Кількість населення України та проблеми його відтворення

Реферат на тему:

" Кількість населення України

та проблеми його відтворення" .

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структу­ра є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного при­росту населення (табл. 1).

Таблиця 1.

Чисельність населення України (на 1 січня).

За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політич­них репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростан­ня загальної чисельності населення зумовлює потребу значних ка­пітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріально­го і культурного рівня життя народу України.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності насе­лення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14.3% у 1940 р. і 15.4%о у 2002 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3%о у 1940 р. до 9.6%о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13.0%о у 1940 р. до 5.8%о у 2002 р.).

Зниження природного приросту спричиняє деформацію віко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсів. «Старіння» населення призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господар­ства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населен­ня практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопу­ляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Загальна динаміка чисельності насе­лення формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих тери­торій (при незмінності державних кордонів) і за ра­хунок адміністративно-територіальних змін.

Слід зауважити, що в останнє десятиліття (1990;2002 рр.) спостерігається зменшення чисельності з 51.3 млн. чол. (1996 р.) до 49.1 млн. чол. (2003 р.), що становить 1.9 млн. чол. або 3.7%. Такі процеси зумовлені різними чинниками: низьким рівнем життя, екологічною кризою, соціально-економічними проблемами тощо. Але сильний вплив на чисельність має як природний рух, так і механічний, про що йдеться в наступних питаннях курсової роботи.

Кількість населення в країні до сучасного періоду збіль­шувалася переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня народжуваності над рівнем смерт­ності. До другої світової війни в Україні був досить високий рівень народжуваності - 27 чол. на 1 000 жителів. Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7 чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 — у 2002 р. У багатьох областях кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це насамперед відбувається у Він­ницькій, Чернігівській, Житомирській областях України.

Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст на­селення України став від'ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза — наслідок соці­алістичного способу виробництва.

Головна причина перевищення смертності над народжува­ністю криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, найжиттєздатнішої час­тини нації під час голодоморів, воєн і репресій.

Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до міні­муму, скорочення його приросту. В 1990 р., наприк­лад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював ли­ше 0.6 чол. і за останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за цим показ­ником на останньому місці серед колишніх союзних республік: вона «випереджує» навіть такі республі­ки, як Латвія (1.1%) та Естонія (1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природ­ним приростом. Пограничні з Україною Білору­сія та Молдова також мають набагато вищі по­казники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджи­кистані, приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані - 45 разів.

Відомо, що природний приріст населення форму­ють кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо.

При аналізі вказаних показників слід насампе­ред звернути увагу на таку властиву Україні особ­ливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припа­дало близько однієї третини всіх народжених і май­же половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло — відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структу­рою сільських жителів (значно вища, як уже за­значалося, частка осіб передпенсійного і пенсій­ного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється вели­чиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. — мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оці­нюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. — плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кіль­кістю померлих і за величиною природного при­росту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення.

Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 — 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різ­ко зросла також різниця між показниками, що ха­рактеризують народжуваність, смертність і природ­ний приріст міського і сільського населення. На­приклад, за 1960 — 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського населення — з 20.1 до 12.7, і серед сільського — з 21.0 до 12.7. Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1- серед міських — з 6.3 до 10.2, і серед сільських — з 7.5 до 16.1. Як результат — природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з 13.6 до 0.6, в тому числі міського — з 13.8 до 2.5, сільського — з плюс 13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від'ємний приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природ­ний приріст був позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих міських жителів зро­сло на 60%, а число померлих сільських жите­лів — більше ніж удвоє. В результаті цих змін при­родний приріст усього населення (1960 — 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази, природний приріст міського населення — з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а природний приріст сільського насе­лення — з плюс 13.5 до мінус 3.4. Україна опини­лася, таким чином, на одному з. останніх місць у сві­ті за показниками природного руху населення (табл. 3).

Різко погіршилося і співвідношення показни­ків природного приросту міського і сільського насе­лення. Якщо в 1960 р. різниця між природним приростом міських і сільських жителів станови­ла 0.3 (на користь міського), то в 2002 р. цей по­казник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі об­ласті України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст сільсь­кого населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення природного приросту сільських жителів.

Зниження коефіцієнтів народжуваності в Украї­ні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце на­лежить низькому сумарному коефіцієнту народжу­ваності, який за останнє п’ятиріччя становив 1.9 — 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності відо­бражає середню кількість дітей, народжених жін­кою за життя). За 1980 — 2002 роки жінки у віці 15 — 49 років скоротили кількість народжених ді­тей (в середньому за рік на 1000 жінок відповід­ної вікової групи) з 58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість народже­них у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у віці - 20 — 24 роки — з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29 років — з 102.2 до 91, від 30 до 34 років — з 50.9 до 44.0, від 35 до 39 років — з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки — з 4.2 до 3.7, від 45 до 49 років — з 0.3 до 0.2.

Однією з причин відносно невисокої народжува­ності є, як уже зазначалося те, що значна кіль­кість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину народжують жінки, які не перебувають у за­реєстрованому шлюбі. В 1990 р. на таких дітей при­падало 11.2% загальної кількості народжених.

Негативний вплив на природний приріст насе­лення України має досить велика кількість абор­тів.

Природний рух населення формують також по­казники його смертності. Серед останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці помирає кожна десята (віком до одного року) дити­на. Зрозуміло, що зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального природного приросту населення.

В Україні є дуже високою, особливо серед сіль­ських жителів, загальна смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в 2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій наро­джуваності (12.7) призвело до того, що природ­ний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.

Смертність населення республіки помітно коли­вається залежно від віку. В цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол. від­повідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, знижен­ня абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адмініс­тративних районів, низький рівень ефективності використання робо­чої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу нау­кових досліджень і практичних заходів щодо раціонального викорис­тання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України.

Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки праце­здатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досяг­нень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку еконо­міки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі нау­ково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.

Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безро­бітного населення, на всій території України створено центри зай­нятості населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• аставний Ф. Д. Населення України. Національно-територіальні питання. -Львів, 1993.

• асляк П.О., Шищенко П. Г. Географія України. -К.: Зодіак-Еко, 1998. -432 с.

• аламарчук М.М. Географія України. -К.: Освіта, 1993.

• озміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. -К.: Вища школа. -375 с.

• оціально-економічна географія України / за заг. ред. О.І. Шаблія. -Львів: Світ, 1994. -608 с.

• орічний статистичний довідник. -К.: Мінстат. — 2003 р.