Аналіз кредитної політики підприємства

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА КУРСОВА РОБОТА на тему: «Аналіз кредитної політики підприємства»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття вибору кредитної політики підприємств

1.2 Порядок і етапи розробки кредитної політики підприємства

1.3 Принципи та особливості розробки кредитної політики

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ВАТ «КИЇВСТАР»

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства

2.2Аналіз динаміки обсягу та структури дебіторської заборгованості

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Удосконалення механізму кредитної політики підприємства

3.2 Програма реструктуризації кредитної політики підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми. Кредитна політика підприємства відповідає на такі питання, як кому саме надавати позику, на яких умовах, як часто і в якому розмірі. Однак найголовнішим критерієм ефективності кредитної політики компанії є її зростання прибутковості по основній діяльності, або ж зростання обсягів продажів і / або скорочення періоду оборотності дебіторської заборгованості (тобто прискорення). Для того, щоб знайти оптимальне рішення в комерційному кредитуванні, рекомендується використовувати граничний аналіз, у якого формальна мова строго визначає рівновагу в терміни та обсяги надання відстрочки по платежах. Лібералізація кредитної політики виробляється до тієї пори часу, поки допоміжні вигоди від зростання обсягу реалізації не зрівняються з допоміжними витратами за наданим позиці.

Змістовним фундаментом кредитної політики підприємства є ті інструменти, які використовують збутові підрозділи в разі надання позики контрагентам і стандарти їх надання, які встановлюють резонні обмеження і правила .

У сучасних умовах ринкової економіки проблема даного дослідження має актуальний характер.

Для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність на ринку і привабливість продаваного товару, реалізація продукцій в кредит (з відстрочкою платежу) має досить широкі перспективи у подальшому розвитку .

Змістовною основою кредитної політики є інструменти, якими керуються збутові структури при наданні кредиту постачальникам і стандарти надання кредитів, що встановлюють розумні правила та обмеження.

Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах. З метою забезпечення конкурентоспроможності та привабливості продаваного товару в сучасній практиці реалізація товарів у кредит (з відстрочкою платежу) отримала широкий розвиток .

Метою дослідження даної роботи є розгляд кредитної політики підприємства та розробка заходів щодо її вдосконалення .

Завданнями дослідження:

ознайомитися з основами формування кредитної політики підприємства;

розглянути порядок розробки кредитної політики підприємства;

розглянути етапи кредитної політики підприємства;

провести оцінку кредитної політики підприємства на прикладі ПАТ «Київстар» ;

визначити стан кредитної політики підприємства;

запропонувати шляхи вдосконалення кредитної політики підприємства,

удосконалити механізм кредитної політики підприємства;

визначити кредитну політику даного підприємства за удосконаленим механізмом.

Об'єктом дослідження є кредитна діяльність підприємства.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі реалізації стратегії кредитування підприємства та її в досконалення .

Методи дослідження Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних вчених Ковальової В.В., Селезньової М.М., Шеремета А. Д., Сайфуліна Р. С, Бланка І.А та зарубіжних вчених з питань економічної теорії, проблем механізму кредитної політики, теорії прийняття рішень управління дебіторською заборгованістю на підприємствах та з проблем економіко-математичного моделювання процесів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття вибору кредитної політики підприємств В сучасній науці існують різні підходи до визначення сутності управління кредитною політикою. Так, зарубіжні вчені Є. Брігхем [2], Ф. Ченг, Дж. Фіннерті стверджують, що кредитна політика підприємства? це перш за все ефективне управління дебіторською заборгованістю, що полягає у виборі найкращого для даного підприємства строку кредитування покупців, кредитних інструментів, розмірів та строків дії знижок. О. Ареф'єва [4], І. Шестова також вважають, що формування найбільш ефективної кредитної політики підприємства є основою для управління дебіторською заборгованістю. О. Лучков стверджує, що кредитний період є основним фактором, що об'єднує кредитну політику й політику визначення оптимального розміру інвестицій в дебіторську заборгованість. І. Алфьорова, Т. Калічава вважають, що під кредитною політикою підприємства мається на увазі максимально ефективне використання дебіторської заборгованості як інструменту збільшення обсягів продажів. О. Агєєва ототожнює кредитну політику підприємства з політикою управління дебіторською заборгованістю.

Отже, спираючись на висновки зарубіжних та вітчизняних науковців далі кредитна політика підприємства буде розглядатися в контексті управління дебіторською заборгованістю підприємства. З цього можна зазначити, що кредитна політика підприємства включає до свого складу систему правил з вибудовування відносин з замовниками, куди входить й процедура стягнення заборгованості [9, c. 141].

Дебіторська заборгованість є однією з різновидів активів організації, який може бути реалізований, переданий, обміняний на майно, продукцію, результат виконання робіт або надання послуг.

За своєю економічною сутністю дебіторська заборгованість являє собою кошти, тимчасово відвернуті з обігу підприємства. Це просто гроші. Гроші, які у підприємства, за ідеєю, є, але не «живцем», а у вигляді зобов’язань, виражені в тій або іншій формі. Гроші, які б вони не були, це теж товар. А товар, як відомо можна продати. Питання в тому, чи можна здійснити таку операцію, чи є покупець на цей товар і наскільки доцільний такий продаж, зокрема, в порівнянні з іншими варіантами стягнення боргів. «Залежно від розміру дебіторської заборгованості, найбільш вірогідних термінів її погашення, а також від того, яка вірогідність непогашення заборгованості, можна зробити висновок про стан оборотних коштів організації та тенденції її розвитку».

Головним чинником, що визначає фінансовий стан підприємства, є стан його оборотних коштів і одного з елементів — дебіторської заборгованості.

«Оборотні кошти (оборотний капітал) — це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи. За матеріально-речовинним ознакою до складу оборотних засобів включаються: предмети праці (сировина, матеріали, паливо і т.д.), готова продукція на складах підприємства, товари для перепродажу, грошові кошти і кошти в розрахунках «[12].

Дебіторська заборгованості визначається, відповідно як актив у балансі за умови, її оцінка має бути достовірно визначена та існує ймовірність погашення протягом визначеного терміну у майбутньому. У балансі заборгованості визначаються за чистою вартістю.

Обов’язок здійснювати контроль за повнотою та своєчасністю розрахунків, станом дебіторської заборгованості лежить у першу чергу на самому підприємстві. Для цих цілей у структурі управлінського персоналу передбачається спеціальний підрозділ фінансової служби.

За характером виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:

— нормальну або виправдану заборгованість, до якої відносить заборгованість, що обумовлена ходом виконання виробничого завдання підприємства, а також діючими формами розрахунків (заборгованість за пред’явленими претензіями, заборгованість за підзвітними особами, товари відвантажені, термін оплати яких не настав).

— не нормальну або не виправдану, яка виникла в результаті порушення розрахункової і фінансової дисципліни, послаблення контролю за відпусткою матеріальних цінностей, виникнення нестач і розкрадань (товари відвантажені, але не оплачені в строк, заборгованість по нестачах і розкраданням).

На думку Левковича О. А., під дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість організацій, працівників і фізичних осіб цієї організації, що виникає у процесі економічної діяльності організації, тобто заборгованість покупців за куплені товари та, підзвітних осіб за видані ним під звіт грошових сум та інших.

У книжці «Управління фінансовою безпекою підприємства» Бланк І.А., вважає, що дебіторська заборгованість має двояку природу. З одного боку, «нормальне» зростання дебіторської заборгованості свідчить про збільшення потенційних доходів населення і підвищення ліквідності. З іншого боку, не всякий розмір дебіторської заборгованості прийнятий підприємством, оскільки зростання невиправданої дебіторської заборгованості може призвести також до втрати ліквідності.

Виникнення дебіторської заборгованості при системі безготівкових розрахунків є об'єктивним процесом господарської діяльності підприємства.

Метою кредитної політки є забезпечення умов зростання виручки, прибутку і рентабельності шляхом надання товарного кредиту. Отримання платежів від дебіторів — одне з основних джерел надходжень грошових коштів підприємства, тому кредитна політика прямо впливає на отримання підприємством доходів і прибутку [9, с. 292]. Індикаторами впливу кредитної політики на прибутковість підприємства визначено показники зміни обсягу продаж і прибутку від продажу в кредит.

Вибір кредитної політики підприємства орієнтовано на досягнення компромісу між прибутковістю і ризиком втрат прибутку від дебіторської заборгованості. З одного боку, дебіторська заборгованість є частиною оборотних коштів підприємства і тому її зростання призводить до зменшення оборотності виробничих активів, додаткової потреби у фінансових ресурсах, зростання кредиторської заборгованості та витрат, зниження прибутку. З іншої сторони, повна відмова від дебіторської заборгованості призводить до відтоку клієнтів, які віддають перевагу роботі з відстроченням платежів, і як наслідок, зниження прибутку.

Характеристиками кредитної політики є: тип політики, термін надання кредиту, стандарти кредитоспроможності, система стягнення дебіторської заборгованості, знижки, ефективність. Формування кредитної політики передбачає такі основні етапи [9, с. 40]: аналіз дебіторської заборгованості за попередній період, вибір типу кредитної політики, визначення умов надання відстрочки платежів (термінів, системи знижок, форм розрахунку), розробка стандартів кредитоспроможності покупців, організація контролю боргових зобов’язань дебіторів, вибір форм рефінансування дебіторської заборгованості, обґрунтування напрямів диверсифікації реалізації продукції (перспективні клієнти, вихід на нові ринки).

Критерієм вибору кредитної політики підприємства визначено перевищення прибутку від зростання обсягу продажу в кредит над витратами з обслуговування дебіторської заборгованості. Показник обсягу виручки підприємства при продажі в кредит пропонується розраховувати з урахуванням впливу інфляції та залежності ціни продукції від виду системи оплати і терміну відстрочки платежів.

Вибір кредитної політики необхідно здійснювати з урахуванням протиріч між рентабельністю і ліквідністю; фінансовою стійкістю, рентабельністю і ризиком, які викликані прагненням підприємства до досягнення максимального економічного зростання [3, с. 26]. Так, реалізація товарів в кредит із застосуванням агресивної тактики продажів може підвищити рентабельність, але погіршити ліквідність у зв’язку із збільшенням періоду погашення дебіторської заборгованості.

1.2 Порядок і етапи розробки кредитної політики підприємства Управління дебіторською заборгованістю є невід'ємною складовою збутової діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. Велика частка дебіторської заборгованості у загальній структурі активів знижує ліквідність, фінансову стійкість та підвищує ризик фінансових збитків. Передусім необхідно визначити, що розуміється під терміном «дебіторська заборгованість». Так, згідно з П (С)БО 10, дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. З іншого боку дебіторська заборгованість вважається важливою складовою оборотного капіталу, яка представляє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, робіт, послуг.

В процесі дослідження, здійснивши критичний аналіз літературних джерел можна зробити висновки, що управління дебіторською заборгованістю підприємства — це процес цілеспрямованого, комплексного, систематичного проведення заходів щодо оптимізації обсягів дебіторської заборгованості та забезпечення своєчасної інкасації боргу, що досягається шляхом розробки ефективної кредитної політики, використання сучасних форм рефінансування, здійснення моніторингу за дебіторською і кредиторською заборгованостями, врахування впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, і спрямоване на максимізацію прибутку та підвищення рівня фінансової безпеки підприємства. Провівши аналіз основних проблем управління дебіторською заборгованістю, з якими стикаються підприємства та організації, їх можна систематизувати наступним чином:

— відсутність чіткої інформації щодо термінів погашення зобов’язань підприємствами-дебіторами;

— не розроблений регламент та методика роботи з простроченою дебіторською заборгованістю;

— недостатність даних, а іноді їх повна відсутність, про зростання витрат, пов’язаних зі збільшенням розміру дебіторської заборгованості;

— не здійснюється оцінка фінансового стану дебіторів і ефективність надання відстрочок платежів.

Для вирішення вищезгаданих проблем з метою покращення фінансового стану господарюючих суб'єктів необхідно визначити чітку методику та етапи управління дебіторською заборгованістю.

Для забезпечення формування й впровадження організаційно-економічного механізму управління дебіторською заборгованістю необхідно створити контролюючий орган за формуванням, рухом та стягненням дебіторської заборгованості, який крім того, відповідає за організацію процесу формування та функціонування організаційно-економічного механізму управління дебіторською заборгованістю для прийняття відповідних управлінських рішень.

Другим етапом є аналіз дебіторської заборгованості за попередні періоди. Основними параметрами, що характеризують стан дебіторської заборгованості, є її середньорічний розмір, середній термін погашення та частка в структурі доходу від операційної діяльності. Слід проаналізувати кількісний та якісний склад заборгованостей, коефіцієнти оборотності, співвідношення заборгованостей по сумах та строках оплати, їх вплив на фінансові результати підприємства. Якість дебіторської заборгованості означає ймовірність одержання цієї заборгованості в повній сумі. Показником цієї ймовірності є термін утворення заборгованості, а також питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі. Практика діяльності господарських суб'єктів свідчить: чим більший строк дебіторської заборгованості, тим нижча вірогідність її одержання.

Крім того, необхідно здійснювати порівняння рівня дебіторської та кредиторської заборгованості на підприємстві. Перевищення дебіторської заборгованості зумовлює зниження фінансової стійкості підприємства та вимагає залучення додаткових джерел фінансування. У випадку перевищення кредиторської заборгованості створюється загроза неплатоспроможності підприємства [4, с. 174].

На третьому етапі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців. Тип кредитної політики визначається на основі співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції: консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний (або жорсткий) тип кредитної політики підприємства направлений на мінімізацію кредитного ризику. Механізмом реалізації політики такого типу є: скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту і його розміру; ускладнення умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання жорстких процедур інкасації заборгованості.

Помірний тип кредитної політики характеризує типові умови її здійснення і орієнтується на середній рівень кредитного ризику під час продажу продукції з відстроченням платежу. Агресивний (або м’який) тип кредитної політики підприємства має на меті збільшення додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, який супроводжує ці операції.

Реалізація четвертого етапу дозволить розробити індивідуальні умови надання комерційних кредитів різним покупцям. Для цього потрібно формувати систему стандартів оцінки покупців, яка включає наступні елементи: визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоздатність окремих груп покупців, формування експертизи інформаційної бази проведення оцінки кредитоздатності покупців, вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоздатності покупців, групування покупців за рівнем кредитоздатності, диференціація кредитних умов відповідно до рівня кредитоздатності [5; 55].

Умови кредитування є досить важливим чинником, який впливає на обсяги продажу. Вони полягають у встановленні для окремих покупців:

1) строків оплати,

2) знижок за своєчасність оплати,

3) строків дії знижок.

Неможливо встановити однакові для всіх підприємств строки оплати покупцями відвантаженої продукції, знижки та строки дії знижок, їх повинно встановлювати підприємство самостійно залежно від своїх потреб та специфіки функціонування. Основні чинники, які впливають на вибір умов кредитування підприємством покупців, доцільно віднести такі: термін придатності продукції, платоспроможність покупців, бажані обсяги продажу, попит на продукцію, сезонність товару, особливості цінової політики, величина закупівельної партії, розширення ринків збуту [6; с. 78]. Одним із способів власного погашення дебіторської заборгованості є надання знижок покупцям за дострокове одержання коштів, що сприятиме забезпеченню прибутку, який в будь-якому випадку буде значно більший, ніж сума наданоїзнижки. Такий спосіб погашення дебіторської заборгованості дуже розповсюджений у міжнародній практиці, де підприємства розробляють цілі системи знижок з метою збереження фінансових ресурсів [7; с. 100].

Ще одним етапом є формування процедури інкасації дебіторської заборгованості, який передбачає розробку ряду заходів щодо погашення дебіторської заборгованості, терміни сплати якої прострочені. Це процедури взаємодії з покупцями у випадку порушення умов оплати, системи покарання контрагентів, які допустили прострочення платежів, та ін. При цьому можуть використовуватися різноманітні методи які можна класифікувати на такі групи:

— юридичні - претензійна робота, подача позову до суду.

— економічні - фінансові санкції (штраф, пеня, неустойка), передача в заставу майна і майнових прав, призупинення постачань продукції.

— психологічні - нагадування по телефону, факсу, пошті, використання ЗМІ чи поширення інформації серед суміжних постачальників, що загрожує боржнику втратою іміджу.

— фізичні - арешт майна боржника, вироблений органами державної виконавчої служби.

Якщо виникає загроза перетворення дебіторської заборгованості в сумнівну, то означає, що підприємство не просто втратить свій прибуток, а може отримати збиток, для покриття якого необхідно буде використовувати власні фінансові кошти. Тому, для того щоб підприємство могло вийти з цієї ситуації з мінімальними втратами, є можливість проводити рефінансування дебіторської заборгованості. Рефінансування дебіторської заборгованості - це прискорене переведення в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти та високоліквідні короткотермінові цінні папери [8, с. 136]. В зарубіжній практиці використовують такі форми рефінансування:

1. Факторинг у зарубіжній теорії фінансового менеджменту розглядається як фінансова операція, що полягає в поступці підприємством — продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії, що приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. Факторингова операція сприяє скороченню періоду фінансового й операційного циклу" [9, с. 244]. Головним недоліком факторингу є його вища вартість, порівняно з кредитами.

2. Форфейтинг це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера кспортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). кспортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. орфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». При цьому факторинг потрібно трактувати як короткостроковий інструмент фінансування, а форфейтинг — як середньоа довготерміновий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій, оскільки його термін тановить від 180 днів до 5 років.

3. Урахування векселів, виданих покупцями — це форма кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання терміну платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя у повній сумі. Внаслідок операції врахування вексель повністю переходить у власність банку [9; c. 320−321]. Разом з тим постають питання відображення обліку факторингу, форфейтингу та векселів у бухгалтерському обліку. Вважаємо за необхідне ввести рахунки аналітичного обліку, що забезпечить достовірність інформації про такі методи погашення дебіторської заборгованості.

Зарубіжні економісти-аналітики пропонуються такі методи управління рахунками дебіторів:

— визначати термін прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівнювати цей термін з нормами в галузі, показниками конкурентів та даними минулих років;

— періодично переглядати граничну суму реалізації продукції, виходячи з фінансового стану клієнтів;

— якщо виникають проблеми з одержанням грошей, вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

— використовувати установи, які стягують борги;

— продати рахунки дебіторів факторинговій компанії, якщо при цьому можна отримати економію.

Також одним із етапів управління дебіторською заборгованістю є побудова ефективної системи контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості - необхідний для того, щоб забезпечити надходження інформації не тільки про те, що відбулося, але й про відхилення, які можуть бути.

Найбільше значення набуває здійснення контролю, який дозволяє з’ясувати наскільки ефективно та своєчасно відбувається погашення дебіторської заборгованості, наскільки запропонована відстрочка платежу відповідає вимогам ринку та стану на ньому підприємства.

Все вище обумовлене надало можливість узагальнити алгоритм, що дає змогу оптимізувати управління дебіторською заборгованістю на підприємстві при умові призначення окремої відповідальної особи. Використання запропонованого алгоритму на практиці надасть змогу підвищити ефективність управління дебіторською заборгованістю на підприємстві, відображення його в обліку, внаслідок чого можуть бути досягнуті такі результати:

1) збільшення обсягів реалізації продукції;

2) встановлення довготривалих господарських зв’язків;

3) максимізація прибутку під час збереження ліквідності та платоспроможності підприємства;

4) зниження рівня операційного ризику і як наслідок — підвищення

фінансової безпеки.

Все вище зазначене дає підставу для прийняття стратегічних управлінських рішень.

1.3 Принципи та особливості розробки кредитної політики

Метою розробки кредитної політики на підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних завдань його діяльності. Методичні вказівки розроблені на прикладі однієї з основних складових кредитної політики — політики запозичень в кредитних установах. Для цього на підприємстві проводиться аналіз структури бухгалтерського балансу, визначається рівень співвідношення власних і позикових коштів, проводиться порівняння залучених кредитів і позик з величиною чистих активів.

На підставі цих даних вирішується питання про достатність власних оборотних коштів або про їх недостачі. В останньому випадку приймається рішення про залучення позикових коштів, прораховується ефективність різних варіантів, розробляються напрями вдосконалення кредитної політики, визначається кредитоспроможність підприємства.

В окремих випадках підприємству доцільно брати кредити і при достатності власних коштів, так як рентабельність власного капіталу підвищується в результаті того, що ефект від вкладення коштів може бути значно вище, ніж процентна ставка.

З цією метою фінансова служба підприємства:

* розраховує потребу в позикових коштах (при її відсутності можливу вигоду від їх залучення);

* вибирає кредитну організацію (враховуючи наявність ліцензії, розмір процентної ставки, способи її розрахунку — складним відсотком або простим відсотком, терміни погашення, форми видачі, репутацію на ринку цінних паперів, умови пролонгації кредитів і т.д.);

* складає план погашення позикової заборгованості і розраховує процентну суму з урахуванням особливостей оподаткування прибутку.

У розрахунках враховані принципи банківського кредитування, які

являють собою вимоги до організації кредитного процесу:

1) зворотність і терміновість кредитування;

2) диференційованість кредитування;

3) забезпеченість кредиту;

4) платність банківських позик;

5) цільовий характер кредиту .

Повернення і терміновість кредитування обумовлені тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств, установ і населення, які в надалі підлягають поверненню власникам, що вклали їх в банк.

Розмір і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов’язань.

Терміновість кредитування є необхідну форму досягнення повернення кредиту. Терміновий кредит повинен бути повернутий у строго визначений термін. терміновість є тимчасова визначеність поворотності кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів в сфері позичальника. Порушення строку користування позичкою відбивається на всьому ланцюжку комерційних взаємовідносин .

Принцип диференційованості кредитування визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (так званих пріоритетних сфер господарювання).

Забезпеченість кредиту закриває один з основних кредитних ризиків — ризик непогашення позики. Розміри і види забезпечення залежать від фінансового стану позичальника, умов позики, відносин з позичальником. Чинне законодавство передбачає, що одним із способів забезпечення банківських позичок є застава. В силу застави кредитор (банк) має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами.

Задоволення вимог комерційного банку з вартості закладеного майна проводиться за рішенням суду.

Розроблення ефективної кредитної політики сприяє формуванню стабільних зв’язків підприємства з його контрагентами. При цьому, під поняттям «кредитна політика» слід розуміти стандартний набір процедур для прийняти рішення про те, які саме з клієнтів повинні отримати товарний кредит і на яких умовах, забезпечити дотримання усіх умов кредиту та визначення умов надання знижки.

Також кредитна політика передбачає формування напрямків прийняття рішень щодо вибору надійного позичальника, обсягу та терміну кредиту, а також визначає цілі кредитного управління.

Кредитну політику, особливо щодо клієнтів нових, необхідно розробляти на основі ґрунтовного вивчення їх ділової репутації і фінансових можливостей. І якщо при цьому існує хоч найменша ймовірність неповернення платежів чи немає ймовірності повторного замовлення, краще відмовити клієнту в наданні товарного кредиту.

Щоб зробити висновок про правильність і збалансованість обраної кредитної політики необхідно постійно аналізувати дебіторську заборгованість за термінами давності, аналізувати фактичні терміни, протягом яких здійснюється повернення заборгованості. Внаслідок проведення такого аналізу підприємство може оцінити, чи достатньо у нього фінансових можливостей, щоб інвестувати розраховану суму грошових засобів у повному обсязі.

Складовою кредитних умов виступає термін кредиту як час до настання виплати боргу. В контракті воно визначається як «нетто 30» або «нетто 90» (термін платежу настане через 30 або 90 днів).

Найбільш гнучким інструментом впливу на швидкість повернення коштів в оборот підприємства є надання знижок за швидку оплату продукції. Негайне погашення дебіторської заборгованості скоротить суму заборгованості дебіторів, тому в кредитній політиці для формування стабільних відносин з контрагентами розробляється система знижок.

У такому разі кредитні умови визначаються в контракті, наприклад як «5/15, нетто 30», де число 5 означає 5% знижки від суми рахунку, якщо платіж здійснено протягом 15 днів від дня виписки рахунку. У протилежному випадку платіж повинен бути здійснений протягом 30 днів. Так, пропонуючи знижку, підприємство готове відмовитися від 5% ціни товару для прискорення надходження платежу. Такі умови можуть привабити насамперед клієнтів з коротким грошовим циклом та які розраховують отримати прибуток саме за рахунок знижки.

Знижки клієнтам надаються у таких випадках:

— здійснення передоплати або швидкої оплати за продукцію (використовується підприємством при дефіциті грошових коштів);

— купівлі великих обсягів продукції;

— купівлі продукції нижчої якості, а також з метою залучення нових клієнтів, підтримання ділових стосунків з давніми клієнтами або з тими, що є «цінними» для підприємства (ключові клієнти).

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ВАТ «Київcтар»

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства ВАТ «Київcтар» є одним з лідерів телекомунікаційних операторів в Україні. «Київстар», а також дочірні організації, надають послуги більш ніж 100 мільйонам клієнтів: у стандарті GSM у всіх регіонах країни; в стандарті UКS — у всіх регіонах РФ, в Вірменії, Узбекистані, Білорусі; в стандарті CDMA- 450 по всій Україні, в стандарті LTE по всьому Узбекистану та Вірменії. ВАТ «Київстар» надає також послуги фіксованого зв’язку та кабельного телебачення в усіх федеральних округах Росії, в Україні та у Вірменії - кількість абонентів платного домашнього телебачення складає 3 мільйони домогосподарств, кількість абонентів широкосмугового доступу в Інтернет — 2,2 мільйона.

У 2013 році компанія «Київстар» четвертий рік поспіль визнана найдорожчим вітчизняним брендом серед сотні лідируючих світових брендів за рейтингом BRANDZ, опублікованому Financial Times і міжнародним дослідницьким агентством Millward Brown. Три роки поспіль Standard & Poor’s називає «Київстар» найбільш інформаційно прозорою компанією.

Компанія регулярно представляє нові тарифні плани та послуги, що відповідають потребам різних груп абонентів. Поряд з голосовими послугами високого рівня якості, «Київстар» постійно розширює спектр надаваних додаткових послуг на основі технологій передачі даних в мобільних і фіксованих мережах, кабельного телебачення, геопозиціонуваня, а також розвиває власну брендовану лінійку мобільних апаратів, як телефонів і смартфонів, так і пристроїв для бездротового доступу в Інтернет — USBмодемів і роутерів. «Київстар» також запустила мультимедійний розважальний портал OMLET.RU — універсальний інтерактивний магазин з широким вибором ліцензійного музичного, відео та ігрового контенту і додатковим функціоналом соціальної мережі.

Таблиця 2.1. — SWOT-аналіз «Київстар»

Місія оператора стільникового зв’язку «Київстар» :

надання надійного зв’язку в будь-якому місці і в будь-який час ;

формування всіх сервісів «Київстар» сучасними, зрозумілими простими ;

приділяти увагу побажанням клієнтів і надавати максимальну підтримку ;

намагатися, щоб кожне наше рішення приймалося в інтересах користувачів наших послуг;

пропонувати саме те, що потрібно клієнтові, і передбачатимуть його бажання.

Завдяки надійному зв’язку «Київстар» надає клієнтам можливість будувати і покращувати своє життя, постійно розвиватися. Всі ресурси «Київстар» націлені на те, щоб завдяки послугам компанії життя клієнтів ставало більш насиченим, цікавим і наповненим новими можливостями.

ВАТ «Київстар» приділяє основну увагу сервісу та обслуговування клієнтів. Фірма розвиває власну мережу, що складається з більш ніж 4150 салонів по всій країні, а також має широку дистриб’юторську мережу пунктів продажів дилерів «Київстар» .

«Київстар» пропонує свої послуги у вигляді пакетів. Таку практику компанія застосувала вперше у 2010 році, але особливо розвинула у 2012;му. Пакетні пропозиції - це прогресивна і вигідна цінова модель, на підставі якої формуються тарифні плани і тарифи на послуги в Україна та свіиі. Пакетні тарифні плани включають в себе попередньо встановлений значний обсяг (пакет) послуг, який надається за рахунок абонентської плати (щоденної або щомісячної). Такі пропозиції вигідні для абонентів, дозволяють економити та чітко прогнозувати свій щомісячний абонентський рахунок. Середня вартість одиниці послуги — хвилини, SMS, мегабайта та ін. — у пакетних пропозиціях набагато нижча, ніж у непакетних (базових) тарифах.

Починаючи з часу заснування компанії до 2005 року «Київстар» використовував тарифні плани, де плата стягувалася за кожну одиницю послуги: 1 хв., 1 SMS, 1 MMS, 1 Мб, 1 рінгтон і т.д. Така проста модель відповідала низькому рівню споживання послуг на етапі становлення мобільного зв’язку в Україні та до початку ери смартфонів. З 2006 до 2010 рр. продаж послуг «Київстар» здійснювався за перехідною моделлю — залежно від суми попереднього поповнення (25 грн, 30 грн, 40 грн і т.д.) і в кожен пакет входила певна кількість одиниць послуг на цю суму. І, нарешті, у 2010 році ця модель еволюціонувала у справжні пакети послуг за фіксовану плату (щоденну, щотижневу, щомісячну). Такі «пакетні тарифи» враховують різні профілі споживання. Передплативши певний обсяг хвилин, абонент їх використовує без сплати за кожну окрему одиницю послуги. А у 2012 році «Київстар» запроваджує перші «міксовані» пакентні тарифи. Де в абонентну плату включено щоденні обсяги голосових дзвінків, мобільний Інтернет, доступно цифрового контенту.

«Київстар» розширює перелік послуг, доступних для споживачів у пакетах, та пропонує пакети для різних стилів життя, враховуючи навіть регіональні особливості всередині країни.

Рисунок 2.1. — Зміни тарифної моделі

Традиційно увага «Київстар» зосереджена на якості зв’язку для своїх клієнтів. Так, у 2013 році «Київстар» перевів практично всю мережу FTTB, яка обслуговує клієнтів «Домашнього Інтернету», на технологію IPoE. Це поліпшило клієнтський досвід, спростило користування Інтернетом. У сегменті мобільного зв’язку для поліпшення якості обслуговування голосового трафіку було встановлено додаткових 14 тисяч радіопередавачів. Завдяки переведенню базових станцій на IP-трансмісію було розширено в середньому на 10% пропускну здатність мережі доступу, що позитивно позначилося на якості послуг мобільного Інтернету.

Протягом 2012 року мережа «Київстар» відмінно витримала випробування екстремальними природними умовами, а також показала високу якість під час Чемпіонату Європи з футболу: спеціально до цієї події було проведено роботи з розширення та модернізації мережі. Протягом першого півріччя 2012 року була реалізована програма з підвищення якості мобільного зв’язку на території готелів і бізнес-центрів.

В цілому, 2013 року технічною дирекцією було реалізовано кілька десятків проектів, спрямованих на поліпшення якості послуг. Наприклад, розширені системи автоматичного контролю якості, які забезпечують безперервний моніторинг рівня сервісу в мобільній мережі «Київстар» за 16 параметрами.

Рисунок 2.2. — Технічна мережа «Київстар» у 2013 році

Всього за п’ятнадцять років діяльності «Київстар» сплатив 30 млрд грн. податків та зборів. Такий внесок до державного бюджету не залишається не поміченим громадськістю: «Київстар» отримав перше місце у Всеукраїнському рейтингу «Сумлінні платники податків — 2013» серед підприємств транспорту та зв’язку від Всеукраїнської громадської організації «Асоціація платників податків України». «Київстар» очолює рейтинг сумлінних платників податків серед підприємств галузі транспорту і зв’язку уже багато років.

Інвестиції, що їх здійснив «Київстар» у 2013 році, склали 1,8 млрд грн, а всього за 15 років — 28 млрд грн. Можна впевнено стверджувати, що інвестиції, здійснювані компанією, є потужним чинником економічного розвитку в Україні, оскільки інвестовані «Київстар» кошти мають значний мультиплікаційний ефект, тобто є платою підрядникам та постачальникам за товари і послуги, а ті, у свою чергу, отримують можливість здійснювати подальші економічні транзакції. «Київстар» готовий інвестувати більше, зокрема, коли держава видасть ліцензії на надання в Україні послуг широкосмугового мобільного Інтернету 3G/LTE.

Інший позитивний ефект для економіки України від діяльності «Київстар» — розвиток інфраструктури зв’язку, що у сучасній економіці є фундаментом для економічної активності. Розвинена телекомунікаційна мережа — при цьому з одними з найнижчих у світі цінами на зв’язок — дозволяє громадянам і бізнесу скорочувати транзакцій ні витрати, більш активно комуні кувати, швидко і без збоїв обмінюватися даними. Високу якість та ефективність мережі «Київстар» підтвердила компанія Ericsson — за її дослідженнями, серед мереж GSM/EDGE, збудованих на обладнанні Ericsson, мережа «Київстар» визнана найкращою в Європі.

Рисунок 2.3. «Київстар» у 2013 році

Оцінка ефективності діяльності компанії важлива і необхідна для: держави, зацікавленої в стабільному надходженні податків; інвесторів, що здійснюють вибір вкладення капіталів; акціонерів, що вирішують задачі по збільшенню їхньої частки в статутному фонді даного акціонерного товариства. Виходячи з вимог до системи оцінки ефективності діяльності, доцільно розглянути здатність цієї системи відбивати інтереси зазначених суб'єктів ринкової економіки на основі регуляторних механізмів.

Для аналізу фінансового стану ВАТ «Київстар» ми розрахували показники, які дають змогу оцінити майновий стан підприємства, його ліквідність та фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність (додаток А).

Аналізуючи організаційно-економічний стан підприємства за період 2011;2013 рр. можна робити наступні висновки: коефіцієнт зносу основних засобів, який характеризує стан та ступінь зносу, мав тенденцію до зростання. Це явище є негативним, так як характеризує погіршення матеріально — технічної бази підприємства. Коефіцієнт оновлення основних фондів основного виду діяльності на протязі трьох років мав тенденцію до незначних змін. У 2012 році він знизився з 0,04 до 0,02, але вже у 2013 році він знову виріс до 0,04 році ми можемо побачити. Негативним є те, що у 2013 році коефіцієнт вибуття перевищує коефіцієнт оновлення основних засобів і показує, що кількість вибулих основних фондів перевищують кількість введених. Для аналізу ліквідності підприємства ми розрахували наступні показники: коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності та чистий оборотний капітал. Коефіцієнт покриття за аналізований період перевищує нормативне значення так у 2013 році він складав 1,49, це показує, що підприємство володіє достатнім рівнем ресурсів, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов’язань. Така ж сама позитивна тенденція спостерігається із коефіцієнтом швидкої ліквідності, він теж перевищує нормативне значення і показує платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов’язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Коефіцієнт абсолютної ліквідності хоч і перевищує встановлений норматив >0, але має тенденцію до зменшення, що свідчить про зменшення частини боргів, яка може бути сплачена негайно. Чистий оборотний капітал у 2012 році знизився впорівнянні з 2011 роком з 881 767 тис. грн. до 343 136 тис. грн, але вже у 2013 цей показник збільшився вдвічі порівняно з 2012 роком і склав 614 217 тис.грн., що свідчить про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання та розширювати свою діяльність. Аналізуючи наступну групу показників, а саме фінансову стійкість підприємства, можемо зробити висновки. Коефіцієнт автономії перевищує, нормативне значення (>0.5) і у 2013 році він склав 0,6 і вказує на можливість компанії виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів. Коефіцієнт фінансування хоч і знаходиться в межах нормативу, але в 2013 році він збільшився порівняно з 2012 роком, що свідчить про збільшення залежності підприємства від залучених засобів. Протилежна ситуація відбулася із коефіцієнтом фінансової стійкості при необхідному збільшенні, ми спостерігаємо його зниження у 2013 році до 1,48, тоді як у 2012 році він складав 1,65. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами і коефіцієнт маневреності власного капіталу перевищують встановлені нормативні значення і демонструють тенденцію до збільшення, що є позитивним для підприємства. Аналізуючи ділову активність підприємства, ми можемо побачити, що коефіцієнт оборотності активів у 2013 році значно скоротився порівняно з 2012 роком з 1,16 до 0,64. Це негативне явище свідчить про неефективне використання усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення. З позитивного слід відмітити збільшення коефіцієнтів кредиторської та дебіторської заборгованості. За аналізований період ми бачимо зменшення середнього періоду погашення дебіторської заборгованості підприємстваз 96 днів у 2011 році до 87 днів у 2011 році. Що стосується кредиторської заборгованості, то у 2012 році спостерігалось зменшення строку її погашення до 51 дня у порівняні з 2011 роком, де строк погашення складав 59 днів, але вже у 2013 році відбувається збільшення показника до 54 днів, що є негативним для підприємства. У 2013 році ми спостерігаємо зменшення коефіцієнта оборотності матеріальних запасів, що свідчить про зниження швидкості реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства. Аналіз рентабельності ВАТ «Київстар» виявив проблеми на підприємстві. Майже усі показники мають від`ємні значення, це свідчить про неефективність використання активів, неефективність вкладення коштів до даного підприємства та неефективність господарської діяльності.

Отже, незважаючи на позитивну тенденцію окремих показників, загалом підприємство ВАТ «Київстар» має значні проблеми з використанням власних ресурсів, що на мою думку пов`язане з неефективним менеджментом.

2.2 Аналіз динаміки обсягу та структури дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість являє собою грошові кошти, які покупці винні за відвантажену продукцію, а також, згідно з українськими стандартами бухгалтерського обліку, векселі до отримання, розрахунки з персоналом, видані аванси, заборгованість засновників із внесків до статутного капіталу, податковий кредит.

З огляду на види розрахунків у сучасній господарській практиці дебіторську заборгованість класифікують так:

* дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, строк сплати яких не настав;

* дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, не сплачені в строк;

* дебіторська заборгованість за векселями отриманими;

* дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

* дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

* інші види дебіторської заборгованості.

Серед усіх видів дебіторської заборгованості найбільший обсяг припадає на заборгованість покупців за відвантажену продукцію.

Усі складові дебіторської заборгованості мають різну ліквідність. Тому, визначаючи фінансовий стан підприємства, під час розрахунків слід детально проаналізувати, хто винен гроші підприємству та чи є можливість повернути ці гроші найближчим часом. Найбільш ліквідною, як це не дивно, є стаття «Розрахунки з бюджетом», оскільки саме там обліковується податковий кредит. На цю суму автоматично зменшуються відповідні податкові зобов’язання підприємства, але ця стаття не враховується при обчисленні грошових надходжень підприємства. Векселі до отримання у звітах трапляються рідко, але теоретично вони мають більшу ліквідність, ніж активи, що відображаються у статті «Розрахунки за товари, роботи та послуги», оскільки вони можуть бути віддані під заставу чи передані в рахунок сплати зобов’язань. Однак на практиці ризик несплати за векселями вищий, ніж ризик несплати за іншими статтями дебіторської заборгованості.

Ліквідність інших статей може бути різною, і конкретні висновки можна зробити тільки за результатами проведеного аналізу.

Фактично дебіторську заборгованість можна розглядати як безпроцентну позику покупцям чи замовникам, у яку підприємство здійснює інвестування оборотного капіталу.

Аналіз дебіторської заборгованості передбачає перш за все контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Крім того, оцінка реального стану розрахунків із дебіторами на підприємстві передбачає використання табличного та графічного способів оцінки дебіторської заборгованості, а також з допомогою абсолютних та відносних показників, що розглядаються в динаміці (так званий Л-аналіз).

Аналіз дебіторської заборгованості проводиться, звичайно, у кілька етапів.

На першому етапі аналізу оцінюють рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміку в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою (2.1):

(2.1)

де — коефіцієнт залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість;

— загальна сума дебіторської заборгованості підприємства (або сума дебіторської заборгованості окремо за товарним та комерційним кредитом), тис. грн;

— загальна сума оборотних активів підприємства, тис. грн.

На другому етапі аналізу визначають середній період інкасації дебіторської заборгованості та кількість її оборотів у досліджуваному періоді (звичайно — рік).

Кількість оборотів дебіторської заборгованості (коефіцієнт оборотності) характеризує швидкість обертання інвестованих у неї коштів протягом певного періоду. Цей показник розраховується за формулою (2.2):

(2.2)

де — кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в досліджуваному періоді;

— загальна сума обороту з реалізації продукції у досліджуваному періоді, тис. грн;

— середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (загалом або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн.

Такий показник, як середній період інкасації дебіторської заборгованості, характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового та загального операційного циклу підприємства. Розраховується цей коефіцієнт за такою формулою (2.3):

(2.3)

де — середній період інкасації дебіторської заборгованості підприємства, днів;

— середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (загалом або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн;

— сума одноденного обороту з реалізації продукції в досліджуваному періоді, тис. грн.

На третьому етапі аналізу вивчається склад дебіторської заборгованості за окремими її видами. Слід побудувати таблицю складу та динаміки дебіторської заборгованості. На її основі визначають частку кожного виду дебіторської заборгованості в загальному її обсязі та досліджують динаміку зміни розміру кожного її виду.

На четвертому етапі аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості за окремими її «віковими» групами, тобто за передбаченими строками її інкасації. Результати такого аналізу подають у формі таблиці, а також графічно. Як табличний, так і графічний способи аналізу базуються на ранжируванні дебіторської заборгованості за строками виникнення. При цьому найпоширенішим є таке групування (днів): 0−30, 31−60, 61−90, 91−120, 120−150, 150−180, понад 180 та понад 360. Цей етап аналізу простий і наочний. Побудована таким чином таблиця є простою та зручною в аналізі, бо дає змогу швидко визначати «вік» заборгованостей. При цьому вона допомагає одержувати певні моніторингові дані, що дають можливість стежити за ситуацією не лише тим фірмам, у яких дебіторська заборгованість є проблемною, а й підприємствам, що не мають із цим проблем.

Для оцінки стану дебіторської заборгованості важливо оцінити ймовірність виникнення та розмір безнадійних боргів. Така оцінка є п’ятим етапом аналізу дебіторської заборгованості. Зазначений аналіз можна здійснити за допомогою таблиці оцінки реального стану дебіторської заборгованості підприємства. На основі ранжирування дебіторської заборгованості за термінами її виникнення та статистичних розрахунків імовірності безнадійних боргів для кожної вікової групи визначають суму безнадійних боргів. Дебіторській заборгованості кожної вікової групи відповідає певний відсоток безнадійних боргів. Із зростанням строків виникнення дебіторської заборгованості цей відсоток зростає. Підприємство може використовувати для такого аналізу власні статистичні розрахунки ймовірності виникнення безнадійних боргів або застосовувати запропоновану стандартну шкалу розрахунків: для дебіторської заборгованості з терміном виникнення до 30 днів імовірність безнадійних боргів становить 5%, 30−60 днів -10%, 60−90 днів -15%, 90−120 днів — 20%, 120−150 днів — 50%, 150−180 днів — 75%, 180−360 днів — 80%, понад 360 днів — 95%.