невелика частка жителів розуміє важливість розвитку всіх сфер діяльності та всебічного розвитку кожної людини, яка проживає на території України.

Проведені дослідження свідчать, що правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку. Таку діяльність називають правовим вихованням.

Метою роботи є ознайомлення з поняттями правової культури та правового виховання, висвітлення значення підвищення рівня правосвідомості громадян та встановлення шляхів розвитку теорії та практики правового виховання населення України.

Правова культура особистості - це знання та розуміння права, а також дії відповідно до нього. Правокультурною людиною можна вважати ту, яка не лише знає та розуміє юридичні норми, є правосвідомою людиною, а й слідує їх вимогам у своєму житті.

З правової культури особистості складається правова культура суспільства, яка показує рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності юридичних норм і юридичної діяльності. Якість правової культури та правової освіти, зрештою, впливає на якість норм права, правил поведінки, за допомогою яких регулюються відносини у різних сферах діяльності. Нормативна база формує той фундамент, на якому має будуватися палац, під котрим розуміється держава. Чим міцнішим є фундамент, тим міцніший палац на ньому можна збудувати.

Актуальність теми в тому, що існуючих заходів з правового виховання виявляється замало для повноцінного та стабільного розвитку правової культури жителів України. Потрібно приділяти значно більше уваги правовому вихованню, створювати заходи, які поширюватимуться на всі вікові та соціальні категорії, допомагатимуть людям оволодівати правовими знаннями, вчитися розуміти право та діяти відповідно до його вимог.

1. Теоретичні основи поняття правосвідомість

1.1 Поняття, структура та функції правосвідомості

Правова свідомість відображає правову дійсність. У цьому зв’язку через аналіз правосвідомості, її розвитку та специфіки стає можливим і знання того, яким чином право функціонує в суспільстві, яким чином і суспільство в цілому, і окремі громадяни сприймають право, ставляться до нього, визнають або не визнають закріплені в ньому цінності, норми, принципи, ідеї тощо. Правосвідомість — це вища, специфічно-людська форма саморегуляції за допомогою правовідносин, права і правової системи взаємовідносин зі світом (зовнішнім і внутрішнім) — природою, суспільством, іншими людьми, самим собою, що полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності й одночасно в наданні ідеальним образам певного змісту за допомогою процедур рефлексії і самосвідомості, у виробленні певного ставлення до світу — раціонального, емоційного, морального й естетичного.

Значний внесок у розвиток теорії правосвідомості зробив І. О. Ільїн, у розумінні якого передумова нормального, здорового права закладена в самій людині, в її правосвідомості.

За І. О. Ільїним, існує три правила правосвідомості, які передбачають: 1) дотримувати добровільно чинні закони і боротися лояльно за нові, кращі; 2) звільнити себе внутрішньо за допомогою добровільного самозобов’язання і шукати свободи тільки через закон і під законом;

3) навчатися мистецтву виймати із закону його правильну і справедливу сутність за допомогою правової совісті, творчого прочитання закону. З кожного закону треба навчатися брати те, що в ньому є правильним і справедливим, щоб дух закону володів буквою, а не навпаки.

Хоча І. О. Ільїн не дає єдиного універсального визначення правосвідомості, але зазначає, що правосвідомість — це воля до права, воля до мети права і здатність «самозаконно» мотивувати свої вчинки усвідомленням цієї мети. Він уважав, що безспірне коріння правосвідомості криється в повазі людини до самої себе, відчутті власної духовної гідності (закон духовної гідності), здатності до самоконтролю і самоуправління при самостійному встановленні меж допустимої поведінки (закон автономії) і взаємній повазі і довірі сторін, що є підставою для приватних і публічних правовідносин (закон взаємного визнання). Для І. О. Ільїна правосвідомість-це сукупність переконань щодо права, держави, всієї організації суспільного життя, це головне джерело природного права, а також універсальний зв’язок між правом і мораллю, між природним і позитивним правом. Духовно здорова й правильна правосвідомість — ось те, головне, чого потребує держава і право для свого процвітання.

Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з огляду на його відповідність загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певнізміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрямок, природу. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні та емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки. Поведінкові елементи правосвідомості безпосередньо виступають об'єктом і засобом правового регулювання, тому що впливати на поведінку людей можна через їх правосвідомість, формування відповідних мотивів і правових установок.

Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1) когнітивна — пізнання правової дійсності, в результаті чого створюються правові теорії, концепції, принципи, суб'єкти набувають правових знань;

2) правоутворююча — формування права на різних рівнях його існування, зокрема правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є елементом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;

3) регулююча — упорядкування суспільних відносин, тому що право впливає на поведінку суб'єктів суспільних відносин через усвідомлення ними правових приписів, формування на цій основі мотивів правомірної поведінки, правових установок, звичок тощо. Ефективність правового регулювання багато в чому залежить від рівня правосвідомості суб'єктів, їх правових знань, характеру оцінок правових приписів, почуттів, поведінкових мотивів і установок.

Структуру правової свідомості особи становлять три складові: правові знання, правові оцінки та правові установки.

Особа набуває правових знань у процесі відображення і осмислення у своїй свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення права, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних органів та посадових осіб держави. Набуття, осмислення та засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища набувають певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи. Роль правових оцінних уявлень виявляється в тому, що особа не просто відтворює у своїх діяннях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне. Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Правосвідомість, як і правова культура, виникає не сама по собі, а як результат процесу правової соціалізації особи, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси їх втілення у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності. Правова соціалізація може здійснюватися в різних формах — стихійного сприйняття права, правового виховання і самовиховання, регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Правосвідомість поділяється на види за різними критеріями:

а) за суб'єктами (носіями) — на правосвідомість суспільства, правосвідомість соціальної групи чи колективу, правосвідомість особи;

б) за джерелами формування — на буденну, наукову, професійну;

в) за природою відбиття правової дійсності - на емпіричну та теоретичну.

Правосвідомість сучасного українського суспільства формувалась протягом усієї історії України, трансформуючись та вбираючи особливості кожноїз епох, політичних режимів та економічних устроїв. Значний вплив має проблемна спадщина, що отримала Україна від колишнього Радянського Союзу, коли діяла неефективна, репресивна та непрозора система правоохоронних органів, адміністративної та судової влади, поширеним було нівелювання закону, існувала подвійна система моралі, нехтування людиною як індивідуальністю. Суспільна свідомість зазнала деформацій, які сьогодні підсилюються та видозмінюються через глибоку ураженість усіх сфер суспільства корупцією, порушеннями закону (в тому числі основного закону країни), відсутністю чіткої та систематизованої законодавчої бази. Жорстка і часто неетична політична конкуренція ставить під удар сакральні для патерналістської масової свідомості інститути держави, парламентаризму, Президента, судової влади, прокуратури та правоохоронних органів. Дедалі більше спостерігається розрив між задекларованими нормами і реальним їхнім застосуванням. Використання права зводиться лише до майстерності та вміння його подати у вигідному для себе світлі. Все це породжує суспільну депресію, апатіюта цинізм, що руйнують все суспільство, адже розвиток та процвітання правової держави неможливі без високого рівня правосвідомості громадян, незалежно від їхнього соціального статусу.

1.2 Правосвідомість та право, співвідношення понять. Види правової свідомості громадян

правосвідомість громадянин деформація виховання Зміст поняття правосвідомості перебуває у прямій залежності від співвідношення з правом, іншими словами, від концепції праворозуміння. Тому виокремлення та аналіз суттєвих ознак правової свідомості відповідно вимагає встановлення взаємозв'язку категорій «право» та «правосвідомість».

Право і правосвідомість є явищами хоча і тісно взаємопов'язаними, але не тотожними, а відносно самостійними. До суттєвих ознак правосвідомості належать такі:

ь Правосвідомість — це одна із форм свідомості. А так як свідомість — це найвища притаманна людям якість, пов’язана з процесом мислення, то за допомогою неї людина забезпечує можливість створювати знання про зв’язки, відносини, закономірності об'єктивного світу, будувати плани на майбутнє та контролювати взаємозв'язки з навколишнім світом, тобто поліпшує умови свого існування.

ь Правова свідомість як одна із форм свідомості пов’язана з іншими видами усвідомлення реальності. Правова, політична, моральна свідомість взаємно проникають, доповнюють та підкріплюють одна одну, тому що співпадають або предметом, або способом відбиття, але вони не можуть взамозамінювати одна одну.

ь Предметом правосвідомості є правова дійсність. Предметом пізнання та зворотного впливу правосвідомості є право у всій його багатогранності проявів. Тобто право в статиці та в динаміці.

ь Правосвідомість має певне коло суб'єктів, тобто певних носіїв права. Такими можуть бути як окремі індивіди, так і група та суспільство.

ь За змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем.

ь Правосвідомість має пізнавальний, оціночний та нормативний характер. Нормативний характер правосвідомості випливає з нормативної свідомості, яка базується на нормативності суспільного буття. Нарешті, правосвідомість є підставою для розвитку праворозуміння, права та правореалізації.

Відомі різні види правосвідомості. За суб'єктами правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову та суспільну (масову). Індивідуальна і групова правосвідомість має суспільний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальною. З точки зору глибини відображення правової діяльності виділяють три рівні правосвідомості: повсякденна (емпірична), наукова (теоретична) та професійна.

Повсякденна правосвідомість складається стихійно під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правової освіти, яка доступна населенню. її ще називають буденною. Це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства щодо чинного та бажаного права і правової системи. Як правило, вона має емоційний, поверхневий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія, а емоційне сприйняття дійсності превалює над раціональним. Для юдей з таким рівнем правосвідомості можуть бути характерними знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами. Оскільки побутова (повсякденна) свідомість формується на основі повсякденного досвіду особи, то вона передбачає встановлення лише зовнішніх зв’язків між правовими явищами, не зачіпаючи його сутності.

Професійна свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності і навчанню. Це, як правило, правосвідомість юриста. Залежно від предмета відображення в правосвідомості юриста утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, банківським, цивільно-правовим тощо). Сутність і особливості правосвідомості юристів конкретизуються в системі правових уявлень, установок, ціннісних орієнтацій, що належать до певної професійної групи. Носії професійної правосвідомості, як правило, володіють не тільки спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, а й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим професійній правосвідомості внаслідок певної спеціалізації юристів властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі відправлення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов’язаними з правом явищами. Для юристів рівень правосвідомості має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного громадянина, такий рівень зумовлений необхідністю знати та розуміти право та вмінням його застосовувати. Так, у процесі застосування правозастосування існують окремі етапи, наприклад юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права тощо.

Наукова правосвідомість — це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців щодо чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства. Вона на відміну від повсякденної формується на основі широких і глибоких правових узагальнень, на знанні закономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Точніше, наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, служити вдосконаленню юридичної практики, бо немає нічого більш практичного, ніж докладна теорія. Наукова правосвідомість має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливості наукової правосвідомості розкриваються, між іншим, через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією.

Суспільна правосвідомість — це знання і ставлення до діючого чи бажаного права, що характеризує основну масу населення певної країни. Вона зумовлена як індивідуальною, так і груповою правосвідомістю. Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливого ставлення до права та закону. Слід підкреслити, що протягом останніх років в українському суспільстві зроблено важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини. Суспільна правосвідомість як результат розумової діяльності відповідного суб'єкта позначається як на індивідуальній так і на груповій свідомості лише частково.

Групова свідомість характеризує правову ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни (лікарям, вчителям, військовослужбовцям, юристам тощо). Існує на рівні різних соціальних груп, верств населення, класів і відображає специфіку відповідної групи. НА процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, схожість сприйняття державно-правового буття, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети, такі як передвиборчі блоки, чи утворення парламентської більшості із представників різних фракцій, до прямого протистояння між ними.

Масова свідомість відрізняється від групової. Для неї характерні нестабільні, тимчасові громадські утворення, такі як натовп з учасників мітингу, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситуативний, нестійкий характер.

Індивідуальна свідомість — це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта щодо чинного чи бажаного права. Це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя та психофізіологічних особливостей освіти і соціального стану, оточуючого середовища і залежить від рівня правової освіти особи, знання або незнання закону, його відношення до нього: сприйняття або несприйняття.

1.3 Деформація правосвідомості громадян. Причини, види та наслідки

Кожного дня у засобах масової інформації з’являються нові відомості про беззаконня, що відбувається в державі, корупцію, криміналізацію суспільства. Як наслідок у законослухняних громадян формується зневажливе ставлення до органів державної влади, виникає соціальна напруга, спостерігається ігнорування норм права, самовільне тлумачення загальноприйнятих принципів, що часто призводять до спотвореного розуміння дозволеного та забороненного.

Авжеж неефективність національної системи захисту прав громадян впливає на правосвідомість громадян України. Все це свідчить про те, що сучасна правова правосвідомість українського соціуму частково деформована.

Така деформація виявляється у викривленні уявлень про цінність права. Проявами дефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, правова демагогія, «переродження» правосвідомості та правовий нігілізм.

Найм’якішим різновидом деформації правосвідомості є правовий інфантилізм. Він виникає або на основі повної відсутності знання про будь-який елемент правової дійсності (тоді можна говорити про «первинну» прогалину у правовій свідомості), або на основі забуття таких знань («вторинна» прогалина). В сучасному українському суспільстві правовий інфантилізм — досить розповсюджене явище, оскільки недостатня кількість наших громадян має бажання отримати правову інформацію, ознайомитися зі змінами у діючому законодавстві. З іншого боку, у державі ще не склалася струнка система правового виховання, починаючи з дитячого садку та закінчуючи роботою з пенсіонерами.

Другим різновидом деформації правосвідомості є правовий нігілізм. Він проявляється в загальному негативному, нешанобливому ставленні до права, в запереченні закону і нормативного порядку. Мова йде про приниження ролі права суспільством.

Третій вид деформації правосвідомості є правовий ідеалізм (фетишизм) — форма деформації правосвідомості, що виражається в абсолютизації ролі права і правових інститутів у регулюванні суспільних відносин. Думка про можливості принципової зміни суспільства за допомогою мудрих законів має давнє походження. З такого переконання виходив Платон у своїх мріях про ідеальну державу, розглядаючи як ідеальне правління кращих і шляхетних, тобто аристократії, де діють гарні закони, а держава піклується про своїх громадян.

Правовий дилетантизм означає вільне поводження з законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці та ін.) або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки цей різновид може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, усупереч дії презумпції невинуватості, визнання особи винною у вчиненні злочину до судового рішення).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме ставлення такого впливу окремої особи або громадських об'єднань на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпечність правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення такий вид деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку («чорний PR»).

Найнебезпечнішим проявом деформації правової свідомості є феномен її переродження, під яким слід розуміти випадки усвідомленого заперечення законів, що супроводжуються наявністю у особи злочинного наміру, а також корисливого, жадібного мотиву. Під «переродженням» правосвідомості розуміється такий вид її деформації, що виявляється в усвідомленому ігноруванні і запереченні закону і супроводжується наявністю у носіїв наміру на здійснення правопорушень. Правосвідомість, що перероджується, виявляється в різних формах і, перш за все, у вигляді навмисного порушення законів і інших нормативно-правових актів, що супроводжуються здійсненням злочинів та інших правопорушень.

Нажаль за останню чверть століття злочинність у світі, розраховуючи на кількість населення, зросла у декілька разів. Рівень злочинності у суспільстві зростає в умовах економічної кризи, росту безробіття, падіння стандартів життя. Доведено, що соціальною передумовою правопорядку являється достатньо високий рівень загальної нормативної культури громадян і їх правосвідомості. Нажаль, сучасні дослідження показуют, що в правовому українському менталітеті юридичні цінності не сприймалися і не сприймаються до цих пір як вкрай необхідні для його існування.

2. Практичне значення правосвідомості громадян

2.1 Вплив правової свідомості на суспільну поведінку громадян. Правосвідомість як підґрунтя правової культури

Правосвідомість українських громадян перехідного періоду розвитку нашого суспільства можна охарактеризувати як неординарну та суперечливу, в якій дивним чином поєднуються чи й химерно переплітаються паростки нових демократичних цінностей із залишками старого, тоталітарного минулого. Найбільш негативною установкою масової свідомості громадян України є правовий нігілізм, який руйнує провідні принципи демократичної свідомості й відчутно гальмує процес розбудови громадянського суспільства. Тому боротьба з ним має бути цілеспрямованою і мати системний характер.

Правова свідомість повинна ґрунтуватися на вимогах природного та позитивного права, загальнолюдських цінностей, історичному досвіді країни, національному менталітеті і традиціях народу, світових правових і культурних надбаннях. Тому підготовка громадян до сприйняття нових демократичних цінностей передбачає виховання у них такої правосвідомості, яка б відповідала не лише загальнолюдським цінностям і принципам міжнародного права, а й історичним традиціям та менталітету українського народу, його засадничим уявленням про правду і кривду, волю й неволю добро та зло. Важливим чинником, який позитивно впливає на формування правосвідомості громадян, є їх активна участь у реформуванні всіх сфер суспільного життя через участь у діяльності політичних партій, громадських об'єднань, неурядових організацій та інших інститутів громадянського суспільства. Будь-яка діяльність особи ґрунтується на мінімальній кількості її знань про об'єкти ті об'єктивні умови цієї діяльності. Це стосується і правової сфери. Але правова підготовка людей не вичерпується їх формальними юридичними знаннями, оскільки можна мати їх, але не вміти ними користуватися. Варто звернути увагу на рівень практичного володіння цими знаннями, вміння використовувати право, діяти згідно з правовими приписами. Отже, правосвідомість будучи органічним складником правотворчої і право реалізаційної діяльності, виконує роль їх механізму або інструмента. Кожній людині притаманна правосвідомість, яка з одного боку є джерелом, що відбиває об'єктивні потреби розвитку суспільства, з другого — одним з обов’язкових механізмів її реалізації. Як безпосереднє джерело права, вона відображається у правових актах і впливає на процес і результати правотворчості.

Рівень правової свідомості громадян України, що існує на цей час, потребує значного підвищення і доведення в найближчої перспективі до рівня правової свідомості демократичного суспільства. А це передбачає удосконалення правових норм, практики діяльності юридичних інститутів та правовідносин, політичної оцінки права, законотворчої і правозастосовної діяльності, покращення правового виховання.

Отже, до основних напрямків розвитку правосвідомості громадян України можна віднести:

По-перше, через правовий захист і використання позитивних чинників право виховного впливу. Основними позитивними чинниками формування правової свідомості можуть бути: реальність правового захисту громадянина правоохоронними органами і судом; право на самозахист, гарантоване державою кожній особі; правовий захист сім'ї; загальне та спеціальне утримання в адміністративному і кримінальному праві як фактор формування поваги до приписів держави, правопорядку і правоохоронних органів; інформаційні відносини як чинник правокультурного наповнення інформаційного поля країни і правовиховного впливу на особу; правова освіта учасників педагогічного процесу як перша ланка у формуванні правової свідомості громадян України.

По-друге, через протидію негативним чинникам формування правової свідомості особи. Серед негативних чинників слід назвати: корупцію, тіньову економіку, безробіття; вживання молоддю наркотичних і психотропних речовин; культ насильства та жорстокості на екранах телебачення, у пресі, творах кіно — та відеопродукції.

По-третє, шляхом цілеспрямованого формування позитивних правових настанов як вирішальних чинників правомірної поведінки. Необхідність формування в особи почуття національної єдності, поваги до співгромадянина як основи індивідуальної правової культури та ін. Побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішеньо-політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства. Прийшовши до влади, політики мають знати, що у справі державного керівництва велику, але не єдину роль відіграє відданість справі «оздоровлення» суспільства та держави. Величезне значення тут має також професіоналізм, знання справи, за яку береться той чи інший політик. Відсутність знань щодо об'єкта управління у політика як суб'єкта управління може призвести до занепаду об'єкта, яким він керує. Це мають насамперед усвідомити ті, кому пропонують очолити певну сферу державного управління, в межах якої вони не є знавцями справи. Непослідовність і безсистемність правової політики, домінанта ідеологічної правосвідомості, загрожує самому існуванню правової системи, проте в даний час, за умов відносної стабілізації соціальної системи сучасного українського суспільства, створена значна кількість передумов для визначення найважливіших орієнтирів в правовій політиці, одним з яких повинна стати систематизований управлінський вплив на процес формування і розвитку нової демократичної української правосвідомості.

2.2 Засоби та методи правового виховання та боротьби з деформацією правосвідомості. Практичні рекомендації

Правове виховання здійснюється в певних формах. Методи правового виховання — це сукупність прийомів або способів, за допомогою яких здійснюється формування правових знань, умінь і навичок, а також формуються почуття поваги до права. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. Система освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, у вузі. Правове навчання як форма правового виховання полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні правових знань у школі, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Високий рівень правової культури людини й суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності. Проблеми правової культури ще тривалий час будуть актуальні. Це зумовлює необхідність неухильного зростання й досягнення високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця й особливо професійних юристів, які виконують головну роботу із законотворення та застосування права.

В першу чергу правова політика в галузі вдосконалення правосвідомості повинна спиратися на принципи і закони управління. Необхідне формування спеціалізованої державної структури (державну службу, що здійснює роботу зі здійснення правової освіті і виховання населення), необхідно створювати нові методи та методології правової соціалізації, враховуючи, що існуючі державні структури в даний час цей вид управлінської діяльності виконують тільки в межах своєї юрисдикції.

В Україні має постійно зростати мотивація активного формування правової свідомості та правової культури всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо втілити в життя поставлену мету — збудувати громадянське суспільство. Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже громадяни є єдиним чинником, здатним утворювати державу і правопорядок, приводячи в дію Конституцію України і законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, але здебільшого від рівня організації правової освіти і виховання населення країни.

Окрім того, Україна потребує створення протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості і правової культури суспільства та прийняття Державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти і правового виховання населення. Можливості підвищення правової свідомості населення в Україні є. Головне нині - рішуче і цілеспрямовано активізувати цю діяльність.

Висновки

Правосвідомість — це не просто здатність накопичувати знання про право, а і уміння користуватися ними та критично оцінювати правові ситуації та орієнтувати суб'єктів права в таких ситуаціях. Правосвідомість може не тільки відображати правову дійсність, а й активно впливати на її розвиток, вдосконалення та зміни. Правосвідомість являє собою внутрішній механізм регулювання поведінки людей в юридичних ситуаціях. проблема правової свідомості тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і, особливо, професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості і застосуванні права. Лише тоді рівень правової свідомості населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки і недоліки.

Стає зрозумілим, що правосвідомість як форма (різновид) свідомості є усвідомленням соціальним суб'єктом (людиною чи соціальною групою, чи суспільством) потреби в домінуванні права в суспільних відносинах. А усвідомлення людиною суспільного буття виявляється, дійсно, за допомогою думок, почуттів, оцінок і реалізується в судженнях, які кодуються у відповідній вербальній інформації. Запропоноване розуміння правосвідомості відрізняється від тих, що подано юристами, насамперед, уточненням його сутності, яка полягає не стільки в системі почуттів, поглядів, ідей, теорій та традицій стосовно права, скільки в усвідомленні людиною потреби жити в правових умовах, дотримуватися правових норм і принципів життя. Термін «потреба», на жаль, невиправдано забутий фахівцями, адже процес усвідомлення людьми якихось правових явищ або процесів відбувається тоді й тільки тоді, коли до них є певний інтерес. Якщо інтересу немає, то навряд чи можна говорити про наявність правосвідомості. Люди, які не усвідомлюють потребу жити в правовому полі, звісно, намагаються досягти життєвого успіху позаправовими шляхами. А потреба жити в соціальному просторі, який визначається певними правовими обмеженнями, вимогами та зобов’язаннями, породжує систему відповідних почуттів, поглядів, ідей, теорій та традицій, які виражають ставлення громадян до чинного законодавства.

Той факт, що жоден юрист не пов’язує розуміння правосвідомості з правовою дією значно знижує наукову цінність наукового підходу до його визначення. Адже цілком зрозуміло, що процес усвідомлення людиною верховенства права зумовлюється певними соціально-правовими відносинами, які є реальними взаємодіями конкретних суб'єктів і виникають у сфері суспільного буття, зокрема на ґрунті соціально-економічної діяльності, оскільки вона в першу чергу вимагає правознавчого забезпечення. Людина здатна усвідомлювати певні потреби виключно через конкретні форми взаємодії з навколишнім світом, а відтак, вона усвідомлює й необхідність домінування права як загальної цінності тільки у спосіб або особистісної взаємодії з іншими людьми, або спостереження за відносинами й діями інших людей. Тож розуміння правосвідомості необхідно пов’язати з правовою дією як прецедентом (виявом) права в реальному житті, а не в ідеалізованому стані в думках (уяві) конкретного суб'єкта.

Дослідивши дану тему, я можу зробити висновки, що дослідження правосвідомості громадян України є достатньо об'ємною та буде актуальною ще протягом багатьох років, оскільки з політичним, економічним, культурним розвитком нашої держави буде змінюватись і правова свідомість наших громадян. Тому для її повного опрацювання, безумовно, потрібно здійснювати подальші дослідження. Останні є доцільними за такими дискусійними напрямами наукових розробок: актуальні проблеми правосвідомості громадян України в умовах в умовах інтеграції до ЄС; значення правосвідомості в процесі правотворчості тощо.

Так як Україна стає на шлях розвитку демократичної правової країни, де основним принципом є верховенство права, то дотримання прав та свобод громадян, а також повне усвідомлення таких є невід'ємною частиною формування розвинутого, демократичного, правового суспільства. Але наше суспільство все ще має деформовану правову свідомість, в наслідок чого це стало гострою проблемою. Суспільство практично поділилося на декілька категорій, з них одні зовсім не довіряють законодавству та державним органам, інші навпаки перевищують значення законів та ставлять їх понад усе, та є й такі, що зовсім байдуже відносяться до будь-яких змін в країні та законодавстві. Остання ланка суспільства, на мою думку, є найбільш загрозливою для життя суспільства, тому що ними найпростіше керувати та будь-як використовувати в сфері управління державою, політичних зрушень та державних переворотів. Тому боротьба з деформацією правосвідомості громадян повинно займати перші щаблі діяльності державних служб та посадових осіб.

Деформація правосвідомості є антиподом правової культури. Існують декілька різновидів деформації правосвідомості, які більш детально розглядаються в статті О.С. Пінської, але суть не в тому на стільки різними вони бувають за своєю природою, а в тому, що з ними все-рівно потрібно боротися відповідними для кожного з виду способами та методами. І такими питаннями повинні займатися вищі керівні посадовці. Питання тільки в тому, чому ж вони цим не займаються? Відповідь на яке очевидне: чим краща правова культура громадян, та чим більш освіченим буде суспільство в правовій сфері, тим важче такими людьми керувати та спрямовувати в потрібне владі русло.

Майже все населення України має деформовану правову свідомість, а тому просто необхідним є впровадження заходів для покращення правосвідомості українців. Такими можуть стати наступні: виховання населення, підготовку та перепідготовку юридичних кадрів та покращення освітніх програм, які будуть включати ознайомлення з правовими нормами та принципами, хоча б для базового розуміння громадян що таке право, для чого воно потрібне та які функції виконує. Потрібно розвивати боротьбу з деформацією правосвідомості для того, щоб збудувати демократичну розвинуту державу.

Список використаної літератури

1. В. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 5. ст. 19−21.

2. А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України. // Право України. — 2008. — № 3. — ст. 122−125.

3. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. — 2009. — № 4. — ст. 24−25.

4. Теорія держави і права: Підручник. / С. Л. Лисенков і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В.М. Суботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. — Харків: Консул. — 2001. — 656 с.

7. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. — 2010. — № 18. — ст. 52−53.

8. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. — 2009. — № 3. — ст. 8−16.

9. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.

10. Соціологія: Підручник для студ. вузів. / За ред. В. Г. Городяненка. — К.: ВД «Академія», 2009. — 560 с.

11. Фібула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вузів. — К.: ВД «Академія», 2010. — 544 с.

12. Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 592 с.

13. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб., 5-те вид. — К.: Каравела, 2008. — 376 с.

14. Загальна теорія держави і права. За ред. В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 485 с.

15. Підопригора О. А. Римське приватне право. — К.: 2009. — 440 с.

16. Снігур І. Й. Правова культура в контексті реалізації прав громадян на участь у здійсненні державної влади. // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2005. — № 3. — с. 55−65.

17. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні. — К.: 2003. — 336 с.

18. Історія держави і права України. Захарченко П. П. — К.: Знання, 2004. — 368 с.

19. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права. // Право України. — 2006. — № 4.

20. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. М., 2010. — 300 с.

21. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів. // Право України. — 2006. — № 4.

22. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Учебник. — Х.: 2002. — 504 с.

23. Габуда А. С. Загальна нормативна культура та правосвідомість громадян як соціальна передумова правопорядку / А. С. Габуда // Держава і закон: теорія, практика, методика. Вип. II. — 2007. — С. 178−183.

24. Черкас М. Є. Функції правосвідомості: поняття й система / М. Є. Черкас // Проблеми законності. — Вип. 93. — 2008. — С. 9−14.

25. Ильин И. А. О сущности правосознания [Текст] / И. А. Ильин. — М.: Рагортъ, 1993. -225 с.

26. О.С. Пінська. Деформація правової свідомості та її класифікація. 2001 р.

27. Калиновський Ю. Ю., Жданенко С. Б. Медійний вплив на процес формування правосвідомості та правової культури українського суспільства / Ю. Ю. Калиновський, С. Б. Жданенко // Грані. — 2005. — № 6. — С. 100−104.