Функції держави

Зміст

• 1. Загальна характеристика функцій держави
• 2. Реалізація основних функцій України на сучасному етапі
• 3. Актуальність оборонної діяльності України в сучасних умовах
• Висновки
• Використана література

1. Загальна характеристика функцій держави

Поняття функцій держави.

Перед будь-якою державою постає певне коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності таких зусиль можна виділити певні їхні види, в яких проявляється сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти, як головний елемент політичної системи суспільства. Ці види, або форми активності держави стосовно навколишнього середовища, суспільства, інших держав класифікуються у вигляді її функцій.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

Сутність держави показує заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. З’ясувати сутність держави означає встановити, якою мірою її воля, зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів всього суспільства, а якою — певної панівної групи.

Основні ознаки функцій держави:

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності.

2. У функціях держави знаходять свій вираз і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення. (Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті, таких як становлення тоталітарного режиму, революцій тощо.)

3. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою.

4. Функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах.

5. Функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства, оскільки головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування.

6. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні напрямки її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого державного органу визначаються соціальним призначенням цього конкретного органу, як особливої частини механізму держави, і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов’язках.

Функції держави необхідно також відрізняти і від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо).

Види державних функцій.

Здійснення державних функцій — це складний і багатоплановий процес впливу держави, її відповідних структур на певне коло суспільних відносин. Різноманітність і особливості суспільних відносин обумовлюють існування у держави досить широкого кола відповідних функцій. За певними визначеними критеріями функції можна поділити на ряд груп:

· за соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:

основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Вони здійснюються не окремими державними органами, а, різною мірою, багатьма ланками державного апарату. Крім того, основні функції мають комплексний характер, їхнім об'єктом є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямків державної діяльності. До основних функцій держави належать, наприклад, функція оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян та ін.;

додаткові (допоміжні), що є складовими елементами основних функцій, але самі по собі не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити ряд допоміжних: забезпечення збереження державної та військової таємниці, зміцнення збройних сил, організація та підтримка військового обладнання і т.п.

· за сферами діяльності держави її основні функції поділяються на:

1. внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика. Внутрішні функції держави здійснюються в наступних сферах:

— політичній: створення та забезпечення функціонування правових механізмів демократичного суспільства (виборча система, забезпечення діяльності політичних партій та недержавних структур, залучення народу до прийняття найважливіших рішень);

— закріплення, забезпечення та охорона прав і свобод людини;

— екологічній: охорона навколишнього середовища (планування і державне нормування якості довкілля, вживає заходів для припинення екологічно шкідливої діяльності, контроль за додержанням природоохоронного законодавства);

— економічній, в якій держава виступає, як організатор виробництва, координатор господарської діяльності та економічних процесів, забезпечує підтримку і розвиток наукових і прогресивних технологій;

— культурній, виховній, освітній, науковій, спортивній і пропагандистській;

— соціальній, де держава виступає організатором соціального забезпечення, тобто страхування, опіки, піклування, компенсації, охорони здоров’я тощо;

— підтримки порядку. Внутрішня функція підтримки порядку має два аспекти. Перший полягає в гарантуванні елементарного порядку (переслідування за звичайні злочини, правосуддя, утримання тюрем і апарату охорони громадського порядку і т. п). Другий — у захисті суспільного ладу від дестабілізації або деструкції, тобто фактично це функція правоохоронно-політична.

2. зовнішні функції, що забезпечують здійснення її зовнішньої політики. До них належать такі функції, як підтримання міжнародного миру і світового порядку, міжнародне співробітництво, в тому числі і економічне, організація міждержавних зв’язків тощо.

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їхнього розвитку кількість і зміст як внутрішніх, так і зовнішніх функцій може змінюватися.

· за часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції поділяються на:

— постійні, що здійснюються протягом всього часу існування держави. До цього виду належать, наприклад, охорона країни, охорона правопорядку тощо;

— тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави чи пов’язані з певним фактом. Прикладом може бути розробка конституційного законодавства, ліквідація наслідків стихійного лиха чи соціального конфлікту;

Внутрішні функції

Охоронна функція

Це функція державної діяльності виявляється у забезпеченні державою громадського та правового порядку, а саме: захист та охорона прав та інтересів громадян та організацій, захист конституційного ладу держави від протиправних дій, забезпечення внутрішньої стабільності у суспільстві, врегулювання суспільних відносин. Ця функція направлена на охорону життя, здоров’я, честі та гідності громадян, а також на охорону державного та громадського майна, на охорону приватної власності. Це закріплено і в Конституції України, а саме в статті 27 (ч.1 та 2), а також в статті 41 (ч. 4).

Громадський порядок, який держава повинна забезпечувати, це є система суспільних відносин, які регулюються нормами правового та неправового характеру (нормами моралі, звичаями, традиціями тощо). У більш вузькому розумінні, громадський порядок є система суспільних відносин, які відбуваються головним чином у громадських місцях і забезпечують свободу та недоторканість особи, громадський спокій, нормальні умови для праці й відпочинку громадян, функціонування та діяльності органів, підприємств, установ, організацій.

Громадський порядок охороняється державними органами, громадськими організаціями та самими громадянами. Особлива роль у забезпеченні громадського порядку належить органам внутрішніх справ, міліції.

Дійсно важлива роль у здійсненні державних функцій належить правоохоронним органам. Систему правоохоронних органів в Україні, що здійснюють державні функції, становлять:

— судові органи;

— органи прокуратури;

— Служба безпеки України;

— органи внутрішніх справ;

— нотаріальні органи та ін.

Система правосуддя в Україні складається з Конституційного Суду України та суддів загальної юрисдикції.

Функцію нагляду здійснює прокуратура, що включає Генерального прокурора України та підлеглих йому прокурорів.

Органи внутрішніх справ (ОВС) мають власну структуру. До них належать: органи міліції, органи пожежного нагляду і пожежної охорони, слідчі апарати, внутрішні конвойні війська та ін.

Міліція виконує: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, охоронну, виконавчу та інші функції.

Овс забезпечує реалізацію:

— правопорядку, особистої безпеки громадян, прав, свобод і законних інтересів;

— різних форм власності;

— екологічної безпеки;

— культурно-виховної діяльності держави та ін.

Отже, слід зазначити, що працівники органів внутрішніх справ безпосередньо здійснюють державні функції або створюють умови для їх здійснення іншими державними органами і посадовим особами.

Економічна функція

" Ця функція держави сильно змінилася у ході історичного існування держави від повного невтручання держави в економіку до повного контролю всієї господарської діяльності та регулювання всіх питань економічного життя (тоталітарні держави соціалістичного типу).

У сучасних умовах, коли дуже ускладнились господарські зв’язки, держава не залишається стороннім спостерігачем але й не встановлює повний контроль. Вона активно розроблює та проводить економічну політику, яка будується на принципах вільного ринку й вільного підприємництва. Держава впливає на економіку через податкову політику, кредитно-фінансову та валютно-грошову системи. В умовах існування нашої країни у складі Радянської держави, регулювання економічних відносин було абсолютно пануючим і стосувалося всіх сфер економіки: від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменувань та цін на продукцію.

Соціальна функція

Виконувати соціальну функцію, це означає, що держава має своїм важливим завданням турботу про всіх тих громадян, які через ті чи інші обставини неспроможні забезпечити для себе нормальне існування. Держава проводить заходи, які направлені на захист від безробіття, виявляє турботу про дітей та непрацездатних людей що свідчить стаття 46 Конституції України.

Культурно-виховна функція

Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам. Без освіти в наш час неможливо уявити активну участь громадян у суспільному житті, у виробництві, і всіх сферах державної дфяльності.

Держава підтримує та розвиває мистецтво, забезпечує для громадян свободу творчої діяльності. В цьому нас переконує стаття 54 Конституції України. Кожний громадянин повинен усвідомлювати, що не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги та збереження історичних традицій і культурної спадщини. Тому, неодмінна складова частина виховного процесу є виховання громадян у дусі поваги до історичного минулого, яке є безцінним надбанням кожної сучасної держави. Також, велике значення має правове виховання. Кожен громадянин зобов’язаний знати закони своєї держави та суворо дотримуватись них.

Природоохоронна функція

" Без охорони природи та навколишнього середовища неможливо сьогодні уявити сучасний світ. Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв’язки, руйнує навколишнє середовище, і цим мимоволі створює для себе несприятливі, а іноді навіть згубні, умови життя. Охорона природи — справа всього суспільства, але тільки держава, яка володіє необхідними засобами та можливостями концентрації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.

У сучасному світі проблеми охорони та раціонального використання природних багатств набули великого економічного, соціального та політичного значення. Вони торкаються інтересів всіх народів та держав. Чим розумніше використовувати багатства, тим більших успіхів досягнуть промисловість, сільське господарство тощо. Охорона природи займає одне з важливих місць серед найбільших гострих соціальних проблем і представляє собою одну з важливих загальнодержавних завдань. При здійсненні цієї функції держава повинна дотримуватись таких принципів:

Природні багатства підлягають охороні з боку держави, незалежно від того, залучені вони у господарський обіг чи ні.

Використання природних багатств повинно бути раціональним, відповідати розвитку держави та її потребам.

Неухильно дотримуватись природоохоронного законодавства та суоро відповідати за його плрушення.

Дотримання цих принципів забезпечує цілеспрямованість природоохоронних функцій держави на вирішення завдань у сфері охорони та раціонального використання природних ресурсів.

Зовнішні функції

Оборона держави

Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави про що йдеться в 65 статті Конституції України Виходячи з цього, оборона країни від збройного нападу з боку інших країн належить до найважливіших зовнішніх функцій держави і є справою всього народу України, про це зазначає 17 стаття Конституції України.

Практичне виконання функції оборони держави покладається також на різні особливі державні збройні організації. Вони призначені для забезпечення суверенітету, захисту території, кордону, населення від зовнішніх посягань та забезпечення громадського порядку й безпеки громадян. Характер завдань, які виконують державні організації, обумовлює особливості їх формування, діяльності, управління та зазабезпечення. До особливих збройних державних організацій відносяться:

Служби зовнішньої розвідки. Вони здійснюють збір інформації на випадок проведення воєнних дій.

Служба безпеки. Вона призначена для захисту державної безпеки та конституційного ладу від зовнішніх посягань.

Міліція (поліція) є основою і гарантом громадського порядку. Міліція покликана служити всьому суспільству, забезпечувати порядок, спокій і безпеку громадян.

Підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв’язків

В основі цієї функції закладені інтереси кожної держави. В Конституціях ряду країн підкреслюються ідеї дружби та співробітництва з усіма країнами. В Конституції нашої країни про це свідчить стаття 18.

В сучасних умовах розвиток держави визначається процесом інтеграції господарського, політичного та культурного життя. Функція співробітництва та взаємодопомоги виражає інтереси всіх держав. На цій основі створюються різні організації, діяльність яких направлена на покращення економічного, політичного та культурного життя суспільства. Як наприклад таких організацій є ООН, ЮНЕСКО, НАТО, Європейський Союз тощо.

Як було наведено вище, кожна держава пов’язана з іншими державами різними відносинами: політичними, економічними й культурними. Ці відносини необхідно встановлювати, розвивати та регулювати.

Політичні відносини: Підтримання міжнародних політичних відносин держави забезпечується представниками в особі дипломатів, послів, консулів тошо і базуються на статті 25 Конституції України.

Економічні відносини: держава є членом світового співтовариства й відповідно залучається до системи світового ринку. Жодна держава не може існувати без економічних зв’язків з іншими державами. Зовнішня торгівля, кредити й позики, інвестиції, спільні проекти — це найбільш розповсюджені складові зовнішньоекономічної діяльності держави.

Культурні відносини: культура кожного народу, держави є здобутком всього людства. Держава підтримує й розвиває культурні зв’язки, що служить взаємному духовному зросту та збагаченню. Конкретними видами діяльності держави в цьому напрямку є: міжнародні виставки, фестивалі, олімпіади, міжнародний туризм тощо.

Боротьба з міжнародною злочинністю

В останній час все більш широкого розмаху досягла міжнародна злочинність. Торгівля й контрабанда наркотиків, тероризм, незаконна торгівля зброєю — це ще не повний перелік найбільш небезпечних видів міжнародних злочинів.

Жодна країна не може без допомоги інших країн подолати цю проблему. Безперечною є необхідність спільних дій країн у боротьбі з міжнародною злочинністю. Конкретними діями держав в цій сфері є створення міжнародних організацій по боротьбі зі злочинами: Однією з таких організацій є ІНТЕРПОЛ. Країни спільно планують свою діяльність щодо попередження та запобігання цих злочинів, проводять спільні заходи, здійснюють обмін інформацією. Це дозволяє більш ефективно боротися з міжнародною злочинністю.

Участь у міжнародній охороні навколишнього вередовища

На сьогоднішній день дуже гостро постало питання про охорону навколишнього середовища. Це питання постійно знаходиться в центрі уваги всього світу. Охорона навколишнього середовища стає складовою частиною програми завершення будівництва матеріально-технічної бази в країні.

В ряді країн це тісно пов’язано з особливостями кліматичних умов в даному регіоні. Видатні вчені багатьох країн занепокоєні екологічним станом природи в разних куточках світу. З державного бюджету все більше і більше виділяється коштів на підтримання екології в належному стані, також надають велику допомогу й громадські організації. В деяких країнах уряд приймає різні міри для попередження порушення законодавства щодо охорони природи. В нашій країні це забезпечено в статті 16 Конституції України.

2. Реалізація основних функцій України на сучасному етапі

Як ми вже зазначали, коли державні функції треба реалізовувати, то їх втілюють через державні органи. Також слід наголосити, що державні органи часто сприяють втіленню і втілюють функції держави, але мають і свої конкретні функції.

Отже, реалізація функцій держави здійснюється різними державними організаціями. Їх кількість, завдання, компетенція, взаємовідносини та зв’язки між ними визначаються функціями держави. Функція завжди первинна по відношенню до виконуючої її державної організації. Функція — це ідея, необхідність діяльності, її напрямок, а державна організація — це та матеріальна сила, яка втілює цю ідею, матеріалізує її. Функція держави — це дуже широкий напрямок діяльності і вона не може бути реалізована якою-небудь однією державною організацією. Кожна з державних організацій має свої особливі функції, які відрізняються по масштабу від державних функцій. Функції держави, власно кажучи, виконуються сукупністю державних організацій.

Для України зовнішні функції і їх характеристика не є виключенням з загального трактування. Сучасна українська держава має досить багато функцій, котрі виконує як у самій державі, так і за її кордонами. Внутрішні - це напрямки і сторони діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін жяття громадянського суспільства.

Розрізняють наступні види внутрішніх функцій Української держави залежно від сфери суспільного життя:

У гуманітарній сфері:

— гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);

— екологічна (забезпечення екологічної безпеки особи, захист навколишнього природного середовища);

— соціальна (соціальний захист особи, охорона і відновлення здоров’я, соціальне забезпечення);

— культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки, культури).

В економічній сфері:

— господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності);

— господарсько-організаційна (забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність);

— науково-організаторська.

У політичній сфері:

— демократизаторська функція;

— національно-забезпечувальна функція;

— охоронна функція.

Зовнішні функції - це основні напрями діяльності Української держави за її межами у хносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому.

Зовнішні функції Української держави такі:

· організація співробітництва з іншими державами, окремими органами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому;

· захиствід нападу ззовні, охорона державних кордонів;

· підтримування миру і мирного співіснування всього світового суспільства, запобігання війнам, ліквідація зброї масового знищення;

· правоохоронна;

· екологічна;

· участь у вирішенні інших світових глобальних проблем сучасності.

Основні методи здійснення функцій держави:

1. Переконання — метод, суть якого зводиться до правового виховання населення.

2. Заохочення — метод, суть якого зводиться до пропаганди позитивного досвіду здійснення функцій держави та надання певних переваг колективам і особам, які не допускають правопорушень.

3. Примус — метод, що полягає у можливості застосування або у реальному застосуванні до правопорушників заходів щодо притягнення їх до відповідальності.

3. Актуальність оборонної діяльності України в сучасних умовах

Геополітичний контекст першої декади нового тисячоліття характеризується переходом від романтичного лібералізму у міжнародних відносинах, що був навіяний перемогою західної демократії над східноєвропейськими комуністичними режимами, до жорсткого прагматизму, спрямованого на захист власних національних інтересів.

За таких умов потенційна загроза застосування військової сили, як останнього аргументу в боротьбі за енергетичні ресурси, знову набирає своєї актуальності. Ескалація напруженості на Близькому Сході (Іракські та Лівійські нафтові родовища) є яскравим прикладом можливих сценарних планів щодо нагнітання кризової ситуації та доведення її до рівня внутрішнього збройного протистояння, яке «потребує втручання міжнародних миротворчих сил» .

Іншим ключовим фактором, що обумовлює виникнення збройних конфліктів, є вплив загальносвітової рецесії на оборонну індустрію як важливий сектор забезпечення функціонування національних економік. Так, річний товарообіг оборонної індустрії Великої Британії складає 35 мільярдів фунтів стерлінгів, а річний обсяг експорту військових товарів — 7,2 мільярда фунтів стерлінгів. Чисельність працюючих у цьому секторі економіки, який включає понад 9 тисяч підприємств (у т.ч. малого бізнесу), складає 300 тисяч чоловік.

При цьому застосування збройних сил у військових конфліктах дозволяє вирішити триєдине завдання:

— досягнути певних політичних цілей по реалізації національних інтересів;

— в рази збільшити інтенсивність експлуатації бойової техніки та використання накопичених запасів боєприпасів, що, в свою чергу, дозволяє через оборонне замовлення підтримувати національні оборонно-промислові комплекси у «підігрітому» стані;

— переконати національних платників податків у наявності реальних воєнних загроз їх безпеці, що обумовлює необхідність утримання високотехнологічних збройних сил.

Довідково. Тільки на першому етапі операції «Світанок Одисея» (Лівія) коаліційними військами США, Великобританії, Канади, Франції та Італії було використано 110 крилатих ракет «Томагавк» (орієнтовна ціна одиниці близько 600 тис. доларів США). Під час початку бойових дій в Перській затоці було використано 288 ракет аналогічного типу.

Україна в силу свого географічного положення та значних економічних можливостей перебуває в зоні прискіпливої уваги світових центрів сили — традиційно могутньої європейської спільноти та США, з одного боку, та стрімко зростаючої потужності євразійських альянсів, з другого.

Змагання між центрами сили за вплив на зовнішню та внутрішню політику нашої держави обумовлює формування нестабільного безпекового середовища, яке має значний конфліктогенний потенціал.

Безпекова ситуація ускладнюється наявністю загрози «спалаху» низки «тліючих» територіальних претензій до України (Буковина, Бессарабія) з боку сусідніх країн та регіональних «заморожених конфліктів», серед яких найбільшу небезпеку являють собою Придністров'я і Північний Кавказ. З огляду на можливі імплікації варто також більше уваги приділяти моніторингу ядерної програми Ірану та курдській проблематиці в ірако-турецьких відносинах.

Безпосередній вплив на суть сучасної оборонної політики України несуть політика південного сусіда щодо поступової ісламізації Криму, прихована «паспортизація» українських громадян з боку Румунії, Угорщини, Польщі, Росії, нещодавнє проведення спільних російсько-білоруських військових навчань, які передбачали вторгнення на територію третьої держави для «захисту нафтогазових магістралей» .

Виходячи із характеру потенційних загроз, можливо спрогнозувати, що масштаб імовірного збройного конфлікту, в який може бути втягнута, за певних умов, Україна, сягатиме на початковому етапі рівня класичного з точки зору оперативного мистецтва «прикордонного збройного конфлікту» (глибина можливого вторгнення — від 50 до 80 км). В подальшому за сприятливих умов війська потенційного агресора можуть вклинитися на окремих напрямах на глибину до 150 км із задіянням своїх розвідувально-диверсійних груп на найбільш важливих оперативних напрямах та у великих промислових і адміністративних центрах.

Малоймовірними в сучасних військово-політичних умовах будуть можливість нарощування зусиль з боку агресора та необхідність оволодіння всією територією держави, оскільки в такій ситуації його політичні та економічні втрати значно перевищуватимуть набутий воєнний успіх.

Таким чином, максимальний масштаб можливої воєнної загрози для України вкладається в оперативні нормативи оборонних операцій одного-двох армійських корпусів.

Виходячи з цього, можна погодитись із твердженням ряду військових експертів, що матеріалізований принцип «оборонної достатності» (задекларований Україною), на практиці повинен передбачати утримання загальної чисельності Збройних Сил України на рівні до 140 тис. чол., а в умовах мирного часу — не менше 120 тис. чол. За таких кількісних показників підтримувати необхідні можливості для гарантованого реагування на потенційні загрози дозволить розподіл Збройних Сил на функціональні компоненти, що матимуть відповідні завдання та терміни готовності до їх виконання.

Такий підхід до конфігурації військ використовують практично всі європейські держави та навіть міжнародні військово-політичні оборонні та безпекові союзи (бойові тактичні групи ЄС, війська Системи резервних угод ООН, Сили реагування НАТО).

До нещодавно Україна йшла також таким шляхом. Її Збройні Сили за функціональним принципом поділялися на Сили швидкого реагування з терміном готовності до застосування до 15 діб (у складі яких були Сили негайного реагування з терміном готовності до 5 діб) та Основні сили оборони (з терміном готовності 30−60 діб).

Копіювання керівництвом Міністерства оборони України російського зразка функціональної побудови Збройних Сил (Сили постійної готовності, Сили бойового чергування та Сили нарощування) та відмова від структури армійських корпусів на користь оперативних командувань не принесуть бажаних результатів, оскільки не відповідають оперативним умовам України. Намагання створення такої структури та розподілу були характерними для Збройних Сил України зразка 1994;1998 років.

За неофіційними коментарями експертів Генерального штабу ЗС Російської Федерації, така різка переорієнтація в напрямах проведення подальшої воєнної реформи в Україні може мати катастрофічні наслідки для її Збройних Сил, нівелює досягнутий прогрес та відкине їх у розвитку як мінімум на десять років назад.

Так, наприклад, Об'єднані стратегічні командування на театрі воєнних дій (далі - ТВД) (включає територію декількох військових округів), створення яких розпочала Росія в рамках формування нової системи управління військами (відповідний указ Президент РФ підписав 14.07.2010 року), по суті є копіюванням Об'єднаного оперативного командування ЗС України (розформованого керівництвом ЗС України у липні ц.р.). Завданнями цього органу управління як в російських ЗС, так і в ЗС України є здійснення підготовки та застосування міжвидових угруповань військ.

Практично така ж аналогія спостерігається й в питаннях удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення військ. У ЗС РФ здійснюють їх централізацію, а у ЗС України наприкінці 2010 року розформовують Командування Сил підтримки та децентралізовують систему управління, відновлюючи архаїчні штаб Тилу та штаб Озброєння.

Повернути все у нормальне русло реформ буде важко, але поки що можливо, оскільки база розформованих органів управління залишилася, а підготовлені офіцери проходять службу в інших штабах та підрозділах.

Якщо це трапиться, то в подальшому удосконалення системи оперативного управління військами необхідно здійснювати шляхом введення до складу Об'єднаного оперативного командування штабів видів Збройних Сил. У такий спосіб дійсно можливо скоротити загальну кількість ланок управління, а також підвищити ефективність і оперативність управління військами в мирний та воєнний час.

В цілому ж розподіл на функціональні компоненти за європейським прототипом (категорії боєготовності наведені у додатку) дозволяє не лише суттєво підвищити оперативні можливості військ, але й за необхідності здійснити нарощування їх потенціалу за рахунок інших силових структур і, що не маловажно, скоротити витрати на їх утримання шляхом більш прагматичного ешелонування.

Недостатньо вивчено в Україні питання щодо стратегії стримування можливої агресії та ролі і місця в ній звичайних (конвенційних) збройних сил.

З огляду на низьку ймовірність широкомасштабного застосування ядерної зброї на короткострокову та середньострокову перспективу, конвенційні озброєння продовжуватимуть відігравати значну роль у процесі стримування збройної агресії з боку інших країн.

Ядерне стримування в основному зосереджується на збереженні миру за рахунок загрози отримання відповіді, яка не є неприпустимою за будь-яких умов (ядерна війна).

Основна відмінність ядерного стримування від конвенційного полягає в наступному: держава оборонний економічний соціальний

— ядерне стримування — основним фактором стосовно відмови від початку бойових дій є сам факт наявності ядерної зброї у противника;

— конвенційне стримування — основним фактором стосовно відмови від початку бойових дій є наявність достатньої кількості сучасної зброї.

Крім того, під час опрацювання питань застосування конвенційної зброї, як стримуючого чинника, необхідно врахувати такі фактори:

— можливість використання фактору раптовості (знижує необхідний рівень застосування конвенційної зброї);

— наявність у противника засобів попередження та відбиття атак;

— витривалість (тобто можливість вести бойові дії конвенційними засобами протягом значного проміжку часу);

— ризик застосування зброї масового ураження та наявність засобів протидії;

— регіональна архітектура безпеки.

Водночас, стратегія стримування конвенційними засобами ґрунтується на таких засадах:

— по-перше, противники зацікавлені в швидкій та «дешевій» перемозі (тривала та коштовна війна знищує економіку та підриває підтримку населення);

— по-друге, стримування конвенційними засобами базується на запобіганні досягненню опонентом своїх цілей швидко та з мінімальними економічними затратами;

— по-третє, якщо ворог зацікавлений в швидкій перемозі, а стримування спрямовано на недопущення цього, тоді критичним є баланс сил.

Особливістю конвенційного стримування є необхідність демонстрації зброї для того, щоб потенційний ворог відмовився від думки, що може отримати військову перевагу, навіть в локальному контексті.

З цьому приводу, провідні військові експерти зазначають, що необов’язково розгортати сили та засоби безпосередньо на ТВД, наявність сил та засобів для нанесення ударів за межами національної території також є важливим стримуючим фактором. Разом з тим, у випадку безпосередньої загрози можливо здійснити передове розгортання конвенційних сил з метою демонстрації рішучості намірів щодо нанесення превентивних ударів.

Основними вимогами до конвенційного озброєння в контексті його використання, як засобу стримування, є такі:

— спроможності до ураження захищених цілей противника на значній відстані від кордонів;

— наявність засобів ураження, які можуть бути розгорнуті у короткі терміни і на мобільних засобах.

Виходячи із зазначених міркувань, подальше удосконалення функціональних компонентів ЗС України можливо здійснювати за рахунок створення Сил стримування (як варіант — у складі Сил швидкого реагування). Актуальним на сьогодні є необхідність використати практичні напрацювання Генерального штабу ЗС України десятирічної давнини (за часів існування у Сухопутних військах ракетної дивізії ОТР) щодо теорії операції Сил стримування.

При цьому матеріальну основу Сил стримування можуть скласти підрозділи спеціальних операцій (із складу Сил спеціальних операцій) та багатофункціональні ракетні комплекси (розроблення яких триває в Україні, але через фінансові обмеження надходження перших зразків на озброєння очікується не раніше 2023 року).

Загалом стан озброєння та військової техніки (далі - ОВТ) є самим критичним фактором, від якого залежить організація оборони держави. До цього часу добитися кардинальних змін за цим напрямом воєнної реформи не вдалося.

Намагання штучно продовжити терміни експлуатації існуючого ОВТ та здійснювати його часткову модернізацію не дасть бажаних результатів.

Так, наприклад, аналіз світових тенденцій проведення національних воєнних реформ свідчить, що найбільший пріоритет надається розвитку військово-повітряних сил.

Водночас, за оцінкою фахівців, ресурс ремонтопридатності та часткової модернізації бойових літаків ЗС України буде вичерпано у 2020 році. При цьому вже у 2016 році на озброєнні Військово-Повітряних Сил не залишиться жодної придатної (без ризику відмови) до використання авіаційної та зенітної ракети (за виключенням переносних комплексів). Незважаючи на викладені факти, на сьогодні так і не визначено обґрунтовані перспективи розвитку цього виду ЗС України.

Цілком очевидно, що в сучасних економічних умовах Україна буде неспроможною вирішити зазначену проблему, орієнтуючись лише на власний оборонно-промисловий комплекс. Більше того, зважаючи на значну вартість проектів з побудови сучасних бойових літаків, навіть у довгостроковій перспективі вирішення цього питання самотужки буде економічно недоцільним.

У цьому зв’язку слід приділити увагу проведенню відповідних маркетингових досліджень та пошуку найбільш сприятливих пропозицій щодо спільного або ліцензійного виробництва в Україні закордонних бойових літаків. Як варіант — доцільно відновити робочі контакти з шведською корпорацією SAAB, яка випускає сучасні багатоцільові літаки Гріпен (Gripen), та продовжити переговорний процес щодо можливості їх лізингової поставки і в подальшому налагодження ліцензійного випуску в Україні.

За своїми тактико-технічними характеристиками зазначений літак не поступається кращим зразкам інших виробників, таким як: F-22 «Раптор» (США); Єврофайтер «Тифлон» (спільне виробництво країн ЄС — Німеччина, Іспанія, Великобританія, Італія); російському Су-35 або французькому Рафалю.

Водночас, на користь вибору шведського літака є низка аргументів:

— Швеція — нейтральна країна, що спрощує переговорний процес з огляду на позаблоковий статус України;

— вартість літака JAS-39D становить близько 56 млн. доларів у порівнянні з 155 млн. доларів за F-22, 80 млн. євро за Єврофайтер, 65 млн. доларів за Су-35 та 82,3 млн. доларів за Рафаль;

— аналогічні літаки перебувають на озброєнні ЗС Угорщини, Чехії, Південної Африки та Таїланду. Потенційними клієнтами компанії SAAB з питань придбання такого типу літаків розглядаються Швейцарія, Нідерланди, Хорватія, Данія та Бразилія, що свідчить про певний попит на них на міжнародному ринку авіаційних озброєнь;

— виходячи з попереднього та беручи до уваги географічне наближення України до існуючих і потенційних експлуатантів літаків JAS-39D, організація його ліцензійного виробництва та ремонту в нашій державі може принести додаткові бенефіти для національної економіки;

— в ході проведених протягом 2008 року консультацій з представниками компанії SAAB та МО Швеції було досягнуто попередніх домовленостей щодо вивчення можливостей ліцензійного виробництва літаків JAS-39D в Україні (на базі АНТК «Антонов»);

— базування та технічне обслуговування зазначеного типу літаків не потребуватиме значної модернізації існуючої аеродромної бази в Україні, навчання та підготовка обслуговуючого персоналу займають у 3−4 рази менше часу у порівнянні з іншими типами літаків. З питань спільного виробництва безпілотних літальних апаратів, тенденція до використання яких швидко зростає та має стійкий характер, доцільно більше приділяти уваги розвитку військово-технічного співробітництва з Ізраїлем, який вважається однією з провідних країн світу в галузі будівництва БПЛА (за співвідношенням ціна-якість).

На користь такого твердження можна навести наступні факти. Міноборони РФ витратило на розроблення проектів БПЛА близько 5 млрд. рублів, проте ці інвестиції не принесли бажаного ефекту. Протягом 2009 року було проведено низку випробовувань всіх БПЛА, які були розроблені російським ВПК, жоден з них не відповідав поставленим вимогам. За оцінкою російських військових експертів, їх БПЛА значною мірою поступаються зразкам іноземного виробництва. У 2009 році Росія уклала договір з Ізраїлем на закупівлю БПЛА, а відповідно до заяви директора державної корпорації «Ростехнології» розглядається питання щодо налагодження спільного виробництва БПЛА з ізраїльською компанією Israel Airspace Industry.

У цьому зв’язку Україна могла б також вийти з подібними ініціативами співробітництва з Ізраїлем, з урахуванням можливостей Державного підприємства Міністерства оборони України «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» щодо виготовлення безпілотних літальних апаратів за версією «СТРЕПЕТ-Л» і «СТРЕПЕТ-С» .

За основними зразками ОВТ Сухопутних військ та Військово-Морських Сил за умов певної модернізації свого ОПК Україна спроможна забезпечити свої потреби у повному обсязі.

На завершення слід зазначити, що успіх воєнної реформи в Україні багато в чому залежить від вивільнення Міністерства оборони та Збройних Сил від виконання невластивих їм функцій (будівництво житла, утилізація ОВТ тощо). Натомість в питаннях удосконалення економічної складової діяльності Міністерства оборони необхідно забезпечити приток кваліфікованих та досвідчених кадрів, здатних професійно вирішувати ці питання.

На користь такого твердження можливо привести факт того, що незважаючи на щорічну «боротьбу за збільшення фінансового ресурсу оборони», як правило, при виконанні бюджету Міністерство оборони через законодавчу недосконалість та бюрократію не спроможне «переварити» належним чином навіть наявні кошти.

З іншого боку нерідко амбітні плани Міністерства оборони, наприклад у сфері закупівлі ОВТ, ПММ, відновленні стратегічних та оперативних запасів тощо, неможливо задовольнити одномоментно, беручи до уваги промислові можливості підприємств України.

В усьому повинна бути виважена та раціональна політика, тим більше в такій складній та комплексній сфері діяльності, як національна безпека і оборона.

Висновки

Функції держави багатогранні, їх формування проходить в процесі становлення та розвитку держави. В різні історичні періоди пріоритетне занчення набувають ті чи інші завдання та цілі держави, а відповідно й

різні її функції. На одних етапах центр уваги переноситься на сферу економіки, тому в діяльності держави головне місце зацмає економічна функція, на інших — в область політики, звідси — підвищена увага до ролі державної влади тощо. Тому, класифікація функцій, яка наведена в нашій курсовій роботі не є кінцевою для Української держави.

Діяльність держави дуже різнобічна та всеохоплююча. З моменту виникнення держави й до теперішнього часу завдання держави не залишаються незмінними. Деякі здійснюються до кінця, на зміну їм приходять інші, більш складні. Але в основу будь-якої діяльності завжди покладена ідея. Розглядаючи діяльність держави не можна не брати до уваги сучасну українську національну ідею, в центрі якої «стоїть особистість, її життя, добробут, культура, все з чим пов’язане життя людини, її щастя, благополуччя. Саме для людини, в ім'я людини існують суспільство і держава, діють різні громадські структури. Ця ідея домінує і в сфері правового регулювання, де особливе місце займають права людини і громадянина, що повністю відповідає демократичним світовим стандартам.» (6,с.308). Ця ідея закріплена в основному законі нашої держави (стаття 3 Конституції України).

На нашу думку, різноманітні функції держави, які виникають як необхідність суспільства під час його розвитку, характеризують державу, як розвинуту чи ту що розвивається, в залежності від свого виконання.

Після зробленого аналізу і дослідження такої категорії, як функції держави, ми вважаємо, що поставлені нами завдання виконані, мета роботи досягнута, а саме — ми спромоглися дослідити розвиток функцій держави під час історичного становлення власне держави, розвиток і виконання функцій в нашій країні і на сучасному етапі, а також визначити і обгрунтувати за допомогою наукових джерел цю правову категорію.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, можна твердо казати, що така тема як «функції держави» буде актуальною й через декілька десятків років, поки існує такий інститут як ДЕРЖАВА.

Використана література

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

2. Алексєєв С. С. Держава і право.-М., 1996.

3. Венгров А. Б. Теория государства и права. — М., 2000.

4. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права.-Львів, 1997.

5. Кельман М. С. Словник термінів та визначень з курсу «правознавства» .-Львів, 1997.

6. Комаров С. А. Теория государства и права. — М., 1999.

7. Гусарєв С. Д., Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник.-К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. — 270 с.

8. http://wartime.org.ua/1154-deyak-pitannya-oboronnoyi-poltiki-ukrayini-v-suchasnih-umovah.html

9. http://uk.wikipedia.org/wiki/Держава