Правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі та звертаннях

ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ, ВЛАСНИХ І ЗАГАЛЬНИХ ІМЕН У КЛИЧНІЙ ФОРМІ ТА ЗВЕРТАННЯХ.

1. 1.Іменники чоловічого року ІІ відміни в кличній формі закінчуються нау (-ю), -е.

2. 2.Іменники твердої групи з суфіксамиик, -ок, -к (о) та деякі мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення — у: батьку, синку.

3. 3.Іменник м’якої групи мають закінченняю: кобзарю, Костю, секретарю.

4. 4.Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни та іменники жіночого роду ІІІ відміни в кличній формі закінчуються нао (тверда група), -е, -є, -ю: дівчино, Миколо.

5. 5.Іменники І відміни м’якої та мішаної груп, а також іменники ІІ відміни мають закінченняе (-є) радосте, Марія, надіє.

6. 6.Іменники І відміни м’якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі імена, або загальні назви, мають закіченняю: матусю, Галю, Олю.

7. 7.У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Іване Миколайовичу, Галино Василівно.

8. 8.У звертання. Що складаються з двох загальних назв в однині кличну форму можуть мати обидва слова або тільки перше: пане бригадир (е), пане директор (е).

9. 9.У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Анрієнко.

10. 10.Звертання, що складається із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім'я може мати кличну форму і форму називного відмінка: друже Ярослав (е), сестро Ярино (а).

Звертання — це слово чи словосполучення, що називає особу чи предмет до якого звертається мовець. На письмі виділяються розділовими знаками. Найчастіше звертання виражаються кличною формою:

Зоре моя вечірняя, зійди над город!

У документах найчастіше використовуються слова — звертання, які виражають форму ввічливості: шановний, вельмишановний, Ваше високродстойносте. Також звертаннями виступають офіційні слова звертання: пане, добродію, друже…

Вокативні речення-звернення Вокативне речення складається тільки з одного звертання, і називаючи адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, обурення, незадоволення, заборону, оклик.

Характерними особливостями цих граматичних конструкцій є те, що в них вживаються тільки назви осіб у кличній формі або у формі названого відмінка. Це, переважно, власні імена або іменники, які означають осіб за їх сімейними стосунками (мамо, дядька, донько, брате).

Особливу роль у вокативному реченні відіграє інтонація, з її допомогою передаються спонукання і різні емоційні реакції. З семантико-граматичного боку вокативні речення — нерозкладні. Ні, сестронько моя, ніяке зілля не загоїть мого горя (біль). Яринко! Люба моя, квіточко моя, зоре моя! (виражається любов).

Професіоналізм Професіоналізм — це слова, якими користується окрема група людей певної професії: театр, клоун, клоунада.

Професіоналізми виникають, коли якась спеціальність чи фах, вид занять не мають розвиненої термінології (мисливці, рибалки). Друга група професіоналізмі - це загальнозрозумілі слова, які не є літературними. Знати мову професії - означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. У літературній мові немає абстрактних іменників у множині, а у професійній мові вони трапляють. Часто слова позначають наявність якихось однак (якісний, кваліфікований). Означають високий рівень.

У межах одного колективу, однієї спеціальності творяться слова — професіоналізми за допомогою префіксів:

до — дообладнати сцену недо — недоучив, недоспівав, не дотанцював за — за процентувати (проставити проценти) над-, понад — понадплановий, надспіваний за доп. Суфіксів:

• -.ість — пливучість;

• -.ація — девальвація.