Обвинувачувальний акт

МІНЕСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ФАКУЛЬТЕТ З ПІДГОТОВКИ СЛІДЧИХ.

КУРСОВА РОБОТА.

на тему.

«Обвинувальний акт».

Виконала: Припроста А.О.

Перевірив: викладач кафедри майор міліції Чича Р.П.

м.Харків.

2012 рік.

План.

Вступ.

1. Відкриття матеріалів іншій стороні.

2. Складання обвинувального акту і реєстр матеріалів досудового розслідування.

3. Додатки до обвинувального акту Висновок Список використаної літератури.

Вступ.

Прийняття Нового Кримінального процесуального кодексу є актуальним та сенсаційним питанням для розгляду у наш час. Проблемою Кодексу 1960 року є не тільки його вік, адже відомі випадки у світі, коли закони діють століттями, і це тільки позитивно їх характеризує. Справа в тому, що коли приймали Кодекс 1960 року, у його основу була покладена така суспільна і правова модель, яка не забезпечує належного захисту прав підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного в процесі. Більш того, Україна взяла зобов’язання перед Радою Європи змінити свою систему кримінального судочинства. Тому, безумовно, прийняття нового КПК України назріло вже давно і дуже доречною, у зв’язку з цим була ініціатива Президента щодо внесення такого проекту на розгляд парламенту.

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, що відповідав би сучасним демократичним стандартам, є однією із умов членства України в Раді Європи. Це зобов’язання Україна виконала 13 квітня 2012 року, коли кодекс було прийнято Верховною Радою України. 19 листопада 2012 року КПК вступив у дію. У КПК кримінальний процес виписаний у якісно новій формі, порівняно з тим процесом, який мав місце за попереднім КПК. Новий КПК став «революційним» у багатьох процесуальних нюансах. У ньому знайшли відображення положення, раніше не відомі кримінальному процесуальному законодавству України. У новому КПК вдалося у значній мірі усунути прогалини та недоліки регулювання, які мали місце у КПК 1960 року. Але, у Новому кримінальному процесуальному Кодексі окрім переваг є і недоліки. Юристи відзначають ряд новацій, які можуть однозначно піти на користь громадянам. Але деякі питання, які часто виникають у слідчій та судовій практиці, взагалі не врегульовані нормами нового проекту КПК України, а більша частина запропонованих новел створює враження, що його розробники дуже далекі від реалій сьогодення, бо не мають практичного досвіду в правоохоронній та судовій сферах, а якщо і мали, то дуже давній, взагалі не мають уяви в що сьогодні перетворилися досудове слідство, прокурорський нагляд та і все кримінальне судочинство. Як досить влучно заявив відомий вчений і спеціаліст у галузі кримінального та кримінального процесуального права Микола Сірий, творці цього проекту закону фактично «поєднали радянську систему КПК з німецькою, англійською та французькою — без перекладу».

Певні зміні торкнулися обвинувального акту, який, в свою чергу відіграє важливе значення кримінальному провадженні. Нових особливостей набули закінчення досудового розслідування та продовження строку досудового розслідування. Додатковими підставами для закриття кримінального провадження, зокрема стали: не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою; 6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню; потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. правопорушення здійснюється судом. Прокурор може направити до суду клопотання про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності тільки після ознайомлення з ним потерпілого та з’ясувавши його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. При розгляді клопотання суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. На прокурора або слідчого за його дорученням вперше покладається обов’язок надання доступу до тих матеріалів досудового розслідування, які можуть містити докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання. На сторону захисту вперше покладається обов’язок за запитом прокурора надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування. На сторони кримінального провадження вперше покладається обов’язок письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий — прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. На сторони кримінального провадження вперше покладається обов’язок здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

1.Відкриття матеріалів іншій стороні.

Обвинувальний акт — це процесуальний документ, у якому слідчий за погодженням із прокурором або прокурор підводить підсумок досудового розслідування у кримінальному проважденні і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні кримінального правопорушення з наведенням конкретних доказів. Обвинувальний акт являє собою унікальний юридичний документ, у якому дається офіційна оцінка дій обвинуваченого і здійснюється публічний аналіз зібраних доказів, публічно визначаються юридичне значимі елементи об'єктивної істини, встановленої у кримінальному провадженні. Цей висновок слідчий або прокурор повинен зробити на підставі об'єктивної оцінки всебічності і повноти результатів усієї попередньої роботи по розслідуванню кримінального провадження. Він служить найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого і всіх інших учасників процесу, гарантом правосуддя, служить юридичним фактом, що істотно розвиває процесуальні правовідносини.

Досудове розслідування обмежене певними строками, які зазначені у ч.1 ст. 219 [2, c.116]Нового КПК:

1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому ст. 294 КПК [2,c.158] При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;

3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки, передбачені цією статтею.

Натомість, у ст. 120 КПК 1960 року зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців[4,c.117]. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців. В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах. Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування [2,c.155]. Тобто, стаття 290 КПК визначає загальний порядок оголошення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів до судового розслідування [3, c.159]Оголошення сторонам про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів іншій стороні є процесуальною гарантією здійснення права на захист підозрюваним та одночасно одним із засобів перевірки повноти і всебічності проведеного досудового розслідування. Прокурор обов? язково повідомляє підозрюваному, його представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, про завершення досудового розслідування. Це відбувається в тому випадку, коли прокурор визнає, що зібрані під час досудового розслідування докази є достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

У ч.2 ст. 290 КПК України зазначено, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання. [2,c.155].

За ч.3 ст. 290 КПК передбачено також, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Особливо підкреслюється, що надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів [2,c.155].

Правило, яке міститься в ч.5 коментованої статті 290 КПК, вказує на те, що у документах, які надаються для ознайомлення, можуть бути видалені відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду. Видалення повинно бути чітко позначено. За клопотанням сторони кримінального провадження суд має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені. [2,c.155].

Частиною 6 цієї статті встановлено, що сторона захисту за запитом прокурора зобов’язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування. [3,c.159]. Тобто, новеллою у даному випадку є взаємне пред? явлнення доказів. обвинувальний акт кримінальний процес Про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє потерпілого, після чого останній має право ознайомитися з ними за правилами, викладеними в цій статті. [2,c.155].

Про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів повідомляються цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, після чого ці особи мають право ознайомитися з ними в тій частині, яка стосується цивільного позову, за правилами, викладеними в цій статті. Сторони кримінального провадження зобов’язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий — прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. [3,c.159].

Сторонам кримінального провадження, потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ. (ч.10 ст. 290 КПК). На жаль, законодавець чітко не встановив такий мінімальний час (у годинах чи днях) для ознайомлення з матеріалами. [2,c.155].

У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов’язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів. Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’яти днів з дня його надходження до суду з повідомленням сторін кримінального провадження. [3,c.159] Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, не перешкоджає розглядові клопотання.

Сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. [2,c.155].

Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. [2,c.155].

2. Складання обвинувального акту і реєстр матеріалів досудового розслідування.

Обвинувальний акт у кримінальному процесі - це різновид процесуального рішення, підсумковий процесуальний документ попереднього слідства, в якому викладається сутність обвинувачення та його підстави, дається юридична оцінка дій обвинуваченого, визначаються межі судового розгляду та передумови винесення вироку. В обвинувальному акті дається офіційна оцінка дій обвинуваченого і здійснюється публічний аналіз зібраних по справі доказів, публічно визначаються юридично значимі елементи об"єктивної істини, встановленої по справі. Обвинувальний акт є важливим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого та інших учасників процесу. 6, c.125].

Як різновид процесуального рішення в кримінальному процесі обвинувальний акт має всі його риси [7,c.280]:

складається лише компетентною особою — слідчим, після чого затверджується прокурором, або прокурором, зокрема, якщо він не погодився з обвинувальним висновком, що був складений слідчим містить відповіді на питання, що виникають по справі, пов? язані з аналізом і оцінкою зібраних по справі доказів з точки зору їх достатності їх для достовірного висновку про винність особи у скоєнні злочину і прийняття рішення про завершення досудового розслідування;

виражає волевиявлення прокурора або слідчого, після затвердження прокурором про направлення кримінального провадження в суд, яке випливає з встановлених ним по справі обставин і приписів закону, спрямованих на досягнення завдань кримінального судочинства;

припиняє кримінально-процесуальні правовідносини на стадії досудового розслідування і породжує процесуальні правовідносини на стадії віддання до суду;

констатує наявність кримінально-процесуальних відносин між особою, яка скоїла злочин, і державою;

виконується у встановленій законом процесуальній формі.

Обвинувальний акт — це процесуальний документ, що свідчить про закінчення досудового розслідування. Він складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором самостійно, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим. 7, c.285].

Із вимог ч.2 ст. 291 КПК випливає, що обвинувальний акт має обов? язково містити містити такі відомості: [2,c.157].

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

Згідно ч.3 ст. 291 КПК обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Тобто, прокурор підписує обвинувальний акт одноособово, якщо він склав його самостійно. [2,c.157].

Якщо порівнювати зміст КПК 1960 року у сфері даного питання з новим КПК 2012 року, то, слід, зазначити, що старі положення мають певні відмінності, які виявляються у наступному. Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217—222 Кримінального процесуального Кодексу 1960 року слідчий складає обвинувальний висновок. Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. [8,c.133].

В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом’якшують його покарання. [4,c.220]Описова частина обвинувального висновку складалася з шести елементів[8,c.135]:

— вказівки на приводи і підстави до порушення кримінальної справи.

— викладу фактичних обставин справи (місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, відомості про потерпілого);

— приведення доказів по справі. Кожне твердження слідчого повинно бути підтверджене посиланням на докази. Підтвердження робиться шляхом посилання на матеріали справи зі вказівкою на конкретну сторінку і що саме потрібно знайти на цій сторінці;

— даних про особу обвинуваченого (дані про судимість, про поведінку на роботі та вдома, інші відомості, які можуть вплинути на міру покарання);

— приведення пояснень обвинуваченого. Вказується, визнав себе винним чи ні, чим пояснює свої дії, які заперечення висуває, які докази подав;

— вказівки на обставини, що сприяли вчиненню злочину.

При посиланні на докази обов’язково зазначаються аркуші справи. [8,c.137].

В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред’явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин. Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання. Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи. [5,c.256]Резолютивна частина обвинувального висновку складалася з трьох елементів:

а) анкетних даних обвинуваченого;

б) формулювання обвинувачення;

в) юридичної кваліфікації злочину.

Таким чином, у резолютивній частині містилися юридичні висновки, юридичні обґрунтування вимог прокурора. Фактичні обставини наводилися у стислій формі. [8,c.139]Складаючи резолютивну частину, потрібно було керуватися наступними правилами:

1. вона повинна повністю випливати з описової частини;

2. не повторювати всіх обставин справи, а давати їх юридичне формулювання;

3. має містити індивідуалізоване обвинувачення стосовно кожного обвинуваченого.

Питання про структуру обвинувального висновку за старим КПК в теорії кримінального процесу залишилося дискусійним. [6,c.137]. Старий Кримінальний процесуальний кодекс України виділяв в документі лише дві частини: описову та резолютивну — ст 223 КПК України, 1960 року [4,c.220]. Водночас, практика зумовила наявність вступної частини. По аналогії з детально описаною в процесуальному законі структурою судового вироку, сюди відносять настпні відомості[8,c.139]:

хто склав документ;

статті кримінального закону, за якими обвинуваченого притягується до відповідальності;

загальний виклад обставин, які стали підставою для порушення справи;

час і місце складення висновку.

Крім того, висловлено думку про виділення в обвинувальному висновку так званої заключної частини, відрізняючи її від резолютивної. Сюди в якості приклада відносили підпис укладача документа. Однак, слід наголосити, що кримінальний закон не виділяв такої частини навіть у судовому вироку, який є підсумковим документом центральної стадії кримінального процесу [8,c.140]. Характеризуючи структуру обвинувального висновку, на мою думку, необхідно згадати і про додатки до нього — документи більш технічного характеру (довідки про рух справи, про судові витрати, про речові докази, про цивільний позов, а також список осіб, що підлягають виклику до суду.

Складався обвинувальний висновок слідчим, але свою юридичну силу він отримував лише після затвердження прокурором. Значення обвинувального висновку полягало в наступному, він[7, c.290]:

1.визначає обсяг і рамки майбутнього судового розгляду як щодо осіб, так і щодо пред’явленого обвинувачення;

2. був умовою, необхідною для того, аби обвинувачений міг побудувати свій захист на суді;

3.мав значення систематизованого зведення матеріалів слідства.

Обвинувальний висновок мав бути вручений обвинуваченому за три дні до судового розгляду. Обвинувальний висновок оголошувався в суді із самого початку. [7, c.290]За згодою сторін прокурор зачитував лише резолютивну частину обвинувального висновку.

3. Додатки до обвинувального акту.

Склавши обвинувальний акт, слідчий, після затвердження прокурором, або, прокурор, якщо він не погодився з обвинувальним актом, що склав слідчий до обвинувального акта додає [3, с. 164]:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

Частина 4 ст. 291 КПК містить категоричну ознаку про те, що надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється [2, с. 157].

Відповідно до ст. 293 КПК, одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру [2, с. 158]. Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати. Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров’я [2,c.157].

Так, порівняно зі старим КПК додатки до обвинувального висновку були такі[4,c.224]:

— список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки;

— довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;

— довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливості конфіскації майна;

— довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 52−1 та 52−3 цього Кодексу, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса. 4, c.224].

Після чого, склавши обвинувальний висновок, слідчий направляв кримінальну справу прокурору. Для того, щоб обвинувальний висновок отримав юридичну силу, він мав бути затверджений прокурором. Прокурор, отримавши матеріали від слідчого, зобов’язувався перевірити цю справу [9,c.115]:

— чи мала місце подія злочину;

— чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;

— чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідствавимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;

— чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи;

— чи пред’явлено обвинувачення з усіх установлених злочинних дій обвинуваченого;

— чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;

— чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону:

— чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

— чи правильно обрано запобіжний захід;

— чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

— чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; інші вимоги КПК.

Прокурору надавалося п’ять днів на перевірки обвинувального висновку. [5, c. 178]. Після цього він міг приймати такі рішення:

а) затвердити висновок або скласти свій висновок;

б) повернути справу слідчому на дослідування;

в) закривати справу.

Прокурор також мав право: вносити зміни до обвинувального висновку, змінювати запобіжний захід [10,c.141]. Затвердивши обвинувальний висновок, прокурор направляв справу в суд, повідомляв, чи буде підтримувати обвинувачення в суді, повідомляв обвинуваченому, що справу направлено суд.

Окрім цого, необхідно зазначити, що розширено також перелік прав обвинуваченого у Кримінальному процесуальному Кодексі 2012 року. А саме, згідно ч.3 ст. 42 КПК 2012 року підозрюваний та обвинувачений мають право[2, c. 26]:

1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення;

3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту — мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату;

4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;

5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;

6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;

7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою — на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;

8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;

9) брати участь у проведенні процесуальних дій;

10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;

11) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо;

13) заявляти відводи;

14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;

15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;

16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;

17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;

18) користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

Відповідно до ч.4 ст. 42 КПК, обвинувачений також має право [2,c.27]:

1) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

2) збирати і подавати суду докази;

3) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;

4) виступати в судових дебатах;

5) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;

6) оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.

Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. 2, c. 27].

Висновок.

Порівнявши зміст і положення Кримінального процесуального Кодексу 1960 та 2012 років, мі дійшли висновку, що вступивший у дію Новий КПК 2012 року зазнав істотних змін, які стосується також і стадії досудового розслідування, у тому числі і обвинувального акту.

Позитивним кроком у реформуванні кримінально-процесуального законодавства, введення КПК України обмежень у строках здійснення досудового розслідування. Прокурор забовязаний після повідомлення особі про підозру здійснити наступні дії:

1) закрити кримінальне провадження;

2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

На прокурора або слідчого за його дорученням вперше покладається обов’язок надання доступу до тих матеріалів досудового розслідування, які можуть містити докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання. 4. На сторону захисту вперше покладається обов’язок за запитом прокурора надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування. На сторони кримінального провадження вперше покладається обов’язок письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий — прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

На сторони кримінального провадження вперше покладається обов’язок здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Список використаної літератури.

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 рокуК.: Вікар, 1997. — 64 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяки законодавчих актів України у зв язку з прийняттям Кримінального Процесуального Кодексу України». — Х.: Одіссей, 2012. — 360с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.: за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — X.: Право, 2012. — 768 с.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом законодавства на 20 вересня 2001 року). — К. — 2001. — 268 с.

5. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: А.С.К., 2002. — 1056 с.

6. Кримінальний процес: підручник / за ред. Ю. М. Грошевого та О. В. Капліної. — Х.: Право, 2010. — 608 с.

7. Михеєвко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України.-К., 1999.-310с.

8. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. — К.: Юрінком Інтер, — 2005. — 220 с.

9. Молдован В. В., Кацавець Р. С. — Юридичний практикум: кримінальний процес, судова риторика. — К.: «ЦУЛ», 2008. — 158 с.

10. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.: Істина, 2007. — 456 с.