«Крик болю i туги за рiдною Україною» у поезiї Павла Грабовського

" Крик болю i туги за рiдною Україною «у поезiї Павла Грабовського Сутнiсть лiрики талановитого українського поета Павла Грабовського, iм «ям якого пишається наша вiтчизняна лiтература, Iван Франко влучно передав словами: «Крик болю i туги за рiдною Україною ». I, дiйсно, коли читаєш щирi рядки, сповненi сердечного запалу, поєднаного з невимовним сумом, зримо вiдчуваєш муки поета-патрiота, вiдiрваного на довгi десятирiччя вiд рiдної землi, її культури, позбавленого можливостi працювати на нацiональнiй нивi.

…Останнiм часом в сучасному сьогоденнi ми часто застосовуємо це горде слово «патрiот », використовуючи його у запальних промовах й гаслах. Та чи розумiємо ми його так само глибоко, вiдверто, iз загостреним почуттям вiдповiдальностi, як розумiв справжнiй патрiотизм Павло Арсенович? Чи кожний iз сучасних «патрiотiв «може сердечно заявити, що служiння справi рiдного народу є його настановчим життєвим кредо? На жаль, мабуть, далеко не кожний.

Ось чому Павло Грабовський, який iз тридцяти восьми рокiв життя двадцять провiв у засланнях за свої патрiотичнi переконання, розкриває сучасним українцям незбагнену для багатьох рiч: якщо у людини є батькiвщина, рiдна земля, — це вже неабияке щастя! Втрата її - велике горе, що дорiвнює смертi. У вiршi «Рiдний край «поет говорить:

Дома все тебе дратує,.

Порошинка дошкуля;

Хто що скаже, пожартує, ;

Втiк би зараз вiдцiля…

А не вспiвши край свiй кинуть,.

Туга зараз забере;

Спогадання роєм линуть,.

Забувається все зле.

Читаючи цi рядки, я чомусь пригадала цикл нарисiв — листiв сучасного харкiв «янина — емiгранта iз Канади, якi є нiби iлюстрацiєю до наведеного уривка.

th.

ького визначили i пафос його творчостi. У пристрасному заклику «Уперед за край рiдний та волю », яким починається вiрш «Уперед «виражено найзаповiтнiшi бажання поета. Тут органiчно поєдналися його любов до України з прагненням побачити її народ звiльненим вiд важкого ярма, що отруювало життя знедоленої людини:

Щоб Русь порiзнена устала.

З-пiд вiковiчного ярма.

I квiтом повним розцвiтала.

У згодi з ближнiми всiма!

(«До Русi — України »).

У поезiях збiрки «Пролiсок «(1894) вилилася туга за рiдним краєм, за близькими людьми, за тiєю громадською працею, якiй поет вiддав увесь свiй юнацький запал. Власне, саме з цiєї збiрки патрiотична тема стала провiдною у творчостi Грабовського i реалiзувалася у багатьох творах, джерелами яких були згадки про батькiвщину, розмови з ув «язненими українцями, книжки про Україну, її iсторiю.

Поет подає символiчний образ рiдної України, називаючи її «серце-нене «(«До України »), закликає всiх зiбратися «докупи «пiд єдиним гаслом: «Шлях любовi та освiти нас навiки поєдна! «(«До українцiв »).

Все, що стосувалось України, турбувало серце митця; велику увагу вiн придiляв єднанню й самобутностi української нацiї. Щоб зберегти себе як народ, зазначав Грабовський, українцi мають «дорости до загально освiтнього рiвня «(«Лист до молодi української «), а це можливо тiльки за збереження й розвитку питомих нацiональних традицiй.

Поетичний образ України постає з рядкiв творiв з ностальгiйним мотивом («Україна приснилась менi », «Сон », «Далеко »). Картини чарiвної українською природи, побуту протиставленi суворiй сибiрськiй реальностi, пiдкреслюють глибоку тугу поета-патрiота за рiдною землею.

Я вважаю, що в наш час патрiотичних гасел доречно частiше звертатися до поезiй Грабовського, якому є що сказати нам.