Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Функції права

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політичних інститутів, що існують у суспільстві. Суспільні відносини, таким чином, вводяться правом… Читати ще >

Функції права (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Вступ У науці поняття «функція» вживається в найрізноманітніших значеннях. У математиці під функцією розуміється залежна змінна величина, тобто величина, що змінюється у міру зміни іншої величини, званої аргументом. У біології - це специфічна діяльність органу і організму (функція руки, щитовидної залози і т. п.). В інших науках функція розуміється як напрям дії якої-небудь системи (кібернетика).

З терміном «право» і без спеціального вивчення юридичних дисциплін неодноразово стикається кожна людина. Найчастіше даний термін уживається в двох значеннях, як можливість скоювати визначені, юридично значущі дії (наприклад, право особистої власності на автомашину, право на отримання вищої освіти і т, д.), це так зване суб'єктивне право, тобто право, що належить конкретній особі, і як законодавство якої-небудь країни (наприклад «цивільне право України», «кримінальне право Республіки Білорусь» і т. д) — що так зване об'єктивне право, вивченням якого в основному і займаються всі юридичні дисципліни.

Вплив права здійснюється через свідому належну або можливу поведінку людей. Він є проявом динаміки права і реалізується через виконання суб'єктом права своїх прав і обов’язків. Функції права безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Існують економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні, екологічні та інші функції права.

Таким чином, право являється досить частим явищем не лише в житті юриста, але й інших людей. Саме тому, актуальності даної теми є незаперечною, це питання дуже цікаве та потребує неодноразового дослідження.

У юридичній науці термін «функція» вживається для характеристики соціальної ролі держави і права.

Таким чином, термін «функція» багатозначний. Він прийнятний для характеристики будь-яких динамічних структур, що обумовлено специфікою пізнавальних завдань тих наук, в яких використовується цей термін (математика, біологія, соціологія, юриспруденція). Але, так чи інакше, в більшості випадків з функцією пов’язується спрямований виборчий вплив системи (структури, цілого) на певні сторони зовнішнього середовища.

Актуальність цієї теми обумовлюється тим, що завжди важливо розуміти характеристику предмета, його призначення і суть. Теорія держави і права — це вивчення держави і права, їх взаємозв'язку і змісту. За допомогою з’ясування функцій права, можна з’ясувати соціальне призначення права. Таким чином, через розкриття функцій права ми розглянемо соціальне призначення такої категорії теорії держави і права, як «право».

Що ж означає термін «функція» стосовно права? Що таке функція права, і які функції права виділяють? На ці і на ряд інших запитань я відповім у своїй роботі: Функції права.

Метою даної курсової роботи є розкриття сучасних поглядів на функції права.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано ряд завдань:

— Розглянути поняття функції права;

— Проаналізувати окремі функції права;

Розділ I Поняття принципів і функцій права

1.1 Функції права-визначення, характеристика, особливості

Майже віковий досвід активного використання поняття «функція права» сьогодні не дозволяє констатувати наявність єдиного погляду на цю проблему. Якщо синтезувати численні точки зору, то можна зробити висновок, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або його напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 254 стр…

Останнє пов’язано з тим, що як соціальне призначення, так і напрями його впливу на суспільні відносини, взяті окремо, не вичерпують собою поняття функції права. Якщо під функцією права розуміти тільки його соціальне призначення, то подібне поняття буде носити дуже загальний характер. При понятті функції права тільки як напрями правового впливу на суспільні відносини не береться до уваги направляючий момент цієї дії.

У цьому зв’язку слід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або протиставлення напрямів правового впливу соціальному призначенню права і, навпаки.

Поняття «функція права» має охоплювати одночасно як призначення права, так і витікаючи з цього напряму його впливу на суспільні відносини. Тому розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв’язок призначення права з напрямами його впливу і, навпаки — визначеність останніх призначенням права.

Власне, функція права — це реалізація його соціального призначення. Що ж слід розуміти під соціальним призначенням права і правовим впливом?

Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Причому те або інше призначення права виступає тим виразніше, чим гостріше відчувається потреба (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі - закріпити, захистити або направити розвиток певних суспільних відносин.

Упорядкованість суспільних відносин, їх системність і динамізм є необхідними умовами функціонування і розвитку суспільства. Тому соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому Комаров С. А., Малько А. В. Теорія держави та права. Посібник. — М.: Норма, 1999. — 426 стр.

Правовий вплив — це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань та громадян.

Напрям впливу — найбільш суттєвий компонент функції права, він є свого роду відповіддю на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, що концентрує ці потреби і трансформує їх у позитивне право.

Розкриваючи поняття «функція права», слід звернути увагу і на співвідношення таких категорій, як «правовий вплив» і «правове регулювання».

Правовий вплив — це не тільки суто нормативне, але й психологічний, ідеологічний вплив права на почуття, свідомість і дії людей. До форм правового впливу відносяться, наприклад, інформаційне та ціннісно-орієнтаційної вплив права.

Правове регулювання — це здійснювана за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правових відносин, правових приписів та ін.) упорядкування суспільних відносин.

Правове регулювання є однією з форм правового впливу і співвідноситься з останнім як частина і ціле.

Існування різних форм правового впливу дозволяє більш чітко розрізняти власне юридичний вплив права (правове регулювання) і неюридичний (інформаційний та орієнтирний). Поняття «функція права» охоплює два види впливу.

Як і всюди є таке поняття, як проблема.

Проблема функцій права :

1. Функція права обумовлена його сутністю і визначається призначенням у суспільстві. У той же час функція не є лише проявом іманентних якостей сутності, її не можна розглядати тільки як їх «проекцію». Не можна механічно зв’язувати функції і сутність права; функція права має певний ступінь незалежності.

2. Функція характеризує напрям необхідного впливу права на суспільні відносини, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку не може існувати (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).

3. Функція виражає найбільш суттєві, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.

4. Функція права являє собою, як правило, напрямок його активної дії. Тому однією з важливих її ознак є динамізм.

5. Постійність, як необхідна ознака функції права, характеризує стабільність, безперервність, досить довгу її дію. Функція постійно властива праву, проте це не означає, що незмінними залишаються механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються у відповідності з потребами практики.

Для того, щоб більш чітко усвідомити поняття «функція права», слід визначити, у чому її відмінність від близьких за змістом юридичних категорій, таких, як: «роль права», «завдання права» і «функціонування права».

Термін «роль права» вказує на значення права у житті суспільства, держави взагалі або на певному етапі їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (чи буде) роль права на тому чи іншому етапі, вирішення тих чи інших завдань, слід розглянути функції права, котрі якраз і характеризують його соціальне призначення. «Роль права» більш загальне по відношенню до функції поняття. Саме у цьому їх відмінність. Термін «завдання права» — це економічна, політична чи соціальна проблема, що стоїть перед правом, і яку воно покликано вирішувати. Завдання права відображає постійну мету, досягненню якої воно повинно всебічно сприяти.

Справа в тому, що сама по собі завдання права не є першоосновою функції. Вона випливає з економічних, політичних, соціальних потреб суспільства, визначається загальносоціальними закономірностями розвитку держави і права, особливостями соціально-економічних умов окремих етапів розвитку суспільства, держави (і, відповідно, права), історичної обстановкою, співвідношенням політичних сил, національними факторами і т. і. Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 261 стр.

Залежність функції права від його завдань знаходить прояв у тому, що, по-перше, завдання часто безпосередньо обумовлюють саме існування функцій, по-друге, визначає їх зміст і по-третє, суттєво впливають на форми та методи їх реалізації, визначаючи конкретні напрями правового впливу.

Термін «функціонування права» відображає дію права в соціальній системі. Дати функціональну характеристику права — означає розкрити способи його впливу (шляхи і форми впливу на суспільні відносини).

Якщо «функція права» — поняття, що відображає не тільки сучасне і майбутнє (цілі і завдання) у праві, то «функціонування» віддзеркалює дію права в сучасних умовах, якщо інше спеціально не обумовлене.

Таким чином, «функція права» і «функціонування права» є дуже близькими, у чомусь тотожними, але не такими, що повністю збігаються, поняттями. Функціонування права — питання, безпосередньо пов’язане з проблемою функцій, оскільки характеристика системи функцій — це, по суті, характеристика функціонування права. У конкретному ж значенні поняття «функціонування права» означає дію права як елемента соціальної системи поряд з державним механізмом, мораллю, політикою, іншими соціальними регуляторами. Іншими словами, функціонування — це дія права у соціальній системі, реалізація його функцій, втілення їх в суспільних відносинах.

Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовлені соціальним призначенням права.

Характеристику права доповнюють перелік його функцій і внутрішня система побудови.

Вплив права здійснюється через свідому належну або можливу поведінку людей. Він є проявом динаміки права і реалізується через виконання суб'єктом права своїх прав і обов’язків.

Функції права безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Слід розрізняти економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні, екологічні та інші функції права.

Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політичних інститутів, що існують у суспільстві. Суспільні відносини, таким чином, вводяться правом у певні рамки. Функція правового регулювання може бути спрямована на впорядкування і розвиток суспільних відносин, на визначення конкретних напрямків поведінки людей, реалізацію ними своїх прав і обов’язків (наприклад, регулювання договірних відносин). Нині в Україні це набуває особливо великого значення для розвитку ринкових відносин і демократії. Регулятивна функція права здійснюється на основі правових велінь і дозволів. Регулювання при цьому може бути загальним, коли регулюється поведінка широкого кола невизначених суб'єктів (наприклад, правило про необхідність здійснення реєстрації нових політичних партій або встановлення розміру податку) або індивідуальним — коли регулюється поведінка конкретної особи чи вузького кола осіб (наприклад, через рішення, що виносяться судом у конкретній справі), тобто через акти застосування права.

Завданням охоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхом поступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функція здійснюється заради охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою встановлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів виконання прийнятих щодо правопорушників рішень і т. ін. Слід звернути увагу на дещо умовний характер поділу функцій права: на регулятивну і правоохоронну. Обидві функції є проявом однієї властивості права — бути регулятором суспільних відносин, бо і при здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регулюються. В обох випадках йдеться про перетворення нормативності права на урегульованість суспільних відносин. Різними лишаються тільки завдання, які виконуються при здійсненні регулятивної і правоохоронної функцій.

Здатність функцій права бути регулятором суспільних відносин — головна його корисна властивість і особливість. Саме через наявність цієї властивості право має величезну інструментальну цінність — воно є ! необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Так, згідно зі ст. З Конституції України, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Право, регулюючи суспільні відносини, сприяє правильному поєднанню інтересів особи і суспільства в цілому. Цінність діючого в суспільстві права багато в чому залежить від його розвиненості, системності, узгодженості, стабільності і динамічності, без чого не може існувати розвинута система права.

Регулюючи суспільні відносини, право вносить у суспільство організованість, виступає знаряддям організації державного управління, здійснення програмування, соціального контролю тощо. Внаслідок цього право виступає як унікальний феномен, здатний спрямувати розрізнені волі і дії тисяч і мільйонів людей в одному напрямку, перетворюючи їх фактично на єдину волю, що відповідає інтересам суспільства, має всезагальний характер і покликане на забезпечення соціального прогресу.

Але цінність функцій права не обмежується його здатністю регулювати суспільні відносини. Право має власну, незалежну від притаманних йому корисних властивостей загальнолюдську цінність. Основною характеристикою функцій права є погляд на нього як на втілення основоположного принципу справедливості. Йдеться не про абстрактну, а про конкретно-історичну справедливість. Треба врахувати, що уявлення про справедливість у різні історичні епохи суттєво змінювались. Оцінюючи, наприклад, міру справедливості феодального права, ми не повинні виходити з сучасних уявлень про справедливість права, в основі яких лежить уявлення про його відповідність принципам гуманізму, свободи, рівності. Авторитет права завжди залежить і від рівня легітимності, тобто від того, наскільки членами суспільства його вимоги сприймаються як справедливі, як такі, що відповідають їх волі й інтересам. В усякому разі, право завжди виступає і сприймається як антипод свавілля, а несправедливі закони суперечать його принципам. Цінність права особливо яскраво проявляється в тих державах, до яких належить і Україна, де проголошено принцип його верховенства4Ст. 8 Конституції України. З цього принципу, зокрема, випливає першість і підвищена цінність права щодо держави, обмеженість і пов’язаність правом всіх державних органів, які зобов’язані діяти відповідно до вимог права і у формах, встановлених правовими нормами. Найскладніші колізії суспільного життя повинні вирішуватися виключно на основі права. Цінність функцій права полягає в його гуманізмі, спрямованості на забезпечення пріоритету прав людини, її свободи, всезагальної рівності, концентрованому виразі в ньому справедливості. Саме тому воно закріплює і встановленням державного захисту перетворює на загально­обов'язкові найважливіші норми і принципи моралі.

Цінність функцій права так і права взагалі полягає і в тому, що його зміст завжди є показником рівня цивілізованості суспільства. В праві закріплений досвід певного народу, його досягнення в різних галузях життя, ставлення суспільства до особистості. Звідси і випливає цінність права як досягнення суспільства, важливого показника його культури.

1.2 Функції права та їх класифікація Як вже зазначалось, що функції права — це основні напрямки впливу права на суспільні відносини та поведінку особи з метою їх упорядкування, охорони і захисту.

Але будь що має свої види або класифікацію і це також стосується функцій права.

Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов’язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами.

Функції права класифікують:

За сферою правового впливу:

*економічна — регулювання економічних відносин;

*політична — регулювання політичних відносин;

*ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;

*екологічна — регулювання відносин природокористування;

культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу:

*статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;

*динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;

*установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;

*інтегративна — системно-утворюючий вплив на суспільні відносини;

*охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;

*запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою на яку поширюються функції права:

*загальноправова;

*міжгалузева;

*галузева;

*правовий інститут;

*норма права.

Але функції права більш прийнято розподіляти так:

1. Загальносоціальні функції права

2. Спеціально-соціальні (юридичні) функції права До загальносоціальних належать:

*Інформаційно-пізнавальна

*Орієнтаційна (оцінно-орієнтувальна)

*ідеологічно-виховна

*Культурно-історична

*Комунікативно-компромісна

Інформаційно-пізнавальна-інформування громадян, тобто доведення до відома адресатів про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов’язки та відповідальність, пізнання сутності права (правова інформація)орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поважання права.

Орієнтаційна (Оцінно-орієнтувальна) — визначення критеріїв для правомірної і протиправної поведінки;орієнтація громадян на правомірні настанови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка).

Ідеологічна-виховна-здійснення загальноправового вплив на духовну сферу, виховання поваги до права, формування правового світогляду (правове навчання).

Культурно-історична — відбиття культурних традицій, духовних цінностей народу, дотримання спадкоємності в праві(правова культура).

Комунікативно-копромісна — встановлення зв’язків між учасниками суспільних відносин;забезпечення злагоди в суспільстві, взаєморозуміння між соціальними групами і стабільності соціальної системи (правопорядок).

Спеціально-соціальні (юридичні) функції права До основних юридичних функцій права відносять:

регулятивну, охоронну і захисну.

Регулятивна (впорядкувальна) — функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов’язками. Функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних.

Розрізняють статистичну і динамічну регулятивні функції.

Регулятивна статистична (закріплювальна) — упорядковує суспільні відносини фіксуванням основних прав і свобод особи, компенсації державних органів і посадових осіб (наприклад, норми конституційного права про право людини на відпочинок, освіту). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу.

Регулятивна динамічна (стимулююча) — забезпечує розвиток бажаних відносин, активної поведінки суб'єктів права (наприклад, покладання обов’язку платити податки, відбувати військову повинність).

Здійснюється за допомогою зобов’язувальних норм, які спричиняють правовідносини активного типу.

Охоронна (попереджувальна) — це функція установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжних заходів, порядку їх покладання і виконання, що мають на меті усунення (витіснення) шкідливих, небажаних для суспільства відносин, їх обмеження, та охоронну позитивних.

Охоронно-обмежувальний (попереджальний) вплив права здійснюється за наявності конфліктів, спорів про право, не доведених до правопорушення, і спрямований на охорону суб'єктивних прав та забезпечення соціальної справедливості. Охоронна функція виражається у фізичному і психічному примусі, іноді винятково у психічному (переконанні), не рідко потребує обвинувальної діяльності (привід, арешт майна, затримання як підозрюваного).

Захисна (відбудовна) — це функція установлення і гарантування державою засобів юридичного впливу, пов’язаного із спричиненням шкоди суб'єктам права, посяганням на їх правовий стан і «захисною» реалізацією права — спрямованістю на захист суб'єктивних прав. Захисний вплив права виявляється за наявності правопорушення, вчиненні шкоди суб'єктам права;іноді виражається у застосуванні примусових заходів (фізичного примусу — позбавлення волі особи, котра вчинила злочин) і, як правило, потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови, відновлення, порушених прав і інтересів, правового стану (поновлення на роботі чи посадові незаконно звільненого працівника;сплата аліментів; захист особи від необґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод; самозахист прав тощо).

На рівні суб'єктів права слід розмежовувати поняття «охороно» і «захист» .

Іноді один і той самий орган наділений правом охорони і захисту. Так, і суд чи інший юрисдикційний орган, а також його уповноважена посадова особа мають право (правомочність) не тільки захищати суб'єктів права, але й охороняти їх за допомогою установлених законом заходів правового впливу. Адвокати, а також фізичні, посадові і юридичні особи, котрі не наділені законом юрисдикційними повноваженнями, не мають права займатися «охороною». Вони можуть здійснювати тільки правовий «захист». Правоохоронні органи, їх посадові особи наділені правами (правомочностями) охорони і захисту прав і свобод суб'єктів права.

Отже, охоронна і захисна функції права не дублюють одна одну, але вони взаємопов'язані і витікають одна з одної, бо немає об'єктів, які б тільки охоронялися чи тільки захищалися.

1.3 Форми і методи втілення в життя функцій права У науці поняття реалізації функцій права розроблено недостатньо. На сьогоднішній день спеціальні монографічні дослідження, цілком присвячені даному питанню, за рідкісним винятком, відсутні. Незважаючи на це зазначений термін досить широко вживається в юридичній літературі. Мабуть, це обумовлено здається очевидністю, аксіоматично відповідного поняття. Найчастіше реалізація функцій права ототожнюється із здійсненням (реалізацією) права. Ці явища, безперечно, мають чимало спільного, проте вони не ідентичні в усіх відношеннях. Основна їх відмінність випливає з принципової різниці категорій, в єдності з якими в даному випадку використовується термін «реалізація «, — право і функції права.

У яких же формах реалізуються функції права?

Вище зазначалося, що функція права — це правовий вплив, що здійснюється у трьох формах:

*Інформаційного;

*орієнтаційної ;

*правового регулювання;

Відповідно до цих формами виділяють три форми реалізації функцій права: *інформаційну,

* орієнтаційну,

*правового регулювання.

Інформаційна форма реалізації функцій права полягає в тому, щоб повідомити адресатам вимоги держави, які стосуються поведінці людей, інакше кажучи, довести до їх відома, які є в суспільстві, схвалюються або допускаються державою можливості, об'єкти, засоби і методи досягнення суспільно корисних цілей і, навпаки, які - суперечать інтересам суспільства, держави та громадян.

Джерела, з яких громадяни отримують інформацію про зміст норм права, можуть бути самими різними: офіційні, засоби масової інформації, юрисконсульти, адвокати, інші особи юридичної професії, керівники різних рівнів, друзі, знайомі, родичі, популярна юридична література та ін.

Правова інформованість як форма реалізації функцій права має величезне значення, однак на сьогоднішній день її рівень значно відстає від потреб суспільного розвитку і потребує суттєвого підвищення. Особливого значення ця обставина має в періоди, коли йде інтенсивне оновлення законодавства. Тому громадяни об'єктивно потребують отримання правової інформації про чинне законодавство, про зміни, доповнення, виключення, що вносяться до нього, про нові закони і т.д. Не. випадково на порядок денний було поставлено завдання організувати юридичний всеобуч як єдину загальнодержавну програму, що охоплює всі верстви населення, всі кадри в центрі і на місцях.

Наступною, не менш значущою, формою реалізації функцій права є орієнтаційний вплив. Справа в тому, що важливі не тільки знання норм права, а й вироблення у громадян позитивних правових установок, які утворюють правову орієнтацію, що є наслідком орієнтаційного правового впливу. Сутність правової установки в правовій сфері можна визначити як схильність особистості до сприйняття норм права, його оцінки, готовність до вдосконалення дії, що має юридичне значення, або ж як імовірність того чи іншого варіанта поведінки (діяльності) у сфері правового регулювання.

Орієнтаційний правовий вплив складається із сукупності правових установок і являє собою двоєдиний процес: формування установок, з одного боку, та їх впливу на правову поведінку громадян, з іншого. Правові установки підрозділяють на:

*позитивні (спонукають до правомірної поведінки, у тому числі - до правової активності громадян)

*негативні (спонукають до протиправної поведінки).

Існуючі дві групи правових установок знаходяться в нерозривному зв’язку з двома видами правових орієнтації. Так, установки, які спонукають до правомірної поведінки, у сукупності утворюють позитивну правову орієнтацію, а установки, які спонукають до протиправної поведінки, — негативну правову орієнтацію.

Завданням орієнтаційного впливу права є формування позитивних правових орієнтирів.

Центральне місце в системі правового впливу займає правове регулювання, оскільки воно для права є специфічним, безпосередньо юридичною дією і здійснюється за допомогою особливої ??системи правових засобів, які утворюють в сукупності механізм правового регулювання.

Реалізація функції права в рамках цієї форми складається із з’ясування наступних принципових положень:

умов ефективності регулювання;

процесу правового регулювання;

соціальних результатів регулювання.

Продовжуючи думку про способи (форми) реалізації функцій права, необхідно зупинитися на наступному моменті. Якщо однією з форм реалізації права як такого є правовідносини, а без реалізації права неможлива реалізація його функцій (реалізація функцій права обумовлена?? реалізацією правових норм, оскільки самі функції обумовлені правом і є похідними від нього), то цілком очевидно, що правовідносини є тією сферою (формою), в якій також відбувається реалізація функцій права. Крім того, не викликає сумнівів та обставина, що в правовідносинах втілюється соціальне призначення права як регулятора життя суспільства, а реалізація функцій права є реалізація соціального призначення права. Тому зміст реалізації функцій права набагато об'ємніше, ніж просто встановлення відповідних правил поведінки.

Запропонована характеристика функцій права, природно, не вичерпує всього різноманіття цієї складної і важливої ??проблеми. Треба до того ж мати на увазі, що посилення ролі права в регулюванні суспільних відносин, особливо в захисті особистості, стабілізації суспільства, створення нормальних умов життєдіяльності, зумовлять і подальшу розробку проблеми функцій права.

держава функція право Розділ II Функції права і механізм управління держави

2.1 Причини невиконання функцій права Причин цьому безліч. Назвемо лише головні з них.

Перш за все — це нестабільна політична ситуація. Конфліктні відносини законодавчої і виконавчої гілок влади призвели до розвалу всієї системи державного управління, дестабілізації суспільного життя.

Президент, який взяв у свої руки законодавчу владу після відставки

Верховної Ради України, спробував заповнити правовий вакуум шляхом видання Указів, що мають силу Законів. Але поєднання законодавчих та виконавчих повноважень в одних руках не дає позитивних результатів. Чітке поділ влади в поєднанні з їх конструктивним взаємодією — єдиний, на наш погляд, шлях до правової держави. Новостворений законодавчий орган, не мав досвіду законотворчої діяльності, не здатний, поки що повною мірою регулювати процес виконання законів.

Представляється, що глибинні причини правової анархії, по-нашому, — не в юридичній, а, перш за все, в соціально-економічній сфері. У умовах економічної кризи, місцева влада довільно маніпулюють законами, прагнучи реформувати відносини власності та перевести планово-регульовану економіку на рейки автоматично діючої ринкової економіки.

Швидкісне блочно-потокове законотворчість не досягає своїх цілей, бо ефективність законів залежить не від простого бажання їх творців, а від комплексу економічних, політичних, моральних, культурних та інших чинників. Навряд чи можна погодитися з твердженням: «Краще недосконалий закон, ніж ніякого закону «.

Ще однією з важливих причин невиконання закону є деформація правового мислення та правової свідомості не тільки значної частини громадян, а й посадових осіб у вищому ешелоні влади. Нехтування вимогами закону можновладцями породжує певні проблеми та конфлікти.

Загальний правовий нігілізм у суспільстві.

Багато вчених вважають, що «виконання певних функцій прав в законі залежить від їх якості, точності формулювання, відсутності двозначності «. Недосконалість веде до неправильного тлумачення і ускладнює застосування закону та використання в системі права.

Труднощі у виконанні українських законів обумовлені також відсутністю системності, внутрішнього зв’язку прийнятих актів. Найчастіше закони вступають в суперечність один з одним.

У багатьох вчених-юристів занепокоєння викликає рівень спеціальної підготовки правозастосовних, професійної підготовки кадрів правоохоронних органів. Звідси малокомпетентні, некваліфіковані коментарі новоприйнятих законів у засобах масової інформації.

Все-таки, ясно і чітко викладений закон — це вже запорука його ефективної дії в сфері практики, він викличе менше труднощів при його застосуванні, виключає невірне тлумачення. Хоча не можна не погодитися з тим, що найбільша кількість проблем виникає саме в сфері практики.

На мій погляд, що недоліки законодавства не були б настільки руйнівні, якби в суспільстві існувала ефективна структура юридичної діяльності та захисту прав. У країні не створено системи юридичної адаптації законодавства. Раніше діяла наказова система його втілення в життя, тепер її немає. Відсутність наскрізного для всіх правових актів правозабезпечення зводить до мінімуму ефект самих прогресивних законів. Немає також практики відстеження недоліків знову прийнятих актів та оперативного внесення поправок.

Всі перераховані вище причини не виконання законів, безумовно, мають істотне значення, але думається, необхідно звернути особливу увагу на механізм забезпечення реалізації законів.

Все це приводить до порушенню функцій права та правотворчої, правозахисної системи права взагалі.

Порушується право, порушуються функції права і це буде завжди і ніякий закон не зможе врегулювати це все.

2.2 Відповідальність за порушення функцій права Поняття «відповідальність"(від слова «відповідати») може розглядатися як в правовому, так і в не правовому сенсі.

Відповідальність у правовому сенсі передбачає обов’язкову наявність несприятливих наслідків юридичного характеру для особи, яка порушила загальнообов’язкові правила поведінки.

1. Юридична відповідальність являє собою охоронну функцію держави, а тому критерієм її формування служить ступінь суспільної небезпеки того чи іншого порушення.

Якщо громадська небезпека дисциплінарного проступку невелика, то карати винного не обов’язково; закон передбачає звільнення від адміністративної та кримінальної відповідальності особи, яка вчинила малозначне адміністративна або кримінальна правопорушення.

2. Юридична відповідальність не самоціль, вона призначена не тільки для покарання за вчинене правопорушення, а й для його попередження в майбутньому. Головна її мета — виправлення і перевиховання порушників.

До традиційних видів відповідальності відноситься дисциплінарна, адміністративна, майнова (цивільно-правова і матеріальна) і кримінальна відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність — санкція, застосовується адміністрацією підприємства, установи, організації до працівника у вигляді дисциплінарного стягнення за дисциплінарний проступок. Під дисциплінарним проступком розуміється протиправне винна невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов’язків. Протиправність виявляється зазвичай в порушенні трудових обов’язків, покладених на відповідних осіб трудовим договором (контрактом), локальними нормативними актами (правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, положеннями, правилами й т.п.). У свою чергу ці нормативні акти не повинні суперечити законодавству про працю. Невиконання або неналежне виконання наказів, розпоряджень адміністрації, що суперечать чинному законодавству, не можуть розцінюватися як дисциплінарний проступок. Одночасно дисциплінарним проступком будуть лише винні дії чи бездіяльність працівника у формі умислу або необережності. Невиконання працівником своїх трудових функцій з незалежних від нього причин (у зв’язку з недостатньою кваліфікацією чи працездатністю, відсутністю належних умов роботи і т.д.) не є дисциплінарним проступком і, відповідно, порушенням трудової дисципліни.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність зумовлена особливістю трудових функцій права, значущістю належного виконання трудових обов’язків для нормального функціонування тієї чи іншої галузі народного господарства, суспільства в цілому.

Зміст трудової функції окремих категорій працівників (суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, які виконують виховні функції) охоплює також дотримання вимог морального змісту. Недодержання ними таких норм, їх аморальна поведінка не лише під час роботи, але й у побуті є підставою для притягнення таких працівників до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади, що негативно відображається в сфері суспільного життя.

Відповідальність за порушення трудових функцій права і охорони праці як дисциплінарну, так і адміністративну (штраф) і матеріальну, а у відповідних випадках — кримінальну, несуть винні посадові особи адміністрації, роботодавець. Винні у цьому керівники виробництва, його підрозділів та їх заступники можуть бути на вимогу профспілкового органу покарані аж до звільнення, зміщені з займаної посади. Працівники за порушення інструкцій з охорони праці притягнуто до дисциплінарної, а у відповідних випадках — до матеріальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це реалізація адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян та юридичним особам, які вчинили правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність — установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов’язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов’язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв’язок між збитком і протиправною поведінкою.

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов’язання було виконане).

Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.

Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов’язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.

Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, себто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).

Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв’язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав через цю протиправну дію.

Кримінальне право — це галузь права, регулююча суспільні відносини, пов’язані із здійсненням злочинних діянь, призначенням покарання та застосуванням інших заходів кримінально-правового характеру, що встановлює підстави притягнення до кримінальної відповідальності, або звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Крім того, під кримінальним правом може розумітися розділ правової науки, що вивчає цю правову галузь, а також навчальна дисципліна, в рамках якої вивчаються як правові норми, так і загальнотеоретичні положення.

Завданням кримінального права більшості держав є охорона інтересів суспільства від злочинних посягань та попередження злочинів. Конкретні формулювання можуть відрізнятися в деталях (наприклад, Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк так формулює ці завдання: «заборонити поведінку, яка невиправдано і непробачно заподіює або створює загрозу спричинення значної шкоди індивідуальним або громадським інтересам» і «забезпечити публічну безпеку, попереджаючи вчинення посягань за допомогою страхітливого впливу накладаються покарань, соціального відновлення особистості засуджених, а також їх ізоляції, коли це потрібно в інтересах охорони суспільства «), але суть їх у цілому однакова.

Порушуючи певну функцію права, людина завдає шкоди суспільству в цілому і за це несе певну міру та вид відповідальності.

Роблячи висновок можна сказати, що все залежить від порушення суб'єкта функцій права, в залежності від тяжкості порушення, певна людина буде нести певну міру покарання від тяжкості заподіяння шкоди суспільству.

Порушуючи будь-яку з функцій права так і в державі виникають певні недоліки та розгалуження в системі правопорядку з чого випливає вандалізм, монархія, мітинги і т. і.

Висновок На закінчення хотілося б підбити деякі висновки:

1. Під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом узяте.

2. Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

3. Правове вплив — це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань та громадян.

4. Напрямок впливу — найбільш істотний компонент функції права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право.

Таким чином, функція права — це прояв його іманентних, специфічних властивостей. У функції акумулюються такі властивості права, що випливають з її якісною самостійності як соціального феномена:

Функція права випливає з її сутності і визначається призначенням права в суспільстві. Функції - це «світіння» сутності права в суспільних відносинах. У той же час, будучи проявом іманентних властивостей сутності, функції не зводяться до них і не є простою їх «проекцією». Не можна механічно зв’язувати функції і сутність права. Як явище завжди містить момент незалежності від сутності, так і функція права має певну ступінь незалежності від його сутності.

Функція права — це такий напрям його впливу на суспільні відносини, потреба в здійсненні якого породжує необхідність існування права як соціального явища. У цьому сенсі можна сказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).

Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.

Функція права уявляє, як правило, напрям його активної дії, упорядочивающего певний вид суспільних відносин. Тому одним з найважливіших ознак функції права є її динамізм.

Сталість як невід'ємну ознаку функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії. Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, що вона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються відповідно до потреб практики Однією з найважливіших властивостей права є його здатність виступати в ролі регулятора суспільних відносин. Саме в цьому полягає соціальне призначення права. Правове регулювання відбувається в результаті впливу норм права на свідомість людей, а через неї — на їх поведінку. її одноманітність і повторюваність, відповідність вимогам права становить зміст правового регулювання. Вплив права на суспільні відносини може відбуватися в кількох напрямках.

З регулятивними можливостями права пов’язані його функції. Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовлені соціальним призначенням права. Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політичних інститутів, що існують у суспільстві

Завданням охоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхом поступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функція здійснюється заради охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою встановлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів виконання прийнятих щодо правопорушників рішень і т. ін.

Здатність права бути регулятором суспільних відносин — головна його корисна властивість. Саме через наявність цієї властивості право має величезну інструментальну цінність — воно є необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя.

Список використаних джерел

1. Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 272 с.

2. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права. Учебник. — М.: Норма, 1999. — 448 с.

3. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Хрестоматия: В 2-х т. Т.1. 620 с.

4. Малько А. В., Матузов Н, Теория государства и права: Курс лекций. М.: Юристъ — 2001, 672 стр.

5. Конституція України

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою