Екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області

екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження меліорації земель

1.1 Загальне поняття про меліорацію земель

1.2 Основні види меліорації земель

1.3 Конструктивні особливості меліоративних систем

1.4 Ефективність меліорації землі

Розділ 2. Загальна фізико-географічна характеристика Ратнівського району

2.1 Рельєф та корисні копалини

2.2 Метеорологічні особливості району

2.3 Поверхневі води

2.4 Грунти

2.5 Рослинний та тваринний світ району Розділ 3. Особливості функціонування Заболотівської осушувальної системи

3.1 Розвиток меліорації на Ратнівщині

3.2 Загальна характеристика Заболотівської осушувальної ситеми

3.3 Оцінка еколого-меліоративного стану осушувальних земель Заболотівської осушувальної системи та питання їх ренатуралізації

3.4 Експлуатаційні роботи на осушувальній системі

Розділ 4. Проблеми та перспективи проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі

4.1 Екологічні наслідки проведення меліорації в Ратнівському районі

4.2 Основні напрямки покращення меліоративних робіт на Ратнівщині

4.3 Біологізація меліоративного землеробства — важливий чинник енергозберігаючих технологій на осушувальних землях Висновки Список використаних джерел Додатки

ВСТУП меліоративне землеробство осушувальне Волинське Полісся — це край з вологим кліматом та високим рівнем ґрунтових вод. Не випадково тут ще в середині XIX століття під керівництвом науковця генерал-лейтенанта І. Жилінського робилися перші кроки з осушування боліт, лісів, сінокосів, пасовищ.

Своєрідною історичною пам’яткою на Волині є нині діючий Турський канал і Турська осушувальна система, якій близько 150 років. Дбали на Волині про меліорацію й за часів Польщі, а потім — Союзу. У 1965 році розпочались інтенсивні роботи по створенню цілісного організму — меліоративної мережі Волині, протяжність каналів якої нині становить 18,5 тисячі кілометрів. Ось нинішня меліоративна статистика: в області 416,6 тисячі гектарів осушених земель, з яких 346,7 тисячі гектарів — сільгоспугіддя. Гончарним дренажем осушено 236,6 тисячі гектарів. На площі 157,1 тисячі гектарів побудовані осушувальні системи з двостороннім регулюванням водно-повітряного режиму. Польдерні системи займають площу 47,9 тисячі гектарів. Для відкачування води з польдерних систем, заповнення водосховищ побудовано 52 насосні станції. Балансова вартість меліоративних фондів становить 1 мільярд 36 мільйонів гривень, в тому числі внутрігосподарської — 787,3 мільйона гривень. Експлуатацію меліоративних систем в області здійснюють сім управлінь осушувальних системи.

Багаторічна практика використання осушуваних земель показує, що меліорація сприяла зростанню врожайності та валового збору сільськогосподарської продукції, зміцненню економіки господарств та позитивним соціально-економічним перетворенням. Однак за останні роки відбулись істотні зміни в умовах сільськогосподарського використання меліорованих земель. Складне економічне становище, нестача оборотних коштів і матеріальних ресурсів призвели до зниження уваги на цю галузь аграрного виробництва: зменшились обсяги ремонтних та експлуатаційних робіт на осушувальних мережах, заходів по створенню умов оптимізації водно-повітряного режиму, підвищення родючості меліорованих земель.

У сільськогосподарському виробництві області знаходиться понад 416 тис. га осушуваних угідь з великим ґрунтовим різноманіттям, яке за своїми агрохімічними та агрофізичними властивостями, ступенем зволоження і розкладу органічної речовини створює абсолютно різні умови вирощування сільськогосподарських культур. Все це потребує диференційованого підходу до оптимізації технологічних параметрів основних ланок меліоративного землеробства: сівозмін, обробітку ґрунту, агромеліоративних заходів, систем удобрення культур та способів регулювання водно-повітряного режиму. Неузгодженість, а іноді й несумісність окремих з них створює дисгармонію між техніко-технологічним навантаженням на ґрунт, його агроекологічним станом та продуктивністю сільськогосподарських культур.

Актуальність даної роботи пояснюється тим, що осушення і подальше використання надмірно зволожених земель призводить до сталих змін в природних процесах, які мають різне спрямування. В першу чергу, це зміни в водообмінних і ґрунтотворних процесах, які супроводжуються кількісними та якісними перетвореннями стану водних і земельних ресурсів. Як наслідок відбуваються зміни в рослинному і тваринному світі, змінюються і мікрокліматичні характеристики. Також осушення земель призводить до перевитрат ресурсів та енергії, зниження родючості ґрунтів і врожайності, спричиняє значні екологічні збитки.

Сучасне меліоративне землеробство передбачає впровадження у виробництво комплексних заходів, спрямованих на вирівнювання та підвищення родючості осушуваних земель з врахуванням конкретних ґрунтових і кліматичних умов, біологічних особливостей культур, способів регулювання водного і повітряного режимів, методів створення фітоценозів, що забезпечують екологічну рівновагу в природних агроландшафтах.

Найбільш фундаментальні дослідження в галузі осушуваних системи присвятили свої праці: Скрипник О. В., Рябцева Г. П., Тюленєв М.О., Янголь А. М., Проскура М. С., Дем’янчик Б.І., Загорулько А. М. та багато інших.

Об'єктом дослідження є Заболотівська осушувальна система в Ратнівському районі Волинської області.

Предметом дослідження закономірності, особливості та екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі.

Мета дослідження — обґрунтування екологічних наслідків проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області, зокрема на Заболотівській осушувальній системі.

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

1) вивчити теоретико-методологічні основи дослідження меліорації земель;

2) розглянути поняття про меліорацію земель;

3) проаналізувати основні види меліорації земель;

4) дослідити конструктивні особливості меліоративних систем;

5) проаналізувати ефективність меліорації землі;

6) розглянути фізико-географічну характеристику Ратнівського району Волинської області;

7) дослідити особливості функціонування Заболотівської осушувальної системи;

8) дати оцінку еколого-меліоративного стану осушувальних земель;

9) дослідити експлуатаційні роботи на осушувальній системі;

10) розглянути проблеми та перспективи здійснення меліорації в Ратнівському районі;

11) проаналізувати екологічні наслідки проведення меліорації в Ратнівському районі Волинської області.

Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених і матеріали Заболотівської осушувальної системи Ратнівського району.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 70 сторінках друкованого тексту і включає 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел із 50 найменувань на 4 сторінках.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані в ході подальших екологічних досліджень Ратнівського району волинської області.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження меліорації земель

1.1 Загальне поняття про меліорацію земель В Законі України «Про меліорацію землі» (січень 2000 р.) меліорація земель визначається як комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агро-, лісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Отже, меліорація (від лат. melioratio — поліпшення) — науково обґрунтована система організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на конструктивне збагачення і збереження природно-ресурсного потенціалу місцевості та істотне поліпшення природних умов виконання нею соціально-економічних, екологічних та природоохоронних функцій.

Від інших подібних заходів меліорація відрізняється більш глибокою і регулярно керованою зміною природних режимів, станів та явищ меліорованої території, а також довгочасним управлінням ними на основі створення і забезпечення функціонування меліоративних систем.

До системи меліорації належать зрошення земель у посушливих районах і осушення боліт, заболочених та затоплених земель; агролісомеліорація — насадження полезахисних лісових смуг, заліснення сипких пісків та ін.; хімічна меліорація — заходи щодо поліпшення кислих і засолених земель вапнуванням та гіпсуванням. В Україні до 1990 року введено в експлуатацію 1 млн. гектарів зрошуваних і 1,3 млн. гектарів осушених земель, ще більші площі поліпшено засобами хімічної меліорації. На меліорованих землях розширено вирощування багаторічних трав, картоплі, силосних культур, кукурудзи на зерно, сої та інших цінних культур; біля великих міст збільшуються площі під зрошуваними овочевими культурами й ранньою картоплею.

Об'єктами меліорації можуть бути ландшафт у цілому або його окремі складові частини і властивості. Поліпшення природних умов досягають регулюванням водного, теплового, повітряного, хім. та ін. режимів і станів об'єкта меліорації. Меліорації спричинюють тривалі стійкі доцільні зміни географічного середовища, сприяють розвитку та підвищенню продуктивності сільського, лісового, водного господарств. Разом з тим меліорація, як і будь-який інший вплив на природне середовище, не позбавлена негативних наслідків, які необхідно завчасно передбачати, щоб запобігти їм чи зменшити шкідливу дію. З цією метою на Україні з 70-х pp. діє меліоративний моніторинг.

1.2 Основні види меліорації земель Залежно від сфери природокористування і галузі господарства розрізняють сільськогосподарську, лісогосподарську, рибогосподарську, гірничу, промислово-будівельну, житлово-будівельну, транспортну, комунально-господарську, санітарно-оздоровчу, рекреаційну, ландшафтно-захисну меліорації. На Україні найширше здійснюють сільськогосподарська меліорація, основне завдання якої — істотне поліпшення несприятливих ґрунтових, гідрологічних, агрокліматичних та інших умов сільськогосподарського природокористування.

За природо-регулюючою функцією виділяють водорегулюючий (гідромеліоративний), земленалагоджувальний, хімікорегулюючий, кліматологічний, снігорегулюючий, біоторегулюючий та рекультиваційний класи меліорації [12, 345].

За технологією і технічними засобами меліорацію поділяють на гідротехнічну, хімічну, агротехнічну, біологічну, фізико-механічну та інші. Меліорацію розрізняють також за іншими ознаками — об'єктами меліорації, масштабами, тривалістю проведення, напруженістю, складністю, діапазоном функції тощо.

Зрошення має найбільше значення в посушливих та лісостепових зонах України. У Степу зосереджена майже половина орних земель і вирощується близько 50% зерна, виробляється 40% молока, 30% м’яса. Ґрунти тут родючі, багато тепла і тривалий безморозний період, а вологи часто не вистачає, до того ж через кожні три—чотири роки бувають посухи. Зрошення дає змогу в посушливих районах країни в два—три і більше разів підвищити врожайність польових та овочевих культур.

Джерелами зрошувальної води є річки, озера, ставки, артезіанські колодязі, а також слабкозасолені стічні води. Для зрошення використовують тільки прісні води або слабкозасолені із вмістом солей не більше як 2 г/л.

Способи зрошення — дощування (дощувальними каналами при самопливному зрошенні або при подачі води насосами).

Одержання високих урожаїв і підвищення родючості ґрунту на зрошуваних ділянках можливі лише за умов правильної експлуатації зрошувальної системи, яка передбачає як суворе дотримання водного режиму, так і високий рівень агротехніки (введення правильних сівозмін, запровадження системи удобрень, Обробітку ґрунту та ін.). При неправильному зрошенні можна замість очікуваних позитивних змін мати протилежні результати. Так, у разі надмірного зволоження ґрунтові води можуть піднятися настільки, що відбуватиметься заболочення або засолення ґрунту. Зайва вода, що просочилась, розчиняє солі в глибших шарах ґрунту. Після підсихання поверхні ґрунту вона починає підніматись знову дуже тонкими ґрунтовими ходами (капілярами). З поверхні ґрунту вода інтенсивно випаровується і залишається сіль, винесена з його нижчих шарів. Так відбувається засолення земель, особливо тих, де ґрунтові води знаходяться на невеликій глибині. Поліпшення засолених ґрунтів часто обходиться набагато дорожче, ніж будівництво зрошувальної системи, і пов’язане з великими труднощами. Ось чому з самого початку експлуатації зрошуваної ділянки потрібно суворо дотримуватись усіх заходів, які запобігають засоленню.

Осушувальна меліорація. В Україні площа заболочених ґрунтів становить близько 5 млн. гектарів. Заболоченими вважають зволожені ділянки без торфу або якщо шар торфу менший, ніж 30 см. Вони розташовані головним чином на Поліссі. Болота — надмірно перезволожені ділянки, вкриті шаром торфу завтовшки 30 см і більше. Розрізняють низинні, верхові та перехідні болота. З них осушенню в першу чергу підлягають низинні болота, розміщені в заплавах річок. Ґрунти низинних боліт родючі і після осушення їх використовують для вирощування високих урожаїв кормових, овочевих, технічних та зернових культур. На верхових болотах добувають торф, який використовують для удобрення [39, 89].

Щоб отримувати високі врожаї на осушуваних землях, необхідно створити відповідні умови для запровадження передової агротехніки і перетворення болота на «культурний» ґрунт. Для цього потрібно насамперед осушити болото і забезпечити рівномірний розподіл вологи і повітря в ґрунті.

Практично регуляцію водного режиму здійснюють завдяки створенню водовідвідних каналів і закритої осушувальної мережі (дренажу). З метою влаштування дренажу на дно виритої канави (траншеї) вкладають матеріал, що проводить воду (жердини, камінь та ін.) або спеціальні керамічні труби. Глибина дренажної траншеї, як правило, 0,9—1,2 м.

Для підвищення врожаїв на осушених болотах вносять добрива, особливо калійні і фосфатні. Під картоплю, технічні, овочеві та кормові культури — 2—4 ц 40% -ї калійної солі та 4—6 ц суперфосфату на 1 га під зернові культури і лучні трави — 2—3 ц калійної солі і 2 ц суперфосфату.

Гідротехнічна меліорація здійснюється з метою поліпшення водного і повітряного режимів ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозії тощо). Основними меліоративними заходами, що здійснюються при гідротехнічній меліорації, є зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, протисельові та протиерозійні. Цей вид меліорації капіталомісткий і передбачає створення спеціальних гідротехнічних споруд.

Культуртехнічна меліорація — це заходи щодо проведення впорядкування поверхні землі та підготовки до використання її в сільськогосподарському виробництві. До таких заходів відносяться викорчовування дерев і чагарників, зрізування купин, вирівнювання поверхні, розчищення землі від каміння, меліоративна оранка, залуження тощо.

Хімічна меліорація передбачає комплекс заходів, спрямованих на поліпшення фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтів і здійснюється шляхом вапнування, гіпсування і фосфоритування.

Агротехнічна меліорація спрямована на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів і здійснюється завдяки застосуванню таких меліоративних заходів, як плантажна оранка, кротовий аераційний дренаж, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, піскування і глинування тощо [39, 92].

Агро, лісотехнічна меліорація — це докорінне поліпшення землі шляхом використання таких важливих властивостей захисних лісових насаджень, як ґрунтозахисна та регулююча. Бажаний ефект від цього Виду меліорації досягається завдяки формуванню таких поліфункціональних меліоративних систем, як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження і лінійні (полезахисні) лісонасадження. Перші з них захищають землі від ерозії, а водні об'єкти — від виснаження і замулення та передбачають заліснення балок, ярів, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок, озер, інших водойм. Лінійні лісонасадження — полезахисні і стокорегулюючі лісосмуги — захищають грунт від водної і вітрової ерозії та поліпшують ґрунтово-кліматичні умови вирощування сільськогосподарських культур.

В умовах інтенсифікації природокористування і зростання гостроти екологічних проблем меліорація найефективніша при комплексному застосуванні різних її видів у поєднанні з високою культурою агротехніки.

1.3 Конструктивні особливості меліоративних систем Меліоративні системи повинні забезпечувати оптимальний для вирощуваних культур водно-повітряний режим ґрунту, сприятливі умови для комплексної механізації сільськогосподарських робіт, економне використання енергетичних і матеріальних ресурсів, бути надійними і довговічними і не справляти негативного впливу на навколишнє середовище Конструктивні особливості осушувально-зволожувальних систем визначаються, в першу чергу, призначенням системи, а також умовами (природно-географічними, технологічними).

Відповідно до умов Ратнівського району Волинської області тут побудовані переважно дренажні меліоративні системи з горизонтальним матеріальним дренажем. Дренаж відводить надлишкову воду, а також за сприятливих ґрунтових умов, вирівняного рельєфу місцевості — відіграє роль зволожувача. В заплавах річок Ратнівщини значні площі меліорованих земель займають польдерні меліоративні системи. Незначна частина меліоративних систем, в основному побудованих в 60 роки, мають відкриту регулюючу мережу у вигляді каналів. Тут, як правило, регулююча мережа доповнюється закритим кротовим дренажем, умови і технологія влаштування [6, 12].

Так, дренажна меліоративна система включає: осушувану територію, водоприймач, відкриті канали (магістральний, збірні, нагірні, ловчі), з гідротехнічними спорудами, а також закриту регулюючу мережу (дренаж).

Для відведення надлишкової вологи з окремих понижених перезволожених форм рельєфу влаштовані меліоративні системи з вибірковим осушенням.

Більшість осушувально-зволожувальних систем з попереджувальним шлюзуванням на Ратнівщині не тільки відводять надлишкову воду, а й затримують весняні, літні запаси вологи для використання и на додаткове зволоження рослин протягом вегетаційного періоду. Такі системи не мають річки чи водойми, як гарантованого джерела води, проте, облаштуванні регулюючими підпорними гідротехнічними спорудами для затримання продуктивних запасів води у весняний період та після випадання літніх дощів.

Осушувально-зволожувальні системи відводять надлишкову вологу за допомогою підземної регулюючої мережі, а додаткове зволоження здійснюється штучним дощуванням верхнього, найбільш активного, шару ґрунту. Ці системи є найбільш досконалі, маневрені для оптимізації водно-повітряного режиму ґрунту сільськогосподарських культур, але, водночас, і найбільш дорогими при будівництві і експлуатації. На землях з хвилястим рельєфом останнім часом побудовані осушувально-зволожувальні системи з регулюванням водного режиму автономними дренажними системами.

На Ратнівщині в заплавах, де поверхня землі завдяки рельєфу нижча від повеневих рівнів води в річках, а заболочені масиви підступають близько до населених пунктів, побудовані польдерні системи. Польдерні системи дозволяють забезпечувати оптимальний водно-повітряний режим і вирощувати сільськогосподарські культури з гарантованими врожаями, а в окремих випадках вони захищають населені пункти від затоплення. Такі системи найповніше забезпечують оптимальний водний режим активного шару ґрунту для сільськогосподарських культур [6, 13].

Характерними елементами польдерної меліоративної системи, на відміну від звичайних самопливних є наявність насосних станцій для відведення води (НС № 2) і дамб обвалування для захисту меліорованих земель від затоплення повеневими водами. На частині польдерних систем знайшов застосування дренаж без похилу і з похилом менше нормативного (і<0,002), який дозволяє підвищити їх технічний рівень і ефективність використання.

1.4 Ефективність меліорації землі

Меліорація сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і забезпечує стабільність виробництва. Підприємства, особливо в умовах зрошення, позбавлені ризику істотного зниження врожаю в несприятливі за погодними умовами роки. Крім того, меліорація дає змогу підприємствам запроваджувати нові галузі сільськогосподарського виробництва, які неможливо було б розвивати без осушення або в умовах богарного землеробства (наприклад, вирощування рису на півдні України). Це значно збільшує можливість вибору підприємством виробничих альтернатив, а також повного та ефективного використання наявних ресурсів і залучення нових, підвищення інтенсивності виробництва, в тому числі і збільшення поголів'я тварин і зрештою — одержання більших прибутків.

Однак впровадження меліорації ставить перед підприємствами і нові вимоги: потрібні додатковий власний або позичковий капіталі нові технології, додаткова робоча сила нової кваліфікації для експлуатації меліоративних систем і меліоративної техніки, нові навички щодо організації виробничих процесів. Важливо пам’ятати, що в умовах насиченого ринку нерідко виникає проблема, збуту одержаної додаткової продукції. Підприємства ризикують більше й у зв’язку з коливанням цін на неї, і через більшу залежність від партнерів. Як бачимо, в умовах меліорації підприємству доводиться вирішувати значно більше проблем, ніж звичайно. Серед меліоративних заходів провідне місце належить зрошенню й осушенню земель, У 2000 р. площа цих земель в Україні становила відповідно 2408 і 3299 тис. га. Найпродуктивнішими є зрошувані землі. На них в Україні виробляється весь рис, значна частка овочів, фруктів і винограду, а також зерна кукурудзи.

Оцінюючи ефективність зрошення, слід враховувати ту обставину, що вода (з економічного погляду) є важливим виробничим ресурсом, який має вартість, а використання його — раціональні межі. Це означає, що Максимальна віддача від зрошення досягається лише за певних обсягів використання води. Перевищення або зменшення її призводить до зниження такої віддачі відповідно до вимог закону граничного приросту результату. Але описана закономірність витримується лише за оптимальних строків поливу, оскільки саме вони значно більше впливають на зростання врожайності, ніж обсяги використання зрошувальної води. Тому важливо, щоб кожне підприємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості ґрунту, що дасть змогу своєчасно поливати і тим самим мінімізувати обсяги витрачання води і максимізувати приріст результату. Але це можливо за умови, коли підприємство будь-коли може одержати необхідну кількість води. Тому при організації зрошуваного землеробства забезпечення достатнього водопостачання є необхідною умовою доцільності його впровадження.

Кількість необхідної для підприємства зрошувальної води (В) можна визначити за формулою [4, 8]:

де Зв — загальний обсяг води, що фактично споживається на 1 га площі під і-ою культурою (вода, що випаровується культурними рослинами і землею, не вкритою ними, за весь виробничий цикл);

Ао — кількість атмосферних опадів за вегетаційний період у цій місцевості в розрахунку на 1 га;

Пі — площа посіву і-ої культури;

Кзс — коефіцієнт використання зрошувальної системи.

Зазначеним способом визначається орієнтовний обсяг необхідної зрошувальної води, який може змінюватися залежно від кількості опадів, температурного режиму і сили вітру в даному році, типу ґрунту, топографічних особливостей місцевості тощо.

Економічно ефективне зрошення можливе, коли будуть правильно визначені періодичність поливу і затрати зрошувальної води на один полив. Що стосується останньої проблеми, то вона зводиться до визначення потреби у воді для зволоження ґрунту до повної польової вологості на необхідну для рослин глибину, враховуючи при цьому властивості даного ґрунту й особливості вирощуваної культури (глибину залягання її кореневої системи). Вирішення питання про частоту поливу залежить від того, який варіант зрошення вибрало підприємство, тобто який відсоток зниження польової вологості ґрунту воно вважає можливим. Якщо вибрано більш вологий варіант зрошення з меншим зниженням польової вологості, то потрібно поливати частіше. Це дає вищий приріст урожаю, але вимагає і більших виробничих витрат та. більшого витрачання води. При менш вологому варіанті з більшим зниженням польової вологості — навпаки.

Меліорація, особливо зрошення, вимагає значних витрат — капітальних і поточних. Капітальні витрати виникають у зв’язку зі спорудженням внутрішньогосподарської меліоративної мережі, придбанням необхідної техніки та обладнання. Якщо використовуються власні джерела зрошувальної води, слід ще придбати техніку та обладнання, необхідні для її видобутку і доставки на поля. Поточні витрати виникають у зв’язку з транспортуванням води до території підприємства, її доставкою на полив по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі та в зв’язку з безпосереднім зрошенням полів [4, 9].

Коли підприємству доставляють воду якісь водогосподарські підприємства, то вартість кубічного метра води для нього є сталою величиною, а витрати за всю поставлену воду розглядаються як змінні. Це зумовлено тим, що підприємство не несе витрат доти, доки йому вода не поставляється. З початком поставки витрати зростають пропорційно обсягу споживання цього ресурсу. Якщо підприємство має власне джерело зрошувальної води, то на її видобуток воно несе як постійні витрати (амортизація колодязів, насосів, іншого обладнання, оплата постійно зайнятих працівників, що обслуговують це обладнання), так і змінні, пов’язані з витратами енергії на видобуток води, технічним доглядом за технікою й обладнанням, ремонтом.

Підприємство несе також значні поточні витрати на транспортування води по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі до полів незалежно від того, який спосіб зволоження ґрунту воно вибрало — дощування, зрошувальні борозни чи крапельне зрошення, Розмір цих витрат значно залежить від виду водорозподільної системи, тобто від того, як саме вода транспортується по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі — бетонними трубами,; трубопроводами із синтетичних матеріалів або металу, борознами різного типу (облицьованими і необлицьованими). При виборі розподільної системи потрібно враховувати потребу в інвестиціях, тип ґрунту, топографічні особливості місцевості, потребу в робочій силі для обслуговування системи тощо.

Будівництво водорозподільної системи формує постійні витрати підприємства, пов’язані з амортизацією технічних засобів, їх ремонтом і технічним обслуговуванням, енергетичними витратами, страхуванням, а в умовах західного ринку — і з податками на майно. Зауважимо, що капітальні витрати, які пов’язані з переміщенням землі і вирівнюванням полів (планування місцевості), не створюють додаткових постійних витрат на зрошення, а капіталізуються у вартості землі.

Безпосереднє зрошення полів також вимагає значних постійних (амортизація зрошувальної техніки, її страхування, проценти на майно) і змінних (ремонт і технічне обслуговування меліоративної техніки, витрати на енергію, оплату робочої сили тощо) витрат. Сума витрат за всіма розглянутими напрямами їх формування (на транспортування води до підприємства, всередині підприємства і на безпосередній полив полів) дає загальну суму витрат на зрошення, В них значну питому вагу займають постійні витрати, на розмір яких працівники підприємства практично впливати не можуть. Тому висока ефективність зрошення досягається при раціональному формуванні змінних витрат і коли чисті надходження від приросту продукції достатні для компенсації постійних витрат та перевищення змінних витрат на величину, що забезпечує достатню прибутковість.

Для аналізу й оцінки ефективності використання меліорованих земель визначають показники інтенсивності і продуктивності такого використання. Показники рівня інтенсивності до певного ступеня характеризують ті фактичні умови використання меліорованих земель, які склалися на підприємстві чи в регіоні. До них відносять [4, 11]:

1. Ступінь господарського використання меліорованих земель (відношення фактично використаних у сільськогосподарському виробництві земель зі зрошувальною чи осушувальною мережею до їх загальної площі). За нормальних умов господарювання цей показник має дорівнювати одиниці.

2. Коефіцієнт повторного використання меліорованих земель.

3. Питома вага інтенсивних культур у задній посівши меліорованій площі.

4. Водомісткість виробництва. Розраховується у натуральній формі як відношення витраченої зрошувальної води на гектар певної культури в кубічних метрах до одержаного врожаю з цієї ж площі та у вартісній формі — як витрати води на 1 000 грн. валової продукції, оціненої у порівнянних цінах.

5. Водовіддача — обернений показник водомісткості.

До показників ефективності використання меліорованих земель відносять:

1. Приріст врожаю окремих сільськогосподарських культур, що визначають за формулою:

де — приріст урожаю культури;

У_м і У₆ — відповідно врожайність культури на меліорованих і богарних землях за інших однакових умов, ц/га.

2. Ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства, який обчислюється за формулою:

Де Ком — ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства; У_мф і У_мп — відповідно фактична і проектна врожайність відповідної культури на меліорованих землях, ц/га.

3. Рівень підвищення продуктивності праці (Кпп) і зниження собівартості продукції на меліорованих землях (Ксп). Ці показники можуть бути розраховані з виразів:

де Тбз і Тмз — трудомісткість продукції (людино-годин на 1 ц продукції) відповідно на богарних і меліорованих землях;

См і Сб — відповідно собівартість 1 ц продукції на меліорованих і богариих землях.

4. Приріст прибутку від меліорації земель, який визначається за формулою:

де — приріст прибутку від меліорації земель;

Ц — ціна реалізації додатково одержаної продукції, грн;

В_пм і В_зм — відповідно поточні постійні і змінні витрати на меліорацію.

5. Рівень рентабельності поточних витрат на меліорацію Рм, що обчислюється з виразу:

З підвищенням інтенсивності і економічної ефективності використання меліорованих земель скорочується строк окупності капітальних витрат підприємства на меліорацію (Квм). Він розраховується за формулою:

Правильна експлуатація меліорованих земель сприяє високій ефективності їх використання. Наприклад, з гектара зрошуваних земель Одержують у 2,5−3,5 рази більше продукції, ніж з гектара богарних. Однак подекуди в Україні меліоровані землі використовуються неефективно, врожайність на них дуже низька [4, 13].

Значно підвищити ефективність використання меліорованих земель можна завдяки реконструкції старих і будівництву нових, технічно досконалих зрошувальних і осушувальних систем. Перевагу слід віддати системам крапельного, синхронно-імпульсного і надкронного зрошення, закритим зрошувальним системам із застосуванням залізобетонних напірних, азбестоцементних і пластмасових труб, осушувальним системам з пластмасовим дренажем, блочно-комплексним насосним станціям з моноблочними насосами для підкачування.

На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раціональну структуру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці. Скажімо, на осушених землях набір культур і сівозміни необхідно визначати, виходячи, з типів ґрунтів. Так, на торфоболотних ґрунтах вирощування інтенсивних просапних культур призводить до розкладу торфу і втрати ґрунтом родючості. Тому мілкозалягаючі торфяники доцільно використовувати тільки під багаторічні трави, а на глибокозалягаючих просапні культури повинні займати не більше ніж 10—15% площі.

У зрошувальному землеробстві потрібно запроваджувати во-дозберігаючі технології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання в три рази й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля. Необхідно також поліпшити селекційну роботу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре «відповідають» на зрошення і задовольняють вимоги індустріальних технологій [4, 15].

Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими фондами і насамперед унаслідок використання сучасної меліоративної техніки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, встановлення необхідного обладнання для експлуатації меліорованих систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механізацію поверхневого поливу і засоби автоматизації управління водогосподарськими системами за агро-, метеопараметрами з використанням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.

Значного підвищення продуктивності землі можна досягти завдяки культурно-технічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, проведенню лиманного зрошення, обводненню сінокосів і пасовищ, повнішому використанню стічних вод, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних ґрунтів.

РОЗДІЛ 2. Загальна фізико-географічна характеристика Ратнівського району

2.1 Рельєф та корисні копалини району Ратнівська земля є унікальною територією з напрочуд мальовничою природою. Тут сплелися воєдино чудові пейзажі розкішних лісів, яскраво-зелених лук, синь озер і річок.

Ратнівський район (рис. 1) — район у північно-західній частині Волинської області. Утворений в 1940 році. Площа 1,4 тис. км². Населення 51,4 тис. чол., у тому числі міського — 11,8 тис. чоловік.

Рис. 1. Ратнівський район Волинської області

Район знаходиться в межах Поліської низовини. Місцевість в основному рівнинна, з великими болотистими масивами, просторими меліорованими площами. Третину району вкривають ліси. Відомо, що на рівнинних ділянках підземний стік вод дуже сповільнюється, що сприяло впродовж багатьох тисячоліть заболоченню місцевості. У хімічному складі ґрунтових вод велика кількість сполук окису азоту та заліза болотного походження. Тому вода в криницях часто буває жовтого відтінку і з характерним присмаком. У районі Ратного, села Тур геологами розвідані запаси мінералізованих вод, зокрема гідрокарбонатно-кальцієвих і гідрокарбонатио-натрієвих, які з більшою глибиною залягання змінюються на хлоридно-кальцієві. Так, на глибині 60−90 метрів ці води прісні, мінералізація коливається в межах 0,4−0,7 г/л.

У деяких місцях тягнуться ланцюжки піщаних па-горбів-дюн.

Із корисних копалин — значні поклади торфу. На початку 1997 року тут зафіксовано 35 торфових родовищ загальною площею 41 867 гектарів і запасом в 21 360 тис. тонн [18, 134].

Є величезні запаси такої цінної сировини, як сапропель. В 27 обстежених озерах виявлено 14 510 тисяч тонн сапропелю 60-відсоткової вологості. На території району знаходяться, зокрема в районі с. Жиричі, розвідані геологами поклади самородної міді. До речі, сліди цього родовища виявлені ще у вісімдесятих роках. Тут є 6 горизонтів потужністю від 2 до 10 метрів базальтової породи, в якій вкраплені мідні самородки. Самородна мідь у такій кількості зустрічається тільки у відомому родовищі Ківіно в районі Верхнього озера, що знаходиться в США. Розглядається питання щодо промислової розробки ратнівських покладів міді.

Також у районі виявлено родовища фосфоритів у виді давніх порід морського походження, складовою частиною яких є фосфати кальцію, представлені мінералами групи апатиту. Ратнівське родовище фосфатів складається з семи окремих ділянок. Оцінені їх запаси у 8 мільйонів тонн. Найбільш розвіданою є ділянка у районі села Поступель, запаси якої визначають майже двома млн. тонн. Враховуючи, що тут глибина залягання фосфатних руд складає всього 4−10 метрів, а потужність рудоносного шару 1,5−4 метри, передбачається, в першу чергу, налагодити їх промислове видобування. У зв’язку з тим, що фосфорити залягають серед піску у вигляді жовен, які виглядають, як камінь овальної форми діаметром від декількох міліметрів до десяти сантиметрів, то потрібно буде в майбутньому збудувати фабрику, на якій відділені від піску жовна розмелюватимуться й поставлятимуться для використання працівникам сільського господарства. Має промислове значення якушинське родовище карбонатних порід, які придатні для випалювання вапна. Багатий район на такий матеріал, як будівельні і баластні піски.

2.2 Метеорологічні особливості району Характерні для Ратнівської землі метеорологічні особливості. Так, багаторічними дослідженнями зафіксований максимум температури + 39 °C, абсолютний мінімум -37°С. У районі дуже холодною була зима 1962;1963 років. Середня температура в грудні-лютому складала 9,6 градуса морозу, що майже втричі перевищувала середню (-3,8°С) температуру за останні чотири десятиріччя. В окремі дні фіксували морози -32°С. Безморозний період у повітрі в середньому триває понад 160 днів. Буває до 30 днів з грозою. Найбільше грозових днів в третій декаді травня.

Велика кількість вологих днів на Ратнівщині припадає на жовтень. Початок літа, тобто, коли середньодобові температури перевищують 15 °C, відносять на 23−25 травня. В природі осінь визначають з часу пожовтіння берези, десь з 6−10 вересня. Збільшення кількості днів з температурою повітря в 0 °C й нижче характеризує передзимовий відрізок осіннього періоду, який в середньому починається з 20−23 листопада. Пересічна температура січня -4,9°С, липня +18,2°С. Період з температурою понад +10°С становить 155 днів. Опадів — 549 мм у рік. Середня висота снігового покрову — 12−14 см [18, 136].

Гідрологічні дослідження засвідчили середню дату льодоставу на річці Прип’ять 10−16 грудня, річці Вижівка — 3 грудня. Початок льодоходу в середньому розпочинається 16−20 березня.

Так, взимку 1974/ 1975 років не було льодоставу на всіх річках краю. Взагалі 1974 рік ввійшов в історію, як дуже «мокрий». Великий річний стік відзначався в 1924, 1940, 1948, 1958, 1979, 1996 роках. Малі стоки води були у 1925,1936, 1950,1954,1961, 1975, 1994 роках. Зафіксовані на Ратнівській землі різноманітні природні катаклізми. Велика літня повінь була 20−25 липня 1948 року. Ріки вийшли з берегів й залили велику площу. Знову ж літня повінь спостерігалася в 1955 та в липні 1998 року. Були й зимові повені. Так, у січні 1998 року, коли температура вдень стала сягати +14°С, талі води переповнили водойми й затопили тисячі гектарів озимих, трав, підтопили села Піски-Річицькі, Підгір'я та інші. Особливий розгул стихії зафіксований в 1997 році. Ще 28−29 березня ураганні вітри завдали руйнувань майже кожному населеному пункту. Були знесені електролінії у багатьох селах, пошкоджено 181 будівлю. Та жахливої сили ураган пройшов над східною частиною району 23 червня 1997 року. Гігантський смерч фактично дощенту зруйнував село Датинь, де знищив приміщення школи, дитячого садка, фельдшерсько-акушерського пункту, магазину. Від багатьох осель залишилися лише зруби без димарів, поруйновані господарські будівлі. Загинули люди, знищено повністю 11 житлових будинків. У районі пошкоджено 428 дворів, знищено лісові насадження, лінії електропередач, телефону, радіо. Ще один прояв непередбачуваної стихії зафіксовано 4 червня 2002 року у селах Хабарище і Щитинська Воля. Смерчем зірвано покрівлі з багатьох будинків, повалено чимало дерев. Градом, який випадав майже годину і місцями вкрив землю товщиною 30 см, знищено багато посівів. У лютому 2001 року зафіксована зимова гроза [18, 137]. Подібні явища свідчать про гігантську силу природи. Проте людство вчиться передбачати і запобігати таким ударам стихії, зменшувати її руйнівний вплив.

2.3 Поверхневі води Ратнівщина — край рік і озер. Через район несуть свої води голубі артерії. З них найбільшою є ріка Прип’ять — права притока Дніпра. її довжина 748 кілометрів, в тому числі на Україні 261 кілометр.

По області вона несе свої води річищем довжиною 160 км, по району — майже 56 кілометрів. Всього площа басейну річки становить 121 тис. квадратних кілометрів. Річка бере початок в болотах поблизу села Голядин. Протікає біля сіл Плоске, Кропивники Шацького району, Яревище, Лютка Старовижівського району, Краска, Здомишель, Шменьки, через Ратне, села Якушів, Комарове, Річиця, Піски-Річицькі Ратнівського району. Тече по заболоченій широкій заплаві, порослій осоковими травами, очеретами, дрібним чагарником.

Праві й ліві береги Прип’яті складені з моренних суглинків і піщаних ґрунтів. Біля села Річиця вздовж ріки простягаються значні прируслові вали. Ширина ріки там, де вона збереглася від меліоративного меча, сягає від 10 до 20, а місцями до 50−70 метрів. В долині річки Прип’ять є великі площі заплавних лук. Від витоку й до Ратного заплава має ширину до 2 км, далі розширяється до 5−8 км. Заплава до Ратного осушена, створено систему меліоративних споруд для регулювання водного режиму. Раніше вільна і горда ріка, стиснута в бетонних кайданах, в окремі роки майже пересихає.

Проте у дощові роки вона стає грізною. Води виходять із берегів в заплаву і затоплюють Ратне. Особливо великих збитків завдала повінь 1999 року. Проектна спроможність каналу, що приймає води річки Прип’ять — 18 кубометрів води у секунду, а під час цієї повені неслося 150 кубічних метрів води у секунду. Зрозуміло, що така кількість води не встигає проходити через заросле русло. Було затоплено або підтоплене 170 житлових і господарських будівель. Окрім того, в 1999 році всі 365 днів була затоплена заплава Прип’яті, що перевищило показник 1926 року, коли заплава була затоплена 333 дні [18, 139].

Наукові дослідження, засвідчили, що вниз від Ратного по течії річки її русло занесене мулом, заросло, засмічене — будували чисельні загати браконьєри. Для збільшення пропускної здатності, зменшення ризику затоплення Ратного, проводилося очищення й поглиблення русла Прип’яті аж до села Річиця. Це сприяло пропуску весняних повеней у межах Ратного, але й нанесло певні збитки природі.

На північ від села Залухів каналом, який називається Вижівський (а в давнину тут була річка під назвою Свята), Прип’ять з'єднана із озерами Святе, Волянське. Витоки цього каналу розміщені поблизу села Почали. Тут на Чорній горі ще більш як два століття тому був побудований шлюз, що регулює надходження води з Прип’яті у Дніпро-Бузький канал. Останній викопано ще у 1760 році.

Далі від озера Волянське каналом Хабарище потоки води впадають в озеро Біле, половина водної площі якого знаходиться на території України, половина — в Білорусі. А подалі через Білоозерський канал води спрямовуються в Дніпро-Бузький канал й використовуються для регулювання рівня води, щоб мати змогу пропускати по цій водній артерії катери з баржами й т.д.

Неподалік від Ратного протікає права притока Прип’яті - Вижівка. Впадає в Прип’ять біля села Якушів. В цілому її довжина 81 км, по району-21 км. Всього площа водного басейну Вижівки становить 1272 км². Бере початок біля с. Осереби. Долина невиразна, ширина її до 4 кілометрів, а заболочені заплави — до 800 метрів. Річище звивисте, шириною до 15 метрів, глибиною до 1,7 метра. Декілька століть тому викопали Козачівку, або Козацький рів, — боковий доплив із Моргів у річку Вижівку біля Ратного. При будівництві Верхньоприп’ятської осушувально-зволожувальної системи річище Вижівки на окремих ділянках випрямлене, та так, що вона біля Ратного в окремі роки пересихає [18, 141].

Біля сіл Датинь, Велимче через Ратнівщину довжиною 12 кілометрів протікає ще одна притока Прип’яті - р. Турія. Її загальна довжина 184 км, площа водного басейну 2900 км². Біля с. Датинь береги висотою 4−6 метрів, місцями відкриваються крейдові породи.

Окрім того, у краї було багато малих річок. Однак їх значну кількість поглинули меліоративні канали. Нині на території району протікають річки-канали: Турський, Козачий Рів, Селище, Панський Рів, Рита, Теребовичівський, Новий, Вижівський або Залухівський, Хабарище, Котичицький, Оріхівський, забуті: Лючка, Свята, Ба-тови, Гнила, Тур та інші. На Ратнівщині налічується 32 озера, їх основні характеристики наводяться в додатку Б.

Як видно із таблиці, найбільшим озером Ратнівщини є Турське (Тур). Його береги низькі, заболочені. Вода із озера Турським каналом, викопаним у 1839−1843 роках, відводиться до меліоративної системи. Нині озеро оточено дамбою, бо є водоприймачем осушувально-зволожувальної системи. Вода бурувато-коричневого кольору. Прозорість 0,3−0,4 м. Пересічна мінералізація 0,41 г/л. Дно покрите торф’янистим мулом, у південно-східній частині - піщаними відкладами.

Турське озеро багате запасами сапропелю. Середня глибина його залягання 2,3 метра. За оцінками науковців, в озері 6,5 млн. тонн цієї сировини. Окрім того, запаси сапропелю є в озерах Волянське — 1,3 млн. тонн, Оріхове — 1,2 млн., Любовель — 485 тис, Любань — 406 тис, Тісоболь — 348 тис, Бронно — 397,4 тис. та інші.

У районі є майже десяток невеликих водойм природного і штучного походження. Так, біля села Шменьки невелике озерце появилося після видобування торфу на добриво. Місцеві жителі тут нарізують шматки торфу, який після ви-сушення використовується як паливо. На цьому озерці гніздяться крячки, інші болотні птахи. Таких безіменних «озюрок» є декілька, зокрема біля села Гута та інших [18, 143].

Про використання водяних плес жителями Ратнівщини збереглися письмові свідчення початку XVI століття. Риби було тоді дуже багато. У деяких документах тієї пори згадується, що весною по річці Прип’ять риба йшла такими косяками, що весло не можна було у воду встромити. Заготовляли її в ратнівських водоймах і бочками возили до Гданська, або, як передає легенда, доставляли соми із озера в Самарах аж до Варшави. Також для власного вжитку поселяни збирали в плавнях цілі човни яєць диких качок, лисух.

І нині озерні та болотяні нетрі бережуть таємниці, пов’язані з тими давніми часами. У сімдесятих роках біля Заболоття на місці дерев’яного моста на дорозі, що веде в с. Заліси, будувався новий, залізобетонний. Меліоратори розширювали магістральний канал, підводили до нього бічні відгалуження. Раптом екскаватор на торф’яній товщі на глибині понад три метри зачепився за щось масивне. Виявилось, що це був великий човен, почорнілий від часу, який пролежав тут не менш 6−8 століть. Він повністю видовбаний із дуба і служив, мабуть, не одному поколінню не тільки для рибалок, а, судячи з великих розмірів, перевозив й інші вантажі. Нині місцеві рибалки майструють із дощок плоскодонні човни, які інколи називають «шугалії» .

Віками озера Ратнівщини годували жителів. Риба була й товаром, який можна було вигідно продати. Вилов риби у 40-х роках був поставлений на промислову основу.

З тих пір відбувалися різні реорганізації. У дев’яностих роках у районі діяло міжгосподарське підприємство по вирощуванню і вилову риби. Воно, наприклад, у 1990 році в чотири озера випустило 15 тонн рибного малька. Проте й на сьогоднішній день озера не мають ефективних господарів, які пильно охороняли б це багатство, добивалися його примноження. За останні десятиріччя різко знизилася кількість запасів цінних порід риб. Особливу загрозу становить канадський сомик, який повільно росте й знищує ікру та молодняк цінних порід риб. Правда, вживаються заходи до збереження у водоймах краю риби. Діють різноманітні інспекції [18, 144].

Охороняються зимувальні ями на Прип’яті (урочище Берестя 0,1 га, урочище Стрибож — 0,5 га, урочище Ратище — 0,5 га) і річці Вижівка в урочищі Су-мер — 0,1 га.

Більшість жителів розуміють, що збереження озер, їх рибних багатств можливе лише в об'єднанні зусиль природоохоронців, любителів, глибокого усвідомлення, що кожен повинен дбати про рідну природу. Непродумане втручання людини в тисячоліттями складений баланс природних сил інколи наносить непоправної шкоди засухами, непередбачуваними розгулами повеней та чорними бурями з пилу осушених торфовищ.

2.4. Ґрунти

Ґрунти на території краю характеризуються як дерново-підзолисті, піщані, глинисто-піщані, в основному оглеєні ґрунти та торфово-болотні і торф’яники.

За генезисно-морфологічним складом, особливостями водного режиму та придатністю до вирощування сільськогосподарських культур, осушувальні землі Ратнівського району поділено на 6 груп.

1. Дерново-підзолисті глейової піщані та зв’язно-піщані, підстелені карбонатними породами до 1 м, та дернові карбонатні глейові піщані і зв’язно-піщані на мергелізованих суглинках та елювії щільних карбонатних порід.

Дана група ґрунтів в структурі ґрунтового покриву осушуваних земель складає понад 7%. Вміст гумусу в орному шарі - 0,9−1,2%, товщина гумусового горизонту 16−20 см. Ґрунти мають низький вміст рухомих форм азоту, фосфору та калію, високу кислотність (рН 5,0−5,7) верхнього (0−20 см) горизонту, значну оглеєність кореневмісного шару ґрунту, яка спричинює незадовільні водно-фізичні властивості, зокрема високу щільність (об'ємна маса шару ґрунту 0−20 см — 1,34−1,46 г/см³) та низьку капілярну вологоємкість, ґрунти придатні для вирощування озимого жита, вівса, картоплі, люпину, люпино-вівсяних сумішок, багаторічних злакових трав. Рекомендується вирощування агрокультур в короткоротаційних сівозмінах (4−5 полів) при вапнуванні, застосуванні органічних добрив під просапну культуру з розрахунку 60−80 т/га та середніх норм мінеральних добрив (NPK — 45−60 кг/га д.р.), сидеральних посівів. Для покращення агрофізичних і агрохімічних властивостей ґрунтів необхідне періодичне виконання глибокого розпушення до 60 см (один раз у три роки) та вапнування [18, 145].

Ґрунти недостатньо забезпечені мікроелементами (марганець бор, молібден, мідь та інші) і потребують внесення мікродобрив.

2. Дерново-підзолисті і підзолисто-дернові глейові та глеюваті на водно-льодовикових відкладах та підстелені карбонатними породами, світло-сірі і сірі опідзолені глеюваті та глейові супіщані і легкосуглинкові, підстелені мергелізованими та лесовидними суглинками, дерново-карбонатні супіщані, легко і середньо-суглинкові на елювії щільних карбонатних порід.

Згадані типи ґрунтів найбільш поширені серед осушуваних мінеральних земель і займають майже 20% площ меліорованих угідь. Переважна більшість ґрунтових відмін має задовільні водно-фізичні та агрохімічні властивості, середній вміст гумусу в орному шарі (1,3−1,8%) та більш потужний гумусовий горизонт (18−24 см). Ґрунти придатні для вирощування основних сільськогосподарських культур (озимих, ярих, зернових і зернобобових, картоплі, льону-довгунця, кукурудзи, кормових коренеплодів, злакових та бобових багаторічних трав).