Життєтворчість особистості в демократичному суспільстві

Життєтворчість особистості в демократичному суспільстві

Богданова Н.Г.

Життєтворчість людини визначається зовнішніми та внутрішніми чинниками її життєдіяльності. Співзалежність індивідуального та соціального у життєтворчості, суб'єктивного та об'єктивного визначається рівнем розвитку суспільства та способом його організації. Чим більш відкритим, демократичним і гуманістичним є суспільство, тим більше умов воно створює для розвитку та життєтворчості індивідів, тим більше виникає в ньому шляхів для їх самореалізації. Відтак особливості культури життєтворчості особистості в тоталітарному суспільстві визначаються не прагненням до самоздійснення унікальної особистості, а створенням таких моделей поведінки, які відповідають насамперед потребам суспільства.

У тоталітарній системі поняття життєтворчості людини має зовнішньо визначений характер, а шляхи реалізації життєвого шляху чітко окреслені, бо головна мета такого суспільного устрою полягає у формуванні такої особистості, яка цьому суспільству потрібна. Всупереч тоталітарній системі, демократичне суспільство гарантує індивідам не тільки свободу самовизначення та гуманістичне ставлення до особистості. Імперативом сьогодення є загальне підвищення темпів життя, швидкоплинність процесів зовнішнього й внутрішнього оновлення, зростання рівня технологічної складності професійних сфер: прискорюються не тільки процеси соціального життя, а й процеси оновлення соціального досвіду. Успішність самореалізації людини у соціумі за таких умов залежить насамперед від усвідомлення себе суб'єктом активності, життєтворчості [8,с.2].

Життєтворчість являє собою особливий прояв активності особистості, що залежить від суб'єктної організації, від здатності до самодетермінації. Це і дозволяє визначити здатність до життєтворчості як духовну здатність особистості, найважливішою особливістю якої є високий рівень організації активності [9,с. 12]. Демократичне суспільство надає безліч можливостей для самовизначення та життєтворчості, але, у свою чергу накладає вищу відповідальність на особу. Життєтворчість це не лише дорога до саморозвитку, не лише зовнішній предмет творчості, але і внутрішній, коли людина вибудовує власне життя відповідно до певного морального позитивного задуму, що зрештою збігається із загальнолюдським.

Культура життєтворчості це особлива і вища форма прояву творчої природи людини; це духовно-практична діяльність особистості, спрямована на творче проектування і здійснення її життєвого проекту. Життєтворчість як спосіб творчого здійснення особою свого життя є унікальним надбанням людини. Творчо здійснюючи своє життя людина, набуває статусу суб'єкта, перед яким з’являється завдання самостійно і творчо здійснювати вибір стратегії свого життя, розробляти свої життєві плани і програми, конструктивно впливати на перспективу життя, вибирати і запроваджувати в дію засоби для реалізації особою її індивідуального життєвого проекту.

Життєтворчість це мистецтво жити. Тому завданням школи і суспільства полягає в тому, аби впровадити життєтворчу стратегію виховання, яка забезпечила б придбання особою позитивної складової життєвої компетентності. Життєтворчість особливий тип життєдіяльності за яким кожна мить життя є творчим актом, потенційною інновацією в будь-якій сфері життя людини і культури, що забезпечується і одночасно підтверджується унікальністю людини. Проблема життєтворчості зосереджується на проблемі творіння себе, побудові власного життя, виходячи з особи її духовного світу, світогляду, цілей, устремлінь, зрештою з розуміння сенсу життя [1.С.55].

А завдяки демократії розквітає, збагачується особистість життєва потреба сучасного суспільства. Демократія забезпечує умови для поступового проникнення загальнолюдських цінностей, ствердження їх як визначальних у всіх сферах суспільного життя, сприяє усвідомленню, що лише їх дотримання забезпечує справді гуманне буття. Осмисленість активності, відповідальність, глибокі співпереживання, життя без потрясінь вкрай важливі вектори дійсності, що перетинаються у демократії, потребуючи постійного підвищення культурного рівня людини. Демократія забезпечує послідовність змін історично сформованих умов відносно до сучасних вимог, зміцнення зв’язку і спадковості культурних форм шляхом збереження, відтворення кращих здобутків культури, їх відкритість і доступність. Суперечності, які виникають у поступі соціального розвитку, завдяки демократії вирішуються шляхом поєднання всіх проявів його культурного спрямування на творення, розвиток нових умов. Демократичне суспільство це суспільство особистостей, які, маючи рівні права, беруть участь у вирішенні економічних, соціальних, політичних проблем. Самоцінність особистісного буття зініційовується самотворчістю людини на шляхах розвитку культурного буття в умовах демократичного суспільства; це детермінант соціокультурної цінності особистості. Демократичне суспільство зорієнтоване на розвиток, існування у формах культури, коли індивідуальні прояви людини сприймаються як посутня прикмета, позаяк на основі цього розквітають індивідуальні культурні світи, уособлюванні особистостями [4].

Розвиваючись, особистість творить як свою історію, так і історію свого часу. Загалом, хоча вирішальними для розгортання життєвого шляху виявляються життєва подія і конкретний вчинок, але наявність життєвого проекту, здатність людини не тільки до вибору зовнішніх умов, а й до їх формування в певних межах, не можуть не вплинути на її здатність до вибору конкретної життєвої стратегії. І якщо з більшою упевненістю про вирішальний вплив на життєвий шлях особистості подій і вчинків можна говорити у її ранньому віці, то для зрілої людини більш значущою і характерною є її здатність (звісно, за умов наявності життєвого досвіду, життєвого плану, бажання і волі) до вибору та формування обставин і вчинків [7,с.4]. Такий підхід до особистості дозволяє простежувати, з одного боку, вплив культурно-історичного часу на людину, а з другого, вплив людини на свій час. Останній може бути в окремих випадках значним або навіть вирішальним.

Сама по собі життєтворчість окремої людини не має іншої мети, крім саморозвитку. Мета людства як істоти, що належить Універсуму, нам не відома і неосяжна. Навіть з усієї маси індивідуальних сенсів буття: соціальних, національних, релігійних, світоглядних та інших її неможливо синтезувати. «Призначення людини має космічну природу, а Всесвіт це арена діяльності іншого, незвичного нам масштабу. Одним з багатьох діячів цього масштабу є людство в цілому. Цілком природно, що колись людство зникне, як зникають окремі люди, планети, сонця. Але важливо зрозуміти, що при існуючій конфігурації світу в бутті людства є мета» [2,с.38]. Тому життєтворчість поняття не стільки індивідуальне, скільки загальнолюдське, воно визначає не суму різноспрямованих, хаотичних людських дій, а гармонійну єдність. Саме тому життєтворчість не може бути регламентована ані суспільними, ані ідеологічними настановами, а є гуманістичним виявом вільної людини. демократичний суспільство життєтворчість гуманізм Демократичне суспільство здатне відтворювати високоморальну, духовну особистість, але для цього потрібен відповідний тип культури. Прості заклики до духовності ні до чого не приведуть. Як вважав М.К. Мамардашвілі: «Я думаю, що із словами „висока духовність“ потрібно дуже делікатно звертатися. Адже вона може бути вельми „низько“ розташована». На думку того ж філософа, «розгляд культури як низки „культурних цінностей“, як свого роду предметів вжитку для задоволення наших „духовних“ потреб, абсолютно неадекватно природі цього феномену і не дозволяє його описувати» [5,с.143].

Практичні й теоретичні дослідження, сучасна філософська антропологія свідчать, що конструктивною й активною людина здатна бути, тільки відчуваючи свою цілісність [3,с.1]. Для такого відчуття необхідно, щоб відтворення власного «Я» відбувалося у вільному суспільстві на гуманістичних засадах, але важлива ще й власна мотивація. Суспільство повинно не тільки створити умови для повноцінної життєтворчості, але й відтворити втрачені механізми засвоєння культури життєтворчості. Життєтворчість однієї особистості, у всієї власної різноманітності та унікальності все одно обумовлена всезагальною метою існування людства, а тому не може вступати в протиріччя із загальнолюдською мораллю. Демократичне суспільство не означає некерованості та вседозволеності, воно вимагає усвідомленої відповідальності та громадянської самосвідомості. Культура життєтворчості та здійснення життєвого шляху вимагає не зовнішнього керування, а внутрішнього вмотивованого самоконтролю.

Людина сприймає навколишню дійсність крізь призму власного бачення майбутнього. Будуючи свій життєвий світ завжди трохи наперед, «на виріст», вона орієнтується не лише на потреби сьогодення, а й на нові можливості, нові обрії, що відкриваються чи тільки можуть привідкритися. Спосіб забігати вперед, виходити за межі буденності, чогось чекаючи від свого оточення, світу, від самого себе, є тим вирішальним чинником, який штовхає до розвитку, роблячи життя все різнобарвнішим.

Без особистісних домагань, далеко не завжди усвідомлюваних, ніякий життєвий світ не будується, у процесі вибирання не вдосконалюється. І тому актуальність дослідження психологічного змісту життєвих домагань визначається бажанням зрозуміти, за яких умов продуктивніше відбувається особистісна самопобудова, що впливає на саморозгортання особистості, на її екзистенційні вибори. Намагаючись зазирнути у власне майбутнє, вплинути на нього, особистість переживає його невизначеність, неможливість все передбачити та врахувати. Багатоваріантне майбутнє, що представлене у нашій свідомості планами, мріями, страхами, надіями, очікуваннями, бажаннями визначає наше сьогодення, активно впливає на актуальні способи самоздійснення [6,с.331].

Отже, в демократичному суспільстві життєтворчість особистості проявляється насамперед як процес утвердження (реалізації, самореалізації) особистістю власного життя у відповідності з індивідуально випестуваним ідеалом. В різних соціальних системах цей процес має різний характер: у тоталітарному суспільстві він реалізується як відчуження людини від людини і власної людської сутності, а в демократичному як власна самореалізація на підставі культурних пріоритетів. Саме в демократичному суспільстві культура життєтворчості особистості є процесом її самореалізації і самоутвердження на засадах гуманістичного ідеалу й у відповідності з культурними завоюваннями людства.

Список використаних джерел

• 1. Бор дюк В.Н. О проблеме формирования жизнетворческих ценностей старшеклассников / В. Н. Бордюк, К. В. Бабак // Междунар. науч. конф. «Ломоносов-2007», Секц. Психология. Москва, 2007.
• 2. ВандишевВ.М. Філософія: Екскурс в історію вчень і понять /В.М. Вандишев. K.: Кондор, 2006.
• 3. Лугуценко Т. В. Діалектика естетичного та економічного у соціокультурних проявах людської життєтворчості: Автореф. дис.канд. філософ, наук 09.00.08 / Т. В. Лугуценко. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2007.
• 4. МаксютаМ.С. Стратегія самобутності в умовах техногенної цивілізації: контекст культурних трансформацій / М. С. Максюта // [Електроний ресурс] Мультиверсум. Філософський альманах. -K.: Центр духовної культури, 2008. -№ 73. -Режим доступу: www.filosof.com.ira/.Tomel/M₇₃/Multiversum₇₃.htm
• 5. Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию / М. К. Мамардашвили. М., 1992.
• 6. Особистісний вибір: психологія відчаю та надії / За ред. Т. М. Титаренко. K.: Міленіум, 2005.
• 7. Підласа А.І. Психологічний аналіз категорії життєвого шляху особистості Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.01 / LA. Підласа; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. K., 2005.
• 8. Ямницький В. М. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці: Автореф. дис… д-рапсихол. наук: 19.00.07/В.М. Ямницький; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. K., 2005.
• 9. Яновська Л. В. Динаміка здатності до життєтворчості особистості у дорослому віці: Автореф. дис. канд. психол. наук 19.00.07 / Л. В. Яновська. Південноукр. держ. ун-т ім. К. Д. Ушинського. Одеса, 2006. 19 с.