Банки й банківська діяльність

Банки й банківська діяльність.

.

.

Зміст Частина 1 (с.2).

Порядок створення комерційного банку. (с.2).

Дотримання економічних нормативів. (с.7).

Доходи, витрати й прибуток банку. (с.8).

Частина 2 (с.11).

Історія банківської справ США. (с.11).

Організація системи комерційних баків. (с.13).

Порівняльний аналіз. (с.16).

Додаток (с.17−22).

Список використаної літератури. (с.23).

Частина I.

I. Порядок створення комерційних банків Комерційні банки (вухо розвитку в Україні).

Комерційні банки — основна ланка кредитної системи країни, у якої входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засідках комерційного розрахунку. Для цого смердоті використовують не лише свій власний капітал, але й й залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було б оперативне одержання їхніми засновниками й клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів чи пайовиків, а власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк — попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тім, що в тих часи кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт й наданню послуг були першими ринковими структурами, которые действовали в оточенні державних підприємств, організацій й заснувань, а часто й в такому разі. Щоб легше і оперативніше вирішувати запитання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе понад ставали різні комерційні структури й приватні особини. Цей процес особливо підсилився после того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було б заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі й банків. У 1993 році було б прийняте рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідентів у дохід відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні прав із комерційними.

Поступово статус комерційних здобули колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку — АПБ «Україна» АК, Промбудбанку — Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умів для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.

Більш правильним було б б за колишніми державними банками облишити статус державних спеціалізованих банків, через котрі направлялася б державна кредитна й фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. То в більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву й так далі.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніш банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то даний годину цей контроль, як правило, здійснюється на партнерських відносинах між банками й їхніми клієнтами.

Класифікація комерційних банків Комерційні банки класифікуються за низкою ознак. У залежності від форми власності смердоті підрозділяються на приватні й державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Акції банків, створених у виді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продаж юридичним й фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств із обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в Перші рокта їхнього існування. Акції банків у виді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств із обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися із відповідною реєстрацією в Національному банку України.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними й спеціалізованими. У одну годину на Україні усі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко ще не усі смердоті виконують всього спектра банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Алі окремі банки уже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні й депозитні).

У залежності від територї діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські й регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу й можуть матір філії в інших країнах. У Україні смердоті лише починають з’являтися (перший Український міжнародний банк, Діамена-банк й інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк «Україна» АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України і Ощадбанк України, що мають розгалужену мережу відділень й філій по всій територї України. Більшість ж комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд з багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато із них працюють успішно, хоча конкурувати їм із великими банками усе складніше.

Створення й діяльність комерційних банків Порядок створення й діяльності комерційних банків регламентується законами України «Про банки й банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери й фондову біржу», «Про підприємництво», «Про аудит», «Про іноземні інвестиції», «Про заставу» й іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків й здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 июля 1992 року.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути укра-їнські і іноземні юридичні й фізичні особини, за винятком Радий народних депутатів всіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних й профспілкових організацій, союзів й партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особини органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади й управління, покликаних здійснювати контролю над діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особини, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особини, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво і інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями із обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної й пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв’язку, посадою міліції, обчислювальною і іншою банківською технікою й так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритої підписки чи купівлі-продажу на фондових біржах чи у позабіржовому обороті. Акції банку у виді закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками й не можуть поширюватись шляхом підписки й купуватися чи продаватися на біржі чи в позабіржовому обороті. Після реєстрації з закритого акціонерного товариства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне товариство. При цьому необхідно матір на увазі, що в Перші два рокта існування банку у виді акціонерного товариства, його засновники зобов’язані бути власниками акцій на суму не менш 25% статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, й третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов’язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України.

Якщо банк створюється у виді акціонерного товариства відкритого типу, то засновники повинні зареєструвати інформацію про випуск акцій у Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а) заява на реєстрацію інформації; б) копію платіжного доручення на суму держмита в розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій; в) проспект емісії. Крім реєстрації, інформація про випуск акцій підлягає обов’язкової публікації органів друку Верховної Заради України (газета «Голос України»), Кабінету міністрів України (газета «Урядовий кур'єр») й офіційному виданні фондової біржі (газета «Факт» (не менш ніж за 10 днів до початку підписки на акції).

Установчі збори затверджують установчі документи банку (установчий договір й статут), обирає раду й правління банку, їхніх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи заради й правління, розробляє положення про неї. Збори можуть частину функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду чи правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін после перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови заради; установчий договір, підписаний засновниками банку й завірений їхнього печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); статут банку, затверджений установчими зборами й підписаний головою заради; протокол установчих зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс й розрахунок плану доходів, витрат, прибули на кінець Першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління й головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно та орендовано, ті й договір оренди на термін не менш 5 років). Зміст шкірного із документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків й здійснення нагляду за їхньою діяльністю.

Отриманий від регіонального керування висновок з зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що винна бути здійснена в місячний термін із моменту одержання заяви.

Комерційні банки можуть відкривати свої філії й представництва як на територї України, то й за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. І філія, й представництво не є юридичними особами. Це відособлені підрозділи банку, що виступають від його імені й діють на підставі своїх положень, затверджених відповідно до порядку, передбаченим статутом банку.

Реєстрація філії виробляється регіональним Управлінням Національного банку України протягом місяця із дня одержання всіх необходимых документів. Зареєстрованій філії регіональне управління Національного банку України привласнює шестизначний номер по МФО (код банку), а якщо він обслуговується однієї й тією ж розрахунковою палатою, що й головний банк, то філія може користатися номером МФО, привласненим банку, із додаванням ще одного знака.

II. Дотримання економічних нормативів Роль кредитно-банківської системи в економіці країни Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вон служити об'єктом ретельного нагляду й регулювання як із боці Національного банку України, то й із боці вищих органів державної влади й управління. Нагляд за комерційними банками й регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети: забезпечення стійкості й запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу до рук деяких банків із метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.

Обов’язковими для шкірного комерційного банку є наступні економічні нормативи, установлювані Національним банком України:

платоспроможність банку;

показники ліквідності балансу;

максимальний розмір ризику однією позичальника;

розмір обов’язкових резервів, розташовуваних у Національному банку України.

Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний фонд, комерційні банки насамперед проводять таку політику в області дивідентів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акцій. Це дозволяє продати значну частину акцій нових випусків по високому ринковому курсі, а виходить, одержати значну курсову різницю, використовувану банками в умовах гіперінфляції, насамперед на індексацію акцій попередніх випусків. На приріст статутного фонду банку може використовуватися нерозподілений прибуток банку, а й за бажанням акціонерів належні їм дивіденди.

Статутний фонд банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених чи втрат екстраординарних витрат (масові неплатежі клієнтів по позичках й відсоткам (. Таких випадках на покриття збитку може бути використана частина статутного фонду банку, тобто цей фонд виконує роль свого роду страхового фонду.

Платоспроможність банку — це достатність його власних засобів для захисту інтересів чи вкладників інших кредиторів банку. Вона визначається як співвідношення між власними засобами банку й його активів помножене на 10. Це співвідношення не повинне бути менш 8%. Щоб домогтися високої платоспроможності, банк повинний постійно стежити за якістю своїх активів. Для цого насамперед варто домагатися чи ліквідації зменшення статей із високим коефіцієнтом ризику. Звичайно банк вважається платоспроможним доти, поки не торкнуться його статутний фонд для покриття збитків.

Ліквідність банку — це його здатність вчасно погасити свої фінансові зобов’язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продаж чи активів мобілізації ресурсів із інших джерел (залучення депозитів, одержання міжбанківського кредиту і ін.). Банк зобов’язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити под сумнів свою платоспроможність.

До зобов’язань банку при розрахунку показників поточної, короткострокової й загальної ліквідності відносяться засоби на розрахункових, поточних й депозитних рахунках й в кредиторській заборгованості, а також суми гарантій й поручительств, наданих банком.

Сума ризику однією позичальника перевищуюча 10% власних засобів банку вважається великим кредитом. Сумарний залишок заборгованості по всіх великих кредитах, із урахуванням балансових зобов’язань (гарантій й доручень) не винен перевищувати 8-кратного розміру власних засобів банку.

Якщо сума всіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір власних засобів не більше, ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються, а якщо перевищують более ніж на 50% - потроюються (тобто значення показника платоспроможності повинне бути не нижче 24%(.

III. Доходи, витрати й прибуток комерційних банків Ціль діяльності комерційно банків — прибуток.

Одна із основних цілей комерційних банків — одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідентів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку й т.п. Прибуток банку являє собою різниця між його валовим доходом й витратами.

Валовий дохід банку залежить, насамперед, від обсягу його кредитних вкладень й інвестицій, розмірів процентної ставки по видаваних кредитах, від величини й структури активів банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, стягнуті із позичальників за користування позичками. Це порозумівається тім, що банки є фінансовими посередниками, що здійснюють перерозподіл коштів між тими, хто має смердоті звільнилися й тими, хто має у яких з’явилася тимчасова потреба.

Розмір процентної ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком й позичальником при висновку кредитного договору. Причому відсоток не однаковий у тім ж банці стосовно різних клієнтів.

При встановленні розміру процентної ставки також враховується:

розмір базової процентної ставки, установленої НБУ;

вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позичкових капіталів;

співвідношення попиту та пропозиції на кредит;

ступінь ризику;

розмір й термін погашення кредиту;

рівень витрат банку;

перспективи розвитку економіки й рівень інфляції.

Значні доходи банки одержують від проведення операцій із іноземною валютою.

Банки можуть також одержувати доходи від операцій із цінними паперами, але й оскільки цей ринок не розвитий, то доходи поки незначні. Операції із іноземною валютою й цінними паперами можуть проводити лише тих банки, у які маються на це ліцензії, видані НБУ й Мінфіном України.

Багато комерційних банків беруть зі своїх клієнтів плату за здійснення розрахункових операцій — перекладних, акредитивних, інкасових. Ця плата винна покривати витрату банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі й плату банку регіональній розрахунковій палаті за проведення електронних платежів.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату й нарахування на неї, бланки й канцелярські приналежності, зміст приміщень, охорони, протипожежної сигналізації і інше.

До перемінних витрат відносяться виплати відсоток по вклади, депозитах й міжбанківському кредиту, за залишки засобів на розрахункових рахунках, витрати реклами командировочні, поштово-телеграфні витрати і інші.

Відповідно до діючого методикою комерційні банки визначають прибуток й збитки від своєї діяльності щокварталу, в останній операційний день кварталу. У залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні чи місцеві бюджети із чи прибутку доходів. Після сплати податків й штрафів, що накладаються податковою інспекцією, НБУ і іншими органами із прибутку банку виробляються відрахування в його резервний фонд у розмірі не нижче 5% прибули, що залишається в розпорядженні банку. Потім виробляються відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на благодійні й спонсорські заходь, на виплату винагороди посібнику банку. Якщо й после цого залишається нерозподілений прибуток, він може бути спрямована на індексацію чи акцій ж приріст статутного фонду банку.

Збитки банку за підсумками діяльності банку за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення статутного фонду.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Вона використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів. Нині ані в нас, ані за рубежем поки немає загальноприйнятої методики числення рейтингів комерційних банків. Тому рейтинги, розраховані по різних методиках, можуть істотно розрізнятися, а отже, різними будуть оцінки діяльності банків.

Оскільки кожна методика має свої позитивні й негативні сторони, необхідно відібрати із них такі, які найбільше повно характеризують діяльність банків. Для цого, насамперед, варто установити загальну для всіх банків форму балансу. Правильно визначені рейтинги банків дозволяти клієнтам зверни тих із них, у які можна якщо без ризику поміщати й вкладати свої капітали.

Частина II.

I. Історія банківської справ в США Банківська справа в Сполучених Штатах Америки. (Етапи розвитку) Ми зупинимося на історії й зміні структури єдиної системи комерційних банків США. У силу історично сформованих причин лише комерційні банки надавали послуги як по відкриттю поточних вкладів до запитання — чекових депозитів, то й по наданню короткострокових комерційних позичок. Однак останнім годиною ощадні заснування здобули более широкі можливості, у силу чого розходження між банками і ощадними заснуваннями зменшилися.

Банківська система США функціонує у вузьких рамках різного роду адміністративних інструкцій й обмежень. З годиною інструкції, прийняті на федеральному рівні, здобували все зростаюче значення, в тієї годину як роль інструкцій, прийнятих й встановлюваних на рівні штатів, скорочувалася. У число найважливіших федеральних органів, що регулюють діяльність банківської сфери, входити служба Контролера копійчаного обігу, Федеральна Резервна Система й Федеральна корпорація по страхуванню депозитів.

Історія банківської справ в США.

До появи власне комерційних банків подібні із ними функції виконали колоніальні позичкові чи контори приватні асоціації. Вони видавали позички, звичайно под заставу землі, й випускали паперові гроші. Однак смердоті звичайне створювалися для фінансування зроблено конкретних заходів й існували рівно скільки години, стільки тривав термін наданих ними кредитів. Крім того, смердоті не приймали депозитів, по які клієнти могли б виписувати чеки.

Першим комерційним банком США, що здобувши чартер, ставши Банк Північної Америки, що утворився у Філадельфії в 1781 р. Алі уже до 1800 року США було б відкрито 29 банків, а до 1820 року їхнє число досягло 300. Законодавчі органи штатів у цей період видавали цим банкам чартери, видаючи для цого спеціальні законодавчі акти.

Перед Громадянською війною комісії штатів по справах банків обмежували сферу своєї компетенції головним чином ревізіями фінансового стану банків. Спочатку комісії проводили ревізії лише у випадках, коли банки виявлялися в скрутному положенні. Пізніше до ладу промов увійшов регулярний графік проведення фінансових ревізій.

Національні банки й банки штатів Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а 1864 році - Національний банківський акт — наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій — видавати чартер. З цого години банки, що здобули чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що здобули чартер від уряду штатів, здобули назва банків штатів. Співіснування національних банків й банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.

Одержання чартеру від уряду штату приносити переваги в тихий штатах, де прийнята система правових обмежень має менш твердий характер, чим система федеральних обмежень. У різних штатах діють сам різні обмеження: це у окремих випадках встановлено стеля банківських штрафів за виписування чеків на суми, що перевищують суми, що лежати на рахунках; обмежена частка банківських активів, котрі можна вкладати в нерухомість за межами даного штату; іноді потрібно навіть спеціальний дозвіл уряду штату на проведення операцій із нерухомістю.

У наші дні заявки на відкриття нових банків, як й колися, піддаються серйозній експертизі із метою визначення економічної безпеки й доцільності їхнього відкриття, однак обмеження ослабнули на скільки, що дозволяють сотням нових банків виходити на ринок.

Банки-члени ФРС й банки-нечлены ФРС Комерційний банк, що звернувся із проханням про прийом до ФРС й допущень до членством ній, стає банком-членом ФРС. За законом усі національні банки повинні вступати у Федеральну Резервну Систему. Штатні банки можуть вступити до системи за бажанням й якщо смердоті відповідають вимогам, пропонованим Федеральною Резервною Системою до банків-членів. Зараз близько 10% банків штатів є банками-членами ФРС. Перед банків членів припадати лише 40% загального числа комерційних банків, однак із частка в загальному обсязі активів комерційних банків значно понад. З 1950 по 1980 рік число банків-членів ФРС скоротилося із 6870 до 5422, а число банков-нечленов виросло із 7251 до 9414. Для боротьби із цією тенденцією Конгрес США прийняв Закон про дерегулировании депозитних заснувань й про контролю над грошовим обігом 1980 р.

До прийняття закону 1980 року вимоги до резервів банков-нечленов ФРС значно відрізнялися друг від друга в різних штатах, залишаючись, проте, на рівні более низькому, чим тієї, що вважався обов’язковим для банків-членів. Крім цого в ряді штатів банкам-нечленам ФРС дозволялося вважати депозити у трилітрові банки, засобу, вкладені в цінні папери уряду США, а також неінкасовані грошові суми резервами банку. Більш того, у багатьох штатах банки-нечлены ФРС не зобов’язані представляти регулярні звіти про свою фінансову діяльність, необхідні для числення їхніх резервів. Від них потрібно лише матір в банку належним чином складені реєстраційні записи, що могли б дати можливість ревізорам зі штатних банків зробити ревізію. Коли ж стосується банків-членів, то їм тепер прийдеться підкоритися вимозі одного разу у двох тижнів вести облік резервам.

II. Організація системи комерційних банків Найбільш розповсюдженим типом банків США є бесфилиальный банк — банк без філій. Кількість банків США значно перевершує число банків у будь-якій іншій стране саме через ті, що бесфилиальные банки — абсолютно переважний тип банків США. Наприклад, усі банківські послуги в Канаді даються всього 13 банками. Однак структура банківської системи США завісься годину міняється. Бесфилиальные банки зберігають своє значення, але й відділення, банківські холдингові компанії та інші організаційні структури в наші дні грають усі зростаючу роль.

Відкриття відділень усередині штату. У 1927 році Конгрес прийняв закон Макфеддена, відповідно до якого національним банкам дозволялося відкривати відділення лише в межах міста, де перебувала головна контора банку, причому за умови, що законодавство штату не забороняло це робити.

Серед представників уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, відсутня єдина точка зору, чи вважати відділеннями банків банківські автомати і електронні комп’ютерні термінали, розташовані в супермаркетах й торгових центрах.

Протидія введенню законодавства, що дозволяє відкриття мережі відділень банків, у значній мірі відбиває небажання представників банківських кіл на місцях утрачати контроль над своїми банками.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, із ворожістю відносяться до відкриття відділень банків. Великий банк з безліччю відділень (потенційне джерело набагато більшої кількості проблем, зв’язаних як з проведенням ревізій, то й зі здійсненням контролю за його діяльністю. Наприклад, головний банк може переміщати кошти із одного відділення в інше, що зробить украй скрутної точну оцінку діяльності усього банку в цілому.

Дотепер продовжується суперечка про ті, який тип банку (має чи відділення бесфилиальный (найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських й приміських районів. Хоча великі банки із мережею численних відділень часто надають более великий асортимент банківських послуг, чим бесфилиальные банки, останні в стані, у свою чергу, користатися послугами, звичайно зв’язаними із наявністю відділень банку, за посередництвом налагоджених кореспондентських відносин із более великими банками.

Банківські відділення в інших штатах й «небанківські банки». Зняттю обмежень на відкриття відділень банків за межами штату передували важливі зміни, що відбулися 70-х роках. Суть їхнього полягала до того, що багато великих банків створювали власні контори великі містах по всій стране, у завдання які входила видача позичок на споживчі нестатки, позичок діловим підприємствам, а також позичок под нерухомість, однак не входила завдання прийому депозитів. Ці контори функціонують, не порушуючи інструкцій, що забороняють відкриття внутрішньо штатних відділень, оскільки для того, щоб підпадати под сферу регулювання урядових органів, відділення банку повинне пропонувати населенню послуги по відкриттю всіх звичайних типів депозитів.

Ще одним нововведенням, що приводити до відкриття внутрішньо штатних банківських відділень, стало відкриття банків із обмеженими послугами, що були створені за межами тихий штатів, у які розташовувалися їхні батьківські чи банки банківські холдингові компанії. Банк із обмеженими послугами являє собою контора-відділення банку, що не здійснює який-небудь один із основних видів діяльності, що характеризують комерційний банк, — відкриття чекових чи депозитів видачу комерційних позичок. До подібних небанківських ділових одиниць відносяться такі компанії, як «Siers Roback», «American Express» й т.д.

До кінця 1986 року 36 штатів прийняли законодавчі положення, що дозволяють доступ на територію своїх штатів банківських холдингових компаній, розташованих в інших штатах. У ряді штатів подібні дії дозволені лише в межах обмежених територій, причому лише для тихий штатів, законодавства які незначно відрізняються друг від друга. Більшість регіональних банківських систем прагнуть не допустити проникнення банків ведучих фінансових центрів у свої реґіони. У 1985 році Верховний суд США підтримав дію прийнятих штатами законів, що регулюють діяльність регіональних банківських систем, що перешкоджають проникненню на територію штатів банків, що не відносяться до даного регіону.

Злиття банків Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справ. У ведення Контролера копійчаного обігу передавався розгляд й твердження планів поглинання національними банками інших банків. Рада керуючих ФРС вирішує запитання, що відносяться до банківських холдингів-компаній й штатів банкам-членам ФРС. Питання злиття застрахованих банков-нечленов ФРС вирішує Федеральна Корпорація по страхуванню депозитів. Закон про банківські злиття 1966 року забороняє злиття банків, якщо смердоті істотно послабляють конкуренцію. У доповненню до вищесказаного варто вказати й тих, що Міністерство юстиції США неодноразово прибігало до використання антитрестовського законодавства у тому, щоб запобігти кілька банківських злиттів, що могли б серйозно розбудувати механізм конкуренції. У тому випадку, коли втручається Міністерство юстиції, воно та повиннео почати судовий розгляд не пізніше чим через30 днів после залишкового схвалення федерального агентства; процес злиття припиняється доти, поки запитання не якщо остаточно вирішений у ході державного антитрестовського суднового процесу.

Порівняльний аналіз Проводячи аналогію між порядком створення комерційного банку двох банківських систем можна зробити висновок, що причиною розходження є нормативна база, що визначає структуру банківської системи. Якщо в США відкриття банку можливо при одержанні чартеру чи від федерального уряду, чи від урядів штатів, то Україні (це одержання ліцензії від НБУ.

Основа банківської системи США (Федеральна Резервна Система, що включає як національні банки, то й банки штатів. У Україні ж банківська система представлена НБУ й комерційними банками.

Аналізуючи доходи й витрати, прибуток банків США й на Україні можна зробити висновки, що Незважаючи на более ніж сто літню історії банківської справ в порівнянні із короткою історією банківської системи України, Незважаючи на розходження в структурі банківських систем й в нормативній базі, що регламентує діяльність банку, існує багато загального.

Розходження полягає лише в долі тихий чи інших доходів й витрат у загальній структурі доходів й витрат бюджету.

Важливе місце в будь-якому банку має дотримання економічних нормативів, у якій бі банківській системі він ані функціонував. Причому їхні основні види по економічному змісті аналогічні.

Короткий зміст Комерційні банки — основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засідках комерційного розрахунку.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні 1989;го році, було б оперативне одержання їхніми засновниками й клієнтами широкого спектра банківських послуг.

Статус комерційних здобули колишні державні спеціалізовані банки.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі.

В даний годину цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками й їхніми клієнтами.

Комерційні банки класифікуються за низкою ознак. У залежності від форми власності смердоті підрозділяються на приватні й державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними й спеціалізованими.

У залежності від територї діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські й регіональні.

Порядок створення й діяльності комерційних банків регламентується законами України «Про банки й банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери й фондову біржу», «Про підприємництво», «Про аудит», «Про іноземні інвестиції», «Про заставу» й інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків й здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 июля 1992 року.

Кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служити об'єктом ретельного нагляду й регулювання як із боці Національного банку України, то й із боці вищих органів державної влади й керування.

Одна із основних цілей комерційних банків — одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідентів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку й т.п.

До появи власне комерційних банків подібні із ними функції виконали колоніальні позичкові контори чи приватні асоціації.

Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а 1864 році - Національний банківський акт — наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій — видавати чартер. З цого години банки, що здобули чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що здобули чартер від уряду штатів, здобули назви банків штатів. Співіснування національних банків й банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.

Комерційний банк, що звернувся із проханням про прийом до ФРС й допущень до членством ній, стає банком-членом ФРС.

Найбільш розповсюдженим типом банків США є безфіліальний банк (банк без філій.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, із ворожістю відносяться до відкриття відділень банків.

Дотепер продовжується суперечка про ті, який тип банку (що має відділення чи безфіліальний) найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських й приміських районів.

Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справи.

Список літератури Е. Дж. Доллан «Гроші, банківська справа й грошово-кредитна політика». М. 1994 р.

Мороз О.Н. «Основи банківської справи». Київ 1994 р.

.

.

_.

.