Житлово-виробничі комплекси для безхатченків в Україні

В Україні десятки тисяч бездомних проживають в різноманітних притулках, будинках нічного перебування, центрах реінтеграції бездомних громадян, центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, соціальних готелях, або гуртожитках. Найбільше поширені нічліжки, але поки що вдалих прикладів цього типу житла мало. Через перезаселеність (в кімнатах проживає до 18 осіб) виникає багато незручностей: шум, погана вентиляція, крадіжки, неприємний запах, замало туалетів, бруд. Центри реінтеграції та соціальної адаптації через значну кількість обслуговуючих, культурно-дозвільних та допоміжних приміщень надто дорогі як у будівництві, так і в експлуатації, тому їхня кількість поки що обмежена. Соціальні готелі також не набули популярності, бо перебування у цих типах закладів є тимчасовим.

Бездомні з них знову повертаються на вулицю, і цей процес повторюється щороку: взимку — нічліжний будинок, а в літню пору нічліг у парках, теплотрасах, підвалах, на горищах, вокзалах, або навіть просто під відкритим небом. А для держави це безперервні витрати на утримання кожного мешканця в зимову пору.

Такі послуги, як надання притулку людям, які не мають житла і змушені жити в місцях, які не призначені для проживання, послуги з реінтеграції вже сьогодні можуть запроваджуватись в Україні, й окремі приклади вже існують.

Набули широкого використання в Україні приватні заклади для бездомних, розміщені в реконструйованих будівлях в сільських місцевостях, чи на околицях міст. Не зважаючи на відсутність ряду нормативно обумовлених приміщень, згідно існуючих ДБН, ці заклади успішно функціонують і надають житло та інші види соціальних послуг багатьом категоріям бездомних.

У таких закладах бездомні самі себе забезпечують їжею, одягом, здобувають практичні навики, навіть нові професії за допомогою виробничих приміщень: у Винниках (реміснича майстерня з ремонту одягу) у Бродах (сільськогосподарські роботи, автомайстерня, пилорама і т.п.). [6], [7].

Основним видом діяльності «Оселі» є організація життя у Спільноті - центрі ресоціалізації бездомних. Це об'єднання людей, що разом живуть, працюють, ведуть спільне господарство, вчаться вирішувати життєві проблеми, правильно використовувати зароблені спільною працею кошти. Кожного дня вантажний автомобіль організації здійснює виїзди на виклики мешканців Львова, які віддають непотрібні їм меблі, одяг, побутову техніку. Пізніше ці речі ремонтують, реставрують і реалізують у благодійній крамниці чи віддають клієнтам осередку підтримки бездомних, а також іншим потребуючим. Такою діяльністю «Оселя» також намагається продемонструвати громаді, що непотрібні їм речі можуть послужити ще комусь, а не бути викиненими на смітник. Ідеєю майстерні є гасло «Непотрібних речей, як і непотрібних людей не буває». Залучення людей, що є представниками маргінальної групи суспільства до реставраційної діяльності несе у собі не лише можливість здобуття навичок навчання та праці, але має і психотерапевтичний ефект: відновлюючи старі речі, особа поруч з цим відбудовує власні пошкоджені психологічні конструкти. [6].

В якості детального прикладу можна навести житло для бездомних у м. Броди Львівської обл., яке розташоване на території колишньої ракетної бази радянської армії. Площа території досить велика, сягає до 10 гектарів, заклади обслуговування розташовані в окремих спорудах по всій території комуни. Колишню казарму переобладнали під гуртожиток, який розрахований на перебування у ньому до 50 осіб. Гуртожиток забезпечений опаленням, водою та електроенергією. У приміщенні гуртожитку, окрім житлових кімнат, в яких мешкає по троє осіб, є ще невеличкий спортзал, капличка, загальна кімната для відпочинку, бібліотека, кімната для зберігання одягу, приміщення з умивальниками та пральною машиною. У притулку є кухня із їдальнею, які розташовані в окремій споруді. Також є офісні приміщення, санпропускник, тимчасовий ізолятор для перебування хворих. Одне із приміщень комуни реконструйовано під велику пральню, яка надає послуги мешканцям Бродів на платній основі, працює автомайстерня, столярна майстерня, пилорама, розвинуте фермерське і сільське господарство. [7]. Така статистика свідчить, що подібні будинки мають позитивні наслідки та результати роботи з бездомними і є прикладом того як можна проектувати житло для бездомних в сучасній державі.

Очевидно головною помилкою в побудові концепції житла для бездомних є те, що цих людей розглядають як осіб, що несуть певну небезпеку для решти спільноти, а також вважають їх є тягарем для спільноти, яка вимушена їх забезпечувати засобами існування: житлом, харчами, одягом, тощо. Були проведені дослідження науковцями НУ «Львівська політехніка», які спростовують обидва страхи суспільства перед бездомними. По перше, не виявлено статистично значимої кількості випадків, коли бездомні спричинили кривду чи шкоду для оточуючих мешканців Львова. З іншого боку, бездомні не утриманці і самостійно, в міру своїх можливостей, дають собі раду із засобами існування — приблизно 70% бездомних зайняті на тимчасових роботах, займаються збиранням вторинної сировини, вантажними роботами, майже 45% зайняті у виробничій сфері.

Взимку вони намагаються бути у великих містах, де більше можливості прогодувати себе, влітку мігрують у сільську місцевість, де працюють на будівництві дач, присадибних ділянок, на сільськогосподарських підприємствах. Тільки 10,5% бездомних займаються жебракуванням, 11% мають пенсію, а решта зайняті збором вторинних ресурсів, будівництвом і т.д. (Рис. 9.). Відтак 76% бездомних не полишають спроб змінити своє життя на краще і тільки 20% бездомних втратили надію і не вважають за потрібне щось змінювати у своєму житті. Якщо прийняти до уваги такі характеристики бездомних, то є значні шанси на позитиве вирішення проблеми. Заклади для бездомних з наданням робочих місць доцільно розміщувати на околицях міста чи у сільській місцевості, але з особливою умовою забезпечення роботою на території цього закладу, хоча можливе розташування у містах.

При розміщенні житла для бездомних у структурі міста неприпустима сегрегація останніх від суспільства, яка може призвести до явища геттоїзації. Однак розміщення об'єктів для бездомних у структурі житлової забудови передбачає запровадження превентивних архітектурно-планувальних заходів, покликаних нейтралізувати або мінімізувати негативи від близького сусідства бездомних і звичайних мешканців, ліквідувати соціально-психологічний бар'єр між двома контингентами. При закладах у структурі міської забудови, можуть бути відкриті приміщення для обслуговування мешканців, що живуть поруч з даним будинком (загальна пральня, автомайстерня, магазин, перукарня, кафе, тощо), які можуть обслуговуватись бездомними. Такий тип закладу допоможе бездомним пройти соціальну адаптацію, відновити нормальне фізичне і психічне здоров’я, забезпечить їх роботою, засобами для існування та дасть можливість хоча б частково покрити вартість проживання у даному типі закладу.

Як правило, з боку сусідніх мешканців завжди буде невдоволення, а, можливо, й опір розміщенню поруч закладу для бездомних. Але як показує зарубіжний і вітчизняний досвід, після початку робіт на місцевості в межах приблизно року опір та невдоволення зникають і люди звикаються з новою ситуацією. Для будинків у сільській місцевості передбачається зайнятість бездомних на сільськогосподарських роботах, на периферії міста — у виробничих майстернях, на підприємствах і на будівництві. У закладах такого типу необхідні навчальні класи, де бездомні зможуть навчатися, та здобути нову для себе професію. [4].