Азербайджан

Азербайджан

(Азербайджанская Республіка)

Площадь — 86 600 кв. км Населення — 7 029 000 людина Вночі з палуб теплоходів, що у Баку — столицю Азербайджану — видно розсип вогнів у морі. Потім — вишки, величезні сріблясті баки, двоповерхові вдома, підняті на палях над хвилями.

Это селище Нафтові Камені. Тут люди видобувають нафту із глибини Каспійського морів. Головні нафтові промисли Азербайджану — на Апшеронском півострові. Нафта здобувають у районі Баку здавна. Колись північно-східна частина Баку називалася Чорним містом: чорної була просякнута нафтою земля, чорним було небо — від диму і кіптяви заводів. Ліс нафтових вишок, криві вулички, похмурі вдома, казарми робочих, глинобитні будиночки… Тільки центрі міста стояли гарні будинки.

Сегодня Баку — найбільший промисловий, науковий і культурне центр Азербайджану. Там багато великих заводів, містяться Академія наук республіки, університет, інститути, театри, музеї. На березі Каспію виріс сучасний місто з широкими проспектами, просторими площами, новими житловими кварталами, потопаючими в зелені, приморським бульваром. У Гянджі, Сумгаите й інших містах виплавляють сталь, отримують алюміній, роблять труби, машини та верстати, виробляють підшипники, синтетичний каучук, автомобільними шинами, пластмаси, добрива. Навколо великих заводів зросли нові міста. Стало містом робоче село Мингечаур. Неподалік нього висока гребля перегородила річку Куру, і утворилося Мингечаурское водосховище. Вода потім із нього відбувається і на поля і обертає турбіни електростанцій. Містом став і село Дашкесан. Тут видобувають залізну руду для металургійних заводів Грузії й Азербайджану.

Но розвинена промисловість принесла жителям міст і багато турбот, не раніше. Стало менше чистої води й свіжого повітря. Людям тепер доведеться піклуватися про духовне здоров’я природи, про вмілому поводженні з ній. Широка низовину, через яку в'ється ріка Курка, облямована Кавказькими горами. На соковитих луках пасуться стада овець та кіз, корів, буйволів і зебу. У Куру впадає надходила Араке. На Кура-Араксинской низовини спекотно, дощі тут рідкісні, посівам бракує вологи. Багато праці витратив азербайджанський народ, щоб напоїти висушені сонцем степу. На зрошеної землі добре ростуть бавовник, пшениця, кукурудза. Багато винограду, чаю, тютюну, мандаринів дає цей сонячний край. Розвинене шовківництво. А скільки гранатів, айви, персиків, інжиру, аличі дають сади Азербайджану!

Талантлив народ Азербайджану. Далеко поза республіки знають твори азербайджанських композиторів. Величезною популярності в нашій країни й там користуються твори письменників республіки. До цього часу у азербайджанців збереглися театралізовані уявлення: «коскосса », «кафтар-кос », «марал-оюну ». Усе це подання у масках. «Коса-косса «виконують підлітки, які групами ходять по міським дворах, розважаючи глядачів жартівливій імпровізацією і одержуючи у нагороду солодощі. У селі більш поширене уявлення «кафтар-кос », де головна роль належить перевертню, і «марал-оюну «— «оленяча гра », де людина, одягнений оленем, імітує повадки і рух цієї тварини. До наших днів збереглися більшість народних промислів, насамперед мистецтво виготовлення килимів, виробництво мідної і глиняній посуду, різьблення з дерева і каменю. Кобустан — одне із районів республіки — зберігає близько чотирьох тис. малюнків, візерунків, письмен, які стосуються різним історичним періодам.

История Азербайджану міцно пов’язана з історією Вірменії та Грузії. У 4-му в. землі сучасного Азербайджану входили у складі великого держави Олександра Македонського. У 8-му в. сильну державу Арабський халіфат підкорило Азербайджан, як і всі Закавказзі. Війська Золотої Орди, які прийшли сюди 13-му в., перетворили на руїни квітучі міста. У 14-му в. територія краю потрапила під гне династії середньоазіатського правителя Тимура. У 16-м в. за територію Азербайджану борються Іран і Туреччина. Це суперництво розорило край. Постійна погроза сторони Ірану та Туреччини, не ослабевавшая й у 19-му в., змусила державотворців Азербайджану шукати союзу з Росією. З ним Азербайджан мав давні торгові й політичні відносини.

В початку 19-го в. більшість земель Азербайджану увійшла до складу Росії, зокрема Нахічеванське ханство, у південній частині Закавказзя (нині тут Нахичеванская автономна республіка у складі Азербайджанської Республіки). Тут живуть азербайджанці, російські, вірмени, які розселилися переважно у Нагірно-Карабахської автономної області, у низці прилеглих районів. Дагестанські народності: лезгини, аварці, цахури, крызы, будугцы, хиналугцы — населяють переважно північні райони республіки. У республіці живуть також татари, євреї, таты, талыши, курди. У інших містах з багатонаціональним населенням говорять і на азербайджанському, і російською мовами. У старовинних селищах Азербайджану ще збереглися вдома традиційної планування. Двоповерхові вдома складено із каменю чи цегли з пласкими глиняними дахами. У першому поверсі — господарські приміщення, другою — житлові кімнати. Взимку будинок опалювали і каміном, і мангалом — жаровнею з гарячим вугіллям. У будинках на Апшеронском півострові кухні поруч із відкритим осередком влаштовували тондыр — піч у вигляді усіченого конуса. На тондыре пекли тонко раскатанный прісний хліб — чурек. Національні традиції зберігаються й у засобах приготування їжі. Люблять тут гострі густі супи з баранини з горохом, картоплею і помідорами, голубці, загорнені в виноградні (рідше в капустяні) листя, котлети з баранини, обсмажені на рожні. Національні костюми не носять. Їх залишилися самі папахи чоловіки, в жінок — широкі спідниці, шалі, платки.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.