Фінансова діяльність

Фінансова діяльність Зміст і форми фінансової діяльності Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості;

збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків. Інструментом виконання цих завдань є розробка перспективних і поточних фінансових планів (бюджетів) підприємства, в яких узагальнюються його доходи і видатки за певний період (рік, квартал, місяць). Фінансові плани розробляються в процесі планування діяльності підприємства. Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна. Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов «язані з діяльністю підприємства:

внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов «язання, державні субсидії.

Поряд з поділом фінансування на внутрішнє і зовнішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх коштів. До сторонніх коштів належать ті, які треба повертати, тобто боргові зобов «язання. Всі ішів кошт виступають як власний капітал.

Важливою формою фінансування є кредит — платне надання грошей або інших цінностей в борг на певний час. залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно виникає ризик, пов «язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати процентів. Кредитна політика підприємства базується на порівняльному аналізі можливого прибутку від використання кредитних ресурсів і додаткових витрат у вигляді процентів та необхідності підтримання певного співвідношення між заборгованістю і власним капіталом. З цього боку, низька частка кредиту у загальному капіталі підприємства понижує його фінансові можливості та прибутковість, а з іншого — надмірна заборгованість, що не покривається власним капіталом, підвищує ризик у спроможності сплати боргів, підриває довіру інвесторів і, як наслідок, понижує ефективність діяльності. З урахуванням цих чинників вибирається оптимальне співвідношення власного і стороннього капіталу в конкретних умовах. Поряд з зазначеним треба мати на увазі, що при високій інфляції кредит може використовуватися як метод боротьби з її негативними наслідками. Якщо рівень інфляції вищий за кредитну процентну ставку, то кредит вигідний незалежно від його використання.

Кредит має різні форми відповідно до того, що кредитується і на який термін. Передусім поділяють кредити на грошові і майнові. У першому випадку в борг передаються гроші, у другому — майно у формі матеріальних цінностей чи нерухомості. За терміном відрізняють кредити короткострокові (до одного року) й довгострокові (більше одного року). Грошові кредити, як коротко-, так і довгострокові, видаються переважно банками. Однією з форм довгострокового кредиту є випуск підприємством облігацій як різновиду цінних паперів. У відносинах між підприємствами формою короткострокового грошового кредиту вважаються платіжні аванси при виготовленні складних виробів (кредит покупця). Цей кредит називають комерційним. Більш широко між підприємствами застосовуються кредити у негрошових формах, до яких належать товарний кредит, оренда і її різновид лізинг.

Товарний кредит — це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому у товарній формі шляхом відстрочки платежу за поставлену продукцію (кредит постачальника). При товарному кредиті боржник може оформляти своє зобов «язання у вигляді векселя — документа, який надає право його власнику одержати зазначену у векселі суму в установлений термін. Товарний кредит широко застосовується на практиці, як засіб розширення сфери ринку і збільшення обсягу продажу продукції.

Спеціальною формою довгострокового кредиту є Оренда — засноване на договорі строкове володіння і користування майном. При оренді орендодавець надає у розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну для сторін орендну плату. Порівняно з купівлею об «єктів їх оренда має як переваги, так і недоліки. Перевагою оренди для орендаря є те, що вона не потребує великих початкових інвестицій на придбання майна. Ще одна перевага оренди в тому, що ризик техніко-економічного старіння орендованого устаткування несе орендодавець. Разом з цим оренда обмежує підприємницьку діяльність орендаря, бо він не має повного контролю над орендованим майном, воно залишається власністю орендодавця. Тому доцільність оренди у кожному конкретному випадку вимагає ретельного обгрунтування.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець — лізингова компанія (лізингодавець) купує об «єкти оренди, передусім устаткування, у підприємств-виготовлювачів і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні оренди її об «єкти залежно від умов договору повертаються лізингодавцю, орендуються на новий термін або викуповуються орендарем.

Цінні папери і їх обіг Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів, до яких належать, насамперед, акції та облігації.

акція ~ це цінний папір, який надає право власності на частку майна і прибутку акціонерного підприємства. випуск і продаж акцій дозволяє підприємству мобілізувати в значних обсягах капітал для інвестування. Випускають акції звичайні та привілейовані (преференціальні). Звичайні акції надають право участі в управлінні акціонерним ідприємством (право голосу на зборах акціонерів, право обрання у керівні органи), але не гарантують певної величини доходу (дивіденду).

Привілейовані акції забезпечують їх власникові фіксовані дивіденди, але не дають права голосу при вирішенні питань діяльності підприємства. Частка привілейованих акцій у загальній їх кількості законодавче обмежується.

Облігація як. різновид цінних паперів є зобов «язанням емітента виплачувати власникові фіксований щорічний доход (процент) і в зазначений термін повернути вартість боргу (викупити облігації). Тому виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу.

Найбільш масовими цінними паперами є звичайні акції, але поряд з ними випускаються привілейовані акції і облігації. Питання, які цінні папери випускати, вирішується з урахуванням конкретних обставин діяльності підприємства і умов на ринку цінних паперів. Так, купівля облігацій є надійнішим інвестуванням, ніж придбання акцій, бо забезпечує повернення грошей і фіксований доход. Купівля акцій, особливо звичайних, є ризикованішою операцією. Але у разі ефективної роботи акціонерного підприємства власник акцій одержує високий доход у вигляді дивідендів і приросту їх ринкової ціни (курсової вартості).

Власник акції одержує частину корпоративного прибутку, що називається дивідендом. На відміну від виплат фіксованих процентів на облігації і дивідендів на привілейовані акції дивіденди на звичайні акції не є контрактним зобов «язанням підприємства. Спочатку проводяться розрахунки з власниками облігацій, потім — привілейованих акцій і в останню чергу виплачуються дивіденди на звичайні акції, їх величина залежить від чистого прибутку, що розподіляється, і загальної кількості акцій. В окремих випадках дивіденди можуть виплачуватися не грошима, а додатково випущеними акціями. Таку форму _розрахунків з акціонерами іноді застосовують підприємства, які .швидко розвиваються за рахунок інвестування значної частини прибутку. Це здебільшого влаштовує обидві сторони: підприємство зберігає додаткові кошти для інвестування, акціонери одержують акції з високим ринковим курсом.

Цінні папери постійно знаходяться в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом. Курс акцій залежить від ряду чинників (рентабельності акціонерного підприємства і відповідної величини дивіденду, його становища на ринку (фінансової стабільності, перспектив розвитку тощо) і визначається за формулою Ца-Пд/Р,.

де Ца —ринковий курс акцій;

Пд — дивіденд на акцію в грошових одиницях;

Р — ставка дисконта (для звичайних і привілейованих акцій може бути різною внаслідок неоднакового ризику).

Ринковий курс облігації визначається з урахуванням обмеження доходу за часом і наступного відшкодування номінальної її вартості.

де Цоб — ринковий курс облігації;

П — кількість років до терміну погашення облігації;

Поб — річний доход від облігації в грошових одиницях;

Цоб.н — номінальна вартість облігації.

Крім акцій та облігацій є й інші різновиди цінних паперів. Це вже названі вище векселі, а також деякі похідні від акцій документи, наприклад, сертифікати, йпціони тощо.

Доход Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності; її доходність і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу (інвесторів), кредиторів, державні органи, в першу чергу податкову службу, фондові біржі, які займаються купівлею-продажем цінних паперів та ін.

Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його прибуток, іноді його замінюють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансового стану застосовують ряд відносних показників і коефіцієнтів. Послідовно їх розглянемо, почавши з найбільш загального — доходу.

Показник «доход «досить поширений серед економічних показників на макроі мікрорівнях, у побуті (доход національний, підприємства, сім «ї, громадянина). Зміст його є не однозначним. Часто цим поняттям позначають загальну виручку чи суму грошових надходжень підприємства або окремої особи. Іноді доход ототожнюють з прибутком. Це крайні тлумачення доходу. У сфері підприємницької діяльності офіційно визнано, що доход — як показник фінансових результатів — це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Таким чином, у доході заробітна плата розглядається як його елемент, а не різновид витрат. Таке розуміння доходу відповідає глобальній макроекономічній меті виробництва, але є суперечливим на рівні підприємства, де зарплата формально має різну інтерпретацію залежно від форми власності на умови і результати виробництва. Працівники підприємства, які є його власниками (індивідуальні, колективні підприємства), розглядають свою зарплату як доход підприємства, а зарплату найманих працівників — як елемент витрат. Але це формальне, поверхове сприйняття. Від форми власності економічна суть зарплати не міняється.

Практичне значення показника доходу полягає в тому, що він характеризує загальну суму коштів, яка поступає підприємству за певний період і, за вирахуванням податків, може бути використана на споживання та інвестування. Доход іноді є об «єктом оподаткування.

Загальна Величина доходу підприємства включає доход від:

реалізації продукції, робіт, послуг;

реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів);

позареалізаційних операцій (пайової участі у. спільних підприємствах, здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або витрат від економічних санкцій тощо).

Доход від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними та прирівняними до них витратами у собівартості реалізованої продукції. При цьому у величині доходу не враховуються податок на добавлену вартість і акцизний збір.

До матеріальних належать витрати, які включаються у відповідний елемент кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати на: амортизацію основних фондів, відрахування на соціальні потреби, платежі та виплати, які об «єднуються у кошторисі виробництва під назвою «Інші витрати ». Таким чином, до матеріальних і прирівняних до них витрат належать усі елементи витрат кошторису виробництва за винятком заробітної плати. Співвідношення її і матеріальних витрат у кошторисі виробництва дозволяє розрахункове визначити матеріальні витрата у собівартості реалізованої продукції.

Обчислимо доход від реалізації продукції за планом на наступний рік на підставі даних розділу 16.2, якщо обсяг реалізованої продукції передбачається у сумі 11 108тис.г.о. (без врахування податку на добавлену вартість і акцизного збору).

Частка витрат на заробітну плату у кошторисі виробництва.

2300/10 000×100=23%.

Витрати на оплату праці у собівартості реалізованої продукції.

9702×23/100 = 2231 тис. г. о.

Матеріальні та прирівняні до них витрати у собівартості реалізованої продукції.

9702 — 2231 = 7471 тис. г. о. Доход від реалізації продукції.

11 108 — 7471 = 3637 тис. г. о.

Ця ж величина може бути обчислена як сума заробітної плати у собівартості реалізованої продукції і прибутку:

2231 + (11 108 — 9702) =3637 тис. г. о.

Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна — це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію, відповідно доход відреалізації основних фондів — різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію.

На підприємствах, для яких доход є об «єктом оподаткування, після вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний та страховий. Фонд споживання використовується на оплату праці персоналу підприємства (фонд зарплати) і виплати за підсумком роботи за певний період, за частку у статутному майні (дивіденд), матеріальну допомогу тощо.

Прибуток і рентабіельність.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності — персонал.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймі стабілізувати її на певному рівні.

Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход, тобто вона включає прибуток від: реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції є основною складовою загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції (без врахування податку на добавлену вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю. За даними, наведеними вище, прибуток від реалізації продукції на наступний рік Пр складе Пр = 1108 — 9702 = 1406 тис. г. о.

з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості та цін. Але цей метод, орієнтований на велику частку порівняльної продукції в загальному її обсязі, не знайшов широкого застосування в умовах динамічного виробництва ринкової економіки.

Прибуток від реалізації матеріальних цінностей, майна і позареалізаційних операцій обчислюється аналогічно доходу, тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис. 1. Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за рез;/льтатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Рис. 1. Схема використання прибутку підприємства.

Останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень від нормального обігу коштів або додаткової їх потреби. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.

Треба мати на увазі, що в ряді країн з розвинутою ринковою економікою є деякі особливості щодо термінології та порядку обчислення прибутку. Поширені такі різновиди прибутку: валовий прибуток — різниця між виручкою і прямими витратами; прибуток від операцій — валовий прибуток за вирахуванням адміністративно-господарських витрат, які приблизно відповідають нашим загальногосподарським витратам; прибуток до виплати податку — прибуток від операцій за мінусом процентів за кредит; чистий прибуток — попередня величина прибутку за вирахуванням податку.

Таким чином, нашому поняттю валового прибутку відповідає прибуток від операцій, а зарубіжний зміст чистого прибутку тотожний нашому чистому прибутку за вирахуванням процентів за кредит.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності. Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має ряд модифікацій. Передусім слід відрізняти рентабельність застосованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції (витрат на її виробництво).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів залежно від охоплення останніх може обчислюватися як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціонерного) капіталу.

Рентабельність виробничих фондів (Рв) -традиційний показник на наших підприємствах, який називають на практиці рентабельністю виробництва, обчислюється за формулою Рв=П/Ко (100,.

де П — загальний (валовий) прибуток підприємства за рік, т.о.;

Ко — середня величина основних виробничих фондів і оборотних коштів підприємства за рік, г. о.

Треба мати на увазі, що така методика обчислення рентабельності виробництва є дещо неконкретною. Вона завищує цей показник, оскільки загальний прибуток містить надходження не тільки від виробництва, але й від інших форм діяльності. Це треба враховувати при аналізі ефективності виробництва.

Рентабельність сукупних активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства.

Ра = П/Ка (100,.

де Кд — середня сума активів балансу підприємства, г. о.

Рентабельність власного (акціонерного) капіталу (Рв) показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів.

Рв = Пч/Кв • 100,.

де Пц — чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за кредит, г. о;

Kg — власний капітал, т.о.

Величина власного капіталу приймається за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за мінусом всіх боргових зобов «язань. Цей показник рентабельності цікавить в першу чергу акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її ви0робництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність реалізованої продукції (Рд).

рп = Пр/Ср • 100.

де Пр — прибуток від реалізації за певний період, т.о.;

Ср — повна собівартість реалізованої продукції, т.о. Рентабельність продукції може обчислюватись також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник застосовується у зарубіжній практиці.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність певного виробу обчислюється за формулою Рі = (Ці - Сі)/Сі •100,.

де Pі — рентабельність І-го виробу, %;

Ці Сі — відповідно ціна і повна собівартість І-го виробу, г. о.

Рівні модифікації показника рентабельності широко використовуються у економічному аналізі та прийнятті підприємницьких рішень.

Оцінка і діагностика фінансового стану.

Прибуток (доход) і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу — підсумкового синтетичного документу про наявність і використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року).

Оскільки структура балансу наших підприємств поступово змінюється у напрямку адаптації до ринкових умов, для ілюстрації візьмемо спрощений баланс, побудований згідно з міжнародною практикою. Він показаний у табл. 1. Баланс має дві частини: актив, який показує напрямки розміщення коштів (капіталу), і Пасив, що характеризує їх джерела. Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке у балансі поділяється на дві групи: фіксовані й поточні активи.

Фіксовані активи — це майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій, яке має тривалий термін обігу (більше року), передусім основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення та ін. Фіксовані активи ще називають основним капіталом. Основні фонди і нематеріальні активи у балансі оцінюються по їх повній вартості, але у підсумок включаються по залишковій вартості, тобто за врахуванням амортизаційних відрахувань (зносу).

Поточні активи включають мобільні елемент майна з коротким терміном обігу (до одного року). До них належать оборотні кошти і цінні папери, що швидко реалізуються.

Таблиц 1. Баланс підприємства за станом на,… 199… p. (тис. г. о.).

Актив Сума Пасив Сума фіксовані активи — всього.

в тому числі:

1. Основні фонди.

2. Амортизаційні відрахування (вираховуються) 3. Нематеріальні активи.

4. Інше майно.

15 400 (-4400).

— Власний капітал ;

Всього.

в тому числі:

1. Внески власників (статутний капітал).

2. Нерозподілений прибуток.

3. Інші джерела.

;

Довгострокові зобов «язання ;

Всього.

в тому числі:

1. Довгострокові кредити.

2. Облігації.

Поточні активи ;

всього.

в тому числі:

1. Гроші на банківських рахунках і у касі.

2. Цінні папери.

3. Дебіторська заборгованість.

4. Запаси продукції.

5. Запаси матеріалів і незавершеного виробництва.

6. Виплати майбутніх періодів ;

1500 5200.

Короткострокові зобов «язання — всього.

в тому числі:

1. Короткострокові кредити.

2. Кредиторська заборгованість.

3. Інша короткострокова заборгованість.

1520 2200.

Всього активів 23 420 Всього пасивів 23 420.

Поточні активи мають здатність досить швидко перетворюватися у гроші. Цю здатність називають ліквідністю. Поточні активи більш ліквідні ніж фіксовані. В свою чергу окремі різновиди поточних активів мають різну ліквідність. За умов нормального функціонування економіки найбільш ліквідні активи — це гроші, цінні папери, на які є попит на ринку, та дебіторська заборгованість.

Меншу ступінь ліквідності мають товарно-матеріальні запаси та затрати (у незавершене виробництво, майбутніх періодів). Але це загальні оцінки. Вони можуть змінюватися в конкретних економічних ситуаціях під впливом макроі мікроекономічних чинників (неповноцінна грошова одиниця і обмін у формі бартеру, інфляція, криза платежів тощо).

Пасиви балансу поділяються на дві групи: власний капітал (кошти) і чужий у різних формах заборгованості (зобов «язань). Власний капітал створюється з двох основних джерел. Перше — внески власників підприємства при його організації або виручка від продажу акцій акціонерного товариства. Цю складову власного капіталу прийнято у нас називати статутним фондом (капіталом). Друге основне джерело ~ акумульований (нерозподілений між власниками і працівниками) прибуток, який утворюється від діяльності підприємства.

Боргові зобовязання у балансі поділяються на довгоі короткострокові. Довгострокові ~ це ті зобов «язання, які погашаються не раніше ніж за рік від дати складання балансу, короткострокові — в межах року. Короткострокові боргові зобовязання включають не тільки кредити, але й різні форми кредиторської заборгованості: за одержані товари, аванси, видані векселі, за розрахунками по оплаті праці, виплаті податків, обов «язковим відрахуванням на соціальні заходи тощо. Сума пасивів балансу завжди дорівнює сумі активів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства.

Ступінь заборгованості обчислюється шляхом ділення боргових зобов «язань на активи підприємства:

Кзаб = Кб/Ка ,.

Де Кзаб ~ коефіцієнт заборгованості;

Kб — боргові зобов «язання підприємства, т.о.;

Kа — сукупні активи підприємства, т.о.

За даними табл. 1:

Кзаб = 8920/23 420 = 0,38.

Це означає, що активи підприємства на 38% покриваються за рахунок боргів. Така величина показника в межах прийнятного. Якщо Кзаб > 0,5, то сильно зростає ризик щодо сплати боргів і занепокоєння кредиторів.

Поряд з коефіцієнтом загальної заборгованості часто обчислюється коефіцієнт довгострокової заборгованості, який показує частку довгострокових боргів у фінансуванні активів підприємства. Аналіз заборгованості, оцінка співвідношення зобов «язань дозволяє з «ясувати, наскільки раціональною є структура капіталу і ризик для інвесторів і кредиторів.

Фінансовим забезпеченням повернення боргів є власний капітал. Потенціальні можливості підприємства розраховуватися з боргами характеризуються коефіцієнтом забезпечення боргів:

Кз.б = Кв/Кб, Де Кз. б — коефіцієнт забезпечення боргів;

Kв — власний капітал, г. о.

Згідно з даними балансу Кз. б == 14 500/8920 = 1,63.

За своїм змістом цей показник близький до коефіцієнта заборгованості, тільки має зворотну спрямованість. Якщо Кз. б 8,1, то це значить, що підприємство може сплатити борги власним капіталом.

Ліквідність підприємства як його здатність оперативно перетворювати активи у платіжні засоби для оплати короткострокових зобов «язань виражається двома показниками: коефіцієнтом поточної ліквідності та коефіцієнтом термінової ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кп.л) обчислюється відношенням поточних активів і короткострокових зобов «язань:

Кп.л = Ка. п/Кб.к ,.

де Ка. п — поточні активи підприємства, т.о.;

Kб.к — короткострокові зобов «язання, т.о.

З використанням даних балансу Кп. л = 12 200/4920 = 2,5 .

Якщо рп. л <- 2, то платежеспроможність підприємства невисока і воно має певний фінансовий ризик. При надто високому Кп. л (більше 3—4) може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів. Потрібний їх аналіз. На оптимальну величину цього коефіцієнта за конкретних умов впливає ряд чинників і передусім частка товарно-матеріальних запасів у поточних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами і оперативно оплачуваними дебіторськими зобов «язаннями є прийнятним нижче співвідношення поточних активів і короткострокової заборгованості (до 2) і, навпаки, підприємства, в поточних активах яких велика частка товаро-матеріальних запасів, це співвідношення повинні підтримувати на більш високому рівні.

Коефіцієнт термінової ліквідності (Кт.л) — це відношення активів високої ліквідності та короткострокових зобов «язань, тобто Кт. л = Ка. л/Кб.к, Де Ка. л — поточні активи високої ліквідності, г. о.

Якщо у нашому балансі за активи високої ліквідності вважати гроші, цінні папери і дебіторську заборгованість, то Кт. л = 1300 + 1700 + 2100/4920 = 1,04.

Така величина Кт. д означає, що на підприємстві короткострокові зобов «язання забезпечені й борги можуть бути швидко сплачені.

Фінансова активність підприємства характеризується такими показниками як середній період оплати дебіторської, кредиторської заборгованості та оборотність товарно-матеріальних запасів. Одного балансу для аналізу цих показників недостатньо. Потрібні інші звітні дані.

Середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства обчислюється за формулою.

tд = Кд (Дк /Пппр.

tд — середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями, днів;

Кд — заборгованість покупців (дебіторська заборгованість), г. о.;

Дц — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90);

Ппр — обсяг продаж за розрахунковий період, т.о.

За період платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються у гроші. Його скорочення економічно вигідне. Зростання порівняно з встановленим терміном або минулим роком є небажаним і потребує з «ясування причин.

Середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам визначається співвідношенням:

tк = Кк Дк /М де tк — середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам, днів;

Кк — заборгованість підприємства постачальникам, т.о.;

М — обсяг закупки сировини і матеріалів за розрахунковий період, т.о.

Скорочення tк за інших рівних умов не є сприятливим для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: поліпшення для підприємства умов розрахунків, відсутність коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

Оборотність товарно-матеріальних запасів обчислюється як відношення обсягу продаж до величини запасів.

Nоб = Ппр/Мз, де Nоб — кількість оборотів (оборотність) товаро-матеріальних запасів за певний період (рік, квартал);

Мз ~ середня величина запасів за той же період, г. о.

Цей показник має самостійне значення внаслідок того, що товаро-матеріальні запаси є істотною часткою поточних активів і найменш ліквідні серед них. Прискорення їх оборотності свідчить про підвищення ефективності виробничої і комерційної діяльності, поліпшення фінансового стану.

Загальний (валовий) прибуток податок Чистий прибуток Рзподілений прибуток Виплати власнпикам (акціонерам) Виплати персоналу підприємства.

Інші напрямки використання прибутку Загальний (валовий) прибуток Загальний (валовий) прибуток Загальний (валовий) прибуток.