Швидкість обігу грошей та фактори, що їх визначають

Контрольна робота.

з фінансів.

Швидкість обігу грошей та фактори, що їх визначають Швидкiсть обiгу грошей — явище об «єктивне i визначається монетаристами як чинник, що впливає на стан грошового обiгу в країнi. Виходячи з кiлькiсного рiвняння.

PY.

I.Фiшера (Ms= ((), можна визначити (V) як спiввiдношення.

V.

PY.

V= (((.

M.

Показник (V) характеризує швидкiсть, з якою обертається одна грошова одиниця. Вiн показує, скiльки разiв у середньому на рiк певна грошова одиниця витрачається на купiвлю товарiв i послуг. Тобто вiн характеризує iнтенсивнiсть руху грошей у фукцiї засобу обiгу i платежу.

Швидкiсть грошового обiгу можна визначити як кiлькiсть обертiв, що робить грошовий агрегат (M1 або M2), щоб забезпечити визначений рiвень економiчної дiяльностi, який дорiвнює номiнальному ВВП. За цiєю формулою швидкiсть обiгу грошей у банкiвськiй статистицi розраховується як спiввiдношення номiнальної величини ВВП (PY) зокрема до агрегату (M1 або M2). Показник (V) показує скiльки разiв номiнальна грошова маса обертається при фiнансуваннi сукупних видаткiв або доходiв. Наприклад, у США в 1986 р. номiнальний ВВП складав 4400 млрд. доларiв, грошова маса (М1) дорiвнювала 673 млрд. доларiв, звiдси швидкiсть обiгу грошей V = 6.5 (4400/673).

Для аналiзу структури платiжного облроту окремо ведуться розрахунки швидкостi обiгу готiвкових i депозитних грошей. Зокрема:

показник обiгу грошей в платiжному оборотi — вiдношення суми безготiвкових коштiв, що проходять через банкiвськi поточнi рахунки до середньої величини грошової маси;

швидкiсть повернення грошей в каси установ банку ;

вiдношення суми поступлень грошей в каси банка до середньорiчної маси грошей в обiгу;

швидкiсть обiгу грошей в готiвковому оборотi — вiдношення суми поступлень i видач готiвки (включаючи оборот пошти) до середньорiчної маси грошей в обiгу.

Швидкiсть обiгу грошей визначається головним чином iнтесивнiстю тих економiчних процесiв, якi вiн обслуговує: змiнами обсягу, структур i ефективностi суспiльного виробництва, величини i швидкостi товарних потокiв на стадiї обмiну, розвитком ринкових зв «язкiв мiж суб «єктами процесу вiдтворення, збалансованiстю ринку та iн. Чим глибший подiл суспiльної працi, вища її продуктивнiсть, тим частiше i бiльше кожний виробник буде «викидати «товарiв у сферу обiгу, частiше продавати i купувати їх, прискорюючи обiг грошей. Але для цього потрiбна належна збалансованiсть попиту i пропозицiї на ринку, висока органiзованiсть ринкових вiдносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль у цьому вiдношеннi вiдiграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обiгу грошей.

Зростання ефективностi суспiльного виробництва скорочує перiод нагромадження вартостi для цiлей вiдтворення, прискорюючи повернення в обiг грошей, що обслуговують цiлi нагромадження в межах окремих iндивiдуальних капiталiв. Величезну роль у подоланнi стримуючого впливу грошових нагромаджень на обiг грошей вiдiграє рзвиток кредитних вiдносин i банкiвської системи. Завдяки йому навiть незначнi за обсягами нагромадження грошей знову направляються в сферу обiгу, прискорюючи свiй рух у межах обороту всього суспiльного капiталу.

Монетарна теорiя твердить, що швидкiсть грошового обiгу є змiнною величиною. Вважається, що показник (V) є обернено пропорцiйною величиною до пропозицiї грошей:

V = f (Ms).

I прямо пропорцiйною ставцi процента: V = f®. Прискорення обiгу грошей компенсує їх масу в умовах збiльшення обсягiв ВВП, коли зростаюча потреба в грошах задовольняється без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованостi економiки, коли грошовий попит випереджає товарну пропозицiю, прискорення грошового обiгу виступає додатковим iнфляцiйним чинником.

Уповiльнення грошового обiгу розширює мiсткiсть його сфери, що позитивно впливає на його стан навiть при незмiнностi обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповiльнення грошового обiгу завжди включаються в антиiнфляцiйнi програми як їх складова частина. Разом з тим слiд зазначити, що змiна швидкостi грошового обiгу не є прямим i повним вiдображенням змiни рiвня економiчної активностi (наприклад, реального ВВП). При зниженнi останньої сповiльнення обiгу грошей вiдбувається лише до певної межi, поки суб «єкти ринку не вiдчують загрози знецiнення грошей. За цiєю межею починають дiяти чинники, що прискорюють обiг грошей.

Швидкiсть обiгу грошей зростає, коли економiчнi агенти очiкують зростання альтернативної вартостi утримання грошових активiв у нацiональнiй валютi, наприклад, коли вони очiкують зростання номiнальних процентних ставок, або рiвня iнфляцiї, або зростання обмiнного курсу. На перший погляд, зростання швидкостi повинно призводити до збiльшення рiвня iнфляцiї так само, як це вiдбувається внаслiдок зростання грошової пропозицiї. Справдi, прискорення обiгу грошей вказує на зниження попиту на грошi. Якщо люди прагнутимуть тримати менше грошей, вони намагатимуться обмiняти їх на iншi товари, включаючи iноземну валюту. Наслiдком цього стане падiння обмiнного курсу та зростання цiн на споживчi товари. В умовах ринкового (вiльного) цiноутворення споживачi починають прискорювати купiвлю, щоб обiгнати зростання цiн i захистити себе вiд втрат. Коли знецiнення грошей досягає значних розмiрiв, виникає ажiотажний попит, «втеча «вiд грошей до товарiв, або до вiльно конвертованої iноземної валюти, що ще бiльше прискорює їх обiг i зумолює подальше знецiнення.

Пiсля стрiмкого падiння протягом 1992 року (що вiдображає зростання грошової маси), швидкiсть грошового обiгу (вiдношення ВВП до М2) зростала на протязi всього 1993 року, супроводжуючи прогресуючу гiперiнфляцiю, i це зростання тривало до лютого 1994 року. З березня до вересня 1994 року швидкiсть обiгу значно зменшилась у вiдповiдностi до зменшення темпiв iнфляцiї з одночасним збільшенням реальної готiвки. З жовтня 1994 року швидкiсть обiгу М2 знову зросла i досягла свого найвищого рiвня в сiчнi 1995.

Грошова маса i ВВП. Порiвнюючи змiни обсягiв ВВП i грошової маси за певний перiод часу можна встановити; якщо грошова маса зростає скорiше, нiж ВВП то швидкiсть обiгу грошей зменшується;, напроти, якщо грошова маса зростає повiльнiше, нiж ВВП, значить вiдбувається прискорення обiгу грошей.

Аналiз статистичних даних пiдтверджує, що тенденцiї змiни грошової маси i ВВП майже збiгаються. Звичайно, крива зростання грошової маси бiльш похила порiвняно з ВВП. Такий висновок має важливе значення, оскiльки пiдтверджує, що змiна попиту на грошi не повнiстю вiдповiдає коливання економiчної активностi, яка знаходить свiй вираз у динамiцi грошового обiгу.

Для того, щоб мати загальне уявлення про аналогiчнi змiни ВВП i грошової маси, необхiдно врахувати такi економiчнi ситуацiї:

— коли цiни стабiльнi, сума зарплати i обсяг товарообороту визначаються станом економiки, розширення виробництва вимагає додаткових платiжних засобiв тобто необхiдної кiлькостi грошей. Процес нагромадження грошей тут може вiдбуватись по-рiзному.

— при гiперiнфляцiї обсяг необхiдної грошової маси прямує за ростом величини ВВП, оскiльки рiст цiн i зарплата вимагають значно бiльшої маси грошей. Нагромадження грошей рiзко зменшується, оскiльки грошi перестають виконувати функцiю засобу нагромадження, а тому суб «єкти грошового ринку намагатимуться прискорити покупки товарiв, або знайти такi форми розмiщення грошей, якi були б менше чутливими до iнфляцiї.

НБУ: основи його організації та діяльності.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» у березні 1991 року на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР утворено Національний банк України, який є державним органом. Він «підзвітний Верховній Раді України».

Керівним органом Національного банку є Правління:

Правління Національного банку формується з 11 чоловік. До його складу входять: Голова Правління, його заступники та інші члени Правління.

Голова Првління Національного банку призначається Верховною Радою України строком на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради України.

Голова Правління Національного банку керує роботою Правління.

Заступники Голови Правління Національного банку та інші члени Правління призначаються Президією Верховної Ради України за поданням Голови Правління Національного банку.

Рішення Правління Національного банку приймаються звичайною більшістю голосів і оформляються постановою.

Правління Національного банку:

розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики, яуі затверджуються Верховною Радою України;

приймає рішення про рівень резервних вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків та процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;

затверджує нормативні документи з питань, що стосуються компетенції Національного банку України;

здійснює іншу діяльність відповідно до Статуту банку.

У своїй практичній діяльності Національний банк підтримує постійні контакти з урядом держави і в першу чергу з Міністерством фінансів України.

Національний банк України є:

центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

емісійним центром;

валютним органом;

органом банківського нагляду;

банком банків;

державним банком;

організатором міжбанківських розрахунків Центральний банк.

Як центральний банк держави Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Емісійний центр

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику. Карбування монет здійснюється в Україні на замовлення Національного банку.

Забезпечення економіки готівковими грошима (на сьогодні (купоно-карбованці) здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків.

Валютний орган.

Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику.

У сфері валютного регулювання Національний банк:

здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою Ураїни ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

У сфері валютного контролю Національний банк:

здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Банківський нагляд.

На Національний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів.

Зметою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи:

мінімальний розмір статутного фонду;

граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів;

показники ліквідності балансу;

розмір обов (язкових резервів, що розміщуються у Національному банку;

максимальний розмір ризику на одного позичальника;

Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком.

Банк банків.

З метою підтимки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, пов (язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки Ураїни.

Надання комерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банком через аукціон, що забезпечеє створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит.

Банк уряду.

Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів. За рішенням Верховної Ради України Національний банк може надавати уряду кредит на загальних засадах.

Згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» Національному банку забороняється пряме фінансування дефіциту державного бюджету.

Організатор міжбанківських розрахунків.

Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об (єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання.

Головною діяльністю Національного банку є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забезпечити стабільність національної грошової одиниці. У нашій державі нині триває формування фінансового ринку, ринку цінних паперів, який має стати основою зваженого грошового регулювання економіки. Продовжується створення умов для об (єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабільності національної грошової системи. Здійснюються заходи щодо прискорення формування цивілізованої банківської системи, підвищення рівня її ліквідності та надійності.

Зроблено перші, але, певно, найважчі кроки на шляху побудови центрального банку. Сворено необхідні грошово-кредитні механізми, інструменти, визначеного орієнтири економічного розвитку. Недалеко той час, коли Україна матиме розвинуту, міцну економіку, у форватері якої діятиме потужна банківська система на чолі з Національним банком незалежної України.

В складних умовах кризового стану економіки України у 1993;1996 роках продовжувався процес становлення банківської та грошової систем, створення умов для фінансової стабілізації в державі. Основними досягненнями є:

у забезпеченні стабільності національної валюти:

(проведення цілеспрямованої монетарної політики, яка була зорієнтована на макроекномічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції;

(досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют та стабільного паритету між офіційним і ринковим курсом;

(збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют;

(призупинення практики здійснення комерційними банками несанкціонавоної емісії платіжних засобів.

При проведенні грошової реформи:

(введення національної валюти (гривні;

(зміна масштабу цін;

(створення грошової системи держави.

В регулюванні готівкового обігу:

(постійне забезпечення наролного господарства готівкою;

(введення потужностей по виготовленню банкнот та створення Банкнотно-монетного двору.

У сфері валютного регулювання та валютного контролю:

(подальша лібералізація валютного ринку України, сприяння розвитку міжбанківського валютного ринку України;

(започаткування механізму здійснення валютних інтервенцій;

(посилення валютного контролю за уповноваженими банками та суб (єктами господарювання, які мають ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті.

При здійсненні банківського нагляду:

(нарощення статутного капіталу комерційних банків;

(посилення контролю за ліквідністю та надійністю комерційних банків.

В обслуговуванні державного бюджету:

(запровадження класичного механізму обслуговування дефіциту Державного бюджету через державні цінні папери;

(створення Депозитарію державних цінних паперів.

В організації розрахунків:

(створення національної платіжної системи із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів;

(запровадження механізмів міждержавних розрахунків.

В сфері обліку та звітності:

(розпочато реформування бухгалтерського обліку в банках згідно з вимогами монетарної статистики та нагляду за діяльністю комерційних банків;

(удосконалення системи звітності банків;

(запровадження практики щоденного складання звітних балансів по системі Національного банку України та по банківській системі в цілому.

Напрацювання нормативної бази з питань банківської даяльності.

Укріплення зв (язків з міжнародними фінансовими організаціями.

Створення інформаційної системи та випуск офіційних видань Національного банку України.

Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і була спрямована його діяльність.

Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі істини (коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому (через укріплення її обмінного курсу.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Національний банк України тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом, Всесвітнім банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, Центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Полщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, впровадження прийнятих у міжнародній практиці системи розрахунків, складання платіжного балансу тощо.

Нині Національний банк України має кореспондентські відносини більш як з 30 зарубіжними банками.

Моделі грошових реформ За характером проведення грошові реформи поділяються на три типи:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту (впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Обмін старої валюти на нову здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:

а. Необхідність поліпшення фізичних властивостей (зносостійкості, цупкості, захисту від підробки і т.д.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (в розумінні як можливостей виробництва банкнот вищої якості, так і вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв (банкоматів, електронних машин тощо.

б. Підвищення ефектифної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому випадку, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає невідкладною справою.

в. Необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад, зміна державної символіки тощо.

Усі наведені аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати обміном грошей.

2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або їх ще називають реформи «шокового» типу. Названі реформи передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру. Стосовно конфіскаційних обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:

встановлення ліміту на обмін банкнот;

замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо;

Мета подібних заходів (конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.

У випадках, коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються декларуванням доходів. У цьому випадку обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. Тобто до певного порогу старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного відповідно до встановленого ліміту обміну, який приблизно зберігає міру вартості, а далі (з понижуючим коефіцієнтом, якщо встановлено кілька послідовних порогів.

Крім того, конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих грошей на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для сум будь-якого розміру обміну, а не лише для тих, які перевищують певний поріг як у першому випадку.

Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені пороги, нерідко на тривалі строки з процентами, які мають, по суті конфіскаційний характер.

З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовфй формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному випадку коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч, реформа конфіскаційного типу розглядається економічно менш болісно, ніж інфляція, вона усе ж таки призводить до тих же політичних та соціальних наслідків, що й інфляція у вигляді підриву довір'я до держави, а також, певною мірою, несправедливого перерозподілу трудових доходів населення.

Згадані варіанти реформи застосовуються, якщо нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо вона визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших за змістом грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948р. Тоді криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найсильніше вона вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. В перший день реформи (20 червня всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини одержали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші (німецькі марки. В серпні за цим же курсом було здійснено обмін ще 20 марок. За таким же принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що знаходилась на руках населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне (стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відтворення і розвитку.

3. Реформи паралельного, або, як їх ще називають консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці (стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза завчасного знецінення «падаючої» валюти (грошової одиниці, що витісняється), сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має і явні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дозволяє не вдаватися до заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

У даному випадку ставиться інше вирішення проблеми (встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс між двома типами грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він однаковий (або емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є незмінним; якщо різний (то співвідношення буде визначатися фактичною купівельною спроможністю грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим же принципом, що й старі. Це й обумовлює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і при введенні нового франка у 1960 році. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. У 1994 році в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих за фіксованим співвідношенням.

Інша справа, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі (продовжують надходити в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа колишнього СРСР 1922;1924 років. Як відомо червінці емітувалися у вигляді редисконту векселів, тобто по суті були кредитними грішми (банкнотами). Тим часом, совзнаки продовжували випускатися в обіг як типові казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватися, та уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб'єктів господарювання.

В Україні з моменту запровадження гривні емісія карбованців була припинена. Протягом визначеного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками карбованцеві купони вилучалися з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно за тим же співвідношенням. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні враховувала кращий досвід інших країн.

Незважаючи на те, що грошова реформа в Україні уже стала надбанням історії, багато політиків і економістів продовжує висловлювати сумніви щодо правильності її проведення.

Для прикладу згадаємо грошову реформу в Західній Німеччині після другої світової війни, якою розпочалося «німецьке економічне чудо». Пропонуємо порівняти можливі вигоди для України від неконфіскованого підходу з тими збитками та «перевагами» у випадку будь-якої конфіскації.

Використана література:

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 383 с.

Гальчинський А.С.Теорія грошей. — К.: Основи, 1996. — 413 с.

Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. — К.: Основи, 1999. — 220с.

Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії / За ред. к.е.н., доц. П. Островерха, С.Реверчука. — Львів: Приватне видавничо-поліграфічне підприємство «Діалог», 1997. — 276 с.

Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. — 2000. — № 1. — С.20 — 24.

Макконелл Р.К., Брю Л. С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. — М.: Республика, 1995.

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. — 208 с.