Інформаційні ресурси України

Інформаційні ресурси України

Зміст Перелік умовних позначень, скорочень і термінів Вступ Документографічний огляд

1. Особливості та основи правового режиму інформаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація інформаційних ресурсів

1.2 Нормативно-правове забезпечення використання інформаційних ресурсів

2. Державна політика в сфері інформаційних ресурсів

2.1 Державне управління інформаційними ресурсами

2.2 Створення системи національних інформаційних ресурсів

2.3 Інформаційна безпека

3. Міжнародний аспект використання інформаційних ресурсів. Значення інформаційних ресурсів для економіки України

3.1 Інтеграція України в світовий інформаційний простір

3.2 Застосування інформаційних ресурсів в економіці

Висновки Перелік посилань

Перелік умовних позначень, скорочень і термінів БД — бази даних ЕЦП — електронний цифровий підпис

ІАС — інформаційно-аналітична система

ІБ — інформаційна безпека

ІІАС — інтегрована інформаційно-аналітична система

ІКТ — інформаційно-комунікаційні технології

ІР — інформаційні ресурси

ІС — інформаційні системи

ІТ — інформаційні технології

НРІР — Національний реєстр інформаційних ресурсів НТІ - науково-технічна інформація СІРО — система інформаційних ресурсів органу державної влади СНІР — система національних інформаційних ресурсів

Вступ Одне з визначень суспільства, яке йде на зміну існуючому (поряд з такими, як постіндустріальне, інфраструктурне, глобальне) — інформаційне суспільство. В інформаційному суспільстві інформація починає відігравати роль одного з основних економічних ресурсів, під впливом котрого змінюються форми економічної діяльності, види й типи підприємств та установ, соціальні стосунки; він стає таким же національним ресурсом, як надра, вода, ліси тощо. Збереження, розвиток та раціональне використання цього стратегічного ресурсу майбутнього є завданням величезної ваги для будь-якого суспільства. Зростаюча залежність від наявності інформації, рівня розвитку та ефективності використання засобів її обробки та передачі призвела до виникнення такого поняття як інформаційні ресурси. Потужність і сила сучасних суспільств визначається об'ємом і інтенсивністю використання інформаційних ресурсів, а доступ до них являється важливим фактором соціально-економічного розвитку. Поступово основною цінністю для суспільства і людини стають інформаційні ресурси. А такі специфічні властивості як можливість багатократного використання, а також набуті ними властивості ресурсів економічних, роблять інформаційні ресурси ефективним фактором економії інших видів ресурсів (матеріальних, фінансових та інших). Інформаційні ресурси становлять велику цінність для держави і тому її обов’язком є забезпечення широких можливостей для того щоб потенціал інформаційних ресурсів працював на досягнення сталого економічного розвитку, зміцнення демократії, збереження власної соціально-культурної ідентичності.

Актуальність даної роботи заключається в тому, що ІР відіграють велику роль практично в усіх сферах життєдіяльності нашої держави і суспільства. Адже в процесі своєї діяльності різні організації, установи створюють і використовують ІР. На основі вчасно наданої, достовірної і повної інформації приймаються управлінські рішення, конкурентоспроможність будь-якої організаційної структури на ринку прямо залежить від кількості та якості інформації, якою вона володіє. Без інформаційних ресурсів неможливе існування не тільки науки але й функціонування системи освіти, котра повертає суттєві елементи наукового знання, визнані науковим співтовариством достовірним, окремим індивідуумам. Оскільки певний рівень освіченості необхідний кожній людині, система освіти дає можливість кожній людині стати споживачем ІР, що постачаються цією системою. Тому, на даний момент перед нашою державою стоїть вкрай важливе завдання — удосконалення процесу використання наявних і виробництва нових ІР, розробка дієвих методик управління ІР і забезпечення інформаційної безпеки.

З розвитком інформаційного суспільства в Україні все більше фахівців звертають увагу на вдосконалення формування і використання ІР. З’являються все більше публікацій у цій сфері, на державному рівні розробляються проекти законів щодо вдосконалення державної системи ІР та їх більш ефективного використання. Але безумовно багато питань залишаються невирішеними і якщо розробка теоретичного рівня є більш-менш задовільною, то практична реалізація задекларованих програм залишає бажати кращого.

Ціль роботи — проаналізувати сучасний стан та розвиток національних інформаційних ресурсів України, охарактеризувати систему державного управління ІР, розглянути питання щодо удосконалення функціональної структури організаційно-правової системи державного управління національними ІР України.

Об'єктом даної роботи виступають національні інформаційні ресурси та їх складові.

Предметом — формування і використання інформаційних ресурсів в межах України, що надає їм статусу національних та інтеграція України в глобальний інформаційний простір.

Задачі - виявити сутність і особливості поняття інформаційних ресурсів, провести їх класифікацію та визначити етапи створення; розкрити основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні; проаналізувати нормативно-правову базу формування і використання ІР; подати характеристику сучасного стану державного управління ІР, виявити актуальні проблеми і запропонувати шляхи їх вирішення; розглянути деякі аспекти інформаційної безпеки; виявити проблеми і механізми реалізації основних засад інтеграції України у світовий інформаційний простір; показати значимість ІР для економіки України.

Методи дослідження — для розкриття теми використовувались історичний та системний підходи, системний, порівняльний та структурно-функціональний аналіз, що дало змогу проаналізувати загальні та особливі тенденції розвитку досліджуваних явищ та процесів.

Нормативно-правову базу складають: Конституція України, закони України, нормативно-правові акти Президента України та інших органів державної влади.

Хронологічні рамки — обмежуються сучасним періодом розвитку української держави, починаючи зі здобуття Україною незалежності.

Робота складається з трьох розділів, переліку умовних позначень, вступу, аналізу літератури, висновків, переліку посилань.

В першому розділі розкривається поняття інформаційних ресурсів, їх особливості та нормативно-правове забезпечення.

В другому розділі розкриваються основи державного управління інформаційними ресурсами та шляхи його удосконалення.

В третьому — розглядається інтеграція України в світовий інформаційний простір і застосування інформаційних ресурсів в економіці.

Документографічний огляд

Інформаційною базою даної роботи є навчально-довідкова література, монографії, аналітичні матеріали, ряд періодичних видань, матеріали конференцій, науково-практичні коментарі, інформаційні ресурси Інтернет.

Використання навчально-методичних посібників дало змогу отримати загальне уявлення по досліджуваній проблемі і виділити основні структурні елементи роботи тим самим забезпечивши її цілісність. Так наприклад, в посібнику Яковенко В. Я. 39] дається визначення поняття інформаційного ресурсу, що представляє собою система національних інформаційних ресурсів, інформаційна інфраструктура, інформаційний ринок, інформаційні ресурси органів державної влади та викладені основні завдання управління цими ресурсами. Розглядається питання інформаційної нерівності, державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки України, виділені основні загрози інформаційній безпеці та етапи, послідовність кроків у побудові системи захисту інформації. В цілому автор достатньо повно освітив теоретичні питання інформаційних ресурсів, даючи визначення основним поняттям і термінам, складовим частинам інформаційних ресурсів, їх класифікації та ефективному функціонуванню в суспільстві. У навчальному посібнику Боднара І.Р. 4] розглядаються завдання і структура міжнародної інформації, висвітлюються основні напрями вивчення міжнародної інформації та інформаційних ресурсів, досліджується проблема інформатизації, взаємовідносин промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються. Розглядається державна інформаційна політика країн, вивчаються проблеми розвитку національної електронної промисловості країн, що розвиваються. Детально розглядається національна програма інформатизації.

В посібнику Хромченко Л. Г. 36] розглядаються питання теорії, методики і організації інформаційної діяльності, становлення інформаційної діяльності як самостійної професіональної сфери, феномен інформації і його сучасні трактовки, в тому числі в якості економічної категорії, документи як основні джерела інформації, їх традиційні і сучасні форми, інформаційні характеристики і місце в системі документально-інформаційних комунікацій, інформаційно-пошукові системи і їх компоненти, мови представлення інформації і проблеми формалізації вводу, обробки і пошуку семантичної інформації в автоматизованих системах, питання організації інформаційної діяльності в Україні і за кордоном, включаючи діяльність міжнародних урядових і неурядових інформаційних центрів.

Партико З.В. 32] в своєму посібнику велику увагу приділяє історії інформаційного розвитку людства. Сучасний етап інформаційного розвитку суспільства охарактеризований як особливий: набула розповсюдження створена на основі Інтернету всесвітня мережа і це відкрило нові, небачені досі можливості, трансформаційні процеси охопили всі сфери суспільного життя. Багато корисного матеріалу знаходиться в розділі «Масова комунікація в державі». У ньому розповідається про органи керування інформаційним простором, про інформаційну політику держави та її типові задачі. Автор не оминув питання інформаційної безпеки і навіть присвятив окремий підрозділ таким поняттям як інформаційна війна, інформаційна зброя, методи інформаційного захисту. Загалом в посібнику весь матеріал викладений простою і зрозумілою мовою, помітним є намагання охопити максимальну кількість аспектів.

Використання монографій дозволило отримати більш детальну і повну інформацію по тематиці роботи. Слід відмітити монографію Мастяниці Й.І. в якій розглядаються проблеми розвитку інформаційно-технічної бази України, етапи становлення, проблеми розвитку інформаційних ресурсів та доступу до них. Автор робить оцінку важливості інформаційних ресурсів в контексті процесів інформатизації, відкритості, ринкових перетворень, визначає складові інформаційних ресурсів, їх галузі та види, що підлягають державному управлінню, функції системи державного управління інформаційними ресурсами, пропонує низку організаційних і правових заходів по вдосконаленню системи державного управління інформаційними ресурсами.

Монографія Рубанця О. М. 29] досліджує методологічні та політико-практичні аспекти становлення сучасної культури в умовах формування глобального інформаційного простору. Автор монографії переконливо доводить, що соціально-економічні та політичні зміни, які відбуваються протягом останнього десятиліття в Україні зі своїми масштабами і наслідками можуть бути порівняні з революційними подіями початку минулого століття. Зміни суспільно-політичного ладу, утвердження нових принципів побудови державної влади та місцевого самоврядування, становлення інституту громадянського суспільства — все це вплинуло на механізм обміну і розповсюдження інформації, створення нової системи інформаційних ресурсів. На підставі вивчення монографії можна стверджувати, що авторові вдалося подолати наявні емпіричні матеріали та теоретичні викладки як західних, східних так і українських вчених, що формуються навколо такої важливої проблеми, як глобальна інформатизація світу, формування інформаційного суспільства та пов’язаними з цим явищем змінами в суспільному житті, культурі, перспективами розвитку України в цьому напрямі.

Робота Іноземцева В.Л. 11] присвячена розгляду важливих аспектів і проблем становлення інформаційного суспільства, аналізу тенденцій і змін, що відбуваються сьогодні у сфері соціальної інформації, питанням її організації і впливу цієї організації на розвиток соціуму в цілому. Заслуговує на увагу визначення автором соціальної інформаційної бази, що є основою формування і розвитку інформаційних ресурсів, як усього необхідного обсягу соціально значимої інформації, керованого, постійно поповнюваного, призначеного для само ідентифікації, збереження і розвитку певної людської спільності. У своєму дослідженні автор детально зупиняється на розгляді основних принципів, методів і форм творення, розвитку інформаційного суспільства, зокрема розкриває зміст принципів доцільності, достатності, безперервності наповнення, спадкоємності, пріоритетності концентрації зусиль на життєво важливих напрямах діяльності, які сьогодні найбільш рельєфно проявляються в інфотворчому процесі. В цілому автором успішно розкриваються проблеми сьогодення, пов’язані з інформатизацією, становленням інформаційного суспільства, входженням його в новий етап розвитку.

Монографія Кормич Б. А. 15] є спробою широкого наукового дослідження організаційно-правових проблем інформаційної безпеки України. Аналіз роботи визначає наукове спрямування дослідження, яким стали підходи до інформаційної безпеки як самостійні соціально-правові явища в структурі інформаційних правовідносин. На думку автора, черговий етап технологічної революції в інформаційній сфері зумовлює серйозні зміни в суспільстві загалом. Змінюється спосіб життя мільйонів людей. Інформаційна сфера стає не тільки найважливішою сферою міжнародної співпраці а й об'єктом суперництва. Проблеми у сфері інформаційних відносин, формування інформаційних ресурсів і користування ними загострюються внаслідок політичного і економічного протиборства держав. Це стає актуальним у зоні забезпечення національної безпеки України. Автор зазначає, що в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає у якісному забезпеченні інформаційних прав, свобод та інформаційної безпеки особистості, тому є вкрай важливим формування організаційно-правових засад політики інформаційної безпеки, які повинна визначати і впроваджувати в життя держава. В монографії наводяться витяги з законів, що стосуються питань інформаційної безпеки, досліджує її специфіку та пропонує низку кроків по поліпшенню правового забезпечення інформаційної безпеки.

Дослідженню питань інформаційної безпеки присвячена робота Галатенко В. А. 7], де наведена систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення. Визначене місце інформаційної безпеки в загальній системі національної безпеки, вплив дестабілізуючих факторів та інформаційних загроз на безпеку особистості, суспільства та держави, основи інформаційного протиборства та інформаційної боротьби, зміст і форми психологічних операцій та інформаційно-психологічної безпеки, а також загальні підходи до забезпечення безпеки інформаційних технологій. Представлено наукові дослідження в яких розглянуто концепції інформаційної безпеки держави у сучасних міжнародних відносинах, феномен інформаційного тероризму, сутність та методи протидії маніпулятивним технологіям, прикладні аспекти інформаційної безпеки держави.

В роботу також залучені матеріали міжнародної конференції де викладені основні питання, яким була приділена увага учасниками конференції. Метою цієї конференції було визначення шляхів вдосконалення формування та використання електронних ресурсів порталу національної бібліотеки як базової компоненти єдиного науково-інформаційного простору держави. Розглянуто структуру науково-інформаційного порталу та методи оцінки використання інформаційних ресурсів НБУВ. Учасники конференції дійшли висновку, що збільшення обсягів і розширення тематичного та видового складу інформаційних ресурсів бібліотечних сайтів обумовлює їхню трансформацію в Інтернет портали, що стають базовими елементами єдиного науково-інформаційного простору держави. Формування інформаційних ресурсів порталу має здійснюватись з урахуванням закономірності концентрації та розсіювання інформації й статистичних даних щодо обігу конкретних мережевих ресурсів; використання інформаційних ресурсів поталу має передбачати як надання певних складових у загальний доступ так і обмежений доступ в Інтернет середовищі.

Особливості формування і використання інформаційних ресурсів висвітлені в роботі Чижа І.С. 38]. Автором розглядаються основні напрямки становлення та розвитку інформаційного суспільства, його ключові складові, концепції та проблеми ефективного використання інформаційних ресурсів. Проводиться огляд соціальних, економічних, політичних особливостей інформаційного суспільства, їх відображення в українських умовах. Робиться аналіз тенденцій розвитку ринку інформаційних технологій та основних елементів інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, як складової частини сучасного суспільства та економіки. Розглядаються системи індикаторів інформаційного суспільства, які використовуються для оцінки рівня його розвитку та пропонується прототип відповідної національної системи. Для ефективного формування і використання інформаційних ресурсів потрібна сформована інформаційна культура. Саме цьому питанню присвячена праця Калюжного Р. А. 13], в якій аналізується проблема формування інформаційної культури особистості. Висвітлено теоретико-методологічні підходи до розгляду феномену інформаційної культури. Розглядаються особливості сучасного інформаційного середовища як чинника виховання, висвітлюються питання інформаційної безпеки особистості, проаналізовано дидактичні закономірності формування інформаційної культури в освітньому процесі.

Правовою базою роботи стало використання ряду джерел, науково-практичних коментарів до інформаційного законодавства, збірники законодавчих актів, науково-практичниий посібник Орлова П.І. 26], де наведені статті Конституції, закони, укази Президента стосовно інформаційної діяльності, сайти що містять правову інформацію та закони з нещодавно прийнятими доповненнями і поправками. Корисною в цьому плані Був науково-практичний коментар Інформаційне законодавство України де перераховані всі основні закони, прийняті в інформаційній сфері, викладені їх загальні положення та дається короткий аналіз і коментар до кожної статті та пункту цього закону. Це дало змогу всебічно оцінити закони та виявити їх недоліки та переваги.

Для написання роботи було використано ряд періодичних видань по даній тематиці, що дало можливість відстежити наскільки багато уваги приділяється цьому питанню і побачити різні погляди авторів публікацій на вирішення ключових питань формування, використання й управління інформаційними ресурсами. Так у статті Маслянко П. 20] розглядаються інформаційно-комунікаційні системи та інформаційні ресурси, їх визначення та класифікація. Також розглянуто основні проблеми створення інформаційних ресурсів та запропонований підхід до їх розв’язання. Автором дається визначення термінів інформація, дані, знання і можливості створення на їх базі інформаційних ресурсів. Робиться спроба класифікувати інформаційні ресурси за певними ознаками, описується процес продукування інформаційних ресурсів та йог стадії, розглядається виконання першочергових задач на кожній з цих стадій.

У статті Бакута П. А. 2] йде мова про всезростаючу роль інформаційних ресурсів в усіх областях людської діяльності і це перш за все потребує розробки теорії, в якій необхідно описати термінологію постановки задач і шляхи її вирішення. Розглядаються питання практичного використання інформаційних ресурсів, відмічається важливість оновлення об'ємів інформаційних ресурсів, їх якості. Наголошується на складності практичного використання інформаційних ресурсів через проблеми і складнощі питань їх класифікації і в якості виходу з цієї ситуації пропонується створення принципу єдності класифікаційних ознак, кількісної оцінки інформаційних ресурсів, підкреслюється необхідність якнайшвидшого створення математичного, економічного, фінансового, правового опису інформаційних ресурсів і впровадження його в життя.

Вивченню теоретичних питань присвячена стаття Антопольского А. Б. 1] де розглядається об'єм і зміст поняття інформаційних ресурсів, аналізується фасетна класифікація інформаційних ресурсів, зокрема для задач управління і виконання правової охорони інформаційних ресурсів, серед них: зміст, джерело, призначення інформаційного ресурсу, належність до інформаційної системи, форма представлення інформації тощо. Розглядаються методичні питання застосування кожного фасету, в тому числі можливість використання існуючих інформаційно-пошукових мов. В результаті будується загальна модель ідентифікації інформаційних ресурсів і пропонується її застосування для різноманітних задач.

В статті Цаленко М. Ш. 39] представлений історико-системний аналіз формування індустрії інформаційних ресурсів як наукової галузі економічної інфраструктури людського суспільства, яка в результаті інформаційної революції буде відігравати все більш зростаючу роль в роль в розвитку цивілізації. Автор приводить найбільш розповсюджені трактування поняття інформаційних ресурсів, простежує хід перетворення інформації в інформаційний ресурс, розглядає типи взаємодії на яких базується розповсюдження і використання інформаційних ресурсів, взаємозв'язок інформаційних ресурсів і соціальної пам’яті, відтворює схему розвитку інформаційних систем, в яку заглиблюється людина в результаті розвитку нових інформаційних технологій.

Проблемам управління інформаційними ресурсами присвячений ряд статей. Зокрема в статті Пархоменко В. Д. 27] розглядаються проблеми управління інформаційними ресурсами і робиться акцент на важливості досягнення стратегічної мети у сфері управління інформацією, оскільки інформація стає організаційним важелем, а також вихід через прогнозно-аналітичну функцію на управління іншими ресурсами, а саме трудовими, фінансовими і матеріальними. Автор говорить про важливість для кожного спеціаліста-аналітика вміння управляти знаннями і присутність в кожній інтелектуальній команді вищої керівної ланки спеціаліста нової формації, який управлятиме і націлюватиме інформаційні технології на конкретний результат у напрямі впровадження нових знань. В статті Войчишина К. С. 6] пропонуються підходи до створення і забезпечення функціонування системи інформаційних ресурсів, розглядаються методологічні аспекти процесу створення інформаційних ресурсів, інформатизація як основа створення системи інформаційних ресурсів. Розглядається лінгвістичне, інформаційне та апаратно-програмне забезпечення системи інформаційних ресурсів та основа інформаційної взаємодії державних структур та органів державної влади, основні напрями інтеграції інформаційних ресурсів. Доповненням до теми інтеграційних процесів інформаційних ресурсів є стаття Кураса І. 16], де розглядаються основні аспекти проблем інтеграції інформаційних ресурсів усіх інформаційних служб, їх партнерства в інформаційному забезпеченні процесів реформування суспільства. Наголошується на важливості місця в системі інформаційних ресурсів держави інтегрованого фонду бібліотек і необхідності його модернізації, технічного та технологічного переоснащення бібліотечно-інформаційної мережі. Розповідається про програму інформатизації НАН України, відзначається значимість системи науково-електронних видань «Бібліотека — суспільству», робиться зауваження про необхідність подолання цифрового розриву між державами. Базовими установами, які ліквідували б цей розрив так званої електронної прірви називаються електронні бібліотеки, архіви і різного роду інформаційні установи.

В статті Петрова В. В. 28] наведено аналіз сучасного стану інформаційних ресурсів в Україні та проблеми їх створення і використання. Запропоновано концептуальні положення формування системи національних інформаційних ресурсів. Розглянуто шляхи розвитку інфраструктури національних інформаційних ресурсів та ринку інформаційних продуктів і послуг, визначені основні напрямки створення системи національних інформаційних ресурсів, зазначається важливість моніторингу стану національних інформаційних ресурсів та оцінки очікуваних результатів формування системи національних інформаційних ресурсів.

Важливість формування електронної системи інформаційних ресурсів, відмічається в статті Нестеренко О. В. 25]. Автором зазначається невідворотність процесу переходу українського суспільства до інформаційного. Запорукою його успішного формування є створення системи національних інформаційних ресурсів і тут дуже важливе значення має державне управління цією сферою та її інформаційна політика, зокрема розвиток українського мережі Інтернет, нормативно-правове забезпечення, виконання завдань Національної програми інформатизації в тому числі інформатизації органів державної влади в рамках програми «Електронна Україна». Всі ці питання повинні вирішуватись в комплексі і їх успішне виконання є запорукою входження України до нового етапу розвитку і створенню інформаційного суспільства, зазначає автор. Продовженням вивчення цього питання є стаття Давидової І.О. 9], в якій розглядається методологічні та організаційні питання управління електронними інформаційними ресурсами. Наголошено на необхідності застосування інноваційних технологій у процесі управління, зокрема засобів інформаційної логістики та маркетингових інструментів. Виділяються основні напрями управління національними електронними ресурсами на державному рівні, розглядаються перспективні напрями розвитку державних механізмів регулювання, значення для системи створення нових інформаційних ресурсів і в зв’язку з цим поява нових форм їх пошуку і зберігання. Цікавою в цьому плані є стаття Яворського В., який критикує Концепцію формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затверджену Кабінетом міністрів України і зазначає, що Концепція не дає нормального визначення національним інформаційним ресурсам, виділяє ряд концептуальних помилок і відмічає, що сьогодні в умовах Інтернету та глобалізації інформація не має кордонів і її взагалі навряд чи можна називати національним ресурсом.

Питання інформаційної безпеки відображено в статті Шпакової О. 40]. Автор дає визначення поняттю інформаційної безпеки, розмежовує зовнішні і внутрішні джерела загроз інформаційної безпеки і її місце в системі забезпечення національної безпеки. Розкриваються основні проблеми в формуванні доктрини інформаційної безпеки, визначається однією з головних причин її неефективного становлення безсистемність процесів формування інформаційної інфраструктури України. Зачіпається питання комп’ютерної злочинності і низка аспектів, що є невирішеними, зокрема безпека використання мережі Інтернет. Викладається бачення автора вирішення проблем інформації і пропонуються основні напрямки, на яких в першу чергу треба зосередитись і низка заходів, що потребують безвідкладного запровадження. Також на думку автора, важливою є міжнародна співпраця, оскільки питання інформаційної безпеки вже давно перестало бути локальним і має актуальність, враховуючи процеси глобалізації для всього світового співтовариства. Питання міжнародного співробітництва висвітлюється в статті Саркісян Д.Б. 30]. Автором розглядаються основні віхи міжнародного співробітництва в області інформаційно-комунікаційних технологій і інформаційного суспільства. Підкреслюється значення базового документу по цій проблематиці - Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства. Аналізується процес підготовки і проведення Всесвітньої зустрічі на вищому рівні по питанням інформаційного суспільства і прийняті на основі консенсусу підсумкові документи: Декларація принципів і План дій.

В цілому використані джерела достатньо розкривають тему роботи.

1. Особливості та основи правового режиму інформаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація інформаційних ресурсів На початку третього тисячоліття інформація стає одним із найбільш важливих ресурсів. Зростаюча залежність від наявності інформації, рівня розвитку та ефективності використання засобів її обробки та передачі призвела до виникнення такого принципово нового поняття як інформаційні ресурси, яке є центральним поняттям даної роботи. Тому доцільно призвести ряд трактувань та визначень цього терміну.

За тлумачним словником, слово «ресурси» походить від французького ressourse — допоміжні засоби (грошові кошти, цінності, запаси, можливості, джерела прибутків тощо) [19,с.28]. Наявність корисних ресурсів у будь-якій сфері діяльності - це гарантія і застава її стабільності та процвітання.

До останнього часу в складі ресурсів виділяли матеріальні, енергетичні, трудові, фінансові, технологічні.

Із кінця 1970;х років у наукове і практичне життя стало широко входити шосте поняття: інформаційні ресурси. Їх не можна розглядати як різновид інших — вони існують самостійно і мають власні унікальні властивості та велике суспільне значення і впливають на всі суспільні процеси.

За своєю значимістю ІР не тільки не поступаються іншим видам стратегічної сировини, але і відносяться до найбільш важливих ресурсів, що визначає насамперед інтелектуальну, а також економічну, політичну і військову міць їхнього власника. Тобто ресурси (матеріальні, енергетичні, інформаційні) є необхідними елементами людської діяльності. Вони виробляються, перетворюються, використовуються тощо. Процес перманентний.

Згідно законодавства ІР визначається як «сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)» [12,с.72]. ІР науково-технічної інформації - рушійна сила прогресу — законом визначено як «систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях» [27,с.34].

Визначення ІР як сховищ документованої інформації відображає аспект масиву документів достатньо, але аспект потоку документів — недостатньо.

Деякі вітчизняні та зарубіжні вчені вважають доцільним відносити до складу ІР сучасні ІС, ІТ, а в окремих випадках і персонал, що опрацьовує інформацію.

ІР являє собою симбіоз знань та інформації.

Інформація — це відомості про суб'єкти, об'єкти, явища і процеси.

Згідно законодавства України інформація — відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб [25,с.10].

Знання — сукупність фактів, закономірностей, відносин, евристичних правил, що відбивають рівень знайомства з проблемами деяких предметних галузей.

За європейськими стандартами, знання — це комбінація даних (інформації у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки) та інформації, до яких додається точка зору, навички та досвід експерта, що дає вагомий результат, який може бути використано для прийняття рішень. Знання може бути вичерпним та/або вузьким, індивідуальним та/або колективним [8,с.31].

За іншим визначенням дані - це результат простого збору визначених фактів; інформацією вони стають лише при зв’язуванні у щось корисне, комбінацію хто, що, де і як. У свою чергу знання — це розуміння, як і чому щось відбувається. На жаль, українське законодавство взагалі не визначає поняття «знання» .

Найбільш прийнятним варіантом термінологічного визначення ІР є такий: «Це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази та банки даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять відомості і знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об'єктами права власності всіх суб'єктів України і мають споживчу вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо)» [28,с.46].

ІР — це інтелектуальний ресурс, фактор колективної творчості і головні труднощі в розумінні його природи і функцій полягають у розкритті механізму перетворення знань на силу, способів його впливу на матеріальні фактори прогресу. Але сам по собі ІР не рухає системи. Її рушіями виступають матеріальні сили, енергетичні і трудові фактори. ІР немов фермент перетворює ці матеріальні фактори з латентного в активний стан і спрямовує їх у задане русло.

Виділяють сім основних особливостей ІР:

— на відміну від інших видів ресурсів (зокрема матеріальних) ІР практично невичерпний;

— з використанням ІР не зникає, а зберігається і навіть збільшується;

— ІР не є самостійним і сам по собі має лише потенційне значення. Тільки поєднуючись з іншими ресурсами — досвідом, працею, кваліфікацією, технікою, енергією, сировиною — він є рушійною силою;

— ефективність застосування ІР пов’язана з ефектом повторного виробництва знань. Інформаційна взаємодія дозволяє одержати нові знання ціною менших витрат, порівняно з витратами праці, енергії, часу на його пряме генерування;

— ІР є формою безпосереднього включення науки до складу виробничих сил. В індустріальному суспільстві наука виступає опосередкованою і безпосередньою продуктивною силою. Посередником при цьому виступають машини, нові матеріали і препарати. Радикально змінюється характер дії ІР: продуктивність праці підвищується не на проценти, а на порядки в 10−100 разів. Здійснюється перехід до тематичних виробничих систем, основою функціонування яких служать ІР та інформаційні зв’язки;

— ІР виникають в результаті не просто розумової праці, а її творчої частини;

— перетворення знань в ІР залежить від можливості їхнього кодування. Існують дві форми ІР як відчужуваних знань, що стають повідомленнями: пасивна і активна. Модель — це опис системи, що відображає певну групу її властивостей. Програма і проспект — кінцеві, синтетичні форми існування ІР у його життєвому циклі. Модель, алгоритм, програма, проект і особливо бази знань — виступають активними формами ІР. Книги, статті, патенти, бази даних є пасивними формами.

Певні ІР у державі набувають статусу національних.

Національні інформаційні ресурси — це вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо [39,с.67].

Національні ІР формуються в результаті діяльності органів державної влади, державних і недержавних підприємств, суспільних, наукових, навчальних і інших організацій. Вони можуть бути державними й недержавними, знаходитися у власності й володінні громадян, органів державної влади, органів міського самоврядування, організацій і суспільних об'єднань.

Наслідки технологічних інновацій прискорили революцію у відтворенні і розповсюдженні ІР. На відміну від багатьох галузей матеріального виробництва ІР буде відігравати зростаючу роль як в економіці окремих країн, так і в світовій економіці. Ця роль визначається фундаментальними інтеграційними процесами, що відбуваються в людському суспільстві, особливо процесом інформаційної інтеграції людства, що забезпечується бурхливим розвитком міжнаціональної інфраструктури, включаючи комунікаційні мережі і центри накопичення і передачі інформації. Виникнення індустрії ІР призвело до радикальної зміни структури робочої сили. В найбільш розвинутих країнах більше половини всіх працюючих зайнято в індустрії ІР. Це пояснюється випереджаючим ростом нової галузі в порівнянні з іншими галузями економіки.

Життєдіяльність будь-якого члена суспільства супроводжується потоком інформаційних повідомлень, які фіксуються на папері, фотознімках, в комп’ютерах і перетворюються на ІР. Частина цих ресурсів є індивідуальною власністю і може бути недоступна для інших людей. Ця частина являється розширенням внутрішніх ІР, що містяться в пам’яті людини [37,с.9].

ІР можна класифікувати за такими ознаками:

— приналежність ресурсу до певної організаційно-технологічної системи (наприклад, бібліотечної мережі, засоби масової інформації, корпоративної системи);

— спосіб виділення об'єктів обліку (твори, документи, видання, БД, інтернет-сторінки, сайти, тощо);

— призначення ресурсу (масова інформація, освіта, бізнес, переписка);

— зміст ресурсу (тематичний, об'єктний, функціональний);

— видовий склад ресурсу (види документів);

— джерело інформації (національне або закордонне, офіційне або неофіційне тощо);

— правовий статус ресурсу (публічні документи, об'єкти інтелектуальної власності, спам, таємні документи, тощо);

— структурний тип ресурсу, що включає: можливість виділення даних від програм та представлення, формати, кодування, інше;

— відкритість ресурсу (відкритий або з обмеженим доступом);

— ступінь структурованості інформації;

— спосіб розповсюдження і носій;

— мова ресурсу.

Крім того ІР мають ряд характеристик. Основними характеристиками продуктивності є:

— пропускна спроможність;

— час відгуку;

— час затримки.

Не менш важливою характеристикою ІР є його вартість. При цьому вартість ІР визначається не тільки (і не стільки) вартістю використаних при його створенні програмних засобів, а і вартістю інформації, яка в нього закладена [20,с.135].

Продукування ІР є одним з основних завдань інформаційного суспільства. Під продукуванням ІР звичайно розуміють створення нових видів ІР на основі існуючих даних, інформації, знань.

Для створення ефективних ІР необхідно провести повний і ґрунтовний аналіз даних, інформації та знань, які закладаються у ресурс; визначити взаємозв'язки між ними. Це є основною проблемою при створенні автоматизованих засобів розробки ІР.

Історично першою технологією продукування ІР є ручна обробка даних, інформації, знань. Зараз все більшого поширення набувають автоматизовані системи продукування ІР. До них можна віднести засоби автоматизації розробки та наповнення БД, інформаційних колекторів тощо.

Процес продукування ІР потребує реалізації декількох етапів:

— формалізація;

— визначення параметрів ресурсу;

— інтеграція;

— захист;

— визначення засобів;

— системна інтеграція технології.

На першому етапі вирішується задача формалізації створення того чи іншого ресурсу. ІР повинен дозволяти вирішувати певні задачі (існуючі або потенціальні), а тому має задовольняти ряду вимог. На даному етапі проводиться формальний опис таких вимог, який представляє собою опис на певній мові ресурсу, що розроблюється — від мети створення до засобів реалізації. Для формалізації може бути використана структурована природна мова, умови, характеристики, моделі, правила тощо.

На другому етапі визначаються конкретні параметри необхідного ресурсу. Серед них можуть бути спосіб та порядок доступу, характеристики інформації (даних, знань), що зберігаються, об'ємом даних, структура ресурсу, тощо.

Важливим питанням є інтеграція ІР з іншими ресурсами та з ІС користувача.

Інтеграція ІР може проходити на трьох рівнях:

— рівень файлів;

— рівень операційного середовища;

— рівень інформаційно-телекомунікаційних систем;

Інтеграція ІР може бути досягнута за рахунок визначення єдиних стандартів взаємодії ресурсів. Прикладом такого стандарту може бути клас стандартів OSI (Open Systems Interconnection reference model) [1,с.37].

Дуже важливою на сьогодні є задача забезпечення захисту ІР, тому що у інформаційному суспільстві знання, інформація, дані стають найбільшою цінністю. Все це призводить до необхідності урахування питань безпеки при розробці ресурсу на абонентському, канальному і мережевих рівнях (див. дод. Б).

Для цього використовуються організаційні і технічні методи та засоби захисту. На абонентському рівні застосовуються системи розмежування та розподілу прав доступу до засобів доступу інформаційно-комунікаційної мережі. На канальному рівні застосовуються методи сегментації та логічної структуризації інформаційних потоків та відповідні технічні засоби, як то мережеві маршрутизатори та мережеві екрани та криптографічні методи за засоби захисту від несанкціонованого доступу. Для забезпечення адекватної цінності ІР захисту інформації пропонується застосування системи управління безпекою організаційної структури, яка об'єднує методи і засоби захисту в єдину систему (Security Manager).

За визначеними на попередніх етапах відомостями обираються засоби створення ІР. Варто визначити, що створення комп’ютеризованої інформаційно-комунікаційної системи не завжди є виправданим. Якщо приймається рішення про доцільність створення саме комп’ютерного ресурсу, то для його створення (або для створення окремих його частин) можливе використання існуючих технологій автоматизації розробки БД, інформаційних сховищ та інформаційних колекторів.

Продукування ІР являє собою циклічний процес. ІР повинен постійно розвиватися. Після реалізації ресурсу або навіть певної його частини виникають нові задачі, які призводять до необхідності нового циклу вдосконалення. Крім зазначеного порядку роботи можливий і зворотній шлях — повернення на попередній етап продукування ІР.

При проектуванні ІР необхідно визначити, які засоби обробки інформації він має реалізувати.

Важливою задачею є організація пошуку у ІР. Можна виділити такі методи пошуку:

— повний перебір;

— індексація;

— класифікація;

— тегування [2,с.16].

Кожен з методів має свої переваги і недоліки. В залежності від виду ресурсу доцільно використовувати ті чи інші методи пошуку. Для забезпечення ефективного пошуку засоби пошуку необхідно передбачити ще при проектуванні ІР.

Пошук інформації досить часто організовується ієрархічно, тобто ведеться пошук у результатах попереднього пошуку. У таких випадках пошук буде проводитися швидше, якщо зберігати проміжні результати пошуку. Таким чином можна не починати пошук спочатку. Однак такий підхід складно застосувати у деяких пошукових системах, так як він вимагає додаткових ресурсів. Тому досить часто ієрархічний пошук реалізується простим додаванням нової умови до попередніх (наприклад, у пошуковій системі Google).

Використання індексації, класифікації та тегування вимагає первинної обробки інформації. Така обробка включає аналіз інформації з метою її класифікації. Таким чином неструктуровану інформацію можна певним чином структурувати. Аналіз документів може проводитись за змістом або за діями користувачів. Аналіз за діями користувачів дозволяє з’ясувати, наскільки документ відповідає визначеним для нього ключовим словам чи класам.

Таким чином, можна стверджувати, що для досягнення конкурентоспроможності організаційної структури на ринку їй необхідно розробляти ІР та системи їх обробки. Тому дуже актуальним є питання визначення єдиного універсального підходу, який дозволив би приймати обґрунтовані рішення та обирати оптимальні засоби та методики для продукування ІР. У всіх сформованих до теперішнього часу напрямків теоретичних досліджень ІР по суті досліджуються одні й ті ж проблеми роботи з ІР, однак в кожному напрямку досліджень вибраний певний пласт цих ресурсів. Оскільки інтеграційні процеси домінують на сучасному етапі розвитку цивілізації, створення єдиної теоретичної основи вивчення ІР дозволяє розкрити фундаментальний характер їх формування і використання для забезпечення функціонування і прогресу людства. Аналіз стану ІР країни, вивчення інформаційних потреб різноманітних категорій користувачів указують на значну різноманітність видів ІР по формах представлення інформації, технологіях та організаційних рішеннях щодо їх зберігання та використання. Водночас накопичилася і множина проблем, які у своїй більшості є загальними для всієї сфери формування й використання ІР. Формування системи управління ІР для України на даному етапі її розвитку стає стратегічним напрямком і потребує від органів державної влади вирішення проблем, що виникають із єдиних методологічних позицій.

1.2 Нормативно-правове забезпечення використання інформаційних ресурсів За роки незалежності в Україні створено практично нову галузь законодавства — інформаційного. Його базовою основою є конституційне право кожного громадянина на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34) [25,с.17]. Водночас встановлені і певні обмеження на здійснення цього права, які можуть бути введені тільки законом. Тобто правовий режим інформації може бути встановлено тільки на рівні актів законодавства. Положення Конституції України розвиваються та конкретизуються у понад 200 документах, які встановлюють правові норми в інформаційній сфері і зокрема в управлінні і використанні ІР. Серед них основними є: Закон України «Про інформацію», «Про національну програму інформатизації» (в якій головною метою зазначено формування системи національних ІР), «Про захист інформації в автоматизованих системах», Закон України «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про бібліотеки і бібліотечну справу в Україні», «Про електронний документообіг», «Про національний архівний фонд і архівні установи». В 2003 р. було прийнято за основу проект Закону України «Про Концепцію національної інформаційної політики», іншим документом стала «Концепція формування системи національних електронних інформаційних ресурсів», котра визначає основні засади і напрями формування, використання та захисту національних ІР, також ухвалено постанову «Про затвердження Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів». Загалом в цій сфері існує близько 290 постанов Верховної Ради (нормативного змісту), 1160 постанов Кабінету Міністрів, 379 указів Президента, серед яких можна виділити:Указ за № 928/2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», Указ № 891/2001 «Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних», існує більш ніж 1100 міжвідомчих і відомчих нормативних актів [13,с.79].

Також діє державна програма «Електронна Україна». Головним завданням програми є сприяння побудові сучасної конкурентоспроможної економіки та підвищення рівня та якості життя населення України шляхом впровадження сучасних і перспективних ІКТ в усі сфери життєдіяльності країни та її населення. Одним із пріоритетів програми є формування в країні системи «Електронний уряд» .

9 січня 2007 р. Верховна Рада України 339-ма голосами проголосувала за законопроект «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007;2015 роки» [20,с.135].

Цей законопроект, як і законопроект «Про захист персональних даних» був ветований Президентом України у квітні 2006 р. Президент запропонував депутатам його відхилити, пояснюючи це тим, що він ускладнює інформаційне законодавство. Натомість він запропонував розробити законопроект про внесення змін до існуючих законів.

Серед завдань ухвалених законопроектом можна виділити — створення системи законодавства, гармонізованої з нормами міжнародного права. Передбачається, що всі законопроекти мають проходити стадію громадських обговорень. Законопроект повернувся і до питання прийняття Інформаційного кодексу, ідея якого вже виникала декілька років тому. У документі вказується, що кодекс має містити розділи з питань електронної торгівлі, правової охорони прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту інтелектуальної власності та авторських прав при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону БД, дистанційне навчання, телемедицину тощо.

Експертиза українського інформаційного законодавства, котра неодноразово здійснювалася протягом останніх років свідчить про те, що законодавча та нормативно-правова база функціонування інформаційної сфери є досить розвиненою. Проте, якщо формальний бік справи не викликає значного занепокоєння, то існує нагальна проблема недотримання встановлених норм усіма суб'єктами інформаційних відносин [2,с.17].

Аналіз чинного законодавства підводить до висновку, що поряд з недосконалістю регулятивних функцій правових норм деякі акти свідомо закладають правові механізми, що не враховують необхідності захисту національних інтересів. Так Закон України «Про Національну програму інформатизації» в процесі формування й організації виконання державних, регіональних і місцевих програм і проектів не передбачає їхнього розмежування за режимом доступу до інформації, що в них циркулюватиме". Відповідно до чинного законодавства інформація за режимом доступу поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Доступ до відкритої інформації забезпечується у спосіб: систематичної публікації в офіційних друкованих виданнях, поширення у засобах масової інформації, безпосереднього надання зацікавленим громадянам, юридичним особам та державним органам на запит. Обмеження права на одержання відкритої інформації заборонено [12,с.93]. Інформація з обмеженим доступом поділяється на: конфіденційну, таємну інформацію, що не становить державну таємницю і державну таємницю. Чинне законодавство лише фрагментарно встановлює правовий режим такої інформації. Що стосується конфіденційної інформації залишається неврегульованим у правовому і організаційному плані порядок доступу до конфіденційної інформації про особу, що збирається і накопичується державними органами. Також недостатньо розроблені правові норми щодо відповідальності суб'єктів інформаційної діяльності за порушення вимог законодавства з визначенням кримінальних, адміністративних і цивільно-правових санкцій. Є неоднозначними критерії віднесення інформації до категорії конфіденційної. Певні норми законів можуть неоднозначно трактуватися або є незрозумілими за змістом.

Не закріплені в законодавстві і визначальні системоутворюючі поняття: інформаційний суверенітет та національний інформаційний простір, основою яких є національні ІР; правовий режим інформації і принципи міжнародного інформаційного співробітництва, що регламентують поведінку суб'єктів України при формуванні, поширенні, використанні й захисті ІР у процесі міжнародного інформаційного обміну тощо.

Є нерозвинутим правовий механізм передачі державних ІР для комерційного використання. Відсутні єдині правові норми, які регулюють доступ до державних ІР, регламентують порядок передачі й використання інформації про діяльність органів державної влади, підприємств, організацій у відкритих мережах і відповідають вимогам інформаційної безпеки. Враховуючи, що забезпечення інформаційної безпеки, за Конституцією України, є найважливішою функцією держави (ст.17), а важливою складовою інформаційної безпеки є безпека сфери виготовлення й використання ІР, було б доцільно на рівні законів чітко визначити напрям діяльності усіх державних органів у державному управлінні інформаційною сферою [28,с.40].