Історія участі України у миротворчих операціях

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара Факультет суспільних наук та міжнародних відносин Кафедра міжнародних відносин

Індивідуальне завдання На тему: «Історія участі України у миротворчих операціях»

Виконав:

студент групи СІ-12−1

Тимчий Б. В Перевірив:

доц. Чепурко О. О Дніпропетровськ

Зміст Вступ

1. Передумови включення України до «миротворчих країн»

1.1 Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій

1.2 Негативні чинники та критика

2. Ірак

2.1 Миротворча місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель — Кут

2.2 Участь МВС у миротворчих операціях

2.3 Деякі відомості про місії МВС та перспективи миротворчої діяльності МВС на 2015 рік

Висновок Список використаних джерел та літератури

Вступ Одне з найголовніших завдань діяльності Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) полягає в підтримці міжнародного миру та стабільності. За час існування ООН від неї неодноразово вимагалося попередити переростання спорів у військові дії, переконувати протилежні сторони використовувати замість зброї стіл для переговорів, допомагати у встановлені миру та ладу там, де виникали військові конфлікти. Протягом десятиліть ООН допомагала зупинити численні міжнародні конфлікти, найчастіше завдяки Раді Безпеки (далі - РБ) — основного органу, який займається питаннями міжнародного миру та стабільності. Отже, членство й активна участь України в цій найпотужнішій і найдієвішій всесвітній організації можна розглядати як вагомий внесок у процес підтримки міжнародного миру та збереження світового порядку.

Організація Об'єднаних Націй посідає унікальне місце в історії міжнародних відносин як перша універсальна міждержавна організація, яка поклала на себе відповідальність за з’ясування безлічі найрізноманітніших питань післявоєнного устрою світу, серед яких найвагомішим було уникнення повторення сумного досвіду, а саме — запобігання Третьої світової війни Отже, наукова актуальність обраної теми залишається поза сумнівом, адже є спробою висвітити участь України в миротворчих місіях під егідою ООН та узагальнити набутий нею досвід у межах цієї співпраці. На жаль, цьому напрямку діяльності у фаховій літературі не надається достатнього значення. Дані щодо загальної кількості залучених українських військовослужбовців і кількості загиблих чи зниклих безвісти постійно варіюються й дотепер не узгоджено точну цифру. У дійсності, дослідженням цього питання займається доктор історичних наук В. Бруз. Серед авторів, які висвітлюють деякі аспекти миротворчої діяльності України, можна назвати А. Шевченка, А. Сидорука та Т. Силіну, які присвячують цьому питанню низку статей. Можна також виокремити спеціалізоване видання ООН, присвячене миротворчій діяльності під егідою ООН від 1948 р., яке має дуже ґрунтовний хронологічний і фактичний матеріал. Отже, об'єктом дослідження є миротворчі місії під егідою ООН, з якої випливає предмет вивчення — активна участь у них України.

Метою дослідження є окреслення загальних рис залучення українських військовослужбовців до миротворчих місій під егідою ООН і наслідки цієї співпраці.

1. Передумови включення України до «миротворчих країн»

1.1 Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій Довгий час вважалось, що міжнародній стабільності можуть загрожувати лише зовнішні, міждержавні конфлікти — війни, тоді як те, що відбувалось усередині якоїсь окремо взятої країни, завжди розглядалося як безпосередньо внутрішні справи держави, у які ніхто не мав права втручатися.

Нині будь-яка подія всередині держави може отримати гучний резонанс у різних куточках планети, іноді, на перший погляд, навіть нічим не пов’язаних між собою. Яскравим прикладом є події 11 вересня 2001 року в США, наслідки яких так чи інакше зачепили не одну державу. У сучасному світі найголовнішою цінністю стають права людини, тому їх масове порушення в будь-якій державі не може розглядатися світовою спільнотою як суто внутрішня справа країни.

Ще 1967 р. Генеральна Асамблея (далі - ГА) ООН ухвалила резолюцію про методи розслідування конфліктів, а 1982 р. — Манільську Декларацію про мирне врегулювання міжнародних конфліктів. У 1989 р. СРСР та США запропонували Резолюцію під назвою «Зміцнення міжнародного миру, безпеки і міжнародного співробітництва у всіх його аспектах у відповідності із Статутом ООН» .

Виняткова монополія Ради Безпеки на прийняття рішень про застосування сил у міжнародних відносинах, крім здійснення права на самооборону, є однією з головних засад міжнародного правопорядку, що існує з моменту підписання Статуту ООН. Саме ця виняткова компетенція РБ надавати дозвіл на застосування сили залишається наріжним каменем системи колективної безпеки, передбаченої Статутом.

Неодмінною умовою використання воєнної сили в миротворчих операціях є згода на це сторін, що конфліктують, але слід звернути увагу на те, що поняття «операції з підтримання миру», яке з часом стало тісно асоціюватися із самою ООН, у Статуті взагалі немає. Уперше термін «миро творчість» було вжито Генеральним секретарем ООН Дагом Хаммаршельдом для кваліфікації перших надзвичайних сил ООН, що контролювали кордони між Ізраїлем і Єгиптом у районі Газа на Сінайському півострові 1956 року [1, с. 78].

Загалом, тлумаченню цієї концепції відповідають положення відразу двох глав Статуту ООН: VI (про мирне вирішення суперечок) та VII (про примусові заходи для відновлення миру). Саме з цієї причини операції з підтримання миру Даг Хаммаршельд одним із перших назвав заходами відповідно до глави 6,5 Статуту [2, с. 2].

Основним критерієм є те, що країна, воєнний контингент якої бере участь в операціях з підтримання миру, повинен бути абсолютно нейтральним до кожної з ворожих сторін і мати при цьому лише одну мету — врегулювати конфлікт.

Зважаючи на все вищезазначене, не дивує той факт, що Україна, маючи позаблоковий статус, від самого початку свого незалежного існування активно виконує рішення Ради Безпеки ООН щодо надання контингентів збройних сил, допомоги і відповідних засобів обслуговування, необхідних для підтримання миру і безпеки.

Участь України в миротворчих операціях розпочалась із затвердження Верховною Радою (далі - ВР) України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії» .

З прийняттям Верховною Радою України Закону «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», підписаного Президентом України 23 квітня 1999 року, суттєво спростився механізм з’ясування питань стосовно участі українського військового контингенту в миротворчих місіях під егідою ООН. Згідно зі статтею 4 цього Закону «рішення про направлення миротворчого контингенту чи миротворчого персоналу для участі України у міжнародній миротворчій операції, а також з питань надання матеріально-технічних ресурсів та послуг приймає Президент України з одночасним поданням до Верховної Ради України законопроекту про схвалення рішення в частині щодо направлення миротворчого контингенту» [9, с. 202].

Стаття 1 зазначає: «У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: міжнародні миротворчі операції - міжнародні дії або заходи, які здійснюються за рішеннями РБ ООН відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, що створюються за згодою та загальним контролем РБ ООН з метою:

— запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів;

— врегулювання або створення умов для врегулювання міждержавних, а також внутрішніх конфліктів за згодою сторін конфлікту або з використанням примусових заходів за рішенням РБ ООН, що може включати, зокрема, спостереження і контроль за додержанням угод про припинення вогню та інших ворожих дій, роз'єднання сторін, які конфліктують, роззброєння і розформування їх підрозділів, виконання інженерних та інших робіт;

— надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок міждержавних або внутрішніх конфліктів;

— надання допомоги у подоланні наслідків конфліктів;

— усунення загрози миру, порушень миру чи акту агресії;

— миротворчий контингент — військові підрозділи, оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв’язку, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військові підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, котрі входять до складу об'єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (спільні батальйони тощо);

— миротворчий персонал — окремі військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших державних органів і цивільних установ України, які направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту;

— матеріально-технічні ресурси та послуги, що надаються Україною для використання в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі бойова і спеціальна техніка, окремі види озброєнь, засоби зв’язку, транспортні засоби, продовольство, медикаменти тощо" [9, с. 202]. Можна зауважити, що Україна вчасно відреагувала на підвищення «політичного попиту» світової спільноти на висококваліфіковані миротворчі сили [2, с. 183]. Упродовж останніх років Україна виступає як значний контрибутор військового і цивільного персоналу до операцій ООН з підтримання миру. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20−30 країн серед понад 80 держав-учасниць Операцій з підтримки миру (далі - ОПМ) ООН [7, с. 11]. Така воєнно-політична діяльність Збройних Сил України не тільки підвищила авторитет держави у світі, а ще й, до того ж, наприклад, за 2000;2002 роки принесла до державного бюджету 45 млн. доларів США (загалом від 1992 до 2004 року — близько 195 млн. доларів) [7, с. 14]. 1992 р. Генеральний Секретар ООН Бутрос Бутрос Галі у своїй доповіді «Порядок денний для миру» визначив основні напрями миротворчої діяльності: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримання миру і миро будівництво у пост конфліктний період [7, с. 15]. На сучасному етапі йде перехід від політики реактивного реагування на події, що вже відбулися (конфлікти в Югославії, на Кавказі) і які призводять до жорстокого варіанта миротворчих операцій, до політики превентивного розгортання та врегулювання конфліктів, яка за своїм характером передбачає «м'який» варіант здійснення миротворчих завдань. На початку ХХІ століття головними питаннями щодо участі українських військових у міжнародних заходах стали фінансове забезпечення українських миротворців і доцільність їхньої участі в операціях на територіях країн, які перебувають на далекій відстані і безпосередньо не зачіпають державних інтересів України [8, с. 60]. Але задля того, щоб виявити негативні наслідки та явні вигоди участі в миротворчих операціях для України, потрібно безпосередньо розглянути діяльність місій ООН, у яких наша країна брала участь. Як уже зазначалось, миротворча діяльність незалежної України розпочалася з її участі в миротворчій операції на теренах колишньої Югославії.15 грудня 1991 р., на прохання керівництва Югославії, РБ ухвалила резолюцію про проведення операції з підтримання миру. 21 лютого 1992 року були створені Захисні Сили ООН (UNPROFOR) з метою забезпечення умов для переговорів про загальне врегулювання в Югославії. Спочатку мандат Сил ООН стосувався Хорватії, а пізніше він поширився на інші республіки колишньої Югославії - Боснію та Герцеговину, Македонію, Чорногорію, Сербію і Словенію [8, с. 74]. Підставою для участі українських миротворців стала Постанова ВР України № 2538-ХII від 3 липня 1992 р. «Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії» (240-й Окремий Спеціальний Батальйон (далі - ОСБ)), від 19 листопада 1993 р. № 3226-ХІІ (60-й ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися з:

— чисельність 240-го ОСБ — 550 осіб;

— чисельність 60-го ОСБ — 550 осіб;

— чисельність 40-ї оперативної групи штабних офіцерів — 63 особи;

— чисельність підрозділу військової поліції - 20 осіб;

— чисельність групи військових спостерігачів (від 01.06.1995) — 10 осіб;

— чисельність 15-го окремого вертолітного загону (далі - ОВЗ) — 110 осіб. Основними завданнями 240-го та 60-го ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій і патрулювання в зонах відповідальності, а також на увагу заслуговує діяльність особового складу щодо:

— встановлення демілітаризованої зони в районі населеного пункту Жепа;

— евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;

— відновлення електромереж;

— відновлення трамвайного руху;

— забезпечення безпеки роботи аеропорту. У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15-й ОВЗ, 60-й ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у UNPROFOR. Відтоді українські військові були залучені до міжнародних операцій з підтримання миру та тимчасового адміністрування в Грузії; Таджикистані; Македонії; Анголі; на півострові Превлака (Хорватія); у Східній Славонії; Гватемалі; Косово; Афганістані; Конго; Сьєра-Леоне; Ефіопії та Еритреї; Лівані та Ліберії. У лютому 1994 р. Україна задекларувала свою готовність брати участь у системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, що зараховані до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після ухвалення відповідного рішення, згідно з чинним у країні законодавством, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). Після чого Україну зарахували до складу країн-учасниць зазначеного механізму [8, с. 79]. Взимку 1998 року, під час проведення парламентської виборчої кампанії, навіть висувалась ідея створення постійного українського контингенту миротворчих сил ООН, який комплектувався б із резерву офіцерів, звільнених у запас при скороченні особового складу українського війська [11, с. 197]. Беручи участь у миротворчих місіях під егідою ООН, український військовий контингент виконував найрізноманітніші функції. Офіційний веб-сайт міністерства оборони України надає такий перелік і характеристику виконуваних завдань: спостереження за дотриманням і виконанням угод про припинення вогню; патрулювання прикордонних районів країн; інформування про будь-які події, які можуть підірвати довіру та стабільність; відновлення інженерної інфраструктури; перевезення персоналу ООН і супровід гуманітарних вантажів; спостереження за дотриманням законності та прав людини; розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; евакуація поранених; охорона місцевих релігійних та історичних пам’яток, мостів і джерел питної води тощо. Зважаючи на таку активну діяльність України в миротворчих місіях, здійснюваних під егідою ООН, не дивує те, що саме Україна була ініціатором створення конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, підготовленої до підписання на 49-й сесії ГА ООН (1994 р.). У грудні 1994 р. Україна одна з перших підписала цей документ, а в липні 1995 р. український парламент його ратифікував [11, с. 115]. 18 лютого 2002 року, під час сесії Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру, яка розпочалась у Нью-Йорку 11 лютого, заступник Постійного представника України при ООН В. Крохмаль звернувся зі слушною ініціативою до держав-членів ООН. Від імені України він пропонував проголосити Міжнародний день миротворців ООН для відзначення всіх, хто брав і продовжує брати участь у миротворчих операціях під прапором ООН, а також вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя заради миру. Державам-членам було запропоновано відзначати Міжнародний день миротворців ООН 29 травня, коли Рада Безпеки ООН у 1948 р. схвалила рішення про розгортання першої миротворчої операції. Ця ініціатива знайшла абсолютну підтримку і вже наступного року, 29 травня 2003 р., у всьому світі вперше почав відзначатися Міжнародний день миротворців ООН.

1.2 Негативні чинники та критика Сьогодні не таємниця, що миротворча діяльність під егідою ООН — це не тільки почесна для іміджу країни справа, а ще й один з небагатьох порівняно легких і абсолютно чесних способів заробітку для бідних держав. Лише одна українська вертолітна ескадрилья у складі «блакитних шоломів» приносить у рік країні 12 млн. доларів США. Також Україна направляє свою техніку до місць проведення місій ООН із перспективою в подальшому передати її в лізинг і наступний викуп безпосередньо ООН. До негативних чинників залучення українського контингенту до миротворчих місій під егідою ООН можна віднести те, що ця участь призводить не тільки до санітарних бойових втрат, але й до численних захворювань опісля. Більшість країн, у яких нині здійснюються миротворчі місії військовослужбовцями Збройних сил України (Ліван, Сьєрра-Леоне, Конго, Ефіопія), епідемічні щодо багатьох захворювань (чума, холера, лепра, жовта лихоманка, СНІД, вірусний гепатит А, тропічна малярія, спірохетози та риккетсіози). Небезпеку також становлять отруйні комахи і тварини. Тому, якщо здоров’я нації розцінювати як економічну складову держави, то доречним було б дотримуватися таких умов:

— миротворчу місію слід виконувати тільки в близьких кліматично-епідеміологічних регіонах;

— зміна миротворців повинна відбуватися кожні шість місяців через те, що за цей період виконання миротворчої місії починає стрімко погіршуватися психічне здоров’я військовослужбовців. Як уже зазначалося вище, участь у миротворчих операціях також приносить країні додаткові фінансові надходження. Наприклад, за 2005 рік до державного бюджету України було перераховано компенсаційних виплат у розмірі 182,1 мільйона гривень. Станом на 1 травня 2006 року ця сума становила 51,3 мільйона гривень. У межах миротворчих операцій широкого застосування набув термін «мокрої оренди». Це означає, що Україна разом з технікою повинна надіслати супроводжуючий підрозділ забезпечення, який би обслуговував використовувану техніку. Місячна виплата Україні за використання одиниці БТР становить 5851 долар США, а година нальоту МІ-8 компенсується в розмірі 1650 доларів США. На превеликий жаль, іноді трапляються прикрі ситуації за участі український миротворців, які негативно впливають на імідж країни в цілому. Серед миротворчого контингенту іноді фіксуються правопорушення, найчастіші з яких це розкрадання пального, вилучення продуктів харчування з раціону військових для їхнього подальшого перепродажу місцевому населенню. Також існує прикра практика одержання хабарів за успішне проходження конкурсу серед охочих вдягнути блакитні шоломи. Так, наприклад, ООН вимагала від України достроково вивести свій миротворчий контингент з Лівану через звинувачення у фінансових правопорушеннях. Тепер українському оборонному відомству потрібно докласти неймовірних зусиль, зокрема, провести значну кількість заходів, спрямованих на запобігання подібних ситуацій у майбутньому, щоб довести керівництву ООН здатність українських військовослужбовців виконувати поставлені завдання без подібних правопорушень. Якщо не брати до уваги ці поодинокі прикрі випадки, загалом представники ООН дуже високо оцінюють внесок України в підтримку міжнародного миру та стабільності. У травні 2005 р. до України з візитом прибув президент всесвітньої асоціації «Блакитні шоломи ООН — солдати миру» Л. Байроу. Була надана висока оцінка миротворчій роботі українських солдатів миру на службі ООН. Десятки українських миротворців отримали ордени й медалі різних країн світу та рідної України [16, с. 200]. Деякі вітчизняні критики участі України в миротворчих операціях свідчать, що сьоме місце в рейтингу країн-миротворців ООН зовсім не відповідає престижу країни. Адже очолюють рейтинг як найактивніші країни-учасниці миротворчих операцій Бангладеш, Пакистан, Нігерія, Індія, Голландія та Уругвай. Депутат від Комуністичної Партії України Ігор Алексєєв вважає, що жодна цивілізована країна не може пишатися тим, що її військовослужбовці беруть участь у миротворчих операціях у всьому світі й цим наражають своє життя на небезпеку. Але якщо небезпеку глобального ядерного конфлікту внаслідок дії якоїсь із існуючих нині ядерних держав майже усунено, то локальні війни і регіональні конфлікти, які поширилися по всьому світу, викликають серйозне занепокоєння, тим більше, що в деяких із них задіяні так звані «порогові» країни, що вже оволоділи технологічними процесами створення ядерної зброї або мають такі можливості. Крім того, збройні конфлікти й економічна нестабільність створюють сприятливий ґрунт для тероризму, торгівлі зброєю, виробництва і збуту наркотиків, що безпосередньо впливає на безпеку держав-членів ООН. Саме тому ООН докладає неймовірних зусиль та вдається до рішучих дій щодо запобігання таким конфліктам або їх припинення. І, якщо раніше в конфлікти втручалися лише тоді, коли вони вже дійшли фази відкритого, збройного протистояння, то приблизно із середини 90-х років минулого століття прийшло розуміння того, що, чим раніше до конфлікту привернути увагу світової спільноти, тим легше його буде врегулювати. Загалом, вагомим контраргументом на захист миротворчої діяльності ООН можна вважати факт визнання її позитивного впливу світовим співтовариством, коли в 1988 році силам ООН з підтримки миру було присуджено Нобелівську премію миру [16, с. 22]. Як свідчить світова історія, на превеликий жаль, мирні періоди в історії людства завжди були коротшими за часи війн і жодна країна не може себе застрахувати від можливості бути втягнутою в кровопролитну суперечку. Тому, на нашу думку, вже те, що до України звертаються за допомогою, свідчить про її значний авторитет у сучасному світі та про зростання попиту на висококваліфіковану військову силу для участі в миротворчих операціях, адже український контингент вже неодноразово підтверджував міжнародній спільноті свою здатність брати участь у процесі забезпечення миру на ділі, а не на словах, і на високому рівні.

2. Ірак

2.1 Миротворча місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель — Кут Українська миротворча місія в Іраку — участь підрозділів збройних сил України в Іракській Війні в складі коаліційних військ під проводом США з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Військова операція є най масштабнішою за всю історію незалежної України (за кордоном), в ній взяли участь 1690 військовослужбовців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення.

Рішення Кучми На думку деяких спостерігачів, приєднання України до багатонаціональної операції в Іраку мало неофіційну мету — вихід президента Леоніда Кучми з міжнародної політичної ізоляції, в яку він потрапив після серії гучних політичних скандалів, починаючи із справи Гонгадзе до скандалу з продажем Іраку систем радіолокації «Кольчуга». Після військової перемоги США над режимом Саддама Хусейна президент Джордж Буш закликав світову спільноту взяти участь у встановленні демократії в Іраку. Президент України Леонід Кучма, серед багатьох інших лідерів держав світу, запропонував направити до Іраку українські війська. Верховна Рада України у той час була практично повністю підконтрольна президентові. З питання відправки військ була отримана підтримка навіть опозиційної фракції Віктора Ющенка «Наша Україна». В середині травня 2003 року інформоване високопоставлене джерело повідомило агентству Інтерфакс-Україна, що Рада національної безпеки і оборони України планує розглянути питання про напрям українського батальйону для участі в стабілізаційних силах в Іраку.5 червня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала указ президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. Проти голосували лише фракції комуністів і соціалістів. Склад інтегрованої української військової сили в Іраку налічував:

— 1690 осіб українських військовослужбовців

— 2 161 одиниць стрілецької зброї

— 60 бронетранспортерів БТР-80

— 11 бойових розвідувально-десантних машин БРДМ-2

— 6 хімічних розвідувальних машин

— 217 автомобілів різних типів (КрАЗ, Хаммер, УАЗ, Урал, ЗІЛ)

— Іншу спеціальну техніку та контейнери з майном українського миротворчого контингенту.

— Також у військових цілях використовувались літаки Ан-225 «Мрія», Ан-124 «Руслан» та Іл-76. Введення війск8 серпня 2003 року до Кувейту було доставлено всю техніку та озброєння 5 окремої механізованої бригади. 10 серпня 2003 року було завершено передислокацію особового складу підрозділів 5 окремої механізованої бригади до Кувейту. 11 серпня 2003 року о 6:47 (за київським часом) перша колона українського миротворчого контингенту перетнула кувейтсько-іракський кордон і здійснила марш в район місця постійної дислокації - місто Ель-Кут провінції Васит, база «Дельта» .У складі колони, яку очолював командир 19 окремого спеціального батальйону Збройних Сил України підполковник Ю. Оніщук, налічувалось 83 одиниці броньованої та автомобільної техніки. Українська бригада поступила в підпорядкування командуванню багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», що мала в своїй основі польський контингент військ і була дислокована в провінції Васит за 140 км від Багдаду. Миротворча Місія включала такі завдання:

— Підтримання безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання тощо;

— Охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам’яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об'єктів;

— Контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань;

— Здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту;

— Надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою;

— Забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій;

— Надання допомоги в перевезенні гуманітарних вантажів;

— Евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки його життю;

— Надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню;

— Виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини. Бойові дії

Перший бій в Іраку відбувся 6 квітня 2004 року, в місті Ель-Кут, потім бойові дії з’явилися і в інших іракських містах. В основному бої велися на БТР і Хаммерах, хоча траплялися випадки «відкритих» боїв. Українські миротворці воювали пліч-о-пліч з польськими і американськими військовими. В результаті до березня 2005 року загинули 18 солдатів і офіцерів з українського контингенту, понад 40 отримали поранення. Настрій на користь виводу військ посилювалися у міру наближення президентських виборів. У травні 2004 Верховна Рада України на закритому засіданні обговорила питання про виведення військ, але не підтримала пропозицію фракцій КПУ, СПУ, БЮТ і частини «Нашої України» — що вимагали від президента ухвалити рішення про термінове виведення українських військових з Іраку. Що стосується Леоніда Кучми, то він вважав, що Україна повинна виконувати узяті зобов’язання, як і інші країни коаліції, але врешті-решт і він визнав необхідність виведення військ у зв’язку з втратами, що збільшилися, серед миротворців. У вересні 2004 року, в самий розпал президентської кампанії, Кучма, направив до Іраку підтримуваного ним кандидата — Віктора Януковича. Надалі, про необхідність виведення військ стали говорити вже всі політичні лідери України — і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Леонід Кучма. Рада безпеки України, обговоривши проблему, підтримала цю думку. Міністр оборони України, Олександр Кузьмук заявив у вересні 2004 року, що рішення про вивід військ з Іраку можна вважати остаточним: «Я вважаю, що Україна свою історичну місію виконала, із самого початку взявши участь в антитерористичній операції у складі коаліційних сил» .11 січня 2005 року Верховна Рада України прийняла ухвалу, в якій президентові було запропоновано негайно повернути українських миротворців на батьківщину: «У зв’язку з небезпечним загостренням військово-політичної обстановки в Іраку і жертвами серед українських військовослужбовців пропонується вважати недоцільним подальше перебування підрозділів озброєних сил України в цій країні». Леонід Кучма віддав вказівку готувати виведення військ, причому передбачалося, що українські миротворці можуть покинути Ірак вже до кінця весни 2005 року, але США дали зрозуміти, що питання про подальше перебування українського миротворчого контингенту в Іраку повинне вирішуватися після вступу на пост нового президента України і формування нового уряду. 6 березня 2005 року в Іраку загинув вісімнадцятий миротворець. Після цього стало зрозуміло, що рішення про висновок українців неминуче: новий президент Віктор Ющенко заявив, що українська громадськість не розуміє, чому українські миротворці вимушені брати участь в бойових діях. Президент бажав продемонструвати, що він виконує обіцянки, дані під час виборів. Передбачаючи виведення українських військ, США запропонували Україні зберегти свою присутність в Іраку в інших формах — українські військові могли б продовжити роботу в Іраку як військові радники і спостерігачі, що і було здійснено в 2006 році.Держсекретар США Кондоліза Райс, зустрічаючись з головою МЗС України Борисом Тарасюком, заявила: «Рішення України вивести війська з Іраку не відіб'ється на відносинах Києва і Вашингтона. Ми вдячні Україні за її участь в іракській операції. Тоді як далеко не всі країни виявили таке бажання, Україна приєдналася до тих держав, які забезпечують стабільність в Іраку» .

Битва за Ель — КутБитва за Ель-Кут — бій, що проходив з 5 квітня по 7 квітня 2004 року в Ель-Куті (провінція Васит), місті дислокації українських військ в Іраку. Українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками Армії Магді. Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти.Після закриття в кінці березня 2004 року (за дезінформацію, розпалювання ненависті до США і закликів до насильства) тимчасовою адміністрацією Іраку газети «Al-Hawza», що належала Муктаду аль-Садру, одному з духовних лідерів мусульман-шиїтів Іраку, і арешту одного з його основних помічників, аль-Садр виступив з несподівано гарячою проповіддю, і вже наступного дня, 3 квітня, по всьому шиїтському півдню пронеслася хвиля протестів, яка 4 квітня переросла в збройне повстання «Армії Магді». Загони «Армії Магді» почали наступ в Ан-Наджафі, Куфі, Ель-Куті і Садр-Сіті, захоплюючи громадські будівлі і поліцейські ділянки, вступаючи у збройні сутички з коаліційними силами. Перебіг боюПровінція Васит, зона відповідальності української бригади, розташовується у центральній частині Іраку. Завдяки українцям, вона була відносно спокійна, проте лише до квітня 2004 р. Бойовики воєнізованого крила «Армія Магді», перетворивши мирні мітинги на збройні виступи, завдали удари по деяких підрозділах Коаліційних об'єднаних оперативних сил (КООС) в Іраку. У сусідніх провінціях Ан-Наджафі та Кербелі, де розташовані шиїтські святині, бойовики захопили мечеті, перетворили їх у фортеці, і коаліціянтам доводилося застосовувати значні сили, щоб ліквідувати ці осередки опору. Велика кількість бойовиків «Армії Магді» перемістилася в провінцію Васит, щоб і тут розпочати активні збройні виступи проти Багатонаціональних сил. Провінція перебувала під контролем українського контингенту, який не мав ні важкого озброєння, ні артилерії, ні навіть мінометів, тому і вона, і адміністративний центр місто Ель-Кут для бойовиків були легкою здобиччю. 6 квітня о 6.50 ранку, від патрульної групи 61-го батальйону надійшло повідомлення про появу на вулицях Ель-Кута груп озброєних людей. А вже близько полудня рухливі патрулі українського контингенту піддалися обстрілу. Від потрапляння пострілу РПГ-7 в борт бронетранспортера отримав смертельне поранення кулеметник КПВТ рядовий Руслан Андрощук. Українці відкрили вогонь на ураження. Бойовиками широко застосовувалося легку стрілецьку зброю, гранатомети РПГ-7, вівся снайперський вогонь. О 14.30 почався обстріл будівлі тимчасової адміністрації, яке охороняла 3-тя рота 61-го омб. Близько 16.00 рухливі підрозділи змушені були відійти на ближній берег річки Тигр. Позиції 3-й роти 61-го батальйону в Ель-Куті і північно-східна частина базового табору українців піддалися мінометному обстрілу. У відповідь був відкритий вогонь з ротних гранатометів АГС-17, що значно послабило інтенсивність ворожого вогню. Проте, активна перестрілка бойовиків і підрозділів 5-ї бригади йшла ще протягом доби. Під вечір шалені атаки бойовиків дещо стихли, а згодом взагалі припинилися. Проте наше командування приймає рішення відвести підрозділи в базовий табір і покинути місто. У Ель-Куті залишилася лише рота 61-го батальйону, яку було заблоковано в будівлі тимчасової цивільної адміністрації. Ніч з 6-го на 7 квітня українські бійці разом з американськими, англійськими і польськими працівниками адміністрації пережили під шаленим мінометним вогнем і дощем з куль і гранат. Але ще до світанку о 5-й годині підрозділ, здійснивши блискавичний обманний маневр і по дорозі знищивши до десяти вогневих точок, без жодної втрати прибув до базового табору. За даними американської розвідки, за перший день боїв у Ель-Куті українці знищили 180−200 бойовиків. Втрати українців: один загиблий і шестеро отримали легкі поранення. Виведення військ15 березня 2005 року почалося поетапне виведення українського контингенту. Двома рейсами військово-транспортного літакаІл-76 до Миколаєва прибула перша група з майже 140 чоловік, які несли службу в механізованій роті 72-го батальйону поблизу міста Ес-Сувейра. Бойову техніку відправлять по морю через Кувейт. Впродовж літа-осені 2005 року в іракській провінції Васит, в зоні відповідальності українського контингенту багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», залишалося ще близько 800 українських військових.27 грудня 2005 року Ірак покинули основна частина українських миротворців, декілька солдатів залишилися в якості спостерігачів. А вже 9 грудня 2008 року останні 29 членів миротворчого персоналу України повернулись на Батьківщину. Щоб уникнути ворожого радіо-прослуховування, українські військові спілкувалися через радіозв'язок лише українською мовою, використовували кодові українські слова, оскільки англійську і російську противники розуміли. За словами екс-прес секретаря Міністра оборони України Андрія Лисенка, українська мова рятувала життя українським солдатам.

2.2 Участь МВС у миротворчих операціях В 1994 році перший загін миротворців-правоохоронців МВС України вирушив до охопленої війною Югославії задля встановлення миру та врегулювання кривавого конфлікту. Вони першими проклали шлях до участі працівників міліції України у цій благородній справі. Україна стала незалежною і, як самостійна держава, повинна була формувати свою внутрішню та зовнішню політику. Адже не секрет, що всіх перших миротворців в Югославії ототожнювали з росіянами. Треба було заявити, що є держава Україна, що це миролюбна держава, що її правоохоронці високопрофесійні і можуть виконувати завдання поставлені світовим співтовариством. Шлях становлення миротворчого руху правоохоронців з України нерозривно пов’язаний з Національною академією внутрішніх справ. В 1994 році перші тестування кандидатів і перші підготовчі збори проводились на базі Української академії внутрішніх справ. З того часу жоден миротворець не направляється до місії без відповідної підготовки та навчання у Спеціальному миротворчому центрі НАВС. Якщо зробити невеликий історичний відступ, то ми побачимо, що розвиток миротворчого руху відбувався поступово. 1994;1996 роки можна назвати роками його становлення. В ці роки керівництвом держави було сформована відповідна доктрина про участь України у миротворчих операціях, а українські миротворці показали себе як відповідальні високопрофесійні поліцейські.1996;2000 роки Україна утверджувалась як миротворча держава на міжнародній арені. Прикладом тому можна назвати такі факти. У 1996 році вперше кількість працівників органів внутрішніх справ, приймаючих участь у миротворчих операціях перевищила 40 осіб. В 1997 році наші миротворці вперше відбули до Анголи. В 1998 році українських правоохоронців запрошують до участі в місії ОБСЄ у Косово. У 1999 році кількість миротворців-правоохоронців збільшується до 100 осіб у різних країнах та місіях. У 2000 році як знак визнання високого професіоналізму поліцейського персоналу України у миротворчій діяльності нам пропонується направити перші спеціальні миротворчі підрозділи до Косово. Високу оцінку отримав Спеціальний та Кінологічний миротворчі підрозділи. Під час масових заворушень у Косово у березні 2004 року працівники підрозділу діяли професійно та рішуче, не понесли втрат серед особового складу та техніки, за що на ім'я Міністра внутрішніх справ керівництво місії ООН в Косово направило листа з подякою. Починаючи з 2000 року участь України у миротворчий діяльності розширюється з року в рік. У 2001 році українські миротворці вперше прибули до Східного Тимору. У 2002 році до Конго. У 2003 році Україні було запропоновано взяти участь у першій миротворчий місії Європейського Союзу у Боснії та Герцеговині і вперше українські правоохоронці почали працювати у місії ЄС. У 2004 році до Ліберії та місії ОБСЄ у Македонії. Це визнання великого професіоналізму наших працівників та їх відповідального ставлення до виконання своїх завдань. У 2005 році наші миротворці відбули до місій ООН у Судані. У 2009 році вперше наші миротворці відбули до місій ООН у Кот-Д'Івуарі. Знаменним є й те, що керівництво Держави все більше уваги приділяє питанням миротворчої діяльності та участі у ній працівників міліції. Щорічно 29 травня у відповідності до Указу Президента України від 30.04.2003 року в Україні святкується «Міжнародний день миротворців Організації Об'єднаних Націй». Тільки у 2004 році Президентом України підписано Укази «Про направлення миротворчого персоналу для участі у миротворчий місії ООН у Ліберії», «Про направлення миротворчого персоналу до місії Європейського Союзу у Македонії» та «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав», який щорічно святкуватиметься 15 лютого. Керівництво МВС України розглядає питання участі працівників органів внутрішніх справ України у міжнародних миротворчих операціях, як одне з найважливіших завдань та пріоритетних напрямків діяльності МВС.

Минулі миротворчі місії

Діючі місії

Короткі відомості по участі у різних місіях України: 1) Сили ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR), 1992;1995

Підстави:

постанова Верховної Ради України від 03.07.92 № 2538-ХІІ, постанова Верховної Ради України від 19.11.93 № 3626-ХІІ, постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.92 № 461 Чисельність:

Загальна кількість до 1200 військовослужбовців Підрозділи:

240 окремий спеціальний батальйон — 550 осіб, 60 окремий спеціальний батальйон — 550 осіб, 40 оперативна група штабних офіцерів — 63 особи, підрозділ військової поліції - 20 осіб, група військових спостерігачів (з 01.06.95) — 10 осіб, 15 окремий вертолітний загін — 110 осібОсновними завданнями 240 та 60 осб було: забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності Варто відмітити: встановлення демілітаризованої зони в р-ні н.п. Жепа, евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів, відновлення електромереж, відновлення трамвайного руху, забезпечення безпеки роботи аеропорту. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у UNPROFOR. 2) Сили Виконання Угоди (IFOR), Сили Стабілізації (SFOR) у Боснії і Герцеговині, грудень 1995;грудень 1999 Підстави: постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.95 № 1073 Чисельність: 400 осіб

Підрозділи: 240 окремий спеціальний батальйон (механізований) — 400 осіб У грудні 1995 року 240 ОСБ передано до СВУ. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту (н.п.) Врапчичи (поблизу від м. Мостар).

Завдання: участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у зазначеній Місії. 3) Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС), квітень 1996;січень 1998 Підстави: постанова Верховної Ради України від 25.03.96 № 102/96-ВР Підрозділи: 17 окрема вертолітна ескадрилья — 150 осіб, 70 окрема танкова рота — 160 осіб, 64 окрема спеціальна механізована рота (осмр) — 105 осіб, 8 окрема вертолітна ескадрилья — 96 осіб

Основними завданнями підрозділів було: спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів

4) Місія ООН в Анголі, січень 1996;лютий 1999 Підстави: постанова Верховної Ради України від 16.01.96№ 4/96-ВР Чисельність: 226 осіб Підрозділи: 901 опмр — 200 осіб, штабні офіцери — 8 осіб, військові, спостерігачі - 5 осіб, військові поліцейські - 3 особи

Основним завданням підрозділу було відновлення інженерної інфраструктури в зонах відповідальності (відновлення шляхів, наведення мостів та понтонно-мостових переправ через річки).

5) Міжнародні сили з підтримки миру в Косово — КФОР Підстави: Указ Президента України від 14.07.1999 № 852/99, Закон України від 16.07.1999 № 1006−14 (Вересень 1999 — липень 2000)

Підрозділи: 37 окрема спеціальна рота — 108 осіб Основними завданнями підрозділу було: патрулювання зони відповідальності, чергування на блокпосту, супроводження конвоїв та супроводження сербського населення через «албанську» територію

6) Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (Місія ОБСЄ у Косово), грудень 1998;березень 2001 Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.1999 № 313 Склад місії: спостерігачі - 23 особи Основними завданнями місії верифікації ОБСЄ в Косово було: доповідь про стан справ в регіоні Постійному представництву ОБСЄ встановлення зв’язку із владами Югославії, Сербії та, якщо виникне необхідність, іншими органами влади, політичними партіями іншими організаціями Косово, а також акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню своїх обов’язків

8) Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА), січень-травень 1997 Склад місії: військові спостерігачі - 8 осіб

Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом «Національна революційна єдність Гватемали» (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей. 9) Гуманітарна місія в Державі Кувейт, квітень-серпень 2003 Підстави: Указ Президента України від 18.03.2003 № 227/2003; постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357; постанова Верховної Ради України від 20.03.2003№ 633-IV. Підрозділи: 19 окремий батальйон РХБ захисту — 448 осіб Місце дислокації 19 об РХБз було — Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден). Основними завданнями батальйону було: реагування на кризові ситуації; забезпечення безпеки в регіоні; надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ; надання допомоги в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території Держави Кувейт; радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості. 10) Місія ООН у Сьєрра-Леоне Підстави: Указ Президента України від 08.12.2000 № 1319/2000; Закон України від 14.12.2000 № 2148−14; Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1924/2000. Березень 2001 — грудень 2004 Склад місії: 20 окремий вертолітний загін — 110 осіб Місце дислокації 20 овз було — н.п. Хастінгс. Основними завданнями вертолітного загону було: перевезення персоналу Місії та високоповажних осіб; перевезення вантажів; медичне транспортування; евакуація поранених; польоти спостереження; повітряне супроводження переміщення військ. Грудень 2000 — лютий 2005 (4 окремий ремонтно-відновлювальний батальйон — 530 осіб) Місце дислокації 4 орвб було — район аеропорту Лунгі та н.п. Хастінгс. Основними завданням батальйону було: обслуговування та ремонт матеріально-технічних ресурсів, наданих Збройними Силами України до складу Місії ООН у Сьєрра-Леоне; підготовка екіпажів бронетранспортерів та водіїв вантажних автомобілів; супроводження гуманітарних вантажів. Грудень 2000 — квітень 2005 — офіцери штабу Місії близько — 20 осіб, серпень 2001 — грудень 2005 — військові спостерігачі близько — 20 осіб 11) Тимчасові сили ООН у Лівані, липень 2000;серпень 2006

Підстави: Указ Президента України від 20.06.2000 № 806/2000; Указ Президента України від 08.02.2002 № 118/2002 (миротворчий персонал); Закон України від 22.06.2000 № 1832−111; Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2000 № 1596. З 22 липня 2000 року 3 окремий інженерний батальйон (3 оіб) Збройних Сил України виконував завдання у складі Тимчасових сил ООН у Лівані.

Липень 2000 — квітень 2006

3 оібштатна чисельність становила 650 осіб, серпень 2001 — серпень 2006 — офіцери штабу Місії - 7 осіб, Місце дислокації 3 оіб було — м. Ель-Іззія. Основними завданнями батальйону було: розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; налагодження доріг та колонних шляхів; налагодження фортифікаційних систем підрозділів Місії; будівництво нових опорних пунктів підрозділів Місії. 12) Місія ООН в Ефіопії та Еритреї, листопад 2004 — липень 2008 Підстави: Указ Президента України від 08.12.2000 № 1320/2000; Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.01 № 232. Військові спостерігачі - 7 посад було закріплено за ЗС України. З 2004 по 2008 рік до складу Місії було направлено 43 офіцери ЗС України для проходження служби на посадах військових спостерігачів.

Основними завданнями Місії було: проведення миротворчої операції в межах створеної Тимчасової зони безпеки (ТЗБ); спостереження в межах ТЗБ патрулюванням та встановленими контрольними постами; розслідування випадків порушення кордонів ТЗБ озброєними військовослужбовцями, підрозділами, розслідування випадків відкриття вогню, протиправних дій відносно цивільного населення обома сторонами; інспектування місць розташування міліцейських / поліцейських підрозділів; забезпечення маркування кордонів ТЗБ на місцевості; забезпечення безпеки проведення зустрічей Військового координаційного комітету (якщо зустріч відбувається в межах ТЗБ); надання допомоги створеній у Женеві Прикордонній комісії з питань врегулювання кризи щодо визначення кордонів між Еритреєю та Ефіопією; у взаємодії з міжнародними гуманітарними організаціями сприяння поверненню на свої місця біженців та переміщених осіб. 13) Миротворча місія України в Кот-д'Івуар (з листопада 2012) ДІЮЧА Підстави: Указ Президента України від 23.10.2009 № 854/2009; Закон України від 22.10.2010 № 7289; Указ Президента України від 02.02.2011 № 177/2011, Закон України від 04.02.2011 № 3001-VI.

Починаючи з 26.11.10 авіаційна група зі складу 56 овз МООНЛ виконує завдання з надання оперативної підтримки ОООНКІ.

офіцерів — 29; солдатів і сержантів — 11, вертольоти: Мі-24 — 3.

Місце дислокації: аеродром м. Буаке.

Основні завдання: забезпечення негайної евакуації персоналу Місії у випадку загострення обстановки; авіаційне забезпечення підрозділів швидкого реагування, перекидання їх до місць застосування; ведення повітряної розвідки; повітряне патрулювання. Супутні завдання: перевезення наглядачів з міжнародних організацій; перевезення персоналу, військ, вантажів; медична евакуація; пошуково-рятувальне забезпечення.

2.3 Деякі відомості про місії МВС та перспективи миротворчої діяльності МВС на 2015 рік Підрозділи МВС разом з підрозділами ЗСУ активно приймають участь у міжнародних миротворчих місіях. Отже: 1) Ліберія Правові підстави (мандат місії) та розгортання миротворчої операції ООН Місія Організації Об'єднаних Націй у Ліберії (МООНЛ) була заснована резолюцією 1509 (2003) Ради Безпеки від 19 вересня 2003 року з наступним мандатом: Надання підтримки у виконанні Угоди про припинення вогню: спостереження й контроль за виконанням Угоди про припинення вогню й розслідування випадків порушення припинення вогню; встановлення й підтримка постійного зв’язку з польовими штабами збройних сил всіх сторін; надання допомоги в організації районів збору й забезпечення безпеки в цих районах; спостереження й контроль за роз'єднанням і збором військовослужбовців всіх сторін; надання підтримки роботі Спільного комітету зі спостереження (СКС); розробка в найкоротший термін, переважно протягом 30 днів після прийняття чинної резолюції, у співробітництві із СКС, відповідними міжнародними фінансовими установами, міжнародними організаціями з питань розвитку та країнами-контрибуторами плану дій щодо реалізації програми роззброювання, демобілізації, реінтеграції й репатріації (РДРР) для сторін конфлікту, враховуючи особливі потреби комбатантів-дітей і жінок і питання статусу неліберійських комбатантів; здійснення процесу добровільного роззброювання, а також збір і знищення зброї й боєприпасів у рамках організованої програми РДРР; установлення зв’язку із СКС і консультування з питань виконання його функцій відповідно до Всеосяжної угоди про встановлення миру й Угодою про припинення вогню; забезпечення безпеки головних об'єктів інфраструктури, зокрема портів, аеропортів та ін.; забезпечення захисту персоналу, приміщень, об'єктів і майна Організації Об'єднаних Націй, забезпечення безпеки й свободи пересування її персоналу та забезпечення в рамках можливостей Місії й без шкоди для уряду захисту цивільних осіб, що перебувають під безпосередньою загрозою фізичного насильства; Станом на 31 листопада 2012 року, до складу місії входили: військовослужбовці - 8 966 (з них особовий склад — 7 526, військові спостерігачі - 124, поліцейські - 1 316); міжнародний цивільний персонал — 470; цивільний персонал — 989; добровольці ООН — 231. Миротворчий персонал МВС України: чисельність, національні правові підстави участі «…направити миротворчий контингент загальною чисельністю до 100 осіб із числа миротворчого контингенту України, який діє у складі Місії ООН у Ліберії» (відповідно до Указу Президента України «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у транскордонних операціях у рамках міжмісійного співробітництва між Місією ООН у Ліберії та Операцією ООН у Кот-д'Івуарі» від 6 липня 2012 року № 442/2012). На даний час неозброєний миротворчий персонал з числа працівників МВС складає 20 осіб. Правові підстави: Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року № 613-XIV, Указ Президента України «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у транскордонних операціях у рамках міжмісійного співробітництва між Місією ООН у Ліберії та Операцією ООН у Кот-д'Івуарі» від 6 липня 2012 року № 442/2012, Наказ МВС України «Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України» від 7 грудня 2003 року № 1490. 2) Судан Мiсiя ООН у Суданi (UNMIS — United Nations Mission in Sudan) почала дiяти у 2005 роцi на пiдставi резолюцii Ради Безпеки ООН № 1590 вiд 24 березня 2005 р. Проголошення незалежності Республіки Південний Судан стало свого роду кульмінацією шестирічного мирного процесу, який почався із підписання мирної угоди (Comprehensive Peace Agreement) 9 січня 2005 р. урядом Судану і Народно-визвольною армією Судану про припинення збройного конфлікту, який тривав протягом двох десятиліть. Мандат МООНПС спрямований на виконання наступних завдань: Сприяння встановленню миру, розбудови державності та економічного розвитку надання консультацій, послуг та підтримки уряду Південного Судану стосовно перехідного політичного процесу, державного управління і встановлення державної влади включно з розробкою національної політики; заохочення участі населення у політичних процесах, в тому числі шляхом надання консультацій уряду Південного Судану і надання підтримки стосовно проведення всеосяжного конституційного процесу; заохочення створення незалежних засобів масової інформації та забезпечення участі жінок у форумах, на яких приймаються важливі для країни рішення. Сприяння у здійсненні урядом Південного Судану своїх обов’язків з попередження та врегулювання конфліктів та захисту цивільних осіб надання — в межах можливостей — послуг з укріплення довіри і посередництва на території всієї країни, окремих штатів і графств з метою прогнозування, попередження і врегулювання конфліктів; створення і впровадження в рамках місії потенціалу раннього попередження, заснованого на комплексному підході до збору інформації, спостереженні, перевірці, попередженню та оповіщенню, і механізмів реалізації наступних дій; спостереження, розслідування, перевірки і регулярної відправки повідомлень, що стосуються порушень прав людини та потенційних загроз цивільному населенню, а також здійснених та потенційних порушень норм міжнародного гуманітарного права та міжнародних стандартів у галузі прав людини, налагодження взаємодії з Управлінням Верховного комісара з прав людини, доведення до відома влади результатів цієї взаємодії у разі необхідності і негайного інформування Ради Безпеки ООН про випадки грубих порушень прав людини; надання уряду Південного Судану, у тому числі військовим та поліцейським структурам на національному та місцевому рівнях відповідно до ситуації, консультативної допомоги та підтримки у виконанні їхнього обов’язку з забезпечення захисту цивільних осіб у відповідності до норм міжнародного гуманітарного права, міжнародними стандартами в галузі прав людини та нормами біженського права; стримування насильства, в тому числі шляхом попереджувального розгортання і патрулювання в районах, де ризик виникнення конфлікту є високим, у межах своїх можливостей і районів розгортання, і захисту цивільних осіб від неминучої загрози фізичного насильства, особливо у тих випадках, коли уряд Південного Судану не забезпечує необхідний захист; забезпечення безпеки персоналу ООН та гуманітарних організацій, їхніх об'єктів та власності, необхідних для виконання поставлених завдань, пам’ятаючи про важливість мобільності Місії, і сприяння створенню необхідних умов для безпечного, своєчасного і безперешкодного надання гуманітарної допомоги. Сприяння уряду Південного Судану у розробці та реалізації національної стратегії роззброєння, демобілізації і реінтеграції - у співробітництві з міжнародними партнерами, приділяючи особливу увагу потребам жінок і дітей-комбатантів; укріплення потенціалу поліцейських служб Південного Судану шляхом надання консультацій з питань політики, планування та законодавчого оформлення, а також навчання і наставництва у ключових галузях; сприяння уряду Південного Судану у розробці системи військової юстиції, яка доповнить систему цивільної юстиції; сприяння виявленню турботи до дітей, які постраждали від військового конфлікту шляхом застосування механізму контролю і звітності; надання — з урахуванням наявних ресурсів — підтримки уряду Південного Судану у проведенні заходів з розмінування та укріплення здатності Управління Південного Судану з розмінування проводити відповідні заходи з розмінування відповідно до Міжнародних стандартів розмінування. Чисельність (станом на 31 грудня 2012 року) — чисельність військового та поліцейського персоналу — 7157: — військовослужбовці — 6473; - військові спостерігачі — 140; - поліцейські — 544; міжнародний цивільний персонал — 831; місцевий цивільний персонал — 1375; добровольці ООН — 391. Миротворчий персонал МВС України: чисельність, національні правові підстави участі." …направити для участі України в Місії ООН в Республіці Південний Судан та у Тимчасових силах ООН із забезпечення безпеки в Аб'єй миротворчий персонал (військовослужбовців Збройних Сил України та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) чисельністю до 60 осіб" від 13 липня 2012 року № 446/2012). На даний час неозброєний миротворчий персонал з числа працівників МВС складає 31 особа. Правові підстави: Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року N 613-XIV; Указ Президента України «Про направлення миротворчого персоналу для участі України в Місії ООН у Республіці Південний Судан та у Тимчасових силах ООН із забезпечення безпеки в Аб'єй» від 13 липня 2012 року № 446/2012; Наказ МВС України «Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України» від 7 грудня 2003 року№ 1490. 3) Кіпр Республіка Кіпр стала незалежною 16 серпня 1960 року, а місяць потому стала членом ООН. Конституція Республіки, що втупила в силу в день її проголошення, була сформульована таким чином, щоб забезпечити баланс між інтересами кіпрсько-грецької та кіпрсько-турецької спільнот. Проте зростання напруженості між двома спільнотами 21 грудня 1963 року призвело до спалаху насилля на острові. 15 лютого 1964 року, після того, як всі спроби відновити мир зазнали невдачі, представники Великобританії і Кіпру звернулись до Ради Безпеки з проханням прийняти негайні міри. 4 березня 1964 року Рада одноголосно прийняла резолюцію 186 (1964), в якій вона рекомендувала ввести Збройні сили ООН з підтримання миру на Кіпрі (ЗСООН). Сили були розгорнуті і приступили до операції 27 березня 1964 року. Після збройних зіткнень 1974 року обов’язки ЗСООНК були розширені. З 16 серпня 1974 року (після припинення вогню) ЗСООНК почали стежити за дотриманням миру і підтримувати режим буферної зони між позиціями кіпрської національної гвардії й позиціями турецьких і кіпрсько-турецьких сил. Через політичну неврегульованість кіпрської проблеми ЗСООНК зберігають свою присутність на острові. Чисельність (станом на 31 грудня 2012 року) чисельність військового персоналу — 930: — військовий контингент — 864; - поліцейські - 66; міжнародний цивільний персонал — 38; місцевий цивільний персонал — 106. Миротворчий персонал МВС України: чисельність, національні правові підстави участі." …направити миротворчий персонал із числа працівників органів внутрішніх справ України та військовослужбовців Збройних Сил України загальною чисельністю до 12 осіб" (відповідно до Указу Президента України «Про направлення додаткового миротворчого персоналу для участі України у Силах Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру на Кіпрі» від 1 лютого 2012 року № 48/2012). На даний час неозброєний миротворчий персонал з числа працівників МВС складає 8 осіб. Правові підстави: Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня1999 року N 613-XIV, Указ Президента України «Про направлення додаткового миротворчого персоналу для участі України у Силах Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру на Кіпрі» від 1 лютого 2012 року № 48/2012, Наказ МВС України «Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України» від 7 грудня 2003 року № 1490. 4) Демократична Республіка Конго Місія ООН у ДРК заснована відповідно до Резолюції № 1279 (1999) Ради Безпеки ООН від 30 вересня 1999 року після підписання в липні 1999 року ДРК та 5 країнами регіону Лусакського Договору про припинення вогню. Мандат МООНДРК, що діє в співробітництві зі Спільною військовою комісією, включає наступне: контроль за здійсненням Угоди про припинення вогню й розслідування порушень припинення вогню; встановлення й підтримка постійного зв’язку з польовими штабами збройних сил всіх сторін; розробка протягом 45 днів після прийняття чинної резолюції плану дій стосовно виконання Угоди про припинення вогню всіма, кого це стосується, із зосередженням уваги на досягненні наступних цілей: збір і перевірка військової інформації про сили сторін, забезпечення дотримання сторонами припинення бойових дій, роз'єднання й передислокацію їхніх сил, загальне роззброювання, демобілізація, розселення та реінтеграція всіх членів всіх збройних угруповань; робота зі сторонами конфлікту з метою звільнення всіх військовополонених і осіб, затриманих у результаті війни, та передачі тіл загиблих у співробітництві з міжнародними гуманітарними установами; контроль і перевірка роз'єднання сил сторін та їхньої передислокації; у межах своїх можливостей і районів розгортання, контроль за дотриманням положень Угоди про припинення вогню, що стосуються поставок боєприпасів, зброї й іншого військового майна; надання гуманітарної допомоги й спостереження за дотриманням прав людини зі зверненням особливої уваги на вразливі групи, включаючи жінок, дітей і демобілізованих солдатів, якщо МООНДРК вважає, що це не виходить за межі її можливостей, і в прийнятних умовах, у тісному співробітництві з установами Організації Об'єднаних Націй, пов’язаними з нею організаціями й неурядовими організаціями; тісне співробітництво у процесі переговорів, надання підтримки й технічної допомоги та координація діяльності з іншими установами Організації Об'єднаних Націй; направлення експертів з розмінування для оцінки масштабів проблеми, координацію діяльності з розмінування, розробка плану розмінування й прийняття (якщо буде потреба), термінових заходів щодо розмінування. Станом на 30 листопада 2012 року до складу місії входили: військовослужбовці - 19 154 (з них особовий склад — 17 049, військові спостерігачі - 693, поліцейські - 1 412); міжнародний цивільний персонал -977; місцевий цивільний персонал — 2 895 і добровольці ООН — 579. Миротворчий персонал МВС України: чисельність, національні правові підстави участі. «…направити миротворчий контингент загальною чисельністю до 280 військовослужбовців та миротворчий персонал (військових спостерігачів) загальною чисельністю до 25 військовослужбовців Збройних Сил України та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (відповідно до Указу Президента України „Про направлення миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані“ від 20 червня 2000 року N 806/2000 та Указу Президента України „Про додаткове направлення миротворчого персоналу України до Місії Організації Об'єднаних Націй у Демократичній Республіці Конго“ від 31 липня 2002 року № 681/2002) На даний час неозброєний миротворчий персонал з числа працівників МВС складає 5 осіб. Правові підстави: Закон України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях“ від 23 квітня1999 року N 613-XIV, Указ Президента України „Про направлення миротворчого контингенту й миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані“ від 20 червня 2000 року N806/2000, Указ Президента України „Про додаткове направлення миротворчого персоналу України до Місії Організації Об'єднаних Націй у Демократичній Республіці Конго від 31 липня 2002 року № 681/2002, Постанова КМУ „Про забезпечення діяльності українських миротворчих контингентів і миротворчого персоналу в складі Місії ООН у Демократичній Республіці Конго та Тимчасових сил ООН у Лівані“ від 26 жовтня 2000 року N 1596, Наказ МВС України „Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України“ від 7 грудня 2003 року № 1490. 5) Косово МООНК була заснована 10 червня 1999 року, коли Рада Безпеки у своїй резолюції 1244 уповноважила Генерального секретаря ООН Кофі Аннана створити в спустошеному війною краї Косово тимчасову адміністрацію (очолювану Організацією Об'єднаних Націй), під керівництвом якої його населення могло б поступово розпочати користуватися істотною автономією. Зокрема, у резолюції 1244 МООНК пропонується: здійснювати основні адміністративні функції; сприяти встановленню істотної автономії й самоврядування в Косово; сприяти політичному процесу, покликаному визначити майбутній статус Косово; координувати гуманітарну й надзвичайну допомогу, яка надається всіма міжнародними організаціями; надавати допомогу у відновленні ключових об'єктів інфраструктури; підтримувати цивільний правопорядок; заохочувати права людини; гарантувати безпечне й безперешкодне повернення всіх біженців і переміщених осіб у свої будинки в Косово. Склад та чисельність місії. Загальна санкціонована чисельність (згідно Резолюції 1244 (1999) Ради Безпеки ООН): до 4718 поліцейських (включаючи сформовані підрозділи і митну поліцію) офіцери звґязку — 38 цивільний персонал чисельність військового і поліцейського персоналу — 16: військові спостерігачі — 9; поліцейські — 7; міжнародний цивільний персонал — 134; місцевий цивільний персонал — 210; добровольці ООН — 28; Миротворчий персонал МВС України: чисельність, національні правові підстави участі.“ …направити миротворчий персонал з працівників органів внутрішніх справ України загальною чисельністю до 200 осіб до складу міжнародної поліції тимчасової цивільної адміністрації в рамках Місії ООН у Косово, Союзна Республіка Югославія» (відповідно до Указу Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до Місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово, Союзна Республіка Югославія» від 2 жовтня 1999 року N 1261/99)" …направити миротворчий персонал з працівників органів державної влади України загальною чисельністю до 50 осіб до Місії ОБСЄ в Косово, яка є складовою Місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово" (відповідно до Указу Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до Місії ОБСЄ в Косово, Союзна Республіка Югославія» від 7 березня 2000 року N 395/2000). На даний час неозброєний миротворчий персонал з числа працівників МВС складає 2 особи. Правові підстави: Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня1999року N 613-XIV, Указ Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до Місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово, Союзна Республіка Югославія» від 2 жовтня 1999 року N1261/99. Указ Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до Місії ОБСЄ в Косово, Союзна Республіка Югославія» від 7 березня 2000 року N 395/2000. Наказ МВС України «Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України» від 7 грудня 2003 року № 1490. 6) Боснія і Герцоговина21 грудня 1995 року Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію 1035 (1995), у якій вона затвердила діяльність Спеціальних міжнародних поліцейських сил Організації Об'єднаних Націй (СМПС) і Відділень з цивільних питань Організації Об'єднаних Націй на території Боснії й Герцеговини. Спеціальні міжнародні поліцейські сили й Відділення з цивільних питань ООН спочатку були засновані на період тривалістю в один рік з моменту передачі до них від Сил Організації Об'єднаних Націй по охороні (СООНО) повноважень, передбачених в Угоді про мир у Боснії й Герцеговині. Мирна угода, що була підписана 14 грудня 1995 року керівниками Боснії й Герцеговини, Хорватії й Союзної Республіки Югославії (Сербія й Чорногорія), включала пропозиції Організації Об'єднаних Націй, що містяться в доповіді Генерального секретаря від 13 грудня 1995 року. Функції покладені конкретно на Спеціальні міжнародні поліцейські сили полягають у наступному: моніторинг, спостереження й перевірка правоохоронної діяльності й об'єктів, включаючи відповідні судові організації, структури й процедури; консультування співробітників і сил правоохоронних органів; підготовка персоналу правоохоронних органів; сприяння з надання допомоги у здійсненні сторонами правоохоронної діяльності, у рамках місії; оцінка загроз для громадського порядку й консультування щодо здатності правоохоронних органів упоратися з такими загрозами; консультування органів влади в Боснії й Герцеговині щодо ефективної організації цивільних правоохоронних органів; надання допомоги співробітникам правоохоронних органів у супроводі сторін під час виконання ними своїх обов’язків, якщо Поліцейські сили вважають це необхідним. Крім того, Поліцейські сили повинні розглядати прохання сторін або правоохоронних органів у Боснії й Герцеговині щодо допомоги, при цьому першочергова увага буде приділятися забезпеченню наявності умов для проведення вільних і справедливих виборів. Миротворчий персонал України: чисельність, національні правові підстави участі." …направити миротворчий персонал з осіб начальницького складу органів внутрішніх справ України до складу міжнародної Поліцейської Місії ЄС у Боснії і Герцеговині загальною чисельністю до 10 осіб" (відповідно до Указу Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до Поліцейської Місії Європейського Союзу в Боснії і Герцеговині» від 16 грудня 2002 року № 1173/2002). На даний час неозброєний миротворчий персонал з числа працівників МВС складає 2 особи. Правові підстави: Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня1999 року N 613-XIV, Указ Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до Поліцейської Місії Європейського Союзу в Боснії й Герцеговині» від 16 грудня 2002 року№ 1173/2002, Наказ МВС України «Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України» від 7 грудня 2003 року № 1490. Перспективи розвитку миротворчої діяльності на базі МВС мають реальний характер. В останній час бійці МВС та новоствореної Національної Гвардії знову були відправлені у миротворчі місії по всьому світу, а співпраця з поліцейськими з інших країн дає опит та професійні знання працівникам МВС.

Висновок Проаналізувавши вище описаний матеріал можна зробити декілька висновків: по — перше участь у миротворчих місіях підкреслює намагання будь якої країни до збереження миру у світовому порядку, участь у міжнародних місіях — це також не погана можливість для держави заробити кошти. Також треба враховувати той факт, що треба проводити не агресивну політику миротворчих дій, щоби потім можна було вибудувати нормальні економічні відносини з цими країнами. Але, все ж таки участь у таких операціях має більше позитивних факторів:

1) зміцнення міжнародного співробітництва у сфері без пекових відносин

2) підготовка висококваліфікованих співробітників, що потім будуть працювати в Україні

3) такі миротворчі місії можуть стати гарним поштовхом для реформування ЗСУ та системи МВС.

4) зміцнення авторитету держави на міжнародній арені

5) Участь українських контингентів усюди мала позитивний характер — місцеве населення та колеги по місіям завжди добре сприймали наших миротворців. За для повного позитивного впливу на імідж держави, через участь у міжнародних миротворчих місіях треба унеможливити спекулювання різними політичними фракціями та партіями на цих питаннях. Також вагомим фактором є те, що існують не лише військові, а й поліцейські місії, що дає змогу вивчити майбутніх співробітників МВС за світовими стандартами і також вони отримають практичний досвід, тому це може стати гарним поштовхом на шляху перетворення міліції у повноцінний державний правоохоронний орган.

Список використаних джерел та літератури україна миротворчий війська ірак

1) Анчабадзе Б. Грузия — Абхазия: реалии конфликта и перспективы урегулирования / Б. Анчабадзе // Матеріали міжнародної конференції - «Чорноморсько-каспійський регіон: умови та перспективи розвитку». — К.: НАН України, Ін-т пробл. міцності, 1998. — С. 93 — 100.

2) Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів / В. С. Бруз // Політика і час. — 2005. -№ 5. — С. 90 — 96.

3) Бруз В. С. Україна в ООН: питання національної і міжнародної безпеки / В. С. Бруз // Політика і час. — 1994. — № 4. — С. 80 — 85.

4) Воєнна доктрина України: Затверджена Указом Президента від 15 червня 2004 р. № 648 зі змінами, внесеними Указом від 15 липня 2004 р. // Офіційний вісник України. — 2004. — № 30.

5) Голопатюк Л. С. Миротворча діяльність Збройних Сил України у сучасній системі міжнародної безпеки / Л. С. Голопатюк // Матеріали міжнародної конференції - «Оборонна політика України: реалії та перспективи». — К.: Національний інститут проблем міжнародної безпеки. — 2006. — С. 33 — 45.

6) Голопатюк Л. С. Про підсумки підготовки та участі підрозділів і персоналу ЗСУ у миротворчій діяльності у 2003 році та завдання на 2004 рік / Л. С. Голопатюк // Доповідь на розширеному засіданні колегії МО України. — К.: Національний інститут проблем міжнародної безпеки. — 2003. — С. 3 — 12.

7) Гриднев В. П., Крюшин Н. Г., Родин В. А. Об идеологии разделительных линий в Европе: история и современность / В. П. Гриднев, Н. Г. Крюшин, В. А. Родин // Военная мысль. — 1998. — № 5. — С. 6 — 13.

8) Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 39. — С. 301.

9) Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» // Народна армія. — 1999. — № 97. — С.3.

10) Ільчук Л. За європейським виміром. Воєнна організація України в системі воєнно-політичних відносин (зовнішньополітичний аспект) / Л. Ільчук // Політика і час. — 2005. — № 9. — С. 26 -29.

11) Клименко О. П. Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття / О. П. Клименко — К.: Неопалима купина, 2004. — 224 с.

12) Мельник О. М., Радиш Я. Ф. Міжнародні миротворчі операції: особливості правового регулювання / О. М. Мельник, Я. Ф. Радиш // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — Хмельницький: ІРУС. — 2004. — № 4. — С. 242 — 245.

13) Піховшек В. Східна Європа та українська реальність / В. Піховшек // Спостерігач. — 1992. — № 1. — с. 12 — 16.

14) Поляков Л., Сунгуровський М. Європейська безпека: нові загрози — старі відповіді / Л. Поляков, М. Сунгуровський // Націоанальна безпека і оборона.

15) Радиш Я., Мельник О., Андрієнко О. Миротворчі операції як елемент національної безпеки / Я. Радиш, О. Мельник, О. Андрієнко // Управління сучасним містом. — 2004. — № 10. — С. 3 — 9.

16) Ситник Т. П., Олуйко В. М., Вавренюк М. П. Національна безпека України: теорія і практика. Навч. посібник / Т. П. Ситник, В. М. Олуйко, М. П. Вавренюк. — К.: Кондор, 2007. — 615 с.

17) Ткачук Г. Військові аспекти нових геополітичних реалій України / Г. Ткачук // Військово-науковий вісник. — 2004. — Випуск № 6. — С. 281 — 287

18) Грищенко К. В ім'я запобігання війнам / К. Грищенко // Політика і час. — 1998. — № 6. — С. 36 — 42. 9. Гудим В. Досвід України в миротворчій операції КФОР та участі в програмі «Партнерство заради миру»

19) Кисилев А. К. К теории и практике миротворческих операций ООН [Електронний ресурс] / А. К. Кисилев // Режим доступу — http:// www.ptc.h10.ru/ .