Фінансова незалежність місцевого самоврядування

Контрольна робота з фiнансiв.

Фінансова незалежність місцевого самоврядування Обласні, міські, районні ради народних депутатів затверджують міський, районний бюджети — у загальній сумі доходів — з виділенням окремих доходних джерел, і в загальній сумі видатків з виділенням всіх асигнувань на фінансування підпорядкованого господарства соціально-культурних заходів, соціального захисту населення, на утримання органів державної влади та їх виконавчих органів, а також розмір оборотної касової готівки. Для бюджетів нижчого рівня затверджуються нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, розміри дотацій чи субвенцій.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов «язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов «язкові платежі):

—- прибутковий податок з громадян у частині, визначеній Бюджетним Кодексом України;

—- державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

—- плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

—- плата за державну реєстрацію суб «єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

—- плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

—- надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

—- єдиний податок для суб «єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Податки і збори (обов «язкові платежі) складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об «єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

—- 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території;

—- 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

—- плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

—- 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об «єднань;

—- 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об «єднань;

—- плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

—- плати за державну реєстрацію суб «єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

—- надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період. Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Видатки бюджету класифікуються за:

—- функціями, з виконанням яких пов «язані видатки (функціональна класифікація видатків);

—- економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

—- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

—- за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

—- органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

—- органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

—- дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);

—- загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

—- заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім «ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;

—- інші державні освітні програми;

3) охорону здоров «я:

—- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

—- програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров «я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення: державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

5) державні програми соціального захисту:

—- пільги ветеранам війни і праці, допомога сім «ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

—- державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

—- районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім «ї;

—- державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

—- представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

—- обласні ради;

2) освіту;

3) охорону здоров «я;

4) соціальний захист та соціальне забезпечення;

5) культуру і мистецтво;

6) фізичну культуру і спорт.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об «єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) ради та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Всі угоди про передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв «язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, регіон керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні — від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Практика місцевого оподаткування в Україні.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. За умов командної економіки, якій був притаманні високий ступінь централізації фінансових ресурсів, відсутня реальна самостійність місцевих бюджетів та значна їх залежність від державного, таке становище не викликало ніяких заперечень і розлядалось як нормальне явище. Відповідним було й ставлення до місцевого оподаткування, яке розглядалось як другорядне у порівнянні з загальнодержавним.

В УРСР напротязі 1924;1989 років перелік місцевих податків і зборів обмежувався кількісно та вони не відігравали суттєвої фіскальної ролі в забезпеченні фінансової бази регіонів, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів тенденційно зменшувалася і в 1989 році досягла рівня — 2,2%.

Новий етап застосування місцевих податків і зборів розпочався в Україні після проголошення нею незалежності. Місцеві податки і збори фактично було роздержавлено, виведено із складу державних податків, і вони почали розглядатись як власні доходи місцевого самоврядування.

У Законі «Про місцеві Ради, місцеве та регіональне самоврядування» передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві податки і збори. Практика запровадження їх протягом 1991;1993 років пов’язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього питання в спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не відповідала новим реаліям.

Законодавче врегулювання порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні, яке було проведене разом із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», Закону України «Про систему оподаткування» та низки інших нормативних документів, створило необхідне правове поле для функціонування місцевого оподаткування, сприяло його становленню та зміцненню.

Так, 1992 році за рахунок місцевих податків і зборів формувалося лише 0,2% доходів місцевих бюджетів України, а вже через рік після виходу Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» їх питома вага збільшилась до 1% сукупних доходів місцевих бюджетів.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони не виконують свої функцій. Так, у 1994 році планувалося отримати від місцевих податків і зборів 10 трлн.крб., за планом трохи більше 2% доходів консолідованого бюджету України і 4,8% сукупних доходів місцевих бюджетів. Фактично ж було отримано 901,9 млрд.крб. доходів від місцевих податків і зборів, тобто 9% планової суми цих надходжень. Таким чином, реальні надходження від місцевих податків і зборів склали в консолідованому бюджеті 0,2%, а їхня частка в доходах місцевих бюджетів — 0,45%. Одна з причин зриву плану з місцевих податків і зборів полягала в тому, що більше 6 тис. місцевих рад у 1994 році не запровадили на своїй території таких податків.

У 1995 році було заплановано отримати 11 трлн. крб. місцевих податків і зборів, що становило 0,55% загальних доходів консолідованого бюджету України і 1,55% сукупних доходів місцевих бюджетів. За рік отримали 12,5 трлн.крб. місцевих податків і зборів.

У 1996 році було заплановано отримати 189,6 млн.грн. місцевих податків і зборів. Фактичні надходження склали 285,1 млн.грн. Це 0,95% доходів зведеного бюджету України і 2,4% сукупних доходів місцевих бюджетів. У 1997 році надходження від місцевих податків і зборів склали 360,4 млн.грн.

У 1998 році у місцеві бюджети надійшло 392,1 млн.грн. місцевих податків і зборів, що склало 2,0% доходів місцевих бюджетів.

За останні роки чітко визначилась позитивна тенденція щодо збільшення абсолютних надходжень місцевих податків і зборів в доходну частину місцевих бюджетів. Однак більш показовішими для аналізу є дані про відносні величини місцевих податків в доходах місцевих бюджетів.

Фіскальне значення місцевих податків і зборів по-різному проявляється у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів в регіональному розрізі. При середньому значенні по Україні - 2,0% від доходів місцевих бюджетів, місцеві податки і збори в доходах окремих адміністративно-територіальних одиниць були дещо вищими за питомою вагою у загальних надходженнях. Так, у Хмельницькій області у 1998 році місцеві податки і збори склали 3,2% від доходів місцевих бюджетів, в Одеській та Чернівецькій областях — по 2,9%, Запорізькій і Волинській областях — по 2,7%. В той же час, в Житомирській, Миколаївській та Тернопільській областях цей показник становив 1,3%, а в Закарпатській області - 1,2% (див.табл.1).

Таблиця 1.

Питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів України у 2004 році, тис.грн.

Адміністративно-територіальні одиниці Доходи місцевих бюджетів, всього В тому числі, місцеві податки і збори Питома вага місцевих податків і зборів в доходах місцевих бюджетів АР Крим 625 716,4 15 995,7 2,6.

Вінницька 542 667,6 11 145,4 2,1.

Волинська 355 386,6 9695,1 2,7.

Дніпропетровська 1 303 406,8 29 077,0 2,2.

Донецька 1 819 986,8 36 999,1 2,0.

Житомирська 639 533,4 8530,1 1,3.

Закарпатська 426 763,1 5210,4 1,2.

Запорізька 792 988,9 21 311,8 2,7.

Івано-Франківська 518 858,2 7810,6 1,5.

Київська 716 224,1 10 155,7 1,4.

Кіровоградська 378 611,9 5950,7 1,6.

Луганська 983 436,8 19 593,7 2,0.

Львівська 772 894,2 19 538,9 2,5.

Миколаївська 553 405,1 7123,5 1,3.

Одеська 744 694,1 21 494,8 2,9.

Полтавська 959 205,1 13 738,8 1,4.

Рівненська 447 373,2 6953,2 1,6.

Сумська 435 182,7 7681,3 1,8.

Тернопільська 344 456,5 4620,5 1,3.

Харківська 1 492 508,9 33 841,9 2,3.

Херсонська 393 202,5 6728,4 1,7.

Хмельницька 497 191,5 15 803,4 3,2.

Черкаська 640 696,0 8660,3 1,4.

Чернівецька 320 058,2 9354,3 2,9.

Чернігівська 398 261,4 9036,6 2,3.

М.Київ 2 010 267,8 42 225,7 2,1.

М.Севастополь 103 643,8 4026,1 3,9.

Всього 19 216 622 392 103 2,0.

Загалом у 15 адміністративно-територіальних утворення України значення питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів було на рівні не меншому, ніж середній по країні.

Такі різні коливання абсолютних і відносних показників надходжень місцевих податків і зборів спричинені різноманітністю цих платежів. На динаміку, структуру та географію надходжень впливає багато факторів. Насамперед — регіональна структура економіки, розміщення продуктивних сил, фінансовий стан підприємств, розвиток побутової інфраструктури населених пунктів, розташування адміністративно-територіальних одиниць і, зокрема, наявність курортних зон, готелів тощо. Крім того, обсяги надходжень місцевих податків і зборів визначають і зусилля місцевих властей, спрямовані на створення необхідних умов для підприємницької діяльності, і в тому числі для торгівлі, а також діяльність місцевих податкових органів із мобілізації доходів.

Досить значний перелік місцевих податків і зборів вкючає різноманітні за своїм фіскальним значенням платежі. Так наприклад, понад 50% всіх надходжень від податку з реклами припадає на бюджет столиці. Це пояснюється значним поширенням і високим ступенем розвитку рекламної діяльності в Києві у порівнянні з іншими адміністративно-територіальними одиницями України.

Відносно більша питома вага надходжень від готельного збору (у порівнянні з середнім значенням в Україні - 0,4% надходжень місцевих податків і зборів) у курортних зонах, а також у великих містах — центрах ділової активності. Курортний збір надходить у тих місцевостях, що мають статус курортих. Основна частина надходжень цього збору (більше 60%) припадає на територію Автономної Республіки Крим. Діяльність місцевих органів самовядування значною мірою характеризують надходження таких місцевих зборів, як ринковий, за припаркування автотранспорту, розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг тому, що ці надходження безпосередньо залежать від зусиль місцевих властей, спрямованих на створення необхідних умов для торгівлі, обладнання місць стоянки автотранспорту.

Інші місцеві збори: за видачу ордера на квартиру; за виграш на бігах на іподромі; з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; за використання місцевої символіки; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розподажу та лотерей; із власників собак — забезпечують незначні надходження, а в багатьох регіонах деякі з названих зборів не справляються взагалі. Проведений аналіз свідчить, що фіскальна роль місцевого оподаткування в Україні є невелика. І це тоді, коли надзвичайно загострені проблеми, пов’язані з фінансуванням життєво важливих видатків місцевих бюджетів. За даними соціологічного дослідження, проведеного у 12 регіонах України серед 400 експертів (депутатів місцевих рад, співробітників держадміністрацій і виконкомів), 84% опитаних найбільш гострою проблемою у своєму регіоні вказали недостатньо фінансову базу місцевого самоврядування. Підвищення ролі місцевих податків і зборів і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення фінансової автономії регіонів. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів — важливий інструмент зміцнення всієї фінансової системи України.

Використана література:

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) .-К.:НІОС, 2000.

Ковалюк О.М. Фінанси України княжої доби // Фінанси України.-1998.-№ 5.-с.99−102.

Комарова І.В. Історичні аспекти оподаткування селянства в Україні // Фінанси України.-2001.-№ 6.-с.96−102.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України.-К.:Знання, 1999.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України:Монографія.-К.:НІСД, 1996.