Міністерство фінансів України як суб"єкт бюджетних відносин

Вступ

Мета роботи. Метою даної курсової роботи є комплексне та всебічне дослідження й аналіз правового статусу та правової компетенції Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) як суб'єкта бюджетних відносин. Для цього будуть розглянуті:

— дійсні нормативно-правові акти, на підставі яких Мінфін безпосередньо здійснює покладені на нього повноваження, та реалізує поставлені перед ним завдання і здійснює функції у сфері фінансових відносин загалом та у сфері бюджетних відносин зокрема

— загальний обсяг завдань, функцій і зміст кінцевої мети діяльності Мінфіну, а також компетенції в сфері бюджетних відносин, як невід'ємної складової фінансових відносин

— роль, місце та конкретні повноваження Мінфіну у бюджетному процесі на всіх стадіях бюджетного процесу

— взаємодія і взаємовідносини Мінфіну з іншими безпосередніми учасниками (суб'єктами) бюджетних відносин і бюджетного процесу

— окремі особливості повноважень і правового статусу Мінфіну, саме як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову і бюджетну політику Задля аналізу правового статусу та правової компетенції Мінфіну як суб'єкта бюджетних відносин нами буде проведено докладний аналіз джерел, а саме — дійсної нормативно-правової бази та наявної наукової літератури, що стосуються питання теми курсової роботи, і які є актуальними на даний момент. Актуальність джерел є важливим і необхідним аспектом в дослідженні проблеми, враховуючи, по-перше, регулярні зміни в національному законодавстві, а відтак — і регулярні зміни (тобто прийняття, зміни, як такі, або скасування) нормативно-правових актів, що регулюють бюджетну сферу, порядок здійснення бюджетного процесу та статус і повноваження суб'єктів бюджетних відносин, та, по-друге, застаріння наукової літератури, що тенденційно залежить від вищевказаних змін нормативно-правових актів, що стосуються питання теми роботи та зачіпають дану проблематику дослідження.

Актуальність проблеми. Питання правового статусу та правової компетенції Міністерства фінансів України як суб'єкта бюджетних відносин є важливим з огляду на те, що саме Мінфін посідає чільне місце в системі центральних органів виконавчої влади, та здійснює постійний поточний регулярний контроль, формування та забезпечення реалізації державної фінансової та бюджетної політики. Саме Мінфін здійснює загальну організацію та безпосереднє управління бюджетною сферою та організовує бюджетний процес за всіма етапами (окрім розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України), і по суті займається розподілом і перерозподілом матеріальних благ (фінансових ресурсів) у державі.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає Міністерство фінансів України як суб'єкт бюджетних відносин.

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступають правовий статус та правова компетенція Міністерства фінансів України як суб'єкта бюджетних відносин, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової та бюджетної політики. Окрім того, до предмету дослідження віднесені:

— завдання та функції Мінфіну у фінансовій сфері загалом та в бюджетній сфері зокрема;

— повноваження Мінфіну у сфері бюджетних відносин разом з усіма загальними нюансами та особливостями участі Мінфіну у стадіях бюджетного процесу;

— відповідний порядок взаємодії Мінфіну з іншими учасниками бюджетних відносин.

1. Міністерство фінансів України як суб'єкт фінансових відносин

1.1 Загальна характеристика Міністерства фінансів України як центрального органу державної виконавчої влади

міністерство фінанси бюджетний влада Міністерство фінансів України — це головний орган у системі органів державної виконавчої влади, що формує, забезпечує та контролює:

1) державну фінансову та бюджетну політику;

2) податкову та митну політику, за винятком адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики;

3) державний фінансовий контроль, казначейське обслуговування бюджетних коштів;

4) бухгалтерський облік і контроль;

5) випуск і проведення лотерей;

6) виготовлення цінних паперів та документів суворої звітності;

7) обіг та облік дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, а також їх видобуток, виробництво, використання та зберігання;

8) запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

9) іншу державну політику та державний контроль у сфері фінансових відносин, які передбачені законом.

Міністерство фінансів України та його діяльність спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), як вищим органом у системі органів виконавчої влади, до компетенції якого належить забезпечення проведення державної фінансової, бюджетної політики, а також податкової і митної політики, а також розробка проектів законів про Державний бюджет України, внесення змін до Державного бюджету України, виконання Державного бюджету України та звітування про його виконання.

Міністр фінансів України очолює Мінфін та здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Мінфіну, затверджує плани роботи Мінфіну та звіти про їх виконання, а також затверджує структуру апарату Мінфіну. Потрібно виділити окремо бюджетні повноваження Міністра фінансів України:

· приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд до КМУ

· приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Мінфін України, та бюджетних коштів, передбачених для утримання центрального апарату Мінфіну України

· затверджує розпис Державного бюджету України у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України

· вносить зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету

· приймає рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику бюджетних коштів

· приймає рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами

· приймає рішення про зупинення бюджетних асигнувань [3]

Через Міністра фінансів України КМУ спрямовує та координує діяльність:

1) Державної казначейської служби України

2) Державної пробірної служби України

3) Державної служби фінансового моніторингу України

4) Державної фінансової інспекції України [3]

Хоча вищенаведені центральні органи виконавчої влади діють самостійно і формально не належать до Мінфіну, не являють собою інтегральної складової та не функціонують як структурні підрозділи Міністерства фінансів України, вони суворо підконтрольні Міністру фінансів України і взаємодіють в безумовній координації з Мінфіном в плані здійснення своїх першочергових завдань (ДКСУ здійснює реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів [7]; Державна пробірна служба України здійснює реалізацію державної політики у сфері державного пробірного контролю[10]; ДСФМУ забезпечує реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму[9]; ДФІУ забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю[8]).

Як член КМУ, Міністр фінансів України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр фінансів України може бути звільнений з посади тільки за рішенням Верховної Ради, яка приймає відповідне рішення у формі постанови[4].

Міністерство фінансів України діє на підставі та керується

— Конституцією України

— Законами України, такими, як Бюджетний кодекс України, Законом України «Про Державний бюджет», Законом України «Про Кабінет Міністрів України» та ін.

— Актами Президента України (наприклад, таким, як Указ Президента України «Про положення про Міністерство фінансів України»), актами КМУ та актами Міністерства фінансів України

— а також міжнародними, міжурядовими та міжвідомчими угодами та договорами Серед вищенаведених нормативно-правових актів необхідно виділити саме Указ Президента «Про Положення про Міністерство фінансів України» № 446/2011 від 8 квітня 2011 року (далі - Положення). Це Положення являє собою фундаментальну законодавчо-правову підвалину Мінфіну як центрального органу виконавчої влади, що здійснює державну фінансову та бюджетну політику, яке визначає вичерпний перелік напрямків його діяльності та порядок роботи, його завдань, функцій у фінансових відносинах загалом та у бюджетних відносинах зокрема, сферу компетенції Мінфіну, обсяг повноважень Міністра фінансів України тощо.

Унікальним є те, що саме у Положенні про Міністерство фінансів України центральним орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної фінансової та бюджетної політики, визначається саме Мінфін. Ані в Конституції України, ані в Бюджетному Кодексі, ані в Законі України «Про Кабінет Міністрів України» чи інших Законах України Міністерство фінансів України ніколи прямо не згадується, а лише визначається як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової та бюджетної політики.

1.2 Завдання та функції Міністерства фінансів України у сфері фінансових відносин

При розгляді завдань і функцій Мінфіну у сфері фінансових відносин, необхідно одразу визначити, що являють собою, власне, фінансові відносини.

Фінансові правовідносини — це такі відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів [11, ст. 70].

Як відомо, фінансові правовідносини є юридичною (правовою) формою вираження та закріплення фінансових-економічних відносин у суспільстві, що можуть існувати лише в правовій формі. Це обумовлено тим, що фінансова діяльність, як така, є нездійсненною поза правовідносинами загалом, оскільки реалізація державного регулювання та державного контролю у сфері створення фондів грошових коштів, розподілу та використання фінансових ресурсів може бути виключно при чіткому закріпленні, взаємозалежності та визначеності суб'єктивних прав і обов’язків у суб'єктів фінансових правовідносинах [11, ст. 70].

Для фінансових правовідносин характерним є імперативний метод (тобто метод підпорядкування), що обумовлено такими рисами як:

— виникнення фінансових правовідносин в процесі фінансової діяльності держави або її органів та

— обов'язкова участь у фінансових правовідносинах уповноваженого органу держави, що виступає одним з суб'єктів фінансових правовідносин [11, ст. 72]

Фінансові правовідносини мають державно-владний характер, тому що одним з суб'єктів фінансово-правових відносин завжди буде держава чи уповноважений державний орган, і, відповідно, виникати, змінюватись або припинятись ці правовідносини будуть завжди на підставі закону, який встановлюється в односторонньому порядку [11, ст. 73]. У фінансових правовідносинах метод диспозитивності, характерний для приватно-правових відносин, взагалі не може бути реалізований чи впроваджений, оскільки здійснення фінансових правовідносин прямо визначаються фінансово-правовими нормами, а тому вони в принципі не можуть реалізовуватись на підставі домовленостей чи угод, де б суб'єкти були наділеними рівними правами та обов’язками. Фінансові правовідносини являють собою інтегральний, невід'ємний елемент публічно-правових відносин, де одним з учасників завжди буде виступати держава або державний орган, які одночасно будуть встановлювати, змінювати або скасовувати фінансово-правові норми задля регуляції та захисту самих відносин.

Необхідно також провести зв’язок між фінансовим правом, предмет якого становлять фінансові правовідносини, та адміністративним правом. Фінансове право, як відомо, належить до сфери публічного права. Адміністративне право натомість виконує роль головної, визначальної галузі регулятивного права у сфері публічного права. Тобто, по-суті, адміністративне право є «ядром» публічного права як надгалузі. При тому, як для фінансових, так і для адміністративних правовідносин є характерним імперативний метод, і саме в їх основі лежать державні інтереси. Фінансово-правові та адміністративно-правові відносини побудовані на засадах влади, підпорядкування та принципах субординації. В контексті цього варто сказати, що саме Мінфін є центральним органом в системі органів виконавчої влади, що провадить урядову політику у сфері фінансів, і, по-суті, виконує адміністративне регулювання та здійснює адміністративний захист та контроль за фінансовими правовідносинами.

Варто відзначити, що фінансові відносини, як такі, за своїм матеріальним змістом є дуже неоднорідними. Обумовлюється це внутрішньою багатогалузевістю фінансово-правових відносин, що загалом випливає із багатогранності фінансово-економічних відносин.

До фінансових правовідносин належать:

— бюджетні відносини;

— податкові відносини;

— відносини в галузі страхування;

— відносини в галузі кредиту;

— відносини стосовно регулювання грошового обігу;

— відносини в галузі розрахунків;

— відносини з приводу валютного законодавства.

Кожен вид цих правовідносин регулюється Мінфіном в тій мірі, в якій не віднесено до компетенції іншого органу виконавчої влади у відповідній сфері (наприклад, відносини з приводу валютного законодавства та відносини стосовно регулювання грошового обігу належать до компетенції Національного банку України, як особливого органу державного управління).

Якщо окреслювати завдання та функції Мінфіну у сфері фінансових відносин, то треба брати до уваги саме ті завдання та функції Мінфіну, які зазначені у Положенні.

Завдання Мінфіну безпосередньо та чітко закріплені у статті 3 Положення про Міністерство фінансів України. До завдань Мінфіну належить:

· формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики

· формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску та проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму

· формування і забезпечення у межах повноважень реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю, координації та спрямовування діяльності органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства

· здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової і бюджетної звітності в Україні, розроблення стратегії розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та складання фінансової і бюджетної звітності, обов’язкових для всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування (крім банків), адаптація законодавства з питань бухгалтерського обліку в Україні до законодавства Європейського Союзу та запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності

· забезпечення здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів в установах і організаціях, що належать до сфери управління Мінфіну України, центральних органах виконавчої влади

· інші завдання [3]

В статті 4 Положення дається повний та вичерпний перелік основних завдань, відповідно до загальної характеристики Мінфіну, зазначеній в абзаці 2 статті 1 Положення.

Серед функцій Мінфіну у сфері фінансових відносин можна виділити наступні:

— розробка засад і напрямів проведення державної фінансової політики

— організація управління державними фінансами

— здійснення державного фінансового контролю

— забезпечення єдиних стандартів для проведення фінансових операцій в країні [13, ст.414−415]

При визначенні функцій Мінфіну постає проблема їх чіткого, безпосереднього та законодавчого визначення, при відсутності прямого закріплення та переліку в Положенні. Здійснити визначення та виділення функцій Мінфіну можливо лише на рівні правничо-науковому, а також на підставі прав, покладених на Мінфін для виконання його завдань, та повноважень, наділених йому з метою організації його діяльності, які визначені в Положенні.

2. Повноваження Міністерства фінансів України у бюджетних відносинах

2.1 Участь Міністерства фінансів України у стадіях бюджетного процесу

Для розкриття суті та характеристики участі Мінфіну у стадіях бюджетного процесу необхідно виділити окремо завдання та повноваження Мінфіну у бюджетній сфері, а також дати визначення бюджетним відносинам та бюджетному процесу.

Відповідно до переліку завдань Мінфіну, визначених у статті 3 Положення, до завдань Мінфіну у бюджетній сфері належать:

— розроблення разом з іншими центральними органами виконавчої влади проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

— розроблення в установленому порядку проекту закону про Державний бюджет України;

— організація роботи, пов’язаної зі складанням та управлінням виконання Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;

— розроблення в установленому порядку прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди;

— удосконалення міжбюджетних відносин;

— удосконалення методів фінансового і бюджетного планування;

— забезпечення здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів в установах і організаціях, що належать до сфери управління Мінфіну України, центральних органах виконавчої влади [3]

Щодо повноважень Мінфіну у бюджетній сфері, то вони визначені у відповідних пунктах статті 4 Положення про Міністерство фінансів України та у статтях Бюджетного Кодексу України. Повноваження Мінфіну, які зазначені у Положенні, фактично дублюються у Бюджетному Кодексі України, проте у Кодексі Мінфін визначається як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики. Відповідно до статті 4 Положення Мінфін:

— розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

— здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету;

— складає та уточнює прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди;

— визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету, дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України;

— розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, встановлює термін та порядок їх подання;

— здійснює оцінку відповідності бюджетному законодавству бюджетних запитів, паспортів бюджетних програм, проектів зведених кошторисів для складання розпису державного бюджету;

— здійснює аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, стосовно його відповідності меті, пріоритетності та ефективності використання бюджетних коштів;

— здійснює оцінку виконання результативних показників бюджетних програм та відповідності звітності головних розпорядників бюджетних коштів показникам, установленим законом про Державний бюджет України;

— складає проект закону про Державний бюджет України та готує відповідні матеріали, що до нього додаються;

— здійснює підготовку аналітичних матеріалів до закону про Державний бюджет України;

— готує проект протокольного рішення Кабінету Міністрів України щодо визначення переліків бюджетних програм, за якими необхідно затвердити порядки використання коштів державного бюджету або внести зміни до затверджених порядків використання коштів державного бюджету;

— складає розпис Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями та вносить зміни до нього, у тому числі в частині міжбюджетних трансфертів у розрізі місцевих бюджетів; розробляє інструктивні матеріали щодо складання розпису (тимчасового розпису) Державного бюджету України;

— вносить зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету;

— разом із головними розпорядниками бюджетних коштів затверджує паспорти бюджетних програм;

— затверджує лімітні довідки про бюджетні асигнування, що містять бюджетні призначення та їх помісячний розподіл;

— формує проект річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України та здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного бюджету України за попередній бюджетний період;

— здійснює передачу бюджетних призначень та перерозподіл видатків бюджету за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету;

— затверджує загальні вимоги до визначення результативних показників бюджетних програм;

— визначає організаційно-методологічні засади оцінки ефективності бюджетних програм;

— визначає розміри фінансових нормативів бюджетної забезпеченості;

— вносить у встановленому порядку пропозиції щодо щорічного перегляду ставок податків і зборів, установлених у фіксованому значенні, для компенсації інфляційного впливу на обсяг надходжень до бюджету;

— здійснює узгодження рішення про надання розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року;

— здійснює державні внутрішні та зовнішні запозичення у межах, визначених законом про Державний бюджет України;

— забезпечує регулювання міжбюджетних відносин між державним та місцевими бюджетами;

— встановлює форми зведених показників за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів бюджетних коштів;

— забезпечує розроблення методики визначення міжбюджетних трансфертів;

— затверджує форми звітності про виконання місцевих бюджетів;

— запроваджує програмно-цільовий метод складання і виконання місцевих бюджетів та середньострокове бюджетне планування на місцевому рівні;

— приймає рішення щодо безспірного вилучення коштів із місцевих бюджетів до державного бюджету;

— погоджує залучення на поворотній основі коштів єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;

— затверджує порядок отримання і погашення позик на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах;

— затверджує форми вимоги про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції та інформації про встановлення фактів нецільового використання субвенції;

— укладає з суб'єктами господарювання — резидентами договори про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов’язань;

— погоджує кошториси і штатні розписи Секретаріату Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та обласних, Севастопольської міської та Київської міської державних адміністрацій;

— погоджує в установленому порядку типові штати бюджетних установ;

— готує за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади експертні висновки до законопроектів щодо їх впливу на показники бюджету (з обов’язковим визначенням вартісної величини такого впливу), можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, і пропозиції щодо їх розгляду [3]

Як видно, саме Мінфін грає провідну роль у бюджетних відносинах загалом та бюджетному процесі зокрема. Мінфін, як центральний орган виконавчої влади, виступає провідником бюджетної політики держави в цілому та конкретно урядової політики у площині планування та розробки проекту закону про Державний бюджет, виконання закону, контролю за його виконанням та звітування про його виконання.

Щодо поняття бюджетних відносин, то загалом їх можна визначити як суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов’язані з формуванням, розподілом та витрачанням ресурсів бюджетної системи країни.

Натомість визначення бюджетного процесу безпосередньо та конкретно розкрито у пункті 10 частини 1 статті 2 Бюджетного Кодексу України:

Бюджетний процес — регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства[2].

Окрім юридичного поняття бюджетного процесу, визначеного в національному законодавстві (в Бюджетному Кодексі України), в юридичній літературі поняття бюджетного процесу науковці розкривають та розтлумачують ширше та детальніше, а також виокремлюють окремо риси і завдання бюджетного процесу, що в принципі є дуже важливим для розуміння суті та природи бюджетного процесу. По суті бюджетний процес являє собою сукупність дій уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, уповноважених на основі відповідних норм бюджетного права складати, розглядати, затверджувати та виконувати бюджет (як Державний бюджет, так і місцевий), окрім того, складати, розглядати й затверджувати звіт про його виконання. Серед основних рис бюджетного процесу необхідно виділити:

1) визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності;

2) перелік видів необхідних дій та їх обов’язкову послідовність;

3) передбачення організаційної форми кожної дії;

4) визначення обов’язкового порядку прийняття рішень [12, ст. 42]

Завданнями бюджетного процесу в науковій літературі визначаються:

· максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів із метою створення збалансованого ринку;

· визначення доходів бюджету за окремими податками та іншими обов’язковими платежами, а також загального обсягу відповідно до прогнозів і цільових програм соціально-економічного розвитку;

· узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації, спрямованої на подолання інфляційних тенденцій у економіці та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

· здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів різного рівня шляхом перерозподілу джерел доходів держави між ними та сферою господарства, економічними регіонами;

· скорочення й ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок економічно виправданих джерел;

· посилення контролю фінансової діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб [12, ст.42−43]

У статті 16 Бюджетного Кодексу України стадіями бюджетного процесу визнаються:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього [2]

У тій же статті зазначається, що на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства.

Варто відзначити — усі стадії бюджетного процесу взаємопов'язані. Бюджетний процес триває протягом трьох років: складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження відбуваються у рік, що передує плановому; виконання бюджету (бюджетний період) — триває один рік; складання звіту про виконання бюджету і його затвердження — протягом наступного року після стадії виконання (бюджетного періоду). Відповідні стадії бюджетного процесу відбуваються послідовно, і цей порядок не може бути яким-небудь чином змінений. На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які не можуть бути вирішені в інший час, за інших умов [12, ст. 129].

Участь Мінфін у стадіях бюджетного процесу буде нами розглянуте нижче, за окремими стадіями.

Участь Міністерства фінансів України у складанні проекту Державного бюджету

У главі 6 Бюджетного Кодексу України (Складання проекту Державного бюджету України) чітко визначені місце та повноваження Мінфіну, як центрального органу, що здійснює державну політику у бюджетній сфері, на стадії розробки проекту Державного бюджету. Про це зазначено, зокрема, у статті 32 (Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України) в:

Частині 2: «Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди» та Частині 3: «Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди» [2]

Щодо визначення Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (ст. 33), то в частині 1 зазначено: «Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє відповідно до визначених у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України пріоритетів бюджетної політики проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України». Особлива увага в цих напрямах зазвичай приділяється основним завданням бюджетної політики та пріоритетним завданням податкової політики, завдяки виконанню яких буде наповнена доходна частина бюджету та будуть завчасно реалізовані пріоритетні державно-цільові програми.

Окрім того, задля процедури складання та аналізу бюджетних запитів, Мінфін здійснює розробку інструкції з підготовки бюджетних запитів. Про це прямо зазначається у ст. 34: «Для підготовки проекту Державного бюджету України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики».

Бюджетний запит являє документ, підготовлений головними розпорядники бюджетних коштів, що містить в собі пропозиції з відповідним обґрунтуванням обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності розпорядника на наступні бюджетні періоди. Бюджетний запит виконує величезну роль для забезпечення якісної та своєчасної підготовки проекту Державного бюджету.

У статті 36 міститься порядок розробки та проектування Державного бюджету на підставі аналізу бюджетних запитів:

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов’язки, приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

2. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, готує проект закону про Державний бюджет України.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, під час підготовки проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів для усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. Якщо узгодження не досягнуто, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, додає свій висновок з неузгоджених питань до зазначеного проекту, який подається Кабінету Міністрів України [2]

Лише після вищезазначеної процедури розробки проекту Державного бюджету, Мінфін подає на розгляд до КМУ проект закону про Державний Бюджет України. Це визначено частиною 1 ст. 37: «Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України».

Після цієї процедури КМУ приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України, і згодом подає його разом із відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому (ч. 3 ст. 37).

Участь Міністерства фінансів України у розгляді проекту та прийнятті закону про Державний бюджет України

Мінфін не бере безпосередньої участі у розгляді та прийнятті закону про Державний бюджет, оскільки це прерогатива Верховної Ради України. Розгляд і затвердження Державного бюджету України відбувається відповідно до Регламенту Верховної Ради України, за чітко встановленої процедурою.

В контексті даної курсової роботи порядок проведення процедури розгляду та прийняття закону про Державний бюджет Верховною Радою детально розглядатись не буде, з тієї причини, що розгляд та прийняття закону про Державний бюджет належить винятково до компетенції Верховної Ради, як законодавчого органу.

Участь Міністерства фінансів України у виконанні бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України

На стадії виконання Державного бюджету Мінфін здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету (ч. 1 ст. 42). Відповідно до частини 2 статті 44 Мінфін протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду. Щодо повноважень Міністра фінансів України у питанні розпису Державного бюджету, то він затверджує розпис Державного бюджету відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України (ч. 1 ст. 44).

Окрім того, варто підкреслити, що Мінфін здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету (ч. 1 ст. 45)

Стосовно підстав внесення змін та самих змін до Державного бюджету у статті 52 (Порядок внесення змін до закону про Державний бюджет України) зазначається, що здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України. У випадку виявлення відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період Мінфін надає офіційні висновки КМУ, в результаті чого КМУ вже приймає відповідне рішення подання проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України (це стосується зокрема випадку перевиконання надходжень Державного бюджету).

Участь Міністерства фінансів України у підготовці та розгляді звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього

Відповідно до Бюджетного Кодексу України до компетенції Мінфіну належить питання регулювання питань методології бухгалтерського обліку та звітності про виконання бюджетів (ч. 1 ст. 56). До компетенції Міністра фінансів належить визначення порядку закриття рахунків поточного бюджетного періоду та відкриття рахунків наступного бюджетного періоду, а за виняткових обставин він може визначити інший термін закриття рахунків, який має настати не пізніш як через п’ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду (ч. 1 ст. 57).

Окрім того, Мінфін встановлює форми фінансової і бюджетної звітності та порядок їх заповнення, що зафіксовано в частині 1 статті 58. В тій же частині зазначається, що бюджетна звітність має відображати стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації, а Фінансова звітність повинна складатись згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Проте, відповідно до положень Бюджетного Кодексу, питання зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України, а також забезпечення достовірність інформації про виконання Державного бюджету України належить до сфери діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тобто Державної казначейської служби України. Хоча формально здійснення зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України не належить до повноважень Мінфіну, а належить до Державної казначейської служби України, яка є окремою структурою, не можна стверджувати, що Мінфін не грає в цій процедурі вагомої ролі. Навпаки, Міністр фінансів контролює діяльність ДКСУ, зокрема в напрямку зведення, складання та подання звітності, а Мінфін встановлює форми фінансової та бюджетної звітності, що є обов’язковими для ДКСУ.

2.2 Взаємодія Міністерства фінансів України з іншими учасниками бюджетного процесу

На державному рівні Мінфін на відповідних стадіях бюджетного процесу взаємодіє з:

1) Кабінетом Міністрів України.

Мінфін, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює державну фінансову та бюджетну політику, безпосередньо пов’язаний з КМУ, як вищим органом у системі органів виконавчої влади, що здійснює виконавчу владу, зокрема через Мінфін. КМУ спрямовує і координує роботу Мінфіну, натомість Мінфін є відповідальним, підзвітним та підконтрольним йому.

Відповідно до Бюджетного Кодексу Мінфін:

1. Відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України перед КМУ

2. Розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та подає його на розгляд до КМУ

3. Подає КМУ для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в КМУ [2]

2) Державною казначейською службою України Як вже зазначалось вище, роботу ДКСУ контролює та координує Міністр фінансів. На стадіях бюджетного процесу, зокрема на стадії підготовки та розгляду звіту про виконання Державного бюджету, ДКСУ діє в безумовній координації з Мінфіном та здійснює зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету на підставі форм фінансової і бюджетної звітності, затверджених Мінфіном [3].

3) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України За участю Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Мінфін складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди [2]

4) Національним банком України За участю НБУ Мінфін складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди [2]

5) А також іншими учасниками бюджетного процесу у питаннях, що стосуються зокрема складання бюджетних запитів, та у інших питаннях, що в цілому стосуються складання проекту Державного бюджету, його затвердження, виконання та складання звіту про його виконання [11, ст. 148]

Висновки

На підставі аналізу вищевикладеного матеріалу можна зробити висновки, що Міністерство фінансів України як суб'єкт бюджетних відносин має величезні повноваження та надзвичайний вплив майже в усіх стадіях бюджетного процесу. Впливовість та вагомість цього Міністерства обумовлюється тим, що саме він визначає якому державному органу, починаючи від Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України та Секретаріату КМУ, закінчуючи урядовими комітетами та комісіями, скільки виділити державних коштів на реалізацію відповідних завдань і функцій. Враховуючи той факт, що нерідко виділені державні кошти можуть проїдатись, розкрадатись або витрачатись не за цільовим призначенням, тут виникає питання корупційної складової розподілу та витрачання бюджетних коштів. Задля мінімізації цієї складової, Мінфін повинен діяти на принципах відкритості, прозорості, гласності та публічності. Для цього ми пропонуємо здійснити такі радикальні кроки:

1. Транслювати засідання колегії Мінфіну на сайті Мінфіну в режимі on-line

2. Відкрити доступ до всієї внутрішньої документації Мінфіну (крім тієї, що може містити державну таємницю) для аналізу та контролю з боку громадськості, а також юридичних та фінансових експертів

3. Публікувати усі протоколи засідань колегії Мінфіну, документи внутрішнього користування та внутрішні рішення (акти) про кадрові призначення, документи з господарських, фінансових та бухгалтерських питань, що належать до відання Апарату Мінфіну, на сайті Мінфіну

4. Проводити засідання громадської ради при Мінфіні один раз на тиждень, на якому обов’язково повинні бути присутніми Перший заступник Міністра, Заступник Міністра — керівник Апарату Мінфіну або Заступник Міністра

5. Публікувати персональні дані (місце та дата народження, освіта, робота, місце проживання, родина) Міністра, його заступників та усіх керівників структурних підрозділів Мінфіну Ці кроки могли б суттєво зменшити корупційний вплив в Мінфіні стосовно кадрових призначень, господарської діяльності Мінфіну та, власне, рішень щодо розподілу бюджетних коштів між органами державної влади, щоб запобігти проїданню та розкраданню цих коштів. Без радикальних змін в плані контролю та нагляду за діяльністю Мінфіну, в першу чергу з боку громадськості, дуже важко говорити про справедливість та виваженість розподілу бюджетних коштів. Адже в першу чергу повинні враховуватись економічні та соціальні потреби та інтереси населення, які держава, як сукупність державних інституцій, до яких в тому числі належить Мінфін, має враховувати та захищати. Відкритість та прозорість діяльності Мінфіну в жодному випадку не може зашкодити йому, як державному органу виконавчої влади, а тим паче зашкодити громадянам та їх інтересам. Це є так за умови, якщо Мінфіну нема чого приховувати у своїй бюджетній діяльності та у реалізації завдань та функцій, покладених на нього у бюджетній сфері. Прозорість та відкритість діяльності Мінфіну могли б значно послабити та зменшити можливість реалізації фінансових корупційних схем, як у межах Мінфіну, так і за його межами, в інших центральних органах виконавчої влади, в тому числі у Міністерстві внутрішніх справ України, Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, Державному управлінні справами України тощо.

Мінфін зможе повністю реалізуватися як суб'єкт бюджетних відносин, здійснюючи свої повноваження у бюджетній сфері на принципах відкритості, прозорості, гласності та публічності, на меті якого стоїть справедливий, виважений, неупереджений розподіл суспільного блага.

Список використаної літератури

1. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. — К.: Прецедент; Моя книга, 2006. — 448 с.

2. Науково-практичний Коментар до Бюджетного кодексу України / кол. Авторів [заг. Редакція Ф.О. Ярошенка]. — 2-е вид., доп. та перероб. — К.: ДННУ АФУ; УДУФМТ, 2011. — 560 с.

3. Кудряшов В. П. Курс фінансів: Навч. Посіб. — К.: Знання, 2008. — 431 с.