Історія картографії: інформаційний аспект

Карти місцевості з’явилися ще здавна, коли людина тільки починала вивчати навколишній світ і усвідомлено переміщуватися. Карти — носій інформації про те, де й що знаходиться навколо. Саме цю інформацію збирали далекі мандрівники, відмічаючи на карті обриси контурів берегів та річок.

Основою будь-якого історичного дослідження є джерела тобто ті фактичні дані, що дійшли до нас з давніх часів розвитку людської цивілізації.

Для історії картографії особливу цінність становлять саме карти як безпосередні свідки минулого. Лише незначна їх частина зберіглася до наших днів. Карти складалися на неміцному матеріалі. Занепад, мокрота, пожежі, нарешті, відсутність турботи про збереження рисунків, що втратили своє практичне значення, пояснюють втрату значної кількості старовинних карт.

Найпростіші картографічні малюнки були відомі ще у первісному суспільстві до зародження писемності, а можливо, і членороздільного мовлення. Про це свідчать примітивні «протокарти» в народностей, що на час їх дослідження етнографами, знаходилися на низькому ступені суспільного розвитку (північноамериканські індійці, мікронезійці Океанії та інші). Важливою передумовою розвитку картографії стала здатність людини до малювання [2, с. 54]. Малюнки, виконані на камені, деревині, корі, шкірі, кістках, листях відтворювали уявлення людей про навколишню місцевість: гори, ріки, тропи, місця полювання та риболовлі, шляхи переміщення, плани земельних ділянок тощо. Характерною рисою таких карт була конкретність у поданні інформації.

Нині відомо близько 10 картографічних зображень первісних часів на території України. Найвідомішою пам’яткою є рисунок на уламку бивня мамонта, знайдений у 1966 р. на березі річки Росава біля села Межиріч Канівського району Черкаської області на місці стоянки мисливців на мамонтів епохи пізнього палеоліту. На малюнку зображено місцевість з виділенням річки, рослинності (кущі, ліс), житла. Це найдавніша пам’ятка картографії на території України: її створено приблизно 15−17 тисяч років тому [3, с. 26]. картографія морська друкарство супутник Оригінально виглядали «морські карти» — приладдя для мореплавства жителів Маршаллових островів Тихого океану. Вони виготовлялися з довгих жорстких пальмових волокон, перев’язаних тонкими кокосовими волокнами. На їх перетині закріплювалися мушлі, що зображали острови. Крім цього, положення волокон, передавало інформацію про океанські вали та течії.

Бурхливий розвиток картографії пов’язаний з удосконаленням компасу на початку XIV століття. З його допомогою карти ставали детальнішими і точнішими, а мандри — передбачуваними.

Значний вплив на розвиток картографії у XV столітті здійснили винахід друкарства та розвиток мореплавства. Серед основних переваг друкування карт слід зазначити їх низьку вартість, зменшення кількості помилок у процесі копіювання та можливість тиражування. Відкриття нових земель зумовило попит на глобуси, карти світу, морські карти.

Початок повітроплавання стимулював наступний етап картографування. З висоти пташиного польоту місцевість виглядала наочно, а положення об'єктів — точно. Додавши у середині XIХ століття фотографію, картографи почали отримувати ще більш детальну інформацію.

Світові війни сприяли розвиткові топографічних карт бо хто краще знав місцевість, той мав перевагу на полі боя. З 1943 р. жодна наступальна операція радянських військ не проводилася без попередньої аерофотозйомки та подальшого дешифрування позицій та об'єктів противника [3, с. 227]. Холодна війна збільшила зусилля людей до створення та актуалізації топографічних карт.

Новим етапом розвитку картографії є поява супутників та цифрових пристроїв. Документація сучасного світу все частіше зберігається не на папері, а цифрових носіях. Система глобального позиціонування (GPS) стала кульмінацією сучасної картографії. Точність побутового GPS-приймача складає близько 5 метрів, а об'єм пам’яті векторної графіки достатній для відтворення детальних карт всього світу.

Карти — засіб пізнання навколишнього середовища в його просторових станах і змінах. Вивчення історії картографії (фактів, етапів, закономірностей) необхідно аби виявити шляхи подальшого розвитку картографічної науки. Цей процес визначається вимогами суспільства. Саме воно спонукає до складання невідомих раніше географічних карт і т. ч. провокує теорію картографії до пошуку нових проблем. Їх вдала розробка створює необхідні умови для вирішення практичних завдань і подальшого прогресу картографування.

Література

• 1. Браун Л. А. История географических карт / Ллойд Арнольд Браун. — М.: Центрполиграф, 2006. — 479 с.
• 2. Картоведение: учебник для вузов / под ред. А. М. Берлянта. — М.: Аспект Пресс, 2003. — 477 с.
• 3. Сосса Р. И. Історія картографування території України / Ростислав Іванович Сосса: Підручник. — К., Либідь. 2007. — 336 с.