Проблеми вдосконалення механізму прямого оподаткування в Україні (історія розвитку та зарубіжний досвід)

• Проблеми вдосконалення механізму прямого оподаткування в Україні (історія розвитку та зарубіжний досвід)
• ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРЯМІ ПОДАТКИ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1 Суть податку та економічна сутність оподаткування

1.2 Сутність прямого оподаткування, та його значення в сучасних умовах

1.3 Види прямого оподаткування і його роль у системі податкового та фінансового регулювання РОЗДІЛ 2. НЕОБХІДНІСТЬ ТА МІСЦЕ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ В ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

2.1 Поняття та особливості прибуткового оподаткування

2.2 Місце прямих податків в податковій та бюджетній структурі України, їх вплив на економіку країни

2.3 Порівняльний аналіз стану справляння прямих податків в Чернівецькій області за 2008;2010 роки РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1 Порівняльний аналіз системи прямого оподаткування України та зарубіжних країн

3.2 Шляхи удосконалення системи прямого оподаткування України у напрямку інтеграції в Європейське Співтовариство

3.3 Напрямки реформування основних прямих податків в проекті Податкового кодексу України ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП Актуальність теми. Податки існують у людському суспільстві майже п’ять століть, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж сплата податків. Великі податки — це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де великі податки, не може бути й мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цивілізацій.

Великі податки нічим не можуть бути виправдані. Вони свідчать тільки про те, що держава неефективно веде своє господарство, робить якісь нерозумні й невиправдані затрати, нехтує інтересами своїх громадян, байдужа до них. Податки — це термометр у господарському організмі, і якщо температура висока (а таким показником може служити питома вага податків у доходах народу), то крах організму неминучий. Між людським і економічним організмами є одна спільність: нормальна температура в них однакова. В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів передання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створення податкової системи — це не тільки практична, але й дуже серйозна наукова проблема. Вона вимагає глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і бюджету сім'ї. Тільки на основі таких матеріалів можна зробити висновок про доцільність введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на соціальні процеси.

Ступінь дослідження проблеми. Питання прямого оподаткування виробників входять в коло наукових інтересів багатьох вчених. Зокрема, даній проблематиці присвячено праці вітчизняних вчених В. Андрущенка. О. Василика, В. Вишневського, М. Дем’яненка, Д. Деми, О. Кириленко, А. Крисоватого, М. Кучерявенка, П. Лайка, І. Лукінова, І. Луніної, А. Поддерьогіна, А. Соколовської, Л. Тулуша, В. Федосова та інших, а також зарубіжних науковців, а саме І. Буздалова, А. Вагнера, О. Єгеревої, С. Корюнова, Е. Крилатих, І. Кулішера, В. Лєбєдєва, І. Озерова, К. Панкової, У. Петті, Д. Рікардо, О. Сагайдака, С. де Сісмонді, А. Сміта, М. Тургенєва, Д. Черника, І. Янжула та інших.

Віддаючи належне науковим напрацюванням по даній проблематиці, варто наголосити, що питання прямого оподаткування підприємств, особливо в світлі сучасних процесів в галузі, є недостатньо розробленими. Це вимагає наукового обґрунтування та розробки специфічного інструментарію та механізмів оподаткування, що зумовлює актуальність теми та народногосподарське її значення.

Метою курсової роботи є висвітлення перспектив, переваг та недоліків системи прямого оподаткування на сьогоднішній день як в Україні так і інших країнах з розвинутою ринковою економікою; його значення і шляхи вдосконалення в Україні; роль прямих податків в ринковій економіці. Поставлена мета зумовила вирішення наступних задач: охарактеризувати сутність податку та оподаткування; проаналізувати види прямого оподаткування і його роль у системі податкового та фінансового регулювання; визначити місце прямих податків в податковій та бюджетній структурі України; провести порівняльний аналіз стану справляння прямих податків в Чернівецькій області за 2008;2010 роки; розробити напрямки вдосконалення системи прямого оподаткування в Україні тощо.

Об'єктом наукового дослідження є сфера фінансових відносин промислових підприємств з бюджетами різних рівнів в частині справляння обов’язкових платежів державі.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних положень і методичних підходів щодо прямого оподаткування суб'єктів господарювання.

Інформаційною базою дослідження слугували законодавчі та нормативно-правові акти з питань прямого оподаткування підприємств, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, матеріали науково-практичних конференцій, професійних періодичних видань, інші літературні джерела.

РОЗДІЛ 1

ПРЯМІ ПОДАТКИ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1 Суть податку та економічна сутність оподаткування

Податки — це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов’язкові платежі, що сплачують фізичні та юридичні особи в бюджет у розмірах і в терміни, передбачені законом.

Виникнення оподаткування було викликано появою держави і державного апарата, що створили і використовували фіскальні механізми для фінансування своїх витрат. Проте податок — це в першу чергу найважливіша фінансово-економічна категорія.

З усього розмаїття виробничих відносин, що охоплюють виробництво, розподіл, обмін, споживання, розподільчі відносини визначають фінансові - основними з яких виділяються податкові. На основі розподілу, що знаходиться в органічній єдності і тісному взаємозв'язку з процесом виробництва, відбувається розподіл і перерозподіл його учасників і засобів виробництва по сферах, галузях, економічних регіонах і встановлюється частка різноманітних класів і соціальних груп у вартості створеної продукції. Тепер більш детально розглянемо фінансово — економічну сутність оподаткування.

Податки, висловлюючи більш обмежену сферу виробничих відносин, є лише частиною розподільних, а, точніше, перерозподільних відносин. Беручи участь у перерозподілі національного доходу, податкові відносини підпорядковані первинним відносинам матеріального виробництва, змінюються в залежності від вимог продуктивних сил і обміну. У цілому носять похідний, повторний характер.

Джерелом податків виступає нова вартість — національний доход, створений у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного і додаткового продукту, або додаткову вартість, що є абстрактними економічними категоріями, а в реальному житті одержують специфічні форми вираження: вартість необхідного продукту — форму ціни робочої сили, або заробітну плату, і вартість додаткового продукту — форму прибутку, ренти, відсотка, тобто виступають у формі конкретних грошових доходів, що належать основним членам суспільства — працюючим або власникам капіталу. Цей первинний розподіл національного доходу доповнюється повторним розподілом, або перерозподілом, де податкам належить важливе місце. Податки як частина нової вартості примусово мобілізуються державою. У основі податків лежить частина вартості необхідного продукту і частина вартості додаткового продукту.

При феодалізмі основними податками були прямі - майнові, що виступали у формі поземельного податку, і подушний податок. Значна частина податків при феодалізмі справлялася з вартості необхідного продукту, тому що в силу низького розвитку продуктивних сил розмір вартості додаткового продукту майже цілком був відсутнім.

На ранній стадії розвитку капіталізму — в епоху промислового капіталізму, — пануюче положення в доходах держави займали непрямі податки, оплачувані споживачем у ціні товару. Вони на визначеному щаблі розвитку виробництва зайшли в суперечність із суспільними потребами, і уряди були змушені піти на їхнє зменшення шляхом обмеження об'єктів обкладання, зниження ставок податків. Непрямі податки епохи розвитку капіталізму так само, як і при феодалізмі, оплачувалися з вартості необхідного продукту. Це обумовлювалося щодо невеличкої частини податкових вилучень із доходів працюючих, тому що в ці періоди специфічною особливістю товару, як робочої сили було те, що вона і так відтворювалась без повного відшкодування витрат для підтримки життя його власника [6, c. 45−56].

З подальшим розвитком капіталізму продуктивні сили швидко зростали, неминучим наслідком цього став ріст національного доходу. Кількісний ріст податкових доходів, що викликали підвищення питомої ваги їх у національному доході, ознаменувався глибокими якісними змінами в оподаткуванні. Розподільчі відносини потерпіли визначену модифікацію, змінилося джерело податків, ним стала в більшій мірі вартість додаткового продукту.

Одержавлення вартості додаткового продукту виступає об'єктивним законом розвитку сучасного суспільства. Масштаби одержавлення залежать від діяльності держави. Пристосовуючись до економічних умов, що змінюються, воно постійно розширює свою діяльність, що породжує реальну тенденцію до росту частки цього одержавлення.

У найбільш загальному вигляді розподільчі відносини подані на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема розподільчих відносин

Розглянемо вищеназвані розподільчі відносини більш наглядно за допомогою макроекономічних понять.

Вартість усіх матеріальних благ, створених суспільством за визначений період (звичайно за рік) і призначена для задоволення сукупних суспільних потреб в економіці, носить назву сукупного (валового) суспільного продукту (ССП). У свою чергу, ССП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва ©, виплаченої заробітної плати (v) і прибутку (m). Новостворена вартість (v + m) створює національний доход (НД). По своїй суті ССП і НД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Проте об'єктивна необхідність мобілізації частини ССП для скарбниці виникає тільки на стадії розподілу. Оскільки саме на цій стадії виявляється частка (пропорція) виробників і інших суб'єктів суспільства в ССП. Крім того, необхідно відзначити, що процеси первинного розподілу ССП здійснюються без участі держави, оскільки весь виробничо-розподільний процес в принципі неможливо здійснити інакше, чим відшкодовуючи вартість витрачених засобів виробництва ©, виплачуючи заробітну плату (v) і одержуючи прибуток (m).

У той же час держава, що виникла як надбудовна форма керування суспільством на відповідній стадії розвитку цивілізації, об'єктивно зажадало матеріальної основи для свого існування, джерелом чого могла виступити тільки сфера матеріального виробництва. Саме з виникненням держави починається формування системи перерозподільних відносин.

Основним методом перерозподілу ССП стало пряме вилучення державою визначеної частини ССП на свою користь для формування централізованих фінансових ресурсів (бюджету), що і складає фінансово-економічну сутність оподаткування. Цей перерозподіл здійснюється з НД, що виступає єдиним джерелом податкових платежів незалежно від їхнього об'єкта.

Перерозподіл частини ССП на користь держави здійснюється між двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із «c») у формі прибуткового й інших податків, а від господарюючих суб'єктів, (із «m») у формі ПДВ, податку з прибутку й ін.

Характерною рисою сучасного етапу є те, що велика частка національного доходу формується в сфері обігу.

Як було зазначено вище, при перерозподілі національного доходу податки забезпечують присвоєння державою частини нової вартості в грошовій формі. Ця частина національного доходу, мобілізована примусово у формі податків із юридичних і фізичних осіб, перетворюється в централізований фонд фінансових ресурсів держави, тобто в основу його життєдіяльності. Одержавлена податками частина вартості національного доходу перетворюється в суспільну власність, що частково повертається населенню через систему трансфертів.

Податки, крім суспільного утримання (їх перерозподілу), мають матеріальну основу. Вони — частина грошових доходів суспільства, відчужена і привласнена, за допомогою політичного примуса, державою. Це видиме на поверхні економічного життя явище виступає як матеріальне утримання податків. Збільшення податкових доходів означає усе більше усуспільнення національного доходу. Держава в такий спосіб через податки і їхнє використання вносить серйозні зміни в розподільчі відносини на користь того або іншого регіону, тієї або іншої галузі, соціальної групи.

Таким чином, податки мають двоїстий характер: з одного боку, вони виступають специфічною формою виробничих відносин, у чому складається їхнє суспільне утримання і, з іншого боку, є частиною вартості національного доходу в грошовій формі, що характеризує їхнє матеріальне утримання.

Отже, податки в реальному податковому механізмі - безповоротна, безеквівалентна і термінова форма примусового стягнення з платників податків відповідно до чинного податкового законодавства частини їхнього доходу з метою задоволення суспільно необхідних потреб.

1.2 Сутність прямого оподаткування, та його значення в сучасних умовах

Історія людства створила різноманітні методи оподаткування і види податків. Кожний вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення і займає окреме місце в податковій системі. Виходячи з форми оподаткування всі податки можна поділити на дві групи: прямі і непрямі.

Запропонуємо чотири способи розмежування прямих і непрямих податків: перший — в залежності від ознак сплати (прямі - і сплачує, і вносить в бюджет одна особа; непрямі - сплачує одна особа, а вносить в бюджет — інша); другий — в залежності від участі в формуванні ціни (прямі податки включаються в ціну на стадії виробництва у виробників; непрямі - тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару); третій — у залежності від засобу стягнення (прямі - по декларації і по кадастрам; непрямі - по тарифах); четвертий — по джерелу сплати (прямі — з виробництва цінностей: доходу та майна; непрямі — із споживання цінностей: витрат і користування речами).

Виходячи з цих розмежувань можна сформулювати визначення прямих і непрямих податків.

Прямі податки — це податки, стягнуті в результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу або майна, і платниками котрих безпосередньо є власники цих доходів або майна.

Непрямі податки — це податки, що визначаються розміром споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у виді надбавки до ціни товару або послуги, і платником яких є кінцевий споживач даного товару або послуги.

Історично пряме оподаткування виникло раніше, чим непряме. Початковими видами прямих податків були: десятина, подушна або поголовна дань. Слід зазначити, що прямі податки історично можна розмежувати на три головні види. Об'єктом першого виду податків є речовинний капітал, при цьому обкладенню підлягають окремі види доходів (податок на землю, податок на майно, податок із спадщин і дарувань). Об'єктом другого виду податків виступає самостійний прояв особистого капіталу, такого як особистий заробіток, житло, професія (прибутковий податок, податок на майно громадян, дивіденди).Об'єктом податків третього виду є сукупна діяльність речовинного, грошового й особистого капіталу у виробництві (податок на прибуток, податок на промисел).

Найважливішими видами прямих податків в Україні є податок на прибуток і прибутковий податок. Прибутковий податок стягається з фізичних осіб, виходячи з їхніх сукупних доходів. Податок на прибуток з юридичних осіб стягується, виходячи з прибутку підприємства, одержуваного як різниця валових доходів і валових витрат підприємства.

Встановлення одночасно цих двох видів прямих податків дає можливість державі охопити оподаткуванням весь створений валовий дохід. Як бачимо, прямі податки мають у своїй основі або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від прибутків. Виходячи з цих аспектів, прямі податки в економічній літературі підрозділяють на дві підгрупи: реальні й особисті. Різниця між ними складається в пріоритетності платника й об'єкта оподаткування. При особистому оподатковуванні первинним виступає платник, а другорядним — об'єкт оподаткування. При реальному оподатковуванні, навпаки, первинним є об'єкт оподаткування, а другорядним — платник.

Особисті податки — це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів. У сучасних умовах найбільшого поширення одержали такі особисті податки як податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел.

Реальні податки — це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи з зовнішніх ознак. Платниками виступають власники цього майна незалежно від їхніх доходів. До цих податків можна віднести податок на землю, рентні платежі, податок із власників транспортних засобів, майнові податки.

В даний час прямі податки складають основу податкових систем держав із розвинутою ринковою економікою тому, що вони мають ряд переваг у порівнянні з іншими видами податків. Основні переваги прямого оподаткування складаються в наступному:

1. Економічні - прямі податки дають можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежів у бюджет.

2. Регулюючі - в країнах із розвинутою ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів (інвестицій, накопичення капіталу, сукупного споживання, ділової активності і т.д.).

3. Соціальні - прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті платники, у яких більш високі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу рахується найбільш справедливим.

Проте слід зазначити і недоліки прямих податків:

1. Організаційні - пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, тому що пов’язана з достатньо складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності.

2. Контрольні - контроль надходження прямих податків потребує істотного розширення податкового апарата і розробки сучасних методів урахування і контролю платників.

3. Поліцейські - прямі податки пов’язані з можливостями ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявності комерційної таємниці.

4. Бюджетні - пряме оподаткування потребує визначеного розвитку ринкових відносин, тому що тільки в умовах реального ринку може формуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальні доходи (прибуток), проте з такою ж можливістю можуть мати місце і збитки. Тому прямі податки не можуть бути стабільним джерелом доходів бюджету.

1.3 Види прямого оподаткування і його роль у системі податкового та фінансового регулювання

Як відомо, прямі податки підрозділяються на реальні й особисті. В міру розвитку продуктивних сил відбувався і поступовий розвиток податків. Реальні податки ставали усе більш невигідними як із фіскальної, так і політико-економічної точки зору. Тому що, по-перше, реальними податками оподатковувалася власність: земля, будинки, промисли, позичковий капітал. Платниками реальних податків були власники, що складали нечисленний клас. Робітничий клас, що не мав ніякої власності, крім своїх робочих рук, не був охоплений прямими податками. Тому назріла необхідність введення особистих податків, що можна було б поширити і на найману робочу силу.

По-друге, обкладання реальними податками базувалося на дуже приблизній оцінці прибутку. Зовнішні ознаки, що використовувалися для оцінки прибутку, не поспівали за швидким розвитком продуктивних сил і товарно-грошових відносин. А фінансові потреби держави, що ростуть, з одного боку, і економічний ріст, з іншого, потребували точного підрахунку оподатковуваного прибутку.

По-третє, фінансові й інші державні органи витрачали багато часу і засобів для упорядкування кадастрів, що вело до збільшення витрат по податках, а оцінка прибутку швидко застарівала. У той же час із розвитком товарно-грошових відносин удосконалювалося облік і звітність, а з ними з’являлася можливість упорядкування самими платниками податків документа про отримані за рік прибутки, що створило пряму можливість переходу до особистого оподаткування прибутків [17, c. 69−70].

Таким чином, розвиток продуктивних сил, прогрес науки і техніки дали можливість державі перейти від податків на «речі» до більш удосконаленого обкладання особистого доходу і майна. Як уже відзначалося, особисті податки — це форма прямого оподаткування, при якій податком оподатковується дохід платника податків. Особисті податки стягаються як із фізичних, так і з юридичних осіб. Джерелами особистих податків служать доходи, прибуток, дивіденди, відсотки й інші види доходів.

У закордонній практиці особисті податки підрозділяються на такі види: 1) подушний; 2) податок на прибуток; 3) податок на надприбуток; 4) прибутковий податок.

Подушний податок історично з’явився одночасно з поземельним податком як фіскальна міра, що сприяє залученню в оподаткування осіб, у яких не було землі. Він стягався в Древньому Єгипті, у Римській імперії, у середньовічних державах Західної Європи. У Росії в чистому виді, тобто замість усіх прямих податків, подушний податок був уведений Петром I.

При капіталізмі подушний податок був введений метрополіями в африканських колоніях. Введення цього податку переслідувало не тільки фіскальні цілі. Він примушував місцеве населення йти працювати на рудники і плантації, що належать іноземному капіталу. Введення податку відбувалося наприкінці XIX і початку XX в., у той період, коли почала розвиватися гірничодобувна промисловість. Місцеве населення колоній через вкрай слабкий розвиток товарно-грошових відносин не могло виплачувати введені податки. Тим часом несплата податку тягнула за собою важкі фізичні покарання. Податок зарекомендував себе як міра, що сприяє насильницькому перетворенню частини населення в найману робочу силу.

В даний час подушний податок зберігся лише в ряді країн Африки, проте його економічне і політичне значення змінилося. Подушний податок стягається в США в південних штатах як виборчий податок, що сплачується в момент голосування. У Японії і Франції подушний податок стягається у виді податку на жителів місцевими органами влади [20 c. 77−80].

Подушний податок установлюється персонально для фізичної особи незалежно від Її доходів чи майна. Отже. він ні прямо, ні посередньо (через майнове забезпечення) не пов’язаний з рівнем доходів того чи іншого члена суспільства. В цілому це історично відмираюча форма оподаткування, хоча відома спроба уряду М. Тетчер запровадити цей податок наприкінці 80-х років у Великобританії. Разом з тим подушний податок має певні стимулюючі властивості, адже для того, щоб заплатити податок, потрібно отримати доход, а для того, щоб його отримати, необхідно працювати. Подушний податок рівномірно розкладає податковий тягар на членів суспільства, він не створює обмежень у стимулі до праці. На відміну від непрямих податків, які мають регресивний характер (у міру зменшення доходів частка податків у них зростає), подушний податок є прогресивним: оскільки сума податку фіксована, то при зростанні доходів частка податку в них зменшується. Проте для його стягнення потрібна чітка система обліку населення, наприклад прописка за місцем проживання. Якщо цього немає, то існує широка можливість ухилення від сплати податку. В Україні не справляється.

Податок на прибуток підприємств по своїй сутності є прибутковим податком із юридичних осіб. Оскільки прибуткові податки з юридичних та фізичних осіб мають у сукупності один об'єкт оподаткування, то співвідношення між ними визначається пропорціями розподілу валового доходу. В країнах із розвинутою ринковою економікою у створеному валовому доході переважають індивідуальні доходи. Тому й частка індивідуального прибуткового податку значно вища. Прибуток як об'єкт узагальнюючого оподаткування має підпорядковане (однак зовсім не другорядне) значення. Рівень рентабельності порівняно невисокий — 10−12%. У зв’язку з відносно незначною питомою вагою податку на прибуток у доходах бюджету він може досить широко використовуватися як важіль регулювання економіки.

Податок на прибуток почав застосовуватися з розвитком акціонерної форми капіталу. У ряді країн податок із корпорацій був введений напередодні першої світової війни, проте широкий розвиток він одержав після другої світової війни.

Встановлення податку на прибуток — одного з різновидів прибуткового податку — потребує певного розвитку ринкових відносин. Тільки в умовах реального ринку може формуватись реальна ринкова ціна, а відтак і реальний прибуток. При цьому прибуток є імовірною величиною — з такою ж вірогідністю, як і отримання прибутку, можуть мати місце і збитки. Ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, як це було в умовах планового ціноутворення. В перехідний до ринку період, який переживає Україна, при так званому вільному ціноутворенні (вільному тільки з боку виробника) прибуток виступає фактично фіскальною монополією виробника щодо споживача, що пояснюється монополізацією ринку. Вважати такий прибуток фінансовим результатом діяльності підприємства просто безглуздо. Якщо ж прибуток є фіскальною монополією, то таким по суті буде і податок на прибуток.

Прибутковий податок з юридичних осіб може встановлюватись і відносно валового доходу. Однак це означає більш високий рівень узагальненого оподаткування. Тому цілком логічним було б звільнення від оподаткування доходів робітників і службовців підприємств. Коли ж при оподаткуванні валового доходу зберігається індивідуальне прибуткове оподаткування, як це мало місце в Україні, то виникає цілий комплекс проблем.

При визначених надзвичайних обставинах — війнах і підготовці до них, економічних кризах — податок на прибуток доповнюється податком на надприбуток. Об'єктом обкладання виступає частина прибутку, що перевищує середній розмір за ряд років до введення податку. В роки другої світової війни такий податок стягався в США. Англії, Німеччині, Японії. Ставки податку доходили до 95−100%. Податок мав частково поворотний характер. У перші повоєнні роки сума податків із корпорацій у США й Англії була скорочена внаслідок заліку повернених сум по податку на надприбуток [17 c. 69−71].

Проте найважливішим у системі особистого прямого оподаткування поряд із податком на прибуток є особистий прибутковий податок.

Особистим прибутковим податком оподатковуються доходи фізичних осіб. Для його введення необхідна чітка диференціація доходів. Тільки за умови утворення доходів, що відповідають різноманітним суспільним класам, у держави з’являється об'єктивна можливість введення особистого податку на доходи.

Особистий прибутковий податок відомий у двох формах: шедулярна і глобальна. При шедулярній формі доходи осіб оподатковуються роздільно, по джерелу їхнього одержання; при глобальній — обкладаються загальні, сукупні доходи осіб, незалежно від джерел.

Вперше прибутковий податок у тому виді, у якому він діє дотепер, сформувався в Англії в 1842 р. у шедулярній формі і носив на собі відбиток реального обкладання. Глобальна система була введена в Пруссії в 1891 р.

Шедулярний прибутковий податок — це податок, що стягується з доходу платника податків окремо по кожному джерелу його одержання, тобто по шедулам. Класичний приклад шедулярного прибуткового податку — система обкладання, що застосовувалася у Великобританії з 1842 по 1973 р., де діяли п’ять шедул, що позначаються початковими буквами англійського алфавіту: А, В, С, D і Е. По кожній шедулі оподатковувався дохід фізичної особи від визначеної групи джерел. У випадку, коли аналізований дохід не можна було віднести ні до однієї з груп, податок не стягався. Так, по шедулі А оподатковувалися доходи від нерухомості. В доходи від лісів, використовуваних у комерційних цілях, С — доходи від державних цінних паперів, D торговий і промисловий прибуток, прибутки осіб вільних професій, Е — заробітна плата, платня, пенсії. У квітні 1973 р. Великобританія перейшла до глобальної системи обкладання. Проте шедули, на основі яких даються податкові знижки і пільги, були не тільки збережені, але і доповнені в 1976 р. новою шедулою Р, по якій оподатковуються прибутки, отримані у виді дивідендів [20 c. 80−82].

Глобальний прибутковий податок — це податок, що стягається із сукупного доходу платника податків незалежно від джерела. Система побудови глобального прибуткового податку простіше, чим шедулярного прибуткового податку, і дозволяє податковим органам точніше визначити суму оподатковуваного прибутку суб'єкта.

Сьогодні в країнах з ринковою економікою, особистий прибутковий податок функціонує в глобальній формі, за винятком Великобританії та Ірландії, де традиційно, із часів його введення, використовуються елементи шедулярної форми обкладання.

Проте в Україні не застосовується вищенаведена термінологія, а функціонування системи прибуткового оподаткування громадян залежить від того, які підходи призначені в основу її побудови.

Прибутковий податок має свої переваги й недоліки. Головною його позитивною стороною є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків—доходу. Інші форми і види податків можуть тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике значення для реалізації принципу справедливості має підхід до встановлення шкали ставок — пропорційних, прогресивних чи регресивних. При прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії—помірний чи високий. Справедливість прямого прибуткового оподаткування не є заданою і автоматично діючою, вона реалізується через шкалу ставок.

Недоліки прибуткового оподаткування полягають у труднощах, пов’язаних із обліком об'єкта оподаткування. Першу проблему становлять приховування доходів і ухилення від сплати податку. Це — об'єктивне явище, оскільки фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням доходів одних суб'єктів за рахунок видатків інших. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше доходів і витратити якнайменше своїх коштів. Проблема ухилення від оподаткування досить складна і вирішується різними способами. Насамперед необхідно забезпечити ефективне використання мобілізованих державою коштів. Неефективне і нераціональне спрямування витрат держави створює атмосферу морального (але не юридичного) виправдання неплатників. Разом з тим держава встановлює досить сувору систему фінансової, а в окремих випадках і кримінальної, відповідальності за порушення податкового законодавства, формує відповідний моральний клімат, при якому сплата податку — це першочергове і головне зобов’язання платника перед суспільством. Нарешті, держава може або зовсім відмовитись від стягнення тих податків, де великі можливості і ймовірність ухилення від сплати, або застосовувати невисокі ставки, при яких ухилення від сплати не веде до значних втрат доходів держави і відчутного збільшення доходів платників.

Друга проблема, що пов’язана з обліком доходу як об'єкта оподаткування, полягає у встановленні порядку визначення доходу, тобто у вирішенні того, що відноситься до доходів, а що ні, як обчислюється доход.

Прибутковий податок відіграє велику роль у фінансовому регулюванні економіки. Регулюючий механізм цього податку реалізується через диференціацію ставок і пільгове оподаткування. По-перше, розмежовуючи прибуткове оподаткування юридичних і фізичних осіб і встановлюючи для них різний рівень ставок, держава підтримує певні пропорції між фондом споживання і фондом нагромадження. Ці пропорції є одними з найважливіших у регулюванні економіки. По-друге, встановлюючи пільгове оподаткування (понижені ставки або повне звільнення) для окремих галузей і регіонів, держава стимулює відповідний перелив капіталу і веде певну структурну політику. По-третє, держава може встановлювати пільгове оподаткування тих напрямів формування і використання доходів, у яких заінтересоване суспільство. Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому податку, пов’язаному з використанням доходів юридичних і фізичних осіб. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси суб'єктів розподільних відносин у суспільстві. Саме з огляду на це, незважаючи на всі труднощі у стягненні цього податку, він використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні.

Майновий податок встановлюється відносно майна, яке перебуває у власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується, визначається чинним податковим законодавством. В Україні оподатковуються транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми. Передбачається оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян. Разом з тим слід зазначити, що джерелом сплати цих податків є доходи юридичних і фізичних осіб. Тому дуже важливим при встановленні майнових податків є їх взаємоузгодження із прибутковим оподаткуванням.

При введенні одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосовувати помірні ставки для обох податків. По-друге, можливе виключення із оподатковуваного доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів суспільства. Звісно, в умовах, коли особиста і приватна власність проголошувались мало не протизаконними, і податки на майно були відповідно дискримінаційне спрямовані. Однак у нинішніх умовах постала необхідність створити повноцінного власника, багатство якого — основа багатства суспільства. Тому майнові податки мають застосовуватись як доповнення до прибуткового оподаткування і тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власника і власності [8, c.45−62].

На відміну від прибуткового при майновому оподаткуванні можливості приховування об'єкта оподаткування й ухилення від повної сплати податку незначні (якщо, звичайно, об'єкти власності суттєві — будівлі, транспортні засоби). Крім грошової оцінки, об'єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов’язкова наявність високопрофесійного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, оскільки для того, щоб не платити такі податки, треба не бути власником того чи іншого майна.

Податок на спадщину і дарування є різновидом майнового оподаткування. На відміну від майнових податків цей податок має разовий характер, він стягується при переході власності від однієї до іншої особи. Юридичною основою стягнення цього податку є без затратне формування власності. Джерелом сплати податку можуть виступати особисті кошти платника, або, за їхньої відсутності чи недостатності, кошти, отримані від реалізації частини майна. Податок на спадщину і дарування може справлятись у прямій формі такого податку або через систему державного мита, як це робиться в Україні. Ставки мита диференційовані для прямих і побічних спадкоємців. Цим самим враховується те, що прямі спадкоємці брали певну участь у формуванні майна, що переходить їм у спадщину.

Серед реальних податків найпоширенішими є земельний і промисловий податки.

Земельний податок — один з найдавніших у світі. С початку податок сплачувався у натуральному вигляді, а потім поступово з розвитком товарно-грошових відносин став сплачуватися грішми. Можуть застосовуватись різноманітні форми виділення об'єкта оподаткування й обчислення цього податку. Головною, яка застосовується і в Україні, є встановлення об'єктом оподаткування площі земельної ділянки і диференціація ставок залежно від родючості ґрунтів і місця знаходження ділянки. Можливий варіант погодження земельного податку з розміром доходу, що його отримує власник землі або той, хто її використовує на умовах оренди чи інших підставах.

Земельний податок відіграє відчутну роль у суспільстві й у фінансовій та податковій політиці. За відсутності суттєвих недоліків він має значні переваги як у фіскальному, так і в регулюючому планах. По-перше, при стягненні земельного податку майже не існує можливості ухилення від сплати. Земельну ділянку неможливо сховати. Як об'єкт оподаткування вона порівняно легко піддається чіткому обліку. По-друге, в земельному податку досить чітко реалізується принцип соціальної справедливості. При варіантів сплати пропорційно до розміру ділянки і родючості ґрунтів кожен платить залежно від того природного потенціалу, яким він володіє. Результати ж господарювання не впливають на суми податку, і тому існує прямий стимул працювати якомога краще. По-третє, земельний податок є засобом вилучення диференційної земельної ренти, що надає усім платникам рівних можливостей. По-четверте, цей податок виступає важливим економічним інструментом у руках держави. Насамперед, з одного боку, він сприяє ефективному використанню основного природного багатства. Сама платність і механізм цієї платності змушують землевласника чи землекористувача отримувати доход від землі. Безплатне землекористування ніколи не було ефективним, про це свідчить, зокрема, недавній досвід планового господарювання з переданням землі колгоспам. З іншого боку, земельний податок є інструментом регулювання розміщення продуктивних сил на території країни. Встановлюючи диференційовані ставки не тільки залежно від родючості ґрунтів, а й від місця знаходження земельної ділянки, держава регулює розподіл суспільного капіталу. Для регіонів, які потребують додаткового розвитку, встановлюються пільгові понижені ставки або застосовується звільнення від оплати земельного податку. Навпаки, в індустріально перенасичених регіонах необхідно вдаватися до підвищених ставок.

Промисловий податок стягується з різних видів промислів, які приносять доход. Однак на відміну від прибуткового податку він не передбачає точного обліку доходів, а оподаткування ведеться за зовнішніми ознаками майна, яке пов’язане з одержанням доходів. В Україні стягнення промислового податку відбувається у вигляді плати за патент на право разової торгівлі фізичними особами. Особливого значення у податковій системі й податковій політиці цей податок не має.

Домовий податок установлюється на житлові будівлі та приміщення для торгівлі і промислів на підставі їх оцінки за зовнішніми ознаками.

Податок на грошовий капітал розповсюджується на кошти, вкладені в цінні папери, з урахуванням доходу, який вони приносять. Більш поширеним, однак, є оподаткування не грошового капіталу, а фактичного доходу, що отримується від нього. Таке оподаткування може здійснюватись або індивідуально через оподаткування дивідендів, або інтегровано через установлення податку на весь нерозподілений прибуток до виплати із нього дивідендів, а в окремих випадках і подвійно [8, c.59−62].

Домовий податок і податок на грошовий капітал в Україні не використовуються. Промисловий податок застосовується для місцевого оподаткування. В цілому реальні податки є архаїчними формами оподаткування. В сучасних умовах вони значно поступаються місцем особистим, хоча історично були першими формами прямого оподаткування.

РОЗДІЛ 2.

НЕОБХІДНІСТЬ ТА МІСЦЕ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ В ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

2.1 Поняття та особливості прибуткового оподаткування На початку західної цивілізації суспільний лібералізм відзначався конкурентною економікою, заснованою на принципах приватної власності. Остання формувала безжалісну суспільну мораль. У цих умовах тільки податок, що давав державі можливість коректувати розподіл прибутків, виходячи з критерію справедливості, міг завоювати широку соціальну підтримку. Під впливом такої суспільної мотивації з’явився податок на доход, тобто законодавче введення прибуткового оподаткування був здійснений під сильним впливом соціалістичного руху. Щоб запобігти небажані соціально-політичні наслідки, буржуазія підтримала його.

На зорі існування прибуткового оподаткування його називали втіленням «законної правди і справедливості», вважали найбільш вдосконаленою формою оподаткування.

В умовах ринкової економіки прибуткове оподаткування має, насамперед, політичні переваги. Цей податок — продукт цілої епохи економічного та політичного розвитку суспільства. Фіскальний інститут властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників осмисленого відношення до своїх прав і обов’язків. Осмислення того, що накопичення і заощадження приватної власності можливо тільки в суспільстві, робить економічно і морально виправдану передачу частини накопичень назад тому суспільству, якому платник зобов’язаний усім, чим володіє. Ці, на перший погляд, тривіальні істини ніколи не втрачають своєї актуальності.

Як уже відзначалося, податок взагалі - це податок, що призначається для рішення як фіскальних, так і економічних задач. Любий податок обмежує витрати фінансових ресурсів приватним сектором економіки і переміщає фінансовий потенціал у розпорядження держави. У теорії економічної рівноваги прибуткові податки поряд з іншими розцінюються по їхньому впливу на віддалену перспективу збалансованого економічного росту. Проте податкові коригування господарської діяльності безпосередньо впливають на фінансову практику і поточні потреби бюджету.

В умовах ринкової економіки важливим питанням, пов’язаним з ефективністю виробництва і загального економічного розвитку країни, є правильна побудова й організація податкових відносин господарюючих суб'єктів і громадян з державою. Їх не варто розглядати тільки у фіскальному аспекті, тобто як державні доходи, що забезпечують інтереси бюджету. Податки, особливо сьогодні, повинні стати істотним важелем державного регулювання, за допомогою якого можна достатньо ефективно впливати на процеси економічного росту і соціального розвитку.

Серед різноманітного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподаткування доходу (прибутку) підприємств і організацій і оподаткування особистих доходів громадян. В залежності від виду податку прибуткове оподаткування класифікується на два види: оподаткування фізичних осіб; оподаткування юридичних осіб [15, c. 9].

У структурі податкових систем більшості розвинутих країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку. Надходження від корпоративного прибуткового податку складають незначну частку в дохідній частині бюджетів більшості розвинутих країн, проте, цей вид податків грає важливу регулюючу роль в ринковій економіці.

Структурні зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості цивілізованих країн, стосуються в основному перерозподілу ролі таких прямих податків як прибутковий податок із громадян і податок на прибуток підприємств (корпорацій). Причому їхня роль в ринковій економіці залежить, головним чином, від рівня економічного розвитку країни.

На Заході податок на прибуток корпорацій (акціонерних товариств) має високий рівень розвитку. З розвитком акціонерної форми власності прибуток став важливим об'єктом оподаткування, а тому зажадав особливих форм обкладання. При цьому в даний час враховується його подальший розподіл на дивіденди і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності як до власника, так і до найманих робітників застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподаткування виступає дохід власника або заробітна плата робітників і службовців).

Чинний у даний час в Україні податок на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність із податком на прибуток корпорацій закордонних країн. І дійсно, фактично всі діючі підприємства несуть у собі в більшій мірі ознаки колективної форми власності, тобто їхній прибуток має явні ознаки колективного прибутку. Проте на відміну від Європейських держав прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковується податком на прибуток також, як і акціонерних товариств. В Україні відносини власності ще не прийняли такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподаткування, виходячи із застосовуваного підходу в країнах із розвинутою ринковою економікою.

В цих країнах основним прямим засобом централізації ВНП у бюджет є особистий прибутковий податок. Але одним із головних регуляторів виробничо-господарських процесів є податок на прибуток корпорацій. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

Але в багатьох постсоціалістичних країнах Східної Європи і країнах СНД частка податку на прибуток підприємств у дохідній частині бюджету перевищує частку прибуткового податку з громадян.

Аналогічна ситуація спостерігається й в Україні. У порівнянні з прибутковим податком із громадян податок на прибуток підприємств має в прибутках бюджету України більшу питому вагу. Крім того, варто звернути увагу, що частка податку на прибуток в бюджетних надходженнях має тенденцію до збільшення, а частка. прибуткового податку з громадян, навпаки — до зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподаткування обумовлюється декількома причинами. Насамперед, протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств мали високу питому вагу в доходах держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, чим прибутковим податком із громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці і прибутком — найбільш важлива сфера економічних відносин у ринковій економіці. У економіці розвинутих закордонних країн з ринковою економікою оптимальність співвідношення споживання і накопичення досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потребуються спеціальні важелі, що підтримували б дані пропорції, хоча опосередковано це досягається через різноманітні ставки оподаткування доходів (прибутків) фізичних і юридичних осіб.

В Україні система оподаткування прибутку підприємств характеризується частою зміною об'єкта оподаткування. Так, із 2001р. податок стягався з прибутку, у 2002р. — із доходу, у 2003р. — спочатку з прибутку, а потім (із другого кварталу даного року) — знову з доходу. У 2004р. об'єктом оподаткування залишався доход, а з 2005р. знову здійснений перехід до оподаткування прибутку який діє і дотепер, але з постійними змінами до нього.

З огляду на необхідність подальшого реформування вітчизняного податку на прибуток підприємств, в основі чого повинно лежати зміна його функціональної спрямованості (із фіскальної на регулюючу), актуальним є дослідження теоретичних основ і механізму використання корпоративного податку [26, c.12−17].

Податок на прибуток підприємств варто розглядати у взаємозв'язку з особистим прибутковим оподаткуванням фізичних осіб. Рівнобіжне функціонування двох цих видів податків дає можливість, по-перше, охопити оподаткуванням весь створений валовий доход, що включає заробітну плату і прибуток; по-друге, регулювати фінансовими методами оптимальне співвідношення між ними. Реформи в країнах із розвинутою ринковою економікою в сфері оподаткування прибутків проводилися з урахуванням взаємозалежності цих податків та необхідності їхнього узгодження.

З урахуванням цього розрізняють два методи оподаткування прибутку що розподіляється: 1) Роздільне оподаткування прибутку що розподіляється на рівні компанії корпоративним податком і доходів акціонерів (пайовиків) у виді дивідендів особистим прибутковим податком (фактично — подвійне оподаткування розподіленого прибутку). 2) Метод зниження — ґрунтується на тому, що із суми обчисленого прибуткового податку цілком або частково відраховується корпоративний податок, сплачений на розподілений прибуток. При цьому можна виділити:

систему зниження оподаткування на рівні компанії, при котрій розподілений прибуток оподатковується по більш низькій ставці корпоративного податку або ж частково звільняється від обкладання;

систему зниження оподаткування на рівні акціонерів, при якій або акціонери частково звільняються від сплати прибуткового податку на одержувані ними дивіденди незалежно від того, чи утриманий корпоративний податок із прибутку що розподіляється, або податок, сплачений компанією з прибутку що розподіляється, частково зараховується при оподатковуванні акціонерів, тобто діє так званий податковий кредит;

систему повного звільнення прибутку що розподіляється від корпоративного податку на рівні фірми або акціонерів.

Реформи, проведені в країнах із розвинутою ринковою економікою в сфері прямого оподаткування, значною мірою зводяться до пошуку компромісу між цими методами.

Головною перевагою прибуткового оподаткування в ринковій економіці є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого доходу (прибутку). Ніякі інші податки не мають такої залежності від кінцевих результатів діяльності господарюючих суб'єктів і громадян, як прибуткові податки.

Це необхідно мати на увазі при визначенні ставок прибуткових податків. Так, розмір ставки податку на прибуток необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподаткування не заподіювало би перешкод виробництву і не гальмувало його розвиток. У противному випадку податок на прибуток буде втрачати роль регулюючого інструмента в ринковій економіці.

З огляду на функції прибутків підприємств і необхідність використання прибуткового оподаткування як інструмента регулювання розвитку виробництва, очевидно, що фіскальної функції податку на прибуток юридичних осіб варто надавати другорядне значення. Цю функцію в більшій мірі повинні виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок із громадян. Такий же підхід повинний обумовлювати і відповідну структуру доходів бюджету, при якій питома вага особистого прибуткового податку повинна бути більша, чим податку на прибуток. Саме така структура в доходах бюджету й утворилася в країнах із розвинутою ринковою економікою [35, c.26].