Особливості розробки дизайну меблів

Зміст Вступ

1. Загальні вимоги до конструктивних вирішень

2.Основні конструктивні вирішення

3. Конструктивні схеми комбінованих меблів

4. Модульна координація меблів

5. Комбінаторика формотворення Висновки Використана література

Вступ Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна — це проектна художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людської життєдіяльності, які виготовлені індустріально, з високими споживчими властивостями й естетичними якостями. Позначка дизайну — у цьому вузькому смислі — формування гармонійного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об'єкти дизайну — промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація; функціонально-споживчі комплекси і т. ін. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-культурної сфери і т. ін.

У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято таке визначення дизайну: Дизайн — це творча діяльність, метою якої є виявлення формальних якостей промислових виробів. Ці якості включають і зовнішні особливості виробів, але головним чином — структурні та функціональні взаємозв'язки, які перетворюють вироби в єдине ціле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника. Таким чином, були виділені головні специфічні особливості дизайну як різновиду естетичної діяльності. Дизайн має власний предмет. Об'єктом дизайнерської діяльності є світ речей, які створюються людиною за допомогою засобів індустріальної техніки за законами краси та функціонування. Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у формуванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.

Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його праці — предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку, і особливий метод проектування — художнє конструювання, і власну теорію — технічну естетику — науку, яка досліджує проблеми створення гармонійного предметного середовища. Художнє конструювання як метод дизайну передбачає висунення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функціональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармонійне, виразне стилістичне оформлення предмета. Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє практичне призначення; бути зручними та безпечними під час експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетично виразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і бути цілісними композиційними.

Соціальне призначення дизайну полягає в тому, щоб створювати предмети промислового виробництва, які здатні «по-людському ставитися до людини», тобто були гідними посередниками між виробником та споживачем. Дизайн призначений здійснювати масову культурно-естетичну комунікацію, щоб передати через предмети побуту, засоби виробництва, речі повсякденного використання певний тип естетичного смаку. Дизайн пов’язує в одне ціле матеріальну та духовну культуру суспільства, забезпечуючи цілісність цивілізації. Сучасний маркетинг як один з напрямів сьогодення ринкової діяльності дуже широко використовує закони дизайну для створення цілісного предметного середовища. Дизайн вимагає врахування будь-якої новації у зміні предметного світу.

1. Загальні вимоги до конструктивних вирішень Вимоги до конструктивних вирішень — це система цільової розробки конструкцій меблів, які б забезпечували її простоту, стійкість і міцність, технологічність і надійність в експлуатації. Вони включають:

*урахування нових прогресивних конструкцій і структур;

*забезпечення простоти вирішення конструктивної схеми виробу та його складових елементів, їх експлуатаційної міцності.

Врахування взаємозв'язку використовуванню матеріалів і конструкцій, їх залежності при утворенні форм меблів;

забезпечення варіантної гнучкості конструктивних вирішень, універсальності і взаємозамінності елементів, раціонального їх збільшення, широкого застосування методів агрегатування; урахування комбінатори поєднань і з'єднань окремих елементів між собою, їх взаєморозташування в конструкції і забезпечення примусової послідовності монтажу; забезпечення необхідної міцності при ударних, статичних і змінних навантаженнях, експлуатаційної надійності і довговічності.

2. Основні конструктивні вирішення Від правильного вибору конструктивного вирішений меблевого виробу залежать його міцність, формо тривкість, економічність.

Видами виробів, що являють собою об'єктів конструкторської документації, є деталі, складальні одиниці, комплекси і комплекти.

Деталь— це виріб, виготовлений з однорідного за назвою і маркою матеріалу без застосування складальних операцій.

Складальна одиниця —це виріб, складові частини якого з'єднуються між собою на підприємстві - виготовлювачі або безпосередньо у споживача.

Комплекс — це два і більше виробів взаємопов'язаного призначення, які не з'єднані на підприємстві - виготовлювачі складальними операціями, але призначені для виконання взаємопов'язаних експлуатаційних функцій.

К о м п ле к т — не два і більше виробів, які з'єднані на підприємстві - виготовлювачі складальними операціями і призначені для виконання допоміжних функцій.

Конструктивні схеми корпусних меблів

Корпусні меблі застосовуються в основному для зберігання і розміщення різних предметів.

Конструкція виробів визначається головним способом з'єднання і трансформації елементів, їх взаєморозташуванням і залежить від призначення виробів, умов експлуатації, можливостей промислової технологи і матеріалів.

Секційно-блокові меблі (рис. 1, а) складаються з об'ємних елементів, універсальну-збірні (рис. 1, б) — з площинних елементів (стінки), стелажні (рис. 1, в) — з площинних і об'ємних, секційно-стелажні (рис. 1,г) — з блок-секцій площі елементів.

Секційно-блокові меблі — корпусні меблі, що складаються з кількох меблевих секцій, які встановлюються одна на одну або поряд одна з одною. Можливе поєднання обох способів формування виробів. При цьому неминуче всі набори корпуси меблів являють собою секційно-блокові меблі.

Універсально-збірні меблі— меблі з уніфікованих деталей, що дають змогу формувати вироби різного функціонального призначення і розмірів.

Цей термін застосовується до корпусних меблів, конструкція яких передбачає багато варіантне складання з одного й того ж комплекту деталей. Від секційно-блокових меблі відрізняються відсутністю здвоєних стінок.

Стелажні меблі — різновид універсально-збірних. Їх відмінність полягає у формуванні виробів шляхом закріплення основних функціональних елементів — полиць, об'ємних секцій шаф на допоміжних опорних (підлогових, настінних, розпірних між підлогою і стелою). При цьому конструкційне вирішення забезпечує найекономічніше витрачання основних матеріалів порівняно з іншими видами корпусних меблів у розрахунку на одну й ту ж корисну ємність усього виробу.

Різновид стелажних, меблів — меблі на пристінних панелях (рис1, д), але їх площинні й об'ємні елементи навішуються на суцільні припасовані одна до одної щитові панелі, попередньо прикріплені до стіни приміщення.

Будь-які меблі, конструктивно або візуально пов’язані з огороджуючи ми конструкціями або прилягаючі до ник, слід вважати вбудованими. Різновид вбудованих меблів — шафи-перегородки.

За конструкцією розрізняють такі вбудовані шафи: щитові і каркасні, обгородженими поверхнями яких частково є стіни, стеля й підлога приміщення.

Більш економічними є вбудовані меблі каркасної конструкції. Вбудовані шафи і шафи-перегородки каркасної конструкції з уніфікованих блоків являють собою збірно-розбірну конструкцію з великогабаритних елементів, виготовлених на домобудівних комбінатах. Ця конструкція відзначається невеликою номенклатурою стандартних базових елементів і деталей, з яких можна складати необмежену кількість варіантів шаф, а також простотою і швидкістю їх монтування й демонтування. Уніфіковані блоки можна прибудовувати до стіни як пристінні шафи без задньої стінки, вбудовувати в отвори стін, максимально використовувати стіну на всю висоту приміщення — від підлоги до стелі. Такі шафи повністю відповідають індустріальному будівництву, технологічні у виготовленні та зручні и експлуатації.

Корпусний меблевий виріб у загальному складається з таких конструктивних елементів: корпуса, опори, дверцят, стінки, елементів заповнення (шухляди, пів-шухляди і т.д.) та ін. Однак залежно віл конструктивного вигляду меблів перелік їх складових елементів може видозмінюватися. Наприклад, у секційно-блокових меблях опора є лише в нижніх секціях, а в стелажних вона відсутня, її замінюють несучі (стримувальні) стояки За типами поєднання вертикальних і горизонтальних стінок, а також дверцят зі стінками застосовують основні схеми формування корпусів меблів, які наведені у рис. 1,1.

На рис. 2 зображено схеми встановлення двійчастих, відкидних, розсувних, висувних, шторних і підйомних дверцят.

Шухляди і пів шухляди — висувні елементи заповнення корпусних меблів_. Установлюються за допомогою напрямних планок, полозків або телескопічних напрямних із деревини, пластмаси чи металу. Шухляди можуть бути зовнішніми і внутрішніми, а пів шухляди через обмеження висоти передньої стінки до 0,3—0_,6 її висоти— тільки внутрішніми.

Полиці встановлюють за допомогою планок і тримачів для полиць.

Стінки корпусних меблів сполучають як нероз'ємні і роз'ємні. Нероз'ємні (розбірні) з'єднання стінок із деревних матеріалів виконують за допомогою столярнях в’язок і клею, з пластмас — склеюванням і зварювання, з металу — зварюванням, паяння і клепання. Роз'ємні з'єднання стінок здійснюють за допомогою гвинтових, ексцентрикових, клинових або гумових стяжок, з'єднань (монтажних) брусків і вставних шканців.

Один із головних принципів створення сучасних індустріально-масових корпусник меблів—повна збірко-розбірність з по елементною уніфікацією всіх деталей і вузлів. Номенклатура уніфікованих елементів повинна передбачати і необмежену кількість композицій найрізноманітніших корпусним меблів, що відповідають вимогам розташування і зберігання різних предметів, індустріальності і варіабельності в розміщенні.

Разом, а набором уніфікованої збірно-розбірної оснастки — елемент внутрішнього заповненням обладнання— вони дають змогу створити конструктивну основу будь-якого виду корпусних меблів.

Конструктивні схеми ґратчастих меблів

Ґратчасті меблі залежно від призначення поділяють на три групи: посадочні місця, призначені для роботи (стільці з твердим сидінням, табурети);меблі підставки для прийняття їжі та для роботи (столи обідні, сервувальні, столи для занять і ігор і т.п.) меблі, що мають допоміжні функції(тримачі для парасольок, карт і таблиць, вішалки та ін.)

Стільці залежно від конструкції та застосованих матеріалів поділяються на столярні, гнуті, гнуто-клеєні та плоско-клеєні зі шпону, а також змішаних конструкцій.

Сидіння і спинки стільців переважно виготовляють твердим без настилу або з настилом завтовшки 10 мм.

Столярні стільці підрозділяють на два види: стільці з суцільними і підсадними задніми ніжками. Сидіння роблять накладними, накладними на царги, або вкладними, встановлювальним між царгами і вкладними у фальц, відібраний к царгах.

Спинки стільців виготовляють із брусків або гнуто-клеєними зі шпону.

Гнуті стільці звичайно традиційного типу мають круглі, підково подібні або трапецієвидні форми царги;Гнуті проміжки, задні ніжки, що переходять у стояки спинки; передні ніжки; бруски, тверді фільонки бо виклеєні елементи спинки; сидіння без настилу або з настилом. З'єднують деталі шипами, болтами, шурупами.

Гнуто-клеєні і плоско-клеєні стільці формуються максимальним використанням гнуто-клеєні і плоско-клеєні деталей, що мають замкнений і незамкнений контур.

Стільці змішаної конструкції - по поєднання столярних, гнутих, гнуто — клеєних і металевих елементів.

Табурет складеться з ніжок, царг і жорсткого або гнучкого сидіння з тканинних або гумо — тканинних стрічок.

Стіл обідній складається з кришки різних форм у плані і підстілля. Залежно від способу трансформації кришки столу можуть бути розсувними, висувними, складними, і розкладними (рис.3). Розрізняють нерозсувні і розсувні підстілля.

Конструктивні схеми скульптурних меблів

Скульптурних меблів можуть бути представлені посадочними місцями, для відпочинку, тобто виробами м’яких меблів Рис. 2 схема вставлення дверей у корпусних дверей М’які меблі — об'ємно — просторова система, яка дає можливість шляхом зміни форми забезпечувати людині відпочинок при різних характерних положеннях тіла. М’якість — прояв деформаційних властивостей матеріалу, які можна оцінити сукупністю двох показників: загальною деформацією елемента під навантаженням і еластичністю. Саме деформування елементі в виробу в процесі його взаємодії з людиною — ознака, що відрізняє м’які меблі від твердих.

Меблі для відпочинку підрозділяють так: за типом несучим каркасом, з частково видимим несучим каркасом і без каркасні меблі; за типом несучого каркасу — конструкції тверді і деформовані під навантаженням; із взаєморозміщенням і конструктивним характером несучого каркасу і м’яких елементів —з несучим каркасом і вкладним м’яким елементом, з несучим каркасом і накладним м’яким елементом, з несучим каркасом у вигляді окремих бокових і м’яким елементом, з несучим каркасом у вигляді окремих підсадних ніжок або опор-стійок і м’яким елементом, Рис. 3 схема трансформації кришки обіднього стола у вигляді м’якого елемента еластичних або надувних структур; за кількістю місць для відпочинку в положенні сидячи або напівлежачи — одно — двох — тримісні.

Крісла видимим несучим каркасом за конструктивною схемою тяжіють до ідентифікації зі схемою функціональною. На їх художній вигляд однаково впливають форми опорного каркасу і м’яких елементів сидіння і спинки (рис. 4).

Опорний каркас може бути брусковим, щитовим, гнутим, із гнуто — клеєних елементів, пластмасовим або металевим. При суцільному каркасі м’які елементи звичайно без пружинні з жорсткими, гнучкими або еластичними основами — при складеному каркасі сидіння в окремих випадках виготовляють із застосуванням пружинного блоку. Сидіння і спинки можуть бути складеними або суцільним.

Художній вигляд крісел із частково видимим несучим каркасом — основи — підставки або з твердими підлокітниками — в основному формуються м’якими елементами. Розрізняють такі опори — підставки: зіркоподібні чотири -, п’яти і шестипроменеві на роликах або без них; круглі обертові; у вигляді прямокутних цоколів і т.п.

Рис. 4 схема каркасів для відпочинку А-каркас опора, Б-каркас основа, В — суцільно боковий каркас Художній вигляд без каркасних меблів для відпочинку звичайно досягається за рахунок об'ємно-просторової організації форми м’якого моноліту, зумовлюваної способами її виготовлення — методом вирішування з блоку або ж виливання у формі. В надувних меблях ступінь жорсткості залежить також від тиску повітря пневмоконструкції.

Криволінійні форми м’яких елементів сидінь, які підпорядковуються лініям і рухам людського тіла, забезпечують більш рівномірний тиск по поверхні тіла, дають змогу зменшити товщину настильного матеріалу, а отже, масу і вартість виробу.

Використання пружних і формотворчих властивостей еластичних матеріалів, здатність виробу до диференційованої трансформації його елементів безпосередньо в процесі користування, тобто пружної деформованості, а також до часткової зміни форми — пластичної деформованості — значно розширює можливості комфорту і різноманітності меблів.

Різні види відпочинку потребують різних типів виробів. Як свідчить практичний досвід, зручними є трансформовані крісла зі схемою, яка включає відкидну спинку, підголівник пов’язану з рухомим сидінням, підголівник зі змінним кутом нахилу підлокітника зі змінною висотою над сидінням.

У процесі формотворення м’яких меблів — надувних і зшивно-набивних форм — в облицюванні каркасу і м’якни елементів — застосовують плівкові матеріали на текстильній і трикотажно-в'язаній основі, тканини натуральні полотняного, репсового, саржевого, атласного, жакардового переплетений, синтетичні, створені на основі натуральних і штучних змішаних волокон. М’які елементи крісел для відпочинку обтягують найчастіше чохломпошивкою на застібці - блискавці. В оббивці меблів для готелів, адміністративних приміщень застосовують штучні шкіри з пітроцелюлозним і полівінілхлорид ними покриттями, а для театрів, музеїв, палаців культури —трикотаж, вельвет, вельвет-корд .

Конструктивні схеми комбінованих меблів

Найпростіші варіанти цієї групи меблів — поєднання комбінованих багатофункціональних виробів з елементами трансформації. Найважливіша характерна ознака конструктивних видів виробів— схеми їх трансформації.

Серед способів трансформації звичайно виділяють такі: трансформація виробу за довжиною, шириною, висотою і змішана.

Складові деталі комбінованих меблів фактично аналогічні ідентичним за конструкцією одно функціональними виробам, але включають додатково трансформуючи прилади у вигляді механізмів трансформації, висувних рачок і щитів, поворотних шарнірів, спеціальних петель та інших елементів. У процесі роботи над конструктивним вирішенням виробу, який трансформується, проектувальник повинен ретельно опрацювати його структуру, забезпечити простоту трансформації, міцність, надійність і довговічність конструкції в цілому.

МОДУЛЬНА КООРДИНАЦІЯ МЕБЛІВ Найефективніший метод координації розмірів меблів — модульна координація, оскільки у самій системі єдиного модуля закладена основа досягнення уніфікації всіх елементів однієї частини, прийнятої за базову.

Модульна координація передбачає: зростання технологічних можливостей індустріально — промислового виробництва меблів та елементів ППС; розширення уніфікації та стандартизації в сфері ППС, забезпечення геометричних і функціональної взаємозамінюваності окремих виробів та їх частин; здійснення багатоваріантних функціональних компоновок, планувальної мобільності та трансформативності меблів; установлення розмірнісного взаємозв'язку предметних форм.

У галузі архітектури та будівництва країн, де діє метрична система мір, як основний модуль М прийнято величину 100 мм. Для підвищення ступеня уніфікації встановлюють виробничі модулі: збільшені — 2 М, ЗМ, 6 М, І2М і т.д. та дробові — ½М, 1/5М, 1/10М і т.д. Збільшені модулі використовують для визначення розмірів об'єктів та їх елементів, дробові —для позначення розмірів конструктивних елементів і деталей. Розробки ряду проектних інститутів та організацій свідчать, що в практиці проектування меблів, крім М-100 мм, знаходять застосування також модулі М-50мм, М-125, М-180, М=230, М-240 мм та інші

У процесі модульної координації встановлюють такі розміри: номінальні (модульовані), конструктивні(що дорівнюють номінальним за відрахуванням нормованого зазору) і натурні (фактичні розміри виробі").

Розташування і взаємозв'язок виробів та їх елементів здійснюється за допомогою просторової системи умовних модульних площин та ліній їх перетину (рис. 5). Відстань між суміжними площинами в кожному з трьох вимірів для виробу в цілому і для окремим його частин приймають однаковою або кратною основному чи одному з похідних модулів.

Модульна проектна сітка може розміщуватися на зовнішніх граннях стінок виробів, що характерне для секційно-блокових меблів, (рис. 6.1)

При цій величіні модуля зовнішні розміри виробів кратні, що забезпечує при різних просторово-структурних схемах і варіантах компонування їх координацію та взаємозв'язок з об'ємно — планувальною структурою приміщення.

Для стелажних, універсально-збірних і секційно-стелажних меблів модульна проектна сітка може розміщуватися по осі вертикальних і горизонтальних стінок (рис. 6,2).

Розмірні залежності між різними за призначенням і місцем у виробі елементами виражені співвідношеннями:

стінки вертикальні(Н) горизонтальні (В):

М*n-h; M*n+h; M*n-2h;

M*n+h+2P;

двері накладні, напівкладні:

М* п;М*n-2P;

M*n-h; M*n-2h-2P; M*n

2 M*n-2P; M*n-h-P ;

2 2

M*n-h-4P

Де М'- модуль; п — кількість модулів, використаних у розмірі; h—товщина щитового елемента; Р— технологічний уступ (платик) або зазор, що дорівнює 2 мм.

Модульна координація меблів — основа для композиційного впорядкування іі розмірних параметрів. Вона має великі можливості для створення композиційної єдності різнохарактерних за функціональним призначенням виробів та їх елементів. При цьому модуль може трактуватися як формотворча одиниця предмета (містить у згорнутому вигляді всю структуру, програму побудови об'єкта) і структуро творча одиниця діяльності (операція діяльності)

КОМБІНАТОРИКА ФОРМОТВОРЕННЯ Комбінаторика — математичний термін, запозичений теорією і практикою художнього проектування.

Комбінаторика в дизайні — особливий творчий підхід до формотворення, заснований на пошуку і дослідженні закономірностей варіантної зміни просторових структур, а також способів упорядкування проектування об'єктів прикладного мистецтва і дизайну, які складаються з типізованих елементів. Характеризується багатоманітністю підходів, зумовлюваних відмінностями, які висуваються в процесі її освоєння і вирішення завдань конкретного проектування об'єктів.

Перший підхід — це вивчення і використання структурних закономірностей комбінаторики, включаючи основи комбінаторних з'єднань (перестановок, розміщень, сполучень), засоби структурування площини, залежності комбінаторності від особливостей геометрії елементів.

Другий підхід — комбінаторика в контексті так званих програмованих методів формотворення з виділенням імовірнісних властивостей комбінаторних побудов на базі оптимальної кількості елементів у системі.

Третій підхід включає комбінаторику в сферу проблем художнього формотворення, взаємозв'язку художньої своєрідністю виробу і стандарту. В цьому випадку комбінаторика розглядається як засіб зближення вимог уніфікації та художньої своєрідності форм меблів. Традиційне розуміння комбінаторики пов’язане з можливістю кількості об'єктів із незначної кількості елементів шляхом різної їх перестановки, розміщення й поєднання.

Основні операції та завдання комбінатори:

Перестановка — з'єднання, які можна складати з n предметів, змінюючи всіма можливими способами їх порядок; кількість їх

Pn =1*2*3…*n= n! ;

Розміщення — з'єднання, що містить по m предметів з п даних, які відрізняються або порядком предметів, або самими предметами; кількість їх

Pn =

Поєднанням — з'єднання, які містить по m предметів з п, відрізняються між собою принаймні одним предметом; кількість їх Підчас проектування меблів та обладнання, організації ППС проектувальник часто використовує поєднання різних елементів. Природно, йому необхідно подавати не лише можливу різноманітність композиційних рішень, але й досконало досконало володіти методами синтезу різних з'єднань. Найпростіше з'єднання, яке досить часто — застосовується при проектуванні меблів, — перестановка.

Перестановка визначає довільне поєднання елементів. При цьому передбачаєтеся, що всі п елементів. На рис. 7 подано приклад композиційних побудов виробу шляхом перестановки чотирьох різним елементів по вертикалі. Згідно виразом

Pn= n! = 4! = 1*2*3*4 = 24.

можна одержати 24 різні композиційні вирішення, при цьому якщо за базу брати якийсь елемент, зменшений внизу, то з тих, що залишилися, можна одержати

Р=3≠1*2*3=6 рішень (рис 7).

У процесі проектування корпусних меблів часто постає завдання, коли є набір з п елементів, але проектувальникові необхідно скомпонувати композиційну побудову з т< п елементів. Аналогічно попередньому випадкові повтор елементів не допускається. Однак порядок елементів у поєднанні ролі не грає. Подібні поєднання можна отримати як сполучення.

Згідно з визначенням, необхідно з усіх п! перестановок вибрати лише ті, які містять т неповторювальних елементів. Таким випадок зображено на рис 8. Основою для його побудови служить рис. 7. У всіх фігурах нього рисунка відтято верхню четверту частину. Як бачимо з рис. 7, відтинання верхньої частини .Не при водить до зменшені різних композиційних рішень — Р = 4! = 24.

Рис. 7 синтез з'єднання із чотирьох різних елементів. В утворенні кожного з'єднання беруть участь усі елементи Якщо ж не враховувати їх порядку, що при вирішенні конструкторсько-технічних питань, то можна виділити лише чотири комбінації подані на рис. 8, кожну з яких позначено відповіднім символом — зірочкою проставленою на рис. 7,8. Результати, одержані графічно співпадуть з розрахунком за формулою:

Таким чином, поєднання елементів, даючи кількісну характеристику, при прямому застосуванні не можуть описувати різноманітності художньо-композиційних вирішень, яку можна врахувати, розміщуючи ці самі елементи з порядком у композиційній побудові. Останнє підтверджує розрахунок за формулою У практиці проектування корпусних секційних меблів та їх розміщення в ППС часто трапляються ситуації, коли окремі елементи повторюються практично нескінченну кількість разів при порівняно обмеженій номенклатурі відмінних одне від одного типових вирішень. Наприклад, схожа ситуація виникає при створенні корпусних меблів на базі типами конструкцій. Це завдання можна сформулювати таким чином. Дано т відмінних типовим блоків, з яких набирається виріб (обладнання), який включає п > т секційним блоків. Потрібно визначити загальну кількість розрізнюваних композиційних художніх вирішень виробів.

Поставлене завдання розв’язують виходячи з розрізнюваності секційних виробів. Два вироби визнають нерозрізнюваними, якщо вони одержані перестановками двох блоків, належних до одного й того самого типу конструктивних блоків (див. рис. 9). Для з'єднання блоків, яке приводить до одержання розрізнюваних композиційних вирішень, роблять перестановки з т різних блоків. Згідно з наведеним вище міркуванням, буде одержано Рт = т! розрізнюваних композиційних вирішень. Ця ситуація зображена на рис. 10 для т = з і п = 5. На другому етапі одержані композиційні вирішення доповнюються одним з т конструктивних елементів, наприклад, N = 1.

Доповнення здійснюється за рахунок вставки вибраного блоку в одну з т+1 позицій. При такій побудові кожне композиційне вирішення, одержане на першому етапі, породжує т+1 нових вирішень, т-1 з яких розрізнюванні.

Рис.8Композиційно розрізнюванні комбінації з чотирьох елементів по три Рис. 9 до визначення композиційно відмінних з'єднань довільної кількості різних елементів.

Рис. 10 алгоритм одержання нових композиційних вирішень шляхом багаторазового використання будь-якого з т елементів на прикладі т = 3, п = 5.

Оскільки вставляти можна кожен із т блоків, то після реалізації другого етапу матимемо вже М різних варіантів вирішення, де М = т! т*(т-1).

Процедура, властива другому етапу, може повторюватися всього п-т разів, тобто для нашого прикладу 5−3 = 2 рази. На третьому і наступних етапах k вставка маже проводитись уже в m+(k-1) місцях раніше одержаних рішень. При цьому необхідно усунути з одержаних з'єднань композиційно нерозрінювані. Як бачимо з прикладу, подібний емпіричний метод потребуватиме дуже великих затрат часу. Це визначає необхідність ознайомитися з одним із теоретичних положень комбінаторики — перестановки з повтореннями. Перестановки з повтореннями дають змогу розкласти множину А, що складається з п елементів, на суму підмножини таким чинам, щоб кожен із т елементів, дозволених до застосування, входив до, А певну кількість разів k[k1, k2 … km]. Кількість композиційно розрізнюваних з'єднань N при цьому визначиться теоремою.

Теорема.

Кількість різним перестановок, які можна скласти з п елементів, серед яких є k1 елементів першого типу, k2 елементів другого типу, … km елементів т типу:

С_n(к₁, к₂…к_m) =

Де Cполіноміальні коефіцієнт.

Додаючи до шести перестановок з трьох елементів четвертий елемент, одержуємо три перестановки (в загальному випадку т) з повторенням одного з т елементів два рази. Оскільки

то ми одержимо N композиційно розрізнюваних рішень, де Можна стверджувати, що при проектуванні секційних меблів проектувальник, аналізуючи композиційну різноманітність можливих рішень, повинен користуватися визначення перестановок і в основному виразом, а не найпростішими виразами комбінаторики.

Застосовуючи прогресивні методи проектування меблів на основі модульної координації розмірів, використовуючи принципи агрегатування, проектувальних часто стикається з методами композиційних побудов, відмінними від розглянутих вище. Ці принципово нові з точки зору комбінаторики композиції рішення одержують за допомогою таких способів: поділу окремого виробу на ряд самостійних під виробів (блоків), побудови композицій із блоків, введений не заповнюваних проміжків між блоками, доповнення композиційних побудов за рахунок елементів нижчого ієрархічного рівня. Опишемо кожен із способів окремо.

Поділ окремого виробу на ряд самостійних блоків передбачає розчленування єдиного конструктивну з п модулів на кілька самостійних блоків, кожен з яких міститиме пi модулів таким чином, щоб Приклади поділів такого тилу ілюструє рис. 11. Кожне вирішення не вра-ховує порядку блоків в утворенні можливого композиційного вирішення і характеризує лише конструктивно-компонувальний спосіб утворений багатоманітності. Для аналізу композиційно відмінних побудов використовують такі заходи.

Синтез композиційних вирішень на базі блоків базового варіанта здійснюється на основі переміщень виділення тим чи іншим чином поділів виробу на блоки (рис.12). Якщо базовий варіант немає елементів, які повторюються, то кількість переміщень де —кількість блоків у розглядуваному базовому вирішенні. При повторюваності елементів слід використовувати (k).

Введення незаповнених проміжків між блоками. Варіюючи кількістю незаповнених інтервалів, можна отримати практично нескінченну кількість композиційно розрізнюваних рішень (рис. 13,а).

До цього ж способу слід віднести й зміну рівнів установлення блоків, що не лише збільшує й так досить велику кількість композиційних рішень, але й дає змогу домогтися відповідних впливів на споживача за рахунок «урівноважування» побудов (рис. 13,б) Збільшення кількості композиційних побудов за рахунок їх до мовлення елементами нижчої ієрархічного рівня. До цих елементів можуть належати декоративні навісні елементи (накладки, лицьова фурнітурі та ін.), а також допоміжні конструктивні елементи (стійки, підставки, полиці і т.п.). В окремих випадках доповнюючи елементами вважають самостійні вироби вжиткового та декоративного мистецтва. Що правда, в цьому випадку при їх створенні необхідно враховувати можливість перетворення більшої кількості різних композиційних побудов у рішення, що мають високі естетичні властивості.

Застосування такого підходу вимагає від проектувальника вміння розрізняти такі ситуації.

Збільшення кількості типів блоків, які утворюють з'єднання, досягається також за рахунок декоративних навісних елементів. Справді, якщо ми багаторазово використовуємо один тип модуля, то там самим зменшуємо кількість розрізнюваних композиційних побудов у k разів, де Якщо ж за рахунок, наприклад, застосування різних типів і видів лицьової фурнітури можна домогтися розрізнення в композиції двох однотипних модулів, то стає можливим збільшення кількості розрізнюваних композиційних рішень у к разів. Це стосується й інших випадків збільшення кількості варіантів прийнятих рішень.

При виборі т, які характеризують можливу багатоманітність рішень, що входять до арсеналу проектувальника, доцільно враховувати застосування для лицьових поверхонь виробів облицювальних та оздоблювальних матеріалів різних фактур, текстури, рисунка (рис.14) й кольору, використання можливостей сучасної технології (тиснення, декалькоманії, шовкографії, рельєфних елементів із пластмас, дерева, металу, різних покриттів з рисунком, нанесених полі графічними засобами, і т.п.).

Доповнення композиційних рішень за рахунок введення нової одиниці, по суті, збільшує кількість модулів п у різних з'єднаннях. Це надзвичайно ефективний спосіб, особливо при початковому значенні п. Новою одиницею може бути або додатковий конструкційний, або декоративний елемент.

Рис. 11 метод збільшення кількості композиційних вирішень корпусних меблів шляхом поділу з п елементів на декілька самостійних блоків.

Рис. 12 метод збільшення кількості композиційних вирішень корпусних меблів шляхом перестановки самостійних блоків на прикладі базового варіанта, зображеного на рис.11

Рис. 13 метод збільшення кількості композиційних вирішень корпусних меблів по організації ППС шляхом переміщення самостійних блоків по горизонталі (а) і горизонталі та вертикалі (б) на прикладі одного з варіантів, зображеного на рис. 12

Внаслідок специфіки композиційних побудов цей спосіб найефективніший при використанні разом із способом ведення не заповнюваних проміжків між блоками.

Наведені способи застосування комбінаторного аналізу свідчать про можливості комбінаторного проектування.

У практиці варіантного формотворення меблів знаходить застосування також ряд типів комбінаторних побудов, умовно визначуваних як «конструктор» «універсал» і «трансформація».

Конструктор — вид трансформованої морфологічної структури, що складається з певної номенклатури базових конструктивів, уніфікованих для численних функціонально важливих трансформ. Трансформація конструктора забезпечуються за рахунок морфологічних особливостей конструкти вів — елементів меблів, а також просторово — часових і конструктивних способів їх зв’язку шляхом різноманітних при стикувань, механічних з'єднань, «замків», «затискачів» і т.п.

Розрізняють такі види конструктору: з одного конструктору (одноелементний), з неповторюваних конструкторів, модульний, агрегатний і типорозмірний. У практиці проектування меблів конструктор звичайно являє собою поєднання кількох видів при домінуючій ролі одного з них.

Одноелементний конструктор — це трансформована морфологічна структура, що складається з одного конструктору і здатна набувати суттєво відмінних функціонально значних трансформ, яких не було у вихідному, нейтральному стані. Приклад одноелементного конструктора — стандартний елемент, застосовуваний для вирішення програми просторових структур обладнання виставок.

Використання принципів конструктора з неповторюваних елементів передбачає створення об'єктів, які не містять уніфікованих елементів.

Модульний конструктор складається з великої кількості конструктивів, що мають спільну морфологічну ознаку або елемент — модуль.

Агрегатний конструктор передбачає створення виробів з агрегатів, а типорозмірний — з уніфікованих типорозмірних елементів.

Побудови типу універсал базуються на створенні виробів з формою, використовуваною в кількох різних функціональних призначеннях рис. 15,І). Одержувані таким чином багатоцільові форми передбачають їх використання кожної окремо або всіх заразом.

Принцип морфологічної трансформації —один із засобів підходу до розробки багатоелементних, багатопредметних комплексів. Трансформований об'єкт— це будь-яка матеріальна структура, здатна набувати функціонально значущих етапів шляхом внутрішнього переконструювання, здійснюваного щоразу в проміжному, функціонально — нейтральному стані.

Принцип трансформації може бути схематизований у вигляді моделі: вихідна трансформа — проміжний процес — нова трансформа.

Кожен з етапів трансформації забезпечує певну сферу функціонування, яка включає пенні функціональні процеси, що виражають смислову структуру конкретної художньої моделі. Суть того чи іншого способу трансформації меблів полягає в особливостях проміжного процесу, оскільки початкова і кінцева трансформи в основному беруться ніби в готовому вигляді (диван — ліжко, тумба-стіл, шафа — ліжко). Найбільше поширення в меблях знаходить застосування комбінаторних способів трансформації, таких, як додавання — віднімання, складання — розкладання, вкладання одного в одне та ін. Трансформаційний ефект можна одержати за допомогою таких принципів: «гармошки», «ширми», «книги», «матрьошки», «листового пирога» і т.п.

Для побудов типу трансформації характерні два типи завдань: трансформовано — пакетована форма і штабельована форма.

Зміст трансформовано — пакетованої форми полягає в створенні виробів, здатних до перетворення в «неробочому» стані в гранично компактну форму. До таких виробів належать: комбіновані шафи з викидними, висувними або викочуваним ліжком, столом, стільцем; крісло — ліжко; диванліжко і т.д.

Сенс штабельованої форми полягає в створенні форм виробів, заснованих на комбінаторному використанні властивостей до рівності, подібності або граничної просторової поєднуваності однакових або типорозмірних форм складної просторової конфігурації, що дає змогу їх штабелювати (складувати) в компактне ціле (рис. 15,ІІ).

За способом штабелювання розрізняють; штабелювання по вертикалі; штабелювання зі зміщенням у перед — догори: штабелювання зі зміщенням у бік — догори; штабелювання по горизонталі; штабелювання окремими елементами.

У практиці варіантного формотворення меблів часто відбувається взаємодія різних типів комбінаторних побудов.

Використовуючи комбінаторики, проектувальник повинен в враховувати той факт, що не всі комбінаційні рішення, матимуть досить високі естетичні та функціональні якості.

Як правило, побудови композиції і вимоги ергономіки внесуть додаткові обмеження, врахування яких призведе до зменшення кількості прийнятих композиційних рішень.

Усе це розмаїття, що значмо підвищує можливість створення високохудожніх вирішень, залежить безпосередньо віл технологічних та конструкторських вирішень. Чим більш розвинута технологія, тим більш можливостей створення нових комбінаторних форм, тим багатшою буде композиційна багатоманітність.

Рис. 15. Комбінаторні побудови: І - «універсал»: гойдалка-стіл; ІІ -«трансформація»: а — меблі з латексових подушок — крісло, ліжко, шезлонг (дизайнери Дж. Де Пас. Д. Д’урбіно. П. Ломцці) б — батофункціональний контейнер: стіл туалетний — крісло (дизайнер Л. Массон); в — штабельовані табурети (дизайнери С. Мигаль, І. Іванів).

Висновок Меблева промисловість опинилася у сильному занепаді в той час, коли Україна входила до складу Радянського Союзу. За часів незалежності України меблева промисловість почала поступово розвиватися і набувати більших обсягів виробництва відповідної продукції. Розвиток меблевої промисловості виявлявся у вдосконаленні продукції: введенням нових дизайнів меблів, підвищення якості продукції, введенням нового устаткування на підприємствах тощо; збільшенні обсягів виробництва продукції; забезпечення промисловості потрібними матеріалами і т. ін.

Останнім часом розвиток дизайну та конструювання з метою удосконалення споживчих властивостей ґратчастих меблевих виробів (ГМВ) істотно змінив підходи до формування процесів виробництва та управління, організації предметно-просторового середовища життєдіяльності людини. У дизайні сучасних меблів неприйнятні стандартні рішення. Важливі тут, так би мовити, індивідуальні та дрібносерійні проекти, реалізація яких повинна базуватися на новітніх технологіях. При всьому технічному прогресі наші вироби поступаються їм за формою та навіть за їх практичною пристосованістю та доцільністю". Цим відвідувачем був Г. Земпер, засновник технічної естетики. Через шість років відомий англійський теоретик та соціолог Д. Рескін відзначив з цього приводу: «Те, що створюється поспішно, вмирає також поспішно; те, що коштує всього дешевше, у підсумку виявляється найдорожчим», — зафіксувавши у даному висловлюванні зв’язок між доцільністю, корисністю та красою. Отже виникнення дизайну пов’язано з власне процесом розвитку людської цивілізації. З самого свого виникнення дизайн орієнтувався на досягнення єдності трьох принципів: корисності, зручності та краси.