Договір дарування

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Правова характеристика договору дарування
• 1.1 Поняття договору дарування
• 1.2 Юридичні ознаки договору дарування
• 1.3 Суб'єкти та зміст договору дарування
• Розділ 2. Укладення договору та його виконання
• Розділ 3. Відмежування від інших договорів
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Однією з наріжних засад існування України як незалежної демократичної держави є непорушність власності та свобода розпорядження об'єктами права власності. Реалізація конституційних прав власника здійснюється за допомогою різноманітних цивільно-правових договорів, у тому числі й тих, які забезпечують безоплатне передання майна. Основним договором такої спрямованості є договір дарування.

У ретроспективному аспекті можна відзначити, що як правовий феномен договір дарування має багато вікову історію. Проте його загальна конструкція постійно розвивалася та збагачувалася. Цей процес знайшов свій наочний вияв і в новітній кодифікації цивільного законодавства України. У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 01 січня 2004р. (далі ЦК України) легальна конструкція договору дарування набула нового змісту. Це виявилося не лише у формальному збільшенні кількості правових норм, що складають інститут договору дарування, а й у створенні нових моделей цього договору, урізноманітненні його видів, розширенні меж правової ініціативи учасників цивільних відносин у сфері безоплатного передання майна у власність. Разом з тим новий ЦК України не розв’язав усіх проблем укладення та виконання договору дарування; не всі законодавчі новели можна визнати обґрунтованими та чітко визначеними, деякі з них потребують змін або подальшого вдосконалення.

Суспільна значущість договору дарування булла підставою для аналізу його самобутньої правової природи та створення в науці різних часів окремих концепцій цього договору. Зокрема, соціально-правова сутність договору дарування розкривалася такими зарубіжними вченими, як: Т. Каплоу (Th. Caplow), Дж. Карієр (J. Carrier), Д. Чіл (D. Cheal), К. Грегорі (K. Gregory), Р. Фьорс (R. Firth), С. Бейлі (S. Beiley), Х. Блек (H. Black). Однак договір дарування не завжди знаходився в центрі уваги цивілістів. Так, за радянських часів аналізу норм щодо договору дарування було приділено небагато уваги, що пояснюється домінуванням у той період ідеї про нетиповість безоплатного передання майна у власність. Цим проблемам присвячено деякі роботи З.І. Шкундіна, М.І. Бару, І.Б. Новицького, К.І. Граве.

Сучасна наука цивільного права України ґрунтується на обмеженому колі робіт, у яких досліджено лишео кремі аспекти договору дарування (Т. Ніколаєва, Н. Мещерякова, І. Коробейнікова, В. Новікова). Незважаючи на те, що норми нового ЦК України є чинними вже понад п’ятьроків, в Україні до тепер не проведено комплексного аналізу договору дарування.

Зазначене свідчить про необхідність теоретичної розробки оновленої концепції договору дарування, висвітлення його юридичної природи та сутнісних ознак, визначення суб'єктного та об'єктного складу, проведення аналізу реальної та консенсуальної моделей договору дарування. Проведення такого дослідження дасть змогу сформулювати передумови для розробки шляхів вирішення проблем, що існують, спрогнозувати й запобігти новим.

Отже, вище викладене дає підстави вважати обрану тему актуальною.

Договір дарування — це погоджене волевиявлення обох сторін. Він являє собою не тільки акт розпорядження майном з боку власника — дарувальника, а й акт прийняття подарунка обдарованим. Як правило, згода обдарованого на укладення договору дарування заздалегідь не запрошується, вона найчастіше передбачається із самої поведінки обдарованого. Якщо згоду на прийняття майна в тій або іншій формі не виражено, договір не можна визнати укладеним. На сьогодні досить важливе врегулювання даного договору, адже він характеризується певними особливостями, предметом, правами сторін, формою.

Метою дослідження в даній курсовій є вивчення договору дарування за цивільним законодавством України.

Завданнями дослідження, відповідно до поставленої мети є:

вивчення та з’ясування поняття договору дарування;

вивчення предмету договору дарування, форми, сторін;

висвітлити питання щодо правового регулювання договору дарування за законодавством;

особливості укладення договору дарування.

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н. е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у формі стимуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди — договору. Цікавим фактом з історії цього договору є те, що за римським правом значна кількість дарівних актів вчинялася між членами однієї сім'ї, тому значне місце у регулюванні сімейних майнових відносин приділяло саме даруванню (зокрема, обмеженню свободи дарування між подружжям, між близькими особами одного будинкового володіння).

Історія умов в договорі дарування сягає ще часів римського права. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), коли мова йшла про форму вчинення дарування donatiosubmodo — дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обов’язок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:

А) Dando — дарувальник безпосередньо передає який-небудь об'єкт або встановлює які-небудь речові права.

В) Promittendo — дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.

С) Liberando — дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.

Як особливі види дарування передбачались:

А) Donatioremuneratoria — дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

В) Donatio submodo — дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

С) Дарування всього майна або його частини. Використання дарувальником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва .

Використовуючи теорію «юридичного складу» О. А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як «складний юридичний склад» — сукупність фактів, між якими існує пряма залежність. Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування Г. Ф. Шершеневич вказував: Дарування — це угода, що ґрунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання.

Об'єктом дослідження є правове регулювання укладення договору дарування, його особливості.

Предмет дослідження — комплекс правових норм, що утворюють інститут договору дарування, а також теоретичні положення та практично-прикладні проблеми, безпосередньо пов’язані з договором дарування.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя роботи складається із загально наукових та спеціально-юридичних методів пізнання соціально-правових явищ.

За допомогою діалектичного методу норми договору дарування розглядалися в усій їх складності й суперечливості та єдності їх засад. Історичний метод використовувався при дослідженні витоків договору дарування та поглядів цивілістів різних часів щодо цього договору. За допомогою аналізу та синтезу договір дарування розглядався як ціле, що складається з окремих елементів. Метод аналогії використовувався для обґрунтування тези про необхідність розповсюдження деяких положень договору купівлі-продажу на правову регламентацію договору дарування як аналогічного договірного типу. Метод узагальнення використовувався для виявлення чинників, що ускладнюють застосування норм щодо розірвання вже укладеного договору дарування. Системний аналіз дозволив визначити місце інституту договору дарування в системі цивільно-правових договорів та системі цивільного права в цілому.

Характер та обсяг предмета дисертаційного дослідження також зумовили потребу використання наступних методів наукового дослідження: історико-правового — за допомогою якого досліджено генезис нормативно-правових актів, що регулювали відносини дарування в різні історичні періоди; порівняльно-правового — для розгляду питань нормативно-правового регулювання договору дарування в Україні й деяких зарубіжних країнах та використання їх досвіду; формально-юридичного — для визначення юридичної характеристики договору дарування як багаторівневого правового явища.

Ці методи дозволили проникнути в сутність такого складного соціально-правового явища, як договір дарування, проаналізувати його історичний розвиток у межах тих чи інших суспільних відносин. Вони забезпечили виявлення прогалин, колізій та структурних суперечностей всередині системи вітчизняного законодавства.

За допомогою цих методів змодельовані негативні наслідки застосування деяких правових норм дарування, які знайшли своє закріплення в ЦК України, але не можуть виконувати регулятивної функції через внутрішню суперечливість та неузгодженість з іншими правовими нормами.

Положення й висновки курсової роботи ґрунтуються на наукових доробках загальної теорії держави і права, теорії державного управління, конституційного, адміністративного та інших галузей правових наук, на працях зарубіжних учених, нормах статей Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актах.

Теоретична та емпірична база дослідження. Під час дослідження використані джерела з конституційного права, теорії держави та права, цивільного права України. Нормативною базою дослідження є чинне законодавство України.

Структура роботи. Робота складається з вступу, 3 розділи, які містять 3 підрозділів. Завершує курсову роботу список використаної в процесі дослідження літератури, який має 21 найменування.

Обсяг роботи: 40 сторінок.

Написання даної роботи сприятиме не лише поглибленому вивченню вибраної теми, а й набутті навичок науково-дослідної роботи, що для професії юриста є необхідним.

Таким чином, пропоную детально розглянути запропоновану тему.

Розділ 1. Правова характеристика договору дарування

1.1 Поняття договору дарування

Поняття та загальна характеристика договору дарування. Відчуження майна не завжди відбувається на платних засадах. Відносини, що виникають при безоплатному переданні майна у власність іншій особі, опосередковуються, зокрема, договором дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовґязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст. 717 ЦК України).

Законодавець виділяє кілька видів договору дарування:

договір дарування з обовґязком передати дарунок у майбутньому (ст.723, 724 ЦК України) — у випадку укладення сторонами консенсуального договору дарування, права та обов’язки сторін виникають після досягнення згоди з усіх істотних умов договору у передбаченій законом формі. За таким правочином встановлюється обов’язок передати дарунок у майбутньому. Тому, якщо момент укладання договору не співпадає з моментом його виконання, дарувальник зобов’язаний передати дарунок обдаровуваному у той строк або термін, що визначений договором. Строк (термін) передачі речі, що є предметом договору дарування встановлюється у договорі або залежить від настання певної обставини. Зокрема, у договорі може бути передбачено, що дарунок повинен бути переданий через певний строк — кілька днів, місяців, років від моменту укладення договору або від дня настання певної події, що вказана у договорі. Або договором може бути обумовлено, що передача дарунку має відбутися у певний термін (наприклад, по досягненню певного віку обдаровуваним тощо). Крім того, закон дозволяє укладання договору дарування, за яким дарувальник зобов’язується передати дарунок обдаровуваному лише у випадку настання відкладальної обставини, тобто обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч.1 ст. 212 ЦК) (наприклад, одруження обдаровуваного, народження у нього сина, зайняття певної посади тощо) [21];

договір дарування з обовґязком обдаровуваного на користь третьої особи (ст.725, 726 ЦК України); - за договором дарування обдаровувана особа може отримати не лише дарунок, а й певні обов’язки. Так, разом з дарунком до обдаровуваного можуть перейти обов’язки, встановлені договором дарування. Зокрема, на обдаровуваного може покладатися обов’язок вчинити певні дії майнового характеру на користь третьої особи або, навпаки, утриматися від пред’явлення вимог до третьої особи. Причому не має значення зміст дій майнового характеру, що повинні бути вчинені або від яких необхідно утриматись. Дефініція даної статті надає невичерпний перелік таких можливих дій та вимог, що можуть не пред’являтися. Суть обов’язку, який покладається на обдаровуваного згідно даної норми полягає у тому, що виконання такого обов’язку спрямоване на виникнення, зміну або припинення відповідних правових наслідків майнового характеру для третьої особи. Незважаючи на те, що дія майнового характеру або утримання від неї спрямовані на задоволення інтересів третьої особи, а не дарувальника, останній вправі вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи. Третя особа, за загальним правилом, не має права вимагати від обдаровуваного зазначеного обов’язку. Таке суб'єктивне право має лише дарувальник. Проте, абзац другий ч.2 даної статті встановлює виняток з даного правила. Так, у разі смерті дарувальника або оголошення його померлим, або визнання його безвісно відсутнім чи недієздатним право вимоги виконання обов’язку на користь третьої особи переходить до особи, на користь якої встановлений цей обов’язок. Таким чином, з настанням передбачених обставин дарувальник вже не в змозі захистити інтереси третьої особи, а тому така особа набуває право вимоги до обдаровуваного щодо виконання ним обов’язку, передбаченого договором дарування, на її користь. Тому навіть смерть дарувальника не впливає на припинення зобов’язання щодо третьої особи.

Положення коментованої норми не суперечать вимогам ЦК щодо безоплатності договору дарування, незважаючи на те, що за обставин, передбачених даною нормою, в обдаровуваного за договором дарування виникає певне зобов’язання. Підтвердженням цього слугує та обставина, що на обдаровуваного може бути покладено встановлений обов’язок виключно на користь третьої особи, а не на користь самого дарувальника. При цьому вимога щодо безоплатності договору дарування повністю дотримується.

- договір про пожертву (ст.729, 730 ЦК України) [2, c. 206].

1.2 Юридичні ознаки договору дарування

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов’язки сторін. Так, не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення іт.д.

За своїми юридичними ознаками договір дарування є реальним (крім такого його виду як договір дарування з обовґязком передати дарунок у майбутньому), оскільки права та обовґязки виникають у сторін з моменту прийняття дарунка обдаровуваним, двостороннім (обовґязки покладаються на обох сторін) і безвідплатним (немає зустрічного задоволення з боку обдаровуваного).

Двосторонній характер цього договору має свої особливості, оскільки обовґязки у дарувальника, за винятком договору дарування з обовґязком обдаровуваного на користь третьої особи та договору про пожертву, виникають лише у випадку наявності у дарунка певних недоліків або особливих властивостей, які можуть бути небезпечними для життя, здоровґя, майна обдаровуваного або інших осіб. У обдаровуваного ж обовґязок виникне лише у разі предґявлення дарувальником вимоги про розірвання договору. Отже, виходить, що в деяких випадках за цим договором може взагалі не виникати обовґязків у його сторін. Але оскільки у цьому параграфі характеризуються всі договори дарування у сукупності, а зазначені обовґязки у сторін можуть виникнути, то і договір дарування слід вважати двостороннім. Окремо необхідно зупинитися на безвідплатності договору дарування. Цей правочин у будь-якому разі не повинен містити умов про надання зустрічного задоволення. У ч.2 ст. 717 ЦК України підкреслюється: договір, який встановлює обовґязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не-майнового характеру, не є договором дарування.

Слід мати на увазі, що сплата обдаровуваним умовної або символічної суми за дарунок, що часто зустрічається у побуті (наприклад, дрібних монет при даруванні тварин, ножів), не робить цей договір відплатним. При цьому важливе значення має усвідомлення сторонами того факту, що надання зустрічного майнового задоволення є саме даниною традиції та не виконує ролі компенсації за отримане майно. За відсутності усвідомлення умовності й символічного характеру надання з боку обдаровуваного і, навпаки, спрямування волі сторін саме на компенсацію дарунка їх правовідносини не можуть розглядатися як договір дарування, навіть якщо зустрічне надання є явно не еквівалентним отриманому дарунку.

Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна і територіальна громада (ч.1 ст. 720 ЦК України) [20, c.75].

На сторони договору дарування, як і сторони будь-якого цивільно-правового договору, поширюються загальні вимоги щодо обсягу їх дієздатності (статті 31, 32, 37, 41 ЦК України), заборони щодо можливості надання згоди на здійснення правочину піклувальником (ст. 70 ЦК України), вимоги щодо необхідності отримання дозволу органу опіки та піклування на вчинення деяких правочинів (ст. 71 ЦК України). Крім того, законодавець встановлює додаткові обмеження стосовно можливості укладення цього договору.

Так, батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних (ч.2 ст. 68, ч.2 ст. 720 ЦК України). Однак опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) можуть передавати майно підопічному у власність за договором дарування, а піклувальник може дати згоду на дарування своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами майна підопічному (ч.1 ст. 68, ч.1 ст. 70 ЦК України). Цим законодавець захищає інтереси малолітніх, неповнолітніх і недієздатних осіб, оскільки особливістю договору дарування є зменшення майна дарувальника без надання відповідної компенсації.

Відповідно до ч.2 ст. 720 ЦК України підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, лише якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника (це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви).

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. При цьому у дорученні на укладення такого договору обовґязково потрібно зазначити імґя обдаровуваного, оскільки в іншому випадку воно є нікчемним.

Предметом договору дарування (дарунком) можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші й цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Однак слід мати на увазі, що дарування речей, обмежених у цивільному обігу (наприклад, вогнепальної зброї, памґяток історії та культури), не повинно порушувати їх спеціального правового режиму. Не можна дарувати майнові права, які нерозривно повґязані з особою їх володільця (право одержання аліментів, пенсії тощо). Деякі майнові права (наприклад, сервітути) не можуть бути предметом самостійного відчуження, тобто їх не можна передавати окремо від речі, яку вони обслуговують [20, c.74−76].

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 ЦК України). При цьому, якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди і обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття, дарунок вважається прийнятим. Також прийняттям дарунка є прийняття обдаровуваним документів, що посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо).

Форма договору дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути усною.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обовґязком передати дарунок у майбутньому обовґязково мають бути укладеними у письмовій формі, при недодержанні якої вони є нікчемними.

Дарування рухомої речі, яка має особливу цінність, також підлягає письмовому оформленню. Передання такої речі за усним договором є правомірним тільки у випадку, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Договори дарування нерухомої речі та валютних цінностей на суму, яка перевищує пґятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладаються обовґязково у письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.

Основною ознакою, за якою договір дарування відмежовується від інших цивільно-правових договорів, спрямованих на передання права власності, є його безвідплатність. Проте окремо необхідно зупинитися на відмінностях договору дарування від договору ренти. Відповідно до ч.2 ст. 734 ЦК України, якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти безоплатно, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються положення про договір дарування. Однак у такому випадку договір ренти по своїй суті не стає договором дарування. У договорі ренти «безоплатність» при відчуженні майна означає відсутність зустрічного задоволення з боку платника ренти лише у момент передання йому майна. Виконання договору ренти обумовлює отримання одержувачем ренти зустрічного майнового задоволення у вигляді ренти, що йому сплачується, й означає, на відміну від дарування, відплатність цього договору.

Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

При даруванні можуть існувати обмеження для набуття права власності громадянами на окремі види майна. Так, Постановою Верховної Ради від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна» був затверджений перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку входить: Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

Цією ж постановою був затверджений спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна. Зокрема, постанова передбачає особливі вимоги щодо осіб та порядку отримання дозволу на ці речі. (наприклад для отримання дозволу на на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю треба звернутися до органів внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку) [2, ст.279].

1.3 Суб'єкти та зміст договору дарування

Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава Україна, громади.

Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний. Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст.720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей та пiдопiчних.

Крім того, відповідно до ст. Стаття 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, а відповідно до Стаття 133 цього кодексу господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Таким чином, підприємства можуть здійснювати передачу свого майна на основі договору дарування на рівні з фізичними особами, зурахуванням певних особливостей. [3, ст. 39.]

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності - договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статутi дарiвника. Однак це не стосується права таких юридичних осiб робити пожертви. Вiд iменi дарувальника договiр дарування може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено iменi обдарованого, є недiйсним.

Зміст будь-якого договору складають права і обов’язки його сторін. Отже, зміст договору дарування складають права і обов’язки дарувальника і обдаровуваного. Однією з новел Цивільного кодексу 2004 року стала можливість визнання договору дарування, як реальним, так і консенсуальний. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у обдаровуваного поряд з правами, також обов’язків.

Права дарувальника:

· скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу;

· відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився;

· вимагати від обдарованого виконання покладеного нього обов’язку вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її виконання;

· вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов’язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним — особа, на користь якої має бути виконаний цей обов’язок;

· вимагати розірвати договір і повернути дарунок у разі ухилення обдарованого від виконання обов’язку на користь третьої особи;

· зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей;

· дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

· зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена [2, ст. 203−205].

Обов’язками дарувальника є:

· повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб;

· дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Права обдаровуваного:

· зажадати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини;

· у випадку, якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов’язку, обдарований має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості;

· право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору дарування і повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання [2, ст. 205−206].

Обов’язки обдаровуваного:

· обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення, тощо);

· разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним забов’язаний виконати обов’язок на користь третьої особи взяті ним зобов’язання;

· у разі. Порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості;

· у разі розірвання договору дарування зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Крім того, договір дарування може створювати права для третіх осіб. Так, договором може бути передбачено матеріальне забезпечення чи грошова виплата на користь третіх осіб з боку обдаровуваного у зв’язку з умовами договору. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно-відсутнім чи недієздатним, виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок.

Треті особи також можуть звертатися до суду з метою захисту своїх прав, що випливають із домовленості (договору) між обдаровуваним та дарувальником, в порядку цивільного судочинства.

Договір дарування також може бути припинено. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдаровуваного (грубі словесні образи, заподіяння фізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ — modus). В таких випадках «ображена» особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо обдаровуваний врятував життя дарувальника, чи зробив йому значну послугу.

Цивільне законодавство передбачає наступні підстави припинення договору дарування:

1) Відмова однієї зі сторін;

2) розірвання договору дарування;

3) недійсність.

Щодо відмови, то обдаровуваний має право відмовитись від подарунка в момент його вручення, тобто коли договір є реальним — момент передачі речі збігається з моментом укладенням договору. Вразі якщо договір консенсуальний — передбачає передачу речі в майбутньому, обдаровуваний може відмовитись від дарунка в будь-який час до моменту його прийняття. Так само, від договору може відмовитися дарувальник, за умови, що місце має обов’язок передання дарунка у майбутньому, в разі якщо після укладення договору майновий стан дарувальника істотно погіршився. В законодавстві не передбачено, що слід розуміти під істотним погіршенням майнового стану (оціночне поняття).

Стосовно розірвання договору, ст. 727 ЦК передбачає розірвання з ініціативи дарувальника за таких обставин:

· щодо нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей;

· якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;

· якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

· якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Обдаровуваний може розірвати договір керуючись загальними положеннями про договір, зокрема, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (виявлення властивостей подарунка про які обдаровуваний не знав до укладення договору) [20, ст. 205−206].

Підставою недійсності договору є:

1) недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

2) договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин):

у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування не потребує рішення суду;

3) також договір є недійсним в разі:

недотримання письмової форми;

вчинення під впливом помилки;

обману; насильства;

під впливом тяжкої обставини, тощо.

В цьому разі недійсність встановлюється судом.

У разі розірвання договору дарування, дарувальникові повертається дарунок у натурі, а якщо це неможливо, то компенсація його вартості. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

В разі визнання договору недійсним дарунок повертається дарувальнику, обдаровуваний може вимагати компенсацію за утримання в себе дарунка.

Розділ 2. Укладення договору та його виконання

Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів. Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій нотаріальній формі. Форма договору визначається у залежності від виду майна, що є предметом договору дарування. Усна форма укладання договору дарування може мати місце при даруванні предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору.

Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права та дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, тощо. Так, при укладенні договорів про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Тому недодержання цих умов дає підстави для визнання такого договіру недійсним.

При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, отримання в дар чи дарування вогнепальної зброї).

Форма договору являє собою спосіб вираження волі контрагентів правочину. Одним із таких способів є договір, вчинений в усній формі, коли письмовий документ сторонами не складається. При цьому моменти укладення та виконання такого договору співпадають.

Форма договору дарування визначається його змістом та має відповідати загальним положенням ЦК про форму правочинів [20, ст.75−77].

Коментована норма передбачає, що форма договору дарування буде залежати від виду майна, що є предметом договору та від ціни дарунку. Крім того, форма договору дарування залежить від моменту його укладення. Усна форма є характерною для реального договору дарування.

Зокрема, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами договору конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення. Віднесення предметів до однієї із зазначених категорій залежить від мети використання речей (особистого або побутового використання). Вартість таких речей законом не обумовлена, а тому, вона може бути будь-якою, що у свою чергу, не суперечить загальним положенням цивільного законодавства про форму правочинів. Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК України встановлює обов’язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особами, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, у випадках коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується [2, ст.75−76].

Слід також підкреслити, що коментована стаття в усній формі допускає укладення лише реального договору дарування, коли рухома річ (предмети особистого користування та побутового призначення) передається в момент укладення договору дарування. В іншому випадку, усі договори дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, незалежно від предмету договору дарування, відповідно до ч.3 ст. 719 ЦК мають бути укладені у письмовій формі. Тому, для всіх договорів дарування, що містять обіцянку дарування, письмова форма є обов’язковою [2, ст. 203].

Відповідно до ч.2 коментованої статті та загальним правилам ЦК ст. 209 договір дарування нерухомості підлягає оформленню його у письмовій формі та виключно нотаріальному посвідченню [2, ст.77]. Дана форма договору дарування нерухомих речей не залежить від суб'єктного складу такого правочину. У цьому випадку на такі договори поширюють дію загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно.

Водночас, при укладенні договорів дарування нерухомості необхідно дотримуватись спеціальних правил при даруванні майна, що є спільною власністю (наприклад, майно подружжя, набуте ними під час шлюбу). Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦК розпоряджання таким майном здійснюється лише за згодою всіх співвласників. Така згода, у випадку вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном (у тому числі шляхом дарування), що підлягає нотаріальному посвідченню має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена [2, ст.121−122]. При цьому слід враховувати положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. за N 20/5. Відповідно до п. 173 даної Інструкції укладання одним із подружжя зі сторонньою особою, зокрема, договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності, можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном згідно з вимогами ст. 67 СК України. Посвідчення нотаріусом таких договорів здійснюється із дотриманням правил розділу 2 даної Інструкції щодо врегулювання питань посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності [5, ст.88].

Певні особливості щодо форми правочину встановлені для дарування майнового права, який має бути укладений у простій письмовій формі. Вимога про просту письмову форму поширюється і на консенсуальний договір дарування (коли моменти укладення договору та передачі дарунку не збігаються) — договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. При цьому, законом прямо передбачено, що якщо письмова форма при укладенні даних договорів його сторонами недодержана, вони вважаються нікчемними. Відповідно до ст. 207 ЦК письмова форма правочину не обмежується лише складанням одного документа, а можлива також шляхом відображення її у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку [2, ст.76].

Окремі вимоги щодо форми правочину встановлені законом для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність. Такі договори дарування повинні укладатись лише у письмовій формі. Чинне цивільне законодавство не регламентує питання щодо віднесення речі до особливо цінних та не встановлює критеріїв для такої категорії речей. У зв’язку з цим, можна припустити, що при вирішенні питання віднесення речі до особливо цінних на практиці можливими є певні ускладнення. Зокрема, суб'єкти можуть по-різному оцінювати речі; виходячи з її вартості, суб'єктивного ставлення до такої речі її власника (наприклад, річ, що є родовою реліквією тощо), можна оцінювати річ також з точки зору її історичної, наукової, культурної цінності. Важливість оцінювання подарунка як особливо цінного у свою чергу має важливе значення з позиції розірвання договору дарування, що підкреслено наступними положеннями ЦК. Так, відповідно до ч. ч.2, 3 ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність або якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Водночас, коментована норма не носить імперативного характеру, адже передбачає можливість дарування особливо цінної рухомої речі за усним договором. Такий договір дарування буде правомірним за умови, що судом не буде встановлено факту заволодіння обдаровуваним такою річчю на незаконних підставах [2, ст. 206−207].

Якщо предметом договору дарування виступають валютні цінності, сума яких перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то форма такого правочину має відповідати спеціальній вимозі закону. Зокрема, такий договір обов’язково укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

До правових наслідків недотримання нотаріального посвідчення договору дарування валютних цінностей на суму понад п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовується загальне правило, передбачене ч.1 ст. 220 ЦК, яким встановлено, що у випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним [2, ст.80].

Що ж, стосовно виконання договору дарування характеризується прийняття або не прийняття дарунку обдаровуваним від дарувальника.

За невиконання або неналежне виконання умов договору дарування настає відповідальність на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, що врегульовано главою 51 ЦК. Однак, враховуючи безоплатний характер цього договору, законодавець передбачив винятки із загальних правил, які обмежують відповідальність сторін.

Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі, не повідомив про них обдаровуваного, то він зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком за правилами глави 82 ЦК.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування протягом 1 року, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим, у таких випадках:

1) якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, при цьому предметом дарування були нерухомі речі чи інше особливо цінне майно. Якщо обдаровуваний учинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;

2) якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

3) якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, цю річ може бути знищено або істотно пошкоджено [2, ст. 205].

договір дарування юридична ознака

Розділ 3. Відмежування від інших договорів

Не останнє мiсце в потоці рiзноманiтних життєвих ситуацiй, з якими ми стикаємося, або в якi потрапляємо займають обставини, пов’язанi з питаннями дарування. Найчастiше, звичайно, при цьому згадуються дні народження, де всi ми, фактично не усвiдомлюючи того, вступаємо у цивiльно-правовi вiдносини. Адже тут присутнi i дарувальник, i обдарований, i є предмет дарування — подарунок, щодо якого мiж сторонами фактично укладено усний договiр дарування.

Базовим правовим положенням всієї конструкцiї нормативно-правових актiв держави, що регулюють правовi основи здiйснення дарування є норма ст. 41 Конституцiї України, вiдповiдно до якої кожен має право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю. Звiдси, очевидно, випливає i право особи на безоплатну передачу належної їй власності iншiй особi [12, ст.13]. Його конкретизовано i унормовано в Цивiльному кодексi України, де законодавець вiдповiдним питанням присвятив окрему главу.

В умовах ринку розширюються межі застосування договору дарування. У формі дарування нерідко відчужуються, наприклад, приватизовані квартири. Договір дарування давно відомий вітчизняному праву. Проте чинне законодавство про дарування передбачає цілий ряд новел. За договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов’язується передати іншій стороні (обдаровуваному) річ у власність або майнове право вимоги до себе або до третьої особи, або звільняє або зобов’язується звільнити її від майнового обов’язку перед собою або перед третьою особою. Отже, момент укладення договору дарування не пов’язаний з моментом фактичного передання майна. Ця особливість договору має істотне значення та повинна змусити потенційних дарувальників сумлінніше ставитися до зазначеної у договорі дарування обіцянки передати обдаровуваному дарунок у майбутньому через певний строк чи у певний термін або у разі настання відкладальної обставини.

Договір дарування є реальним, крім такого виду як договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, так як права та обов’язки виникають з моменту прийняття дарунка обдаровуваним, двостороннім — обов’язки покладаються на обох сторін і безвідплатним — немає зустрічного задоволення з боку обдаровуваного.

Предметом договору дарування (дарунком) можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші й цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи і територіальна громада.

Основною ознакою, а також і особливістю за якою договір дарування відмежовується від інших цивільно-правових договорів, спрямованих на передання права власності, є вище згадана безвідплатність, адже його правова мета полягає у передачі власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди, а тому дарувальник не може вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового характеру. Проте окремо необхідно зупинитися на відмінностях договору дарування від договору ренти.

Відповідно до ч.2 ст. 734 ЦК України, якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти безоплатно, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються положення про договір дарування. Однак у такому випадку договір ренти по своїй суті не стає договором дарування. У договорі ренти «безвідплатність» при відчуженні майна означає відсутність зустрічного задоволення з боку платника ренти лише у момент передання йому майна. Виконання договору ренти обумовлює отримання одержувачем ренти зустрічного майнового задоволення у вигляді ренти, що йому сплачується, й означає, на відміну від дарування, відплатність цього договору [2, ст. 206−207].

Від договору позички договір дарування відрізняється тим, що річ, якає його предметом, передається у власність, а не в тимчасове користування, як при позичці. Крім того, предметом дарування може виступати не тільки річ, але і майнове право. На відміну від заповіту — односторонньої угоди по розпорядженню майном на випадок смерті - дарування є договором, тобто двосторонньою угодою, а тому може мати місце лише при житті дарувальника. Позика і зберігання зовні нагадують дарування, оскільки речі (гроші) передаються у власність позичальника чи охоронця без будь-якої плати. Але з договору дарування зобов’язання або взагалі не виникає (більшість реальних договорів дарування), або кредитором у цьому зобов’язанні виступає одержувач майна (консенсуальні договори дарування). Тоді як у договорах позики і схову одержувачі майна (позикодавець і охоронець) є боржниками, зобов’язаними повернути замість отриманих раніше речей те саме майно або рівну кількість речей того ж роду і якості. Перевага в цивільному обігу оплатних відносин не заперечує й безоплатного передання майна однією особою іншій. Найчастіше таке передання набуває форми трудових або адміністративно-правових відносин. Разом із тим, безоплатне передання майна у власність іншої особи відбувається у цивільно-правових формах. В таких випадках застосовують договір дарування.

Договір дарування належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права.

Висновки

Таким чином, дослідивши зазначені розділи плану роботи я дійшов наступних висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини.

Відповідно до Ст. 6 ЦК сторони є вільними в укладанні договору, і при договорі дарування, це угода укладається на взаємній згоді двох сторін.

Договір дарування традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права. Але проаналізувавши тему, в мене виникли деякі питання, наприклад:

за ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. В цій ситуації пропонується розібратись в таких аспектах: з одного боку, навіщо дарувати те, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а з іншого — як в наступному довести це положення. Отже, в цій ситуації як мінімум необхідна письмова форма договору дарування, а краще — нотаріально посвідчена в такому договорі на велику немайнову цінність речі. Це положення є можливістю підкреслити й те, що довести факт створення загрози безповоротної втрати дарунка можна буде в наступному в разі встановлення певних умов володіння і користування дарунком, які мають бути встановлені в договорі.

При цьому, обдарований на підставі закону може вільно відчужити такий дарунок, фактично його знищити «на очах дарувальника», оскільки позов про розірвання договору може розглядатись, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. Формально закон визначає межі поведінки обдарованого лише на момент після розірвання договору дарування і не встановлює заборон до цього моменту. Нотаріус тут також не зможе допомогти дарувальнику зберегти дарунок, оскільки за договором дарування не вправі встановлювати обов’язок обдаровуваного вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Тому скоріш всього особі, яка збирається посвідчити договір дарування за зазначених вище умов доцільно порадити написати заповіт, оскільки в такому разі дарунок, що має для дарувальника велику немайнову цінність, перейде до обдарованого тоді, коли річ не матиме для дарувальника великої немайнової цінності. Єдиним більш менш раціональним виходом з цієї ситуації є також обтяження дарунка правами третіх осіб на нього, наприклад, періодично його бачити.

Визначальним для сучасних генеральних довіреностей (доручень) є положення, за яким доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цій статті не вважається недоцільним висловлювати позицію авторів щодо некоректності поняття «генеральна довіреність» і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення. В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності, в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж, дарування майна тощо.

Субґєктний склад договірних взаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету — отримання прибутку, а з іншого — право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета — отримання прибутку. В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. За ч.3 ст. 720 ЦК передбачається навіть «не обтяжувати» статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі «пожертви» і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

Аналізуючи ж інших субґєктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких субґєктів, яким є держава, обовґязково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих субґєктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його субґєктів.

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній — якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись до нотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір дарування одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобовґязання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобовґязує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобовґязаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобовґязання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого.

Отже існує ще багато думок стосовно даної теми, тому можна зробити загальний висновок, що договір дарування та пожертви у новому ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин у цій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.141.

2. Цивільного кодексуУкраїни — Х.: ТОВ «Одіссей», 2013.

3. Господарський кодекс України № 5480-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст. 696.

4. Цивільний кодекс Української РСР, затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540−06/Кодекси України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — Кн.2.

5. Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. за N 20/5.

6. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст.168.

7. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» // ВВР. — 1992. — № 35. — Ст.517.

8. Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. — К: Видавничий дім «Юридична книга», 2000. — 275 с.

9. За ред. Копєйчикова «Правознавство». Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене. — К.: Юрінком Інтер, 2002р. — 724 с.

10. Цивільне право України /За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, — К.: Юрінком Інтер, 2001 р. — 734 с.

11. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. /О.В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002 р. — 640 с.

12. Домбругова А. Правове регулювання відносин за договором дарування // Справочник экономиста. — 2005. — № 11. — С.55−58.

13. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посібник. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 583 с. — Вища освіта ХХІ століття.

14. Погребняк А. Договордарения // Бухгалтер. — 2004. — № 10. — С.45−48.

15. Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. — К: Видавничий дім «Юридична книга», 2000. — 275 с.

16. Зобов’язальне право: теорія і практика/ За ред. О. В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 1998 — 632 с.

17. Красавчиков О. А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции. — Свердловск, 1980. — 422 с.

18. За ред. Копєйчикова" Правознавство". Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене. — К.: Юрінком Інтер, 2002р. — 724 с.

19. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. /О.В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002 р. — 640 с.

20. Бичкова С. С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред.С. С. Бичкової

21. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобовґязання Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 498 c.

22. Електронний ресурс. — Режим доступу: http://legalexpert. in.ua/komkodeks/gk.html