Зародження світового кінематографу. 
Брати Люмьєри

РЕФЕРАТ на тему:

" Зародження світового кінематографу.

Брати Люмьєри" .

Не набагато більше ста років тому, у грудні 1895 року, у Парижі на бульварі Капуцинок відбувся перший кіносеанс. Глядачі, яких залучило незвичайне рекламне оголошення, стали свідками чуда: на білому екрані виникали примарні, чорно-білі, але цілком пізнавані і реальні картини. Це була не тільки «фотографія, щорухається,» — це саме життя ввірвалася на екран, просяяла посмішкою дитини, прошелестіла вітром у кронах дерев, промчалася разом з фіакром по ошатній вулиці Ліона.

Історія не зберегла вражень найперших кіноглядачів. Але навряд чи хтось з них підозрював, що буквально в них на очах народжується мистецтво, що визначить обличчя ХХ століття — «синема», мистецтво екрана. Кіно. Кінематограф, якщо говорити французькою мовою, мовою творців перших кіноапаратів.

Ще в XV столітті італійський вчений і художник Джованно ді Фонтана винайшов простий ліхтар із прозорим склом, на якому був нанесений малюнок. Коли ліхтар запалювали, на стіні виникала чітка проекція малюнка.

Тоді ж великий учений, військовий, архітектор і живописець Леонардо да Вінчі запропонував використовувати спеціально стовщене скло — лінзу — для того, щоб сфокусувати потік світла від звичайного ліхтаря. Для дослідження світлових зображень він використовував «камеру обскуру» (що в перекладі з латині означає «темну камеру»), знаходячи між її конструкцією і будівлею людського ока багато загального.

Одним з перших винахідників «чарівного ліхтаря» — шухляди, усередині якого прокручивались паперові стрічки з довгим чи пейзажем безліччю найрізноманітніших фігур — у XVII столітті був німецький вчений і чернець-єзуїт Атанасиус Кирхер.

У XIX столітті прилади для оптичних ілюзій стали більш складними. Виникли стробоскопи, де в різні сторони оберталися щільні диски: верхні - із прорізами (невеликими отворами), нижні - з послідовно намальованими фазами руху.

До середини століття ідея створення апарата для проекції зображень за допомогою світла просто витала в повітрі. Звідси вже рукою подати до спроби не тільки піймати невловимий образ предмета, але і закріпити його. У грудні 1839 року французькі вчені Луи-Жак Дагер і Нисефор Ньепс оголосили про народження фотографії.

Тепер людина одержала немислиме раніше могутність — можливість запам’ятати мить. Розгорілися суперечки: чи вважати це мистецтвом? Чи це просто відображення життя — як у дзеркалі, а мистецтвом було і залишається всі те, у що людина через уміння вкладає своє знання, свою душу?

У 1885 році фірма «Істман Уокер Компані» випустила в продаж гнучкий фотонегатив у виді целулоїдної стрічки. Трьома роками пізніше в продаж надійшла перша камера знаменитої серії «Кодак» з використанням гнучких негативних фотоматеріалів.

У 1891 році знаменитий американський винахідник Томас Алва Едісон вперше продемонстрував у своїй лабораторії апарат для одержання зображень, що рухаються — кінетоскоп (з горизонтальним протяганням плівки й індивідуальним об'єктивом для перегляду). Асистент Едисона Вільям Кеннеді Лорі Діксон зняв за допомогою цих приладів перший «фільм» — ролик за назвою «Фред Отто чхає». Конструкція кинетоскопа дозволяла склеювати плівку в кільце — і зацікавлений глядач міг скількох завгодно спостерігати живу картинку настільки цікавого дійства.

Кінетоскоп Едисона залишався технічною іграшкою, однак вивчення його конструкції вело інших ентузіастів до нових технічних пошуків. А 1895 рік став просто каруселлю відкриттів. У Німеччині Макс Складановский виготовив новий апарат і назвав його «биоскоп». В Англії, у березні, Берт Екрис за допомогою кінокамери, розробленої їм у співробітництві з Робертом Вільямом Полем, зняв змагання з веслуванню. Франція: учень професора Маре — Жорж Демени — разом з Леоном Гомоном сконструював «хронофотограф», що дозволяв, і знімати, і проектувати зображення.

Безіменне поки мистецтво немов підштовхувало своїх творців. Але — згадаємо мудрі слова одного з піонерів і ентузіастів хронофотографии, астронома Віктора Янсенна: «Відкриття ніколи не є імпровізацією і творчістю одного обличчя, вона є останню ланку в ланцюзі, початок який із працею піддається визначенню».

Брати Огюст і Луї Люмьер були спадкоємцями власника фабрики фотопаперу і пластинок у Ліоні. Вони не тільки добре розбиралися в техніку, але і були непоганими фотографами. Саме вони винайшли найлегший і компактний апарат. Випробуючи його, брати Люмьер зняли кілька роликів, і, підібравши програму, улаштували перший публічний кіносеанс у Гран-Кафі на бульварі Капуцинок.

Відтепер «оптична ілюзія» стала надбанням багатьох глядачів. Той самий фільм могли переглянути десятки, сотні, тисячі людей. Можна було зняти будь-яку «сценку життя» і показати її на екрані. Перші фільми, зняті братами Люмьер, так і називалися: «Прибуття потяга», «Сніданок дитини», «Садівник або Политий поливальник». Фільми братів Люмьер були «картинками з життя» на найрізноманітніші теми: видові фільми, фільми, де зняті свята, ходи, молебні, катастрофи, і картини, де люди спеціально грали перед камерою якісь сценки. Так на самому початку кіно розділилося на два види: фільми документальні й ігрові.

Дев’ятнадцяте століття наближалося до заходу. Сінема — чи вже устояне в більшості країн і мов «кінематограф» — переможно прямував по країнах і континентам. Короткі фільми поки що тільки дзеркало життя, але нове видовище користається міцною популярністю і небаченим успіхом. Ще небагато — і у фільмах з’являться актори. Спочатку безіменніпотім їхні імена стануть утіленням мрій мільйонів глядачів. Кінематограф одержить цілком заслужене ім'я — Великий Німої. А поки…

Поки в усі сторони світу роз'їжджаються люди з кінокамерами конструкції братів Люмьер.

Так і в травні 1896 року один із французьких кореспондентів одержав спеціальний дозвіл міністра імператорського двору «на виробництво моментальних фотографічних знімків під час торжеств Священного Коронування Їхніх Імператорських Величностей». Це був оператор фірми братів Люмьер Камилл де ля Серф. Сенсація нового століття — синематограф — нарешті досягла Росії.

Відповідь Луї Люмьер на пропозицію Жоржа Мельеса віддати «весь свій стан за право на сінематограф» говорив: «Скажіть спасибі, що мій винахід не продається. Інакше я розорив би вас. Як наукова дивина, кінематограф коли-небудь одержить визнання, але комерційних перспектив воно не має!».

Як бачите, слово «мистецтво» тоді ще не звучало поруч зі словом «кінематограф». Але людина, що хотів віддати за цю «дивину усе, що мав, зробив багато чого для того, щоб кіно стало мистецтвом. Відмовлення його нітрохи не обескуражил. Довідавшись, що така ж апаратура продається в Англії, Мельес придбав її там.

Людина з оком художника, чуттям режисера й умінням механіка одержав у руки кінокамеру — відразу зрозумів, що цей апарат таїть у собі просто разючі можливості!

Мельєс випадково відкрив один з найпростіших і ефектних трюків кіно — можливість перетворення одного об'єкта в інший шляхом зупинки плівки при зйомці. Пізніше він став застосовувати напливи, затемнення, зйомки на тлі темного оксамиту. Так народжувався особливий жанр — феєрія, чарівна киносказка.

Раннє кіно не було настільки вже примітивним, яким ми його іноді представляємо. Кіно потроху знаходило свою мову — історії ставали усе складніше, усе длиннее, поділялися на безліч окремо знятих шматків. Але одноманітність уже приїдаласяіноді камера подрагивала в руках оператора, коли актори тікали до краю кадру. Камера прагнула почати рухатися! Кінематографічна розповідь вимагала пошуку нових виразних засобів.

У знаменитому «Прибутті потяга» ми можемо спостерігати зміну розмірів планів. Незважаючи на те, що камера стоїть на одному місці, простір кадру активно. Спочатку до нього здалеку мчиться потяг, потім швидко йдуть люди. Ми бачимо їхній так само, як бачили б, знаходячись на пероні. Глядача не залишає відчуття, що камера от-от зрушиться з місця.

Саме про цей фільм ходила легенда, начебто вразливі парижанки настільки злякалися їдучого прямо на них потяга, що кинулися тікати з залу чи впали в істерику. Свідків цього випадку історія не зберегла, так що він цілком може виявитися красивою казкою, придуманою тим, хто дуже хотів виразити свої переживання від перегляду.

Потрібно розстатися і з дуже красивою легендою про те, що знаменита стрічка «Прибуття потяга» була самим першим фільмом в історії людства. Цієї стрічки не було навіть у програмі першого кіносеансу! Але у всякої легенди є свої причини. «Прибуття потяга» відзначили і запам’ятали не тільки глядачі, але і критики, тому що цей короткий фільм був дійсним відкриттям. Екран запам’ятав не просто побутову сценку — був створений дійсний художній образ світу.

Мельєс став поділяти кіноісторії на окремі сценки і кожну знімав окремим кадром. Ступінь умовності був дуже близький до тієї, котру люди вже звикли бачити в театрах і коміксах. Камера не рухалася, проте, кадри виходили різного розміру. Почали пересувати актора ближче до камери, щоб розглянути вираження чи обличчя зробити зрозумілим якась дрібна дія. Сюжет починали вибудовувати вже не послідовно — відбувалося перекидання дії з одного місця в інше. Так виник рівнобіжний монтаж. Звичний для літератури прийом «а в цей час…» був реалізований на екрані. З’явилася можливість робити зримої, відчутної думки, спогаду, почуття героїв.