Екологічна ситуація в Європі та її вплив на міжнародні відносини

Екологічна ситуація в Європі та її вплив на міжнародні відносини

Київський національний університет.

імені Тараса Шевченка.

Інститут міжнародних відносин.

з екології.

на тему:

«Екологічна ситуація в Європі та її влив на міжнародні відносини».

Виконав:

студент І курсу, з віддіення МВ (група 2).

Пашук Віталій Юрійович.

Київ- 2001.

Зміст.

Проблеми цивілізації.

Стор. 3.

Забруднення атмосфери.

Стор. 3.

Окислення озер і деградація лісів.

Стор. 4.

Вплив повітряного середовища на побудови.

Стор. 6.

Стратегія обмеження викидів.

Стор. 7.

Боротьба за атмосферу.

Стор. 8.

Екологічні конфлікти.

Стор. 10.

Висновок.

Стор. 12.

Список літератури.

Стор. 13.

Проблеми цивілізації.

За останні 50 років склалася парадоксальна ситуація: світова цивілізація досягла вражаючих успвхів і в той же час опинилася на грані свого знищення. Це було спричинено низкою глобальних проблем, які особливо загострилися у др. половині XX ст. До глобальних проблем належать: бурхливий ріст населення, загострення енергетичної кризи, нестача продовольства і злидні в слаборозвинених країнах, ескалація етнічних конфліктів і малі війни, виникнення епідемій, посилення бандитизму і тероризму, релігійні конфлікти, криза культури, моральності, сім" ї, екологічні проблеми регіонального і глобального рівнів тощо.

Екологічні проблеми існують на всіх материках, у всіх країнах. Усі вони потребують вирішення.Це обумовлюється тим, що усі вони є взаємозалежні. Так, однією з найнагальніших є екологічна проблема. Екологічну ситуацію визначають багато чинників. Зупинимося докладніше на деяких з них стосовно європейського регіону.

Забруднення атмосфери.

Одним з основних забруднювачів атмосфери за масою є вуглекислий газ CO2. Разом із киснем він є біогеном атмосфери, що в основному контролюється біотою. У XX ст. спостерігається зростання концентрації вуглекислого газу в атмосфері, частка якого з початку століття збільшилася на 25%, а за останні 40 років — на 13%. Розглянемо місце країн ЄЕС у світовому контексті розгортання цього прорцесу.

За обсягами викидів вуглецю (1 т вуглецю відповідає 3.7 т CO2) перше місце посідають США, за ними слідують країни Європейського Економічного Співтовариства, а потім — країни СНД, на які припадає більше половини викидів. На частку США припадає дещо менше 30% загальної маси вуглецю, що викидається в атмосферу, на частку країн ЄЕС — приблизно 20%, на частку Росії - біля 13%, на частку Китаю — деяким більше 7%. Екологи попереджнуть, що якщо не вдасться зменшити викиди вуглекислого газу в атмосферу, то нашу планету очікує катастрофа.

Крім того, біля 2% загальної маси викидів в атмосферу складають шкідливі речовини з високою токсичністю (сірковуглець, фтористі сполуки, бензапірен, сірководень та ін.). Особливо великими є промислові викиди від стаціонарних джерел — підприємств чорної і кольорової металургії в містах.

Хоча основною причиною появи перших законів про контроль за станом повітряного басейну була занепокоєність здоров" ям людей, останні 20 років довели, що забруднення атмосфери має не меншу загрозу як для природного середовища, так і для різноманітних споруд. Фактично екосистеми зазнають процесу руйнації навіть при меншому рівні забруднення повітря, чим той, що небезпечний для людини.

Закислення озер і деградація лісів.

Перший сигнал тривоги надійшов на початку 60-х років від скандинавских вчених, що запідозрили, що викиди двоокису сірки в найурбанізованіших і промислово найрозвинутіших країнах Європи, таких як Великобританія і ФРН, мабуть, є причиною зниження запасів риби в озерах Скандинавії. Крім Скандинавії і Великобританії, до вразливих районів належать частини території Нідерландів, Бельгії, Данії, Швейцарії, Італії, Західної Німеччини та Ірландії.

Таблиця 1. Свідчення закислення озер

Країна.

Стан озер

Фінляндія.

Більш 14 тис. озер сильно забруднені, кожному сьомому озеру на сході країни (150 тис.) завдано біологічних збитків.

Норвегія.

У водоймах загальною площею 13 тис. км2 знищена риба і ще на 20 тис. км2 — уражена.

Швеція.

У 14 тис. озерах знищено найчутливіші до рівня кислотності види, 2200 озер практично мертві.

Великобританія.

Закислені озера розташовані на південному заході Шотландії, на заході Уельсу й в Озерному краї на півночі Англії.

На початку 80-х років ліси також стали предметом занепокоєння у зв" язку з можливою їхньою деградацією під впливом кислотних опадів. Перші ознаки великомасштабної шкоди, завданої кислотними опадами, з" явилися в Західній Німеччині. Починаючи з 1982 р., коли вперше було проведено спеціальне обстеження лісів, частка лісових масивів ФРН, у яких були знайдені ознаки ушкоджень, склала 8%, а в 1983 р. вона зросла до 34% і в 1984 р. — до 50%. У 1986 р. цей показник досяг максимуму — 54%, потім спостерігалося його незначне зниження: до 52% у 1988 р. Але це не обов" язково свідчило про появу тенденції до поліпшення ситуації. Це може бути пояснене тим, що загиблі дерева під час оцінки зазначеного показника не враховувалися.

Таблиця 2. Оцінка деградації лісів в Европі (за 1988 р.).

Країна/Район.

Загальна площа лісів, тис. га.

Уражені ліси.

площа, тис. га.

частка від загальної площи лісів, %.

Чехословаччина.

4578.

3250.

71.

Греція.

2034.

1302.

64.

Великобританія.

2200.

1408.

64.

Естонія.

1795.

933.

52.

ФРН.

7360.

3827.

52.

Тоскана, Італія.

150.

77.

51.

ЛІхтенштейн.

8.

4.

50.

Норвегія.

5925.

2963.

50.

Данія.

466.

228.

49.

Польща.

8654.

4240.

49.

Нідерланди.

311.

149.

48.

Фландрія, Бельгія.

115.

53.

46.

Болгарія.

3627.

1560.

43.

Швейцарія.

1186.

510.

43.

Люксембург.

88.

37.

42.

Фінляндія.

20 059.

7823.

39.

Швеція.

23 700.

9243.

39.

Валлонія, Бельгія.

248.

87.

35.

Югославія.

4889.

1564.

32.

Іспанія.

11 792.

3656.

31.

Ірландія.

334.

100.

30.

Австрія.

3754.

1089.

29.

Франція.

14 400.

3321.

23.

Угорщина.

1637.

360.

22.

Литва.

1810.

380.

21.

Больцано, Італія.

307.

61.

20.

Португалія.

3060.

122.

4.

Інші.

13 474.

н/д.

н/д.

Усього.

140 956.

49 647.

35.

Вплив повітряного середовища на побудови.

Якщо збитки, завдані забрудненням повітря озерам та лісам, дуже значні за своїми масштабами, то вплив повітряного середовища на побудови найчастіше є локальною проблемою. Хоча вважається, що двоокис сірки та її похідні є головними джерелами ушкодження будівельних споруд. Шкідливий вплив на них мають і окиси азоту, озон та інші речовини, що забруднюють атмосферу.

Ушкодження історичних пам" ятників особливо очевидні в Європі: руйнуються й афінський Акрополь, і середньовічні пам" ятники в Кракові. Хоча деяка руйнація будов античних часів є природнім явищем, забруднення атмосфери в багато разів прискорює цей процес. Грецький фахівець із корозії, що викликаються хімічно кислими агентами, Т.Н.Скулікідіс (T. N. Skoulikidis), підрахував, що за останні 20−25 років афінські пам" ятники зруйнувалися від забруднення повітряного середовища в більшй мірі, ніж за попередні 2400 років. У нарисі про Італію кореспондент газети New York Times пише, що в цій країні «класичні мармурові бюсти перетворюються на безносі і безвухі гіпсові дурниці». У Катовиці, на півдні Польщі, поїзди змушені на деяких ділянках знижувати швидкість через корозію залізничних колій внаслідок підвищеної кислотності середовища.

Економічні збитки держав від різноманітних видів корозії величезні. Точні розміри цих збитків визначити важко, тому що складно розмежувати наслідки природної корозії і корозії, що викликається кислотними опадами. Поки є лише приблизні данні. Вчені Шведського інституту корозії в 1984 р. підрахували, що збитки країни від усіх видів корозії матеріалів складають 2.5 млрд. дол. на рік. За зробленою в 1980 р. оцінкою міністерства охорони здоров" я й охорони навколишнього середовища Нідерландів, вартість збитків, завданих пам" ятникам, бібліотекам і архівам цієї країни, складає 10−15 млн долл. на рік. Якщо скласти ці втрати і всі інші збитки від забруднення повітряного середовища і кислотних опадів, то витрати на реалізацію програм з обмеження шкідливих викидів в атмосферу не виглядають занадто великими. Стратегія обмеження викидів.

Величезні збитки, що завдаються здоров" ю населення і навколишньому середовищу внаслідок забруднення атмосфери і випадання кислотних опадів, не залишилися не поміченими громадськістю і політиками. У промислово розвитих країнах Заходу останні 20 років були періодом активних політичних і наукових пошуків шляхів рішення проблеми очищення повітря.

Для зниження викидів із ТЕС двоокису сірки звичайно слугують пристрої, що здійснюють десульфацію витяжного газу димарів, широко відомі як скрубери (газоочисники). Вони можуть видаляти до 95% двоокису сірки, що утримується у викидах ТЕС. У країнах-членах ОЕСР на початку 1988 р. скрубери були встановлені або знаходилися в процесі встановлення на електростанціях сумарною потужністю 140 тис. МВт. У 1987 р. подібними пристроями були обладнані у ФРН — приблизно 40%, у Швеції - 50, в Австрії - 60 і в Японії - 85%. До кінця 80-х років відносні показники будуть такі: 70% в Італії, 85 — у ФРН, 100 — у Нідерландах.

Різні країни використовують різноманітні шляхи боротьби з викидами окису азоту на ТЭС, досягаючи нерівноцінних результатів. Найпростішим засобом є впровадження модифікацій самого процесу згорання, що дозволяє знизити виділення окису азоту на 30−50%. До дійсного часу Великобританія і Португалія зробили деякі інвестиції в цей метод. Дорожчим, але й ефективнішим є метод, відомий як виборче каталітичне очищення. Використання його знижує виділення окису азоту на 80−90%.

Інтенсивні дослідження проводяться зараз в області технологій так званого чистого вугілля. Завдяки їм при спалюванні вугілля скорочуються викиди і двоокису сірки, і оксидів азоту, а також забезпечується більш ефективне згорання палива.

Хоча технології, про які говорилося вище, забезпечують негайне зниження забруднення повітря, так необхідні сьогодні, вони не дають остаточного вирішення проблеми. По-перше, ці технології самі забруднюють навколишнє середовище попелом, що утвориться при роботі. По-друге, ці технології не знижують викиди двоокису вуглецю. З цих причин зазначені технології розглядаються, як паллиатив, шо буде використовуватися до того часу, коли у всіх країнах нормою стане ефективне використання енергії і коли її поновлювані джерела, такі як сонце, вітер і вода, будуть складати переважну частку у світовому енергетичному балансі.

Боротьба за атмосферу.

Незважаючи на те, що перегляд сучасних підходів до контролю за забрудненням повітряного середовища, здавалося б, уже настав, лише деякі політики розуміють необхідність прийняття всеосяжних стратегій, що дають кардинальне рішення даної проблеми. Останні національні і міжнародні розробки, хоча і є кроком уперед, але не є повністю адекватними задачі, що стоїть перед ними.

Для забруднення повітряного басейну не існує державних меж (табл. 3). У зв" язку з цим підводиться питання про міжнародне співробітництво в боротьбі за атмосферу.

Таблиця 3. Забруднення сіркою європейських країн (1988 р.).

Країна.

Обсяги викидів1), тис. т.

Обсяги опадів, тис. т.

Частка викидів, що знадходять за межами країни, %.

Частка опадів, що надходять через кордон, %.

Норвегія.

37.

210.

76.

96.

Австрія.

62.

181.

74.

91.

Швеція.

110.

302.

69.

89.

Швейцарія.

37.

65.

81.

89.

Нідерланди.

145.

104.

80.

72.

Франція.

760.

622.

67.

59.

ФРН.

750.

628.

63.

56.

Чехія.

1400.

659.

75.

47.

Польща.

2090.

1248.

68.

46.

Італія.

1185.

510.

72.

36.

Іспанія.

1625.

590.

72.

22.

Великобританія.

1890.

636.

71.

15.

Промислово розвинуті держави, втягнуті в різноманітні програми допомагають з очищенням повітря державам, що розвиваються. Міжнародне бюро з навколишнього середовища (International Environment Bureau) в Швейцарії і Світовий екологічний центр (World Environment Center) в Нью-Йорку сприяє передачі інформації і технологій у сфері контролю за забрудненням середовища в країнах третього світу. МБРР активно вивчає можливості боротьби цих країн з повітряним забрудненням.

Хоча досвід останніх десятеліть не дуже оптимістичний, тим не менш, з`явилися докази того, що проблема повітряного забруднення може бути вирішена. Але вона повинна вирішуватися не так-сяк, а адекватними засобами. Потрібен комплексний підхід, направлений вперщу чергу на попередження забруднення. Хоча така стратегія вимагає додаткових капіталовкладень, результат буде величезний. Стикаючись з постійно зростаючими видатками на охорону здоров`я людей і навколишнього середовища, ми повинні ставити питання ен про методи контролю забруднення повітряного басейну, а про те чи можемо ми не допустити цього забруднення.

Екологічні конфлікти.

Збільшення масштабів впливу людини на природу в середині XX сторіччя призвело до різкого погіршення якості навколишнього середовища в багатьох країнах світу. Наприкінці 60-х — 70-х років уперше предметом обговорення вчених і політиків, бізнесменів і журналістів стала нова глобальна екологічна проблема — екологічна криза, що до цього часу набула міжнародного звучання. Транскордонні переміщення атмосферних і річкових забруднень, що перетинають межа багатьох держав, міграції забруднень у морських і океанічних водах одночасно декількох країн, перетворення земель на пустелі, забруднення й отруєння ландшафтів одних держав від джерел, розташованих на території інших , — все це разом і створює атмосферу світової екологічної кризи.

Найбільша кількість конфліктів виникає в результаті переносу через державні межі атмосферних забруднень, основними джерелами викидів яких є підприємства промислово розвитих країн — від найбільшої індустріальної держави США до маленького Люксембургу. Найбільші конфлікти через транскордонні атмосферні забруднення часто відбуваються в Європі. Винуватцями забруднень атмосфери багатьох країн у Європі є Англія і Німеччина.

У помірних широтах Європи панує перенесення повітряних мас із заходу, із боку Атлантики, на схід. У цьому ж напрямку, на схід і північний схід, відбувається переміщення атмосферних забруднень. Скандинавський країни — Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія, Ісландія — от ті держави, території яких забруднюються заводами Руру, Бірмінгему, Люксембургу. Варто підкреслити, що конфліктні ситуації між державами Європи виникають через кислотні дощі. З ними у воду, грунт і на рослини потрапляють сильно отрутні сірчисті та інші хімічні речовини, що викликають їхнє отруєння. Найпомітнішим є отруєння води в озерах. У Швеції ознаки сильного окислювання виявлені в 25 тис. озер, у результаті була отруєна риба. У 65 тис. озер цієї країни знайдені ознаки слабкого окислювання води. У південної Норвегії з 5 тис. озер у 1750 через отруєння води зникла риба, а в 900 озерах через окислювання води виявлені ознаки захворювання риби. За оцінками спеціалістів, лише 10% забруднень, що випадають з атмосфери на територію Норвегії, мають власне норвезьке походження, інші 90% переносяться з інших країн. У Швеції 70% атмосферних забруднень надходить з-за кордону. Про це вперше було повідомлено представником Норвегії на Загальноєвропейській нараді з питань навколишнього середовища, що відбулася в Женеві наприкінці 1979 р.

У результаті транскордонних міграцій повітряних забруднень у Скандинавії отруюються також і грунти. Значно підвищується їхня кислотність у порівнянні з територією Центральної Європи. У Англії - однієї з головних винуватиць забруднення ряду країн Європи — у повітря щорічно викидається 3.5 млн т оксиду сірки. Щоб не забруднювати власні ландшафти, на ряді англійських підприємств були споруджені високі (до 300−400 м) труби. В результаті цього забруднення, що викидаються з них, ще легше підхоплюються повітряними течіями і транспортуються в континентальну Європу. Підраховано, що щорічно в такий спосіб з Англії «експортується» біля 1 млн т оксидів сірки. Північноєвропейські країни (Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія та Ісландія) неодноразово зверталися до Великобританії, у міжнародні організації з приводу цього забруднення. На сесії Північної ради, до якої входять п" ять перерахованих вище країн Європи, прем" єр-міністр Швеції У. Пальме обвинуватив Англію у веденні дійсної «екологічної війни» проти своїх сусідів, вимагаючи її припинення.

Проте найбільшою катастрофою за екологічними наслідками була аварія на Чорнобильській АЕС. Радіоактивні хмари, підхвачені повітряними тічіями, у короткий термін поширилися на тисячі кілометрів від місця аварії. Радіоактивні опади були виявлені на півночі Європи — у Норвегії і Швеції, на крайньому заході - в Англії і на південному заході Європи — у Франції. Багато газет західних країн писали про небезпечну екологічне становище, що склалося в країнах Західної і Центральної Європи, про радіоактивне зараження місцевості в результаті транскордонного транспортування радіоактивних хмар.

Звісно ж, випадання радіоактивних опадів не пройшло без наслідків. На півночі Швеції, наприклад, після катастрофи в Чорнобилі відзначалося багатократне (у 10−15 разів) збільшення радіоактивності м" яса деяких тварин. У зв" язку з цим восени 1986 р. у ряді господарств, що займаються полюванням, було заборонене полювання на лосів.

Приводом для міжнародних конфліктів служать також забруднення води в ріках, озерах, морях і прибережних районах океанів, що знаходяться на території одних держав і що викликаються діями інших. Особливий розмах набули суперечки через забруднення морських вод. У останні десятиліття в зв" язку зі збільшенням морських перевезень нафти почастішали аварії танкерів, унаслідок яких на великій площі розливається нафта, що викликає загибель риби і птиць. Мігруючи, нафтові плями досягають узбережь, забруднюють їх і руйнують морські екосистеми, що знаходяться на узбережжі. Площа забруднень акваторій коливається від десятків до тисяч кілометрів. Протяжність морських узбережь, уражених викинутої морем нафтою або її похідними, іноді досягає і навіть сотень кілометрів. У березні 1978 р. потерпів аварію американський супертанкер «Амоко-Кадіс», що наштовхнувся на рифи біля берегів Бретані (Франція). З пошкоджених танків у море вилилося 200 тис. т. нафти. Вода виявилася покритою нафтовою плівкою на площі біля 2 тис. км2. Зона забруднень води витягнулася уздовж узбережжя на відстань понад 130 км шириною до 25 км.

Під час аварії грецького судна «Андрос-Патріа» у січні 1979 р. біля берегів Іспанії було забруднено біля 150 км води вздовж морського узбережжя. Такі катастрофи з викидами нафти стали щорічними.

Міжнародні суперечки виникають і через забруднення морів внаслідок аварій на морських нафтопромислах. Найбільша з них сталася в квітні 1977 р. у Північному морі. Нафта почала витікати з американської експлуатаційної платформі «Браво», розташованої в зоні норвезького родовища нафти і газу «Экофіск». Рясна плівка нафти бурого кольору вкрила територію на площі 700 км². Плями забруднення мігрували, виникла небезпека забруднення узбережжя трьох країн — Данії, Норвегії і Швеції. Небезпечна екологічна ситуація, що утворилася обговорювалася на урядовому рівні у всіх трьох скандинавских державах. Величезна пляма забруднення, на щастя, не досягла берегів зазначених країн і не уразила мілководні райони — зону рибних промислів.

Міжнародні ускладнення нерідко виникають через забруднення вод суходолу — озер і рік. Багато держав, що скидають промислові викиди у воду, забруднюють не тільки власні водойми, але й водойми своїх сусідів.Так у 1975р. виникла суперечка між Францією і Швейцарією з приводу «національного» походження плями мазуту площею 100(500 м2, яку було виявлено в Женевському озері. Встановити, хто був винуватцем забруднення озера — французький танкер або швейцарське судно, так і не вдалося.

Незкінченні суперечки виникають і з приводу забруднення річкових вод. Річкові артерії не тільки з" єднують сусідні країни, але й нерідко, будучі наступником стічних вод, роз" єднують їх. За даними міжнародного часопису «Ембіо», у річки північної Греції із сусідніх країн Югославії і Болгарії постійно надходять стоки, багаті на важки метали.

У жовтні 1986 р. на складі хімічних речовин швейцарської компанії «Сандос», розташованої поблизу Базеля, спалахнула пожежа. У результаті аварії в Рейн потрапило біля 30 т токсичних речовин, у тому числі 200 кг ртуті. Так відбулася найбільша в Європі екологічна катастрофа. Рейн — міжнародна річкова артерія: крім Швейцарії (нижче за течією від місця катастрофи) він перетинає Францію, Західну Німеччину і Голландію. За декілька днів отруєна вода виявилася за 700 км від складів, на землях Нідерландів. У Рейні загинуло не тільки багато риби, вугрів, отруєною виявилася уся її екосистема. На якийсь час у ряді населених пунктів, у тому числі в містах Західної Німеччини і Голландії, довелося відключити водопроводи. У Цюріху була скликана термінова нарада міністрів з охорони середовища прирейнских держав. Представники Франції, Західної Німеччини і Голландії висловили своє невдоволення швейцарською владою, що проінформували їх про катастрофу на складах і вивільнення токсичных речовин через добу після аварії. Катастрофа сталася з вини компанії «Сандос», що зобов" язалася компенсувати збитки.

Серед конфронтацій через навколишнє середовище екологічні конфлікти — самі підступні і несподівані. Пояснюється це тим, що найчастіше дуже важко знайти винуватця погіршення екологічної ситуації, особливо коли його варто шукати серед численних країн-сусідів. Стратегія боротьби з глобальним забрудненням навколишнього середовища містить у собі, по-перше, збір інформації про забруднення, по-друге, вивчення наслідків забруднень, по-третє, вживання заходів з нейтралізації або усунення джерел забруднення. Варто додати, що такою повинна бути і всесвітня стратегія боротьби з глобальною деградацією навколишнього середовища, із наслідками руйнації її внаслідок діяльності людини на національному і міжнародному рівні. Це стало б важливим кроком до пом" якшення глобальної і регіональної екологічної ситуації, до зменшення і запобігання міжнародних екологічних конфліктів.

Висновок.

З усього вище зазначеного можна зробити висновок, що екологічна ситуація, що склалася в Європі за останні 50 років, у випадку не вживання заходів, що були б направлені на її поліпшення, може призвести до катастрофічних наслідків для всієї європейської цивілізації. Екологічна ситуація не тільки впливає, як ми бачимо з наведених вище прикладів, на здоров`я населення, а й в значній мірі є дуже впливовим чинником міжнародних відносин та зовнішньої політики усіх держав Європи без вийнятку.

Проте слід сказати, що суттєві кроки у цьому напрямку були зробленні за останній час. За останні 10 років європейські країни усвідомили усю серйозність цієї проблеми і досягли значних успіхів в цій справі. Були впровадженні нові програми відновлення лісів, оздоровлення річок, на які витрачено колосальні за розмірами кошти. Але, як показали результати, ці видатки були за усіма показниками виправдані. В іншому випадку, з плином часу потрібно б було знаходити більші кошти для цих потреб. В багатьох країнах Європи була введена сувора юридична вдповідальність за завдвння шкоди навколишньому середовищу, включаючи позбавлення волі. Почалися впроваджуватися заходи для заохочення юридичних осіб з покращення стану навколишнього середовища: так зокрема в Німеччині введені податкові пільги для падприємств, що не завдають шкоди навколишньому середовищу і навпаки. Зрозумівши усю небезпеку повторення катастрофи, подібної тій, що сталася на ЧАЕС європейськи держави, наскільки це можливо, намагаються впровадити програми для поступової відмови від атомної енергетики: розпочалися широкомасштабні заходи з розробки і впровадження альтернативних джерел енергії.Так, Німеччина прийняла план, за яким вона до 2015 збирається відмовитися від використання атомної енергії.

В усьому цьому позитивним є те, що європейські держави почали робити конкретні кроки для вирішення цієї прблеми, які в країнах Західної Європи дали вже позитивні наслідки. Але зупинятися на досягнутому не варто, тому що й досі відбуваються локальні екологічні лиха, які можуть загрожувати екосистемам в цьому регіоні. Отже, усім державам, що розташовані в Європі, потрібно докласти усіх зусиль як у політичній, економічній, правовій, так і в сфері міжнародних відносин для покращення екологічної ситуації в Старому світі.

Список літератури.

Баландин Р. К., Бондарев Л. Г. Природа и цивилизация. — М.: Мысль, 1988.

Глобальные экологические проблемы на пороге XXI века: Материалы научной конференции, посвященной 85-летию академика А. Л. Яншина. — М.: Наука, 1998.

Прота В. Ф. Экология, здоровье и охрана окружающей среды в России: Учебное и справочное пособие. — 2-е изд. — М.: Финансы и статистика, 2000.

ЭКОЛОГИЯ: Учебник для технических вузов / Л. И. Цветкова, М. И. Алексеев и др., Под ред. Л. И. Цветковой. — М.: Изд-во АСВ, СПб.: Химиздат, 1999.

XX век: последние 10 лет. 1990 — 1991. Сб. статей из ежегодников «State of the World»: Пер. с англ. — М.: Прогресс-Пангея, 1992.