Моє село — Прокурава

Реферат.

Моє село — Прокурава ПЛАН.

І. Вступна частина.

Походження назви села.

Географічне розміщення.

Історичні документи, які засвідчують про походження села.

ІІ. Основна частина.

Розвиток побуту.

Розвиток культури й мистецтва за час існування села від ХVІІ ст. До сучасного періоду.

Видатні люди села і їх участь у розвитку с. Прокурати.

Участь односельчан в політичному і громадському житті. Народні умільці села.

ВСТУПНА ЧАСТИНА.

Село Прокурава, Косівського району, Івано — Франківської області розташоване в мальовничому куточку Карпатських гір. Прокурава — зелена казка України. Хто хоч раз гостював у нашому селі, той переконався у справедливості цих слів. Сріблиться, б'ється дзвінко об стрімкі береги і розсипає сонячними бризками чисті хвилі гірська річка Пістинька. Пройдіться стежками, гірськими плаями, вдихніть п’янкого смерекового повітря — і ви обов’язково приїдете ще не раз на побачення до гір та бурхливих потоків, до гостинних прокурчан, щоб повніше відчути чарівність казки, навіяної мистецтвом народних майстрів — простих і щедрих людей, у творіннях яких відбилася поетична краса села.

Прокурава, Прекурава, Прокурява, Пекурива. За переказами назва села походить від того, що приблизно 300 років назад наїздив економ, або так званий панський прокуратор, який пізніше тут поселився. Село лежить 420 метрів над рівнем моря. Воно віддалене на 23 кілометри на захід від міста Косова, 15 кілометрів на полудневий захід від села Пустинь. Село межує від сходу — із селом Шешори, від півдня — із Брусторами, від заходу — із селом Космачем, від півночі - із селом Рушором. Село Прокурава розкинена серед гір Карпат, простягаючись між численними гірськими потоками, яких води допливають до ріки Пістинька, до пливу Пруту.

Точніше село Прокурава розкинене на головній частині скелі Віршини (розгалуження Карматури), а на її полудневих узбіччя заслонене від заходу Сигленим, а від північної сторони — Тарницею. Така саме локація села Прокурави є знаменитою для курортів.

Село складається з кутків: Центр, Горішня, Заріччя, Потік, Кутівка, Посіч, Козарки, Лаз, Кути, Бондарево, Дворище, Поліни, Подерей, Гига, Жоліб, Берег, Стінка, Прочерти, Мочера, Бар дівка, Гричевська, Левадка, Менники, Царина, Грунь. Річка Пістинька тече вздовж села і ділить його на дві частини.

Історія міст і сіл УРСР. Київ, 1971, с. 133.

На основі запитальника Гуцульського Дослідного Інституту.

В старовину село Прокурава належало до Руси — України. Від 15 століття воно належало до Польщі, від половини ХVІІ до Австро — Угорщини, в 1918 році до ЗУНР, від 1920 року до Польщі, від 1939 року до УРСР. Перші писемні згадки про село йдуть ще з кінця ХVІІ століття. Перша письмова згадка про село 1638 рік. Перша письмова згадка про село ё638 р.

Село Прокурава належало до домінії Уторопи, Станіславського циркулу, з 1811 року — циркулу Коломия.

В селі Прокурава Коломийського округу Снятинського повіту була парафіяльна школа, заснована 1850 року.

В 1857 році в селі було орної землі 86 моргів, лугів і городів — 662 морги, пасовищ — 579 моргів, лісу селянського — 112 моргів, лісу державного — 430 моргів.

У 80-х роках ХІХ століття село Прокурава мало державної власності 430 моргів, а гуцули із села мали 1409 моргів. В 1857 році тут було 786 мешканців, а в 1870 році село Прокурава начислювало — 750 мешканців. В 1880 році в громаді було 874 греко — католики.

Отже із вищих статистичних даних бачимо, що село Прокурава збільшилося в кількості свого населення й то на протязі досить короткого часу.

Опираючись на дещо пізніші статистичні дані бачимо, що загальний простір села виносив 10,9 км². З того простір рільних вжитків виносив 4,88 км, а орної землі 1,16 км². Мешканевих домів на день 30 вересня 1921 року було 195 хат, 985 жителів, 252 голови великої рогатої худоби, 30 коней, 959 овець, 7 кіз, 72 свиней. 66 вуликів, ріллі 92 морги, лугів 622 морги, городів 30 моргів, пасовищ 558 морг, лісів 535 моргів.

Йосифінська і францисканська метрика, ст. 250.

На основі запитальника Гуцульського Дослідного Інституту.

Історія міст і сіл ІваноФранківської області. Київ, 1971, с. 133.

В.Шухевич. Історія Гуцульщини.

Населення займалося випасом худоби, особливо розводили овець, кіз. Виробляли різні дерев’яні предмети хатнього вжитку: ложки, макогони, тачівки, маглівниці, лопати, коновки, бербениці. В лісі збирали ягоди, гриби, які сушили. З цими виробами та сушеними грибами йшли в Косів і Коломию, або аж за Дністер і там міняли на зерно — хліб. Повертались із заробком додому.

Як подають джерел з 1880 року у селі Прокурава була церква Непорочної Діви Марії. Це була церква дерев’яною та в тому часі дуже старою. Само вже село в тому часі належало до парафії села Шешори, яка віддалена на 12 км.

За тематизмом з 1935 року в селі Прокурава була церква Соборно Пречистої Діви Марії, побудована в 1889 році, в які було 1267 парафіян. Душ пастирем для парафіян був отець Миколай Кейван народжений у 1864 році, рукоположений 1897 році. Був одружений. По церкві діяло церковне братство без статутів та Товариство Апостольської Молитви, які у досить великій мірі, причинилися до піднесення громадсько — церковної діяльності серед мешканців села.

Багатьом біднякам доводилось наймитувати своїх багачів куркулів, які мали по 15−18 га землі, в селі діяли опришки. В опришках з села був Мосорук (ім'я невідоме), 1817 року народження. Сам він був ватажком. Опришки проходили через гори: Тарниця, брусний, які знаходяться на території села Прокурава. На горі Брусний в селі ще й досі є великий камінь, в якому є печера. Тут перебував Довбуш і цей камінь назвали його іменем.

1.Тематизм Станіславської єпархії з 1935 року.

2.З уст Чекурака Романа Петровича.

Щодо культурно — освітньої праці, то вона концентрувалася в читальні «Просвіта», де були аматорські гуртки, хори і бібліотека. Громадсько — політичну роботу проводили головним чином радикальна партія і УНДО (Українська Національно Демократична Організація). Радикальна партія була дує популярна на Гуцульщині. При цьому треба зазначити, що радикальна партія під час польської окупації займалася не тільки підготовкою та проведенням виборів до місцевих урядів, чого досі не було.

Молодь села за часів австро — угорської окупації горнулася до спортивної організації «Січ», а за польської окупації до таких спортивних організацій як «Луг» і «Каменярі». В цих спортивних організаціях якраз і проходило організоване життя місцевої влади.

В селі існували світські організації, як для прикладу, читальня 2Просвіти". Із її звіту з 1.01.1906 року можна довідатись, що читальня мала 31 членів, а в її бібліотеці було 72 книжки. Головою читальні був отець Іван Рогужинський.

А через два роки пізніше, тобто на день 31 грудня 1909 року читальня «Просвіти» начислювала 32 члени. У бібліотеці читального залу налічувалось 81 книжка та головою читальні був далі отець Рогужинський.

Коли почалася перша світова війна 1914 року в селі організувався загін українських січових стрільців на чолі з Герасим’юком Іваном Онуфрійовичем.

«Громадський голос», Львів 21 липня 1934, с. 2.

Звіт товариства «Просвіти» від 1.01.1906 до 1907 років. с. 87.

Календар «Просвіти» з 1910 року.

А саме молоді відважні хлопці Прокуравські: Бойцуняк Дмитро, Годим’як Федір, Данилюк Іван, Лавринюк Юрій, Лавринюк Василь, Лесюк Петро, Лесюк Юрій, Максим’юк Микола, Микитин Іван, Микитин Ілля, Микитин Максим, Микитин Петро, Микитин Дмитро, Матійчук Федір, Матічук Ілля, Матійчук Петро, Мосорук Ілля, Нерестюк Юрій, Павлюк Василь, Павлюк Петро, Павлюк Ілля, Павлюк Микола, Павлюк Михайло, Петрів Дмитро, Петрицюк Василь, Сіщук Михайло, Сіщук Микола, Словак Кирило, Тарасюк Василь, Федорук Микола.

Не повернулися додому Павлюк Петро, Петрів Дмитро, Павлюк Ілля, Микитин Максим, Максим’юк Микола, Нерест юк Юрій, Лесюк Юрій, Микитин Іван, Матійчук Ілля.

Микитин Дмитро Федорович перейшов на бік Червоної Армії і брав участь у встановленні Радянської влади на Вінниччині, жив донедавна в селі Тарасівці.

Як і по всій Галичині, 1937 році в нашому селі в честь шани і пам’яті загиблим січовим стрільцям була висипана могила, яка на жаль, місцевою владою за сталінським наказом стерта з лиця землі.

В наші дні 30 червня 1991 року відновлена могила Січовим стрільцям на тому самому місці. Автор — Матійчук Богдан Михайлович.

З 1920 року Галичина опинилася під Польщею. Став інший правитель але життя продовжується. Став новий уряд не кращий за австрійський. Відновила свою діяльність школа, прийшли нові вчителі: сім'я Костецьких — Станіслав і Ванда. Поляки по національності але добре володіли українською мовою. Всі предмети викладались українською мовою і був урок польської мови. Ці вчителі намагались залучити селян до шляхетства, але селяни маючи національну гордість, не йшли на це за винятком тих хто хотів посісти урядове крісло.

Це солтис, побережник (лісник). Поліція та ін. Таких у селі було небагато і в школі відчувався дух ополячення з боку вчителів, як і в роки після другої світової війни русифікація українського народу.

Передові, прогресивні люди села у 1925 році створили для дітей «Рідну школу» в приміщенні сільського дяка Строчка Василя. Ця хата є ще й зараз. Вчителя запросили з села Мишин Коломийського повіту Кравчука Михайла.

На відміну від державної школи, у Рідній школі більш досконаліше вивчали історію України, українську літературу, мову і інші предмети. Якщо з державної школи з своїми знаннями школярі не могли поступити до гімназії, то після закінчення рідної школи мали вищі знання і могли продовжити навчання. В Рідній школі ніхто не принижував дітей, не бив, не обзивав хлопами і діти вчились з охотою.

У 1927 році селяни, яким не було байду, до культурного розвитку села, вирішили з церковним братством на чолі з священиком Жибчиним та братством тверезості при допомозі львівського «Матірного то товариства» організувати будівництво Народного Дому — читальні. Ініціатори і активісти будівництва читальні: Герасим’юк Іван Онуфрійович, Федорук Микола Онуфрійович, Бойчук Іван Миколайович, Строчук Юрій Іванович, Максим’юк Андрій Іванович, Микитин Микола Романович, Нерест юк Андрій Григорович. У 1927 році будівництво закінчено і священик Рибчин освятив народний дім. Перший самодіяльний виступ організувало товариство «Луг». Дальшим організатором художньої самодіяльності був режисер Макогонський. Він підготував виставу «про що Тиса шелестить». Є ще у селі один з учасників цієї вистави — Шелюжак Андрій Ілліч. Ця вистава, невідомо якого автора, про героїчні і ранні діла нашого славного козацтва.

Щоб поставити таку виставу треба було багато клопотань і дозволу польського уряду. За дозвіл треба було платити гроші. Люди на це не жаліли грошей і допомагали.

У 20-х роках в селі було дуже розвинуте ложкарство. Було 94 ложкарі. С поміж них були ложкарі вищого класу чиї ложки і полодники транспортувалися до Варшави — це Бойцуняк Федір, Микитин Василь та ін. З ткачів, яка найперша пройшла добру проктику по ткацтву в Косовських майстрів в Горбових — то була Микитин Варвара Паліївна. ЇЇ ткацтво славилося у вищих чинах Варшави, Кракова, Львова. Люди в нашому селі в більшості жли бідно. В Прокураві 1921 року було 211 будинків, 1042 жителі, а в 1931 році 254 будинки 1193 жителі. У 1934 році Прокураву приєднали до Брусторської парафії, в якій служив священиком Миколай Кейван. В цьому ж році прибула в село ще одна вчителька, теж полька, бо українці не діставали посад, вчилося мало людей, так як польський уряд робив різні перешкоди, щоб українців якнайменше вчилося у вищих навчальних закладах.

Польський уряд стояв на перешкоді розвитку культури. Забороняв ставити вистави Старицького, Кропивницького, Карпенка — Карого, Котляревського та ін. Але в нашому селі люди творчі, мабуть сама природа створила їх такими, і незважаючи різні утиски влади народ творив мистецтво, піднімав свій культурний рівень життя.

Товариство «Луг» готувало концерти, забави, фестони, великодні ігри, зустрічі Івана — Купала та інші. Купували книжки наших українських письменників. Кобзар Т. Г. Шевченка був настільною книгою поряд з Біблією в багатьох сім'ях.

В селі були люди, які цікавилися прогресивним життям своїх братів Східної України (Великої).

Вони діставали літературу, читали її, розповсюджували серед селян і навколишніх сіл. Це Ткачук Микола Васильович, Титович Юрій Максимович. Всі Галичани мріяли про возз'єднання з Східною Україною, хоч лякав усіх сталінський режим. Бо нелегальним шляхом довідувалися і про штучний голод на Україні 20-х років і 1933 року, про організацію колгоспів, яка не подобалася людям, про винищення інтелігенції, про репресії. Але однак життя за панської Польщі було теж нестерпним і жителі Галичини з радістю зустріли Радянську владу, надіючись на краще.

Радянська влада в селі була встановлена у вересні 1939 року. Першим головою сільськогосподарського комітету був Микитин Петро Васильович. Він був депутатом народних зборів.

В грудні 1939 року було організовано школу по ліквідації не писемності та загальноосвітню семирічну школу. Та недовго тривав спокій. Фашистка Німеччина напала на Радянський Союз. В 1941 році наше село було захоплено німцями. Ще одна чорна хмара нависла над нашим селом. Почалося тяжке і сумне життя. Забирали худобу, не було де купити хліба. Худобу забороняли розкохувати, а та що була — не можа було використовувати для себе. Почався голод, люди йшли за Дністер, міняли що могли на хліб. Поліцаї відбирали хліб і люди ледь живі повертались додому голіруч. В боротьбі проти варварських дій фашистів жителі села брали активну участь. В УПА пішли молоді юнаки: Олексюк Іван Петрович, Петрів Петро Миколайович, Нерестюк Микола Андрійович, Строчук Д. В. Дубравський Василь Миколайович. В УПА воювали Якібчук Василь Миколайович — сотник (1914;1945), Петрів Марія Миколаївна (1920), Павлюк Іван Миколайович (1924) — сотник, Михайлюк Микола Васильович — станичний (1912;1945) Павлюк Марія Миколаївна (1921) — померла в таборі, Остафійчук Андрій Михайлович — (1905) Остафійчук Іван Михайлович (1920), Якібчук Василь Миколайович (1907), Загориняк Василь Андрійович (1925), Бойчук Дмитро Іванович, Лавринюк Іван Петрович, Олексик Дмитро Петрович — помер в таборі, Герасим’юк Михайло Іванович.

Війна кінчилась і встановилась радянська влада, але почалися сталінські репресії; невинних людей, матерів з дрібними дітьми в 1947 році без розбору відправляли в Сибір.

1948;50 роки люди почали відходити від усіх бід, як у 1951 році село почали переселяти в Миколаївську область. Людей били, викручували руки щоб підписувались про добровільний виїзд. Насильно валили ати. Це був великий біль народу. Але любов до рідного краю, до свого рідного села, пробудила свідомість кількох селян, котрі перебороли страхи і почали діяти. Зібралося троє людей до Києва, у Верховну Раду шукати правди. Це жителі села: Якібчук Андрій Юрович, Бойчук Михайло Михайлович, Герасим’юк Микола Васильович.

Приїхавши до Києва, вони розповіли про ситуацію в селі і попросили дати відповідь на другий день, як буде далі. Як з’ясувалось, такого наказу про масове виселення села не було. Переселення припинилось, а винних покарали, секретаря райкому за самовільний вчинок покарано. Все скінчилось, але з умовою, що в селі організується колгосп. Колгосп було створено в 1951 році. Селяни дуже бідували, починали, як кажуть, все з підвалин, техніки не було. Будували стайні безплатно, здавали худобу, і також оброблене поле. Тяжко працювали і за це одержували копійки, а господарство несло лише збитки.

Вирішили перейти в гірських селах на іншу форму господарювання, створили радгосп. В 1969 р. с. Прокурава належало до радгоспу «Брустурівський». Почали розвиватися різні промисли. А в нас люди мистецькі, майстри на всі руки. Господарство стало прибутковим, але не було господаря щоб розвивалося село. Бо де є добрий господар — там і людям добре живеться. Обрали директором радгоспу прокуравчанина Петріва Михайла Петровича. До радгоспу «Брустурівський» входило 5 сіл. Почало господарство розквітати, а людям краще стало жити. За останні десятиріччя села розбудовувались. В селах асфальтовані дороги. Побут селян змінився. Села електрифіковані, радіофіковані, міцно в побут ввійшли телевізори, радіо, магнітофони. Лише в Прокураві за останні десятиріччя побудовано: будинок побуту, медпункт, аптеку, столярний цех, пилораму, баню, побудовано і обладнано школу, дитячу їдальню, магазин. Будується будинок культури, де будуть спортивні та танцювальні зали, кімнати урочистих подій, сільська бібліотека, кімнати для гуртків, художньої самодіяльності, кінозал, інше.

Величезні зміни відбулися в селі за післявоєнні роки. До 1945 року не було жодного спеціаліста: ні вчителя, ні медика, ні механіка, ветлікаря. Тепер багато в селі спеціалістів, які мають вищу освіту. Всього спеціалістів, які здобули вищу середню освіту 148 чоловік, що становить 16,48 від загальної кількості дорослого населення.

Для учасників художньої самодіяльності Прокуравського сільського клубу радгосп придбав костюми, музичну апаратуру, обладнання клубу. Був спонсором поїздки фольклорного ансамблю 2Барви Карпат" на фестиваль 1989 року у Польщу, а в травні місяці в Київ на міжнародний фестиваль. Керівником ансамблю є Гуцуляк Петро Михайлович і Ткачук Марія Дмитрівна. Гуцуляк Петро Михайлович 1919 р.н., з трудовим стажем 47 років.

Тепер в селі працює народний дім «Просвіта». Він побудований у 1924 році. В ньому знаходяться бібліотека — 7420 примірників. Бібліотекар Гуцуляк Дарія Юріївна, яка працює 42 роки.

З села Прокурава є один доктор медичних наук Петрицюк Василь Дмитрович, поет Герасим’юк Василь Дмитрович, відомий художник різьбяр Петрів Василь Петрович. В селі є громадські організації: жіноча рада «Червоний хрест», сільський комітет, товариство по охороні природи «Зелений світ», товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка. В селі діє Народний Рух України — 11 членів: Матійчук Богдан Михайлович, Микитин Іван Васильович, Федорик Василь Васильович. Всі вони вносять вагомий вклад у розвиток, збереження і примноження культури, охорони здоров’я, та навколишнього середовища.

Прокурава сьогодні не та, що була колись: в селі є 488 дворів, усього населення 1264 чол. національний склад — українці. Кількість колишніх репресованих — 18, реабілітованих — 9, вивезених на примусові роботи до Німеччини — 40.

Тепер всього в селі 485 пенсіонерів, дітей — сиріт і напівсиріт — 15, учасників ліквідації ЧАЕС -11, воїнів УПА — 14, воїнів Афганістану — 2.

Загальна земельна площа 332 га, орна земля — 48 га, сінокіс — 100 га, випаси — 49 га, під будівлями — 5 га, присадибні ділянки — 163 га.

У селі діє церква (Українська автокефальна православна незалежна церква Непорочної Богородиці). Протоієрей — Павличко Юрій Миколайович, 1950 р.н. Служить у селі з серпня 1980 р. Дякує в селі - Герасим’юк Василь.

В Прокураві знаходяться такі пам’ятники природи — сірководневе джерело (урочище Петричила), родовище нафти (Застаіше), а також пам’ятники культури та історії: камінь Довбуша, хрест, встановлений на честь ліквідації панщини 1848 року, відбудовано каплицю на Заріччі з ініціативи Петріва Михайла Петровича, а також в центрі села відбудована каплиця, яка була зруйнована москалями, а також могила січовим стрільцям.

У селі є багато народних умільців:

Ткаля Самощук Євдокія Федорівна — майстриня, Вишивальниці: Герасим’юк Емілія, Петрів Ганна, Греку ляк Марія, Данилюк Гафія.

Писанкарки: Бойцуняк Калина, Герасим’юк Олена, Словак Варвара, Петрицюк Ганна, Тарасюк Ганна.

Ложкарі: Бойцуняки Іван та Михайло, Микитин Михайло, Герасим’юк Дмитро, Петрів Михайло, Слочак Ілля, Якібчук Василь.

Різьбярі: Нерест юк Микола, Петрів Микола, Якібчук Микола, Петрів Василь.

Художники та столярі: Микитин Дмитро, Бойцуняк Іван, Матійчук Василь, Самокіщук Василь.

Будівельники: Лавринюк Андрій, Сова Василь, Герасим’юк Микола, Матійчук Богдан, Дручків Петро, Словак Петро, Лавринюк Василь.

Вироби з бісеру: Чулак Марія, Загориняк Наталія, Соколик Галина.

Народних умільців Павлюків Орисю та Василя у 2004 році нагороджено дипломом за зайняті І-і місця в районному та обласному огляді конкурсі майстрів декоративно — прикладного мистецтва, присвяченому 19-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка. Вони представили свої вироби різьби по дереву та вишивку , — рушників, ікон, картин під назвою «Садок вишневий коло хати».

Музиканти: Слочак Михайло, Слюсарчук Микола, Герасим’юк Роман, Соколик Микола, Соколик Дмитро, Бойчук Іван, Герасим’юк Василь і Юрій, Гуцуляк Роман, Якібчук Василь.

Село Прокурава — це чарівна квітка, яка квітне, розквітає і ніколи не зів'яне:

Село моє рідне, Звуть Прокурава.

Воно гарне і багате, ;

Ой, яка я рада!

Дзвінку пісню чути в селі,.

І голос сопілки,.

І танцюють діти малі ;

Жваві коломийки.

А я люблю село своє,.

Рідну Прокураву.

Хай сіяє сонце миру, Щоб ми жили щасливо.

Село Прокурава розташоване серед прекрасних природних гірських верхів. Тут дуже привабливі краєвиди для туристів. Коли йдеться на такі верхи як Віпчина, Гега, Склич, а також долиною Пістинькою та впадаючої до неї Брусторки, то перед зором мандрівника відкривається прекрасний краєвид. Найкраще з села йти на Тарницю і Сиг лин. Коли йдеться на Скиглин (858 м) то від сільської церкви туди буде приблизно 3 км віддалі. Покривається ця віддаль за якихось півтори години. Ця дорога провадить через полонину тієї самої назви, звідси відкривається чудовий краєвид долини Пісеньки і її приток: Ставника, який випливає з-під Грагіту; із Брусторки з розташованими в їх долинах селами і присілками, як Космач, Завоель, під Грагітом і Ставником, а нижче — у Брустуровах. Цей чудовий краєвид замикає на західно — північній частині пасмо Гордийське, що від високої Лисини Космацької по Велику Рокиту.

Між Лисиною і Грагітом видніє Гордя, а наліво від Грагіту тягнуться Шендрівка з каменистим, Чорний, Грунь, Гредзь. На схід цю чудову панораму замикають зліва до права: Тарниця, продовження карматури, Брусний. Звідси обочиться в поперечному перекрою безлісий, покритий хатами Ріківький Буковець.

Між Кармамутрою і Брусним в долині показується село Прокурава, яка знаходиться на рівнині, яка на долоні, а також видно верхню частину села Шешори. Далі прямуємо на Тарновицю (887м). Від церкви вона лежить на віддалі 3 км, що покривається приблизно на 1,5 години. Ця дорога провадить через Гигу.

Потім йдеться на Брусний (965), який є віддалений на 4 км і покривається цю віддаль приблизно за 2 години. Також приємно мандрувати до с. Річки, що віддалена на 9 км. Тут треба йти 3,5 години. (від церкви с. Прокурава до церкви в с. Річці). Найкраще йти через сідло на Карматурі. Дорога ця триває орієнтовно 4 год, бо віддаль нараховує 11,5 км Я народилася і виросла в цьому чудовому селі Прокурава. Для мене воно наймиліше і найрідніше на цілій планеті:

Село моє, краплиночка на карті,.

У світі невідоме — та дарма.

Ну, а чого б без нього були варті.

Ми з вами кожен зокрема.

А чого б ми дійсно вартували без нашої.

Маленької вітчизни — нашого села, нашого роду?

Миколо Домашевський. Історія Гуцульщини, т. 3 с. 58−61.

ЛІТЕРАТУРА:

Історія міст і сіл УРСР, К.1971.

В.Шухевич. Історія Гуцульщини.

Шематизм Станіславської Єпархії.

«Громадський Голос», Львів, 1934.

М. Домашевський. Історія Гуцульщини, т. 3.

Архіви.